Мені довелось перечитати масу різнородної літератури стосовно революції і громадянської війни 1917 - 1991 років ( я не помилився з датою: саме так - до 1991 року, до розвалу СРСР). Так от я давно переконався, що масовий терор ленінізму-сталізнізму мав цілком обгрунтованні причини, тому я ніколи не погоджусь з примітивним посиланням всього на вину одної особи: Сталіна або Леніна, як і Гітлера тощо.
Громадянська війна відбулась в царській Росії тому, що дворянство і їх владу народ ненавидів масово! І народ виловлював дворян-панів і нищив без особливих цькувань з боку більшовиків, а з власної ненависті. І репресії були соціально підтримані значною масою населення. Як влучно сказав слідчий  на допиті у НКВД майбутньому відомому дисиденту Зиновьеву ( не плутати з жидом з псевдо Зиновьев!): "Мы будем репрессировать до тех пор, пока не будет кого репрессировать!" (твір "Зияющие высоты")
І вони свого досягли: станом на час смерті Сталіна 1953 р. в Росії дворянство було знищено абсолютно, як і всі інші опозиційні сили. Не буду описувати деталі, а зосереджу увагу на методології репресій, яку частково розкрив пан Солженіцин у своєму творі "Архипелаг ГУЛаг": репресії проводити не за виною, а за приналежністю до певного прошарку. Так з 20 по 30 роки органи ЧК-ГПУ-НКВД методично відстежували і знищували всіх офіцерів, жандармів, юнкерів, кадетів тощо просто за списками навчальних закладів,  або за списками дворян з відповідних реєстрів, за партійними архівами - тобто все, що було захоплено більшовиками серед архівів у тому числі царської охранки. І те, що потім багато хто з цих людей вірою і правдою воював на боці більшовиків - не мало жодного значення! Репресували всіх однаково! І правильно: хто зрадив раз - зрадить і вдруге! Особливо якщо він вже не потрібний!
Я тривалий час не міг повністю усвідомити цей процес, але до його розуміння мене наштовхнула сучасна дискусія в українському інтернетпросторі щодо необхідності люстрації владного прошарку. Я постійно казав, що неможливо проводити люстрацію, спираючись переважно на суб*єктивні фактори: як і головне - хто має право на те, щоб визначати хто є "праведним", а хто "неправедним", хто є "хорошим", а хто є "поганим" тощо.
А тепер я знаю принципи люстрації і репресій в Україні! Так!
Якщо наш народ піднімиться вдруге, то всі вже знають, що це не буде ремікс Помаранчової революції з її абсолютно мирною стихїєю, коли не було зафіксовано жодного значного  акту вандалізму чи бійок, а однозначно все буде до навпаки: нова хвиля повстання в Україні буде явно на знищення владного прошарку за всю його деструктивну діяльність впродовж останніх 20 років.
А репресія народу буде відбуватись за СПИСКАМИ ДЕПУТАТІВ! І то всіх рівнів! Всіх! І головне, що є чітка відповідь на питання "хто?" - народ буде репресувати "кого?" - депутатів! І тільки за те, що є чи був депутатом!
Мені почнуть заперечувати, що серед депутатів чимало правдивих людей,  на що я відповім наступним: хороший був депутат, чи був злодієм - не рахується, бо маємо оснований результат - повну руйнацію України і абсолютне зубожіння основних мас народу. Якщо народ вибухнув на повстання - всі депутати винуваті! Всі до одного! Всіх скликань за всі 20 років!
І всі міністри! Всі вищщі чини та урядовці! Всі ті, хто мав владні повноваження, але не використав їх належно для благополуччя народу - ВСІ!
Я вже не кажу про таку "дірібничку", що практично всі сучасні  українські мільйонери і мільярдери підпадають під цей процес репресій - а на здоров*я, панове! А чи не час вам відчути драйв від українського сафарі під назвою "Коліївщина 2012"?

Не знаю, наскільки я правий, але моя думка відтепер така!
  

Богдан Гордасевич

"Першотравень консолідує громадськість" / сприятиме "підвищенню патріотичних настроїв у запоріжців" та "принесе позитиві емоції і гарний настрій запоріжцям" / вважає Голова Запорізької обласної державної адміністрації Борис Петров, т.т. нехай все буде як при окупантах /http://www.zoda.gov.ua/

Хочу висловити подяку усім тим, хто взяв участь у висвітленні проблеми відсутності хліба в шахтарських містах. Зізнатися, я не очікував такого резонансу, але відгукнулися практично всі ЗМІ і телебачення, проблема була озвучена на всю Україну, вся Україна дізналася, про нездатність чиновників владних структур Луганської області керувати регіоном.

