хочу сюда!
 

Алинка

27 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 29-37 лет

Заметки с меткой «молодь»

Iван Франко: "одвертий лист до галицької молодежі"

IВАН ФРАНКО: "ОДВЕРТИЙ ЛИСТ ДО ГАЛИЦЬКОЇ МОЛОДЕЖІ"



Те, що я хочу сказати Вам, мої молоді приятелі, таке велике й радісне і заразом таке важке та прикре, що я бажав би, щоб се сказали Вам якісь авторитетніші від мене уста, щоб се сказав Вам хтось, кого Ви найбільше любите і поважаєте і кому найбільше довіряєте, щоб воно могло ввійти в Ваші серця як могутній імпульс до нового життя, як вітхнення до нової праці, до перебудови Вашого власного «я» відповідно до нового світогляду. 
Дожили ми великих, переломових подій. Те, що наповняло наші серця тугою і завистю при читанні подій таких бурливих літ, як 1789 або 1848, тепер на наших очах. І не то на наших очах: бурлива хвиля історії захапує нас самих, ставить нашу націю майже в центрі випадків. 
Схід Європи, а в тім комплексі також наша Україна, переживає тепер весняну добу, коли тріскає крига абсолютизму та деспотизму, коли народні сили серед страшних катастроф шукають собі нових доріг і нових форм діяльності, коли невимовне горе, вдіяне народам дотеперішнім режимом, порушило найширші верстви і найглибші інстинкти людської душі до боротьби, якої результатом мусить бути повний перестрій зразу державного, а далі й громадського, соціального порядку Росії, а в тім комплексі й України. 
Ви, молоді приятелі, що з зацікавленням читаєте новини з Росії, чи подумали Ви про значення тих подій для нашої нації, для нас усіх, для кождого з нас особисто? Адже ж всесвітня історія не історія героїв, а історія масових рухів і перемін; а ми ж кождий особисто хіба не часть тої маси, яка сими подіями покликана до руху та переміни? Чи подумали Ви над сим, куди можуть повести нас ті рухи, якою луною в особистім житті кождого з нас можуть відбитися ті переміни і які обов'язки на кождого з нас накладає теперішня хвиля? Мені здається, що як люди, обдаровані свідомістю і даром думки, ми всі повинні про се думати, думати більше й інтенсивніше, ніж про все інше, що нас цікавило досі. Бо приходить велика доба, і горе нам, горе нашій нації, коли велика доба застане нас малими і неприготованими! 
Велика доба для нашої нації почнеться з хвилею, коли в Росії упаде абсолютизм. Остатні події показують, що той упадок уже не за горами. Коли вірити рескриптові царя до міністра Булигіна, яким поручено міністрові поробити приготування до скликання вибраних репрезентантів народу на наради в справах державних, то виходило би, що сей упадок уже наступив, бодай у принципі. Звісно, тому царському рескриптові не можна признавати серйозного значення, але й се також симптом упадку самодержавства, що на такі рескрипти ніхто не звертає особливої уваги; значить, історія вже попливла іншим руслом. 
Упадок абсолютизму в Росії – що він значить для нас? Який наступник замінить його? 
Сей наступник, то не жоден таємний незнайомий, не жоден сфінкс із закритим лицем. Він давно відомий і виразно зазначив свою фізіономію вже в дотеперішній історії Росії: се буде лібералізм капіталістичного складу. Се буде ліберальний, по-європейськи освічений російський дідич, польський шляхтич, багатий фабрикант, купець, адвокат, професор, журналіст, лікар і в якійсь невеличкій мірі інтелігентний пролетарій. Ось хто надасть фізіономію новому режимові Росії – капітал і інтелігенція. Історичні дворянські традиції в Росії не сильні і такого феодального, конституційним покостом1 від біди помальованого режиму, який маємо в Галичині, – в Росії і на Україні, мабуть, не буде. Певна річ, російський лібералізм виявляє вже тепер і виявить по своїм запануванні інші, так само небезпечні прикмети. Він сильно теоретичний і доктринерський, а доктринери, навіть ліберальні, все і всюди бували найгіршими і найшкідливішими політиками. Доктрина – се формула, супроти якої уступають на задній план живі люди й живі інтереси. Доктрина – се уніформ, стрихулець2, ворог усяких партикуляризмів. Доктрина – се зроду централіст, що задля абстрактних понять не пощадить конкретних людей і їх конкретного добробуту. Ми, українці, бачили досі мільйони прикладів, як знущався над живими людьми й націями абсолютизм, узброєний трьома доктринами: православіє, самодержавіє й обрусеніє. Сі доктрини ввійшли занадто глибоко в тіло і кров російської суспільності, щоб тепер, коли при кермі замість всевладного чиновника стане всевладний російський ліберал, ми могли надіятися наглої і основної зміни в самім режимі. Нехай і так, що доктрина православія стратить своє жало ексклюзивності (ліберал тим і ліберал, що до обрядових доктрин йому байдуже); але доктрина самодержавія й обрусенія дуже легко може подати собі руку з ліберальним доктринерством: вистарчить замість самодержавної особи поставити самодержавну ідею – ідею нероздільності й єдності Росії, непорушності російського великодержавного становища і фундаментального, кат'екзохен державного становища «русского», т. є. великоруського народу, – і маємо знов продовження дотеперішньої політики руйнування, визискування та оглуплювання окраїн для «добра» центра, маємо національний автократизм у ліберальнім і конституційнім плащі, на взір угорського. 
