хочу сюди!
 

Alisa

39 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 34-46 років

Замітки з міткою «пам'ять»

...зі спогадів

Не ніжний. Не люб'язний. Не ласкавий...

Холодний і байдужий. Геть чужий...

І лиш з ковтком холодної вже кави

Натужно пригадаєш образ мій.

Якісь нитки протягнуть у свідомість

Із спогадів задавнене кліше...

Й від чогось пам'ять ніжно так судомить,

Й від когось утекти б тобі іще...

Поетеса Людмила Лежанська


ПРО ДОБРООКИЙ СВІТ ЛЮДМИЛИ ЛЕЖАНСЬКОЇ РОЗПОВІЛИ В ОБЛАСНОМУ МУЗЕЇ
Про доброокий світ Людмили Лежанської розповіли в обласному музеї
У Волинському краєзнавчому музеї відбувся вечір-портрет української поетеси Людмили Лежанської «Мій доброокий світ…», приурочений до 70-ої річниці від дня її народження. Акція відбулася в рамках музейного проекту «Відомі жінки Волині».
Мета вечора – ознайомити учнів з життям і творчістю волинської поетеси Людмили Лежанської, розвивати в дітей уміння сприймати красу поетичного слова, на прикладі життя та творчості поетеси виховувати віру в себе, в силу любові, добра, терпіння та інших людських чеснот.
На захід завітали учні Луцького НВК ЗОШ І-ІІІ ст. №22 – ліцею, Луцької гімназії №4 та студенти Волинського коледжу Національного університету харчових технологій.
У проведенні свята брали участь рідні, друзі, знайомі поетеси. Племінниця Лариса Стасюк, вчитель-методист англійської мови Луцького НВК ЗОШ І-ІІІ ст. №22 – ліцею, зворушливо розповіла про свій духовний зв’язок з поетесою, про теплі родинні стосунки, які надавали письменниці наснагу для творчості та боротьби з недугою. На згадку про зустріч Лариса Володимирівна подарувала музею збірку поезій Л. Ю. Лежанської «Стежечка».
Щире слово про письменницю сказали Ніна Терещук та Віра Боярська, родичі поетеси, її товариш Юрій Михайлицький.
Василь Іщук, лікар-терапевт Волинської обласної клінічної лікарні, приятель Людмили, розповів гостям про пам’ятні зустрічі з родиною Людмили, зазначив, що, незважаючи на приреченість, безнадійність долі, вона оптимістично дивилася на життя, прагнула бути потрібною людям, мала «сонячну душу»… Саме лікарю поетка присвятила вірш «Гілка папороті. Символ».
Поезії Людмили Ярославівни вперше прозвучали на Волинському радіо у 1970 році, про цю подію розповів заслужений журналіст України Василь Федчук.
Своїми споминами поділилася представниця Національної спілки письменників України Олена Криштальська, поетка, перекладачка, лауреат літературної премії ім. Василя Мисика та Всесвітньої української координаційної ради, обласної літературно-мистецької премії ім. Агатангела Кримського, літературної премії ім. Григорія Кочура, польської міжнародної літературної премії імені Юзефа Лободовського. Вона подарувала музею книгу «Пізня яблуня», у якій вміщено вірш-диптих «Пам’яті Людмили Лежанської».
Поезію прочитали вихованці гуртка «Мистецтво слова» Палацу учнівської молоді (керівник Тетяна Панасюк).
На завершення свята родинний гурт зворушливо виконав улюблену пісню Людмили – «Неспокій» (композитор Ярослав Найда).
Гості вечора мали змогу ознайомитись із фотодокументальною виставкою з фондів музею, на якій представлені матеріали про життя і творчість Людмили Лежанської: світлини з сімейного альбому, які розповідають про дитячі та юнацькі роки поетеси, листи, рукописи, вітальні телеграми, ноти до пісень на вірші поетеси, художні малюнки, збірки поезій, публікації тощо.

