хочу сюда!
 

Татьяна

43 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 39-48 лет

Заметки с меткой «нація»

"За снайпера!"

Наскільки актуальними цьогоріч в Україні будуть тости "За снайпера!","За мінометника!","За мінера!","За пілота!","За артилериста!"?
Свої оцінки давайте за 5-бальною шкалою.

84%, 52 голоса

2%, 1 голос

2%, 1 голос

0%, 0 голосов

13%, 8 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Пейсах - Свято Свободи.

Мені випадково потрапила на очі невеличка стаття Сергія Стефанко, "ОстроВ".
Я вибрав тількі те, шо мене зацікавило, там ще про їжу, але кому цікаво,
 будь ласка - http://ostro.org/articles/article-59592/
Отже.


 
ПЕСАХ
(або Пейсах у вимові євреїв-ашкеназі, по-грецьки Пасха), весняне свято
в пам'ять Виходу євреїв з Єгипту. Його євреї-юдеї починають святкувати
трохи більше, ніж за тиждень до православної Пасхи
.
Причому свято Пейсах - головне в усій низці єврейських свят.


Святкова трапеза у вечір настання Песаха
і всі ритуали цієї ночі називаються седер (порядок). Головне у цій
церемонії виховний момент — розповідати дітям про Вихід з Єгипту.
У синагогальній літургії Песах називається "Святом Свободи".

Отож,
Пейсах, свято свободи, оголошується на честь історичної події –
Виходу ізраїльтян з Єгипту. Після 430 років життя в Єгипті євреї
залишили його. Головне завдання, яке ставиться перед євреєм у зв'язку з
цією подією, – це в кожному поколінні щодня відчувати себе так,
немов він тільки-що звільнений з Єгипту.

Сенс
цих слів в наступному: СВОБОДА НЕ ДАРОВАНА ОДНОГО РАЗУ І НАЗАВЖДИ, ЇЇ
ПОСТІЙНО ПОТРІБНО ОБЕРІГАТИ.
Адже в кожному дні, в кожній ситуації є
свій Єгипет – сила, що робить замах на свободу єврея. Але,
напевно, найбільша небезпека таїться в самій людині: це втрата віри у
свої сили, розчарування і відчай, переконання, що певні звершення
знаходяться за межами її можливостей. Пейсах – перманентний
процес
самозвільнення.



Відомо, що євреїв до Єгипту ніхто не
гнав. Вони самі туди прийшли так було задумано Богом. Перш ніж стати
народом, вибраним Богом, євреї повинні були пройти через століття
рабського стану. І проблема рабства не в важкій роботі, не в
підлеглості комусь іншому, не в якихось заборонах. В усякому разі, не
тільки в цьому і не стільки в цьому. І в наші часи відомі особи, яких
не могли зломити ні в'язниця, ні табір, які і за ґратами залишалися
вільними і не зломленими.


ПРОБЛЕМА РАБСТВА АБО НЕВОЛІ ПЕРШ ЗА ВСЕ
В ТОМУ, ЩО ВОНИ МОЖУТЬ СТАВАТИ ЗВИЧНИМ І НАВІТЬ БАЖАНИМ СПОСОБОМ ЖИТТЯ.

І євреї повинні були пройти через рабство саме для того, щоб отримати
щеплення проти цієї "хвороби" - легко і з радістю підкорятися іншій
силі, чужоземцю.


НАЙГОЛОВНІШЕ ВИТРАВИТИ РАБСТВО З ДУШІ.
Саме тому перед виходом з рабства фізичного кожен єврей повинен був
зробити крок з духовного рабства, - відкрито заявити: ТАК, Я ІНШИЙ, НІЖ
ВИ
, я вірю в Єдиного Бога і не боюся цю віру обнародувати! Не всі
нащадки Аврама на це зважилися. Хто не зважився - з Єгипту не вийшов,
залишився духовним рабом і злився з ідолопоклонниками, і перестав бути
євреєм.


Вищесказане спонукає до багатьох
роздумів і порівнянь, у євреїв потрібно багато чому повчитись і
перейняти. І можна лише пошкодувати, що в українців немає такого Свята
Свободи, коли б кожен українець був зобов'язаний задуматися: «А
чи ти перестав бути рабом? Чи ти став господарем на своїй
землі?», або перефразовуючи євреїв "А чи вийшов мій народ і я сам
з "Єгипту"?