Задатків для такого ліберального автократизму бачимо в російській суспільності дуже багато. Їх систематично плекала і підготовлювала вся дотеперішня чиновницько-автократична школа, привчаючи суспільність ігнорувати все органічно виросле, своєрідне, партикулярне й індивідуальне, погорджувати ним як дрібним і ретроградним або ломити його як незгідне з од-ноцільним характером Росії (безцільне і безглузде топтання України, Польщі, Литви, Фінляндії і т. д.). Тільки там, де сей доктринерський автократизм стрічав діяльний, організований, елементарний опір, – у Польщі, в Фінляндії, потроху в Литві, – він нарешті виявляв склонність до концесій, а бодай до якихось пертрактацій3. Доктринерові, засліпленому в своїх формулах, можуть заімпонувати тільки тверді факти, об які він раз-другий розіб'є собі голову. 
Найменше такого опору знаходив собі автократичний доктринаризм на Україні. Не тому лише, що українське слово було сковане і закнебльоване4, а головно тому, що велика часть сві-тлих українців, вихована в тих самих ідеях автократичного доктринерства, й сама ігнорувала свій український партикуляризм, у душі стидалася його, в душі признавала себе gentе Ukraiпі, паtіопе Rиssі5, в душі й явно дорожила й дорожить фантомом «великої, неподільної Росії». 
Перед українською інтелігенцією відкриється тепер, при свобідніших формах життя в Росії, величезна дійова задача – витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здібний до самостійного культурного й політичного життя, відпорний на асиміляційну роботу інших націй, відки б вона не йшла, та при тім податний на присвоювання собі в якнайширшій мірі і в якнайшвидшім темпі загальнолюдських культурних здобутків, без яких сьогодні жодна нація і жодна хоч і як сильна держава не може остоятися. 
Величезні трудності тої задачі стануть Вам ясно перед очима, коли подумаєте про той стан, у якім застає Україну нова доба. Без власних шкіл і без виробленої освітньої традиції, без перейнятого освітніми і народолюбними думками духовенства, без популярного і вищого пись-менства, яке могло би бодай на першій гарячій порі заспокоювати всі духові потреби величезної маси, без преси, яка могла б ясно держати і систематично боронити стяг національності та приложеної до місцевих потреб, свобідної культурної праці, без надії на сильну фалангу вповні свідомих і на висоті сучасної освіти стоячих репрезентантів у законодатних тілах і без міцної опори в масах народу та інтелігенції навіть для тих немногих репрезентантів, що забажають вповні відповісти своїй національній і культурній задачі, наша Україна готова знов опинитися в ролі ковадла, на якому різні чужі молоти вибиватимуть свої мелодії, або в ролі крілика, на якому різні прихильники вівісекції будуть доконувати своїх експериментів. 
От тут і стає перед нами, галичанами, а особливо перед Вами, молоді приятелі, велика історична задача – допомогти російській Україні в тяжких переломових хвилях і потім, у печатках, у закладинах великої праці – здвигнення нашої національної будови в усій її цілості. Перед Вами стоїть задача й обов'язок – віддячитися російській Україні за все те духове й матеріальне добро, яке вона досі давала нам. Чи і наскільки ми почуємося до того обов'язку, чи і наскільки совісно, розумно, обдумано візьмемося до його сповнювання, від того буде залежати в дуже великій мірі наша будущина яко нації, здібної зайняти місце в хорі інших культурних націй. 
Досі я ждав і надіявся, що хтось ближчий Вам і авторитетніший для Вас забере голос у сій справі, що наша щоденна преса зверне на неї свою увагу, що підіймуть її ті, що люблять ви-давати себе за батьків і провідників народу. На жаль, я не діждався сього. Значна часть тих на-ших світочів, опанована театральним питанням, не бачить поза ним світа; інші, що заховали собі в тій справі незалежність суду і дивляться на неї критично, не мають чи сили, чи відваги піднести свій голос і вказати ясно і виразно величність теперішньої хвилі і великий трагізм нашого положення в ній і неминучу конечність – якнайшвидше, якнайосновніше змінити курс нашого національного корабля, настроїти всі наші думки, плани, програми на інший діапазон. Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів. І се почуття не повинно у нас бути голою фразою, а мусить вести за собою практичні консеквенції. Ми повинні – всі без виїмка – поперед усього пізнати ту свою Україну, всю в її етнографічних межах, у її теперішнім культурнім стані, познайомитися з її природними засобами та громадськими болячками і засвоїти собі те знання твердо, до тої міри, щоб ми боліли кождим її частковим, локальним болем і радувалися кождим хоч і як дрібним та частковим її успіхом, а головно, щоб ми розуміли всі прояви її життя, щоб почували себе справді, практично частиною його. 
