Коли нам кажуть, що Україна повинна обрати з ким їй бути, куди йти і начебто вибору немає – Схід чи Захід, західна демократія чи східний деспотизм й іншого не дано, то знайте – це брехня! Звісно ж зроблять розумне обличчя, скажуть було б звісно добре, але враховуючи реалії і т.д, і т.п. обирайте з двох зол те, що менше смердить. На прикладах доведу, що існували системи і режими, що обирали третій шлях і не продавалися будь-якому «союзнику».

Перший приклад – великий каудильо Іспанії Франсіско Франко.

Другий приклад - диктатор Португалії Антоніу ді Салазар

Третій приклад - президент Чилі Августо Піночет

«Протягом 65 років, я йшов шляхом обов’язку та дисципліни… І сьогодні, озираючись назад на цьому довгому шляху, В моєму солдатському серці шевелиться й шумить з глибини: Дякую! Дякую тобі, моя Батьківщино!» Августо Піночет

Початок 70-х років ХХ століття був геополітичним тріумфом СРСР. Перу, Болівія , Венесуела, а з 3 листопада 1970 року і Чилі, після перемоги на президентських виборах соціаліста Сальвадора Альєнде ( до речі члена франкомасонської ложі), попали в сферу політичних інтересів країни пролетарієв. Альєнде почав виконувати політичні рецепти з Москви і намагався влаштувати рай для трудящих, котрий, огорожений колючим дротом, вже існував в «сєсєрії». Реформи давали про себе знати – до 1972 року інфляція склала 163%, а в 1973 – вже 190%. При цьому уряд продовжував піднімати зарплати та пенсії в соціалістичних масштабах, що призвело до того, що вже у 1972 році уряд офіційно оголосив дефолт. «Пролетарський парадайз» виявився банкротом.

