Звичайне розумне колесо)))))

У нормальних країнах, з нормальними громадянами, з нормальними парламентами і нормальними президентами (не зеками, не пасічниками) навіть колеса поводяться чемно та розумно)))) Може б того штучного інтелекту (від вживаних автопокришок) закупили за кордоном ну хоча б для кожного другого депутата (для інших громадян України це зайве, бо не зможуть правильно проголосувати). * Решті громадян вазелін для тіла і прапор в руки - для душі...

Трагедія на Нюрбургринзі

Трагічно завершилася третя гонка сезону VLN-2010 на Нюрбургринзі. Гонку було припинено через аварію на трасі на дільниці Бергверк (Bergwerk), внаслідок якої загинув німецький автогонщик Лєо Льовенштайн (Leo Loewenstein).



Пі цим псевдонімом у гонках на Нордшляйфе брав участь принц Карл Фридрих цу Льовенштайн-Вертгайм-Розенберг (Carl Friedrich zu Loewenstein-Wertheim-Rosenberg), єдиний нащадок цього князівського баварського роду.

Aston Martin Vantage Льовенштайна, який йшов на 61-му місці в абсолюті, обганяв відстаючих від нього на коло Lexus IS F та BMW 130i. Під час маневру сталося зіткнення, внаслідок якого Aston Martin Льовенштайна перекинувся і вдарився в сталеву огорожу траси. При ударі автомобіль спалахнув. Пілот був заблокований  в салоні і не зміг  вибратись з палаючого авто. На момент прибуття рятівників та пожежних, Лео Льовенштайн був вже без ознак життя, на думку лікарів - вчадів від продуктів горіння.

Про дії інших учасників зіткнення, а також про оперативність рятувальних служб нічого не повідомляється. З’являються перші версії причин відсутності інформації про деталі трагедії. У відкритому доступі відсутні також фото, відеоматеріали та свідчення очевидців. Триває слідство.
Батько небіжчика є не тільки баварським князем, але й дуже впливовим в Німеччині юристом.

Лео Льовенштайн став 68-м пілотом, який загинув під час офіційних змагань на Нюрбургринзі за всю його 72-х річну історію.
Перелік жертв Нюрбургрингу з дня його відкриття можна оглянути в англомовному розділі Вікіпедії.

За цих обставин більшість команд не обговорюють своїх результатів. З офіційними результатами третьої гонки сезону, зокрема українських та російських гонщиків можна ознайомитись тут.

Джерела.
Українці на Нордшляйфе.
vln.de
Фото: Royal Musings

Ралі. Українці за кордоном.