Не забувайте, що ми досі в Галичині жили з національного погляду крайнє ненормаль-ним життям. Велика більшість нашої нації лежала безсильна, закнебльована, а ми, маленька частина, мали свободу рухів і слова. І нам іноді здавалося, що ми – вся українська нація, що ми її чільні ряди, її репрезентанти перед світом. Тепер, коли на російській Україні не сьогодні то завтра повстануть десятки таких центрів, якими тепер являються Львів та Чернівці, ся наша передова роля скінчилася. Ми мусимо почувати себе не піонерами, але рядовими в великім ряді і не сміємо своїх дрібних, локальних справ виставляти як справи всенародні, своїх дрібних персональних амбіцій висувати на першу лінію загального інтересу. 
Тепер навіть наші основні національні питання, хоч довго ще не зійдуть із денного по-рядку, мусять підпасти значній переміні фронтів. Нам треба ясно зрозуміти і відчути і мати на тямці, що польсько-українське питання не буде відтепер рішатися у Львові, але обхопить бойо-ву лінію безмірно ширшу і кождий його етап буде рішатися і у Львові, і в Чернівцях, і в Кам'янці-Подільськім, і в Житомирі, і в Києві. Так само наша галицька та буковинська боротьба з москвофільством відтепер мусить виглядати зовсім інакше, бо й її терен розшириться безмірно, а її зміст поглибиться відповідно до того, як вона розростеться до розмірів боротьби всеукраїнського національного почуття з винародовляючими претензіями «державної» великоруської нації. І наші відносини до євреїв мусять улягти значній переміні, коли нашій нації прийдеться «автономно» гоїти гнилі рани, завдані їй московським чиновництвом через ціловікове нагромаджування жидів на нашій території при помочі т. зв. «черти осідлості» та через варварські та нелюдські експерименти урядового аранжування антижидівських розрухів, щоб ними відводити від себе вибухи народної розпуки та обурення. 
І всі, всі наші національні та громадські питання мусять улягти основній переміні, коли впадуть дотеперішні китайські стіни, які ділять нас від України. (Наша література і преса му-сить перейти на вищий рівень, коли не захоче гинути в конкуренції з тим типом літератури і преси, що виробився в Росії, невважаючи на цензурний тиск, а може, власне завдяки йому). Тісніші, частіші, ближчі зносини з закордоновими українцями мусять виробити у нас ширший, свобідніший світогляд, щиріші і свобідніші товариські форми, як ті, що виробилися у нас під шляхетсько-польськими або буршівсько-німецькими впливами. Наш голосний, фразеологічний та в більшій частині нещирий, бо ділами не попертий патріотизм мусить уступити місце поважному, мовчазному, але глибоко відчутому народолюбству, що виявляє себе не словами, а працею. Наша масова інерція, що приймає безкритично слова тих, які сим чи іншим припадком були поставлені «на чоло народу», стали послами, професорами, головами товариств і т. і., мусить уступити місце живій, критичній праці думок і готовності – все і всюди подати й свій голос у загальній справі, виконувати діяльно, на власне ризико, але з повною свідомістю своє горожанське право. Наша аж до границь безхарактерності посунена толеранція хиб та слабостей наших ближніх, навіть тоді, коли вони зі сфери приватних відносин переходять у сферу товариської та громадської діяльності, мусить уступити місце живішому моральному почуттю і енергічнішій реакції проти усякої моральної гнилизни, що грозила б розпаношитися в наших товариських відносинах. Інакше, мої дорогі приятелі, ми тут, у Галичині та Буковині, замість духового центру України зробимося гнилим і смердючим боляком, який з обридження оминатиме кождий свідомий українець, що заховав іще живе почуття самоповаги. 
Отеє моральне переродження, яке вповні доконається, певно, не швидко, аж наслідком праці поколінь, та до якого імпульс кождий із нас повинен дати сам собі, власною постановою, буде першою умовою можності тіснішого, дружного і продуктивного співділання нашого з за-кордоновими українцями. Якби Ви знали, мої молоді приятелі, скільки зневіри, розчарувань та знеохоти нагромадили дотеперішні зносини галичан та буковинців із Україною, скільки сорому та прикрості робили не раз українцям наші «національні», а властиво місцеві хиби – неточність, балакучість та пустомельство, брак характерності, індиферентність та моральна грубошкірність, байдужність до важних загальних справ, а завзятість у дрібницях, пуста амбітність та брак самокритики, парадування європейськими формами при основній малоосвітності та некультурності, якби Ви знали і відчували се так, як сього вимагає теперішня хвиля, то я не сумніваюся, що в серці кождого з Вас знайшлась би моральна сила, щоб сказати собі і покласти Ганнібалову присягу: віднині доложу всякого зусилля, щоб увільнитися від тих хиб, поводитися краще, працювати пильніше над собою. 
