Юлія Марушевська: Майдан ідентифікував Україну для українців
Юлія Марушевська
Історію, як і сучасність, творять конкретні персоналії. В дні пам’яті Євромайдану та Революції Гідності ми вирішили пригадати події чотирьохрічної давнини й осмислити їх вплив на сьогодення разом з героями тих буремних подій. У циклі інтерв’ю «Народжені на Майдані» шукаємо відповіді на питання – чим став для нас Майдан 2013-14 рр., як він впливає на розвиток нашої країни зараз.
Її називали «обличчям Майдану» та першим новітнім українським реформатором. Вона стала людиною, яка у 26-років кинула виклик бюрократичній системі влади та корупції в Одесі, очоливши тамтешню митницю, і після року безкомпромісної боротьби пішовши з високої посади та української політики. Чи назавжди? Юлія Марушевська розповіла, які можливості та обов’язки дав Україні Майдан, і як вона особисто скористалася ними.
– Чим став Майдан для України? Як особисто Ви сприйняли цю соціально-політичну подію і ті вершини, на які підніс Вас Майдан?
– Для мене, мого покоління та молодших людей, Майдан, у принципі, пояснив – що таке Україна, хто ми такі та ким хочемо стати. Він ідентифікував Україну для українців, дав візію майбутнього. Це ще довго нас надихатиме.
До Майдану я завжди ігнорувала політику. Мені здавалося, що це примітивна справа малоосвічених кримінальних авторитетів, ким тоді були наші політики. Але Майдан змінив мене… Він дав відчуття відповідальності за країну, в якій я живу. Це відчуття, що Україна – не країна «януковичів» чи «порошенків», що це твоя і моя країна! Аналогічні відчуття я бачу і в своїх друзях, знайомих, родині. Кожен з них тепер намагається щось робити, щоб наша країна розвивалася, нехай і маленькими кроками. Майдан дав розуміння, що бути політично активним – нормально, модно і це важливо нашій країні.
Не думаю, що я була чимось особливим. Просто відтоді, в яких обставинах і на якій посаді не опинялася б, намагалася робити максимум, адже відчуття відповідальності переповнювало. Я завжди розуміла, що на цій позиції я опинилася не тому, що це круто, не тому, що я якась особлива – «красива та розумна», а тому що зараз такий історичний момент і в мене є відповідальність перед тими людьми, що вийшли на Майдан, перед їх жертвою.
Мій дядько і хороший друг колись сказав мені: «Йди так далеко, як можеш, і роби це для України». Я завжди намагалася дотримуватися цього принципу та робити все можливе на своєму місці. Адже сила кожної суспільної одиниці, краплини в океані суспільства, дуже важлива.
Юлія Марушевська під час Євромайдану. Фото з архіву Ю.Марушевської
– Чи пам’ятаєте той конкретний момент, день, коли саме прийшло це розуміння, і власне Ви вийшли на Майдан?
– На Майдані опинилася відразу ж, в перші дні. Основним поштовхом, як і для більшості тодішньої молоді, для мене була відмова Януковича від асоціації з ЄС. Це було певне відчуття розпачу, коли стало зрозуміло, що в тому суспільстві, яке будує Янукович, мені нема місця. Було ясно, що він будує не мою країну. Внутрішньо в мені тоді відбулося якесь «увімкнення», яке не вимикається і дотепер (сміється).
Фото з архіву Ю.Марушевської
– Принципи та цінності, проголошені на Майдані, сьогодні стали черговою утопією, на зразок «свобода, рівність, братерство». Чи вони все ще можуть бути реалізовані?
– Для мене Майдан – це довгострокова програма до виконання. Там було закладено модель майбутньої бажаної країни. Нехай з наскоку, з першого разу це не вийшло реалізувати, але, принаймні, ми знаємо: чого хочемо і куди йдемо.
Майдан – це потужний поштовх для України, це масове зусилля, скупчення правильних ідей в одному місці, що дає багато енергії, але наступний рух є визначальним. Потрібно зберегти цю енергію та рухатися до правильної мети.
– Під час Майдану Ви записали англомовний, кліп адресований іноземцям «I am a Ukrainian». Для тогочасних подій він став певним ідентифікатором України, особливо на Заході. А як звучить ця фраза сьогодні: більш гордо чи якось невпевнено і сором’язливо?