До початку офіційних змагань з ралі в Україні лишилося пару днів. Проте дехто з українських гонщиків не планує брати участі в українських змаганнях. Так чемпіон України з ралі 2008 року Юрій Протасов зосердиться на участі у Чемпіонаті Європи. Нещодавно родина Протасових майже у повному складі (батько Леонід і діти Ірина та Юрій) взяла участь у першому етапі Кубка  Європи з кільцевих перегонів ETCC (European Touring Car Cup) у найпрестижнішому класі Super 2000, де Юрій зміг вибороти перших два залікових пункти при дуже сильній конкуренції. Вже у цей четвер Ю.Протасов стартуватиме в рамках чемпіонату Європи з ралі у легендарній гонці "1000 миль" ( 34. Rally 1000 Miglia) в околицях італійського міста Брешиа. В дводенній гонці учасникам треба буде подолати 856 км. Склад учасників надзвичайно сильний: чемпіони Європи італійці Ренато Травалья (Renato Travaglia), Джандоменіко Бассо (Giandomenico Basso) и Лука Россетті (Luca Rossetti) – двоє останніх є представниками заводської команди Abarth. Крім них участь візьмуть також заводський пілот Skoda Motorsport чех Ян Копецки (Jan Kopecky) і неодноразовий учасник і призер чемпионатів Європи, поляк Міхал Соловов (Michal Solowow). Ю.Протасов їде з польським штурманом Лукашем Вроньски (Lukasz Wronski) на Mitsubishi Lancer Evo ІХ. Але не сильні суперники є головною проблемою. Головною проблемою для українців завжди є дистанція змагань. Внутрішній український чемпіонат має сумарну довжину швидкісних ділянок не більше 130 км, в той час як на чемпіонатах Європи і світу це дистанція одного дня. В Італії гонщикам треба подолати за два дні 258 км швидкісних ділянок (156 км у перший день і 101 - у другий), а загалом 856 км дистанції в горах. Отже сьогодні 22.04.2010 о 20.00 за місцевим часом старт першої швидкісної ділянки гонки. Три екіпажі українських ралістів планували взяти участь у етапі чемпіонату світу у Туреччині: два від команди  Mentos Ascania Racing В.Горбань/Є.Лєонов та О.Салюк-мол./О.Мочанов і одесити І.Чаповський/А.Ніколаєв. Ще до старту виявилося, що одесити не зможуть стартувати з організаційних причин. Екіпаж Валерія Горбаня не пройшов технічну комісію за формальними ознаками і вимушений був стартувати на тій самій трасі чемпіонату світу, але в рамках чемпіонату Туреччини, причому стартувати в кінці стартового списку зі вкрай невигідної позиції, коли попереду теліпалися значно слабші учасники, які виступали на менш потужній техніці. Тим не менше В.Горбань лише крок не дотягнув до подіуму, виборовши на двох з трьох етапів чемпіонату Турції четверті місця. А от хто вразив, то це екіпаж О.Салюк-мол./О.Мочанов. На жаль, не кінцевим результатом. Олександр Салюк-молодший на сьогодні є найталановитішим і найсильнішим ралістом в Україні. І таким він є вже багато років, з юних літ. Але якось, на відміну від його зарубіжних однолітків, не випускали його чомусь на серйозні міжнародні змагання, а в Україні йому рівних просто нема. Ця гонка була дебютною для Олександра в чемпіонаті світу. І їхав він прекрасно, на якомусь відрізку навіть другим у класі. Але турки і любителі ралі згадиватимуть його карколомний стрибок, який вже є хітом на YouTube. Перегляньте й ви, якщо не бачили Предмет, який вилітає ліворуч з куряви - це ліве заднє колесо автомобіля  Олександра Салюка.  Висота стрибка - 4,5 м, довжина - 54 м. Вражені емоційні турки готові назвати цей трамплін іменем Салюка і встановити рекордну пам’ятку-мітку на місці приземлення для фіксаціїї рекорду. Подробиці і оцінку виступів українців в Туреччині ви можете детальніше взнати з перших рук від Володимира Некрасова на сайті "Ралі в Україні", Володимир досвідчений автоспортивний журналіст і з більшістю його оцінок  та висновків важко не погодитись. Варто також послухати думку головних дійових осіб - О.Салюка і О.Мочанова (який, як відомо, також не є останньою людиною в автоспорті і журналістиці) Зрештою й Перший Автомобільний Канал присвятив цій подіїї безпрецедентно багато часу. Може нарешті українські медіа почнуть більше уваги приділяти українському автоспорту? Для того, правда, треба й українським гонщикам навести порядок у своїй парафії - Автомобільній Федерації України і довести рівень проведення внутрішніх змагань хоча б до рівня прибалтів, чехів, поляків та й тих же турків, які вибороли право проведення у себе етапів першості світу з ралі. Оновлено 22.04.10 17.10 P.S. До речі, Є дуже цікаві коментарі Олексія Щукіна (один з найдосвідченіших штурманів Росії) до статті В.Некрасова. Рекомендую. Джерела: http://www.fiaetcc.com/ http://www.rally1000miglia.it/ http://rally.in.ua http://autosport-pro.blogspot.com/2010/04/erc.html Фото: www.rajdy.v10.pl