Зрозуміло, що з цієї коммуністичної дупи країну потрібно було рятувати. На захист Батьківщини стали військові та Верховний суд Чилі в особі д-ра Енріке Уррутіа. 11 вересня 1973 року військові створили військову хунту у складі: генерал Августо Піночет (від армії), адмірал Хосе Торібіо Меріно Кастро (від ВМФ), генерал Густаво Лі Гусман (від ВПС) та генерал Сезар Мендоса Дюран (від карабінерів). Хунта взяла всю повноту влади в свої руки, розпустила парламент, уряд, зупинила діяльність всіх політичних партій та рухів. Альєнде намагався чинити спротив, намагався організувати народний рух проти хунти, але народ вже достатньо наївся соціалістичного щастя і не підтримав соціалістів. На захист Альєнде стали всього декілька десятків прихильників коммунізма. Після подавлення бунту хунта дозволила Альєнде свободно покинути Чилі, але той вирішив звести рахунки з життям. Ну що, в добру путь, пане коммуністе… Потім громадяни СРСР побачать цього «великого» лауреата Міжнародної Ленінської премії на поштових марках, в образі такого собі ботаніка-добродія, і певно не один трудящий проллє скупу сльозу, адже партія казала, що фашиський режим розстріляє мессію світлого майбутнього для чилійців. Першою справою хунта зробила те, що повинна зробити кожна держава, що бажає бути незалежною – розгром п’ятої колони. Була проведена чистка усіх навчальних закладів від ненаціональних елементів, адже майбутнє держави в руках тих, хто володіє умами молоді, встановлена тимчасова цензура і повністю заборонена діяльність усіх соціалістичних і комуністичних партій. Були обмежені права профспілок, котрі були омутом під контролем коммуністів, були видворені за межі держави усі іноземні елементи, що вели підривну діяльність. Хтось може скаже, що дії хунти були жорстким або навіть жорстокими, але згадайте Лютневу революцію. Ліберали не пішли на террор проти червоної нечисті і як за це поплатилися українці? Можливо краще б було розстріляти Леніна, Троцького і ще декілька десятків цих скотин і врятувати мільйони життів, що загинули при голодоморі? Так в складних обставинах внутрішньої війни і міжнародного тиску почалася Епоха Національного відродження Чилі. Піночет повним ходом почав проведення соціально-економічних реформ. Поступово вводилося все більше свобод, але обережно, щоб п’ята колона не підійняла знову голову. Через рік після повалення коммуністів Піночет став президентом Чилі і перебрав всю владу в свої руки.  Новий уряд повів політику в руслі виправлення «успіхів» попереднього режима. В якості економічного радника Піночет запросив лауретата Нобелівської премії профессора Мілтона Фрідмана.  Для того, щоб припинити ворожі інсинуації «світової спільноти», які кричали про утиск народу, Піночет проводить у 1978 році плебісцит, де народ ясно дав зрозуміти, що підтримує генерала. 75% виступили в підтримку президента. Одразу після приходу до влади Піночет створив Конституційну коміссію, котра у 1980 році розробила новий проект конституції, котра також була винесена на референдум і підтримана чилійцями. Ця конституція діє і по-сьогоднішній день. Ця конституція закріплює, до речі, один з найпростіших механізмів для громадян щодо проведення референдуму. Тобто Піночет волів спілкуватись з народом не через продажних політиків та їхні партії, а напряму. Піночет опинивився в кільці ворожих комуністичних режимів, котрі увесь час проводили античилійські інсинуації, особливо це стосується Перу. Політика США також змінилася від підтримки спочатку до нейтралітета, а в часи Рейгана вже на відверто ворожу. Не просто складалися відносини з диктатором Аргентини. Але все ж, грючи на протиріччях фашиських та коммуністичних режимів латинської америки, та між США та СРСР, Піночет зумів створити дійсно незалежну державу. Економічний рецепт Піночета був простий. Він давав чилійцям не рибу або хвости від неї, як це роблять коммуністи, а вудочку. Основа – це орієнтир на приватну власність та мілкий й середній бізнес. Створюються умови, а вже від тебе залежить чи реалізуєш ти їх. Уряд відмовився від спонсування й підтримки неприбуткових галузей, а зосередився на тих, що були конкурентоно здатними. Практика підтримки неприбуткових галузей лише заради забеспечення номінальної зайнятості населення закінчилася в СРСР повним крахом. Знову ж таки суттю є створення демонополізованого внутрішнього ринку з безліччю мілких підприємств, котрі за рахунок конкуренції самі регулюватимуть ціни та якість продукції. Але при такій схеми надважливим є діяльність протидії монополізації, котру так вдало проводив Августо Піночет. Успіхи Чилі вдало показані на цій схемі порівняльного росту ВВП Чилі порвівняно з Латинською америкою в цілому:

Реформи Піночета призвели до того, що зараз середня заробітна плата в Чилі – 1000$.  5 жовтня 1988 року, згідно з конституцією, Піночет провів референдум з питання майбутнього устрою державу. Близько 55% виступило за проведення вільних виборів. 14 грудня 1989 року Піночет прові їх, не виставляючи своєї кандидатури. Це свідчило про те, що Піночет рахувався з думкою свого народа. Він добровільно передав владу новообраному президенту Патрісіо Елвіну Асокару. Бажаючи й далі слугувати своїй країні, генерал Піночет возглавив військовий штаб. 6 березня 1998 року президент Фрей робить його пожиттєвим сенатором, але вже 4 липня 2002 у відповідь на увесь той бруд світової преси, котра звинувачувала генерала в тому, що він за сенаторством приховується від кримінальних обвинувачень, зложив з себе повноваження сенатора. Після цього почалося брудне перслідування й судилище, котре в чьому тільки не звинувачувало генерала Піночета: і у вбивствах, й в коррупції, й в наркоторгівлі. Коли чергове обвинувачення лопалося як мильна кулька, то надумували інше. Але завжди отримували одну відповідь на всі свої запитання: «Я служив Батьківщині!».

10 грудня 2006 року ця велика людина покинула цей світ. Закінчу словами Ф.Крюгера: «Генерал Піночет вмер, переслідуваний отарою шакалів. Так вмирають старі леви. Його життя – життя без ілюзій – передбачало такий фінал. Проте він знав, на що йшов. Завжди будуть ті, хто називатиме його ім’я з пошаною і пієтетом».