Повышение цен на:

Зараз ряд політичних сил, як в Україні так і за її межами, зацікавлені у розколі нашої держави.

Економіка, інформаційний простір, мова, релігія, культура, історія – це невеликий перелік, яким намагаються користуватися антиукраїнські сили, практично, щодня.

З органів влади поступово витісняються патріотично налаштовані політики. Влада оновлюється за принципом: гроші, або родинні зв’язки. Засоби масової інформації міцно «обробляють» молодь русифікацією. Україна перетворюється на космополітичну державу.

Крім того, олігархи на стільки тримають у руках економіку, що молодим людям, практично, не можливо без стартового капіталу розпочати власну справу. Розчарована частина молоді працює за копійки на панів. А ті жирують.

Гине українське село. Відсутність сучасного житла та роботи з гідною заробітною платнею змушує селян емігрувати у міста, або за рубіж.

Така гірка картина навіює на те, що в Україні неминуча чергова революція. Цього разу соціальна. Звісно, вона може підірвати і так слабкий суверенітет нашої держави. Але коли вона наступить, то в той момент про це ніхто не буде думати. Цим, звісно, захочуть скористатися зовнішні вороги України, щоб пошматувати нашу державу на дві, а то і три, частини.

Цього не можна допустити! Всі, хто живе в цій країні, має об’єднатися заради власного дому – України. Будувати нову Україну мають нові, незаангажовані, молоді і енергійні люди. Настав час об’єднуватися заради майбутнього!

Чи вважаєте Ви себе українським націоналістом?

Запрошую Вас взяти участь в опитуванні та шляхом голосування дати відповідь на запитання: "За якою політичною силою Ви пішли б сьогодні?". Голосування анонімне. Реєстрація учасників не потрібна. Тож завітайте на мій блог http://tarastokar.blogspot.com/ і проголосуйте.

Давайте політикам покажемо їхнє місце і потребу для українського суспільства.

Опитування-голосування: Якого політика Ви готові захищати на Майдані?

Андрій ОКАРА

ПОЛТАВА-2009 ЯК ЗАГРОЗА ТА ЯК ГУМАНІТАРНИЙ РЕСУРС

300-річчя Полтавської битви повинно відкрити новий етап в російсько-українських відносинах

Зустріч Віктора Ющенка та Володимира Путіна 12 лютого у Москві принесла справжню сенсацію: президенти України та Росії таки домовились спільно відзначати 300-річчя Полтавської битви, до того ж у трьохсторонньому форматі – з залученням Швеції, представників якої російський президент навіть визвався запросити сам.

Це справжній прорив, бо на попередній російсько-українській зустрічі на найвищому рівні йшлося лише про спільне святкування 200-річчя Гоголя, а щодо битви – мовляв, ніяк неможливо через різні інтерпретації цієї події в російській та українській історіографіях.

За адекватного підходу тема 300-річчя Полтавської битви для України може стати важливим гуманітарним ресурсом впливу і розвитку іміджу країни (так званою "Soft Power" – технологією "м'якої влади"). За незбалансованого і недбалого підходу ця тема може стати реальною гуманітарно-політичною загрозою: наприклад, ухилення од діалогу з Росією з приводу 300-річчя і від спільного відзначення (саме "відзначення", а не "святкування"!) означатиме моральний програш влади і позиціонуватиме її представників як слабаків, що не вміють відповідати на виклики і "тримати удар". Оскільки 2009 рік – це не тільки ювілей, а ще й рік президентської передвиборчої кампанії, очевидно, що різна інтерпретація битви і її наслідків, а також постатей Петра I та Івана Мазепи може стати матеріалом для чергової інформаційної війни, яку зацікавлені сили неодмінно використають для подальшого ментального та ціннісного розколу країни.

Тож вибір формату відзначення 300-річчя Полтавської битви для України є питанням справді стратегічного характеру.

Полтавська битва: погляд з України, Росії та Швеції

Отже, Полтавська битва, що відбулася 27 липня (за старим стилем) 1709 року на північних підступах до Полтави, стала, наскільки можна судити з трьохсотлітньої дистанції, справжньою "точкою біфуркації" – таким ключовим моментом, після якого історія Європи пішла іншими шляхами.

Після битви під Полтавою Швеція почала "зосереджуватися" – зняла з себе тягар наддержави, перестала бути загальноєвропейським політичним "балансиром" і фактично почала будувати той самий "шведський соціалізм", яким шведи зараз пишаються.

Росія навпаки: існує причинно-наслідковий зв'язок між битвою під Полтавою та перетворенням Московського царства на Російську імперію, влаштовану на новій, секулярній, концепції влади та централізованій моделі державного устрою.