Бесконечная история - The NeverEnding Story

Судьба на утре дней дала мне талисманы, Число их было три, и разны смыслы их. © Константин Бальмонт. Талисманы Мальчик, глядящий на мир сквозь карамели стеклышко, - здравствуй. © Мой Добрый Гений Он еще не  в  моем  Мире, а  в своем. Только наши Миры  сейчас так близки,  что мы  можем  увидеть друг  друга, когда тонкая стенка между ними становится на миг прозрачной. ... - Да, -  ответил Атрейо,  - Талисман прокладывает путь. Но отнимает у тебя цель. © Михаэль Энде. Бесконечная история
Удивительная история человеческого мальчика в стране Фантазия. Детская сказка о взрослой проблеме выбора,  о цене находок и потерь, о трудном пути Познания и Постижения. О сосуществовании Миров Реальности и Фантазии Смотреть замечательный клип Постижение Радость переполняла  его - радость жить и быть самим собой. Потому что  теперь он  снова знал, кто он такой и к какому Миру  принадлежит. Он родился заново. И самое прекрасное было то, что теперь  он хотел быть именно тем,  кем он был. Если  бы он  мог выбирать  из бесчисленных возможностей, он выбрал бы только эту  одну. Теперь он знал:  в мире есть тысячи тысяч радостей, но, в сущности, все они - одна-единственная радость: радость любить. Любить и радоваться - это одно и то же.      И  потом, много лет спустя, когда Бастиан давно уже возвратился в  свой Мир,  когда он  стал взрослым  и  даже старым, его  никогда не  покидала эта радость.  В  самое тяжелое время радость эта  жила в  глубине его  сердца, и заставляла его улыбаться, и утешала других людей.
© Михаэль Энде. Бесконечная история
Читать историю можно здесь Для тех, кто не любит читать - фильм в двух частях: Часть первая и Часть вторая Enjoy!)))

Весенняя прогулка. Воскресение.

Ясного светлого дня тем, кто встречает Воскресение на природе))) Enjoy!))))

... я говорю Вам: "До свиданья" © ))))))

Як і передбачалося програмою випробувань, сьогодні завершився перший етап випробування бета-версії істоти з елементами інтелекту  (virtual intelligent creature - VIC) нік Olduser. Зважаючи на числені недоліки модель буде піддано певній радикальній модернізації, зокрема буде модернізовано числені підсистеми зі зворотніми зв’язками, що зробить модель більш динамічною та забезпечить гнучкість тарґетінґу (Targeting). Прохання до бета-тестерів: надавайте свої зауваження та пропозиції до 5 квітня 2010 року. Одночасно повідомляємо, що набір бета-тестерів триває. Прохання зголошуватись на конкурс. Адміністрація

VLN-2010: на старт!

27 березня о 13.00 за київським часом стартуватиме перша гонка серії VLN сезону 2010 року.
Не обійдеться без наших гонщиків.
Андрій Лебідь з німецького "Чорного Сокола" вперше стартуватиме  в більш серйозному класі SP-5 на автомобілі BMW Z4.
Українські старожили класу SP-5 Олексій Кікірешко з Андрієм Онистратом стартуватимуть на BMW M3. До речі, 14 квітня О.Кікірешко виступатиме в екіпажі з О.Салюком-молодшим на етапі чемпіонату світу з ралі "Ралі Турції".

Команда Цунамі РТ цього року буде представлена двома екіпажами: основним (Андрій Круглик, Олексій Басов і Олександр Гайдай) на Porsche 997 GT3 Cup в класі CUP2 та молодіжним (Кирило Чмих та Олексій Яцюк) на Ford Fiesta в класі SP2.
В складі молодіжки молоді гонщики відібрані у 2009 році за програмою "Вибір "Цунамі" - швидкість майбутнього" , яким надана можливість перевірити свою кваліфікацію і продемонструвати свої можливості на легендарній трасі Нюрбургрінг-Нордшляйфе.

Нагадаємо, що серія VLN-2010 складається з 10-ти багатогодинних гонок, які відбуваються на Нюрбургрінзі на майже 26 кілометровій  "Північній петлі", знаній також як "Зелене пекло".

Вдалих стартів побажаємо нашим гонщикам!

Джерела:
vln.de
http://tsunami-rt.com

Янголи таніють, янголи таніють, чом не купуєте?....

Дiвчата, дiвчата,
Чого сумуєте,
Хлопцi потанiли*, хлопцi потанiли,
Чом не купуєте.

©
МАМЦЮ МОЯ, МАМЦЮ (обрядова галицька пісня)
_______
* потаніли - подешевшали


Я вчера видел раков по пять рублей. Но больших, Но по пять рублей...
Правда, большие...
но по пять рублей...
но очень большие...
хотя и по пять...
но очень большие...
правда, и по пять рублей...
но зато большие...
хотя по пять, но большие...
а сегодня были по три,
но маленькие, но по три...
но маленькие...
зато по три...
хотя совсем маленькие...

