З травня по вересень 2018 року домогосподарства Дніпропетровщини продали практично 6 млн кВт x год електроенергії від сонячних панелей, заробивши 28,7 млн грн. Про це повідомляють в ДТЕК “Дніпровські електромережі”. На сьогодні в ДТЕК налічується 819 побутових сонячних електростанцій: 639 - в Дніпропетровській області; 88 - в Донецькій; 92 - у Києві.

Виходить, що в середньому місячний дохід одного домогосподарства від продажу електроенергії СЕС становив 8982 грн 79 коп.

За інформацією компанії кількість таких приватних електростанцій у 2018 році в Україні збільшилася удвічі. Згідно з інформацією Держстату, в Україні існує понад 4660 приватних сонячних електростанцій.

З цього приводу пропоную, як ви всі вже здогадались, випадково, або не зовсім випадково зустрітись десь в центральному районі міста, та як слід відсвяткувати таку подію!!!

Як завжди, кожен може запропонувати будь-яку програму відпочинку.

План дій без сторонніх пропозицій на даний момент такий:

- Зустрічаємось

- Бухаємо... тобто, святкуємо

- Хто не знайомий, або вже забув когось - знайомимось

- Бухаємо... (продовжуємо святкувати)

.... тут я маю трішки визначити одну деталь - цього разу бухаємо не за себе, а за наше славетне місто Дніпропетровськ!!!! Не забувайте про це! Бо наше місто є культурним, економічним та промисловим центром всесвіту! (На зараз це розуміють лише українці, але це й краще.. бо ще понаїдуть тут усілякі розбишаки...)

- Далі - дивимось салюти. Хто справжні, а хто після випитого - це вже не має значення.

-... Та й взагалі, потім вже нічого не має значення - просто святкуємо та відпочиваємо на повну.

Місце зустрічі ще не визначено остаточно, тому всі підтягуємось до центру починаючи з 16 години, хаотично знаходимо хто кого зможе, а вже із часом знаходимось та збираємось усі разом. Про всяк випадок, контактні номери тих, хто замутив цю ідею - 8-099-0750507 та 8-093-1144360 (імена законсперовані ) Телефонуйте на свій страх та ризик 

P.S. Хто бажає прийняти участь в підтримці организаторстві - залишайте у каментах свої номери телефонів (не забувайте конспірувати свої імена та нікнейми)

---

© Жьівотнає & Роман_тик

У Дніпрі вандали вкрали елемент пам'ятника воїнам АТО
 30 вересня 2016



Скульптура розповідає реальну історію з подій на Донбасі

З фігури під назвою "Вдячність" вкрали яблуко, яке тримала дівчинка. Фрукт, за замислом композиції, символізував подяку українським воїнам. Скульптура розповідає реальну історію, як боєць 42-го окремого мотопіхотного батальйону врятував дівчинку під обстрілами поблизу Іловайська. Фігура зроблена з металевого сплаву, а саме яблуко порожнисте всередині, кажуть автори ідеї.

Крадіїв зафіксували встановлені у музеї камери відеоспостереження. Правоохоронці, за фактом пошкодження пам’ятника, відкрили кримінальне впровадження за 194 статтею кримінального кодексу - умисне знищення або пошкодження майна. Нагадаємо, вуличну експозицію першого в Україні музею АТО "Шляхами Донбасу" у Дніпрі відкрили у травні.

"Дуже сумно і прикро, тому що ця скульптурна композиція - є центром нашої експозиції, і вона уособлює той світ, який наші воїни хочуть принести на Донбас. Не зрозуміло, кому знадобилося це яблуко і чим керувався той чоловік, який це зробив. З точки зору якоїсь матеріальної цінності, це яблуко ... особливо на ньому не заробиш", - каже координатор Центру допомоги учасникам АТО Наталя Шуліка.

"На сьогодні проводяться всі необхідні заходи для того, щоб знайти людину, яка це зробила. Їй може загрожувати від штрафу і до терміну до трьох років позбавлення волі", - повідомила речник Національної поліції у Дніпропетровській області Ганна Старчевська.

http://www.5.ua/suspilstvo/u-dnipri-vandaly-vkraly-element-pamiatnyka-voinam-ato-127156.html

… І ось вже подолано половину маршруту веліком і я на великій швидкості, розігнавшись з гірки щойно здоланої естакади, наближаюся до цілі – це крутий підйом на Дарницький міст з протилежного від мого дому берега Дніпра. Сонце наближається до обрію. Все навколо набуло блискучих сріблястих відтінків від цього. Дуже красива погода. В обличчя холодне повітря - як на замовлення заспокоює розпалені інтенсивним рухом щоки. Модні велосипедні окуляри не дають обвітрюватись очам.

