Мне пришло в голову сделать настоящего героя из пластилина. Казалось бы, пустяк, а на деле пришлось постараться и даже несколько раз переделывать. Ну, единственная просьба к вам: не судите строго, первый раз.

Настоящий патриот Украины.

Гитлеровский лакей.

Борец с оккупантами.

Пособник оккупантов.

Историческая личность.

Кровавый убийца.

Так герой Украины или не герой? Для одних ответ на этот вопрос лежит на поверхности, другим «по барабану», третьи гадают на ромашке. Основным аргументом в пользу того или иного мнения является то, что Бандера был главным бандеровцем.

Можно попытаться ответить на этот вопрос, разложив его на простые составляющие:

1        Звание «Герой Украины» - что это такое. 2        Степан Бандера – его место в истории Украины.

Итак, звание «Герой Украины» -  государственная награда Украины — высшая степень отличия Украины, которой удостаивают за совершение выдающегося геройского поступка или за трудовой подвиг. Звание было учреждено Указом Президента Украины Л. Д. Кучмы № 944/98 от 23 августа 1998 года как отличие Президента Украины «Герой Украины» (с вручением ордена «Золотая Звезда» или ордена Державы) для награждения граждан Украины «за осуществление выдающегося личного геройского поступка и трудового подвига».

 Как видно из самой формулировки герои могут быть двух типов: совершившие геройский поступок и совершивший трудовой подвиг. Соответственно им выдаются ордена «Золотая звезда» и «Орден державы».

 Существует также единая миниатюра, для обоих разновидностей, (для ежедневной носки). Тут с фантазией у дизайнеров не сложилось.

За время существования звания, его получили более 250 человек. Компания подобралась очень разношерстая, здесь и доярки и шахтеры, директора, депутаты, врачи, ученые, певцы, поэты, учителя и даже спортсмены. Со спортсменами вообще интересная петрушка получается, например у Кличко и Бубки Орден Державы, а у Клочковой Золотая Звезда, она же у чемпионов – паралимпийцев. Есть здесь и Герои Великой Отечественной и Герои Чернобыля.

В списке можно найти и довольно «кучерявых» героев. Например, очень полезный Литвин В.М. Хозяин «кладбища им. Засядько» Звягильский, он еще и докучи Герой Соцтруда. Всяукраинская барыня – Засуха Т.В. Есть там и Бойко Ю.А. и Плющ и градоначальник киевский Омельченко.

Здесь хотелось бы привести любопытный исторический факт. В 1965 году Ее Величество Елезавета II наградила участников группы «Битлз» орденом «Британской Империи». Ветераны обеих Мировых войн стали массово возвращать свои награды королеве, им стало не уютно в компании «лицедеев». 

В нашей стране принципиального возврата драгметалла не наблюдается. Но вопрос не в этом. Уютно ли себя чувствует Евгений Степанович Березняк – легендарный майор «Вихрь» рядом с Засухой и Литвином?  Звание, учрежденное Кучмой, вручается Звягильскому, Плющу и Героям Чернобыля (посмертно), причем как раз у чернобыльцев их могут отобрать, по той же причине, что и у С. Бандеры, а у Плюща нет!

Если Степан Бандера – национальный герой Украины, то стоит ли расстраиваться по поводу того, что у него нет такой же медальки как у Бойко и Омельченко? Да и надо ли в один список вносить Березняка А.П. и Бандеру С.А. Готово ли наше общество к этому, по обе стороны баррикад?