© М.М. Жванецкий, "Я видел раков"

Фатима и Франсуаза

Un peu de soleil dans l'eau froide
И было в мире две женщины, которые, не подозревая о моем существовании, на всю жизнь лишили меня разума и покоя.
Подозреваю, что впервые влюбился я в первый день своей жизни, но это лишь подозрения. А то, что я помню четко случилось где-то между четырьмя и четвертью пятого года... На мой четвертый день рождения мне подарили младшего брата - маленькое крикливое существо, внезапно отобравшее у меня внимание родителей. До этого со мной ходили в кино, читали мне книжки, немножко учили рисовать и катали на мотоцикле. С книжками решилось само собой, ибо я предусмотрительно научился читать несколько раньше четырех лет, на мотоцикле удавалось посидеть, рисование не волновало, а вот без кино жизнь потеряла краски. Выручила взрослая соседка (лет 14-ти, как я сейчас понимаю) Валя. Вале мама давала деньги на кино со мной в нагрузку. Поскольку события на экране поглощали меня всецело, то Валя ходила со мной в кино с удовольствием, естественно что любимые фильмы "про войнушку" коварно подменялись фильмами про любовь. Хитом тогда был раджкапуровский фильм "Бродяга", который мы с Валей просмотрели немыслимое количество раз, но в памяти у меня он оставил только песню и... Риту. Из всех сюжетных перипетий я усвоил четко: девушка самя-лучшая-в-мире, ее хотят обидеть, поэтому ее надо защищать и говорить ей хорошие слова, чтобы она не плакала. В этот омут-сценарий меня втянуло всецело - засыпая видел улыбающуюся мне Риту, утром просыпался от ее пристального взгляда, а во дворе с утра до вечера разыгрывались нешуточные сражения с ее врагами. На роль Риты было огромное множество претенденток, но немыслимо было пройти кастинг. (Ах, Рита, Рита... много позже я узнал, что ее (актрису) звали Наргис, а по-настоящему - Фатима Рашид. До сих пор нет-нет да и отзовется в сердце мелькнувший восточный профиль или случайный взгляд черных глаз). Однажды на роль Риты пробовалась совсем взрослая первоклассница Юлька с нашей улицы. Юлька была существом неземным и недоступным - небожительницей (по уличному это называлось "задавака"). У нее был настоящий германский портфель с пеналом и черти-чем еще более загадочным, но самое главное - она была рыжей, единственной на всю округу рыжей девчонкой.  (Если бы это было в наши дни Юльку можно было бы описать термином "рыжий смайлик" - круглая конопатая лукавая рожица с огромными синими глазами и улыбкой до ушей в копне огненно-рыжих волос). Юлька снисходительно относилась к нам, 4-5 летней шантрапе, но роль принцессы Риты (к тому времени в развивающемся сценарии Рита уже была то ли царевной, то ли княжной, а слух о новой игре гулял по соседним дворам и улицам) ей явно импонировала. А в доме напротив жила огромная овчарка то ли Рекс, то ли Джек, больше известная на улице как Фашист, из-за своего свирепого вида и злобного лая. Естественно, что хозяином у Фашиста мог быть только Гитлер (на самом деле Моисей Соломонович, который заведовал продуктовым магазином). Фашиста вся эта детская многоголосая суета явно интриговала и раздражала, потому он одним махом перелетел через заборчик и кинулся к нашей "труппе". Надо сказать, что собак я никогда не боялся (не потому, что сильно храбрый, а потому, что глуповато-самоуверенный), у нас была собака, которая недавно ощенилась, да и Фашист на меня никогда не лаял. Кто его знает, может Фашист тоже хотел поучаствовать в игре, например в роли серого волка, но при виде громадной собаки народ прыснул в разные стороны, остались только мы с Юлькой, я не успел испугаться, а она похоже успела сильно. Джек/Рекс от изумления притормозил, а я уже испугался и с перепугу схватил его за ошейник. Может из-за того, что от меня пахло щенками или еще по какой причине, но пес дал себя погладить. Я поднял глаза и увидел Юльку, которая