Причиною зупинки хлібозаводів компанії «Коровай», стало банальна відсутність грошей для закупівлі борошна, що за цим стоїть: об'єктивна реальність збиткового розвитку економічного сектору в нашій країні або це черговий переділ власності із застосуванням економічних методів впливу до чергової жертви, як то кажуть - час покаже.

У цій ситуації найбільший інтерес представляє, на мій погляд, поведінка влади та їъ реакція на події. Складається враження, що якби не своєчасне втручання громадськості, то обласна влада і не дізналася б про перебої в поставках хліба і зростання цін на нього в шахтарських містах.

Я особисто, 07.03.11г. зв'язався з керывнмкрм внутрішньої політики Луганської області Борзих М.А., якій пояснив всю складність ситуації. Я її поінформував, про готовність людей виходити на вулиці і бити скло у держустановах, тому що такого підлого відношення до себе народ від «улюбленої» влади зовсім не очікував, ну і звичайно ж повідомив їй, про готовність СОГ «Трудовий Рух «Солідарність» очолити протестні процеси на всій території Луганської області. Для того, щоб не допустити розвиток подібного сценарію запропонував організувати 09.03.11г. зустріч губернатора Пристюка В.М. з представниками громадськості, на якій би він доповів, про причини відсутності хліба, вжиті заходи та найголовніше показав би перспективу виходу з ситуації, що склалася. Така б зустріч, з одного боку заспокоїла б народ, з іншого дала б повне уявлення і розуміння, про те, що відбувається, що дозволило б прогнозувати розвиток подій на найближче майбутнє.

Але так вважали ми, влада ж вважала, що у неї сьомого березня вихідний, восьмого березня, самі розумієте свято, а дев'яте число у губернатора повністю розписано, так що начебто, як і не до нас і тільки після того, як я пояснив, що ця ситуації реально може перетворитися в хлібний бунт з усіма витікаючими наслідками чиновник від влади зволив пообіцяти мені, що губернатору буде повідомлено, а мені передзвонять.

Завдяки тому, що проблема отримала всеукраінкую розголосу, влада почала діяти, вже після обіду мені зателефонували з обласної адміністрації і доповіли, що заходи прийняті, що губернатор практично зобов'язав без передоплати поставити борошно на хлебокомбтінати «Короваю», але зустрічатися з громадськістю і обговорювати це питання він не буде. Після чого, в мережі Інтернет ( http://topmedia.com.ua/news/show/2011-03-07/9916_xleb-yeto-politicheskij-vopros-gubernator ) з'явилася заява Пристюка В.М. про те, що на хлібному питанні, хтось робить політику, виявляється не влада своєю не професійністю і відвертою дурістю доводить до відчаю людей, а громадськість разом з простими людьми, по суті підміняючи владу і виконуючи її функції, займаються політикою. Ну не марення?

Далі ще цікавіше, місцеві провладні чиновники фактично насварили народ за його непристойну поведінку, в умовах відсутності хліба. В інтерв'ю Першого національного каналу начальник торгового відділу Свердловського виконкому Фічеева Р.Н., коментуючи ситуацію з хлібом, звинуватила жителів у штучному ажіотажі, розповівши про те, що у Велику вітчизняну війну людям видавали по 200гр. хліба і нічого страшного не сталося, багато вижили. Фічеева Р.Н.постиділа свердловчан за їх бажання їсти неодмінно хліб і закликала їх до терпіння і розуміння всієї складності ситуації, в якій опинилася влада.

Міський голова Шмальц О.І., виступаючи по місцевому телебаченню, розповідав про те, що місцева влада не здатна, та й не має права втручатися в подібні процеси, особливо у формування цін, дивлячись його виступ люди задавали питання телевізору, а для чого власне нам потрібна влада, для чого існує місцеве самоврядування, для чого ми годуємо таку ораву прохиндєєв якщо вони, маючи від нас всі повноваження на управління цією територією, тим не менш зробили нас жебраками, а тепер вже і морять голодом, чи не настав час гнати їх втришия і поганою мітлою, попередньо перекривши кордону. Так говорять люди на вулиці, ті хто приходить до нас у громадську приймальню, такий настрій висить у повітрі і відчувається на фізичному рівні.