 Теперь собственно, что конкретно известно о самом Степане Андреевиче Бандере? Да конкретно ничего. Есть, какие то смутные воспоминания, общие факты о подвигах и зверствах, но нет реальной конкретики, подтвержденной официальными документами и архивными данными. С архивами СБУ история вышла очень темная, что-то кому-то дали, но потом забрали, еще и линейкой по рукам настучали. Большая часть фактов, доступных пользователю имеют вполне советские корни, на уровне школьной программы. Пытаться разобраться в украинской истории с такими историкам как Бузина и Табачник это все равно, что изучать историю Франции по А. Дюма, или историю России по В. Пикулю. И в этом есть большой политический смысл. Политика кнута и пряника себя изживает, нынешние политтехнологи не зря свой хлебушек кушают. Пряником уже делится никто не хочет, а вот выборы выиграть хочется. Аккурат, перед президентскими выборами В.А. Ющенко  присваивает звание Героя Украины С.А. Бандере. Что происходит? Западные регионы ликуют, Киеву и центру по барабану, а вот юго-восток поднимает вой, сомневающиеся в Януковиче граждане, подтягиваются к заступнику отрывая процент у Яценюка, Тигипко и главное Тимошенко, таким образом, Виктор Андреевич определил для себя из двух зол, самое страшное – то что с косой! Далее 2010 год, местные выборы, Табачник – министр образования, картина диаметрально противоположная. Как министр, Табачник получился очень даже так себе, с учебниками школьными не справился, зато западный электорат подтянулся к заступнику – Тягнибоку. Для ПР Тягнибок конкурент никакой, за ним не стоят олигархи и серьезные политики, но процент он потянул у кого? Правильно, у Тимошенко. Вот так и кнут при деле и пряник цел, это называется – мобилизация электората.

Но вернемся к Степану Андреевичу. Прежде чем продолжить, давайте посмотрим как с подобными вопросами, обстоят дела у старшего брата, славного российского народа. В 2008 году в России стартовал проект «Имя России», который должен был определить национальный символ страны, путем свободного голосования пользователей Рунета. На первом этапе произошел досадный скандал, в лидеры с большим отрывом вышел И.В. Сталин, голосование пришлось аннулировать по причине хакерских атак. В итоге Сталин занял почетное третье место, второе место досталось реформатору – Столыпину, ну а на первое место попал Александр Невский. Далее места распределились следующим образом: Александр Пушкин, Петр I, Владимир Ленин, Федор Достоевский, Александр Суворов, Дмитрий Менделеев, Иван Грозный, Екатерина II и Александр II. Многие скажут: как можно Александра Невского сравнивать со Степаном Бандерой? А очень даже можно!

Как известно князь в 1240 году разбил войско шведских рыцарей у реки Невы, а в 1242 на льду Чудского озера, разбивает объединенные силы рыцарей Тевтонского и Ливонского орденов.

Но уже с 1245 года и до конца своей жизни он служит Золотой Орде, причем не просто служит, а приходится названым сыном самому Батыю, и названным братом его сыну Сартаку. Служил князь довольно исправно, вместе с ханом жестко подавлял восстания своих же русских братьев против монголо-татар, отрезал носы, уши, ослеплял мятежных бояр, в Северо-Восточной Руси запретил вече, впрочем, это уже никому не нужные подробности, а обычная практика, это вам подтвердят в любом вполне современном РОВД. Умер князь в 1263 году, а в 1547 был причислен к лику святых, к этому времени умерли все праправнуки свидетелей его «чудес». Казалось бы, где логика? А логика в том, что Александр защищал Православную Церковь от крестовых походов Римской Католической Церкви, как впрочем и территориальную целостность самой Руси. Современные историки идут дальше и утверждают что татарское иго и вовсе не иго было, а вполне взаимовыгодный военный союз, а оброк который «выбивали» татары из православных городов с помощью Александра, был сбором в общий военный котел.

В 1380 году происходит еще одно интересное историческое событие – Куликовская битва, во время которой «союзникам» наваляли по самое небалуйся.

Возглавил избиение басурман московский князь Дмитрий Донской, он же положил начало централизации власти вокруг Москвы, причислен к лику святых аж в 1988 году.

Мотивация та же, защита земли Русской и Православной церкви. 

Вот так, Александр Невский и Дмитрий Донской, оба святые. Кто был союзником, каковы были методы и средства, не важно, важны цель и мотивация, а цель и мотивация оказалась одна. Интересно, как Дмитрий с Александром посмотрели бы друг другу в глаза.

Так кем был Степан Бандера? Каковы его цель и мотивация? Идейный борец за независимость Украины, страны, в которой мы сейчас живем или гитлеровский палач? Стоит ли его ставить между Засухой и Литвином?  Как посмотрели бы в глаза друг другу пулеметчик Василишин Михаил Иванович и руководитель ОУН Бандера Степан Андреевич? Оба награждены посмертно, оба не являлись гражданами современной Украины.

