О политике и геополитике

Алексей Кулагин, 07 февраля 2011

Мир стремительно меняется. События происходят всё быстрее, и их значимость для нас постоянно возрастает. Даже те, кто раньше не задумывался над текущими новостями, начинают ощущать, что происходит что-то важное и необычное... 



В Сети, если хорошо поискать, можно найти много интересных аналитических статей на разнообразные, интересные нам темы. Мы, корреспонденты Русского Агентства Новостей, постоянно разыскиваем такие материалы и делимся с Вами тем, что волнует нас, и по нашему мнению должно волновать всех людей, начинающих просыпаться от сна разума.

Иногда публикации различных авторов, найденные нами в Сети, не содержат полную картину и понимание происходящих сегодня событий. Но многие из них в меру своего разумения подмечают интересные закономерности в событиях нашей жизни, по которым тоже можно судить о том, что на самом деле творится за кулисами. Ведь мы наблюдаем лишь то немногое, что нам разрешают увидеть социальные паразиты, захватившие почти все СМИ, да и то, подают нам информацию фрагментами, то есть так, чтобы мы с Вами вообще ничего не поняли.

На страницах нашего Агентства Новостей можно встретить публикации Николая Старикова, который является автором ряда исторических книг и книг по геополитике. Знания прошлого земной цивилизации для Н. Старикова, по его словам, ограничиваются моментом создания банка Англии в 1694. Начиная именно с этого момента он чётко прослеживает развитие паразитической системы. Фактически он изучил только время зрелости и заката социальных паразитов, а поэтому он не имеет представления об идеологии социальных паразитов (считает, что её просто нет) и о начальном этапе развития паразитической системы. Возможно, поэтому в статьях Н. Старикова нет полного понимания причин происходящих событий, но зато много реверансов в сторону «руководителей» России, которых он считает самостоятельными фигурами на политической арене. Это нужно учитывать при чтении его публикаций и анализе его выводов.

Для того чтобы чётко представлять себе картину происходящего, мы рекомендуем Вам изучить фундаментальные труды по истории нашей цивилизации Николая Левашова, изложенные в его книгах и статьях. Тогда вас не будут сбивать с толку некоторые шероховатости не только в статьях Н. Старикова, но и других честных публицистов. Мы предлагаем одну из статей Н. Старикова с нашими небольшими дополнениями о роли России.

Золотая акция

Автор – Николай Стариков

Мир стремительно меняется. События идут одно за одним, всё быстрее и плотнее. Даже те, кто раньше не задумывался над текущими новостями, начинают ощущать, что происходит что-то необычное.

Для простого человека, мировая политика происходит в полных потёмках. А СМИ выхватывают, словно фонариком, лишь фрагменты общей картины. Целостного взгляда они не дают – «полный свет» не включают. В результате то, что в темноте кажется ушами безобидного грызуна, в реальности является клыками свирепого хищника. Пора включить свет и посмотреть на всю картину целиком.

Сегодняшняя геополитическая ситуация характеризуется взаимодействием и столкновениями интересов четырёх мировых центров силы. Это:

1. Условно говоря, США, т.е. англосаксонский мир (США и Великобритания).

2. Европа.

3. Китай.

4. Россия.

Что характеризует игроков? Каковы их сильные и слабые стороны? Каковы их желания и цели?

1. США (плюс Великобритания) на сегодняшний день обладают самой мощной экономикой, самыми новейшими технологиями, самой главной резервной валютой, самой сильной армией. Они доминируют на планете. И им такая ситуация очень нравится. США сегодня хотят оставить всё, как есть. Законсервировать «сегодня» и перенести его в «завтра».

Слабостью США является наличие громадных проблем у доллара. Встраивание в долларовую систему уже не может дать гарантий благосостояния и сохранения имеющегося благополучия. А это напрямую влияет на степень преданности им и желание следовать в фарватере их политики. Поэтому, США сегодня единственная обороняющаяся сторона в геополитических мировых играх. И это принципиально отличает США от всех остальных игроков.

2. В сегодняшнем геополитическом раскладе Западный мир более не единый монолит. Под разговоры о правах человека, толерантности и плюрализме, старушка Европа ведёт уже свою игру, отличающуюся от Вашингтона и Лондона. На стороне Европы – сильная экономика, развитая промышленность, передовые технологии и растущая в своём значении валюта – евро.