Щойно досягнуто підйому – перемикаю передачу на легку, і, вуаля!, моє улюблене – дуже швидкі рухи педалей - просто ідеально для підкачаних сідниць та засиджених біля компу, пухкеньких після зими ляшок. Радості немає меж. Особливо, коли відчуваєш перші краплі поту на проблемних місцях.

З широченною посмішкою та з улюбленою музикою в навушниках врешті добираюся висоти Дарницького мосту, що там, знизу, здається нездоланною самотужки веліком. Але! Ось я – вже нагорі, і це якось дуже радісно, хоч така дрібниця!

Праворуч якийсь житловий будинок, багатоповерхівка. Самотня та якась обвітрена, старенька, посеред промислового комплексу. Бачу, що на мотузках сушиться різний одяг – значить житловий. Дивно, мабуть, ось так жити – коли нижні поверхи обличчям прямо під міст зазирають, а прямо перед верхніми – перила моста та машини в інтенсивному русі. А уявити собі як людина спить, в якої ліжко біля вікна – ніби на узбіччі дороги як якийсь бомж. Які ж бідолахи ці мешканці! Оце так збудували їм на носі моста…

Помічаю, що перед будинком якась одноповерхова споруда з величезними вікнами у два поверхи, а там чоловіки інтенсивно грають в якусь гру, чи то було якесь інше спортивне тренування – не встигла розгледіти. Але помітила, що крім цих двох споруд все інше навкруги – самі промислові будівлі та сміттєзвалища. Найближча інфраструктура міста кілометрів за десять. Оце так «повезло» комусь з місцем проживання… Мабуть вони там всі дуже товариські і всі одне одного знають, бо живуть як у комуналці на тому п’ятачку.

Їду далі. Врешті підйом завершився, і маю нагоду набирати швидкість. Відчуття – ніби ти літак, що розганяється для зльоту.

Попереду зупинився якийсь водій автівки й вийшов з машини. З цікавості спостерігаю, як він захоплено виходить на тротуар до поручнів, щось розглядає вдалечині, та налаштовує фотоапарат щоб зафіксувати побачене. Я теж дивлюсь в той самий бік, що й він. Дивовижний краєвид захоплює й мене теж. Витягаю шию вдивляючись, намагаюся охопити поглядом одночасно водний простір і весь обрій з того боку моста. На швидкості з’являється відчуття польоту. Не таке, звісно, як воно є насправді, але щось подібне польоту.

Увагу водія привернула картина протилежного берега Дніпра, що потойбіч мосту – Осокорки, Позняки й далі. Десь там далеко йшов дощ зі снігом, але з правого берега сідало золотисте сонце й небо було ясне. Таким чином місто на лівому березі виблискувало золотом на чорному фоні суворого неба за ним. Дуже красиво. Блискітки чиїхось вікон – ніби каміння Swarovski, вилискують на сонці. До того додати ще й холодного відтінку смарагдові ліси, що за містом! Дуже гарно.

 

Мій настрій настільки злетів, що спускаючись просторим й безлюдним мостом я вже не соромилася горлати на всю пісні, що мені грали у навушниках. Але коли побачила якихось людей, що йшли з електрички на транспорт – стало соромно і вирішила втриматись від того.

 

Трохи сірувата погода продовжувала подекуди блищати золотавими кольорами сідаючого сонця. Я так спітніла від свого спорту, що якби пішов дощ зі снігом – це би зробило мене щасливою. Навіть не знаю звідки взялися сили – почала намагатися переганяти всіх, хто рухався дорогою. Усвідомила, що вперше їду рівною дорогою на найважчій передачі, і мені майже не важко. Прохожі тротуаром звертають увагу на дівчину, що летить по дорозі веліком як босяк. Хотілося до всіх загравати й жартувати, але втримувалася. Натомість просто гралася навипередки з повзучими маршрутками. Якась запилена зелена, видно, що душна всередині маршрутка ледь-ледь рухалася дорогою. Втомлені товсті й слабкі люди як ті консерви всередині. Їдуть, качаються, й свято вірять, що з правого на лівий берег це дуже далеко й недосяжно, аж ні! Мені для подолання цієї відстані вистачає хвилин десять – п’ятнадцять моїм веліком. А вони у тій маршрутці – спочатку витрачають час на зупинці в очікуванні, а потім товчуться, а потім ще й повзуть і спиняються кожної зупинки витрачаючи дорогоцінний час, та псуючи собі здоров’я.

Я не псую.

Хіба що, день боліло коліно – перенапружила – але вже через день і забулося про той біль, зник наче й не було.

 

Одного разу їду звідкись у маршрутці.

Пильно, брудно, бридко, хтось дихає на вухо перегаром, хтось сопить, хтось пердить, хтось розклав велетенські жирові складки двома кріслами, придушивши мене на третьому… Все те вимагає стиснути своє «я» у мікроскопічну кульку, меншу навіть, ніж власне тіло, аби не обурюватись і не бридитись всьому тому.