Мойсей сорок років водив євреїв по пустелі щоб вимерло усе покоління, котре жило в рабстві, щоб з'явилося
покоління, яке засвоїло те, що КРАЩЕ ВИЖИВАТИ В УМОВАХ ГОЛОДНОЇ
СВОБОДИ, НІЖ ЖИТИ В УМОВАХ СИТОГО РАБСТВА. Нажаль, у нас в Україні на
18 році незалежності, питання, скільки років треба українцям щоб
позбутися рабського комплексу меншовартості (неповноцінності), так і
залишається відкритим.




Я не ханжа, і не ортодокс. Я не заздрю евреям, шо в них є таке свято. Я просто хочу
шоб і в нас таке було.



Державна мова

Якщо на вулиці  хтось заговорить до нас російською, ми враз переходимо на російську. Чому?? Чому переходимо на його мову, коли бачимо, що він навіть не намагається сказати хоча бслово по нашому? Бо він росіянин?? Бо він не знає української?? Бо він російськомовний українець?? Але за такої ситуації росіяни і всілякі російськомовні   коні троянські  завжди  будуть вважати себе кращими за нас. І навіть через  200 років  нічого не змінимо, а світ буде вважати, що Україна  - це одна із російськомовних країн.

                                  ****  ****   ****   ****

Прийшов Человік до місцевого відділку реєстрації громадян, щоб улагодити дуже важливу, термінову справу. 

--Здравствуйте – сказав  самовпевнено.

--...?? – відповів Чиновник.

--Что ви молчите? Я сказал здравствуйте! – розсердився  Человік.

--…??   у відповідь знову німе запитання.

--Я хотел уладить очень важное,  очень срочное дело! – майже крикнув відвідувач.

Тиша...

--Я хотел уладить очень важное, срочное дело!! – повторив Человік неприємним голосом, бо ця ситуація  вже почала його дратувати. 

Чиновник нарешті озвався:

--Але про що ви говорите? Я вас не розумію. Звідки ви приїхали? З Болгарії? Чи,може, із Сербії?  Вибачте, та я не знаю чужих мов. 

Здивований відвідувач  в першу мить  притих ... Коли ж  оговтався, то   став репетувати:

--Вы не понимаете, что я говорю?? Как это может быть!? Ведь я говорю на нашем языке! Почему вы делаете вид, что меня непонимаете? Я вызовувашего  начальника!

--А може покличете Президента?  - іронічно запитав чиновникі продовжив:-- Чи ви не чули про нові закони!? В державних установах  говоримо тільки українською мовою. Кожному,  хто на державній службі   спілкується російською, загрожує п’ять років в’язниці. Тому ідіть геть звідси! Та не повертайтеся, поки ненавчитеся  користуватися українською!  Інакше  покличу не тільки начальника, але й прокурора. І розлючений чиновник схопив  слухавку:  - Прокурор? Прийшов сюди якийсь провокатор, приїжджайте чимскоріш!

Наляканий чоловік кинувся навтьоки. Потім довго не міг второпати, що сталося. Вдома розповів про все  дружині. Вона також не змогла розібрати вчому річ. Увімкнули телевізор, дивляться -- а по телебаченню всі говорять українською. Увімкнули радіо – тесаме.  Нічого не розуміють… Нарешті спало їм на думку, щоб увімкнути радіо Москва. Якраз почули такі новини:

«…..На Украине  вступил вдействие  новый закон о языке.Запрещается  разговаривать на  русском  в государственных учереждениях, в армии,  милиции, средствах массовой информации,   учебных заведениях   и тому подобное. Каждому,  кто  нарушит закон, угрожает не менее пяти  лет  тюрьмы….»

Чоловік, мовчки, глянув на дружину -дружина на чоловіка.... Що ж робити? Дружина,  дещо мудріша за свого чоловіка, зметикувала  і придумала:

--Тебе надозаписать на бумаге то,  что нужно сказать в отделении   на украинском языке. Пойдёш туда ещё раз, возьмёш шпаргалку и будешь читать. Пусть наш сосед  поможет  Тебе  составить  несколько предложений. Нет другого выхода.