Мені сьомого березня зателефонували з міліції, сказавши що вони з Інтернету дізналися, про підготовлювану акцію протесту восьмого березня і попросили, якщо буде не важко, подати заявку. Коли я проінформував їх про те, що швидше за все ми не будемо восьмого виводити народ на вулицю, то у відповідь почув те, чого я ніколи не міг очікувати, міліціонер що дзвонив прямо сказав, що акцію проводити потрібно, хліб, ціни все вже дістало, проводьте акцію ми вас будемо охороняти. У цей момент у мене з'явилася гордість за наш народ, я зрозумів - ми всі дорослішаємо, а так само те, що влада своєю дурістю робить найголовніше, прищеплює почуття солідаризму нашим громадянам.

Спостерігаючи за всім, що відбувається, мимоволі задаєш собі питання заради чого ці люди йшли у владу. Заради чого вони власноруч доводять ситуацію, коли День гніву стане неминучим, а їм доведеться розділити долю Чаушеску? У мене вони асоціюються з тими, хто викопавши собі яму, тепер весело себе ж і закопують.

Ситуація, яка виникла в містах Луганської області, є показовою для всієї України, народ стогне, народ потребує тих, хто здатний навести в країні порядок, хто здатний мерзенне кодло, яке назвало себе елітою, поставити на місце, спитати з них за все і почати відбудовувати нашу Батьківщину, не озираючись на окрики Москви і Вашингтона.

З повагою,
К. Ільченко СОГ «ТРС»

08.03.11р.

"Майдан".

Передмова

У своїх попередніх статтях я зазначав, що станом на сьогоднішній день українська державність зруйнована. Основні державні органи не виконують своїх функцій та настільки дискредитували себе в очах людей, що відновити довіру до них неможливо і недоцільно. Я писав, що після Януковича потрібно буде проголошувати нову українську державу у кордонах нинішньої. Ця держава стане правонаступницею України-91. 

Готуватися до цієї визначної події треба вже сьогодні. На думку директора Центру розвитку суспільства Ігоря Харченка, в Україні вже склалася революційна ситуація. Принаймі, для цього є майже всі необхідні передумови, які перераховані в його статті. Тому я пропоную для практичного втілення свою концепцію Громадського суду, який буде формувати чорні списки злодіїв авторитарного режиму Віктора Януковича. На перший погляд це звучить страшно і радикально, та насправді являється цілком ефективним способом протидії, а також корисним інструментом для закріплення перемоги майбутньої мирної революції.

Мета

1. Захистити людей, які займають активну громадську, проукраїнську, державницьку позицію від катка політичних репресій. Сприяти їх підтримці з боку суспільства як постраждалих за свої погляди. Полегшити цим людям процедуру надання громадянства нової української держави, а також статусу на кшталт "в'язня політичного режиму".

2. Не допустити надання громадянства нової української держави нинішнім злочинцям у владі.

3. Зменшити кількість колаборантів, які бажають співпрацювати з нинішнім режимом.

4. Звести до мінімуму антиукраїнську діяльність тих людей, які вже співпрацюють з режимом.

Організаційно-правова форма

Громадський суд - недержавний, неприбутковий, квазісудовий орган, який приймає рішення про надання певним подіям, які відбуваються в Україні, спеціального статусу, що тягне за собою занесення людей, пов'язаних із подією, до чорних, сірих або білих списків. Діяльність Громадського суду регулюється Статутом, прийнятим установчими зборами суду.

Громадський суд формується  активістами проукраїнського руху, які підтримують ідею революції та не співпрацюють із режимом. Це можуть бути як зареєстровані, так і неформальні організації, партії, об'єднання, фізичні та юридичні особи, в подальшому - "підписанти". Кожен підписант визнає легітимність рішень громадського суду та зобов'язується не надавати будь-яку допомогу (окрім медичної) особам, які занесені до чорного списку. 

Наприклад, якщо підписант - політична партія, то вона зобов'язується не брати "чорносписочників" до себе у партійні списки, а також не підтримувати їхні кандидатури на виборах. Якщо підписант - юридична фірма, то вона зобов'язується не надавати юридичні послуги таким людям. Якщо підписант - фізична особа, то вона таким чином декларує, що не буде голосувати за ті політичні сили, в яких представлені люди із "чорних списків", а також працювати в штабах чи на виборчих дільницях від імені цих кандидатів.

Стати підписантом можна не тільки під час формування суду, а й в будь-який момент.

Суть діяльності Громадського суду полягає в тому, щоб виносити на його розгляд різні події з життя України та надавати їм спеціального статусу.