Бачу – на одній з зупинок до маршрутки влазить дівчина. Вона дуже сильно виділялася з більшості. Дуже охайно одягнена – видно, кудись зібралася серйозно так погуляти. Охайний новенький капелюшок, начищені туфельки. Яскравий, новенький чистенький одяг. Мене ніби пересмикнуло – вона як та перлина серед смітника! Справді! Все навколо таке пильне, і люди запилені, сірі, пелехаті. І я не надто охайна їхала з роботи – пом’ята й сіра. Ну аж надто негармонійно виглядає такий «прикид» у такому середовищі.

 

Середовище.

Воно таке прекрасне! По за тими пильними, брудними стінами маршруток й наших робочих місць. По за тими бетонними стінами наших квартир й домівок. А відстані насправді такі мізерні! Відстані значно прийнятніші, ніж нам вимальовує час у громадському транспорті. І тільки з веліком я це все усвідомила.

 

 

 

 

Славуті

 

Ти прекрасний, ясноокий,

Ти могутній і широкий –

Ти несеш травневі води

В неозорий світ широкий.

 

Батьку Дніпре, я з тобою

Сотні років наодинці:

То на березі сиджу я,

То живу в малій хатинці,

То в човні пливу далеко

Посеред твого простору

І страждаю: як високо

Ці жадані сині зорі!

 

Батьку Дніпре! Ти омиєш

Мої бруди і корости,

Рани серця ти загоїш,

Воду даш живу для зросту.

 

Сивий Батьку! Вічна юність

В течії твоїй широкий –

Срібні хвилі, як кучері

Над чолом твоїм високим.

В Україні з'явився новий об'єкт енергогенерації, електрику на якому отримують від спалювання лушпиння насіння.


Така теплова електростанція побудована у місті Дніпрі біля заводу з виробництва соняшникової олії "Потоки". Уведена в експлуатацію  у липні-серпні поточного року. ТЕС оснащена двома паровими котлами українського виробництва та турбоагрегатом SST-300 Siemens електричною потужністю 16 МВт. Попри скромний показник вихідної потужності ця ТЕС (за інформацією Біоенергетичної асоціації України) є нині найбільшою в Україні електростанцією, що працює на біомасі.

Щойно їздила на вокзал, родичів до київского потяга відвозила, поверталася по Дон.шосе.  Вже за віадуком у кінці Дніпра, за АЗС WOG та Okko (землі підгороднянської сільської ради або Ювілейного), горить величезна площа полів, так оком оцінити, то гектарів з сотня. І вогонь вже підійшов небезпечно близько до тих заправок. Пів-неба палає, люди зупинялися фотали, я не мала чим та й боялася трохи, бо як вибухне - місця буде мало всім фотографам.

Це вже не перевірка обізнаності оточуючих - це я насправді не знаю і мені цікаво.

Поталанило мені побувати на Водохрещі у готельно-ресторанному комплексі «Берег», який знаходиться у селі Світлогірське на Полтавщині. На обряд з'їхалися більше тисячі бажаючих посвятити воду. Доки на березі Дніпра готувалися до обрядових дій, за 20 метрів два чоловіка безтурботно рибалили. На передньому плані в кадр попав мікрофон :)   Священнослужитель розповідав щось смішне помічникам.   А люди діставали з пакетів банки, пляшки та бідони з водою. Запас води для обряду освячення був здоровецьким. Люди переминалися з ноги на ногу, а щоки рум’янив морозець. Хвилин через 30 краплі благодатної води розтікалися по обличчях, баночках та пляшечках присутніх. Тим часом розпочалося традиційне купання в ополонці. І доки сміливі купалися в крижаній воді, розумні за 300 метрів грілися в басейні з підігрівом простонеба.

- 30 градусів вище нуля, - хвалиться зівакам білявка в салатовому купальнику.

- А вода тут та ж, що й у Дніпрі, - додав якийсь чоловік, - вони її очищають і сюди запускають

Люди, прочувши про диво-басейн, підходили, щоб поглянути на нього. Парубки швидко скинувши одяг, шубовснули у воду купатися, а жінки жалкували, що не взяли з собою купальників.

На гостей дійства чекав ще один сюрприз: смачнюча польова каша та чай. За словами працівників польової кухні гостям було розлито 80 літрів польової каші та 80 літрів чаю.

- Ех, в тому році ще й горілочка була, а в цьому не наливають, - міркує вголос жінка, що стоїть в черзі за кашею.

Втім дехто цю «неприємність» швидко виправив, витягнувши з-за пазухи пляшку оковитої, яку наливали між знайомими до частування. Всі освячені і нагодовані вирушили по домівках.