Неймовірно гарні рідні пейзажі та реалістичні сцени побутового життя українців минулого в творчості сучасного художника Юрія Журки. Природа, хатинки, селяни, козаки… Дуже талановито, красиво, емоційно, життєво, виразно! На жаль, в мережі майже немає інформації щодо автора, але нехай  це не заважає нам пишатися рідним, українським!

[ Читать дальше ]

Вишкіл Свободою
(Вступ 2)

епіграф
«Без свободи не буває справедливості, а без справедливості не потрібна свобода»  Жорж Дикий

Тандем свободи і справедливості є найнеобхідним початком всякого суспільного буття, як на мою думку. Причому якщо свобода несе більше фізичної складової як реального змісту осмислення стану свободи, то справедливість є виключно психологічною, отже суб'єктивною величиною, тобто не має чіткості визначення.
Вважаю тому за потрібне розставити смислові наголоси стосовно змісту понять «свобода» і «справедливість», щоб можна було далі вибудовувати всі принципи і схеми суспільних взаємовідносин як я їх собі бачу.
Свобода є фізичним станом людини за яким вона повноправно розпоряджається собою в максимальній величині. Свобода означає право людини на власний розсуд вчиняти дії і особисто нести відповідальність за їх результат. Одночасно свобода потребує фізичної самодостатності особи, тому що свободи, як «просто свободи» - не існує. Людина, яка не має засобів для життя як фізіологічного існування  - не є індивідуум в стані свободи, бо вона знаходиться в умовах необхідності суто фізичного виживання. Не думаю, що це потрібно детально доводити на прикладах, тому обмежусь цитуванням Оруєла: «Кожна людина повинна спершу наситити тіло, а вже потім потурбуватись про душу. Це є не порядок цінностей, а послідовність задоволення потреб»
Для нормального суспільного ладу основою з основ є забезпечення кожної людини мінімальним рівнем фізіологічного життя, тобто харчуванням, одягом і житлом. Не має права бути стану, коли хтось не має можливостей поїсти, не має в що вдягнутись і переночувати у нормальних умова - все це безкоштовно, як гарантована норма свободи. На моє тверде переконання сучасне суспільство достатньо розвинеуте, щоб гарантувати цей фізіологічний мінімум кожній людині не залежно від її суспільних функцій. Головне, якщо люди не поводяться як суто антисоціальні , тобто як злочинці. В наш надіндустріальний час, коли існує постійна проблема безробіття як надлишкова кількість робочої сили, для суспільства є можливим задовольняти мінімальну фізіологічну потребу певного прошарку людей навіть якщо вони не бажають заробляти собі на життя. Тобто я проти тези «Хто не працює - той не їсть», бо обов'язкова трудова повинність в СРСР (і не тільки там!), як свідчить історія, красномовно показало, як можна імітувати роботу і нічого не виробляти.
З іншого боку система так званого «ринкового капіталізму» непогано демонструє протилежну тезу: як можна працювати самовіддано на всю силу і при тому мало що одержувати від результатів своєї праці. Таким чином свобода в суспільстві повинна мати обов'язкові гарантії «права на життя» як щоденне забезпечення фізіологічних потреб і захисту, а по-друге - гарантований значний дольовий заробіток від результатів праці.
Про капіталістичні відносини типу вільної ринкової економіки або узагальнено - бізнес, існує влучне визначення, що «Бізнес - це законне привласнення чужих грошей». Власне умовною законністю бізнес і відрізняється від незаконного грабунку, де теж йдеться про привласнення чужих грошей, але якщо брати за глибинним змістом, то будь-яке привласнення чужих грошей є злочином. Будь-яке!