Целью европейской политики, является дальнейшее усиление своего влияния по всему миру, путём усиления роли своей валюты. Париж, Берлин, Рим и Мадрид хотят стать равными партнёрами Вашингтона и Лондона. Это значит – проведение политики строго в своих собственных интересах.

Минусами Европы является «местечковость» евро и зависимость его от доллара, отсутствие армии, подчиняющейся Брюсселю и способной решить задачу в любой точке мира.

3. Китай сегодня также подумывает об усилении своего влияния и веса. На стороне Пекина – бурно растущая промышленность, постепенно переезжающая сюда со всего мира. Жёсткая власть, огромное население и способность этого населения много работать и мало есть. Желание Пекина – это стать «банком» мира, равно так, как он уже стал его «фабрикой». Юань в ряду доллара и евро.

Статус одного из признанных центров силы в мире – вот, что хочет добиться Китай. При этом, наличие у этого «банка» своей собственной фабрики, всё равно даст ему преимущество на перспективу перед другими игроками. Надо просто набраться терпения и подождать, когда Китай станет не «одним из», а главным центром силы. А китайцы ждать умеют.

Слабости Китая – большая зависимость от США, т.е. от своего главного противника. Это зависимость от сбыта своей продукции в Штаты и чувствительность от поставок энергоресурсов, которые сейчас во многом гарантирует Пекину 6-й флот США.

4. Россия сегодня объективно самый слабый из игроков. Это результат «реформ», под которыми в современной российской политологии называется сознательные действия кучки отщепенцев по демонтажу и ослаблению русской державы. Для понимания того, что пережила наша страна, лучше всего подойдёт такая метафора. Человека тащили на виселицу и за минуту до исполнения страшного приговора, тюремщики отвлеклись или уснули. Приговорённый к виселице избежал казни и дал дёру.

Что сегодня нужно России? А что нужно человеку, слезшему с виселицы? Больше всего ему нужно, чтобы тюремщики опять не потащили его на эшафот. Так и России нужна гарантия того, что нам дадут развиваться, исходя из её собственных интересов.

Россия сегодня слаба в военном отношении, отстаёт в технологиях, имеет проблемы с демографией. Но у нас есть несколько очень серьёзных преимуществ:

– огромное количество полезных ископаемых;

– огромный рынок, в случае включения в орбиту влияния Москвы всего постсоветского пространства и других прилегающих стран;

– возрождающаяся воля к отстаиванию всего вышеуказанного, подкреплённая ядерным зонтиком;

– острая необходимость в нас для всех мировых игроков. [1]

Китай, Европа и Россия хотят отщипнуть от большого мирового пирога, который сегодня находится в руках англосаксов. Три мировые силы хотят изменений, одна хочет сохранения статус-кво.

Результатом такого расклада является уникальная ситуация, когда никто из противоборствующих сторон не может добиться своих целей без помощи России.

Европе нужно сильное евро, Европа начинает разговоры о своей отдельной европейской армии. Но более всего Европе нужны природные ресурсы. Дать их может Россия.

Китаю нужна сильная армия, чтобы охранять по американскому примеру свой «банк». Китаю нужен юань в качестве мировой валюты, подкреплённый заводами и фабриками на территории Поднебесной. Для всего этого нужны природные ресурсы. Их Китаю может дать Россия.

США нужно предотвратить усиление Европы и Китая. Не дать им ресурсы, подорвать их финансовые системы, всячески тормозить развитие Поднебесной и пытаться снова подмять под себя европейцев, выбив «самостийную» дурь из их головы.

В этом раскладе, когда три разновеликие силы борются за контроль над планетой, «Золотая акция» находится в руках России. Мы самые слабые, но мы нужны каждой из сторон для победы. Потому что только блокирование с РФ значительно повышает шансы любой из сторон на её геополитическую победу.

Такой взгляд на разворачивающиеся события сразу дает понимание всего происходящего.

Суть политики российского руководства заключается в нежелании блокироваться с любой из этих сторон. Сохранить себе свободу действий и, оставаясь самостоятельной величиной, «под шумок» усилиться и перестать быть самым слабым центром мировой силы.

Каждый же из игроков наперебой пытается перетянуть Россию на свою сторону, одновременно ставя подножки другим. Пытаясь сделаться для нас монопольно необходимыми.