Может нужно подождать лет 200, пока очистятся зерна от плевел сами, или доверить решение вопроса профессиональным историкам, не зависящим от политики и мобилизации электората, да где же их взять? На сегодняшний день нет четкого ответа на этот вопрос и не только на этот. Как нет и четкого определения, что за страна такая Украина, очень по разному мы ее видим.

Ярослав Старух (17.11.1910 — 20.09.1947) – очільник ОУН на Закерзонні (сучасна Польща)

Автор 12 прикмет націоналіста. Людина, що заповіла своє серце Україні. Убитий поляками під час етнічних чисток на наших питомих землях. Закерзоння — назва крайньо західних українських етнічних територій, розташованих на захід від сучасного українського кордону, що за підсумками Другої світової війни увійшли до складу Польщі. Автор нарису історії України.

https://www.youtube.com/watch?v=bNvpcZdmNa4

h1 { margin-bottom: 0.21cm } h1.western { font-family: "Liberation Serif", serif } h1.cjk { font-family: "Noto Sans CJK SC"; font-size: 24pt } h1.ctl { font-family: "Lohit Devanagari"; font-size: 24pt } p { margin-bottom: 0.25cm; line-height: 115% } a:link { so-language: zxx }

           Так вже воно є, що за кожним актором закріпляють якесь певне амплуа й починають його сприймати лише у рамках того звичного амплуа, й потім дуже важко довести, що актор значно більш глибокий і більш різноплановий, що це актор ґатунку трагедій Шекспіра й найкращої світової драматургії.            Просто, ну не дають (чи майже не дають) йому грати ТАКІ, класичні найяскравіші ролі... (щоправда, можливо ще й тому, що не часто створюють такі фільми)            І це стосується не лише «акторів другого плану», а і відомих та дуже відомих акторів…

І тому надзвичайно неприємно вражає, коли, характеризуючи таких акторів відомі журналісти звертають особливу увагу не на ще більш високий рівень філігранної гри, а на… «зайві сантиметри на талії» («чи це не початок ожиріння!», «ми помітили, що він/вона ніби вже не у такій формі» – …та він/вона у найкращої акторської формі, бо здатен передавати такі відтінки почуттів,  які більшість не здатна й сприйняти!)

Ті ж самі неприємні відчуття у мене з’явилися, коли почула (за допомогою ТV), як відомі (англомовні) люди обговорюють, чи з’явився живіт у Дензела Вашингтона…бо його ж сприймають насамперед як такого, що створює кіногероїв, які у гарній спортивній формі…

 І вийшло, що ніби лише це вони помічали, коли дивилися фільми, де грав Дензел Вашингтон!

Щодо більшості кінообразів, створених Дензелом Вашингтоном, то про таких говорять: «це справжній чоловік», «стриманий і не багатослівний», «сильний і вольовий» і т. ін. А такі кіногерої у свідомості американців здебільшого мають бути лише «у гарній спортивній формі» і «без зайвих сантиметрів на талії», бо лише це для представників маскультури найперше «впадає у вічі» і найпершим береться до уваги.              Можливо тому про більшість американської кінопродукції також говорять, що це все професійно зроблене, але надзвичайно примітивне не цікаве і пласке?

Але ж там завжди були (і ще є) актори, які, кого б не грали, створювали  такі багатошарові складні кінообрази, що можна лише дивуватися (і додавати, що їх потенціал аж ніяк не міг повністю використатися у більшості фільмів, у яких вони змушені були грати).

 Саме як такий актор мав би й сприйматися Дензел Вашингтон, щоб справжні «кіногурмани» розглядали численні деталі і акторські знахідки, підкресливши, що своєю працею він збагатив досвід світового кіномистецтва.

Наприклад, як він зіграв у трилері з елементами фантастики (спецслужби робили експерименти, щоб  використовувати «двійника» людини) надзвичайно відповідального, лаконічного у жестах навченого опановувати себе і розмовляти з людьми в екстремальних обставинах службовця, який намагається не допустити терористичного акту!                Щосекунди там такі події!       Ті події, як і поведінку людей, важко передбачити (весь час неприємні сюрпризи, а люди здійснюють дурні вчинки і гальмують ними так необхідну швидкість дій), і вони сприймаються й усвідомлюються його героєм, як живою людиною (але це можна помітити лише у якусь частку секунду, лише уважно вдивляючись в очі!), потім мовчки здійснюється аналіз тієї жахливої ситуації й пошук оптимальних варіантів виходу з безвихідної ситуації            (і все це – в очах!), намагання заспокоїти і захистити тих, кого має захистити герой, хоч як там йому самі жертви (чи потенційні жертви) у цьому заважають, робить і говорить лише необхідне, опановуючи своє хвилювання, яке нікому не показує (але все це, всю цю приховану надзвичайну розумову і емоційну активність ми бачимо, уважно вдивляючись в очі! А це ж найвищий пілотаж для акторів!!!) 