– «Бути українцем/українкою» – це поняття змінило свою конотацію з часів до Майдану, і після нього. Якщо раніше це була якась сіра пляма в міжнародній уяві, то тепер з нами пов’язані чіткі асоціації. Так, Україна асоціюється з корупцією, але тепер – і з боротьбою з нею. Так, Україна асоціюється з російською агресією, але тепер, принаймні, зрозуміло, що Україна і Росія – це різні країни. Розуміння України в світі зростає. Наше завдання – зробити так, щоб побільше позитивних ноток з’являлося в цьому процесі. Багато спілкуючись з іноземцями, я бачу, як їм актуальна і цікава Україна, але разом з тим – все ще не зрозуміла.
– Але ж за ці чотири роки в Україні істотно зріс рівень зовнішніх комунікацій і ставка влади на зовнішньополітичну роботу. Хіба це не працює?
– Погоджуюся, що їх рівень зріс. Але для мене завжди було питання – що комунікувати. Одна справа, коли ми позиціонуємо себе, як сильного міжнародного гравця, а інша – у ролі вічної жертви з корупційними проблемами. Світова комунікація завжди базується на внутрішньому успіху країни. Як тільки ми стаємо сильні внутрішньо, то ззовні ми знайдемо інструменти, як про це розказати світові.
– Повертаючись до Вашого майданівського відео «I am a Ukrainian». Воно нещодавно набуло нового життя, коли було використано під час масових протестів з вимогою незалежності Каталонії для створення подібного відеокліпу-заклику до світу. Як реагуєте на таку творчість?
– Наш Майдан став символом боротьби за свободу по всьому світу. Адже це не перший випадок, коли це відео було використано. Так само відбулося під час протестів в Гонконзі, які здобули назву «Революція парасольок» (вересень-грудень 2014 р. – від ред.). Мені подобається, що тут є асоціація з Україною, яка задає тренд на свободу та демократичні цінності.
Фото з архіву Ю.Марушевської
– Чому після Майдану так багато розчарувань у людей? Чи можливо (і як) їм повернути віру в успіх країни, у зміни, врешті-решт в самих себе?
– Я справді знаю багато українців, які, розчарувавшись після Майдану, виїхали з України. Зараз важливо їх зберегти як ресурс, який має зв’язок з країною. Для них ці успіхи, про які Ви питаєте, надзвичайно важливі, як і для всіх нас. Просто з чинним управлінським класом ми не можемо чекати якогось швидкого успіху, яким би могли пишатися. Але в цій ситуації для мене важливо розділяти: ми і вони – це різні речі. Так, зараз – це тактична перемога кримінально-олігархічно-політичних груп. Але ж Україна сповнена безліччю талановитих людей, з цінностями і принципами, баченням змін. Нехай вони не мають можливості робити ці зміни масштабно, але кожен з них потрохи змінює простір навколо себе. Подивіться, скільки прекрасних ресторанчиків та кав’ярень відкривається навколо, які класні освітні проекти стартують.
Нещодавно я подорожувала прифронтовою зоною, зустрічалася там з молоддю і дивувалася: які вони там повідкривали творчі простори, як в депресивному постсовковому містечку Костянтинівка показують кіно під відкритим небом, створюють соціальні ініціативи, засновують творчу майстерню у Слов’янську.
Тому дуже важливо не чекати поки «велика перемога» прийде до нас, а підтримувати оці локальні ініціативи – »маленьких світлячків» довкола нас, щоб зробити їх сильнішими, і вони могли б в певний момент вже робити масштабні зміни довкола. Сьогодні локальні ініціативи будують людей, які мають збудувати нову державу завтра.
– Свою роботу на Одеській митниці Ви оцінюєте як локальну ініціативу зі змін на краще, чи все-таки глобальну реформу?
– Свою роботу на митниці внутрішньо завжди розуміла, як партизанську роботу всередині системи. Головна мета, яка була озвучена і Президентом, і головою Державної фіскальної служби, коли мене з командою запрошували на цю роботу, була Національна митна реформа. Очевидно, що її не вдалося реалізувати, але вийшло на регіональному рівні показати можливість змін: не брати хабарі, конструктивно перебудовувати систему, заводити в неї нових людей, працювати швидко. Реформа митниці перекриває багато корупційних потоків. Оскільки такого інтересу немає у влади, то реформи будуть тільки імітуватися. Всі нинішні розмови про зміну юридичного статусу митниці, єдині вікна – це окозамилювання.
