Виталий Портников.

Вчера судья выгнал из зала заседаний Печерского суда украинской столицы бывшего министра внутренних дел Юрия Луценко. Сегодня той же участи удостоилась - и не в первый раз - бывший премьер Юлия Тимошенко.Учитывая то, что у нее сейчас нет адвоката, суд продолжил свою работу - впрямом телевизионном эфире! - вообще без стороны защиты. Печерское правосудие с точки зрения сюрреализма начинает все больше переигрывать «басманное» - российские процессы хотя бы не транслировались, и там никому не приходило в голову, что возможен простой диалог судьи и прокурора…
Виктор Янукович, в годы своего пребывания в оппозиции, неоднократно критиковавший судебные процедуры, демонстрирует высший класс номенклатурного пилотажа: до такого никакой Ющенко не додумался бы. А додумался бы - получил бы свою долю критики от европейцев и россиян. В Европе поразились бы, что президент-демократ попирает все нормы правосудия, в России телеканалы рассказали бы о диктатуре «оранжевых», до начала слушаний.Януковича так жестко критиковать не спешат. Европейцы рассчитывают «втянуть» его в зону свободной торговли и уже потом продиктовать все необходимые условия игры. Россияне, напротив, рассчитывают, что роман
Януковича с Европой и Западом в целом не состоится, и он отдаст желающимвожделенные предприятия и трубу.
   Поэтому с энтузиазмом следят за процессом над Тимошенко и закрывают глаза на такие вопиющие - с точки
зрения хотя бы своей недавней реакции действия - как высылка из Украины бывшего крымского президента Юрия Мешкова. Ну, представим себе, что при Ющенко какого-нибудь российского гражданина - что бы он там ни говорил -
везли бы к переправе под конвоем и в грубой форме отказали бы в медицинской помощи. Какими бы были заявления российкого посольства? Какой была бы ответная реакция Москвы? А сейчас Киев лишь мягко пожурилиза жесткие действия, да еще и сказали, что Мешкова нужно было, конечно же, выслать - но не так же брутально! Януковичу можно всё!
   И эта вседозволенность, конечно же, кружит голову и убирает любые политические и нравственные границы. На наших глазах происходит настоящее разложение правящего класса, деградация режима! «Монарх» позволяет себе в грубой форме разговаривать с журналистами и объяснять, что он им «не по зубам». «Принц» в пьяном виде шатается по улицам столицы, а «дворяне» убеждают общественность, что так оно и надо,что это даже очень красиво и правильно. «Граф» избивает девушку в ночном клубе. Судья - тут уж без кавычек - вершит свое дело, не думая о каких-то там адвокатах. И никому не приходит в голову, что это все не аристократия никакая и даже не нувориши, случайно попавшие во власть. А так - простые игральные карты, которые может сдуть первым же порывом осеннего ветра.

Раби подібні до тварин, які можуть існувати лише в низинах, бо задихаються на висоті: повітря свободи вбиває їх.

Ополченець, неґоціант, який отримав чин королівського секретаря, селянин, який став священником і пропагує покору сваволі, син міщанина, який став історіоґрафом, - будь-хто, хто вийшов з народу, негайно повстає проти нього і допомагає його гнобити. Це воїни Кадма: заледве взявши до рук зброю, негайно повертають її проти своїх братів.

Англієць шанує закон і зневажає владу, а часом навіть її не визнає. Француз, навпаки, шанує владу і зневажає закон. Його треба навчити діяти навпаки, але це майже неможливо: занадто вже безпросвітне неуцтво, в якому тримають народ, - невігластво, про яке не варто забувати, захоплюючись успіхами просвіти у великих містах.

Себастьєн-Рош Ніколя де Шамфор (Sbastien-Roch Nicolas de Chamfort), 1741-1794

Просто цікаво, скільки журналістів будуть оголошені агентами путіна (або якимись аналогічними ярликами, можливо навіть з кримінальним ухилом) через їхні прямі гострі запитання Президентові?

Сергей Могилевцев.