Наприклад, є подія: масові арешти членів ВО "Тризуб" за підрив пам'ятника Сталіну в Запоріжжі. Судді Громадського суду можуть внести цю подію на свій розгляд та прийняти колегіальне рішення - надати події статусу "політичні репресії". Які наслідки понесе за собою дане рішення? Ті люди, які безпосередньо причетні до арештів (серед керівних осіб, звичайно), потрапляють у чорний список. Натомість, ті, кого заарештували - у білий список репресованих.

Тобто суд не має займатися "полюванням на відьом". Він лише приймає рішення щодо конкретної події, а вже потім у зв'язку з нею заносить людей у списки.

Перелік спеціальних статусів, які можна надати подіям, має бути вичерпним , встановлюється та змінюється Громадським судом.

Уся робота Громадського суду буде організована через Інтернет. Кожен суддя матиме змогу висувати на розгляд подію у загальній стрічці, із власною пропозицією надання їй певного статусу. Нижче під постом розміщуватиметься скрипт голосування з двома варіантами: "прийняти" і "відхилити". Також там потрібно передбачити можливість для обговорення  пропозиції іншими суддями. Якщо пропозиція набирає 50% + 1 голос від загальної кількості судової колегії Громадського суду, то рішення вважається прийнятим. Події присвоюється відповідний статус.

Після прийняття позитивного рішення розглядувана подія переходить у режим моніторингу. В цьому режимі її може коментувати будь-який відвідувач сайту, пропонуючи внести людей, пов'язаних з настанням події до одного зі списків. Кожна пропозиція має бути підкріплена лінком мінімум на два авторитетних інтернет-джерела, звідки дописувач дізнався про дії "кандидата". Перелік авторитетних інтернет-джерел є вичерпним і затверджується колегією Громадського суду. Судді Громадського суду можуть напряму вводити людей у списки, пов'язані з даною подією, однак теж посилаючись мінімум на два авторитетних джерела.

Якщо виник спір або колізія навколо правильності застосування Статуту громадського суду щодо внесення певної особи у список, тоді судова колегія голосує за той варіант застосування Статуту, який вважає правильним. У подальшому це рішення стає прецедентом для вирішення аналогічних спорів саме таким чином.

Дані про людей, занесених у списки з кожної події дублюватимуться у загальні, уніфіковані списки за алфавітним порядком.

Склад Громадського суду

Вирішуючи питання про те, який повинен бути розмір судової колегії, слід звернути увагу на два аспекти. По-перше, суддів не може бути мало (10 або 20), бо інакше їх перекуплять або залякають. По-друге, важлива не тільки кількість, а і якість. Якщо суддів буде кілька тисяч, їм можна буде роздати по кілограму дефіцитної гречки і всьо, справа зроблена. Тому оптимальний варіант бачу надати суду можливість самому розширювати та звужувати свої ряди голосуванням 2/3 голосів за кандидатуру, при цьому обмеживши загально можливу кількість суддів 300, а мінімальну - 100 чоловік.

Суддею Громадського суду може стати громадянин України віком не менше 21 року, який володіє цивільною право- та дієздатністю, має досвід громадської діяльності не менш, ніж три роки, безпартійний.

Не можуть стати суддями Громадського суду:

1) особи, які мають непогашену або погашену судимість, за винятком, якщо через цю судимість вони були занесені Громадським судом до білого списку;

2) особи, які мають хронічні психічні захворювання;

3) народні депутати, їх помічники, керівні особи центральних та регіональних державних органів, особи з  персонального складу Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, Адміністрації Президента України;

4) колишні члени Компартії, Комсомолу, Соціал-демократичної партії України (об'єднаної), Прогресивно-соціалістичної партії України, Партії Регіонів, Народної партії України;

5) особи, які перебувають у чорному списку Громадського суду.

Види списків

Види списків є сталими та не можуть змінюватися суддями Громадського суду:

Білий список - це перелік фізичних осіб, які, внаслідок настання події з наданим Громадським судом спеціальним статусом, виявилися потерпілими від дій або бездіяльності злочинного режиму Януковича.

Чорний список - це перелік фізичних осіб, дії чи бездіяльність яких на своїй посаді, у своїй зоні відповідальності, призвела до присвоєння події спеціального статусу Громадським судом.

Сірий список. Одразу після винесення судом рішення по розглядуваній події, особам, що чинили, наприклад, антиукраїнську діяльність чи репресії, дається шанс виправити ситуацію. Даний список є попереджувальним, люди в ньому перебувають тимчасово. Якщо за відведений Громадським судом час вони не усунули ті обставини, внаслідок яких подія отримала спеціальний статус, тоді особа потрапляє до чорного списку. Якщо обставини були усунуті, тоді вона виключається із сірого списку.