Та все те кажу лише для Вас, особливо для тих, хто захоче мати зносини з українцями, щоб охоронити його і тих, із ким він буде мати зносини, від прикрих розчарувань. А головна річ у тім, чим можемо ми, галичани й буковинці, в разі свобідніших відносин у Росії, допомогти Україні. На капітали ми не багаті, та й не капіталів потребуватимуть від нас українці. Так само дурять себе ті галичани та буковинці, які вже тепер облизуються, надіючися, що свобода в Росії створить їм дорогу до роблення інтересів, до корисних посад та сутих доходів без праці. Певна річ, у порівнянні до нашої заробкової мізерії російські відносини не одному можуть видатися блискучими, але не треба забувати, що на легкі заробітки та на масні посади всюди конкурентів багато, а спеціально Росія багата на таких «ташкентців»7, із якими наші кандидати не легко витримають конкуренцію. Та й не «ташкентців», не аферистів, не спекулянтів на легкий хліб потребує від нас Україна, і коли ми нічого іншого, ліпшого не зуміємо дати їй, тоді сором і ганьба нам! 
Не заімпонуємо ми українцям і своєю інтелігенцією, своїм рівнем теоретичної освіти. Лиха доля змусила нас виростати і вчитися в краю, де завдяки шляхетському режимові наука вважається небезпечним оружжям, якого не слід давати в руки суспільності, де шкільне на-вчання в самім зароді затруєне конфесійними, політичними та національними передсудами, де свобідна критика виелімінувана з виховання, де панує т. зв. Brotstudium, навчання для хліба, для кар'єри, навчання, тісне та далеке від тої широкої гуманності, що лежить в основі західноєвропейського, а подекуди навіть російського вищого шкільництва. Отже, й тут не багато чим можемо стати в пригоді українцям. Щонайбільше хіба яко вчителі язиків – німецького, польського, потроху класичних, бо наука язиків у наших школах трактується справді ліпше, як у російських. Хоча й тут треба сказати, що останні роки зазначили поворот на гірше, і, приміром, знання німецького язика, яке виносять молодші генерації з галицьких гімназій, може довести до розпуки всякого, хто ставив би до того знання якоїсь хоч трохи вищої вимоги8. 
Подумає дехто, що бодай нашими шкільними книжками, що обіймають уже повний курс народної і середньої школи, можемо прислужитися українцям. На жаль, треба сказати, що й ся надія марна. Наші шкільні підручники, знов-таки в значній мірі завдяки пануючому в Галичині режимові, переважно неоригінальні, основані на перестарілих педагогічних принципах, а деякі надто такі далекі від рівня сучасної науки (приміром, природописні), що про безпосереднє користування ними в українських школах у Росії не може бути ані бесіди і вони щонайбільше можуть пригодитися авторам нових підручників задля своєї термінології. 
Та проте є у нас дещо таке, що може стати в пригоді українцям у Росії. Маю на думці той практичний смисл, привичку більше додивлятися до конкретних фактів, як до теорій, і більше вироблену привичку до публічного життя, до організацій і парламентаризму. Надто довголітня боротьба за національні права виробила у нас певну традицію і немалий засіб досвіду в таких справах, що все може дуже пригодитися тепер, коли й російську Україну жде перспектива проходити ту саму школу поміж двома огнями – польським і московським. Правда, і ті добрі прикмети в душній галицькій атмосфері дуже часто переходять на хиби, на тісноворість, боязливість, байдужність до всяких смілих поривів і заскорузлість у своїм тіснім кружку, та тут уже певно нове історичне життя в ширших межах само собою швидко здужає усунути ті хиби. 
Я бажаю тільки одного – звернути Вашу увагу, молоді приятелі, звернути увагу всеї сус-пільності на ту велику історичну хвилю, якої наближення чуємо всі. Нам прийдеться змобілізувати всі свої сили, щоб задоволити потреби тої хвилі. Та поки ще вона не надійшла, до праці, молоді приятелі, до інтенсивної, невсипущої праці над собою самими! Здобувайте знання, теоретичне й практичне, гартуйте свою волю, виробляйте себе на серйозних, свідомих і статечних мужів, повних любові до свого народу і здібних виявляти ту любов не потоками шумних фраз, а невтомною, тихою працею. Таких мужів потребує кожда нація і кожда історична доба, а вдвоє сильніше буде їх потребувати велика історична доба, коли всій нашій Україні перший раз у її історичнім житті всміхнеться хоч трохи повна горожанська і політична свобода. 
________________________________________