Человік зробив так, як порадила йому дружина. Сусід добре не знав української мови, але  з неабиякими зусиллями  написав на аркуші паперу всі можливі запитання чиновника і відповіді на ці запитання. І Человік знову вирушив  до відділку реєстрації громадян. Коли увійшов, то побачив  того самого Чиновника --  і   трохи  злякався. Але його справа була термінова, тому зважився підійти. Взяв  у руку шпаргалку і став читати:  

--Добрий день… я хотіти… улагодити… вкрай… важлива… справа…

Чиновник  привітався у відповідь та  привітно посміхнувся:

--  І навіщо  було вам гарячкувати? Бачите, якщо людина дуже чогось хоче, тоді може це зробити.  Чим  я можу вам допомогти?

--… мені… треба… паспорт… я... хотіти... їхати... до Росія – сказав Человік звеликими складнощами і зітхнув, немов переплив  через  ріку, в якій повно крокодилів.

--А на який термінви хочете їхати до Росії?

--... – занімів у відповідь Человік. 

Такого запитання у шпаргалці не було…Человік стояв, дивлячись  у  свою картку…   і нічого не міг сказати. Не був упевнений, чи те, що було в нього написане стосується цього запитання. Розмірковував  подумки, чи відзиватися, чи, може, зновувтекти.  Але наважився і невпевненим голосом, що зазвучав неначе погано настроєна скрипка, заговорив:

--Я… хотіти… їхати… і... моя… дружина… також… я просити… ви… дати… мені…паспорт…- прочитав Человік не дуже впевнений у собі. Подивився на Чиновника зі страхом в очах, бо здалось йому, що той хоче взяти до руки слухавку і знову покликати міліцію або прокурора. Але ні. Цього разу Чиновник був стриманим і терплячим.Человік зітхнув та подумав, криво посміхнувшись: «Видно у него сегодня хорошее настроение». 

Чиновник угледів цю посмішку:

--З чого ви смієтеся!? Чи бачите тут щось смішне!? Скажіть, що тут такогосмішного?  – запитав розсерджено.

Піт з’явився на лобі  відвідувача. Вже всерйоз наляканий,  він намагався щось сказати, але згадав, що російською  не слід говорити:

--Я... я... – зумів промовити тільки  дваслова.

  -- Що за «Я..я...»? – запитав грізно чиновник- Я поставив просте запитання: «На скільки часу ви хочете їхати до Росії», а нез ким ви їдете! – кричав чиновник. Чоловік, відчуваючи щораз більший страх іневпевненість у собі, стояв, дивився на чиновника і не знав, що відповісти. Нарешті наважився: ще раз підняв тремтячими руками свій папір  і трусячись  почав читати:

--Я… хотіти… їхати… і… моя… дружина… також…

--Годі! – пробив криком тишу чиновник. Ви так знаєте українську, як я китайську. Але для таких, як ви, ми робимо виняток. Даємо паспорти навіть тоді, коли в них таке знання української, як у вас. Причому то паспорти одноразового використання.  Поїдете тільки в один напрямок - туди. Без можливості повернення…

                                      ****    ****  ****  ****

.. І смішно і грішно…  Якби ж то наша влада булла іншою.. Якби  президентом не була  маріонетка без власних  поглядів, а рішучий і безоглядний політик,  справжній патріот…  

Або заведемо відповідні закони, або повік-віків будемо жити в дусі Радянського Союзу: вже назавжди в тіні Росії.  Прокиньмося! Бойкотуймо людей, які нав’язують  нам думку, що наша мова гірша. Не купуймо у крамницях, де не говорять українською, не відповідаймо людям на вулицях, коли питають в нас про що-небуть російською, не дозволяймо нашим дітям гратися з дітьми, яких батьки не хочуть навчати української мови, не читаймо газет, не дивімося телебачення, не слухаймо радіо на російській мові, не читаймо блогів, писаних російською, оминаймо десятою дорогою підприємства, в яких не говорять українською!   З такими людьми слід поводитися рішуче - не говорімо з ними! Просто  бойкотуймо їх всіх!! Рано, чи пізно вони будуть змушені  навчитися української або переселяться  звідси, якщо не зможуть нічого залагодити, не знаючи нашої мови. Показуймо завжди і всюди нашу українську гідність! Влада в нас така, яка є, зараз її не змінимо. Але влада - це не Народ. Бо Народ  - це звичайні люди, це ми! Показуймо всім, що ми українці і пишаймося нашою Батьківщиною!