Европе нужна наша «Золотая акция» – и вот уже европейские лидеры, вопреки либеральному «здравому смыслу», налаживают отношения с Россией, отдавая Москве военные технологии, помогая в создании Сколково. Переносят часть своего производства к нам. Сдают украинских русофобов и забывают о деле Ходорковского.

Китаю нужна наша «Золотая акция» и он активно поддерживает Россию на мировой арене, даёт по нашей просьбе кредиты Лукашенко и готов поделиться имеющимися у него, не самыми передовыми технологиями.

США больше всех нужна наша «Золотая акция». И они сильнее всех стараются заставить руководство России отдать её им. Путём поддержки сепаратистов и Пятой колонны, взрывов в Москве и терактов на Кавказе, компании по дискредитации Путина и обвинению его во всех мыслимых и немыслимых грехах. Усиливается и психологическое давление на президента Медведева.

Цель всех этих действий, от взрыва в Домодедово, до маршей «несогласных», одна – забрать «Золотую акцию». Если её не хочет отдавать Путин, пусть он уйдёт, а на его место придёт новый «директор», который отдаст «Золотую акцию» в руки Вашингтона. Как это уже и было в девяностые годы.

Как можно отвлечь всех игроков от разделки англосаксонского пирога? Создав им такие проблемы, при которых всем станет не до делёжки зоны влияния США. Попробовали развязать войну. Ни вокруг Ирана, ни Индия-Пакистан, ни Корея против Кореи, ничего не получилось. Остаётся использовать второй излюбленный метод англосаксов – революцию.

Какая проблема может разом стать головной болью Китая, Европы и России?

Радикализация революционным путём целого пояса мусульманских стран.

Мусульмане (Уйгурский округ) живут внутри Китая, крупные мусульманские государства (Пакистан и др.) есть на его границах. В России целые области и республики являются в основном мусульманскими. Огромное количество мусульман проживает в европейских странах. А вот на границах США нет исламских государств, и процент мусульман среди населения Штатов не является критически важной величиной.

И вот уже целая серия революций вспыхивает в исламских странах, при активном участии организации «Братья-Мусульмане» и других, чьи лидеры и штаб-квартиры находятся в Лондоне. Они происходят в «диктаторских» и «нестабильных» странах, которые ещё вчера не были нестабильными, а их руководители пользовались уважением США и Европы, и диктаторами их никто не называл.

Такова диспозиция сил на сегодняшний день. Таковы цели и планы игроков.

Источник

[1] В силу указанных выше причин Н. Стариков не указал главное преимущество России – наличие в России настоящих учёных, владеющих такими технологиями, которые не снились нашим «партнёрам» по «большой игре».

Очень рекомендуем Вам ознакомиться с публикациями раздела Настоящая наука, из которого вы можете узнать об изобретении топлива из воды русскими учёными Юрием Красновым и Евгением Антоновым, позволяющим создать в России экологически чистую энергетику, об уникальных экспериментах с растениями Николая Левашова, результаты которого позволяют выращивать круглый год теплолюбивые плодовые растения в суровых климатических условиях без применения «химии» и прочих достижений нашей «цивилизации» и многих других интересных вещах.

---
Источник: http://ru-an.info/news_content.php?id=628
---

Доверие - это ощущение полного спокойствия, отсутствие каких-либо сомнений. Полная естественность отношений.

Доверие (понятие) — состояние внутреннего мира субъекта, обусловленное желанием взаимоотношения, характеризующееся готовностью передачи определенных прав и соответствующих объектов иным вольным субъектам. Доверие-это ощущение полного спокойствия, отсутствие каких-либо сомнений, полная естественность отношений.

Доверие в социологии и психологии — открытые, положительные взаимоотношения между людьми, содержащие уверенность в порядочности и доброжелательности другого человека, с которым доверяющий находится в тех или иных отношениях. Доверие может иметь финансовый или личный характер. Финансовое доверие может выражаться в одалживании средств или возложении полномочий по управлению имуществом. Признаком личного доверия служит откровенность, готовность делиться интимной, секретной информацией.