Людмила Ярославівна Лежанська народилася 11 березня 1947 року в селі Вербичне Турійського району. В дитинстві захворіла і все життя була прикута до інвалідного візка. Середню освіту здобувала самотужки. Рано виявила хист до малювання та вишивки. З дванадцяти літ почала писати вірші. Член СПУ.
Померла 9 листопада 1981 року. Похована в місті Луцьку.
За життя поетеси вийшли друком лише дві збірки поезій – «Поезії» (1980) і «Стежечка» (1981). Посмертно видано ще дві – «Мій доброокий світ» (1986), «Чому став синій льон» (1990). За ініціативи родини у 2010 році вийшла у світ книга Людмили Лежанської «Мій опротестований долею і людьми світ». У ній вміщено видані раніше поезії і неопубліковані прозові твори Л. Я. Лежанської. Вперше оприлюднено сторінки із щоденника, який вона вела впродовж останніх десяти років життя. Окремим розділом подаються спогади рідних про письменницю.
Нещодавно у приміщенні Волинського краєзнавчого музею відбувся вечір-портрет «Крізь біль — в життя, до світла...» (до 65-ої річниці від дня народження української поетеси Людмили Лежанської (1947-1981) з циклу «Відомі жінки Волині».
Людмила Ярославівна народилася в селі Вербичне Турійського району. У дитинстві захворіла і все життя була прикута до інвалідного візка. Освіту здобувала самотужки, з допомогою матері Олени Іванівни — вчительки початкових класів. Рано виявила хист до малювання та вишивки. З дванадцяти літ почала писати вірші.
Вірші Людмили Лежанської сповнені добротою, щирістю, любов’ю до рідного краю і його людей. За життя поетеса встигла порадіти двом своїм збіркам — «Поезії» (1980) і «Стежечка» (1981). Пізніше вийшли ще дві — «Мій доброокий світ» (1986), «Чому став синій льон» (1990).
У вечорі взяли участь голова обласної організації Національної спілки письменників України Ніна Горик, письменник і перекладач Олена Криштальська, родичі, друзі, знайомі поетеси.
Серед колекцій, які зберігаються у краєзнавчому музеї, почесне місце займає особистий фонд Людмили Лежанської. Його експонатами є документи, рукописи, малюнки, вишивки, матеріали про її життя і творчість, передані до музею родиною та друзями. Окремі з них були представлені на виставці, яку підготували наукові співробітники відділу науково-освітньої роботи.
Поезію Л. Лежанської читали учні 8-ого класу Луцької ЗОШ № 22, а вірші поетеси для малят — першокласники Луцького навчально-виховного комплексу № 26.

Людмила Лежанська: 71 рік з дня народження відомої турійської поетеси
 11.03.2018

Сьогодні свій День народження могла б відзначати турійська поетеса Людмила Лежанська.

Письменниці виповнився б 71 рік.

Людмила Лежанська родом із села Вербичне Турійського району.

У дитинстві захворіла, ціле життя була прикута до інвалідного візка. Рано виявила хист до малювання та вишивки, почала писати вірші. Друкувалася в журналах, альманахах, колективних збірниках. З 1980 – член Спілки Письменників України. Особистий фонд мсткині зберігається у Волинському краєзнавчому музеї.

Поетеса померла 1981 року, у віці 34 років.

Публікуємо деякі дитячі поезії Людмили Лежанської:

Розмова з квітами

Де стежиночка у полі,
Там росте квіток доволі.

Там хмариночка гуляла,
З кимось тихо розмовляла.

Мама-хмара чорно-біла
До хмариночки прибігла:

– Ти чому сама гуляєш?
З ким у полі розмовляєш?

Посміхнулась доня мамі:
– Чи ж не бачиш – із квітками!

Котик плаче на морозі

Котик плаче на морозі,

Бо йому померзли нозі.

Ходи, котку, до хати,

На лежанці будеш спати.

Людмила Лежанська
Розмова з квітами
Вірш

Де стежиночка у полі,
Там росте квіток доволі.

Там хмариночка гуляла,
З кимось тихо розмовляла.

Мама-хмара чорно-біла
До хмариночки прибігла:

– Ти чому сама гуляєш?
З ким у полі розмовляєш?