Я знаю, що тепер нема такого політика, відважного, хороброго, який зумів би розбудити українській народ. Але  вірю, що така людина з’явиться.

Я вірю, що наша Україна зрештою стане справжньою Україною!

 

«Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми браття козацького роду!»

Не забуваймо слів нашого чудового гімну, не забуваймо, що ми українці, пишаймося нашою українською мовою і нашою  Україною!

 

PS - Нехтую коментарі писані російською мовою!!!! 

 

 

 

Кубань - це Україна!




Географический
атлас СССР для средней школы. Главное Управление Геодезии и Картографии
при СНК СССР. Москва. 1941



Межi
України, включаючи Кубань, які були заявленi делегацією УНР на
Паризькій мирній конференції в 1919-20 рр.



Взято із http://hvylya.org/index.php?option=com_content&view=article&id=6551:

Диктант національної єдності

Сьогодні день української  мови та писемності... 

Можна  запитати : «Навіщо це все? То ж тільки мова…»  Але  якби не було української  мови,  тоді не було б українського народу, був би він немов сирота, неначе  каліка… Рідна мова – це наш спадок,   дар Божий,  велика цінність, народний скарб.  Для справжнього  патріота наша мова найкраща, найгарніша, найчудовіша.  Неможливо любити Батьківщину,  відмовляючись  водночас від  її рідної мови.  

Україна та українська мова – це одне.  Пам’ятаймо про людей,  які віддали своє життя тільки тому, що говорили українською, крізь  століття  зберегли мову -  душу нашого народу.  Пам’ятаймо про них та шануймо  їх. Шануймо нашу мову – іншої в нас нема і не буде. І нам не треба іншої.  Мусимо  плекати, доглядати, піклуватися  про неї.  Бо це  те  спільне, народне, що належить нам всім і  об’єднує нас.   

Як упізнати, що росіянин – це росіянин, а поляк – це поляк?  Можна  дізнатися  заглядаючи до їхніх паспортів.  Але по суті, завдяки їхнім мовам. Завдяки нашій, ми є українцями.  Тож  намагаймося говорити українською, щоб ніхто, наприклад коли поїдемо за кордон, не плутав  нас з росіянами. Бо інакше, навіщо були ці жертви, нащо  було людям віддавати  життя за мову? Щоб ми тепер соромилися нею говорити? Щоб відмовлялися від неї? Якщо людина почуває себе українцем, тоді говорить українською. Якщо не знає мови, тоді вивчає її. Але, щоб навчитися

чогось,  треба це любити.  І не слід казати, що під батьковою стріхою говорилося російською, тому і я нею говорю. Бо ніхто не забороняє навчатися. А якщо людина виправдовується в такий або подібний спосіб, то це означає, що не любить та не хоче говорити  мовою  своєї держави, що взагалі не вважає українську мову  своєю рідною.  Вже краще було б сказати відверто – «не говорю українською, не вивчу її, бо не хочу, не люблю цієї мови, вона мені чужа». Було б чесно.

Доглядаймо нашу українську  мову щодня, щоб не плювали на неї  люди,  які її не люблять, яким вона заважає, яким вона чужа і,  які мріють, щоб Україна   стала  не україномовною  країною. Але не  будемо зараз  сперечатися на цю тему.  Адже сьогодні свято всіх  тих людей, які люблять та  шанують нашу рідну  українську мову.  

Сьогодні о  16.10, на Першій та Третій програмах Українського Національного Радіо відбудеться всеукраїнський диктант національної єдності. Запрошую  всіх, кому  небайдужа доля нашої України взяти участь в диктанті. Це добра нагода  показати, що ми українці  і  любимо  нашу рідну  мову та  оберігаємо її.   Хай напишуть  диктант також наші діти, адже мова передається з діда-прадіда прийдешнім поколінням, а  вони є нашим майбуттям.   