Вітаю усіх... Час плине, люди змінюються... Хоча не завжди й не за будь-яких обставин. Деякі життєві пригоди здаються або ж подібними, або ж неймовірно ірраціональними... Що ж, сподіваюся, що ця оповідка викличе у Вас гарний настрій та дозволить хоча б трішки відволіктися від повсякдення. 

Приємного читання!

       Сер Гуіл, лицар Круглого Столу та лорд Манору на Вікхемі-при-Зеленій пустощі-коло-Стратфорду, саме їхав з Камелоту, коли він поглянув униз і побачив, що під ним була корова. Він зліз і покликав свого піхотинця, Джефа. 

       "Джефе, хороший чоловіче, я, здається, їду на корові, а не на моєму вірному коні". 

       Джеф теж це бачив. Він не міг говорити, оскільки захекавшись намагався йти в ногу, а також намагався втриматися від голосного сміху. Останнє напевно мало б своїм наслідком те, що його голова втрапила б на плаху. 

       "Так, мій лорде, це дійсно виглядає саме так", Джеф, нарешті, спромігся хоча б щось вимовити. 

       "І все ж, мій добрий друже, я знаю напевне, що залишив Камелот саме на коні". 

       "Так, сер Гуіл, саме так Ви й вчинили. Це не викликає сумнівів". 

       "Чи можеш ти пояснити, як я опинився верхи на корові?" 

       "Ну, можливо, відьма зурочила Вас й перетворила коня в корову". 

       Сер Гуіл поділяв цю думку. Вона видавалася цілком логічною. Відьми робили подібні речі. Це як хоббі. Однак, він не хотів аби звичайний піхотинець спромігся показати себе розумнішим порівняно з ним. 

       "Ні, я гадаю, й це можливо, що було зурочено нас обох аби змусити нас думати, що я верхи на корові. Я вважаю, що корова, котру ми бачимо, або ж, скоріше, думаємо, що ми бачимо, досі є моїм вірним конем. Ось що я думаю. Чи згодний ти? " 

       Звичайно ж, ні. Чому б відьмі зачаровувати піхотинця? Те, що лицар їде на корові, жодним чином не впливає на життя піхотинця. Ні, тоді це була б дурна ідея. 

       "Так, мій лорде, я гадаю, що Ви кажете цілком вірно". 

       "Так. Я вважаю, що я правий. Ні, відьмі не перехитрити мене. Рушаймо". 

       Сер Гуіл під'їздив до Манору і завважив селян, власних селян, котрі дивилися у протилежний від нього бік. Він мав би поговорити з ними про це. Коли він під'їздив до маєтку, то почув мукання, що долинало від кріпаків. Він вирішив, що й справді поспілкується з ними з цього приводу. 

       Сер Гуіл був першим ковбоєм.

ДАВАЙТЕ, ГОСПОДА, НЕ  ОПУСКАТЬСЯ!

**************************************************

Давайте  же  не  опускаться, Господа,

http://www.mypishem.ru/stihi/lirika-grazhdanskaja/davaite-gospoda-ne-opuskatsja.html

(с)

Що таке поняття "честь" в наш час?
З одного баку честь є суто соціальної категорією, бо є характеристикою особи в певній соціальній групі: людина чесна є притиставлення людині безчесній.
З іншого боку честь є суто індивідуальним поняттям, тому що тільки сама людина може давати собі точні визначення своїх вчинків.
Не стану обзивати наш сучасний стан аморальним тільки тому, що люди в значній мірі перестали залежати від суспільної думки про їх конкретну особу. Так, зараз індивід може начхати на оточення і на всі негації щодо нього: роботу роблю добре, закон не порушую - чого ще від мене треба? Як хочу - так і живу.
Тобто я веду до того, що якщо зараз й існує поняття честі, то фактично виключно в індивідуальному плані перед самим собою. На сучастний час кожна окрема людина у власній душі і думці вирішує, що таке є честь і чи буде вона її дотримуватись.

