Антиукраїнська меншість святкує перемогу

Відбулося чергове політичне реаліті-шоу „вибори без вибору”.

Політикани та шумовиння всіх мастей і калібрів досхочу напіарилися в ЗМІ, вилили один на одного заздалегідь визначену кількість лайна (якісного креативу та нового компромату не спостерігалося – переважно заяложені штампи), для годиться почубившись, зайнялися перерозподілом посад, сфер та важелів впливу. Електорат рахує зароблені тяжкою агітацією та голосуванням копійки. Працівники штабів кандидатів зводять дебет з кредитом, готують звіти про успіхи, пояснення поразок і витрат готівки та тихцем підраховують поцуплені тисячі у.о. Одні кандидати обґрунтовують перемогу, інші шукають (і знаходять) причини та винних у поразці.

У кожного з учасників перегонів, залежно від статусу та орієнтації, своє бачення подій, їх причин та наслідків. Ми, націоналісти, маємо свій погляд як на події, так і на їх учасників. Перш за все варто зазначити, що „обраний більшістю народу” новий прізідєнт реально обраний лише 33,8% виборців, або 26,8% населення України (що відповідає кількості росіян – 17,3%, згідно перепису 2001 р. плюс певна кількість зросійщених співгромадян та яничар-запроданців з червоних бандугрупувань). Таким чином, прізідєнта Януковича обрали виключно залишки окупантів та зрадники-покручі. А допомогли їм у цьому безвідповідальність і бездіяльність помаранчевої команди та зневіра і пасивність української громади. Якщо Тимошенко і Ющенко цілеспрямовано й наполегливо йшли до такого фіналу всі п’ять років свого кермування, то пасивність громади викликана не тільки їх „діяльністю на благо нації”, а, насамперед, браком націоналізму в свідомості мас.

Вражає ставлення до свого програшу людини, яку на минулих виборах підтримала переважна більшість українців, людини, яку саме народ зробив Президентом і яка, не зробивши жодного кроку назустріч людям з обіцяних десяти, геніально розтринькала весь кредит довіри своїх виборців та посилила ворогів. Заява Ющенка, що цей народ ще не доріс до демократії – не тільки плювок у душу всім тим, хто захищав Україну і демократію на Майдані – це визнання своєї нікчемності, дріб’язковості, нездатності до адекватної оцінки ситуації та ефективної діяльності. Звичайно, лише народ винен у тому, що не покараний жоден із фальсифікаторів виборів-2004, лише народ винен, що бандити сидять не в тюрмах, а в парламенті, уряді, відтепер – і в креслі президента, народ винен у гризні за владу серед „любих друзів”, у неповноті та непослідовності реформ, в угодах з ПР, в економічних та політичних помилках, у корумпованості і службовій невідповідності посадових осіб та службовців, у знищенні армії, медицини, освіти, вітчизняного виробника тощо. Подібне вже було. Свого часу керманичі УНР так само кляли: народ – за несвідомість, забувши, що лише під його тиском замість культурної автономії проголосили незалежність; отаманів – за отаманщину, забувши, хто розпустив армію і хто захищав державність ціною життя. Ні, пане екс-Президент, народ лише належним чином оцінив Вашу діяльність, а перемога антиукраїнської меншості стала можливою лише завдяки нікчемності переможця виборів-2004.

Тимошенко, діючи за радянськими принципами „створюємо проблему, а потім її героїчно долаємо” та „головне – вчасно і красиво відзвітувати”, напоролась на те, за що боролась. Виявилося, що Україна – це не тільки Вона, а оцінюють її не лише за зовнішній вигляд після макіяжу чи фотошопу. Результати її діяльності, м’яко кажучи, залишають бажати кращого, за вмінням брехати не відстає від Янука, а в інтриганстві – перевершує. Але – обдурила сама себе. Намагаючись смоктати дві цицьки (західну і московську) одночасно, всіляко уникала визначення своєї позиції щодо національно важливих питань та загравала з ворогами України, внаслідок чого втратила голосів більше, ніж придбала. Звинувачуючи (і небезпідставно) ПР у фальсифікаціях, нічого не зробила для їх недопущення (фальсифікатори виборів-2004 не тільки на свободі, а при владі та посадах; технічні та організаційні можливості фальсифікацій не усунені – „мертві душі” у списках як були, так і залишилися, списки неповні, проблеми з внесенням до списків та голосуванням вдома тощо). Напевно тому, що і сама не проти скористатися цими технологіями. Але ж не врахувала, що прибуток від фальсифікацій лише в Донецькій області значно більший, ніж від тих же дій у декількох західних областях. Її авантюрний розрахунок на сліпу всенародну любов і підтримку реальними справами аж ніяк не підкріплений, а за блудливі оченята та солодкі обіцянки плюс трохи грошенят на Майдан людей не виведеш.

Результат виборчого шоу цілком закономірний: влада за час свого правління зробила все можливе і навіть неможливе для втрати довіри нації, чим і скористався їх основний опонент. Практично вся діяльність „помаранчевої” команди (Президент, прем’єр, уряд, депутати, урядовці середньої ланки тощо) була спрямована на самознищення та збереження ворогів України. Причина цього одна: відсутність націоналістичної складової та ідейного стрижня в діяльності НУНС та БЮТ і, відповідно, домінування особистих, шкурних інтересів над державними, національними. Настанова на особу, а не на ідею, на дерьмократію, а не на націократію, на ліберастію, а не на здоровий націоналізм завжди програшна як для окремого політичного гравця, так і для нації та держави в цілому.

Ще в 2003 році Провідник ВО „Тризуб” ім. С.Бандери В.Іванишин у праці „На розпутті велелюднім” писав, що без якісних змін політичної системи будь-який наступний президент буде гіршим за попереднього, оскільки він приречений діяти в інтересах свого клану і зовнішніх сил, а не в інтересах народу, нації, держави.

У черговий раз відіграла свою ганебну роль і злочинна тактика дерьмо-ліберастів щодо переорієнтації національно-визвольної боротьби на боротьбу за соціально-економічні питання, з боротьби за права нації на боротьбу за права людини. Лише підміна основних пріоритетів, понять, цінностей з національних на так звані загальнолюдські дозволила прийти до влади антиукраїнській меншості. Ми закликали і закликаємо до єднання навколо національної ідеї, а не навколо безідейних партій та блоків і чергових месій-шахраїв. Ніхто з них не ощасливить народ з своєї панської ласки і не поділиться вкраденим у народу статком. Лише Орден Української Нації, створений для реалізації української національної ідеї та захисту прав і свобод українців, здатен забезпечити гідне життя народу і розквіт України. Лише у звершенні національної революції можливе вирішення всіх проблем нації (також і обрання гідного президента від більшості народу). Тож єднаймося навколо національної ідеї та наближуємо національну революцію! Боротьба триває, нація переможе!

Слава Україні! Воля або смерть!