Одна із складностей у знаходженні російсько-українського взаєморозуміння щодо 300-річчя Полтавської битви полягає у відмінностях історичних міфів. Справа не лише в тому, зрадив Мазепа чи не зрадив. Справа навіть не в тому, було на нього накладено анафему з дотриманням канонічного права чи ні? Справа в тому, що в Росії усі знають про "викторию под Полтавой", але далеко не всім навіть гуманітарно освіченим людям відомо про трагедію Батурина, про тактику "випаленої землі", яку Петро повелів Мазепі застосовувати до українських регіонів, де могло пройти шведське військо, про руйнування Запорізької Січі, про політику обмеження прав Гетьманщини і т.д. Тому російська свідомість не сприймає того факту, що у тих подіях діяло, як мінімум, три суб'єкти: російський, шведський та український, а не лише два перші, як вчили у радянській школі. Тож на сьогодні створення "спільного" для Росії та України курсу історії, про необхідність чого постійно заявляють російські політики, – з області малореального.

Над іміджем Івана Мазепи, Петра I та інтерпретацією Полтавської битви ось вже 300 років працюють дві команди "чорних" піарників – істориків, публіцистів, письменників, кінорежисерів. Одна команда доводить, що Мазепа – "зрадник", "клятвопреступник", "другий Іуда", тоді як Петро – "мудрий цар", "переможець", "реформатор", "модернізатор", "європеїзатор" (з цією "PR-командою" попрацював і Олександр Пушкін). Інша команда доводить протилежне: Мазепа – "державний будівничий", "євроінтегратор", "покровитель наук і мистецтв", Петро ж – "азіатський тоталітарист", "скажений тиран" та "збоченець" (один з останніх "шедеврів" цієї "агітгрупи" – фільм Юрія Іллєнка "Молитва за гетьмана Мазепу"). Зрозуміло, що обидві інтерпретаційні схеми існують за логікою пропаганди та інформаційних воєн – аргументи обох сторін добре відомі протягом трьох століть. Тому намагання відстоювати одну з цих версій з точки зору продуктивності російсько-українського діалогу неперспективне.

Гарним прикладом підходу, що розбиває усталені стереотипи, є книга пітерського історика Тетяни Яковлевої "Мазепа", видана минулого року в серії "Жизнь замечательных людей" (!) московським видавництвом "Молодая гвардия". Автор – росіянка, позбавлена якихось особистісних сентиментів щодо України, намагається за допомогою позитивістської методології дослідити справжні мотивації вчинків гетьмана і докладно розповісти російському пересічному читачеві те, що російська історіографія воліє обходити увагою: і про Батурин, і про тактику "випаленої землі", і про образ тієї квітучої України, яку майже збудував Мазепа, і про те, що саме український гетьман може вважатися одним з провідних ідеологів створення Російської імперії.

У 2004 році (до речі, напередодні Оранжевої революції) Тетяна Яковлева віднайшла у фондах Санкт-Петербургського інституту історії РАН, опрацювала і частково видала той самий знаменитий Батуринський архів гетьмана Мазепи (близько 1000 документів), який історики марно шукали протягом століть. (Українське МЗС вже порушило питання про копіювання цього архіву для України або навіть про його можливу передачу.)

Полтавська битва: погляд з Полтави

Якщо для Києва, Москви та Стокгольму Полтавська битва і її ювілей – це абстрактно-концептуальна ідеологічна проблема, то для Полтави – питання цілком конкретне, емпіричне, навіть господарче.

Саме битві Полтава зобов'язана тим, що під час адміністративних реформ Олександра I у 1802 році з полкового містечка вона перетворилася на центр великої губернії. Прадавні Лубни – вотчина князів Вишневецьких, Ромни, відомі своїм ярмарком, чи навіть придніпровський Кременчук з точки зору практичної доцільності мали більше шансів стати губернським центром, але "тендер" виграла саме Полтава.

Існує два полтавських бренда, які мають загальносвітову відомість чи, принаймні, можуть на неї претендувати: Гоголь та Полтавська битва 1709 року. Але щоб Полтава могла повноцінно заробляти на їхній експлуатації, щоб могла стати великим туристичним центром, ще треба докласти чимало зусиль. Поки що музейна, туристична та навіть готельна інфраструктури міста знаходяться у проблемному стані.

На сьогодні сформульовано дві концепції перспективної реконструкції поля Полтавської битви.

Автором першої є полтавський архітектор Валерій Трегубов: поле передбачається максимально наповнити об'єктами показу – відреставрувати існуючі споруди (склеп на могилі російських воїнів, Сампсоніївську церкву, сам Музей Полтавської битви) та побудувати нові – в першу чергу Музей історії українського козацтва (вже існує проект, виділена державна субвенція, ось-ось мають розпочатися будівельні роботи), в другу чергу – Музей історії Росії, Музей історії Швеції, Музей Івана Павловського (організатора першого музею у 1909 році) з конференц-залом, залом для прийомів та ін.