Тому, коли бачиш такі прояви надзвичайного таланту і професіоналізму, просто вражаєшся: а про що це вони всі говорять? Вони ж теж бачили цей фільм, цю філігранну акторську гру, цей вир почуттів і думок у очах актора?! І після цього …з сантиметром і вимірювати талію?!!! Якщо такий підхід є панівним, то… Америка просто не заслуговує на ТАКИХ акторів! _____________________________________________

Опитування

Коли Ви бачите у фільмі  кіногероя (чи кіногероїню), що для Вас є найважливішим?

 Командир 503 батальйону Вадим Сухаревський: "Вирішив стати офіцером, бо мене дратувало, що більшість командирів не здатні приймати рішення. Боялись тоді, часто бояться і зараз"В.Ясинська

Молитва українського воїна з вуст Мирослава Мисли
https://www.facebook.com/legion.svobody/videos/1303162059707723/?pnref=story

УКРАЇНО, Свята Мати Героїв, зійди до серця мого, прилинь бурею вітрів кавказьких, шумом карпатських ручаїв, боїв славного Завойовника Батька Хмеля, тріумфом і гуком гармат Революції, радісним гомоном Софійських Дзвонів.
Нехай в Тобі відроджусь я, славою Твоєю опромінюся, бо Ти все життя моє, бо Ти все моє щастя.
Задзвони мені брязкотом кайдан, скрипом шибениць у понурі ранки, принеси мені зойки закатованих, в льохах, тюрмах, і на засланні, щоб віра моя була гранітом, щоб росло завзяття і міць, щоб сміло я йшов у бій, як йшли Герої за Тебе, за Твою славу, за Твої Святі Ідеї, щоб помстити ганьбу неволі, потоптану честь, глум катів Твоїх, невинну кров помордованих під Базаром і Крутами, в Кінгірі і Воркуті, геройську смерть героїв Української Нації, Української Національної Революції: полковника Євгена Коновальця, Басараб і Головінського, Шухевича і Бандери та славну смерть Данилишина і Біласа, героїв Небесної сотні, полеглих у московсько-українській війні і тисяч інших незнаних нам, що їх кості порозкидані або тайком загребані.
Спали вогнем життєтворчим усю кволість у серці моєму. Страху нехай не знаю я, не знаю, що таке вагання. Скріпи мій дух, загартуй волю, у серці замешкай моєму! У тюрмах і тяжких хвилинах підпільного життя, рости мене до ясних чинів. В чинах тих хай знайду я смерть, солодку смерть у муках за Тебе. І розплинуся в Тобі, і вічно житиму в Тобі, ВІДВІЧНА УКРАЇНО, МОГУТНЯ і СОБОРНА!
Слава нації!

Смерть ворогам!
  Як загинув патріот України Мирослав Мисла.

http://ua.censor.net.ua/news/408970/yak_zagynuv_patriot_ukrayiny_myroslav_mysla_foto

 

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Степан Андрійович Бандера (1 січня 1909, Старий Угринів — 15 жовтня 1959, Мюнхен) — видатний політичний діяч, ідеолог українського національного руху ХХ століття, голова Проводу ОУН-Б.

Родина
Батько, Андрій Бандера, греко-католицький священик, був у той час парохом в Угринові Старому. Походив із Стрия.

Мати, Мирослава Бандера, походила зі старої священичої родини (була донькою греко-католицького священика з Угринова Старого).