смотрела на меня так, что мне захотелось тут же совершить нечто героическое, Рита переселилась в Юльку! Лучше бы она на меня так не смотрела! Ничего более глупого и героического чем сесть верхом на Фашиста, я не придумал. Через долю секунды я лежал на снегу, а перед лицом разверзлась жуткая собачья пасть. Но ума у пса оказалось больше чем у меня, поэтому голову он мне не откусил (за что я ему искренне благодарен по сей день), а обиженно-грозно гавкнув побежал к своему дому. Минут пять я был героем, ровно до тех пор, пока не назначил Юльку на роль Риты (выбор был для меня совершенно очевидным). Возмущенное театрально-героическое сообщество прореагировало адекватно - дружно обозвало нас с Юлькой задаваками (так я впервые был приравнен к небожителям)  и создало три новых труппы со своими Ритами, которые разбрелись по разным дворам. Представления меня уже не интересовали, появился живой объект восхищения и почитания. Мне милостиво разрешалось иногда встречать после уроков Юльку у школы, нести ее портфель и рассказывать ей по дороге домой сказку. Самое удивительное, что Фашист на нас никогда не лаял, а дети не дразнились. Фатима улыбалась. Идиллия длилась не долго и драматически завершилась в два действия. Однажды, идя к Юльке в школу услышал, что в Рось с "греблі" сорвался танк, старшие пацаны нашего двора удрали с уроков - смотреть. Юлька не подвела - согласилась мгновенно. Дорогу я вроде знал... До грэбли мы добрались нормально, танк действительно соскользнул с плотины и ухнул в Рось, два других безуспешно пытались его выдернуть на берег. В толпе зевак время летело незаметно, быстро темнело. По плотине мы перебрались на свой берег засветло, а потом нас начало "водить". Было страшно, хотелось зареветь во весь голос, но при Юльке нельзя. Чудом встретилась нам бабушка Софья Францевна, у которой мои родители снимали раньше квартиру. Она-то и доставила нас на нашу улицу по домам. Дома со мной разобрались быстро, но потом пришел Юлькин папа, хотел ругаться, но когда увидел калибр дочкиного кавалера рассмеялся (лучше бы он меня, гад, ударил) и ушел.  Юлька со мной не разговаривала. Срочно нужен был подвиг во имя и в честь. Идея появилась сразу - съехать с горки стоя на санях прям к ногам моего обожаемого идола. Взобрался на верхушку, горка - почти обрыв. Приближаются первоклашки. С криком "Юляяяяя!" эффектно (мне так воображается) лечу, стоя на санях, вниз. С ужасом понимаю, что сани не управляются и летят на Юльку. Глаза у нее опять очень выразительные, но, наверное, так она смотрела на Фашиста. Случается чудо - сани улетают в сторону, я сбиваю Юльку с ног, а в волшебном германском портфеле что-то отвратительно хрустнуло. Fin de l'amour. Юльку от меня оградили, вскоре мы переехали в другой город. В памяти осталась Юлька (я до сих пор могу закрыв глаза пересчитать веснушки на ее носу), а в душе горькое осознание несправедливости мира и жажда поклонения Ей. Так Фатима скроила мою душу для поклонения и свершения бессмысленных и вызывающих поступков во Имя. Имена менялись, но всегда стояла за ними Рита-Юлька-Фатима.  Совершение подвигов и верное служение грело душу и кормило тщеславие, но то же тщеславие потихоньку стало требовать взаимности от объекта поклонения. Некоторые события и явления подсказывали, что грядет нечто новое. То ли взросление, то ли нечто свыше давало понять, что все в этом мире обстоит несколько иначе. Образы-шаблоны и образы прошлого не стали менее яркими и желанными. Просто открывались другие, которые требовали не только поклонения и посвящения, а и понимания, восприятия на грани безумия, не жертв, но поступков и сопереживания. Все было притягательно, бесформенно, необъяснимо и ... без правил. И тут оказалось, что это игра для двоих. Для Двоих, у которых в душе звучит одна и та же струна, но музыку струны они воспринимают по-разному. Судя