Автори другої концепції – києво-полтавський архітектор Віктор Шевченко та полтавський художник Олександр Нечипоренко – виходять з недоцільності забудови поля битви, яке розглядається як найважливіший меморіальний об'єкт. Їхній план передбачає протягом 20-30 років знесення максимально можливої кількості будов XIX-XX століть, у тому числі нинішнього Музею Полтавської битви та численних об'єктів Інституту свинарства УААН, розташованих в центральній частині поля. Музеї ж передбачено перенести до центру Полтави – або в приміщення колишнього Петровського кадетського корпусу (унікальна архітектурна пам'ятка першої половини XIX століття зараз знаходиться в занедбаному стані – навколо нього йде складна судова справа), або в наймодерновіших, наново збудованих в стилі "хай-тек" музейних поліфункціональних приміщеннях.

Кожна з цих концепцій має свої плюси і мінуси, а також складнощі виконання і дефіцит грошей. Але, як визнав міський голова Полтави Андрій Матковський, об'єднує ці дві концепції те, що першочерговим кроком підготовки до 300-річчя повинно стати упорядкування самого поля битви (розчищення, рекультивація, звільнення його частини з-під колишнього військового містечка та бази паливних матеріалів) і реставрація кількох редутів в натуральних розмірах 50 на 50 м (єдиний відновлений у 1909 році редут виконаний в мініатюрі – 35 на 35 м).

Ще одна проблема пов'язана з найновішою українською політтехнологією – війною пам'ятників. Згідно з Указом президента України N955 від 9 жовтня 2007 року, передбачається встановлення у Полтаві пам'ятників Івану Мазепі та Карлу XII. Але в цей проект закладається, як здається, велика концептуальна помилка. Цілком логічно, аби пам'ятник Карлу стояв не в центрі Полтави, яку шведи протягом двохмісячної облоги не змогли взяти, а на самому полі – наприклад, біля одного з редутів, який взяти їм таки вдалося. А от що буде символізувати пам'ятник Івану Мазепі на полі битви, в якій він не брав участі і після якої трагічно завершилася його кар'єра, а згодом і життя, – це питання. В Росії багато хто обурений самим фактом появи пам'ятника гетьману-"зраднику", але, в принципі, готові змиритися з тим, що це внутриукраїнська проблема. Тож такий пам'ятник не повинен викликати ані іронії, ані сарказму: найкраще місце для нього – в історичному центрі Полтави.

Полтавська битва: погляд у майбутнє

Кульмінацією подій, пов'язаних із відзначенням 300-річчя Полтавської битви, можуть стати щорічні військово-історичні реконструкції на полі – так звана "жива історія". Детальна програма та проект такого дійства розроблений президентом громадської організації "Департамент воєнно-культурної антропології" Олексієм Руденко (у його професійному багажу, поміж іншого, недавня реконструкція бою під Крутами і три роки проведення міжнародного військово-історичного фестивалю "Terra Heroica" у Кам'янці-Подільському). Так, вже у цьому році у подібній реконструкції під Полтавою можуть взяти участь до 100, а у 2009 році – до 500 чоловік з України, Росії та різних країн Європи, чиї представники брали участь в битві на боці Карла XII.

Як відомо, людську увагу можна привернути лише розвитком дії, тож саме щорічні військово-історичні реконструкції під Полтавою, якщо вони отримають загальноєвропейський розголос і визнання, можуть стати одним з найголовніших факторів туристичної привабливості та брендінгу Полтавського регіону.

Отже, зараз складаються усі підстави для російсько-українського взаєморозуміння на проблемі 300-річчя Полтавської битви. Українській стороні є про що вести продуктивний діалог з Росією: про Батуринський архів, про анафему Мазепі, про участь російського бізнесу в реставрації пам'ятників та поля Полтавської битви, про розвиток історичного туризму, про участь у військово-історичних реконструкціях, про ознайомлення російського суспільства з українськими інтерпретаціями подій Північної війни (1700-1721) та ін.

Як правило, кожна "кругла" дата використовується владою для історичного підтвердження тих чи інших сучасних прав, для збільшення власної сили, легітимності та авторитету. Наприклад, 300-річчя Переяславського договору у 1954 році було використане для символічного "підтвердження" російсько-українського союзу та для зміцнення політичного режиму Микити Хрущова (на початку 1980-х років з цією ж метою режим Леоніда Брежнєва використав 1500-річчя Києва). З метою ствердження політичного статусу Москви у 1947 році з великою помпою відзначено 800-річчя міста, а от 850-річчя у 1997 році було більше схоже на PR-кампанію мера Юрія Лужкова в якості політика загальноросійського значення. Помпезне 300-річчя Санкт-Петербургу у 2003 році повинно було всьому світові розповісти, хто такі "пітерські" і яке вони мають моральне право керувати усією Росією. Під час ліберальних реформ Олександра II у Новгороді Великому 1862 року встановлено відомого пам'ятника до 1000-річчя Росії. До речі, 200-річчя Полтавської битви теж відзначено з помпою не заради любові до мистецтва: Микола II намагався використати ювілей для збільшення власної легітимності в очах суспільства під час складного політичного протистояння з Державною Думою.