Коли я обдумував ідеї "Фронту Справедливості" та співтовариства "Свобода і справедливість", то чітко визначив, що: без свободи не буває справедливості, а без справедливості - стає непотрібна свобода.
Що таке свобода для людини? Як на мене - це право розпоряджатись собою. Коли людина самостійно вирішує свої дії і свідомо відповідає за їх наслідки.
Якщо вчинки людини обумовлені обставинами, а не її власним бажанням, то навіть якщо вона згодна робити ці вчинки - це всеодно вже є несвобода, а примус, тобто рабство. А раб - це вже не людина, а річ! Саме тому у Древньому Римі та Давній Греції за провини раба відповідав виключно його  власник, бо з речей, як і з худоби, не можна було питати і щось вимагати, бо річ винною бути не може - вона просто річ.
Моральні категорії - властивість вільної людини! Вони можуть бути наявні тільки в стані особистої свободи. Отож честь, справедливість, совість або ж вина тощо для свого існування потребують одного найголовнішого - свободи.

Є два диаметрально протилежні соціальні схеми ставлення до людині, як окремої живої істоти:
перша схема є ставленням до людини, як вродженого злого егоїста, якого тільки силові соціальні закони та умови подібно огорожі для худоби, може утримати в рамках соціальної норми і порядності;
друга схема полягає у вродженій порядності і позитивності характеру більшості людей, а це несправедливі соціальні вимоги виживання і конкуренції роблять людей поганими, жорстокими і злими.

Я особисто дотримуюсь другої думки, а тому не шукаю поліпшення життя у зміні соціальних умов як панацею для всезагального щастя. Моя позиція така: кожна людина народжується вільною з правом на своє особисте щастя, яке ніхто не має права програмувати наперед. Але свобода індивіда можлива тільки за умов певного соціального мінімуму умов життя. Людина голодна, гола і без прихистку не є вільною, тому що поставлена в умови елементарного фізичного виживання - тут не до моралі, а тільки б вижити.
Сучасне життя не можна назвати благополучним, але що значна кількість людей в Україні не є нужденними бомжами - то факт. Також над нами не тяжіє всевладдя тоталітарної системи з всемогутнім репресивним апаратом. В загальному я б охаректиризував сучасне соціальне середовище в Україні, як таке, що на 98% складають люди вільні, з особистою свободою волі. А значить моральні категорії стають одними з найголовніших для нашого подальшого існування як сукупності вільних людей у вільній державі, або ні.
Не буду деталізувати оте "ні", бо досить переглянути приклади з історії, а щодо майбутнього - подумати варто.

Для мене, як людини вільної особисто, а також що бажає жити серед вільних людей, що цінують свою свободу, є важливим, щоб люди почали усвідомлювати особисту свободу як будівничі власного життя, власної долі, відповідно вони і є кожен поокремо носіями, визначальними суддями і творцями морального середовища сраведливості і честі. І безпосередніми творцями вільної світової держави в цілому.

Тепер спробую перейти від теорії до практики, Бо як кажуть: теорія без практики - мертва, а практика без теорії - дурна.
Як відомо: свободі не можна навчити - свободу можна тільки відчути. І я щиро вдячний тим людям України, які відстояли нашу і власну свободу у буремні події Помаранчової революції. Звичайно, що у мене, як і в багатьох інших були великі надії на прогресивні реформи команди Ющенка і Тимошенко, але... Далі ви все знаєте. Єдине, що раптово стало головним від цього періоду: люди реально відчули, що таке є свобода як дійсність. Причому це відчула найголовніша верства - молодь! І тепер, як на мою думку, все тільки починається.

Коли зараз дуже багато наголошують на активних реформах в Грузії їх президента Саакашвілі, то я сприймаю їх позитивно, проте хто може дати гарантії, що через 10 років їх міліція-поліція не повернеться до стану 2000 року? Ніхто цього не гарантує, якщо суспільство залишиться тим самим в загальних рисах. До того Україна, хоч і не Росія, але і не Грузія, і не Польша, і не Прибалтика - це дуже значна країна, тому так важко щось в ній зробити простими реформами "з гори".
Особисто я не те, щоб проти будь-яких позитивних реформ зверху - вони мусять бути, а різниця тільки в їх розумності, з чим у нас явні проблеми. Просто однозначна надія на весь суспільний позитив виключно від влади, як було за Ющенка, ясно показує на хибність цього курсу. А головне: такий напрямок реформування України знову перетворить вільних громадян у стадо баранів, яких женуть, куди захочуть. А ми - не бидло і ми - не козли, ми України доньки і сини! І я за свою свободу буду боротись! І інших до того закликаю!
Нам не потрібна "тверда рука хазяїна", а нам потрібно, щоб влада дослухалась до волі народу і робила відповідні вчинки. І коли нам кажуть про якісь "непопулярні реформи" - то це однозначна брехня! Непопулярними можуть бути тільки реформи, які скеровані проти народу на користь виключно влади та олігархів, що її опанували. Потрібні країні реформи завжди будуть популярними і знайдуть розуміння у людей. Вільних людей!
Також я дуже і дуже мало вірю, що в теперішньому керівницітві країни є "ЛЮДИ СВОБОДИ", а значить вони не мають жодного поняття, що таке совість, честь, справедливість і тому подібне - це раби, просто раби, що набули влади в силу власної корпоративної дисципліни, але ці люди ніколи не зрозуміють краси і цінності свободи як душевної якості, вони ніколи не зрозуміють, як керувати вільними людьми. Для них все по-рабськи однозначно: батогом і пряником.
А людина свободи не проміняє честь власної недоторканості батогом за жодний пряник - бо вона має це почуття - власної гідності! І честі, що вона має гідність! І воліє залишатись вільною людиною, а не ставати негідником-рабом.
Тому я вважаю майбутнє України справою людей свободи - їх СПРАВОЮ ЧЕСТІ.