Знову таки немає потреби вдаватись в тонкощі теорій солідаризму або комунізму тощо. Варто зафіксувати прості зрозумілі тези, що для особистої свободи кожного в суспільстві не має бути ні бідних, ні надбагатих. Зараз існує вже поняття «мінімальний прожитковий рівень», але хто за тим пильнує, що людина бідує?
Таким чином «свобода особи» є фізична сукупність соціального забезпечення і захисту кожної окремої людини в мінімально-достатньому вигляді Це той стан, коли людині можна починати вирішувати самому: як жити і що в житті робити або ні. Звідси розпочинається сфера суб'єктивного, яке узагальнює поняття справедливості. Сюди входить як обов'язкове і «недоторканість особи», і право на рівні можливості у навчанні та праці тощо.  Звичайно і зрозуміло, що далі йде складна «Гра Долі», як і надскладна суспільна структуризація - це так і має бути! Ніхто не збирається гарантувати переможного фінішу для всіх, але більш-менш рівних умов старту в житті і справедливих умов змагання забезпечити можна і треба. В першу чергу це гарантує державна правоохоронна структура, яку не даремно часто називають ще як сфера Справедливості.
Зміст слова «правоохоронець» більш ніж прозорий: охоронець права!  Справедливий охоронець, а не те, що ми маємо зараз в Україні. Не буду всіх наших правоохоронців і в міліції, і прокуратурі, і в судах тощо обзивати хабарниками і гадами, але в загальній суспільній думці переважає негативи над позитивами стосовно наших правоохоронців і це перша й головна проблема. Неможлива правова держава, де охоронці права є найпершими його порушниками. Вони створили з  себе якби «касту недоторканих», яких закон переважно не стосується. Рідко-рідко бувають винятки, коли вже як Зварич «по-беспределу» чуда творить - тих прибирають, але ж основна маса правоохоронців в Україні забезпечує свій добробут м'яко кажучи «не дуже чесно».
Висновок з усього сказаного такий: щоб мати можливості для прогресивного вишколу свободою як окремої особи, так і суспільства загалом, нам потрібна в державі достатня соціальна захищеність і справедлива правова система.
А що зосереджено у понятті «Вишкіл Свободою?» Це означає, що кожен може робити вчинки виключно за власною волею, а не з примусу в різних його варіантах, а тоді отримувати свій результат за зроблені вчинки, як позитивний, так і негативний.
Все сказане є дуже узагальненим, але допоки ми не визначимось з таким поняттям, як головні принципи суспільного життя, концепцією та її філософією - рухатись в плані деталізації просто безглуздо. Принципи Великої Французької Революції були «Свобода! Рівність! Братерство!», а філософією теза «Свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої людини»
Філософія Жовтневої комуністичної революції було: «Грабуй награбоване» та «Хто не працює - той не їсть!», а результати наглядні: багачі дограбовують награбоване, а хто працює - той і голодний. Злочинні тези можуть призвести тільки до нових ще більших злочинів, але то вже окрема тема.
Людина нового часу має хотіти в першу чергу двох простих речей: Свободи і Справедливості. Все інше - як сам спрацюю і як повезе. Тобто основа з основ: покладатись на власні сили! І тут не йдеться про «надлюдину» з Ніцше, а просто йдеться про бажання людини хотіти прожити життя як нормальна людина: чесно і щасливо, чого і собі бажаю хоч трошки, а то щасливо виходить, а ось інше - не дуже. Умови сучасного життя не дозволяють бути чесним, якби того не хотів і не старався, але і це вже окрема тема.