До чорних списків можна заносити тільки тих осіб, які займають керівні або вибрані посади в органах державної влади або місцевого самоврядування.

Особа, яка знаходиться у чорному списку, не може бути з нього виключена, окрім випадку, якщо пізніше була встановлена помилка і виявилося, що дій чи бездіяльності, які призвели до присвоєння події спеціального статусу, ця особа не скоювала, а повідомлення інтернет-джерел виявилися хибними.

Особа, яка перебуває у чорному списку, не може потрапити чи одночасно перебувати у білому чи сірому списку. Якщо особа, яка  перебуває у білому списку, має відношення до події, через яку її треба внести до чорного списку, тоді ця особа виключається з білого і заноситься до чорного списку.

Фінансування Громадського суду

Фінансування Громадського суду буде здійснюватись шляхом добровільних внесків підписантів та просто небайдужих громадян на електронний рахунок Громадського суду. Кошти витрачатимуться на оплату сервера, домену, поліпшення дизайну сайту, а також на оплату суддям. В ідеалі було б добре забезпечити їх повну фінансову незалежність. Звіти від електронних платежів на кошти, отримані від добровільних внесків, публікуватимуться на сайті Громадського суду.

Післямова

Переконаний, що треба втілити концепцію Громадського суду в життя. Адже це підіймає нашу боротьбу із режимом на новий рівень. В майбутньому списки, сформовані Громадським судом, стануть важливим джерелом інформації, аби не допустити до влади руйнівників української держави. Колишні можновладці більше не зможуть прикритися тим, що в останні дні революції вийшли на Майдан, як було у 2004 році. Також списки допоможуть більш ефективно застосувати процедуру люстрації. Повертаючись до реалій сьогодення, зазначу: кожний кат, кожний українофоб при владі повинен усвідомлювати, що після його дій йому не буде місця у владних коридорах нової української держави. Тож не хай роблять свій вибір вже сьогодні, а інакше -   "поздно, Вася, пить "Боржоми".

Станіслав Полянський

Першоджерело

П.С. У фейсбуці створено ініціативну групу. Якщо ви бажаєте долучитись до втілення концепції Громадського суду, вступайте: http://www.facebook.com/home.php?sk=group_194848513882133

Не хочемо ми, українці, вчитися на своїх помилках. Нинішня політична ситуація мені нагадала події минувших літ. А саме початки ХХ століття, роки боротьби за українську державність. Часто звинувачують у втраті української державності і москалів, і комуністів, і Антанту, і білий рух, загалом усіх і не хочуть визнавати гіркої правди – ми, українці, просрали (пардон за мою французьку) нашу державу. І це ми планомірно продовжуємо робити на протязі усіх років незалежності. А зараз звернемося до подій, здавалося б таких далеких від нас.

Лютнева революція у Російській імпрерії подарувала нам чудову річ – «перлину» української демократії – Центральну Раду. Її так люблять сучасні історики і політики, називають представником українського народу, от тільки замовчують один факт – Центральна Рада була представником лише українських соціалістів і було це утворення майже копією Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів, утвореної більшовиками в противагу Тимчасовому уряду. Тому і привітала переворот влаштований більшовиками в Петрограді. От тільки не зрозуміли, що більшовики не стануть терпіти конкурентів при владі, навіть одних з ними політичних барв. Так було з ЦР, так було з меньшовиками та правими есерами, так потім відбулося і з лівими есерами. Всі вправно топталися біля одних і тих же граблів.

Першою невідкладною справою ЦР була ліквідація армії. Українські соціалісти вважали, що армія є контрреволюційним утворенням і його треба позбутися. До цього навіть Ленін не додумався, а Вінніченко зміг, це наш власний український велосипед. Микола Міхновський, який виступив з програмою створення незалежної від Росії України з сильної армією був з ради вигнаний. І не через його занадто радикальну самостійницьку позицію. Членам ради плювати було на статус України, їх цікавило насамперед залишитися при владі. А ось ідея про створення сильної армії сильно злякала діячів ради. Адже Міхновський міг силами армії просто підняти балакунів з ради на штики, що потім намагалися зробити полуботківці. І ось армія Муравйова почала наступ на Україну. Центральна Рада збирається на екстренне засідання і обговорює…питання державного герба України. А основним завданням військового міністерства в цей час було… не допустити частини військ Скоропадського до Київа. Дійсно чого боятися більшовиків то свої «влада робочих і селян», а ось «буржуй» Скоропадський з військом це вже небезпечно. Скоропадського не допустили, але й Київ захищати нічим було, тому банди (це навіть армією назвати важко) Муравйова вибили раду з Київа.

