Майдан ідентифікував Україну для українців
- 03.12.17, 21:03
- Слава Україні!
Юлія Марушевська: Майдан ідентифікував Україну для українців
Юлія Марушевська
Історію, як і сучасність, творять конкретні персоналії. В дні пам’яті Євромайдану та Революції Гідності ми вирішили пригадати події чотирьохрічної давнини й осмислити їх вплив на сьогодення разом з героями тих буремних подій. У циклі інтерв’ю «Народжені на Майдані» шукаємо відповіді на питання – чим став для нас Майдан 2013-14 рр., як він впливає на розвиток нашої країни зараз.
Її називали «обличчям Майдану» та першим новітнім українським реформатором. Вона стала людиною, яка у 26-років кинула виклик бюрократичній системі влади та корупції в Одесі, очоливши тамтешню митницю, і після року безкомпромісної боротьби пішовши з високої посади та української політики. Чи назавжди? Юлія Марушевська розповіла, які можливості та обов’язки дав Україні Майдан, і як вона особисто скористалася ними.
– Чим став Майдан для України? Як особисто Ви сприйняли цю соціально-політичну подію і ті вершини, на які підніс Вас Майдан?
– Для мене, мого покоління та молодших людей, Майдан, у принципі, пояснив – що таке Україна, хто ми такі та ким хочемо стати. Він ідентифікував Україну для українців, дав візію майбутнього. Це ще довго нас надихатиме.
До Майдану я завжди ігнорувала політику. Мені здавалося, що це примітивна справа малоосвічених кримінальних авторитетів, ким тоді були наші політики. Але Майдан змінив мене… Він дав відчуття відповідальності за країну, в якій я живу. Це відчуття, що Україна – не країна «януковичів» чи «порошенків», що це твоя і моя країна! Аналогічні відчуття я бачу і в своїх друзях, знайомих, родині. Кожен з них тепер намагається щось робити, щоб наша країна розвивалася, нехай і маленькими кроками. Майдан дав розуміння, що бути політично активним – нормально, модно і це важливо нашій країні.
Не думаю, що я була чимось особливим. Просто відтоді, в яких обставинах і на якій посаді не опинялася б, намагалася робити максимум, адже відчуття відповідальності переповнювало. Я завжди розуміла, що на цій позиції я опинилася не тому, що це круто, не тому, що я якась особлива – «красива та розумна», а тому що зараз такий історичний момент і в мене є відповідальність перед тими людьми, що вийшли на Майдан, перед їх жертвою.
Мій дядько і хороший друг колись сказав мені: «Йди так далеко, як можеш, і роби це для України». Я завжди намагалася дотримуватися цього принципу та робити все можливе на своєму місці. Адже сила кожної суспільної одиниці, краплини в океані суспільства, дуже важлива.
Юлія Марушевська під час Євромайдану. Фото з архіву Ю.Марушевської
– Чи пам’ятаєте той конкретний момент, день, коли саме прийшло це розуміння, і власне Ви вийшли на Майдан?
– На Майдані опинилася відразу ж, в перші дні. Основним поштовхом, як і для більшості тодішньої молоді, для мене була відмова Януковича від асоціації з ЄС. Це було певне відчуття розпачу, коли стало зрозуміло, що в тому суспільстві, яке будує Янукович, мені нема місця. Було ясно, що він будує не мою країну. Внутрішньо в мені тоді відбулося якесь «увімкнення», яке не вимикається і дотепер (сміється).
Фото з архіву Ю.Марушевської
– Принципи та цінності, проголошені на Майдані, сьогодні стали черговою утопією, на зразок «свобода, рівність, братерство». Чи вони все ще можуть бути реалізовані?
– Для мене Майдан – це довгострокова програма до виконання. Там було закладено модель майбутньої бажаної країни. Нехай з наскоку, з першого разу це не вийшло реалізувати, але, принаймні, ми знаємо: чого хочемо і куди йдемо.
Майдан – це потужний поштовх для України, це масове зусилля, скупчення правильних ідей в одному місці, що дає багато енергії, але наступний рух є визначальним. Потрібно зберегти цю енергію та рухатися до правильної мети.