– Що сьогодні принципово заважає Україні розвиватися?
– У політологічній термінології існує таке поняття «fragile state» – »держава у крихкому стані». Саме в такому стані сьогодні перебуває Україна. Рухатися вперед їй заважає відсутність якісного державного управління та держапарату.
– Чому зміні такого стану справ не сприяла хвиля молодих реформаторів, до якої належали й Ви, і серед яких було багато фахівців з успішним управлінським іноземним досвідом?
– Дуже класно, що до нас прийшла хвиля міжнародної експертизи і досвіду з найрізноманітніших напрямків, і ми у своєму постсовковому болоті побачили, як можуть виглядати світові моделі та стандарти управління. Було щось вдале, щось невдале, але тепер нам є з чим порівнювати. Айварас (Айварас Абромавичус – литовський підприємець і управлінець, що став міністром економічного розвитку і торгівлі України у 2014-16 рр. – від ред.) показав, як можуть працювати команди. Яресько (Наталія Яресько – українсько-американська громадська діячка і підприємець, що стала міністром фінансів України у 2014-16 рр. – від ред.) показала, як можна чесно працювати з міжнародними організаціями, відстоюючи власну позицію. Грузинська команда показала, як можна переосмислювати діяльність держапаратів, перебудовувати їх структуру. Тобто кожна з цих міжнародних груп принесла своє бачення змін. Зовсім інше питання – як це бачення було втілене в життя, підтримане місцевими управлінцями.
– Чим займаєтеся зараз?
Зрозуміла для себе, що зараз той час, коли треба набиратися знань, ставати інтелектуально сильнішою. Тому поїхала до США, у Нью-йоркський університет, навчатися за міжнародною програмою державного управління, менеджменту та лідерства. Це можливість опанувати найбільш успішні світові практики перебудови країни.
– Чи слід розуміти з вищесказаного, що Ви накопичуєте знання, енергію та унікальний досвід, щоб знову повернутися в українську політику і продовжити її змінювати? Чи запрошували Вас вже приєднуватися до нових (а може, й старих) політичних проектів?
– Мене запрошували багато разів, але я відмовилася. В мене є доволі чітке бачення того, як мають будуватися партії та рухи, і я не відчуваю, що зараз в нас є достатньо ресурсів, щоб побудувати справді дієву національну політичну силу.
Я хочу, щоб в Україні все змінилося на краще. Яка буде моя роль в цих процесах – точної відповіді поки не маю. Але точно знаю, що я хочу і можу бути корисною: в громадському секторі, в розумінні світових глобальних процесів і місця України в них. Я хочу впливати на те, щоб наша країна хоча б міліметр за міліметром рухалася по цивілізаційній драбині нагору.
Розмовляв Андрій Сніжко,
для IA ZIK
Біографія
Юлія Марушевська – активістка Євромайдану та Революції Гідності. Стала відомою в лютому 2014 року, записавши під час Євромайдану адресований іноземцям кліп »I am a Ukrainian» (знятий англійським фотографом Гремом Мітчелом, опублікований американським документалістом Беном Мозесом). Ролик мав близько 9 млн переглядів на »YouTube», а її героїню після цього назвали «обличчям Майдану».
Народилася 2 жовтня 1989 року в селі Щербані Вознесенського району Миколаївської області., начальник Одеської митниці з 19 жовтня 2015 року. У 2012 році закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «українська мова та література, німецька мова», потім вступила в аспірантуру.
Навчалася в низці зарубіжних вишів, зокрема в Гарвардському та Стенфордському університетах, зараз – в Нью-йоркському. Вивчає процеси державного устрою та управління, політичного розвитку, боротьби з корупцією.
Була членом команди голови Одеської області Міхеїла Саакашвілі з 2015 по 2016 рр. У жовтні 2015 року її призначено начальником одеської митниці. Трохи більше, ніж за рік, після тривалих спроб провести реформи на митниці та побороти там корупцію, після протистояння з головою Державної фіскальної служби України Романом Насіровим пішла у відставку. Зараз залишається поза політикою.