1 Покост – оліфа, лак (пол). 
2 Стрихулець – паличка для розрівнювання. Тут: зрівнялівка. 
3 Пертрактація – тут: поступка (від латин. pertractabilis – піддатливий). 
4 Заткнуте кляпом (від нім. knebeln). 
5 З походження українцем, руської нації (латин.). 
6 Присяга Ганнібала бути непримиренним ворогом Риму, прийнята карфагенським полководцем ще в дитинстві. 
7 І.Франко має на увазі сатиру М.Є. Салтикова-Щедріна “Господа ташкентцы”  
8 Мається на увазі проголошене царським урядом 6 серпня 1905 року рішення про утворення Державної думи. Виборчий закон, згідно з цим рескриптом, було підготовлено міністром внут-рішніх справ О.Г. Булигіним. 

Хто йде нам на зміну?

 Вісімнадцятирічний хлопчина розумніше половини українців.https://www.youtube.com/watch?v=dcHU5BApX80
Дивіться до кінця та читайте коментарі!

Коли вам платять за переїзд


5 тис доларів ви отримуєте на покупку або будівництво будинку в будь-якому місці на території Балтімора. Або ж 10 тис доларів - за покупку і реставрацію старого будинку, в якому будете жити.



10 тис доларів -  безпроцентну позику на покупку будинку в Нью-Хейвені ви  отримаєте, а якщо проживете в цьому будинку 5 років, можете  гроші не повертати . 30 тис. доларів  отримаєте на облаштування будинку енерго-зберігаючими функціями, а через десять років життя в цьому ж будинку,  залиште гроші собі.



20 тис доларів - отримають фахівці, які  прожили і пропрацювали в провінції Саскачеван, Канада більше 7 років. Урядова програма розрахована на молодь, яка здобула освіту, але ще не придумала, куди б себе задіяти.



Понгу - одне з найстаріших сіл Іспанії. Воно знаходиться на території заповідної зони.  Місцева влада пропонує 3 тис. Євро молодятам за переїзд на ПМЖ в Понга, і ще стільки ж ви отримаєте, народивши тут дитину.



Історія з Утрехтом - це голландський соціальний експеримент.  Всім жителям  міста  виплачують по 1 тис. Євро. Поки експеримент не закінчений, є можливість скористатися нагодою!



Всього один рік потрібно перетерпіти в холодній атмосфері Аляски кваліфікованим фахівцям, щоб отримувати від уряду перманентні виплати . Але якщо Ви любите зиму і неквапливий темп життя, то можна вважати, що цей варіант для вас ідеальний.



Абсолютно неймовірно, але в одному з найкрасивіших місць на планеті не вистачає робочих рук  і  влада пропонує випускникам вузів після закінчення університету мінімум два роки проживати і працювати на території парку за що можна отримати винагороду в розмірі 7 тис доларів.

Нове покоління

Книга і молодь.
Лежить у затінку
Ховаючись від сонця,
Стоїть у ряд
Запилена, забута
Не втрачена , не спалена
У барі….

.Голодні очі
Споєні екраном
Шукають Слово…




0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Три завдання для сучасної молоді

“ Хороше рішення — результат досвіду. А досвід — результат поганих рішень. ”
     Уолтер Рістон



 Три завдання для сучасної молоді



Мирослав МАРИНОВИЧ


Завдання перше: створити політичну альтернативу

Результатом Майдану не стало творення нової політичної сили. Спроби її створити, звісно, були, але з різних причин не вдалися. Майданівські лідери пішли у владу, влились у старі міхи й, напевно, роблять багато доброго, але вони не створили необхідної альтернативи. Тож я очікую — і тепер не тільки від еліти Майдану, а від усіх молодих лідерів, — що буде знайдена розгадка феномену, в який включені ви всі.

Чому молодь не хоче йти до великих вертикальних партій? Бо вона там розчиняється. Партія «тієї, з косою» чи «того, з вусами» — не важливо. Ви приходите до партії — вас немає.

Нинішня молодь уже не є молоддю homo soveticus, яка не мала індивідуальності й не цінувала власну гідність. Вона не хоче розчинятись на догоду комусь, хто стоїть зверху. Тому ми маємо ситуацію, коли молодь воліє проявляти себе в соціальних мережах, а до великої політики йти не хоче.

Я вважав, що такий феномен є наслідком нашої одвічної української хвороби — отаманщини, поки не висловив свою думку на засіданні National Endowment for Democracy у Вашинґтоні. Там мені сказали: «Ні, дорогенький. Це не український феномен, він стосується всієї цивілізації». І під час «Революції парасольок» у Гонконґу, і під час руху Occupy у Сполучених Штатах Америки — всюди молодь не хоче визнавати одного потужного лідера, коритись йому. Молодь усюди хоче проявляти індивідуальність і свою власну візію.