В одной из своих статей я писал, что Южный берег Крыма можно сравнить с местностью, в которой добывают нефть, и аналогом этой нефти является летний отдых. Такое сравнение вполне оправдано, ибо точно так же, как непрерывно качают нефть из нефтяных скважин где-нибудь в ближневосточной стране, качают здесь ежегодно прибыль из отдыхающих, не прилагая к этому почти никаких усилий. Это паразитическая эксплуатация нефтяной трубы порождает на Южном берегу целый ряд специфических проблем, которых нет в других регионах Украины, и которые махровым цветом цветут в нефтедобывающих странах – паразитах. Такими проблемами являются иждивенчество, лень, чудовищная коррупция, граничащая с геноцидом против природы, истории и человека, небывалая смертность, самоубийства, доносы, произвол властей и правоохранительных органов, небывалое обогащение хозяев южнобережных долин, и такое же небывалое обнищание обычного населения, люмпенизация этого населения, чреватая близкими социальными взрывами, и прочее, прочее, чему нет числа. Однако сравнение летнего отдыха на Южном берегу Крыма с добычей нефти хоть и является яркой метафорой, но не объясняет все те сложные процессы, которые здесь происходят, и которые довольно трудно разглядеть постороннему наблюдателю. Поэтому я предложу еще одну метафору – сравню летний отдых в этих местах с добычей кокаина в странах Латинской Америки. Такое сравнение даже более глубоко и научно, чем сравнение с нефтедобывающими странами, и вот почему это происходит.

   Отдых на Южном берегу всегда был своеобразным наркотиком. Вкусив этого пьянящего и дурманящего зелья, люди из года в год стремились сюда снова, чтобы окунуться в непередаваемый мир свободы, разврата, вина, женщин, вдохновения, освобождения от всяческих табу, существовавших в Советском Союзе, которые растворялись в воде, воздухе и солнце этих благословенных еще Пушкиным мест. Причем привыкание к этому крымскому наркотику навязывали искусственно, создав целую индустрию «оздоровления» трудящихся, когда приехать в Крым и отдохнуть здесь стало чуть ли не обязанностью безликой многомиллионной массы советских рабочих, колхозников и инженеров. Происходила своеобразная наркотизация летнего отдыха, который предлагали чуть ли не в приказном порядке, и престижность которого всеми средствами рекламировала ненавязчивая советская реклама. По той же схеме спаивали советский народ водкой, прививая вкус к этому наркотику фронтовыми «ста граммами» и обязательными застольями во время официальных праздников, сменивших праздники религиозные, контролируемые и регламентируемые религией и нравственностью. Наркотическая зависимость от летнего отдыха, алкоголя и идеологических норм в Советском Союзе была чудовищной, и она никуда не делась с его распадом. Привычка вкушать ежегодный южнобережный кокаин у людей осталась на всю жизнь, и все те же миллионные армии отдыхающих-наркоманов продолжали ежегодно устремляться сюда, чтобы получить свою дозу солнца, моря, воздуха, разврата, и свободы от всего и ото всех. Получить свою дозу вина, женщин, мужчин и некоей вселенской отвязанности, граничащей с нирваной, которую не получишь ни в каком ином месте мира.

  

[ Читати далі ]

Дежпідприємство "Центр державного земельного кадастру" за результатами тендеру 7 липня уклало угоду з ТОВ "Інвестеко" на виготовлення пластмасових межових знаків, призначені для закріплення меж земельних ділянок в натурі.

Всього має бути виготовлено 50 мільйонів знаків на суму 4,9 мільярда гривень.

Про це повідомляється в "Віснику державних закупівель", передають "Наші гроші".

Вартість одного межового знаку склала 98 гривень.

Згідно з технічним завданням, межовий знак довжиною 713 мм і діаметром верхньої основи 60 мм, складається з чотирьох деталей: металевої марки діаметром  50 мм  та   товщиною 1 мм, а також полімерних  деталей - закладного дюбеля, фіксуючого стержня червоного кольору і установочного стовпчика.

Конструкція межових знаків повинна дозволяти їх встановлення на поверхні з ґрунтовим покривом без застосування спеціальної техніки або устаткування.

Межові знаки будуть поставлятись до регіональних філій ДП "Центр державного земельного кадастру" на протязі 2011-2015 років.

Верховна рада прийняла законопроект про забезпечення прав власників земельних ділянок, переданих в оренду для сільськогосподарських потреб.

Законопроект передбачає заборону використання ділянок до встановлення його кордонів на місцевості, що має проводитись з використанням межових знаків.

"Землекористувачі не будуть самі купувати межові знаки - їх будуть централізовано постачати в регіональні філії Центру ГЗК, які будуть розподіляти знаки між ліцензованими землевпорядними організаціями згідно їх заявок. І вже ці організації будуть безпосередньо встановлювати межові знаки. Вони будуть встановлюватись лише після внесення в базу всієї належної інформації", - повідомляв голова "Центру державного земельного кадастру" Олександр Філатов.