Збереглася детальна автобіографія Степана Бандери:http://wikisource.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD_%D0%91%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B0_%D0%90%D0%B2%D1%82%D0%BE%D0%B1%D1%96%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%84%D1%96%D1%8F


Дитинство
Дитинство Степан провів в Старому Угринові, в домі своїх батьків і дідів, виростаючи в атмосфері українського патріотизму та живих національно-культурних, політичних і суспільних зацікавлень. Фронти першої світової війни чотири рази в 1914—1915 і 1917 роках пересувалися через його рідне село. Літом 1917 року жителі Галичини стали свідками проявів національно-революційних зрушень та революції в армії царської Росії. В своїй автобіографії Степан Бандера згадує також про «велику різницю між українськими та московськими військовими частинами»

З самого дитинства С. Бандера був свідком відродження і будови української держави. З листопада 1918 р. його батько був послом до парламенту Західньо-Української Народньої Республіки — Української Національної Ради в Станіславі і брав активну участь у формуванні державного життя в Калущині.
Степан Бандера в Пласті (1923 рік)

У вересні, або жовтні 1919 року Степан Бандера вступив до української гімназії в Стрию, де вчився до 1927 року. В третьому класі (від 1922 р.) він стає учасником Пласту; у Стрию був у 5-му пластовому курені імені князя Ярослава Осмомисла, а після закінчення гімназії — в 2-му курені старших пластунів «Загін Червона Калина».

Весною 1922 р. від туберкульозу горла помирає його мати.

Молоді роки
В 1927—1928 роках Степан Бандера займався культурно-освітньою та господарською діяльністю в рідному селі (працював у читальні «Просвіти», провадив театрально-аматорський гурток і хор, заснував руханкове товариство «Луг» і належав до основників кооперативи). При цьому керував організаційно-вишкільною роботою по лінії підпільної УВО в довколишніх селах.

У вересні 1928 року він переїхав до Львова і тут записався на агрономічний відділ Високої Політехнічної Школи, де вчився до 1933 року. Перед дипломним іспитом через політичну діяльність його було арештовано і ув'язнено.

В студентські роки брав активну участь в організованому українському національному житті. Був членом українського товариства студентів політехніки «Основа» та членом управи Кружка студентів-рільників. Деякий час працював в бюро товариства Сільський Господар, що займався розвитком агрокультури на західних українських землях. З товариством «Просвіта» їздив по неділях та святах в поїздки в довколишні села Львівщини з доповідями та на допомогу в організації інших подій. У ділянці молодіжних і спортивно-руханкових організацій був активним передусім у Пласті, як член 2-го куреня старших пластунів «Загін Червона Калина», в Українському Студентському Спортовому Клубі (УССК), а деякий час теж у товариствах «Сокіл-Батько» і «Луг» у Львові. Займався бігом, плаванням, лещатарством, мандрівництвом. У вільний час залюбки грав у шахи, крім того співав у хорі та грав на гітарі і мандоліні. Не палив і не вживав алкоголю.


Діяльність в ОУН 1932-33

В 1932—1933 рр. виконував функцію заступника крайового провідника, а в середині 1933 р. був призначений крайовим провідником ОУН і крайового коменданта УВО на ЗУЗ. В липні 1932 р. Бандера з кількома іншими делегатами від КЕ ОУН на ЗУЗ брав участь у Конференції ОУН у Празі (так звана Віденська Конференція, яка була найважливішим збором ОУН після установчого конгресу). У 1933 р. брав участь в конференціях в Берліні і в Гданську.

Під керівництвом Бандери ОУН відходить від експропріаційних акцій і починає серію каральних акцій проти представників польської окупаційної влади. У цей період ОУНівцями було здійснено три політичних вбивства, що отримали значний розголос — шкільного куратора Гадомського, звинувачуваного у нищенні поляками українського шкільництва та полонізації, працівника ГПУ Олексія Майлова як протест проти Голодомору в Україні та вбивство міністра внутрішніх справ Пєрацького, за якого польська влада провела криваві акції «пацифікації» (умиротворення) українців. Степан Бандера здійснював загальне керівництво замахами на Майлова і Пєрацького.

