Київська міська влада збирається ухвалити "Положення", що серйозно обмежуватиме народові можливість висловлювати незгоду з діями чиновників та обстоювати свої права.

Попереджувальна прес-конференція ПРОТИ обмеження права на мітинги в Києві

Такое мнение в комментарии УНН выразил директор Института трансформации общества Олег Соскин.

"Если они (Нацбанк - Ред.) попробуют ввести систему по которой люди, чтобы продать или купить доллар будут вынуждены предъявлять паспорта, то, во-первых, это нарушение Конституции Украины и, во-вторых, это вторжение в частную жизнь лица. Деньги в любой форме являются частной собственностью человека. И никакой Национальный банк, никакой Кабмин или иной орган не имеют права на то, чтобы вмешиваться в частную жизнь человека и в его распоряжение и использование частной собственности. Ибо частная собственность есть священная и неприкосновенная", - подчеркнул эксперт.

По словам О.Соскина, введение такой системы обмена валюты является первым признаком установления диктатуры.

"Это завершится крахом. И будет такой черный рынок, который никто не остановит. Но, кто будет контролировать черный рынок. Опять бандиты, которые у власти. Это приблизит экономический крах Украины и, наконец, тотальной революции, типа Ливии или Сирии", - подчеркнул он.

• 14.09.11, 13:43
• гривня, нацбанк, постановление

  Надевая солнцезащитные очки, современные диктаторы руководствуются схожими причинами — казалось бы, выступая перед своими гражданами, им не нужно прятать глаза от солнца. Впрочем, пластинам кварца диктаторы предпочитают самые дорогие современные марки. Forbes присмотрелся к тому, какие именно модели солнцезащитных очков выбирают наиболее одиозные политические лидеры планеты. Муаммар Каддафи (очки Louis Vuitton)

Где купить: www.louisvuitton.com Цена: от 305 Муаммар Каддафи, наверное, чаще всех прочих политических лидеров обсуждается в блогах, пишущих о моде. Нельзя не заметить его весьма вычурный стиль — драпированные накидки разных цветов или рубашки с изображениями лидеров различных революций. К тому же у ливийского лидера огромная коллекция солнцезащитных очков — без них он вообще не показывается на людях. К примеру, в очках модели «Авиатор» от Ray Ban он давал свое первое интервью ВВС сразу после начавшегося в Ливии вооруженного противостояния. В ходе интервью Каддафи клялся, что ливийский народ его любит и готов за него отдать жизнь. Но значительно большую (по сравнению с Ray Ban) любовь Каддафи испытывает к марке Louis Vuitton. Так, еще в 2002 году он был на собрании Сообщества сахело-сахарских государств в Сиртев пижонистых Louis Vuitton в роговой оправе, украшенных золотыми вставками. Кстати, об уверенности Каддафи в победе можно судить и по косвенным признакам, лежащим в плоскости моды и стиля. Уже после начала военных действий стало известно, что ливийское Министерство культуры обратилось в редакцию The New York Times с просьбой помочь в организации выставки нарядов Муаммара Каддафи в нью-йоркском музее Метрополитен в 2013 году. Ливийское Министерство культуры не сомневается, событие будет иметь успех, поскольку, как они заявили в своем обращении, «сам Майкл Джексон копировал некоторые вещи из гардероба Каддафи». Ким Чен Ир (очки Andres Courreges)