 

 

Іноземці про українців

Кожен українець передає у спадок своєму синові дві речі - жагу до свободи і шаблю, аби син здобув її...

                                                                                                                  
                                                                                                                  Гійом Левассер де Боплан

Що таке НАЦІОНАЛІЗМ

Нація - nation - [нашйон] - наш он

Народ - наш род

http://youtu.be/Q16-_M27npw

Хто Ви?

   Ви хочете, аби Ваші діти жили краще?
 

   Ви хочете, щоб ті гроші які Ви заробляєте залишалися в Україні, а не йшли за кордон?
  

   Ви хочете жити у здоровому суспільстві - без куріння, алкоголізму та наркоманії?
  

   Ви хочете, щоб Ваша армія була в змозі Вас захистити?
  

   Ви хочете, аби поїхавши за кордон на Вас заздрісно дивились, та казали "Він з України"?
 
  

   Якщо Ви відповіли "так", то поздоровляю - Ви націоналіст!!!

Українець бо має “ПАСПОРТ УКРАЇНИ”!?...

Якось, один користувач цього сайту заявив мені що народів, як таких, не існує, адже всі люди відрізняються один відодного(не мається на увазі зовнішність чи характер) лише паспортом, вони одинакові, звичайні люди. Каже: “українець – громадянин України, француз – громадянин Франції.” Ну, що ж, браво!!! Гуманно, але не розумно. Я навіть не думаю заперечувати те що всі люди рівні. Звісно ж це так. “Всі люди рівні перед Богом”. Але це немає ніякого відношення до національності людини. Перед усім примітка з вікіпедії(скорочено):

Визначення нації

Нації визначаються певним рядом характеристик, що стосуються як індивідуальних її членів так і всієї нації. Такі характеристики мають нести в собі як об'єднуючу функцію — спільнота людей, що не має між собою нічого спільного не може бути нацією, так і відокремлюючу — що відрізняє дану націю від сусідніх. Будь-яка з таких характеристик може стати предметом дискусій, однак заперечення існування визначальних чинників містить в собі заперечення існування окремих націй.  Характеристики:

  1. Спільність походження.
  2. Спільність мови.
  3. Спільність культури.
  4. Спільність релігії.
  5.  Надіюсь цього буде достатньо аби зрозуміти що нація це не група людей яка проживає на певній території, і кожен з них має в кишені, хоч і офіційний , але звичайний папірець. Цей “папірець” слугує для підтвердження особи, і визначення її ГРОМАДЯНСТВА, а не національності(що є абсолютно різні речі). З цим розібрались. 

 Отже наш друг не признає такого поняття як національність, він замінює це на громадянство. І він буде громадянином України доти, поки буде Україна. А як, не дай Боже, нестане України, то не стане жодного її громадянина, і відповідно(по переконаннях нашого друга) нестане жодного українця. Але тоді чому ж українська нація була в Радянському Союзі? України не було, не було жодного громадянина України. Але була українська нація(яка була як цвях в заді ген.сєка і всіх його посіпак). Оця думка, що заперечує національність, не є чимось випадковим, дуже багато людей, в різних країнах світу, переконані в цьому, а деякі просто над цим не задумуються. Хтось розповсюдив таку думку, адже вона дуже вигідна для великих держав. А чому? Та тому, якби якійсь державі захотілося захопити іншу, то їй було б набагато важче це зробити якби їм був опір з боку населення. А такі опори робила ніція країни-жертви. Не боло б нації, не було б опору. Але якщо нашому другові, і його друзям, не сподобається той факт що вони іграшка в чиїхось руках(і звісно вони будуть робити паніку, на мене полються ріками образи, незадоволення) то хай хоча б сидять тихенько, і хай не викаблучуються.   О! Ще згадав:    “уважать историю или культуру так же тупо как уважать забор”. Це слова того ж “друга”, героя моєї замітки, яка, доречі, йому і присвячена. Але він стверджує що є такі люди на світі яких він поважає. Думаю, що серед цих людей є також і його батьки. Які б в людини не були відносини з батьками, вон має їх поважати. Одна із Заповідей Божих: “Шануй батька свого та матір свою”. Надіюсь, він християнин. Отже якщо я поважаю батька, я повинен поважати і діда(батька мого батька), і батька діда, хіба ні? А культура, звичаї наші, звідки вони взялися? Їх не одна людина придумала, а народ, а хіба не наші діди-прадіди були тим народом? Авжеш вони, НАШІ діди-прадіди. Їхні діяння – це історія, їхні звичаї, їхня культура – це все наше. А як ти всього цього відрікаєшся, то хоча б поважай це, бо воно батьківське! 