За його даними, зараз існує понад 20 мільйонів земельних ділянок, з них в базу внесено лише 10 мільйонів.

http://www.epravda.com.ua/news/2011/07/15/291968/

"Своей отставкой Михаил Цымбалюк выразил протест против действий правоохранительных органов, которые вопреки решению суда о запрете митингов фактически под конвоем завели в город провокаторов, которые реализовали сценарий, написанный за пределами Украины".

По его словам, ни губернатор, ни другие руководители города не знали, что правоохранительные органы "по прямому указанию министра впустили автобусы с провокаторами, которые были утром задержаны в окрестностях Львова".

По информации нардепа, в этих автобусах находилось "полторы сотни российских шовинистов, которым милиция позволила спокойно провести митинг на Холме Славы и развернуть красный флаг, чем прямо нарушила закон".

Кто бы сомневался, что эта провокация была спланирована властью, она же Партия регионов... а ими как всегда руководили  российские спецслужбы... исподволь готовили провокацию... да еще и на форумы и блоги запустили свою агентуру поднимать визг...

Понятно, что и ленточки срывали провокаторы, как это они еще забыли перед этим памятники краской облить...

Софія Федина

Через три роки правління Порошенка Україна стала схожа на путінську Росію.  Поки що в лайт варіанті і з деяким місцевим колоритом.
Втім, процес наближення режиму Порошенка до свого ідеалу, тобто, зразка російської системи влади і внутрішніх суспільно - політичних відносин, йде хоч і повільно, але впевнено.  Причому, Петро Олексійович, майже один в один, діє за путінським сценарієм розбудови своєї вертикалі влади. 

     ЯК СТАТИ ПРЕЗИДЕНТОМ В ОДИН ТУР?
Тут головне - мати в країні війну.  Війну за змістом, але, як антитерористичну операцію, за формою. Порівняйте. В Росії Другу чеченську війну, на тлі якої, в березні 2000 року, Володимир Путін став президентом Росії, згідно указу ще президента Єльцина, офіційно називали  контртерористичною операцією (КТО). В Україні, війну з Росією і проросійськими колоборантами, під час якої  Порошенко був обраний  президентом України,  назвали за російським сценарієм, антитерористичною операцією (АТО).
Наявність такої війни дозволила і Путіну і Порошенку скористатися для перемоги на виборах войовничою риторикою і поведінкою.  Путін емоційно обіцяв мочити терористів в сортирах і літав на винищувачі, наш “однотуровий” не менш щиро і гаряче розказував про АТО, яка повинна тривати години і обіцяв по тисячі гривень в день солдатам, які воюють.
     Слід ще згадати, що і в Росії, і в Україні однотурові перемоги Путіна і Порошенка відбулися після не очікуваного для широкого загалу, дострокового припинення повноважень попереднього президента. З різних обставин, але дострокового.  За таких умов, уміло покладених на війну в країні, у виборця залишалося небагато часу для більш зваженої оцінки кандидатів,  а у опонентів фактично не було шансів протистояти претенденту з більш значними фінансовими ресурсами, більш нахабній брехні у передвиборчій риториці і з консолідованою підтримкою діючої на той момент влади.  Ну і саме цікаве на перших президентських виборах Путіна і Порошенка полягає у тому, що вони обидва отримали однаковий результат.  Путін - 53%, Порошенко - 54 %. І це знакові цифірки -- відчувається спільний сценарій для обох випадків.  3 - 4 відсотка зверху від 50% не залишають  сумнівів для суспільства в однотуровості переможця.  Все по фен-шую, тобто, не хочеться вдаватися до конспірології, але однаковість схем приходу до влади Путіна і Порошенка наводить на роздуми.