Звертатись до «імперіалістів – капіталістів» все ж довелося. Попросили Німеччину. Вона й завезла на своїх плечах ЦР до Київа. Першим наказом німецького керівництва в Київі було зібрати всіх жінок міста, дати їм ганчір’я і змусити віддраїти «демократично» запльований й обриганий київський вокзал.

В Київі знову утвердилася «народна влада». От тільки німці зіштовхнулися з проблемою. Влада наобіцяла їм золоті гори у вигляді поставок продовольства до Німеччини, а от організувати безперебійні поставки не могла. Трандіть воно ж не мішки тягати. Це був девіз цієї влади.Тому німці радо погодились підтримати гетьманській переворот Павла Скоропадського.

Скоропадський дійсно почав створювати щось схоже на державне утворення. Не словом, а ділом. У Київі було наведено порядок, з усієї Росії стікалися в Київ люди, адже там був острівець без революційної анархії. Тут згадали, що таке закон і порядок. Відроджувлась українська та і взагалі просто культура, культура побуту і життя, без революційної демократичної демагогії, без «народної влади», що перетворила центр української культури Київ на «пролетарський обриганий вокзал».

От тільки була у Скоропадського серйозна проблема. Німецьке командування не дозволяло сторювати гетьману українське військо. На Дону, також окупованому німцями, вони дозволили створити атаману Краснову власне військо, адже Дон не входив в сферу інтересів Німеччини, а Україна, багата такими потрібними німцям харчами, дуже цікавила німців. Тому створення під боком чужої армії, ще під командуванням військового, що ще нещодавно боровся з ними у складі Російської армії, вбачалася німцям дуже небезпечною. Вони ж не здогадувалися, що в Німеччині є свої євреї – інтернаціоналісти, готові встромити своїй армії ножа у спину.

Але так сталося. «Народна» революція в Німеччині все змінила і війська змушені були покинути Київ. А «народна влада» швиденько створила Директорію і гайда проти гетьмана. От тільки військ Петлюра не мав. Єдиною боєздатною одиницею були галичани – Січові стрільці, а Коновалець підтримував з гетьманом нейтралітет. Але Скоропадський дав привід втрутитися стрільцам.

Як я вже казав армії в Скоропадського не було, а загроза з боку більшовиків була реальна. Єдиною армією, що спроможна була підтримати гетьманат була Біла армія Денікіна. Але була одна умова – федерація з Росією. Тому Скоропадський став перед вибором – або федерація з білою Росією, або «народна влада» більшовиків. Він вибрав перше і підписав акт.

А Петлюра одразу ж побіг до Коновальця – зрада! І Січові стрільці підтримали заколот. Проте стрільців могло виявитись замало, адже гетьман мав Сердюцьку дивізію. Тому пішли соціалісти до народу. «Пішли, народе український, гетьмана скидувать!» « А на що він нам потрібен, гетьман в Київі, а ми тут?» «Так в Київі і гроші, і горілка, і харчі погуляємо!» «Гайда, браття, на Київ, буржуїв бити!» І пішов революційний народ до Київа гуляти.

Після зайняття заколотниками Київа Євген Коновалець та його стрільці, бувші кадрові австрійські солдати, були шоковані поведінкою пролетаріата. Пили, громили, вчиняли погроми, грабували. Коновалець пішов до Петлюри і попросив дозволу частинами стрільців навести в Київі порядок. Петлюра і «так» не сказав, і «ні» не сказав. І почав Коновалець «заспокоювати» натовп. Але Вінніченко про це взнав. Як так, контрреволюційною воєнщиною по пролетаріату. Неподобство. І загнав стрільців подалі в казарми.

І почалася робота «народної влади». Перш за все почали змінювати російські вивіски на українські. Щоправда більшість вивісок і так були українською мовою, правда на відміну від новоділу Директорії там помилок менше було.

А більшовики хернею не займалися. Вона почали знову наступ на Україну. І як нещодавно Петлюра пішли до народу. І знов народ пішов до Київа гуляти. А чому б і ні? Горілка ще залишилася, все награбоване награбити першого разу не встигли. А що з більшовиками йти, то й нехай, чорт їх розбереш, що ті за народну владу, що й ці.