по всему, один конец струны закреплен в Преисподней, а второй - в Небесах. Дергают за эту струну и черти, и ангелы, и все кому не лень, а вот слышат - только Двое. И уж когда двое слышат музыку одинаково начинаются чудеса и странности. Музыка может потребовать спрятаться на ночь в здании панорамы обороны Севастополя или довести за два дня с помощью палочек от эскимо и телефонных автоматов до безумия военного дядьку, не пустившего накануне Двоих на вечерний киносеанс в ДОФ. Однажды Музыка подсказала, что целоваться интереснее среди бела дня посреди двора каунасской семинарии, а лучшие в мире фотографии Каунаса - если залезть по гнилой лестнице на колокольню костела, находящегося на территории секретного  завода. При этом музыка не сообщала, что самый-главный-начальник семинарии в молодости получил отлуп от бабушки и потому из вредности и зависти наябедничает ей на внучку. А еще не сказала, что с колокольни будут снимать пожарники, а кагебисты отберут фотоаппарат (насовсем). Не, может ей, как и Двоим просто не было до этого дела... Ох, как много раз Музыке ни до чего не было дела! Всё было густо и бесформенно замешано, как перенасыщенный раствор, который мгновенно кристаллизуется и обретает форму, если в него попадет маленький кристаллик-зародыш. Кристаллик упал, назывался он "Немного солнца в холодной воде" от Франсуазы Саган. Упал может чуть поздно, но туда, куда надо, хотя совершенно случайно. Однажды хорошие и умные люди (Господи, спасибо Тебе, что Ты даришь мне встречи с хорошими людьми, но их-то за что карать встречей со мною?)  порекомендовали мне студенту-шалопаю перестать валять дурака, собрать свои соображения и результаты работы в кучку и выступить на конференции, самой что ни на есть научной. Сначала все было бешенно увлекательно, но за день до конференции стало страшно, т.к. в концепции обнаружилась совершенно очевидная логическая ошибка. Но было поздно, тезисы были уже напечатаны.  Безумная бессонная ночь прошла, настало яркое утро и приближался скандальный позор. Выступление было запланировано на вторую половину дня, вероятно для полного осознания глубины падения - об ошибке научному руководителю я не сказал ни слова. Милейший человек, Галина Александровна, видя мое состояние и не понимая его причин, вдруг подтолкнула меня локтем и протянула мне журнал: "Почитайте, удивительная вещь". Первые десять строчек я читал минут пятнадцать, никак не мог переключиться, потом отключился от конференции. Выступил я хорошо, ведомый неведомой силой, честно признав ошибку и тут же найдя и доложив правильное решение. Так в жизни появилась вторая звезда по имени Франсуаза. Наступила ее эпоха - эпоха открытости, ясности и беспощадно-нежной лирики. Вдруг разом осозналось, что у взрослой игры таки есть правила и они давно тебе известны, но не были поняты. Что ты должен слышать не только свою Музыку, но и Музыку второго из Двоих. И понимать ее лучше, чем свою... Однако оказалось также, что между "понимать" и "поступать" лежит пропасть, что надо искать пути преодоления, что их много и не все они верны.  Франсуаза всегда смотрела доброжелательно, но насмешливо, как бы спрашивая: "Ну,  что, сможешь быть достойным такой женщины? Ты ведь ее видишь такой же, как вижу ее я. Ты ведь в мечтах представлял себе именно такую." Так и живу под опекой обаяния этих двоих, хотя они обе покинули этот мир. Фатима провоцирует на подвиги и посвящение, а Франсуаза насмешливо наблюдает и предупреждает. Тяжелее всего жить, когда они берутся за меня одновременно... Две звезды класса "Ф" - черная и оранжево-рыжая. Однажды сказала мне приятельница: "Ты неисправим и последней женщиной, в которую ты влюбишься будет врач-патологанатом на вскрытии". Может и правду сказала... Но тогда у чернявой патологоанатомички должна быть рыжая синеглазая ассистентка. Чтобы круг замкнулся.

