Не треба всіх гребти під одну гребінку. На політичному олімпі є і цілком нормальні люди. Інша справа, що вони розрізнені і їх тримають на відстані гарматного пострілу від влади. Ну, самі розумієте чому. Бо для бандюковичів вони "казли, коториє мєшают жить". А для нас - майбутні лідери і державотворці. Не буду зараз придумувати якісь назви для цього руху. Це не важливо, як він називатиметься. Важливо те, хто там буде. Отже, зустрічайте політиків, яких би я волів бачити в одній політичній силі:
Олесь Доній. Народний депутат, засновник мистецького об'єднання "Остання Барикада". Його біографію наводити не буду, захочете - самі
почитаєте .
Доній - достатньо творча людина. Він організовує та приймає участь у "зіркових вертепах", видав диск пісень, постійно організовує якісь івенти. У ВР Олесь принципово не віддає свою картку для голосування. І взагалі, замість того аби протирати штани у безплідній Верховній Раді та насолоджуватися чималою зарплатнею за дрьом під куполом, Олесь приймає участь в акціях "з народом". Ба, більше, особисто сидить і чатиться у Facebook. Мабуть, ніколи народний депутат не був настільки близьким, на відстані одного кліка.
У моїй політичній силі Олесь Доній буде лідером. Він молодий, сучасний, має гарні ораторські здібності, кришталево чисту репутацію і адекватне розуміння політичної ситуації. Далося взнаки минуле політолога.
Йдемо далі.
Леся Оробець. Народний депутат. До цього встигла і в бізнесі покрутитися, і кваліфікованим юристом попрацювати. За твердженням Вадима Карасьова, її взяли у політику з поваги до батька. Можна сказати, що вона потрапила до ВР випадково, а це характеризує її виключно з позитивної сторони :-).
Леся Оробець - герой інтернету. ЇЇ блоги є скрізь, при чому ведуться вони не сухими прес-релізами, а мовою живої людини. Зі сторінок ЖЖ і ФБ ми дізнаємося про її вихід з партії, про засідання освітянського комітету, нарешті про те, що Леся їла, дивилась, куди ходила і чи не болить у неї сьогодні голова :-))). З цього слідують два висновки:
по-перше, неможливо вести такі блоги без участі самої Лесі. Це значить, що з великою долею вірогідності вона їх веде сама..
по-друге, ми бачимо її бурхливу діяльність.
А роботи у Лесі дійсно багато. Бо ж кожний може списатися з нею в інтернеті і попрохати допомогти у вирішенні різних питань. І що дивно, вона цю допомогу надає! Посилає депутатські запити, виїжджає на місце події і викладає все це у своїх блогах. Шум піднімається шалений.
У моїй політичній силі Леся Оробець буде захищати права студентів. Все, що стосується хабарництва у ВНЗ, політичного переслідування, студентських пільг, самоврядування, - це все до неї.
Наступний, а точніше наступна.
Оксана Забужко, письменниця. Скажу чесно, я не читав жодної її книжки. Я тільки знаю, що "Польові дослідження з українського сексу" - не про секс. Але як вона говорить! Її мова багата, а думка глибока. Її хочеться слухати і слухати, наче якогось даньогрецького філософа, сидячи під оливковим деревом. Нарешті, мене дратує те, що країною керують тільки червоні директори або бариги. Не хлібом єдиним, так сказати. Письменники теж повинні бути представлені у владі. Тільки справжні письменники, а не дуполизи, що пишуть книжки кучмам і табачникам. Оксана - живий класик нової української літератури. Думаю, що в політиці не вистачає таких людей, які досягли успіху і визнання завдяки своїм здібностям і чеснотам, а не просто похапали все, що погано лежало у буремних дев'яностих.
В моїй політсилі Оксана Забужко буде відповідати за ідеологію. Займатиметься проблемами гендерної нерівності, розвитку культури і української мови.
так, хто тут у мене далі йде. Ага!
Михайло Свистович. Громадський діяч, один з засновників популярного сайту "Майдан", руху "Україна без Кучми", Громадянської кампанії "Пора!"(чорна), Альянсу "Майдан". Остання його задумка - це неформальний громадський опозиційний рух "Відсіч". Неформальний не в тому сенсі, що там зібралися чуваки в ботфортах і шкіряних косухах, а в тому, що ніде не зареєстрований.
Як я уже казав, моя уявна політсила буде опозиційною. А перед тим, як побудувати новий дім, спочатку треба знести стару халупу. Саме для цього і потрібен прогресивному суспільству Михайло Свистович - руйнівник тоталітарних режимів і владного самоправства. Ця людина точно знає, як робити клізму громадського опору зажерливим дупограям української політики. У нього немає комплексів великого лідера чи щось таке. Михайло приймає участь в акціях протесту пліч-о-пліч зі своїми однодумцями. Має креативний розум і невиліковно демократичні погляди.
В моїй політичній силі Михайло Свистович буде займатися організацією протестів проти політики чинної влади. Мітинги, наліпки, листівки, критика законопроектів, маніфести, флеш-моби та інший креатив - це буде його парафія.
Ну і насамкінець...
Євген Захаров. Голова Харківської правозахисної групи, співголова Української Гельсінської спілки з прав людини. Ця людина вирішила присвятити своє життя правозахисній діяльності. Я б не сказав, що це така класна робота, бігати по тюремним гнидникам та дізнаватися подробиці роботи нашої доблєсної міліції. Не кожна психіка таке витримає. Багато людей, чия діяльність пов'язана з політикою, завдячують Захарову своїм вивільненням з цупких лап МВС, яке було репресивним в усі часи української незалежності. Він навіть мені колись допомагав (опосередковано), хоча я особисто з ним не знайомий.
В моїй політсилі Євген Захаров займатиметься приблизно тим, чим і зараз у своїй ХПГ. Також він буде аналізувати законотворчу діяльність чинної влади, яка стосуватиметься обмеження прав і свобод громадян.Якщо моя політсила отримає владу, Захаров буде очолювати Міністерство внутрішніх справ ;-).
Ось така вийшла у мене перша п'ятірка. Суб'єктивно? Звичайно! Це мої особисті уподобання. Такою я хотів би бачити опозицію в обличчях. Всі перелічені тут люди - професіонали своєї справи з державницькими поглядами. Їх об'єднує те, що жоден з них не спокусився обміняти свою репутацію на коктейль із влади та грошей. Можливо коли вони прочитають цю статтю, то вирішать об'єднатися. Я б найперший побіг у таку партію, рух чи організацію :-).