Євген Коновалець, що єдиний зберіг почуття реальності, розумів, що стрільців не вистачить для оборони України. Він пропонує Петлюрі проект реформи. На Україні утворюється диктатура на чолі з Петлюрою, Коновалець стає головою військового штабу і оголошує загальну мобілізацію до війська. Петлюра погоджується і йдуть до Вінніченка. Той ледь слиною не подавився. Під суд обіцяв віддати. Це ж контрреволюція! Проект так і залишився на папері.

І погнав народ «народну владу» з Київа. Уряд опинився аж у Вінниці. І Петлюра вирішив звернутися до французів, що окупували Одесу. Дибки встав Вінниченко. Він подав «геніальну ідею» замиритися з більшовиками і в знак протесту проти зносин з «капіталістами-експлуататарами» французами покинув Директорію. Покинув, ну і грець з ним. Такого покидька як Вінниченко в історії України ще й пошукати треба. А французи пообіцяли допомогти Петлюрі і через декілька днів… зібрали лахи і евакуювалися з Одеси. Причина була вагома. Атаман Григор’єв зі своїм п’яним військом йшов на Одесу.

Гнали більшовики Петлюру аж до Галичини. Допоки в бій не вступила Українська галицька армія. ЗУНР не підпала на щастя під ручки соціалістів і зуміла створити боєздатні частини. Тепер вже УГА погнала більшовиків обратно на Київ. Але сил УГА було замало, тим паче воювала вона на три фронти – з поляками, з денікінцями і з більшовиками. А Петлюра знову робить дивовижний хід – заключає договір з Пілсудським. І ціна всього нічого – якусь там Галичину Петлюра з барського плеча подарував полякам. Ту частину України армія якої врятувала його від розгрому більшовиками.

І тепер вже поляки на своїх плечах завозять Петлюру до Київа. Але протриматися поляки не змогли. В Польщі почалися свої події. Пілсудський ще не був диктатором і парламент не підтримував ідею Юзефа про створення буферної зони між Польщею і Совдепією у вигляді петлюрівської України. Парламент ставив палки в колеса Пілсудському і не давав посилити присутність польских військ в Білорусі та в Україні. Тому поляки були вибиті більшовиками з України, а з ними побіг і Петлюра.

Після цього всього так і хочеться сказати словами Олександра Довженка: «В чомусь найдорожчому і найважливішому ми, українці, безумовно, є народ другорядний, поганий і нікчемний». І зараз стоїмо ми біля тих самих грабель, на які вже наступали і певно будемо й надалі наступати, допоки ці граблі не проб’ють нам черепа, щоб вже остаточно насмерть.

Фото запозичено з сайту "Українська правда".

Все происходящее сейчас на Ближнем Востоке и в Северной Африке очень похоже на тщательно спланированую и организованную спецслужбами сверхдержав акцию.
Уж слишком всё синхронно, упорядоченно, как по сценарию... И самое главное - люди, которые учавствуют в революциях: большинство из них
искренне ВЕРИТ в то, что они делают своё будущее сами. Хотя будущее постреволюционных стран более чем туманно. Если предположить, что
акции протеста действительно кем-то спланированы, то становится очевидным - после революций страны погрузятся в хаос или там захватят власть
радикалы, религиозные фанатики. А дальше - прямая дорога к конфронтации с Израилем, и как следствие - Третья мировая...

Но давайте вспомним, что происходило в Украине в 2004-ом: все участники Майдана искренне ВЕРИЛИ, что будущее, какое они творят своими
руками, действительно СВЕТЛОЕ...Что из этого всего получилось? Ответ риторический. Но ведь люди-то верили, и состояние души было праздничное,
и ожидание победы и всеобщее братство и взаимопонимание. Так же сегодня чувствуют себя люди в Египте... Так неужели всё таки применили
психотронное оружие?! И тогда, у нас в 2004 и теперь - уже по всей Северной Африке и Ближнему Востоку??? По определению такое оружие влияет
на нашу психику, причём как деструктивно, так и может вызывать ейфорию.

Похоже, спецслужбы обкатав технологию свержения режимов на постсоветском пространстве, получив хорошие результаты и выполнив тактические задачи,
начали применение даного вида оружия в глобальном масштабе для достижения уже стратегических целей.

Розповім одну цікаву історію. В мене є родичка, яка працює вихователем в дитячому садку. До її групи водять дитину, що має тата з Йорданії. Він є доволі товариською людиною, любить багато говорити. Одного разу навіть подарував їй скатертину, вишиту дбайливими йорданськими руками :-).