– Під час Майдану Ви записали англомовний, кліп адресований іноземцям «I am a Ukrainian». Для тогочасних подій він став певним ідентифікатором України, особливо на Заході. А як звучить ця фраза сьогодні: більш гордо чи якось невпевнено і сором’язливо?
– «Бути українцем/українкою» – це поняття змінило свою конотацію з часів до Майдану, і після нього. Якщо раніше це була якась сіра пляма в міжнародній уяві, то тепер з нами пов’язані чіткі асоціації. Так, Україна асоціюється з корупцією, але тепер – і з боротьбою з нею. Так, Україна асоціюється з російською агресією, але тепер, принаймні, зрозуміло, що Україна і Росія – це різні країни. Розуміння України в світі зростає. Наше завдання – зробити так, щоб побільше позитивних ноток з’являлося в цьому процесі. Багато спілкуючись з іноземцями, я бачу, як їм актуальна і цікава Україна, але разом з тим – все ще не зрозуміла.
– Але ж за ці чотири роки в Україні істотно зріс рівень зовнішніх комунікацій і ставка влади на зовнішньополітичну роботу. Хіба це не працює?
– Погоджуюся, що їх рівень зріс. Але для мене завжди було питання – що комунікувати. Одна справа, коли ми позиціонуємо себе, як сильного міжнародного гравця, а інша – у ролі вічної жертви з корупційними проблемами. Світова комунікація завжди базується на внутрішньому успіху країни. Як тільки ми стаємо сильні внутрішньо, то ззовні ми знайдемо інструменти, як про це розказати світові.
– Повертаючись до Вашого майданівського відео «I am a Ukrainian». Воно нещодавно набуло нового життя, коли було використано під час масових протестів з вимогою незалежності Каталонії для створення подібного відеокліпу-заклику до світу. Як реагуєте на таку творчість?
– Наш Майдан став символом боротьби за свободу по всьому світу. Адже це не перший випадок, коли це відео було використано. Так само відбулося під час протестів в Гонконзі, які здобули назву «Революція парасольок» (вересень-грудень 2014 р. – від ред.). Мені подобається, що тут є асоціація з Україною, яка задає тренд на свободу та демократичні цінності.
Фото з архіву Ю.Марушевської
– Чому після Майдану так багато розчарувань у людей? Чи можливо (і як) їм повернути віру в успіх країни, у зміни, врешті-решт в самих себе?
– Я справді знаю багато українців, які, розчарувавшись після Майдану, виїхали з України. Зараз важливо їх зберегти як ресурс, який має зв’язок з країною. Для них ці успіхи, про які Ви питаєте, надзвичайно важливі, як і для всіх нас. Просто з чинним управлінським класом ми не можемо чекати якогось швидкого успіху, яким би могли пишатися. Але в цій ситуації для мене важливо розділяти: ми і вони – це різні речі. Так, зараз – це тактична перемога кримінально-олігархічно-політичних груп. Але ж Україна сповнена безліччю талановитих людей, з цінностями і принципами, баченням змін. Нехай вони не мають можливості робити ці зміни масштабно, але кожен з них потрохи змінює простір навколо себе. Подивіться, скільки прекрасних ресторанчиків та кав’ярень відкривається навколо, які класні освітні проекти стартують.
Нещодавно я подорожувала прифронтовою зоною, зустрічалася там з молоддю і дивувалася: які вони там повідкривали творчі простори, як в депресивному постсовковому містечку Костянтинівка показують кіно під відкритим небом, створюють соціальні ініціативи, засновують творчу майстерню у Слов’янську.
Тому дуже важливо не чекати поки «велика перемога» прийде до нас, а підтримувати оці локальні ініціативи – »маленьких світлячків» довкола нас, щоб зробити їх сильнішими, і вони могли б в певний момент вже робити масштабні зміни довкола. Сьогодні локальні ініціативи будують людей, які мають збудувати нову державу завтра.
– Свою роботу на Одеській митниці Ви оцінюєте як локальну ініціативу зі змін на краще, чи все-таки глобальну реформу?
– Свою роботу на митниці внутрішньо завжди розуміла, як партизанську роботу всередині системи. Головна мета, яка була озвучена і Президентом, і головою Державної фіскальної служби, коли мене з командою запрошували на цю роботу, була Національна митна реформа. Очевидно, що її не вдалося реалізувати, але вийшло на регіональному рівні показати можливість змін: не брати хабарі, конструктивно перебудовувати систему, заводити в неї нових людей, працювати швидко. Реформа митниці перекриває багато корупційних потоків. Оскільки такого інтересу немає у влади, то реформи будуть тільки імітуватися. Всі нинішні розмови про зміну юридичного статусу митниці, єдині вікна – це окозамилювання.