Посміхнулась доня мамі:
– Чи ж не бачиш – із квітками!

У Києві - "Вечір Різдвяних Василів"

Володимир В’ятровичІсторик, голова Українського інституту національної пам’яті
"Вечір Різдвяних Василів" у Києві13 січня 2018, 20:59

У свято Василя в столиці відбудеться "Вечір Різдвяних Василів". Захід присвячений пам'яті Василя Стуса, Василя Симоненка, Василя Чумака, Василя Еллана-Блакитного, які народилися в ці Різдвяні дні. 



Цього року свято Різдвяних Василів приурочено до 80-річчя з дня народження Василя Стуса.

У заході візьмуть участь дисидент, історик дисидентського руху Василь Овсієнко, виконавці Неля Франчук, Григорій Лук'яненко та Мар'яна Лук'яненко, скрипаль Кирило Стеценко, дитячий фольклорний театр "Дай Боже" (під керівництвом Ольги Мельник), дитячий фольклорний гурт "Орелі" Музею Івана Гончара та я.

Ведучий заходу актор та бард Кирило Булкін.

Нагадаю, що свято було започатковане філософом, публіцистом, дисидентом Євгеном Сверстюком; за його життя в цей день відбувалося оголошення лауреатів премії Василя Стуса. Відтак, тепер Свято – це також вечір пам'яті і Євгена Сверстюка. Слово Євгена Олександровича теж звучатиме на вечорі, адже збереглись аудіо записи голосу засновника події. Зокрема присутні зможуть почути франгменти аудіозаписів Євгена Сверстюка про Василя Стуса.

Під час вечора працюватиме книжкова виставка-ярмарок.

Організатори: Український інститут національної пам'яті, Видавництво "Кліо". 

Локація: колонна зала КМДА вул. Хрещатик, 36.

Дата: неділя 14 січня 2018 року о 18:30 


Вхід вільний! 

Листопад і Цвинтар


Цвинтар теж має "чорний вхід".

Взагалі Листопад і Цвинтар перебувають в гармонії - настроєвій.

Життя як жовтий лист… Правда, пафосно-примітивно звучить?

Як і деякі пам'ятники. Примітивні й пафосні. Як люди…

Чому жовтий?

Ні, не тільки тому що впаде, а тим паче до чиїхось ніг.

Життя - це "жовта газетка", а цвинтар - підшивка.

З правди на цвинтарі, як і в житті, хіба дати.

Правда в землі. Вкупі зі скелетами з шафи.

Зверху дати і підсумок.

Чийсь Хрест. Доставлений як естафетна паличка на місце призначення…

Зрідка епітафії.

Зрідка щирі.

І щирі слова, несказані при житті,

падають навколо могил жовтим листям

у відблисках холодного осіннього сонця.

Їх у всіх багато, таких слів. Це спільний Хрест людства…

Хрест - універсальний символ.

Як перехрестя земного й вічного.

Пройденого й незрозумілого, яке зійшлося в точці.

Кінцевій точці захопливого роману або нудної повісті…

Летал, летал пока не упал:(((

   11 марта утром, около 10.00, под Киевом, в районе Васильковского аэродрома, упал легкомоторный самолет «Tecnam». В результате катастрофы погибли 4 человека. На самолете проводили  учебные полеты, принадлежал он ООО "Международный авиационный центр подготовки" (МАЦП). По сообщению МЧС, причину падения выясняют  специалисты.