Так ось, цей йорданець іще до початку туніських подій розповідав про майбутні заворушення. Казав, що спочатку вони будуть в Тунісі, потім в Єгипті, потім в Йорданії. Коли це все почалося, моя родичка запитала його, звідки він знав. Йорданець відповів, що вони домовляються в Інтернеті про всі ці акції, мітинги і т.д. А так як ні мовного, ні релігійного бар'єру нема, домовлятися вони можуть про акції в різних країнах. І разом робити революцію.

Тепер мені зрозуміло, чому в Єгипті ще на початку заворушень  відключили по всій країні інтернет. Уявіть: люди, які не бачили один одного і які навіть не знайомі, можуть домовитися і вигнати свого Президента або змусити уряд підти у відставку. Все що їм треба, це комп'ютер, модем і бажання щось змінити у своїй чи навіть сусідній країні. 

В Україні активність користування Інтернетом не нижча, ніж в арабських країнах. Так, за даними Bigmir аудиторія українського сегменту Інтернету у грудні 2010 року склала більше 20 млн. користувачів. Зупинити цей процес, як, власне, і відключити всій країні доступ до мережі - неможливо. Поширення Інтернету в Україні вже давно пройшло ту точку біфуркації, коли можна було це поставити на контроль. Якщо ви зараз згадаєте про Білорусь, де у день виборів відключали Інтернет, то також згадайте, що в Білорусі діє один державний інтернет-провайдер. На нашій батьківщині цих провайдерів не злічити. При цьому вони використовують різні технології доступу: телефон, кабель, мобільний Інтернет. Навіть в Єгипті не змогли повністю влаштувати "залізну завісу", бо ж є ще і супутниковий зв'язок. Доступ в Інтернет через супутник можна перекрити, хіба що прийшовши і відібравши у вас тарілку.

Люди вже активно використовують можливості інтернет-комунікації. Так, наприклад,  координація дій по святкуванню Дня Соборності (22.01.2011р.) здійснювалась у Facebook. Користувачі, які жодного разу один одного не бачили, долучили свої організації та провели ряд заходів по всій Україні. Одні зробили афішу, другі надали інформаційну підтримку, треті прийшли і взялися за руки. Завдяки Інтернету ми на власні очі бачили, як відпиляли голову ідолу Сталіна в Запоріжжі. А запорізькі комуністи були спіймані на брехні, коли заявляли, що нібито все обмежилося киданням у пам'ятника пляшки з-під пива. Уявіть, якби "Тризуб" не виклав це відео на Youtube, то ймовірно про відпиляну голову ніхто і не дізнався, а все скотилося б до рівня "одна бабка сказала".  

В Тунісі все скінчилося вигнанням Президента, в Єгипті - відставкою уряду. Повертаючись до подій в арабських країнах і враховуючи українські реалії, замість висновку слід задати риторичне питання: чи не так тепер робитимуться революції в XXI сторіччі?    

Станіслав Полянський, Спільнота патріотів "Україна понад усе!"

Цей кліп демонструє радикалізацію суспільства. Причому радикалізацію молоді - молодість завжди перемагає старість (це закон природи). Найцікавіше те що вся влада представлена стариганами - Янукович (60 років), Азаров (63 роки)... Що вони можуть дати молоді - вони відстали від сучасного світу років на 30, що вони можуть дати українцям - вони-ж не мають жодної краплі української крові? Що може дати Донбас? - Купу сміття, що зветься металобрухтом, або вугілля яке дешевше зовсім не видобувати, а може тотальне старіння населення цього регіону, чи найбільшу смертність в Україні? Донбас - це промисловий регіон а-ля Уганда - рабські умови праці та надзвичайно швидке старіння населення, багатії-олігархи та (пост-)комуністичні чиновники, що стали новою місцевою аристократією. Донбас - це не вчорашній день, це позавчорашній день. Це регіон який міг-би бути лідером в 60-х, 70-х - але не пізніше. Сучасному світу потрібні інформаційні технології та агропромисловий комплекс - це все є на Заході та Півдні, але не в Донбасі. Донбас - це найбідніший, дотаційний регіон який вважає що годує інших, Донбас - це вимерші міста Луганщини та Донеччини, це повальне пияцтво в місцевих селах та регіон пенсіонерів. У нього нема майбутнього. А тим часом Західні регіони демонструють зростання народжуваності - на Заході вже більше молоді аніж на Сході і з кожним днем ця різниця зростає. А що далі? Далі - вибух, який можна відстрочити, але не зупинити. Антиукраїнський режим Януковича-Азарова нездатний протриматися довго.