А ХТО НЕ ЦІНУЄ СВОБОДИ  - ЇЇ НЕ ВАРТИЙ.


Богдан Гордасевич
 Львів-Рясне
  
   

Масовий відход учорашніх депутатів БЮТ до провладної коаліції триває.Адже не має ніякої таємниці,що в багатьох
регіональних організаціях БЮТ після президентських виборів почалися абсолютно не зрозумілі процеси,коли
відповідальних почали "виштовхувати" з партії.Люди,які тривалий час перебували в політсилі з розрахунку отримати
певні дивіденди,коли Вона прийде до влади.Так не сталося.І якщо Юлія Володимирівна діятиме так,як розкрив висопо-
ставлений чиновник та депутат БЮТу,то позбудеться ще не одного багнета.Адже, як заявив Бужеран,який понад деся-
тиліття очолював Хмельницьку організацію ВО "Батьківщина",у парламенті працює заступником Голови комітету по
боротьбі з корупцією.І як кажуть...приїхали,от тобі на...,встромив політичний ніж у спину опозиції,розкривши її порядки:
"Опозиції,як такої нема.Є лише назва.До опозиції увійшли лідери партій,позаяк їхні партії не мають сьогодні абсолютно
ніякого авторитету в суспільстві.Опозиція тепер працює не на державу,а заради майбутніх посад.Що вони зробили,коли
були при владі?А нічого...Тільки багато говорили.Те саме роблять в опозиції.З"їздів не проводили,політради не засідали-
усе фальсифікували - фальсифікують.В цій організації-стаді овець,всі "піддакують"  лідерові,про щоб не йшлося.Щойно Тимошенко розтулила рота,підлабузники в перших рядах, уже схвально кивали головами "правильно".До іншої думки
там не дослухаються". БЮТ сьогодні-це політична воля однієї людини,тобто ЮВТ та її найближчого оточення.Аби змінилася
ситуація,Тимошенко має змінити правила побудови своєї команди.Інакше перебіжчики лише сприятимуть утвердженню
тоталітарної влади в країні.Тимошенко мусить визнати помилковість своєї кадрової політики.Без такого визнання її чекає
політичне забуття.
    