А якщо чиїсь коріння не українські, і сам він не признає себе українцем(по національності, а не громадянству), і він немає ніяких підстав поважати українську культуру, його ніхто не змушує, але висловлювати свою неповагу дуже голосно – це є нахабство. Таким людям ніхто не забороняє поважати СВОЮ культуру, чи він росіянин, чи грек, чи німець. Тай я не люблю, коли українці дуже сильно висловлюють неповагу до інших націй. Хоча іноді їх можна зрозуміти(але не виправдати) бо так як над ними глумляться, обзивають, зневажають, багато кому не вистачає нервів. Але це так “між іншим”. Я пообіцяв нашому героєві написати замітку на одну із тем з нашої дискусії, я це зробив, хоча вважаю що приділив забагато уваги йому.

Антиукраїнська меншість святкує перемогу

Відбулося чергове політичне реаліті-шоу „вибори без вибору”.

Політикани та шумовиння всіх мастей і калібрів досхочу напіарилися в ЗМІ, вилили один на одного заздалегідь визначену кількість лайна (якісного креативу та нового компромату не спостерігалося – переважно заяложені штампи), для годиться почубившись, зайнялися перерозподілом посад, сфер та важелів впливу. Електорат рахує зароблені тяжкою агітацією та голосуванням копійки. Працівники штабів кандидатів зводять дебет з кредитом, готують звіти про успіхи, пояснення поразок і витрат готівки та тихцем підраховують поцуплені тисячі у.о. Одні кандидати обґрунтовують перемогу, інші шукають (і знаходять) причини та винних у поразці.

У кожного з учасників перегонів, залежно від статусу та орієнтації, своє бачення подій, їх причин та наслідків. Ми, націоналісти, маємо свій погляд як на події, так і на їх учасників. Перш за все варто зазначити, що „обраний більшістю народу” новий прізідєнт реально обраний лише 33,8% виборців, або 26,8% населення України (що відповідає кількості росіян – 17,3%, згідно перепису 2001 р. плюс певна кількість зросійщених співгромадян та яничар-запроданців з червоних бандугрупувань). Таким чином, прізідєнта Януковича обрали виключно залишки окупантів та зрадники-покручі. А допомогли їм у цьому безвідповідальність і бездіяльність помаранчевої команди та зневіра і пасивність української громади. Якщо Тимошенко і Ющенко цілеспрямовано й наполегливо йшли до такого фіналу всі п’ять років свого кермування, то пасивність громади викликана не тільки їх „діяльністю на благо нації”, а, насамперед, браком націоналізму в свідомості мас.

Вражає ставлення до свого програшу людини, яку на минулих виборах підтримала переважна більшість українців, людини, яку саме народ зробив Президентом і яка, не зробивши жодного кроку назустріч людям з обіцяних десяти, геніально розтринькала весь кредит довіри своїх виборців та посилила ворогів. Заява Ющенка, що цей народ ще не доріс до демократії – не тільки плювок у душу всім тим, хто захищав Україну і демократію на Майдані – це визнання своєї нікчемності, дріб’язковості, нездатності до адекватної оцінки ситуації та ефективної діяльності. Звичайно, лише народ винен у тому, що не покараний жоден із фальсифікаторів виборів-2004, лише народ винен, що бандити сидять не в тюрмах, а в парламенті, уряді, відтепер – і в креслі президента, народ винен у гризні за владу серед „любих друзів”, у неповноті та непослідовності реформ, в угодах з ПР, в економічних та політичних помилках, у корумпованості і службовій невідповідності посадових осіб та службовців, у знищенні армії, медицини, освіти, вітчизняного виробника тощо. Подібне вже було. Свого часу керманичі УНР так само кляли: народ – за несвідомість, забувши, що лише під його тиском замість культурної автономії проголосили незалежність; отаманів – за отаманщину, забувши, хто розпустив армію і хто захищав державність ціною життя. Ні, пане екс-Президент, народ лише належним чином оцінив Вашу діяльність, а перемога антиукраїнської меншості стала можливою лише завдяки нікчемності переможця виборів-2004.