Ув'язнення
В червні 1934 року був ув'язнений польською поліцією і був під слідством у в'язницях Львова, Кракова й Варшави до кінця 1935 року. В кінці 1935 на початку 1936 р. відбувся процес перед окружним судом у Варшаві, в якому Бандера, разом з 11 іншими обвинуваченими, був суджений за приналежність до ОУН та за організацію вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. Бандеру засудили до смертної кари, яку замінено на довічне ув'язнення. Після того він сидів у в'язницях «wity Krzy» («Святий Хрест») коло Кельц, у Вронках коло Познаня і в Берестю над Бугом до вересня 1939 року. 13 вересня, коли положення польських військ на тому відтинку стало критичним, в'язнична адміністрація і сторожа поспішно евакуювалися і в'язні вийшли на волю.

В першій половині січня 1940 року Бандера прибув до Італії. Був у Римі, де станицею ОУН керував проф. Є. Онацький. Там він зустрівся з своїм братом Олександром, який жив у Римі від 1933—1934, студіював там і зробив докторат з політично-економічних наук, одружився і працював у нашій місцевій станиці.

Трагічна доля рідних Степана Бандери
З початком окупації України нацистськими військами один із загонів опору очолив молодший брат Степана — Богдан. Він загинув у 1942 чи 1943 році.

5 липня 1941 у Кракові Степан Бандера був заарештований. За ним до Берліна поїхала дружина Ярослава з тримісячною донькою Наталкою, щоб перебувати близько до чоловіка. Бандеру утримували спочатку у в'язниці, потім — у концтаборі Заксенгаузен, де він перебував до 1944 року. Братів Олександра (доктора політекономії) та Василя (випускника факультету філософії Львівського університету) у 1942 році вбили польські наглядачі-капо у концтаборі Аушвіц.

Андрія Михайловича Бандеру — батька Степана, було вбито радянською владою. Сестер Оксану та Марту-Марію у 1941 р. було заарештовано і заслано до Сибіру (Красноярський край). Керівництво СРСР десятиліттями не дозволяло їм повернутися до України — Марта-Марія Бандера померла на чужині у 1982 році, а літня Оксана Бандера повернулася на Батьківщину лише у 1989 році після майже 50 років життя у Сибіру. Вона померла 24 грудня 2008 року.

Ще одна сестра — Володимира — перебувала у радянських виправно-трудових таборах від 1946 до 1956 року.

ОУН Бандери
Після смерті Євгена Коновальця, згідно з заповітом, Провід ОУН очолив полковник Андрій Мельник, соратник Коновальця з часів боротьби УНР та спільної праці в лавах УВО. У серпні 1939 року в Римі відбувся другий Великий Збір Українських Націоналістів, який офіційно затвердив Андрія Мельника на посаді голови ПУН. Проте група молодих націоналістів на чолі з Степаном Бандерою, яка після окупації Польщі Німеччиною повернулася з тюрем і була відірвана від діяльності Організації, в ультимативній формі почала домагатися від ПУН та його голови полковника Андрія Мельника зміни тактики ОУН, а також усунення з ПУН кількох його членів. Конфлікт набрав гострих форм і призвів до розколу. Від ОУН відійшов осередок Бандери, який у лютому 1940 року утворив «Революційний Провід ОУН» й перебрало собі назву ОУН-Р (пізніше — ОУН-Б; ОУН-СД).

Через рік Революційний Провід скликав II Великий Збір ОУН, на якому одностайно обрано головою Проводу Степана Бандеру. Під його проводом ОУН-Б стає кипучою революційною організацією. Вона розбудовує організаційну мережу на Рідних Землях, творить похідні групи ОУН-Б з того членства, що було за кордоном, і в порозумінні з прихильними українській справі німецькими військовими колами творить український легіон та організує визвольну боротьбу, спільно з іншими поневоленими Москвою народами.

Перед вибухом німецько-радянської війни Бандера ініціює створення Українського Національного Комітету для консолідації українських політичних сил до боротьби за державність.

На початку 1940-х років Степан Бандера був завербований агентом абверу, а ОУН-Б тісно співпрацювало із німцями.

Рішенням Проводу Організації 30 червня 1941 р. проголошено відновлення Української Держави у Львові. Проте Гітлер доручив своїй поліції негайно зліквідувати цю «змову українських самостійників», німці заарештували Бандеру вже через кілька днів після акту проголошення віднови Української Держави — 5 липня 1941. Німецьким в'язнем був Степан Бандера до грудня 1944 р. Тоді звільнено його і кількох інших провідних членів ОУН з ув'язнення, пробуючи приєднати до своїх сил ОУН-Б і УПА, як союзника проти Москви. Тепер німецьку пропозицію Степан Бандера відкинув.