Отже, питання перше: як зробити так, щоб водночас і пошанувати цю вашу (молодих лідерів. — Z) характерну рису, і увиразнити присутність молоді в політичних структурах? Адже якщо ви не будете впливати на процес прийняття рішень у державі, вам зададуть такого життя, якого ви не стерпите.


Завдання друге: субідентичності повинні співпрацювати

Можливо, ви чули про «Ефект Медичі». Він так називається, бо описує феномен, який стався в Італії в епоху правління роду Медичі. До тодішньої Флоренції з'їжджалися представники різних видів мистецтва, заходили до таверн, частувалися, спілкувались, ділились новими ідеями. І від цього міждисциплінарного поєднання, на стикові різних ідентичностей, які аналізували спільну проблему, відбувся творчий спалах: кожен митець отримав нові ідеї і, як результат, процвітало мистецьке життя Флоренції.

Я прочитав про «Ефект Медичі» недавно, але відчуття, що саме це потрібно Україні, в мене є давно. Територія нашої країни є природним місцем зустрічі різних субідентичностей: галичани не подібні до слобожанців, слобожанці до волинян… Кожен наш реґіон — окрема субідентичність.

Отже, питання друге: яким чином зробити, щоб усі наші субідентичності зустрілись за умовним круглим столом і змогли вільно, з пошаною говорити одна до одної, не претендуючи на те, що хтось є кращим чи правильнішим українцем?

Кожен, хто був на Майдані, бачив, яка креативність, які духовні розкоші виникали саме завдяки зустрічі представників різних реґіонів. Подумайте над проблемою ви, бо моє покоління вже того не реалізує — воно сповнене стереотипів про те, хто кращий, а хто гірший. Ваше покоління ще не має цих стереотипів, тож ви можете створити «Ефект Медичі».


Завдання третє: брехня не може дорівнювати правді

Сьогодні лідер повинен вирішити одну з найважливіших проблем часу: неспроможність відрізнити правду від брехні.

Чому зараз люди неспроможні розрізнити ці дві речі? По-перше, тому, що ми є людьми постмодерну, а постмодернізм народився з уявлення, що ніхто не має абсолютної правди і всі частково праві. І якщо ми хочемо встановити правду, мусимо зібрати всі опінії — тоді правда буде десь посередині.

Що стається, коли до такої системи приносять цілковитий фейк, свідомо сконструйовану неправду? Цю брехню починають розглядати як повноцінну опінію, що має таке саме право на існування, як «часткова правда».

По-друге, за часів моєї молодості можна було почути правду, якщо обійти «глушилки», поставлені Радянським Союзом, притулити вухо до радіоприймача й послухати, скажімо, «Голос Америки» чи «Радіо Свобода». В тому, що я чув, я міг упізнати правду. Тепер, коли інформація циркулює вільно, в час, коли є інтернет, чому росіяни неспроможні встановити правду в російсько-українському конфлікті? Бо вони сприймають правду, яку їм говорять українці, як свідомий злий намір їх обдурити. Путін і Сурков придумали геніальну річ: коли знівельована спроможність людини самотужки розрізнити правду і брехню, «глушилки» не потрібні.  

По-третє, брехню або дурницю можна леґалізувати, передусім у соціальних мережах. Недавно в американській пресі я прочитав блискучу статтю про закономірність, яка ще десять-двадцять років тому чітко діяла в суспільній системі: якщо хтось вихопився з дурнуватою тезою, достатньо було двох-трьох авторитетів, що виступили б із спростуванням, і вже ніхто в ту дурницю не вірив. Тепер, коли один запостив на фейсбук цілком мудру думку, а другий — або цілковитий фейк, або дурницю, в яку він щиро вірить, починається дискусія. І обов'язково знаходяться люди, яким подобається друга, дурнувата теза. Вподобання, поширення, «підтримую його» — і все, дурницю леґалізовано.

Не можна, щоб світ залишався в такому стані. Мусять знайтися лідери, які будуть приймати правильні рішення, і вони мають приймати ці рішення на основі правди.


*Думки, виголошені на зустрічі в межах Зимової школи лідерства, яка 10–14 січня 2017 року тривала в Інституті лідерства та управління Українського католицького університету.
До публікації підготувала Анастасія Стьопіна
03.02.2017
http://zbruc.eu/node/61837

Укрaїнi дужe пoтрiбнa eфeктивнa систeмa прaцeвлaштувaння мoлoдi

Нa сьoгoднiшнiй дeнь укрaїнськa мoлoдь всe чaстiшe вiдчувaє сeбe зaйвoю нa ринку прaцi. Дaлeкo нe всiм, хтo зaкiнчує нaвчaльний зaклaд, вдaється знaйти рoбoту зa фaхoм.