Тож питання до 300-річчя битви під Полтавою, відповідь на яке ще треба знайти і сформулювати, є таким: що саме означає ця дата для сучасної України, для сучасних українців, для сучасних українсько-російських та українсько-шведських стосунків?

Без відповіді на нього Полтава стане ще одним "прогуляним" уроком історії.

"Зеркало недели", 23 февраля 2008 года

P.S.

Президент нагородив директора Центру з вивчення історії України Санкт-Петербурзького державного університету Тетяну Таірову-Яковлеву

Президент України Віктор Ющенко нагородив директора Центру з вивчення історії України Санкт-Петербурзького державного університету, доктора історичних наук, професора Тетяну Таірову-Яковлеву орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня.

Високої державної нагороди Тетяна Геннадіївна удостоєна за значний особистий внесок у дослідження історії України та українсько-російських взаємовідносин, плідну наукову діяльність.

Довідка. Тетяна Таірова-Яковлева викладає спеціальний курс – козацька Україна в творах культури. Вона також очолює Центр з вивчення історії України Санкт-Петербурзького державного університету.

Т.Таірова-Яковлева є автором монографій та статей: "Гетьманщина в другій половині 50-х років XVII століття, причини і початок руїни"; "Руїна Гетьманщини: від Переяславської ради – до Андрусівської угоди (1959-1967рр.) "; "Іван Мазепа"; "Гетманщина и её инкорпорация в Российскую империю"; "Донос старшини на І.Самойловича: аналіз першоджерела"; "Іван Богун-Федорович"; "Мазепа-гетман: в поисках исторической объективности"; "Проблемы взаимоотношений Украины и России 1654-1667 гг."; "Проблемы неоднородности украинского казачества и внутренние противоречия их идеалов. Войско Запорожское и Запорожье".

За ініціативи та під керівництвом Т. Таірової-Яковлевої діє спільне видання Центру з вивчення історії України Санкт-Петербурзького державного університету і Санкт-Петербурзького інституту історії Російської Академії Наук документів з архіву І.Мазепи.

http://www.president.gov.ua/news/9066.html

Джерело: http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/47bfd1432f9d3/

Тепер лікарі можуть сказати нам, які звички продовжать наше життя і наскільки

Щасливі люди, які ведуть активне сексуальне життя та не беруть гроші в борг, живуть довше, ніж песимісти, непитущі та бідняки. Довше живуть також любителі шоколаду, парафіяни церков і вегетаріанці.

Як пише сьогодні британське видання "The Independent", нові дослідження показали, на скільки саме років довше можуть прожити люди, які ведуть здоровий спосіб життя.

Дослідники з Гарвардського університету спостерігали за групою з 600 чоловік протягом 60 років. З'ясувалось, що на тривалість життя впливають сім факторів: відсутність алкогольної залежності, звички палити, наявність стабільного шлюбу, регулярні фізичні вправи, здорова маса тіла, вміння гарно ладнати з людьми та освіта.

"Довголіття - це не лише гени чи доля. Вибір людиною здорового способу життя, може проторувати шлях до довголіття", - переконують автори дослідження.

1,8 рік

Будьте переможцем

Як показали дослідження, лауреати Нобелівської премії живуть у середньому на два роки довше, ніж номінанти на цю премію. Якщо ви отримаєте "Оскара", це подарує вам ще кілька років, а якщо ви одержите його двічі, вам забезпечені цілих шість років додаткового життя, переконують вчені в університеті Торонто.

2 роки

Їжте шоколад

[B]Дослідження показали, що темний шоколад корисний для серця, зокрема через антиоксиданти, що там містяться. Ті, хто з'їдає від однієї до трьох плиток шоколадки впродовж місяця, знижують ризик передчасної смерті на 36%, аніж ті, хто не їв цю солодку радість взагалі.

2,5 роки

Багато займайтеся сексом

Про корсить сексу свідчить купа-купезна досліджень. В університеті Каліфорнія переконують, що регулярний секс додає більше двох років життя. А у Брістольському університеті довели, що ризик передчасної смерті вдвічі нижчий у чоловіків, що мають оргазм двічі на тиждень або частіше, у порівнянні з тими, хто займається сексом менше, аніж раз на тиждень.

3 роки

Будьте релігійним і майте багато друзів

Дослідження в університеті Піттсбурга показали, що регулярне відвідування церкви прирівнюється за своїм оздоровчим ефектом до групової терапії - знижується рівень стресу. При цьому, зауважують дослідники, такі відвідини коштуватимуть дешевше, аніж проходження курсу групової терапії.

Схожий ефект, як показали гарвардські дослідження,  у дружби і спілкування.

3,6 роки

Їжте менше м'яса

Вегетаріанські дієти або хоча б зменшення кількості м'яса (до разу на тиждень, а бо й ще рідше) в раціоні може продовжити тривалість життя. Це пов'язано з меншим насиченням організму жирами або збільшенням рівня антиоксидантів, оскільки замість м'яса людина їсть більше овочів та фруктів.