   Госавиаадминистрация распространила сообщение следующего содержания: "11 марта 2011 года в 10:04 по киевскому времени самолет Р2006Т во время  выполнения учебно-тренировочного полета в районе аэродрома Васильков во  время захода на посадку с курсом 314 в районе третьей рулежной дорожки  накренился, упал и полностью сгорел. На борту воздушного судна находились четыре члена экипажа, пассажиры отсутствовали. Опасные грузы отсутствовали. Расследование катастрофы проводит комиссия.  Госавиаадминистрации. Государственный регистрационный знак самолета  Р2006Т - UR-ІТD. эксплуатант и владелец - Международный центр подготовки пилотов."
  Tecnam P2006T — четырёхместный двухдвигательный самолет, разработанный авиастроительной фирмой Costruzioni Aeronautiche Tecnam (Неаполь, Италия).
Самолет представляет собой четырёхместный двухдвигательный высокоплан.
Шасси — убирающееся, трёхопорное, с носовым колесом. Самолёт может
управляться одним или двумя лётчиками. Оборудование позволяет выполнять
полёты днём и ночью, в простых и сложных метеоусловиях, как по правилам
визуальных полётов, так и по правилам полётов по приборам. Самолёт оснащён двумя поршневыми двигателями внутреннего сгорания Rotax 912S3 мощностью 100 л. с. каждый, допускающими использование как авиационного бензина марки 100LL, так и автомобильного бензина (с октановым числом не менее 95). Воздушные винты — двухлопастные, изменяемого шага, полностью флюгируемые.

Расход топлива - 35-40 л/ч. Дальность - 1100 км.
Примерная стоимость - больше 300 000€
Салончик в 3D можно посмотреть по ссылочке  http://www.chel-avia.ru/shop/view.php?ID=13
http://www.chel-avia.ru/shop/view.php?ID=20
  Часто ездил на дачку по делам ее достройки и наблюдал частые пролеты этого самолета. летать он стал не так и давно, примерно месяц назад, но летал часто, в дневное время, иногда в паре с одномоторником. Такого количества частых или частных:) полетов на низких высотах я до селе не наблюдал в районе Василькова.  Летал он довольно низко, его номерные знаки были отчетливо видны в небесной синеве, кого там постоянно подготавливали остается только догадываться. Теперь наверное небо будет бороздить только один одномоторник и изредка ястребки миги:(
................................................................................................................................................
   Да еще поблизости васильковского аэродрома есть довольно необычный памятник военным летчикам второй мировой, он находится недалеко от села Барахты, Васильковского р-на, Киевской обл, по трассе в сторону Василькова. Три советских самолета (вероятнее всего И-16) находясь в пологом  пикировании,по всей видимости, штурмуют немецкую колону. Под самолетами скульптор изобразил символические взрывы.  К сожалению ни каких табличек или надписей на памятнике нет, хотя имеются прямоугольные камни ( один в фасаде, остальные по окружности), на которых по видимому когда-то были таблички. Жаль что памятник не избежал проявлений вандализма. Плиты с именами летчиков сняты, постарались "металлисты" - сдали в утиль:(

   Памятник летчикам, погибшим в Великой Отечественной войне - находится в с.Барахты (Васильковский р-он - 3-4 км от города). Плиты с именами летчиков сняты (постарались "металлисты" - сдали в утиль, т.е. украли). Один из летчиков - отец бывшего председателя колхоза этого села и этот памятник он сам ставил еще при СССР.