Зараз Ющенко нагадує того львівського асенізатора, по простому-гівновоза,за якого вередлива панночка відмовилась
вийти заміж,дізнавшись про його місце роботи.Тоді той асенізатор відомстив панночці-під"їхав уночі до хати,вставив
шланг у вікно і залив її тим,чим вона гидувала....Ні все ж таки є відмінність.Той асенізатор возив чуже гівенце, а Ющенко поливає винятково своїм матеріалом.
     Невже оті руки,які нічого не крали,не пам"ятають одну темну справу з арештом Ігоря Гончара-керівника департа-
менту контролю за виробництвом і обігом спирту.Його взяли на гарячому під час отримання хабара 200 тисяч доларів
за видачу ліцензії.Весь процес було знято на відео,у тому числі й те,як цей державний чиновник пропонує бізнесмену
лікеро-горілчаний завод в Одеській області,що його банкрутувала. І,що з того? Попри досить вагомі докази слідство
розвалилося.Держслужбовця звільнили з під варти,а кримінальну справу закрили "за відсутністю складу злочину.На
той час інакше і не могло бути,пояснення тут простіше від дишла:-той службовець Гончар-свекор Віталіни Ющенко, дід
першої онучки і сват Віктора Андрійовича. Подібних прикладів легендарно-чистих рук можна навести немало.Але й
досить і цього одного,і якщо у нього залишилася хоть крихітка совісті то може заткнеться на тему своєї непорочності.
І може нарешті зрозуміє в чому його провина і перестане виходити на люди з ідеями про нове об"єднання опозиції з
такими ж непорочними депутатами,які з"ясовують високі стосунки державної ваги:хто  з опонентів "голубий".Регіонал
Колісниченко чи бютівець Олег Ляшко. Зокрема Колісниченко назвав Ляшка "брудною" людиною нетрадиційної орієн-
тації,котра тричі була на зоні."На себе в дзеркало подивись-відрізав на те Ляшко.Зі своїм пєтушиним голосом комусь про орієнтації розповідати"

Галина Гордасевич

Мовчання

новела

Присвячую Миколі  Струку,  який з похоронів  патріарха Володимира потрапив у реанімацію.


- Ну от, - сказала мама, - прилипли до того телевізора, наче  мухи  до меду.  Казочки дивляться! Маленькі!
Сказала  ніби сердито, а насправді вона зовсім на них не гнівається.   Ну, чого б вона мала на них гніватися, коли вона їх обох любить: і доню, і тата. Це вона так собі, ніби грається в таку сувору маму.
- І маленькі! - огризнулася доня. - Я ж у третьому класі,  це молодший шкільний вік.   А  таткові треба відпочити, бо в нього робота дуже відповідальна.
Доня теж ніби  огризалася,  але насправді  вона зовсім не хотіла прогнівати маму. Це теж була  ніби така собі гра в нечемну доньку. Бо насправді вона була кохана, чемна доня і зовсім не хотіла  спричиняти прикрощів ні татові, ні мамі.
Мама пішла  на кухню мити посуд після вечері, а вони з татком продовжували дивитися  "Вечірню казку". Сиділи,   тісню  пригорнувшись одне до одного,   як звикли  сидіти завжди. Коли донька  була ще зовсім маленька, то вона любила заховатися під батькову руку. Тепер  вона вже виросла і не вмішувалася, але згорталася в клубочок, підтягувала коліна аж до підборіддя, і тоді татко охоплював  її всю своєю великою і сильною рукою, а голову вона клала таткові на плече  і так їй було затишно.
Кожна дитина любить хвалитися своїми батьками, але їй таки  справді  повезло. Мама в неї красуня, не марно ж її взяли працювати в новий великий магазин, де продаються всякі речі для елегантних жінок. Отож і продавщиці всі там мають бути гарні і елегантні.   А ще повинні вміти привітно усміхатися, а такої усмішки, як в її мами, напевно, ні в кого нема.
Ну, а тато, як і належить чоловікові,  високий, з широкими плечима і дуже сильний. Він її однією витягненою рукою над собою підіймає, наче пушинку. І ще він дуже відважний. На такій роботі, як в нього, інакше не можна. Він бореться зі злодіями, розбійниками і всякими ракетами. Ні,   не так!  О - рекетом!  Якби всі так боролися, як її татко, то в нас ніякої злочинності вже давно не було б. Але ж не всі такі.
Доні   хочеться  глянути на таткове обличчя, яке воно гарне, але строге,  що всі оті рекети, напевно, відразу його лякаються. Але її голівці так затишно на батьковому плечі,   їй зовсім не хочеться відриватися.  І татові, видно, теж так приємно тримати   доню   під своєю рукою, що вже й "Вечірня   казка" закінчилася і пішли якісь зовсім нецікаві для доні "Вісті", а вони все сиділи,   ніби  нерухомо, а ніби трішечки-трішечки гойдалися в такт колискової пісні, яка, зрештою, вже давно закінчилася.
На телеекрані урочисто й поважно йшла похоронна процесія, ховали когось дуже важливого, якогось патріарха. Доня хотіла запитати тата, що то воно - патріарх, але тоді знову ж таки треба було відривати щоку від батькового плеча, а їй цього  ніяк не хотілося. Нехай - потім запитає. А зараз дивилася, як процесія виходить з вулиці і  ніби розливється  по порожній площі.
Все-таки яке це диво - телевізор. Адже площа наскільки більша від екрану телевізора, а от - вся на ньому вміщується. Ні, тепер уже лише шматочок.
На передньому плані раптом виникла людська   фігура. Оскільки всі люди були значно далі, то цей чоловік проти них здавався велетнем.
- Ой, татку, це ж ти! - вигукнула раптом доня.
Батько зробив рух, щоб звестися і вимкнути телевізор, але доня міцно в нього вчепилася, він на мить загаявся, а кадри на телеекрані змінювалися блискавично швидко, і дали вже було пізно.  Бо той велетень змахнув   гнучким гумовим кийком і побіг. Серед площі він догнав невисокого   худорлявого   хлопця,    який марне намагався захиститися простягненими руками. Удар кийком по руках, підніжка - і хлопець вже лежав на землі. Тато - так, це був тато,  його обличчя на екрані було крупним планом лише одну мить,   але достатньо, щоб упізнати, - нагнувся, ще раз оперезав того, що лежав, і хотів бігти далі, але від рвучкого руху в нього з голови злетів кашкет. Отож він вернувся, підняв кашкета,  поханцем надягнув і знову   кинувся туди, де вже поспіхом, наштовхуючись одне на одного, тікали перелякані люди.
- Тату! - несвоїм  голосом вереснула доня, а він нарешті зірвався, скинув її зі свого рукава, наче кошеня, зробив тих кілька кроків до телевізора і просто висмикнув шнур з розетки. Екран погас.
Коли ж він повернувся обличчям до дивану, то побачив, що його доня якось дуже повільно, як в кіно з уповільненою зйомкою, зсовується з дивану. Вона впала на підлогу, як ганчір'яна лялька, потім по ній,   від голови до стіп, наче хвиля, пробігла  судома, і врешті вся її маленька постать вигнулася луком. Переляканий батько кинувся її піднімати.
Обличчя в доні було  біле - ні кровиночки, очі заплющені, уста міцно стиснені, а в куточках - піна.
- Що трапилося? - кинулася від дверей перелякана мати,   яка заглянула в кімнату  на крик. - Вона впала? Вона забилася? Куди ти дивиася?
- Замовчи, - крізь зуби сказав батько, - викликай "швидку допомогу".
І раптом закричав, як ні-коли не кричав на неї за всі прожиті спільно десять років:
- Ну?! Я що сказав?!
Мати тремтячими руками ніяк не могла набрати двозначний номер, пальці, ослаблі від страху, були не в силі повернути диск, а потім потрапляли не в ті дірки і доводилося починати все спочатку.