     ЦЕНЗУРА В РОСІЇ І ЇЇ УКРАЇНСЬКА ВЕРСІЯ.
Після перемоги Путін одразу визначив звідки для нього йде головна загроза.  Це телевізор. В результаті не дуже хитрих комбінацій і кримінальних справ, найбільш популярні російські ТБ- компанії, які дозволяли собі критикувати однотурового Путіна, були або віджаті у своїх власників на протязі 2000 - 2001 років, як НТВ у Гусинського і ОРТ у Березовського, або взагалі закриті, як московський канал ТВ-6, який перестав існувати в січні 2002 року. Як наслідок, усілякі “Куклы”, “Итоги”, “Глас народа”, “Независимое расследование”, та інші передачі,  інформаційно несумісні з авторитарним режимом, який почав будувати Путін і які викривали злочинні дії російської влади та надавали громадянам Росії незалежну від офіціозу інформацію, зникли з інформпростору РФ. Частина головних і більш-менш незалежних журналістів була вимушена побігти з Росії від цензури і загрози своєму життю, інші переселилися в інтернет з набагато меншою аудиторією. Проте, значна кількість російських журналістів клюнули на хабарі і пішли у відверті путінські пропагандисти. Відтепер телевізор перетворився з головного ворога Путіна на його кращого друга, за допомогою якого почалося масоване і доволі успішне зомбування російського плебсу, а заодно і нашого.   Свобода слова і дуже небезпечні для путінської влади  публічні висвітлення історій про “Смоленский сахар”, підриви багатоповерхіок ФСБшниками, про  Беслан і “Норд-ост”, або про загибель підводного човна “Курск” та інші гострі матеріали зникли з ефіру.
     По цій дорозі направили і Порошенка, але наступ на свободу слова в Україні  відбувається дещо повільніше, ніж у кремлівського карлика на Московії. Враховуючи наші внутрішні особливості Порошенко вимушений не віджимати телевізійні канали, а домовлятися з їх власниками методом тиску на них. Деякі сполохи критики діючої влади у телевізорі ще можна побачити, але резонансних, професійно зроблених і критично налаштованих до режиму Порошенка і загальноукраїнських  передач у телевійзному ефірі майже не залишилося. Як приклад російсько-українського несприйняття свободи слова у діях влади можна навести однойменну передачу Савіка Шустера, яка була дуже популярною у Росії на початку 2000-х. Російська влада це ток-шоу прикрила, а Савік був вимушений зі своїм телевізійним проектом переїхати в Україну. Але і тут, саме за президентства Порошенка, який лицемірно обіцяв віддати життя за передачу Шустера, а потім її просто придушив.  Програма "Шустер LIVE", яка мала неабияку глядацьку аудиторію,  перестала існувати в телевізійному ефірі. І це такий дуже красномовний приклад того, як російський зашморг Порошенко накинув на свободу слова і в Україні.
     Наступ на свободу слова в Україні планується і в інтернеті.  В Росії громадян, вже не перший рік, переслідують навіть за банальні перепости в соцмережах. Цей сценарій Порошенко хоче скопіювати і для України, механізм відпрацьовується.  Якщо щось не стане на заваді, то не за горами й полювання українських спецслужб  за критиками режиму Порошенка у соцмережах. Тут головна технологічна фішка наступу на свободу слова полягає у наявності ворога.  Будь-хто, навіть з реальних українських патріотів, які критикують діючу владу, з легкістю оголошується владою і  мінстецєм “рукою Москви”.  Структуру "Мінстець"  створив Порошенко за інформаційними лекалами російського Ольгіно.  Сам же Петро Олексійович настільки увійшов в образ Путіна, що без роздумів користується відомим путінським гаслом “Не розхитуйте човен!”. Звісно, маючи на увазі свій власний човен.  Путін в Росії на галерах життя кладе, а Порошенко будує собачі будки -- два молодця з одного ларця.

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА.
Якщо в Росії в цьому плані все вже давно стабілізовано і всі парламентські партії є складовими режиму з чітко визначеними ролями, то в Україні процес партійної стабілізації поки що триває.  Є у нас БПП, читай “Єдина Росія”.  І є у БПП союзник у вигляді НФ,  читай “Справедливої Росії”. Є у нас пан Ляшко, який один в один відіграє роль українського Жириновського. І є  Опозиційний блок, який в Раді виконує функції КПРФ в Думі - грає в приручену опозицію. Як, власне і партія Ляшка - Жириновського. Знову росйська калька.
Була в Росії права партія “Союз правих сил”. В 1999 році на виборах в Думу вона отримала 8,5 відсотків за партійними списками. На наступних виборах СПС в Думу вже не пройшла.  Нікому це історію нашої правої  “Свободи” не нагадує?  Але в Україні є партія  ексклюзивного феномену Юлії Тимошенко, яку важко зняти з рахунку.  Є і купа дрібних, різноманітних політичних партій і течій.  Вплив і рейтинг Юлії Тимошенко неухильно поширюється і це лякає Порошенка, який проти неї може застосувати силу.
Протестний рух в Україні влада успішно фрагментує, несистемні партії у різний спосіб дискредитуються.  В той же час, у проолігархічні сили заганяються або скуповуються владним коритом більш-менш відомі покидьки.