   Совместными усилиями исследователей из Украины (члены общественной организации "КИУР" и не только) и России  (родственники ветеранов 43 ИАП), при помощи военного комиссариата города Васильков, установлена история данного памятника и текст на всех его
плитах.
"В годы Великой Отечественной войны в борьбе с немецко-фашистскими  захватчиками в районе села Барахты погибли семь советских самолетов. Бессмертный подвиг летчиков будет жить в веках!"
1. "17 июля 1941 года в борьбе с фашизмом погиб самолет «СБ» 224 скоростного  бомбардировочного авиаполка. Раненных членов экипажа: летчика Бонгарда  Д.М., штурмана Джикия А.Я., стрелка-радиста Садовничего И.Т. спасли колхозники Любич Г.М. и Листровой Н.И."
2. "Летчик 43 ИАП мл.лейтенант Умрихин на И-153 (Чайка) в июле 1941 г. В воздушном бою  был ранен в шею и голову. Жители с. Барахты ему помогли вылезти из обломков машины, оказали медпомощь".
3. "Летчик 43 ИАП мл. лейтенант Куприянчик Влас Гаврилович на И-16 в неравном воздушном бою был сбит возле с. Барахты в июле 1941 г. А в августе 1941 г в неравном бою сбил мессера, горящий И-16 Куприянчик направил в фашистскую танковую колонну."
4. "Командир звена 43 ИАП лейтенант Седых на И-16 в июле 1941 г. Не вернулся с боевого задания на полевой аэродром В.Вильшанка".
5. "Командир эскадрильи 43 истребительного авиаполка (ИАП) капитан Зубарев Сергей Павлович, 1913 г рождения, уроженец Кировоградской обл. на самолете-истребителе И-16 в неравном воздушном бою погиб 10.7.41 г."
6. "Летчик 43 ИАП мл.лейтенант Юрченко в июле 1941 г. был сбит в районе с. Барахты, а в августе 1941 г. На И-16 в лобовой атаке таранил «Мессершмидта»-109 и упал в Днепр возле Киева. Это был его последний бой".
7. "Летчик 43 ИАП мл. лейтенант Бондарь Иван Данилович на И-16 в неравном воздушном бою погиб в августе возле с. Барахты. Судьбу летчиков 43 ИАП установил гв.майор в отставке Кузин А.В."
   Памятный знак поставлен жителями с.Барахты в честь 40-летия победы по  инициативе ветеранов 202 БАД Мартыненко П.Я. и Кузина А.В. Автор – архитектор Мельничук В.В. Макеты самолетов и надписи изготовили художники-оформители Боярчук В.П. и Коваль П.С. Август 1984 года."
   Один из инициаторов создания данного памятника Матрыненко П.Я. в то время  был главой местного колхоза "Прогресс". Во время войны он был штурманом  Пе-2 797 БАП 202 БАД. Изначально все три самолета на памятнике были разные: СБ, И-16, И-153. Памятник торжественно открыт 6 мая 1985 года.

http://delo.ua
http://www.trust.ua/
http://kiev.vgorode.ua
http://relicfinder.info/forum/viewtopic.php?f=1&t=858&start=0

На згадку про Галину Гордасевич



Сьогодні 11 березня 2018 року виповняється 17-та річниця з часу смерті відомої української письменниці Галини Гордасевич (Леонідівни). А ще просто моєї мами, яка народилася 31 березня 1935-го року у місті Кремянці за Польщі, а померла 11 березня 2001-го у місті Львові за Вільної і Соборної України.
Відстань у 17-ть років досить вже значна у людському вимірі, але попри те я і далі не знаю, як і що робити, розповідати, поширювати чи ще щось потрібне зробити на вшанування пам'яті Галини Гордасевич.
З одного боку я, як син, доробив усе те, над чим працювала мама. Зокрема я докінчив багаторічну поважну працю мами про українських жінок-політв'язнів комуністичного тоталітарного режиму під назвою "Нескорена Берегиня", що є своєрідним мартирологом героїчних жінок України 20-го століття. 
Завдяки моїм старанням у кількох видавництвах почергово масовим тиражем було видано і  перевидано декілька раз документальну розвідку Галини Гордасевич "Степан Бандера: людина і міф". 
Вийшла завдяки моїм особистим коштам перша посмертна книжка Галини Гордасевич з її автобіографічним романом "Соло для дівочого голосу", а також 4-ри поетичні збірники. Завдяки меценату Володимиру Кашицькому та енергії Ореста Бокайчука побачила світ збірка перекладів Галини Гордасевич з іноземних мов "Українка йде по світу".
До 80-річчя Галини Гордасевич у державному видавництві "Каменяр" на чолі з Дмитром Сапігою побачив світ тритомник "Вибраного" Галини Гордасевич, до чого доклався увагою і сприянням Микола Горинь.
Також до цієї дати в м. Кремянці, де на старовинному Монастирському цвинтарі поряд з могилою Січових Стрільців похована Галина Гордасевич, у Кременецькому педагогічному інституті завдяки старанням Романа Дубровського була проведена конференція, присвячена дослідженню творчості Галини Гордасевич. Матеріали з конференції опрацював, доповнив і видав книгою "Силует Галини Гордасевич на тлі історії" академік Сидір Кіраль з Києва, що зараз опрацьовує епістолярну спадщину письменниці.
Завдяки старанням журналістки Львівського телебачення п. Ауріки Стратан в циклі передач "Народжені вільними" минулого 2017-го року було випущено документальний фільм про Галину Гордасевич, що вже набрало в Ютюбі 22 перегляди і один мій "одобрямс" (https://www.youtube.com/watch?v=YRSxf3ctHhQ)
Дуже плідно поширює доробок Галини Гордасевич її давній побратим "по-долі і недолі" Ярослав Гелетій у своїх численних різноманітних виданнях. Також з великою вдячністю згадую видавця Миколу Пшеничного з міста Дубно, завдяки якому у дуже важкий час економічної скрути в Україні попри все було видано невеличкі книжечки з творами Галини Гордасевич ще за її життя, чим мама дуже тішилась.
На цей 2018-тий рік навіть не знаю, що й загадувати щодо пошанування Галини Гордасевич, бо як слушно зауважила на мої бідкання відносно забуття мами, як і ще багатьох видатних людей минулого, інша Галина Гордасевич (Володимирівна) і моя жінка: - Зараз у нас повно своїх героїв, а вони були героями у свій час, тому все йде природньо.
В тому є своя рація. Як і я не раз у своїх виступах наголошував, що мама писала не для мене, а для людей, тому нехай люди і вирішують, як її вшановувати та пам'ятати. На тому і амінь.