3,7 роки

Ведіть активний спосіб життя

Вчені університету Эразмуса в Голландії стверджують, що рухливість і фізичні вправи вдало впливають на людське серце. Крім того, вони не дають розвинутися ожирінню. Але вони мають бути помірними, не перестарайтесь!



Регулярне вживання червоного вина у невеликих кількостях корисне. Фото thejetsetgirls.blogspot.com

4 роки

Пийте вино

Постійне вживання вина в невеликих кількостях корисне. Голландські дослідники виявили, що ризик передчасної смерті в тих, хто щодня вживав по півсклянки цього напою, на 38% менший, аніж у абсолютно непитущих.

4,1 роки

Знижуйте кров'яний тиск і рівень холестерину

Згідно з доповіддю Єльського університету, низький рівень холестерину та кров'яного тиску пов'язаний із продовженням життя на чотири роки.

5 років

Будьте освічені і грайте в гольф

Учені з Гарварда встановили, що жінки з вищою освітою живуть у середньому на п'ять років довше, ніж жінки без неї. Освічені чоловіки живуть на 7,8 років довше, аніж їхні однолітки. Одне з пояснень - ведення здорового спосбу життя такими людьми. При цьому, була суттєва різниця між результатами дослідження щодо рівнів серцевих захворювань у освічених і неосвічених людей.

Дослідження, проведені в Данії, виявили також, що ті, хто має докторський ступінь, живуть довше, ніж магістри.

Крім того, дослідницька робота у шведському інституті Каролінска показала, що в гравців у гольф рівень передчасної смерті менший на 40%, ніж у тих, хто в цю гру не грає.

6,6 роки

Добре харчуйтеся

Дієта, запропонована дослідниками університету Эразмуса (щоденне вживання темного шоколаду, мигдалю, фруктів, овочів, часника, вина та риби (принаймні чотири рази на тиждень), може подовжити ваше життя на 6,6 роки, оскільки знизить імовірність серцево-судинних захворювань на 76%.

7 років

Втрачайте вагу

Група вчених з Оксфорда довела, що люди, які страждають на ожиріння у віці 40 років, в середньому вмирають на сім років раніше.

7,5 роки

Думайте позитивно

Дослідження в Єльському університеті довели, що в оптимістів на 55% нижчий ризик передчасної смерті. 660 людей віком від 50 років з позитивним сприйняттям світу жили в середньому на 7,5 років довше, ніж песимісти. Вчені в Єльському університеті впродовж 23-ох років спостерігали за тривалістю життя людей з позитивним сприйняттям світу. Висновок очевидний: оптимісти живуть довше!

Також песимісти більш схильні до шкідливих звичок - паління й об'їдання, що у свою чергу призводить до ожиріння і гіпертонії.

Від 8 до 10 років

Не паліть

Група вчених з Хельсінського університету вияснила, що ті, хто взагалі ніколи не палив, у середньому живуть на 10 років довше, ніж ревні курці. Інше американське дослідження показало, що, якщо 35-річний чоловік кине палити, він може продовжити своє життя в середньому на 5,1 роки.



Одружені і щасливі живуть довше. Фото layers-of-stability.com

10 років (для чоловіків)

Одружіться

Відповідно до опублікованої доповіді Чикагського університету, одружені чоловіки живуть у середньому на десять років довше, ніж холостяки. Для жінок ця цифра дещо менша - близько чотирьох років.

Більш 10 років

Будьте щасливі

Щасливі люди, як показало дослідження Університету Кентуккі, у середньому живуть на десять років довше, ніж інші. Крім того, ймовірність захворіти хворобою Альцгеймера у них менша.

14 років

Змініть спосіб життя

Дослідники з Кембриджського університету з'ясували, що ті, хто регулярно робить зарядку, їсть фрукти та овочі, не палить і вживає алкоголь у невеликій кількості, живе в середньому на 14 років довше, ніж інші.

20 років

Будьте багаті та живіть у правильному районі

Дослідження, проведені у Балтиморі (США), показали, що в багатих кварталах тривалість життя складає в середньому 83 роки, тоді як у бідних - 63 роки.

УП.

Это взгляд Феллини Это Федор Михайлович о русской интеллигенции

Уряд Тимошенко підтримав введення великого Державного Герба – даючи позитивну відповідь на опитування, яке напередодні я проводив на трьох сайтах.

Для тих, хто не знає, скажу, що 13 – 14 липня цього року я (з власної ініціативи) проводив опитування на трьох сайтах:
http://blog.i.ua/community/662/290653/
http://tarastokar.uaforums.net/--vt355.html
http://www2.maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_free&key=1247571250&first=&last=&pattern=%E3%E5%F0%E1
Запитання в опитуванні було таким: «Чи потрібен Україні великий Державний Герб?» Як варіант, я пропонував проект Герба, який був створений ще у 1991 році і автором якого були Іваненко І.А, Мітченко В.С., Дмитрієнко М.Ф., Савчук Ю.К.