Где купить: www.clothes-junkie.com Цена: $210 Ким Чен Ир приковывает к себе внимание на всех фотографиях. И в какое бы время года ни был сделан снимок, лидер Северной Кореи всегда будет в крупных солнцезащитных очках необычной формы. Какие именно очки носит Ким Чен Ир пытались выяснить многие. Так, в Facebook даже была создана группа под названием «Очки Ким Чен Ира», а кроме того был создан психоделический сайт www.kimjongilsunglasses.ytmnd.com Предположения о марке и происхождении очков лидера Северной Кореи высказывались самые разные (вплоть до того, что очки — это тайная разработка северокорейских ученых), но, как выяснилось, любимая пара диктатора — это винтажные очки Andres Courreges 1980-х годов: модель из черного пластика. Поскольку сейчас модный дом находится в забвении и ничего не производит, очки Ким Чен Иру, видимо, приходится покупать у коллекционеров. Впрочем, по одной из версий, эти очки все же производят в Северной Корее, взяв за образец любимую Ким Чен Иром винтажную модель. Вместе с тем иногда лидера КНДР можно увидеть и в прямоугольных очках Ray-Ban (модель 4075). В них он был запечатлен на картине местного художника Санму. Правда, после создания картины художник впал в немилость и вынужден был бежать в Южную Корею, что дает конспирологически настроенным теоретикам моды повод для самых неожиданных умозаключений. Махмуд Ахмадинежад (очки Giorgio Armani)

Где купить: www.framesdirect.com Цена: $250 На лице иранского лидера Махмуда Ахмадинежада не увидишь легкомысленных моделей с золотыми дужками и серебристыми вставками. Он носит очки по делу: круглые с зелеными стеклами (для того, чтобы смотреть на лазерные разработки на научных выставках в Тегеране) или 3D-очки — чтобы лучше воспринимать фильм об иранской космической программе. Единственная фривольность, которую он способен иногда себе позволить, — солнцезащитные очки от Giorgio Armani. Видимо, Ахмадинежад не уделяет должного внимания вопросам моды и не беспокоится насчет того, что они были придуманы итальянским дизайнером, представляющим развращенный Запад. Известно, впрочем, что Ахмадинежад не переносит итальянского премьер-министра Сильвио Берлускони. Когда-то он назвал Ахмадинежада «лунатиком», за что впоследствии получил награду от еврейской общины в Париже.

Рауль Кастро (очки Cartier)

Где купить: www.vintage-sunglasses-shop.com Цена: $729 Визитной карточкой председателя Госсовета Кубы Рауля Кастро являются солнечные очки Cartier: в его коллекции преобладают элегантные модели с золотыми оправами стоимостью $600-700. Именно их чаще всего он и надевает на встречи с лидерами западных государств. А вот в кругу близких людей и соратников (например, старшего брата Фиделя Кастро, президента Венесуэлы Уго Чавеса и экс-президента Бразилии Лулы да Силвы) Рауль Кастро позволяет себе расслабиться и надетьочки наиболее дорогой линии Cartier с дужками из африканского дерева. Их стоимость превышает $1500. Роберт Мугабе (очки Gucci)

Где купить: www.gucci.com Цена: около $350 Премьер-министру Зимбабве Роберту Мугабе уже 87 лет, из них три десятилетия он крепко держит в своих руках власть в стране. За это время безработица достигла 85%, а кроме того Зимбабве уже несколько лет подряд называют мировым рекордсменом по инфляции. Но, похоже, сквозь дизайнерские очки Мугабе видит совсем иную реальность. В этой реальности народ Зимбабве сыт и счастлив, в связи с чем лидер государства не собирается ничего менять, а тем более — уходить в отставку. Кстати, очками его регулярно одаривает супруга Грейс Маруфу, которую на родине прозвали Gucci Grace, поскольку первая леди всегда питала слабость к брендам и шопингу. Мужу она покупает очки одной из своих любимых марок — Gucci. Омар аль-Башир (очки Montblanc)

Где купить: www.montblanc.com Цена: около $300 Омар аль-Башир носит темные очки в духе 1980-х, и исторически эта модель отсылает к тому времени, когда он еще не был президентом Судана и никто не обвинял его в геноциде и преступлениях против человечества. Кстати, солнцезащитные очки Омар аль-Башир начал носить с завидной регулярностью совсем недавно, когда стал давать пресс-конференции в разных странах, уверяя всех в своей невиновности и в том, что ООН неправильно истолковала ситуацию. Для выступлений он выбирает очки со спокойным дизайном — например, Carrera в тонкой оправе или — чаще — Montblanc. Изредка же аль-Башира можно увидеть в неопознаваемых больших очках круглой формы, напоминающих бренд Cutler and Gross.