Богдан Гордасевич
12:08 11.03.2018
м.Львів-Рясне 

Вірші Галини Гордасевич

Галина

"Галина" - по-грецьки "тиша". 
Ах, яка я дурна була! 
Якби я це знала раніше,   
То зовсім інакше б жила.     

Я б не пхалась, куди не кличуть, 
Ще й подумала б чи іти, 
Не торкнулись би мого обличчя 
Знаки болю і самоти.

Я б усім посміхалась лагідно, 
Все б доводила до пуття, 
І було б квітчасте і ягідно 
В тихім гаї мого життя.

Чи це батьки помилились, 
А чи може, моя вина, 
Що у тому гаю поселилась 
Тонкостебла тернина одна?

Я її руками відводжу, 
Я ще зовсім не знаю про те, 
Що у днину весняну погожу 
Так рожево вона зацвіте.

 
У Львівській кав'ярні  "Гроно Діоніса"

Сиджу в кав'ярні маленькій,
п'ю каву,
чорнющу, як ніч, 
і гірку, як доля моя,
і все чекаю ще
на руку твою ласкаву,
і вслухаюсь в глибини пам'яті,
чи почую твоє ім'я?
Та вже не надіюся,
що колись-то отримаю Нобеля,
хоч би й писала
до знемоги,
до самозабуття,
бо після голодоморів,
концтаборів 
і Чорнобиля,
що напишеш,
щоб вразило більше,
аніж саме життя?
Я вже знаю,
що не об'їжджу всю Європу,   .
а де вже, щоб побувати
на іншому материку,
а проте не наливайте
в чашку мою сиропу -
ні на що не проміняю
долю свою гірку.
Бо кожна моя сльоза
вже діамантом стала,
а кожен мій чорний день
в небі зорею сія.
Крутою дордгою йшла,
та дійшла таки - не пристала.
В маленькій порожній кав'ярні
п'ю чорну каву я.

Благання
                                              З вогню я вийшов –
                                                           і в вогонь вернусь. 
                                                       Володимир Свідзинський
                                             Щоб Бог зіслав мені
                                                             найбільший дар: 
                                             Гарячу смерть -
                                                              не зимне умирання. 
                                                                   Олена Теліга
                                             Скінчиться все в обшарпанім хліву, 
                                             Де ще стоїть моє стареньке ліжко.
                                                               Леонід Терехович

Не програмуйте своєї смерті, 
Поети, діти, ворожбити! 
Стисніть уста в мовчанні вперті, 
Лиш подумки: - Я буду жити! 
Я буду довго і щасливо 
Життя, як чисту воду пити. 
Мене умиє літня злива, 
Скульптури буде сніг ліпити, 
А я на все не надивлюся, 
Коли ж я на вершині стану, 
То не помру. А утомлюся –
За синім обрієм розтану.