* * *
Сонячні промені дробивалися крізь віття дерева, яке росло за вікном, і від цього по стіні бігали сонячні зайчихи. Дівчинка нерухомо лежала на ліжку, і лише   її  очі слідкували за грою зайчиків.
- Бачите, - притишено сказав лікар, - вона вже починає звертати увагу на довколишній світ.   Це добра ознака. Це подає надію, що повернуло на одужання. Видно, вона перенесла якусь психічну   травму чи дуже чогось злякалася. Підійдіть до неї ближче,  близькість батьків завжди заспокоює дитину.
- Донечко, - теж чомусь пошепки, ніби боялась її розбудити, сказала мама, - донечко, як тобі? Краще?
Доня її не чула, її погляд все не відривався  від сонячної рухливої плямки на стіні. Тоді вони обоє обійшли ліжко і стали з того боку, куди був звернений її погляд.
- Доню, - сказав батько, - доню, пробач мені.
Її погляд на мить затримався   на його обличчі, а тоді почав втрачати осмисленість, наче вона нічого не бачила, наче змикалися стулки черепашки, а за ними ховалося оте невловне, що називають душею людини.
- Доню, - плакала мати. - донечко...
Батько, міцно стиснувши вилиці, мовчав...

Галина ГОРДАСЕВИЧ

ПОРА ПОЧУВАТИСЬ ВЕЛИКИМИ

Зараз багато людей ностальгічно зітхають: «А раніше, попри все, було краще жити!» Чи ж краще? Коли ви запитаєте мене, я скажу: так. Так! Так!! Так!!!
А чому? Над цим варто застановитися.[ далі ]