Коли нам кажуть, що Україна повинна обрати з ким їй бути, куди йти і начебто вибору немає – Схід чи Захід, західна демократія чи східний деспотизм й іншого не дано, то знайте – це брехня! Звісно ж зроблять розумне обличчя, скажуть було б звісно добре, але враховуючи реалії і т.д, і т.п. обирайте з двох зол те, що менше смердить. На прикладах доведу, що існували системи і режими, що обирали третій шлях і не продавалися будь-якому «союзнику».

Перший приклад – великий каудильо Іспанії Франсіско Франко.

Другий приклад - диктатор Португалії Антоніу ді Салазар

Третій приклад - президент Чилі Августо Піночет

«Протягом 65 років, я йшов шляхом обов’язку та дисципліни… І сьогодні, озираючись назад на цьому довгому шляху, В моєму солдатському серці шевелиться й шумить з глибини: Дякую! Дякую тобі, моя Батьківщино!» Августо Піночет

Початок 70-х років ХХ століття був геополітичним тріумфом СРСР. Перу, Болівія , Венесуела, а з 3 листопада 1970 року і Чилі, після перемоги на президентських виборах соціаліста Сальвадора Альєнде ( до речі члена франкомасонської ложі), попали в сферу політичних інтересів країни пролетарієв. Альєнде почав виконувати політичні рецепти з Москви і намагався влаштувати рай для трудящих, котрий, огорожений колючим дротом, вже існував в «сєсєрії». Реформи давали про себе знати – до 1972 року інфляція склала 163%, а в 1973 – вже 190%. При цьому уряд продовжував піднімати зарплати та пенсії в соціалістичних масштабах, що призвело до того, що вже у 1972 році уряд офіційно оголосив дефолт. «Пролетарський парадайз» виявився банкротом.