Історія проблеми

У січні 2001 року до Верховної Ради України надійшов законопроект «Про великий Державний герб України» (реєстр. No5274-1). Документом пропонується затвердити великий Державний герб України який є зображенням на синьому щиті золотого Знаку Княжої Держави Володимира Великого (малого Державного герба України); над щитом — відтворення великокняжого вінця і синьо-золотого шатра. По обидва боки щита від щита зображено щитотримачів: справа — золотого лева, зліва — козака з мушкетом. Під щитом — стрічка, що поєднує національні кольори, — синій та жовтий; під стрічкою — золоті колоски пшениці, скріплені кетягом калини.

ЗАКОН УКРАЇНИ

(проект)

Про затвердження великого Державного Герба України

Цей закон згідно з Конституцією України встановлює зображення великого Державного Герба України і регламентує його використання.

1. Великим Державним Гербом України вважати Герб, виконаний авторською групою у складі:

    * ІВАХНЕНКА О. А. , Заслуженого діяча мистецтв України, професора Української академії мистецтв.
    * МІТЧЕНКА В. С. — члена спілки художників України, старшого викладача Української академії мистецтв.
    * ДМИТРІЄНКО М. Ф. — доктора історичних наук, завідуючого відділом спеціальних історичних дисциплін Інституту історії України Національної академії наук України.
    * САВЧУКА Ю. К. — кандидата історичних наук, наукового співробітника відділу спеціальних історичних дисциплін Інституту історії України Національної академії наук України.

(Кольорове та чорно-біле зображення додаються.)

2. Зображення великого Державного Герба України розміщується на печатках органів державної влади і місцевого самоврядування, грошових знаках та знаках поштової оплати, печатках, штампах, бланках державних установ, посольств України за кордоном.

3. Закон набирає чинності з дня його опублікування.

Критика проекту

У свій час цей проект великого Державного Герба України був підданий критиці. Запропонований варіант, на думку критиків,  має ряд помилок і неточностей. Геральдисти відзначають такі:

   1. Використання корони в гербі не відповідає ні історичній традиції, ні теперішньому державному устрою України. Справа в тому, що корони використовуються або на гербах монархій, або як данина історичній традиції – так, корона Св. Стефана на гербі Угорщини є історичною короною Угорського королівства, символом угорської державності протягом кількох століть.
   2. Між гербовим щитом і короною в проекті О. Івахненка розміщено намет. В геральдиці намет використовується переважно як прикраса для лицарського шолома і не несе практично ніякого символічного навантаження. Крім того, в українській територіальній традиції намет не властивий. Присутність намету в Державному Гербі можна трактувати хіба як непотрібну декоративну прикрасу між короною (влада) і щитом з Тризубом (народ).
   3. Козак, поданий в проекті як герб Війська Запорозького, не відповідає йому ні іконографією, ні кольорами і, фактично, є новим гербом. Так, на запорозькому гербі козак повернутий корпусом в протилежний від проектного бік (через це фігура козака в проекті є неприродньою), в оригіналі козак має демократичний червоний, а не золотий, багато розшитий жупан. Таким чином, не виконується стаття 20 Конституції України, де чітко зазначається, що “Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням … герба Війська Запорізького…”. Крім того, варто зауважити, що жупан з візерунками фігурував на гербі при тих гетьманах, які прагнули встановити своє одноосібне правління, обмежити козацьку демократію.
   4. В іконографії лева відчувається невпевненість (невеликий крок) і ущемленість (деякі анатомічні вади на деяких проектах). Крім того, лев, поданий в деяких проектах як герб Галицько-Волинської держави, не може так трактуватися, оскільки не має золотої корони галицького лева.
   5. Щитотримачі, які повинні символізувати соборність України, не виконують даної ролі, оскільки не покривають всіх українських земель: поза соборністю, зокрема, опинилася Слобожанщина і Крим.
   6. У геральдиці фігури, зображені неприродньо перевернутими, символізують смерть, занепад, зворотнє трактування символу. У проекті Великого герба під щитом лежать перевернуті колоски пшениці, що геральдисти трактують як занепад сільського господарства, голод, злидні.

Народ сприйняв позитивно

Як показують результати вище згадуваного опитування, проведені мною на трьох сайтах, більшість з тих, хто взяв участь у голосуванні, позитивно сприйняла ідею введення великого Державного Герба України і саме того варіанту, який зображений у цьому матеріалі. Опитування не викликало бурю негативних емоцій, як це було з нещодавніми подіями навколо Полтавської битви, постатями Івана Мазепи та Симона Петлюри.

Уряд Тимошенко ухвалив проект Закону "Про державний Герб України"

Як говориться у повідомленні Управління у зв'язках зі ЗМІ Секретаріату КМУ від 17 липня 2009 року (http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=229212612&cat_id=156156902), Уряд схвалив проект Закону «Про Великий Державний Герб України». Відповідне рішення було прийняте на сьогоднішньому засіданні Уряду у відкритому режимі.

Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко зауважила, що проект Великого Державного Герба відображає усі значимі для України символи: «Як у краплі води поєднана вся інформація і весь всесвіт, так само і в нашому Гербі поєднана вся історія України, всі її етапи розвитку, всі найкращі віхи історії». За її словами, в проекті Герба є символи західних і східних регіонів України: лев, козак з мушкетом, а також незмінний символ України - калина.

Юлія Тимошенко підкреслила, що проект Герба був відібраний створеною Урядом спеціальною державною комісією. Прем’єр-міністр подякувала всім, хто працював над створенням Герба.

«Я переконана, що ми спробуємо замкнути коло головних державних символів України, тому що це не просто символи, це дух держави, це натхнення держави, це сила держави», - наголосила Юлія Тимошенко. Вона нагадала, що Уряд раніше схвалив законопроекти «Про Державний прапор України » та «Про Державний Гімн України» та передав на розгляд Верховної Ради. За її словами, Уряд звертатиметься до відповідного профільного Комітету парламенту з проханням прискорити розгляд законопроекту «Про Великий державний Герб», щоб вже на початку нової сесії парламенту, у вересні, прийняти зазначені законопроекти в цілому: «Я думаю, що це буде достойний початок нової сесії парламенту і дуже важливе історичне рішення для Верховної Ради цього скликання».

У додатку див. Опис Великого Державного Герба України (http://www.kmu.gov.ua/document/229213357/%D0%9E%D0%BF%D0%B8%D1%81%20%D0%B3%D0%B5%D1%80%D0%B1%D0%B0.doc)

Моя думка щодо потреби великого Державного Герба України

Думаю, що великий Державний Герб України потрібен нашій державі. Бо зараз Державним Гербом України є малий Герб, затверджений Постановою Верховної Ради України ще у лютому 1992 року. До речі, у цій постанові чітко вказано, що тризуб затверджений, як малий Герб України. Тож Україна на протязі 17 років немає повноцінного герба. І це погано.

Тож, великому Державному Гербу – бути! Час прийшов.

Тарас ТОКАР
(Полтава).