– Що сьогодні принципово заважає Україні розвиватися?
– У політологічній термінології існує таке поняття «fragile state» – »держава у крихкому стані». Саме в такому стані сьогодні перебуває Україна. Рухатися вперед їй заважає відсутність якісного державного управління та держапарату.
– Чому зміні такого стану справ не сприяла хвиля молодих реформаторів, до якої належали й Ви, і серед яких було багато фахівців з успішним управлінським іноземним досвідом?
– Дуже класно, що до нас прийшла хвиля міжнародної експертизи і досвіду з найрізноманітніших напрямків, і ми у своєму постсовковому болоті побачили, як можуть виглядати світові моделі та стандарти управління. Було щось вдале, щось невдале, але тепер нам є з чим порівнювати. Айварас (Айварас Абромавичус – литовський підприємець і управлінець, що став міністром економічного розвитку і торгівлі України у 2014-16 рр. – від ред.) показав, як можуть працювати команди. Яресько (Наталія Яресько – українсько-американська громадська діячка і підприємець, що стала міністром фінансів України у 2014-16 рр. – від ред.) показала, як можна чесно працювати з міжнародними організаціями, відстоюючи власну позицію. Грузинська команда показала, як можна переосмислювати діяльність держапаратів, перебудовувати їх структуру. Тобто кожна з цих міжнародних груп принесла своє бачення змін. Зовсім інше питання – як це бачення було втілене в життя, підтримане місцевими управлінцями.
– Чим займаєтеся зараз?
Зрозуміла для себе, що зараз той час, коли треба набиратися знань, ставати інтелектуально сильнішою. Тому поїхала до США, у Нью-йоркський університет, навчатися за міжнародною програмою державного управління, менеджменту та лідерства. Це можливість опанувати найбільш успішні світові практики перебудови країни.
– Чи слід розуміти з вищесказаного, що Ви накопичуєте знання, енергію та унікальний досвід, щоб знову повернутися в українську політику і продовжити її змінювати? Чи запрошували Вас вже приєднуватися до нових (а може, й старих) політичних проектів?
– Мене запрошували багато разів, але я відмовилася. В мене є доволі чітке бачення того, як мають будуватися партії та рухи, і я не відчуваю, що зараз в нас є достатньо ресурсів, щоб побудувати справді дієву національну політичну силу.
Я хочу, щоб в Україні все змінилося на краще. Яка буде моя роль в цих процесах – точної відповіді поки не маю. Але точно знаю, що я хочу і можу бути корисною: в громадському секторі, в розумінні світових глобальних процесів і місця України в них. Я хочу впливати на те, щоб наша країна хоча б міліметр за міліметром рухалася по цивілізаційній драбині нагору.
Розмовляв Андрій Сніжко,
для IA ZIK
Біографія
Юлія Марушевська – активістка Євромайдану та Революції Гідності. Стала відомою в лютому 2014 року, записавши під час Євромайдану адресований іноземцям кліп »I am a Ukrainian» (знятий англійським фотографом Гремом Мітчелом, опублікований американським документалістом Беном Мозесом). Ролик мав близько 9 млн переглядів на »YouTube», а її героїню після цього назвали «обличчям Майдану».
Народилася 2 жовтня 1989 року в селі Щербані Вознесенського району Миколаївської області., начальник Одеської митниці з 19 жовтня 2015 року. У 2012 році закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «українська мова та література, німецька мова», потім вступила в аспірантуру.
Навчалася в низці зарубіжних вишів, зокрема в Гарвардському та Стенфордському університетах, зараз – в Нью-йоркському. Вивчає процеси державного устрою та управління, політичного розвитку, боротьби з корупцією.
Була членом команди голови Одеської області Міхеїла Саакашвілі з 2015 по 2016 рр. У жовтні 2015 року її призначено начальником одеської митниці. Трохи більше, ніж за рік, після тривалих спроб провести реформи на митниці та побороти там корупцію, після протистояння з головою Державної фіскальної служби України Романом Насіровим пішла у відставку. Зараз залишається поза політикою.