На Крайовій ширшій нараді Проводу ОУН-Б на Українських Землях у лютому 1945 р., що була трактована, як частина Великого Збору ОУН-Б, обрано нове Бюро Проводу в такому складі: Бандера, Шухевич, Стецько. Цей вибір підтвердила Конференція ЗЧ ОУН-Б 1947 р. і тоді Степан Бандера став знову Головою Проводу всієї ОУН-Б. Як Провідник ОУН-Б, Бандера у післявоєнний час вирішує далі продовжувати збройну боротьбу проти Москви. Він інтенсивно організує крайовий зв'язок і бойові групи ОУН-Б, які втримують контакт з Краєм постійно аж до його смерті.

У 1948 році в Закордонних Частинах ОУН-Б утворюється опозиція, якій Степан Бандера протиставився в площині ідейній, організаційній і політичній.

В грудні 1950 р. Бандера пішов з посту Голови Проводу ЗЧ ОУН-Б. 22 серпня 1952 р. він пішов також з посту Голови Проводу всієї ОУН-Б. Але це його рішення не було, одначе, прийняте ніякою компетентною установою ОУН-Б і Бандера залишився надалі Провідником ОУН-Б до своєї смерті в 1959 році.

1955 р., відбулася 5-та Конференція ЗЧ ОУН-Б, яка наново вибрала Головою Проводу ЗЧ ОУН-Б Степана Бандеру і з того часу знову інтенсивно проведено роботу Організації.

Повоєнні роки
Напруженими для сім'ї були повоєнні роки, адже радянські спецслужби полювали не лише за провідником національного руху, а й за його дітьми. Наприклад, до 1948 року сім'я шість разів змінюватиме місця проживання: Берлін, Інсбрук, Зеєфельд, Мюнхен, Гільдесгайм, Штарнберг. Зрештою, через необхідність дати доньці хорошу освіту, сім'я у 1954 році остаточно переїжджає до німецького міста Мюнхен (Баварія). Батьки намагались приховати від Наталки важливість персони її батька, щоб не наражати дівчинку на небезпеку. Спогади Наталки, доньки Степана Бандери, про той час:


«     Маючи тринадцять років, я почала читати українські газети і читала багато про Степана Бандеру. З бігом часу, на підставі різних спостережень, постійної зміни прізвища, як і через факт, що навколо мого батька завжди було багато людей, в мене виникли певні здогади. Коли раз один знайомий проговорився, то я вже була певна, що Бандера — це мій батько.      »

Саме в Мюнхені Степан Бандера провів останні роки життя, проживаючи під паспортом на ім'я Штефан Попель. За однією з версій, паспорт залишився йому від львівського шахіста Стефана Попеля, який у 1944 р. покинув Україну, на поч. 1950-х років жив у Парижі, а в 1956 переїхав до США.


Вбивство Провідника
15 жовтня 1959 року в під'їзді будинку на вулиці Крайтмайр, 7 (Kreittmayrstrae), в Мюнхені в 13:05 знайшли ще живого залитого кров'ю Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута. Богдан Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціанистого калію. Два роки пізніше, 17 листопада 1961 р., німецькі судові органи проголосили, що вбивцею Степана Бандери є Богдан Сташинський з наказу Шелепіна і Хрущова.

Після докладного слідства проти вбивці відбувся т. зв. «процес Сташинського» від 8 до 15 жовтня 1962 р. Присуд проголошено 19 жовтня — вбивцю засуджено на 8 років важкої в'язниці.

Німецький Верховний Суд у Карлсруе затвердив, що головним обвинуваченим у вбивстві Бандери є радянський уряд у Москві. В інтерв'ю російській газеті «Комсомольская правда», опублікованому у номері за 6 грудня 2005 року, колишній голова КДБ СРСР Володимир Крючков визнав що «убийство Степана Бандеры было одним из последних устранений КГБ насильственными методами нежелательных элементов».

20 жовтня 1959 року Степана Бандеру поховали на мюнхенському цвинтарі Вальдфрідгоф на 43 полі.