Нещодавно я був просто шокований, коли на повному самоповазі тонах і півтонах один політтехнолог по радіо урочисто заявив, що результати виборів до Верховної Ради України 26 жовтня багатьох здивують. Молодець! Ото розумник! А ми ось всі не можемо зрозуміти, навіщо ті вибори проводяться, коли їх результати добре відомі наперед…
Я навмисно так жартую, бо просто набридли оті про-плачені плачевні пустодзвони-політтехнологи, які базікають будь-що, бо реально ні за що не відповідають – взагалі ні за що! Ну збрехав чи просто не вгадав – що з того? Можливо наступного разу ліпше збреше чи вгадає, але ж отримані вже гроші не віддасть назад ніколи нікому…
Власне я б хотів визначити одну найголовнішу тему для роздумів над політичними партіями і людьми, а саме – відповідальність. Всі ми знаємо, що існує принцип «слово і діло», а з того і постає поняття «відповідальність», коли слово підтверджено чи не підтверджено ділом. Або коли діло далеко не тотожне даному слову, що найкраще демонструють вже майже вік всім відомі комуністи: ну така солодка брехня, що дотепер на неї западають люди без належного розуму і аналізу (чи аналізів?). І знаєте, я в тому за комуністів! Ну як є дурні, що в їх брехню вірять, то вибачте мене на слові, але сам Бог велить обманювати таких легковірів. Як не хочеш думати, але хочеш «щоб в тебе все було і тобі за це нічого не було» – то не будеш мати нічого! В розумінні доброго, бо щодо біди – тут навпаки буде багато і різної. Перевірено не раз, -  і Донбас та Крим он зараз мають той комуністичний сказ...
Також тому, що я багато раз переконався у правдивості тези «кожен народ вартий своєї влади», – я і стверджую, що наскільки виборці відповідально поставляться до обрання депутатів – настільки і майбутні депутати будуть відповідально ставитись до своїх обов’язків в подальшому. Іншого не буває. Якщо виборець зневажає своє право на делегування влади і продає його за кількасот гривень чи якусь іншу «гречку» – ну то най не нарікає потім, що влада жирує і народ зневажає, бо дійсно тільки зневаги і наруги варті продажні виборці. Або ще безглуздіше: коли виборці продаються на підступну і наглу брехню. Потім їх же обранці з них і насміхаються, кажучи: – А ви чим думали, коли тому вірили і не перевірили, чи то є можливо, що ми приобіцяли перед виборами?!
За минулі 23-и  роки в незалежній Україні пройшло чимало виборів і аж два революційні Майдани, а тому політична культура в наших людей доросла значного рівня, про що засвідчили останні вибори Президента України в першому турі. І ось ці нові вибори до ВРУ стануть або підтвердженням, або навпаки спростують цю тенденцію нашого високо народного рівня відповідальності щодо виборів. Фактично кожні всеукраїнські вибори можна визначити як люстрацію народу України. Люстрацію на честь і гідність, на розум і відповідальність.
Якщо український народ пройде цю люстрацію виборами належно – тоді він буде мати повне право люструвати владу повсякчас і скільки захоче. А ні – тоді вибачайте і добро втрачайте… Вам дано було право обирати і маєте те, чого вартуєте.
Той же «велемудрий» політолог з радіо  спрогнозував, що новий майдан обов’язково буде за каденції теперішнього президента… Ну супер-прогноз! А я ось не прогнозую, а стверджую, що новий Майдан постане тоді і тільки тоді, коли український народ визнає цей революційний чин потрібним і на часі. Тільки так! І відбутись це дійство може у будь-який момент, що ми однозначно і довели собі та цілому Світу.
Власне тому я не вірю у можливість якоїсь нової узурпації влади, як це спробували зробити Янукович і його банда з коаліції  регіоналів та комуністів у ВРУ – не вийшло їм і не вийде нікому! В України вся влада належить народу. Готовий побитись об заклад на друге око Шуфрича, що так воно і буде.
Як вже зрозуміли: переходжу від теорії до практики, а значить визначаю ту відповідальність, яку вважаю за потрібну для наступних виборів.
Однозначно потрібно обрати побільше депутатів до Верховної Ради від Блоку Петра Порошенка, а затим – від «Народного фронту», ВО «Свобода» та «Самопомочі». Якщо ми хочемо мати дійсно конструктивну роботу парламенту, а не пустопорожню говорильню або взагалі майже непрацюючий, як зараз.
Проходження до ВРУ партії ВО «Батьківщина» можливе, але користі в тому буде небагато, бо це вже ретроградна політична сила, як і її лідер потребує пенсії і спокою для себе, як і для нас від неї. Таки Ющенко вже зачекався за подружкою…
Дуже сумнівним є потреба наявності у ВРУ «Опозиційного блоку», як і «Сильна Україна» не підсилить її діяльність, бо їх претензії на представлення упосліджених промислових регіонів легко спростовуються і наявністю значної кількості представників  звідти у списку Блоку Порошенка, як і мажоритарники, обрані на Сході і Півдні від цього блоку, зможуть захищати інтереси своїх виборців значно краще за тих, хто одразу декларує і преться в опозицію до влади. Так смішно слухати обіцянки задекларованих опозиціонерів типу «Ми захистимо, ми дамо і ми зробимо», коли і дитині ясно, що то є звична брехня від тих, хто навіть не планує стати владою, тоді як зробити приобіцяне ними може виключно влада. Дивна позиція: одразу опозиція.
Нарешті дуже шкідливою справою я вважаю можливу наявність у ВРУ «Радикальної парті» та «Громадянської платформи» – це ще ті клоуни, яких треба найбільше обминати, бо слів від них багато, а справ – кицька більше наплаче. Якщо я кажу неправду, то спростуйте, але конкретикою: ділами, вчинками, досягненнями і ще там якимись вагомими фактами. Але не піаром пана Ляшка, що він десь там з вилами вискочив на танка і всі лугадони розбіглися в паніці. Мені ось цікаво, де він стільки грошенят назбирав, що таку рекламу собі дозволяє. Або броньовики купувати і дарувати яким чином вдається? Щось тут не ясно, а досить-таки темно. Взагалі, хто дещо знається на російській політиці, той не може не помітити повної аналогії-матриці РПУ Ляшка з ЛДПР Жириновського за методологією і в промовах, і навіть в жестах. До чого б це?
Про пана Гриценка взагалі розмова коротка: птаха-говорун, а як до діла – то геть від тіла. Що і коли ним зроблено реально? Ніде нічого – це реально. Міністр оборони був лажовий, а потім і взагалі тільки як вазилін моржовий в політиці ошивався, по телешоу шлявся і побрехеньки розповідав, як треба героями ставати. Щось по перебуванню в зоні АТО навіть Ляшко обігнав Гриценка, а не навпаки. Повторюю, що я за основу своїх висновків про людей і політсили ставлю їх діла і результат, а вже потім – слова, як підтвердження одне-одного.
Власне всі інші партії, як учасники виборів, це або ще як нерозумні діти, або як здеградовані старигани совкової генези. Таким нічого робити у ВРУ – однозначно. При тому, що я не є прихильником обмеження кількості партій – я є твердим у переконанні, що вплив партії творить її повсякденна робота серед людей, а не суто участь у політичних ігрищах та виборах. Як у всіляких змаганнях масовість добра на початках, а у фіналі потрібні профі, що був добрий результат. А він, результат, нам як ніколи потрібний добрий і обнадійливий.
В котре висловлюю свою думку виключно для друзів і не претендую на пророцтво, але пропоную як побажання.

З повагою, Богдан Гордасевич
12 жовтня 2014 р.