Тимошенко, діючи за радянськими принципами „створюємо проблему, а потім її героїчно долаємо” та „головне – вчасно і красиво відзвітувати”, напоролась на те, за що боролась. Виявилося, що Україна – це не тільки Вона, а оцінюють її не лише за зовнішній вигляд після макіяжу чи фотошопу. Результати її діяльності, м’яко кажучи, залишають бажати кращого, за вмінням брехати не відстає від Янука, а в інтриганстві – перевершує. Але – обдурила сама себе. Намагаючись смоктати дві цицьки (західну і московську) одночасно, всіляко уникала визначення своєї позиції щодо національно важливих питань та загравала з ворогами України, внаслідок чого втратила голосів більше, ніж придбала. Звинувачуючи (і небезпідставно) ПР у фальсифікаціях, нічого не зробила для їх недопущення (фальсифікатори виборів-2004 не тільки на свободі, а при владі та посадах; технічні та організаційні можливості фальсифікацій не усунені – „мертві душі” у списках як були, так і залишилися, списки неповні, проблеми з внесенням до списків та голосуванням вдома тощо). Напевно тому, що і сама не проти скористатися цими технологіями. Але ж не врахувала, що прибуток від фальсифікацій лише в Донецькій області значно більший, ніж від тих же дій у декількох західних областях. Її авантюрний розрахунок на сліпу всенародну любов і підтримку реальними справами аж ніяк не підкріплений, а за блудливі оченята та солодкі обіцянки плюс трохи грошенят на Майдан людей не виведеш.

Результат виборчого шоу цілком закономірний: влада за час свого правління зробила все можливе і навіть неможливе для втрати довіри нації, чим і скористався їх основний опонент. Практично вся діяльність „помаранчевої” команди (Президент, прем’єр, уряд, депутати, урядовці середньої ланки тощо) була спрямована на самознищення та збереження ворогів України. Причина цього одна: відсутність націоналістичної складової та ідейного стрижня в діяльності НУНС та БЮТ і, відповідно, домінування особистих, шкурних інтересів над державними, національними. Настанова на особу, а не на ідею, на дерьмократію, а не на націократію, на ліберастію, а не на здоровий націоналізм завжди програшна як для окремого політичного гравця, так і для нації та держави в цілому.

Ще в 2003 році Провідник ВО „Тризуб” ім. С.Бандери В.Іванишин у праці „На розпутті велелюднім” писав, що без якісних змін політичної системи будь-який наступний президент буде гіршим за попереднього, оскільки він приречений діяти в інтересах свого клану і зовнішніх сил, а не в інтересах народу, нації, держави.

У черговий раз відіграла свою ганебну роль і злочинна тактика дерьмо-ліберастів щодо переорієнтації національно-визвольної боротьби на боротьбу за соціально-економічні питання, з боротьби за права нації на боротьбу за права людини. Лише підміна основних пріоритетів, понять, цінностей з національних на так звані загальнолюдські дозволила прийти до влади антиукраїнській меншості. Ми закликали і закликаємо до єднання навколо національної ідеї, а не навколо безідейних партій та блоків і чергових месій-шахраїв. Ніхто з них не ощасливить народ з своєї панської ласки і не поділиться вкраденим у народу статком. Лише Орден Української Нації, створений для реалізації української національної ідеї та захисту прав і свобод українців, здатен забезпечити гідне життя народу і розквіт України. Лише у звершенні національної революції можливе вирішення всіх проблем нації (також і обрання гідного президента від більшості народу). Тож єднаймося навколо національної ідеї та наближуємо національну революцію! Боротьба триває, нація переможе!

Слава Україні! Воля або смерть!

Страницы:
1
2
3
4
5
7
предыдущая
следующая