Доля поета

Минули дні поразок й перемог, 
Верхів'я щастя й урвища розпачні. 
За кожен день, який тобі дарує Бог, 
Будь вдячний.

Що влада? Натовпи німих нікчем!
Що слава? Заздрість, схована під усміхом! 
Той, що укрився за твоїм плечем, 
Твоїм, не порадіє успіхам.

Це все, відомо, суєта суєт.
Не називай цього ні горем, ні бідою.
Якщо не віршомаз ти, а поет,-
Їж черствий хліб і запивай водою.

І хай тебе штовхають у юрбі, 
Пускають плітки й дотепи солоні,-
Відкрий вночі вікно - і Бог тобі 
Найкращу зірку покладе в долоні.



Стаття про маму варта уваги

Галина Гордасевич


У Кремінці у сім`ї священика Леоніда Гордасевича та матінки Олени Хомчук вона побачила світ 31 березня 1935 р. Коли прийшли «визволителі», дід Галини був арештований і пропав безвісти; 1946-го ув`язнили батька й відправили на 23 роки до Колими. Галина Гордасевич після семирічки поступила до Костопільського педучилища. Добре вчилася, читала подругам свої поезії, забуваючи, що в СРСР діяла система підглядання за підглядаючим. 16-річну студентку було арештовано й засуджено на 10 років концтаборів «за сочинение националистических стихотворений и антисоветскую агитацию среди студентов».
Звідки така біда, Хто скаже, спіткнулось де,
Мов дихання зими студене? Серце моє шалене?
Кажуть: – Така молода! – Кажуть: – Любов її жде! –
Та вже не про мене. Та вже не про мене.
Відбула тільки три роки терміну, завербувалася на Донбас. Працювала різноробочою на будівництві, училася у вечірній школі. Виконувала явно не жіночі функції на Макіївському труболиварному заводі й училася на інженера-металурга. Закінчила театральне відділення культосвітнього училища і керувала драмгуртком у Ханжонкові. У короткий час хрущовської епохи заперечень та брежнєвської ери літератури зціплених зубів, «коли ми мовчали налякано чи натхненно рукоплескали», Галина Гордасевич творила поезії. 1963 року письменниця вступила до літоб`єднання «Обрій», де були Стус, Талалай. 1971-го закінчила Літературний інститут у Москві. Узялася за громадську роботу: була членом оргкомітету Товариства української мови, делегатом установчого з`їзду Демократичної партії України. І увесь цей час вона писала: видала 30 збірок поезій, понад 200 рецензій, статей, 100 публіцистичних есе, навіть низку сучасних українських детективів. Працювала над великим мартирологом пам`яті жертв репресій в Україні. Вона лауреат літературного конкурсу «Шістдесятники», премії ім. Валерія Марченка (за публіцистику) та премії ім. Олександра Білецького. Останні роки проживала у Львові разом із сином Богданом (філологом), невісткою Галиною та онучками Іриною й Соломією.
11 березня 2001 р. у Львові на підлозі кухні Богдан знайшов паралізовану маму. «Швидка» приїхала пізно, в лікарні не було умов, врятувати 65-річну Галину Гордасевич не удалося.
Згідно з заповітом її поховали у рідному Кремінці:
На цвинтарі малому схороніть,
Де хрестики і написи наївні…
Ага, ще напис напишіть такий:
«Жила. Любила. Плакала. Сміялась».
Галина Гордасевич повернулася до Кремінця навічно.
Вертаймо ж на пороги отчі
Вертаймо ж на могили отчі,
З усіх земель, з усіх країн!
Підводьмо храми із руїн.

http://uahistory.com/topics/famous_people/7584

Вбивство української пісні

Немало сил потратили загарбники аби вбити українську мову. Та і неможливо її вбити, коли народ український без пісні нікуди. На працю з піснею, на свято з піснею. Козаки не співали лише коли їли. Пісня лікувала від заікання, наприклад. Пісня сприяла гармонійному розвитку. Винищення кращих композиторів, авторів пісень, антиукраїнська політика на радіо і телебаченні посунули українську пісню, замінили її російською. На жаль, розвиток техніки теж сприяє лінощам. Навіщо співати, коли кнопку натис і слухай пісню.