Зрозуміло, що з цієї коммуністичної дупи країну потрібно було рятувати. На захист Батьківщини стали військові та Верховний суд Чилі в особі д-ра Енріке Уррутіа. 11 вересня 1973 року військові створили військову хунту у складі: генерал Августо Піночет (від армії), адмірал Хосе Торібіо Меріно Кастро (від ВМФ), генерал Густаво Лі Гусман (від ВПС) та генерал Сезар Мендоса Дюран (від карабінерів). Хунта взяла всю повноту влади в свої руки, розпустила парламент, уряд, зупинила діяльність всіх політичних партій та рухів. Альєнде намагався чинити спротив, намагався організувати народний рух проти хунти, але народ вже достатньо наївся соціалістичного щастя і не підтримав соціалістів. На захист Альєнде стали всього декілька десятків прихильників коммунізма. Після подавлення бунту хунта дозволила Альєнде свободно покинути Чилі, але той вирішив звести рахунки з життям. Ну що, в добру путь, пане коммуністе… Потім громадяни СРСР побачать цього «великого» лауреата Міжнародної Ленінської премії на поштових марках, в образі такого собі ботаніка-добродія, і певно не один трудящий проллє скупу сльозу, адже партія казала, що фашиський режим розстріляє мессію світлого майбутнього для чилійців. Першою справою хунта зробила те, що повинна зробити кожна держава, що бажає бути незалежною – розгром п’ятої колони. Була проведена чистка усіх навчальних закладів від ненаціональних елементів, адже майбутнє держави в руках тих, хто володіє умами молоді, встановлена тимчасова цензура і повністю заборонена діяльність усіх соціалістичних і комуністичних партій. Були обмежені права профспілок, котрі були омутом під контролем коммуністів, були видворені за межі держави усі іноземні елементи, що вели підривну діяльність. Хтось може скаже, що дії хунти були жорстким або навіть жорстокими, але згадайте Лютневу революцію. Ліберали не пішли на террор проти червоної нечисті і як за це поплатилися українці? Можливо краще б було розстріляти Леніна, Троцького і ще декілька десятків цих скотин і врятувати мільйони життів, що загинули при голодоморі? Так в складних обставинах внутрішньої війни і міжнародного тиску почалася Епоха Національного відродження Чилі. Піночет повним ходом почав проведення соціально-економічних реформ. Поступово вводилося все більше свобод, але обережно, щоб п’ята колона не підійняла знову голову. Через рік після повалення коммуністів Піночет став президентом Чилі і перебрав всю владу в свої руки.  Новий уряд повів політику в руслі виправлення «успіхів» попереднього режима. В якості економічного радника Піночет запросив лауретата Нобелівської премії профессора Мілтона Фрідмана.  Для того, щоб припинити ворожі інсинуації «світової спільноти», які кричали про утиск народу, Піночет проводить у 1978 році плебісцит, де народ ясно дав зрозуміти, що підтримує генерала. 75% виступили в підтримку президента. Одразу після приходу до влади Піночет створив Конституційну коміссію, котра у 1980 році розробила новий проект конституції, котра також була винесена на референдум і підтримана чилійцями. Ця конституція діє і по-сьогоднішній день. Ця конституція закріплює, до речі, один з найпростіших механізмів для громадян щодо проведення референдуму. Тобто Піночет волів спілкуватись з народом не через продажних політиків та їхні партії, а напряму. Піночет опинивився в кільці ворожих комуністичних режимів, котрі увесь час проводили античилійські інсинуації, особливо це стосується Перу. Політика США також змінилася від підтримки спочатку до нейтралітета, а в часи Рейгана вже на відверто ворожу. Не просто складалися відносини з диктатором Аргентини. Але все ж, грючи на протиріччях фашиських та коммуністичних режимів латинської америки, та між США та СРСР, Піночет зумів створити дійсно незалежну державу. Економічний рецепт Піночета був простий. Він давав чилійцям не рибу або хвости від неї, як це роблять коммуністи, а вудочку. Основа – це орієнтир на приватну власність та мілкий й середній бізнес. Створюються умови, а вже від тебе залежить чи реалізуєш ти їх. Уряд відмовився від спонсування й підтримки неприбуткових галузей, а зосередився на тих, що були конкурентоно здатними. Практика підтримки неприбуткових галузей лише заради забеспечення номінальної зайнятості населення закінчилася в СРСР повним крахом. Знову ж таки суттю є створення демонополізованого внутрішнього ринку з безліччю мілких підприємств, котрі за рахунок конкуренції самі регулюватимуть ціни та якість продукції. Але при такій схеми надважливим є діяльність протидії монополізації, котру так вдало проводив Августо Піночет. Успіхи Чилі вдало показані на цій схемі порівняльного росту ВВП Чилі порвівняно з Латинською америкою в цілому:

Реформи Піночета призвели до того, що зараз середня заробітна плата в Чилі – 1000$.  5 жовтня 1988 року, згідно з конституцією, Піночет провів референдум з питання майбутнього устрою державу. Близько 55% виступило за проведення вільних виборів. 14 грудня 1989 року Піночет прові їх, не виставляючи своєї кандидатури. Це свідчило про те, що Піночет рахувався з думкою свого народа. Він добровільно передав владу новообраному президенту Патрісіо Елвіну Асокару. Бажаючи й далі слугувати своїй країні, генерал Піночет возглавив військовий штаб. 6 березня 1998 року президент Фрей робить його пожиттєвим сенатором, але вже 4 липня 2002 у відповідь на увесь той бруд світової преси, котра звинувачувала генерала в тому, що він за сенаторством приховується від кримінальних обвинувачень, зложив з себе повноваження сенатора. Після цього почалося брудне перслідування й судилище, котре в чьому тільки не звинувачувало генерала Піночета: і у вбивствах, й в коррупції, й в наркоторгівлі. Коли чергове обвинувачення лопалося як мильна кулька, то надумували інше. Але завжди отримували одну відповідь на всі свої запитання: «Я служив Батьківщині!».

10 грудня 2006 року ця велика людина покинула цей світ. Закінчу словами Ф.Крюгера: «Генерал Піночет вмер, переслідуваний отарою шакалів. Так вмирають старі леви. Його життя – життя без ілюзій – передбачало такий фінал. Проте він знав, на що йшов. Завжди будуть ті, хто називатиме його ім’я з пошаною і пієтетом».