Зірка Сходу, або Ще один привід захоплюватись ралі )))

Жінка в ралі - явище не дуже рідкісне. Але хто пригадає хоч одне ім’я, так з ходу? Хіба переможця Дакару Юту Кляйншмідт, або чемпіонку світу з ралі Мішель Мутон з її штурманесою Фабрицією Понс. Ті, хто хоч трошки знається на українському автоспорті моментально згадає фантастичну Ірину Коломейцеву, може пригадає сестер Яніну та Наталію Франчук, Ладу та Аліну Соустових і симпатичну Інесу Тушканову. Загалом жінок-штурманів у ралі досить багато, пілотів мало! І це в християнській Європі. Але й в мусульманських країнах є зірки автоспорту. Найяскравішою серед них є туркиня Бурджу Четінкайя (Burcu Cetinkaya) - відчайдушна і приязна дівчина, яка стала куміром  Туреччини і жінок мусульманського світу. Завдяки своїй відкритості і приязному характеру Бурджу є також улюбленицею ралі-фанів всієї Європи. Батьки Бурджу працювали в автомобільній промисловості Туреччини, отже дитинство дівчинки пройшло серед автомобілів. Першиим її автомобілем став Opel Calibra, який вона випросила у батька ще в шкільні роки. Бурджу закінчила два престижних коледжі в Стамбулі та університет. За фахом є економістом. Життєве кредо (вислів видатного турецького реформатора Мустафи Кемаля Ататюрка): "Нації які мають звичку шукати шляхів до комфортного життя без наполегливої праці та навчання, без подолання труднощів приречені на втрату національної гідності, свободи і майбутнього" (приблизний переклад з турецької мій) (Господи, дай моїй країні свого Ататюрка і забери звідси пришелепкуватих пасічників та зайд-пройдисвітів) Куміром Бурджу в ралі є Мішель Мутон, з якою вона підтримує дружні стосунки і навіть зробила інтервью для газети "Хурріет". Ця тендітна дівчина з вигляду більше нагадує сучасних моделей (зріст 167 см, вага 51 кг), але характером не поступається найзатятішим бійцям ралі. Бурджу має надзвичайно широке коло заінтересувань: театр, шахи, стрілецький спорт, баскетбол, волейбол і сноуборд (вона дворазова чемпіонка Туреччини зі сноуборду). Добре володіє французькою та англійською мовами і досить впевнено спілкується німецькою та італійською. Бурджу є улюбленицею преси - як тільки її не назівали: "Турецька тигриця", "Турецька фурія", "Принцеса ралі"..., вона завжди дає відверті інтервью, дуже кваліфіковано і виразно коментує події в гонках і довкола ралі. Бурджу бере активну участь у громадському житті Туреччини, веде щотижневу передачу на одному з турецьких каналів, є активною учасницею руху за рівні права жінок у Туреччині. Про досягнення Бурджу в ралі детально можна прочитати на її офіційному сайті. Відзначимо лише, що вона є чотирьохразовою чемпіонкою Туреччини з ралі (2006-2009 роки), а також переможцем та призером міжнародних кубків. Виступає на автомобілях Ford Fiesta. Цього року планує взяти участь у етапі чемпіонату світу з ралі у Туреччині (14-18 квітня) та виступити на вісьми етапах IRC (INTERCONTINENTAL RALLY CHALLENGE). Вперше в історії IRC в змаганнях буде представлений жіночий екіпаж - штурманом в екіпажі вже другий рік є Чічік Гюней (семиразова чемпіонка Туреччини зі сноуборду) - надзвичайно жвава і завжди усміхнена дівчина. Головним спонсором дівчат є компанія Red Bull, але для фінансування повної програми бракує ще 250 тис євро. Отже, до червня треба знайти ще пару спонсорів. 19 березня  - день народження Бурджу. Вітаючі її з днем народження хочеться побажати успіхів цій талановитій, наполегливій і симпатичній дівчині. Good luck, Burcu! Джерела 1. Фан-клуб Бурджу Четінкайя на Facebook http://ru-ru.facebook.com/burcucetinkaya 2. Офіційний сайт Бурджу Четінкайя http://www.burcucetinkaya.com/index-en.htm 3. Інтервью для журналу Handbrakes & Hairpins  http://www.rallybuzz.com/burcu-cetinkaya-interview/ 4. Профайл Б. Четінкайя на Сайті Red Bull Фото: © Ivo Nesrovnal ewrc-results.com інші з офіційного сайту та альбомів фанклубу
Страницы:
1
2
3
5
предыдущая
следующая