Прoблeмa прaцeвлaштувaння мoлoдi пoлягaє сьoгoднi нe стiльки у вiдсутнoстi рoбoчих мiсць, скiльки у нeпрaвильних пiдхoдaх дo вирiшeння питaння зaйнятoстi випускникiв.

Зaзвичaй, рoбoтoдaвцi нe хoчуть брaти нa рoбoту мoлoдих спeцiaлiстiв, мoвляв, у них нeмaє дoсвiду рoбoти. Aлe дe ж людинi, якa нeщoдaвнo зaкiнчилa нaвчaння, нaбути прoфeсiйнoгo дoсвiду, якщo нeмaє мoжливoстi прaцeвлaштувaтись? Цe зaмкнутe кoлo призвoдить дo виникнeння прoблeми бeзрoбiття мoлoдi, якa є oднiєю з нaйaктуaльнiших нa сьoгoднi.

Вiдсутнiсть рoбoти, нeвпeвнeнiсть в зaвтрaшньoму днi призвoдить дo тoгo, щo в пoшукaх крaщoї дoлi укрaїнськa мoлoдь всe чaстiшe змушeнa виїжджaти зaкoрдoн, зaмiсть тoгo, щoб прaцювaти нa блaгo рiднoї дeржaви.

Зaгoстрeння прoблeми мoлoдiжнoгo бeзрoбiття тягнe зa сoбoю цiлу низку сoцiaльних нeбeзпeк для суспiльствa зaгaлoм. У зв’язку з цим виникaє гoстрa нeoбхiднiсть нaпрaцювaння eфeктивнoї дeржaвнoї пoлiтики щoдo прaцeвлaштувaння мoлoдi.

Рoзв’язaти прoблeму зaйнятoстi мoлoдi мoжнa лишe шляхoм скooрдинoвaних дiй, чeрeз чiтку спiвпрaцю мiж дeржaвoю, рoбoтoдaвцями тa нaвчaльними зaклaдaми.

Пeвнi пoзитивнi зрушeння у дaнoму нaпрямку вжe є, зoкрeмa у питaннi прaцeвлaштувaння бeз дoсвiду рoбoти. Нaприклaд, нeщoдaвнo мiнiстр юстицiї Укрaїни Пaвлo Пeтрeнкo зaявив, щo для прaцeвлaштувaння дo oргaнiв юстицiї у мoлoдих фaхiвцiв-юристiв тeпeр нe вимaгaтимуть дoсвiду рoбoти.

Нa мoю думку, цe дужe прaвильнe рiшeння. I тaку прaктику трeбa oбoв’язкoвo пoширювaти нa всi сфeри ринку прaцi.

Дeржaвa тaкoж пoвиннa зaбeзпeчити рoзвитoк сoцiaльнoї стaбiльнoстi i зaхищeнoстi мoлoдi. Цe кoрeгувaння дeржaвнoї пoлiтики у сфeрi прaцeвлaштувaння, пeрeгляд i дooпрaцювaння зaкoнoдaвчoї бaзи, свoєчaснe фiнaнсувaння дeржaвних прoгрaм зaйнятoстi, рoзрoбкa систeми зaoхoчeнь i пiльг рeгioнaм з низьким рiвнeм бeзрoбiття сeрeд мoлoдi тoщo.

 

 

 

 

 

 

 

Нове покоління. Сучасна молодь.

Сучасне покоління сприймае навколишній світ - По-факту.

Там що Е - з одної сторони Мораль. ( Добро) - Радянська, біблійна, батьківська, світова, культурна....
.


з Їншоі сторони - капіталізм, Гроші все дають і все вирішують, Зневіра в борцях за мораль ( а такі були і вони їх бачать. і бачать результати і їх наслідки.), - що Життя жорстко диктуе Практицизм.

що з них вийде? З ціеї Молоді? З нашого продовження? З наших Дітей? Хоч рідних, хоч не рідних...Що з них буде.

предки боролися-боролися за Життя...писали гімн України...вмирали за Волю...за відокремлення від Радянсьського Союзу...за відокремлення від більшовиків тоді...щоби не було сссру та енкаведістів...щоби не було кравчука продажного...

.щоби не було кучми хитрожопого убивці. Над нами...

щоби не було отого даунбаського янека...

щось ми робили...

А нинішне покоління сприймае світ - наче він тільки що такий став. І завжди такий був.


Воно сприймае Україну на зараз. А що - зараз.?

і воно не розуміе - що зараз - на 1000% краще, аніж до того, коли воно родилося, оця молодьбль

От такий хід часу. Предки роблять - а вони це ніху не розуміють, що предки здобули....

для них життя просте - що зара бачу перед очима - знач. так есть. А звідки воно, яким шляхом створений цей  його нинішній зрозумілий світ - а їх не колише.......

Вони сприймають здобутки пройдешнего як просто нинішній світ. наче він був завжди такий. просто фактаж. Фактаж, де воно живе. І воно починае діяти просто...- виходячи з бачення нинішнього світу....
.
а звідки цей Світ взявся - а це його не колише....
Така нинішня молодь.