Вважаю, треба частіше звертатися до українських пісень. Їх мільйони, незаслужено забутих, недоспіваних.


Фантазія травневих ночей

Слова і музика Володимир Івасюк


У ночи травневі наснилась мені

Моя добра зірка.

І світ весь засяяв, і стало в душі

Так радісно, так зірно.

Здається , вийшов в мої дні весняні

Бентежний неспокій.

І всюди святково на рідній землі

Дзвенять мої кроки.


Приспів:

Мабуть, в житті призначено

Шукати всім зорю ясну

І нести її в очах і снах

В свою заповітну далину.


Минають роки і зростають в мені

І радість і муки ...

Піднімусь угору і зірку візьму

Схвильовано в руки.

Мов долю жадану її понесу

У дім свій зелений —

Хай щедро осяє всі думи мої

І щастя пісенне.

Приспів:

Мабуть, в житті призначено

Шукати всім зорю ясну

І нести її в очах і снах

В свою заповітну далину.


На горі Карачун відбулося відкриття меморіалу

14 жовтня, в День захисника України, в cелі Новоселівка Слов’янського району Донецької області, неподалік від гори Карачун, відбулося відкриття меморіалу загиблим військовослужбовцям СБУ та ЗСУ.

Меморіал побудовано за ініціативою керівництва Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки СБ України на честь загиблих захисників України на місці катастрофи збитого бойовиками вертольоту Мі-8 МТ. 24.06.2014 вертоліт Мі-8 МТ (бортовий номер «63 жовтий») зі складу 16-ї окремої бригади армійської авіації ЗСУ повертався після виконання спеціального завдання.

На українському блокпосту військовослужбовці СБУ здійснювали монтаж та налагодження телекомунікаційного обладнання з метою організації моніторингу простору, фіксації фактів порушення першого за цю війну перемир’я в зоні проведення АТО.

Під час польоту вертоліт був збитий невстановленими бойовиками «ДНР» в районі гори Карачун близько 17:15. Випустивши ракету, бойовики зникли в найближчому селі Билбасівка.

Внаслідок потрапляння ракети у вертоліт останній вибухнув та впав на землю в районі c. Новоселівка, почалася пожежа, відбулося детонування боєкомплекту.

В результаті катастрофи загинули всі 9 осіб, які знаходилися на борту:

– екіпаж у складі командира підполковника Андрія Бєлкіна (кадровий військовий, брав участь у миротворчих місіях під егідою ООН у Ліберії з 2007 р.), штурмана майора Дмитра Шингура та бортового техніка майора Руслана Мазунова (мобілізований весною 2014 р.);

– два бортових стрілка старші солдати Олексій Волохов та Олександр Кондаков зі складу 3-го окремого полку спецпризначення;

– четверо співробітників СБУ: офіцер зв’язку Центру спеціальних операцій «А» підполковник Ігор Горбенко, старший оперуповноважений в особливо важливих справах Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки підполковник Володимир Шкіра, капітан Олександр Петрищук та старший прапорщик Марко Шпак з Центру спеціальних операцій «А».

У церемонії відкриття меморіалу взяли участь військовослужбовці СБУ, ЗСУ, НГУ, мешканці Слов’янська, Слов’янського району, родичі загиблих воїнів, представники міської та районної влади, громадські активісти. Під час виступу начальник Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави в сфері інформаційної безпеки СБУ полковник Кулешов М.В. відзначив, що пам’ять загиблих військовослужбовців залишатиметься назавжди в серцях тих, хто продовжує захищати України. Наголосив на тому, що СБУ продовжуватиме протидіяти загрозам безпеці держави, зміцнювати потенціал боротьби з сучасними викликами, нарощуватиме потужності в сфері інформаційної та кібербезпеки. Присутні вшанували пам’ять загиблих воїнів хвилиною мовчання, поклали квіти