КОГНІТИВНИЙ ДИСОНАНС.
Когнітивний дисонанс -- це внутрішній психічний конфлікт у свідомості людини, який виникає внаслідок поширення суперечливих ідей, знань, інформаційних протиріч стосовно об'єктів та явищ.
За таких обставин, і чим більше ступінь дисонансу, людина, часто-густо, починає втрачати логічне і об’єктивне сприйняття інформації і правильну реакцію на події і навколишню дійсність. 
В принципі, це відомий засіб психологічних маніпуляторів - вводити людину у стан розгубленості, використовуючи цю розгубленість задля власних інтересів . І саме такий засіб використовується авторитарним режимом Путіна відносно власного населення.
З усіх російських телевізорів росіянам забивають в голови абсолютно суперечливі установки на православну сутність Росії і гордість за її комуністичне минуле. Серед московитів вже стало нормою ходити на релігійні свята з портретами комуністичних вождів, а на комуністичні свята таскати з собою ікони і церковні хоругви. З одного боку, на Московії хизуються якимись досягненнями (здебільшого, за часів СРСР), з іншого, релігійне мракобісся, яке підтримується владою. Маніпуляції досягли нечуваних розмірів серед населення.
Росія, фактично програла війну в Чечні і виплачує режиму Кадирова мільярдні контрибуції, але офіційно, завдяки маніпуляціям, путінський режим переміг.
Суцільна і тотальна брехня влади  супроводжує московита 24 години на добу з усіх побутових приладів. Всі в Росії знають про агресію російської армії проти України, про загиблих в Україні російських військових і найманцях, проте, знов таки, офіційно - "іхтамнєт". Таким чином, в розхитані офіційною пропагандою  мізки, Кремль вкладає будь-яку маячню, типу “кримнаш”, “бєссмертний полк” і  дозволяє пересічному росіянину з обідраним задом і напрямками замість доріг, хизуватися надутою бульбашкою величі Російської імперії.
     Натомість, українська влада і особисто Порошенко взяли на озброєння російську технологію, докладають  максимум зусиль, аби розчавити мозок українцям нав’язаними фейками і протиріччями до стану російського затмарення. Порошенко на кожному куточку розказує про війну і російську агресію, але мовчить про АТО. Проте, юридично ніякої війни у нас немає, а є незрозуміле АТО і Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією. Договір, який Порошенко розривати не хоче і не збирається. До того ж, торгівля з агресором і його сателітами з окупованих територій йде повним ходом.
     На фронті майже кожен день гинуть українські військові, а в столиці України один за одним відбуваються  масштабні веселощі, святкування безвізу і гей-параду. Влада вже остогидла тим, що розповідаючи  про своє прагнення до європейських  цінностей, одночасно плює на Конституцію і закони і живе за бандитськими правилами.  Подібні приклади подвійних стандартів і дволикості  діючої української влади можна наводити годинами. І на сьогодні вже важко сказати, хто більше бреше своїм громадянам, режим Путіна, чи режим Порошенка.

ПОЛІТИЧНІ РЕПРЕСІЇ.
Без вбивства і тюрем для  політичних опонентів, Росію зараз уявити важко.  В Україні ж, після Революції гідності і Небесної сотні, про політичні репресії, здавалося, можна було б забути, Так багато хто думав. Але тільки не Порошенко зі своїми соратниками і шістками в силових відомствах, озираючись на Москву.  Спочатку вбили  Сашка Білого, потім Лісника, потім Кузьменка, деяких прибирали тихенько, без розголосу, потім з’ясувалося, що в українських в'язницях поступово  і сплановано опинилися сотні українських добровольців, військових і просто патріотів. По деяким даним на початок 2017 року засуджених було десь 1,2 тисячі.  Зараз діюча влада вже.відкрито розпочала  ганебний тиск на своїх  політичних опонентів.
І наразі немає жодної причини вважати, що режим Порошенка якось зможе зупинитися у створенні авторитарної, репресивної системи на зразок російської. Всі ці процеси будуть тільки посилюватися, а зупинити диктатора зможе тільки народ.
Сенс цієї статті полягає  у тому, щоб акцентувати увагу читачів на мімікрії української системи влади в російський варіант. Більшу частину цього путі вже пройдено завдяки кремлівському васалу Порошенко і його посіпакам у владі.