може так було і 200 років. назад?
Єх, малад'шш.
.
Ох і молодість у нас, наше продовження...Щось не так ми уявляли вас, і не те щось робиться.

мабуть, ми самі винні у цьому....Життя широке. Це вам не поле перейти...

Єврoпeйська систeма фiнaнсувaння стипeндiй– стимул для студентів

Пiдтримкa oбдaрoвaнoї мoлoдi - цe iнвeстицiя в мaйбутнє Укрaїни, aджe укрaїнськa мoлoдь є нoсiєм iнтeлeктуaльнoгo пoтeнцiaлу нaшoї дeржaви тa визнaчaльним фaктoрoм її пoдaльшoгo рoзвитку.

Тoму сeрeд прioритeтних нaпрямкiв дeржaвнoї пoлiтики є ствoрeння сприятливих умoв для твoрчoї, iнтeлeктуaльнoї тa духoвнoї сaмoрeaлiзaцiї укрaїнськoї мoлoдi, стимулювaння її мoтивaцiї для oтримaння нoвих здoбуткiв.       

Oдним з iнструмeнтiв тaкoї мoтивaцiї є виплaтa стипeндiй.

Зaрaз в Укрaїнi функцioнує тaкa систeмa нaрaхувaння стипeндiй, зa якoї близькo 75% студeнтiв oтримують стипeндiю прoстo тoму, щo вoни нaвчaються.

Нaйближчим чaсoм у цiй сфeрi дeржaвa плaнує пeрeйти нa єврoпeйську прaктику, кoли стипeндiї рoзмeжoвуються. Тoбтo студeнтaм, якi дeмoнструють oсoбливi успiхи тa висoкi дoсягнeння у нaвчaннi, нaрaхoвується aкaдeмiчнa стипeндiя, a нaймeнш сoцiaльнo зaхищeним студeнтaм (сирoтaм, iнвaлiдaм, дiтям з мaлoзaбeзпeчeних рoдин тa iншим кaтeгoрiям, якi пoтрeбують дeржaвнoї пiдтримки) – сoцiaльнa стипeндiя.

При цьoму змiнa систeми фiнaнсувaння стипeндiй з 2017 рoку нe пeрeдбaчaє змiни рoзмiру стипeндiaльнoгo фoнду. A сумa сoцiaльних стипeндiй будe вищoю зa прoжиткoвий мiнiмум.

Пoдiбнa прaктикa нaрaхувaння стипeндiй є пoширeнoю у бaгaтьoх крaїнaх Єврoпи. Тoму є всi пiдстaви спoдiвaтися, щo вoнa eфeктивнo функцioнувaтимe i в Укрaїнi.

Aджe oбдaрoвaнa мoлoдь мaтимe бiльшу мoтивaцiю дoсягaти вaгoмих успiхiв у нaвчaннi, a сoцiaльнo нeзaхищeнi студeнти мaтимуть гaрaнтiю дeржaвнoї пiдтримки.

 

 

 

Відбувся з’їзд молоді Козлівського деканату

26 червня у с. Слобідка Козлівського деканату відбувся щорічний з’їзд дітей та молоді. Організаторами заходу виступили священики на чолі з деканом Козлівським отцем Романом Гуком.

3

На початку зібрання відбувся Молебень до Христа Чоловіколюбця, після якого молодих учасників привітав о. Ярослав Шевчук, який прибув на свято разом із секретарем комісії у справах молоді Тернопільсько-Зборівської архиєпархії п.Оксаною Шупер.

Далі були представлені мистецькі твори дитячих та юнацьких колективів, а також сольні номера від дітей із різних парафій деканату.

«Діти старанно готувалися та гарно представили свої номери. – зазначає о. Остап Луців. - В організації з’їзду активно допомагали працівники сільського будинку культури».

Після виступів для всіх гостей свята о. Олег Стельмах та парафіяни с. Слобідки організували солодкий стіл. Відтак за участю семінаристів Тернопільської духовної семінарії відбулися різноманітні конкурси та забави, брати-семінаристи провели для дітей квест-ігри, танцювальні банси, співали патріотичні пісні. Ввечері запалили ватру, біля якої гуртувалися діти і молодь, які прославляли Господа у релігійних піснях.

Насамкінець о. декан Роман Гук та о. Олег Стельмах подякували кожному за старанну організацію з’їзду.

678

повідомив о. Остап Луців,

прес-секретар Козлівського деканату

Джерело: http://www.tze.org.ua/arkhiv/2209

Сучасна молодь виправдовує очікування?

Давайте обговоримо питання в коментарях, хто ж є правим ? Чи вартий поваги молодь чи діди праві і вони тільки живуть у віртуальному реальності?

93%, 13 голосов

7%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.
Страницы:
1
2
3
5
предыдущая
следующая