1
Коментарі
Nech sa paci
14.12.17, 11:36
Ага, класно. Тепер у нас війна, Крим і Донбас забрали, але є плюс — нас відрізняють від Росії. Аж дух перехоплює від радості.
Дівчина ніби й не дурна, але не зовсім щира, на мою думку.
Nech sa paci
24.12.17, 11:39
Для мене Майдан із 19 січня 2014 став поразкою і трагедією. Те, чого я боявся, сталося.
Gogilo
34.12.17, 14:07Відповідь на 2 від Nech sa paci
Цікаво і чого ви то боялися? і поразка кого і від чого? просто цікаво почути думку
Nech sa paci
44.12.17, 16:31Відповідь на 3 від Gogilo
Чого боявся? Війни, наприклад. А Ви не боялися? Іще — пост-революційного хаосу, який зараз відбувається. Сподіваюся, що Україна вистоїть як країна й держава і розвинеться до прийнятного рівня, але впевненості не маю.
Nech sa paci
54.12.17, 16:38Відповідь на 3 від Gogilo
Поразка — невдача в розвитку, падіння рівня всього порівняно з сусідами. Поразка від Росії: ми втратили частину територій та мільйони людей — як суто фізично, так і душевно (багато хто пішов за Росією й вірить Кремлю).
Якщо Вас цікавить, у нас зараз, наприклад, діє неконституційно (менш ніж 300 голосами) змінена Конституція (пардон за каламбур).
Gogilo
64.12.17, 16:53
Julia Astion
Когда-то, после Дебальцево, у меня состоялся разговор с одним мужчиной, европейцем (влиятельным, успешным, очень небедным бизнесменом, по совместительству мужем моей приятельницы).
Я расписывала ему ужасы войны, происходящей в Украине. Он внимательно слушал а потом сказал: Джулия, все только начинается. Тебе сейчас кажется, что Вы проходите через самое страшное. Опасность, смерти, бедность. А я тебе скажу это только начало.
Война закончится, после неё будет выжженное поле. Первым на этом поле взойдут сорняки. Будет много обмана, коррупции, критики власти (что бы власть не делала!), еще большей бедности, мятежей. Иногда будет казаться, что выхода нет, будут моменты отчаяния.
Не так важно что Вы об этом думаете. Лавина пошла, сейчас она только спустилась с вершины, но её уже
Gogilo
74.12.17, 16:54Відповідь на 6 від Gogilo
не остановишь. Система умирает, а агония любой системы - разрушительное и страшное явление. Просто нужно быть готовыми, кто может - действовать во благо, кто не может - зажмуриться и не шевелиться), никакой паники, и иметь терпение.
Вы победите. Это не прогноз, а факт.
Часто вспоминаю его слова сейчас. Ночь темна перед рассветом.
Gogilo
84.12.17, 16:55
Донбасс им нужен как раковая опухоль, которая вынуждает
Украину тратить огромные средства, как постоянный источник
конфликта, средство давления. Потому там созидание не нужно,
нужна война и разрушения. А чтобы подчинить Украину —
дешевле пропагандой и нашей пятой колонной сделать её снова
лояльной, хотя бы частично.
Богдан Бо
95.12.17, 13:23Відповідь на 8 від Gogilo
Ви дуже все точно визначили за допомогою іноземного радника всі "больові точки" України, особливо, на мою думку, точно ось це: "Система умирает, а агония любой системы - разрушительное и страшное явление. "
Ситуація складна в Україні, але значно і значно краща за 90-ті, коли, власне, і відбувалася та агонія системи "феодального комунізму". Зараз почалася розбудова нового устрою в державі, але важко отримати позитивний варіант вливаючи молоде вину у старі міхи. Конфлікт спецслужб тому свідчення: "організована злочинність" виявилася значно краще організована за українські спецслужби і нові, і старі.
Богдан Бо
105.12.17, 13:29Відповідь на 2 від Nech sa paci
То вас вітати чи співчувати з поразкою? Ви вже серед програвших? У вас все вірішилось, отже все добре?
Для мене 19 число, але лютого, 2014 року є святе і переможне. І я дотепер є серед числа переможців в Україні.