Прізвище «Бандера» стало одним із символів український національно-визвольного руху XX сторіччя. Після проголошення незалежності багато молодіжних, політичних та громадських організацій названо на його честь. Одною з неформальних назв Львова є «Бандерштадт», тобто «місто Бандери». На Волині проводять музичний фестиваль «Бандерштат».

У 1995 році режисер Олесь Янчук зняв фільм «Атентат — Осіннє вбивство у Мюнхені» про повоєнну долю Степана Бандери та загонів УПА.

У проекті «Великі українці» провідник українського визвольного руху посів 3-є місце. Проект закінчився гучним скандалом: Бандера, якого представляв Вахтанг Кіпіані, був серед лідерів голосування, але став третім, тоді як на підтримку майбутнього переможця Ярослава Мудрого, якого представляв Дмитро Табачник, за деякими даними, в останній день голосування з 80 номерів приходило понад 100 смс щохвилини. Шеф-редактор проекту Вахтанг Кіпіані заявив, що результати голосування було сфальсифіковано, втім продюсер проекту Єгор Бенкендорф заявив про «хвору фантазію» Кіпіані. Ведуча проекту Ганна Гомонай висловила переконання, що слід провести службове розслідування у цій справі:


«     …станом на 14 травня, коли в ефір вийшов документальний фільм про Ярослава Мудрого, він справді був на 4 місці. Тому, очевидно, що переважну кількість голосів, яка не тільки дозволила князю перемогти, але і зробити це з колосальним відривом від інших претендентів – Ярослав Мудрий отримав за останні 2 дні перед ефіром.      »


У Львові на честь діяча названо одну з найбільших вулиць міста. Там же у 2007 році було відкрито пам'ятник Степанові Бандері.

1 січня 2009 року з нагоди 100–річчя з дня народження Степана Бандери Українське державне підприємство поштового зв'язку «Укрпошта» видало пам'ятний конверт, а також поштову марку, автором яких є Василь Василенко. На лицьовій стороні конверта поміщено зображення Степана Бандери, під яким розміщено логотип Організації Українських Націоналістів (увінчаний державним прапором України). Нижче зображення є напис «100 років від дня народження» та факсиміле особистого підпису провідника ОУН.

Ліґа Українців Канади започаткувала електронний збір підписів під петицією, адресованою Президенту України Віктору Ющенко із закликом з нагоди 100-річчя від дня народження і 50-річчя від дня вбивства визнати Степана Бандеру Героєм України.

Пам'ятники
Пам'ятник Степанові Бандері в м. Бережани.

Пам'ятники Степану Бандері є у Львові, Тернополі (див. Пам'ятник Степану Бандері у Тернополі), Івано-Франківську, Дрогобичі, Теребовлі, Бережанах, Бучачі, Дублянах, Микитинцях, Самборі, Стриї, Бориславі, Заліщиках, Червонограді, місті Мостиська, селах Козівка (Тернопільський район), Вербів[19], Грабівка та Середній Березів.У м. Турка в 2009 році закладено постамент для пам'ятника Степану Бандері.

Музеї

    * Музей Степана Бандери (Дубляни)
    * Музей-садиба Степана Бандери (Воля-Задеревацька)
    * Історико-меморіальний музей Степана Бандери (Старий Угринів)
    * Музей Степана Бандери (Ягільниця)
    * Музей визвольної боротьби імені Степана Бандери (Лондон)

Вулиці

    * Вулиця Степана Бандери (Львів)
    * Вулиця Степана Бандери (Луцьк) (колишня вул. Суворова)
    * Вулиця Степана Бандери (Рівне) (колишня вул. Московська)
    * Вулиця Степана Бандери (Коломия)
    * Проспект Степана Бандери (Тернопіль)
    * Вулиця Степана Бандери (Івано-Франківськ)
    * Вулиця Степана Бандери (Червоноград)
    * Вулиця Степана Бандери (Дрогобич) (колишня вул. Слюсарська)
    * Вулиця Степана Бандери (Стрий)
    * Вулиця Степана Бандери (Калуш)
    * Вулиця Степана Бандери (Ковель)
    * Вулиця Степана Бандери (Володимир-Волинський)

та в інших місцевостях (список не повний). Крім того, 2009 рік на Тернопільщині проголошено Роком Степана Бандери.

посилання:
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B0_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD_%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87