З повагою до всіх, хто читав і дочитав, а потім ще й відгукнувся.

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне

Багато різного по темі тут http://spavedfront.io.ua/

А ви помітили, хто дякую, кому дякує і за що дякує?
Мова йде стосовно дивно розпіареної в Україні фрази-гасла "Спасибо жителям Донбасса за президента пи_до_раса!"
Особисто моїх інтелектуальних потужностей не вистачає, щоб пояснити цей варіант подяки, бо взагалі традиційна формула, що "обов'язком влади є задоволення потреб народу" під яким я особисто розумію як "підвищення добробуту і духовності громадян країни" в Україні набрало зовсім іншого ненормального характеру.
Погодьтесь, що коли величезна кількість людей країни виголошує подяку за наявність у них президента-збоченця, то значить цим людям із таким президентом добре! Він їх задовільняє! Вах! За кордоном вкотре шоковані фантомом "загадковості слов'янської душі" - принаймні я не уявляю, як вони пояснюють поширеність в Україні вищенаведеного гасла. Спробуйте розтлумачити іншим цей парадокс, коли противники Януковича на виборах у президенти через півтора роки почали масово дякувати своїм опонентам за те, що їх кандидат виявився сексуальним збоченцем - ???
Якщо мова йде про глибоко прихований сарказм, який не кожному дано зрозуміти, то з Донбасу лунає не менш саркастична відповідь "Да пожалуйста! Сосите, сколько влезет - нам не жалко!" І що лишається з того сарказму для шанувальників гасла подяки Донбасу?
Взагалі мене це мало обходить, бо я належу до зникаючого виду чоловіків з нормальною сексуальною орієнтацією стосовно жіночок, тому міг би проігнорувати цей епізод з життя країни, якби не підмітив загадкового моменту: чомусь цей явно не українського походження слоган став поширеним в Україні не тоді, коли президент Янукович підписував сумнозвісні "Харківські угоди", а саме тоді, коли він навпаки став у позицію протистояння щодо диктату з боку Росії. От і задумайтесь, в кого є чим!
І класикою жанру вже є те, що супер-бупер-ультрапатріоти України, які на словах просто голими руками готові роздерти тих москалів, насправді за хитрої та підступної махінації-спецоперації з підбуренням на кшалт такого ось гасла до власної української влади стають ярими помічниками тої самої ненависної їм Московії - і це вже чисто наш традиційний український феномен, з чим всіх нас і вітаю. Такі вже ми є - взаємовічливі.

Богдан Гордасевич
09.09.2011

В своєму роздумі про "афганське відлуння" я не хочу жодним чином образити чи тим більше - в чомусь звинувачувати ветеранів війни в Афганістані 1979 - 1989 років. То справа Всевишнього давати правдивий присуд нашим грішним душам...
В Афган пішло моє покоління, як міг бути там і я, але у воєнкоматі Будьонівського району м. Донецька мене в жовтні 1979 направили на піврічні курси для допризовників і до лав Радянської армії виконувати почесний обов*язок захищати "Родину-мать" я пішов у травні 1980, коли вже відбулась трагедія вторгнення в Афганістан радянських військ. Яка то виявилась "служба і захист Вітчизни" - то окрема розмова, але завдяки їй я чітко усвідомив, наскільки жахливо важко було моїм одноліткам у тому афганьскому пеклі в такій недолугій армії.
Єдине, що хочу додати: я служив у стратегічних військах і не раз казав потім, що якби хоч одна з наших ракет злетіла в бойовому спорядженні і вибухнула на цілі в Західній Європі, то навіть при всій моїй нікчемності рядового в цьому процесі, всеодно на мені було б крові більше, ніж на всіх наших воїнах-"афганцях" разом узятих за всі роки їх війни... І я до скону життя буду вдячний Богу, що цього не сталось.
Нікого я не збираюсь, не хочу і не маю права судити, проте маю право і навіть зобов*язаний пояснити тим, хто не розуміється на цій темі. Спершу розповім кілька життєвих епізодів.
Перша історія відбулась приблизно року 1998 року: їхав я в майже порожній маршутці по Львову і пиняють її два молоді хлопці, сідають і один платить за проїзд, а другий гонорово тиче водію посвідчення "учасника бойових дій". Водій пересвідчився, що посвідчення не фальшиве і здивовано запитав, деж цей хлопчина встиг повоювати, а той відповів, що в Югославії. Потім обидва хлопці сіли позаду мене і "миротворець" почав оповідати другу, як йому розкішно служилось включно аж до послуг повій, значній оплаті в доларах, що для нас в Україні тоді було захмарною величиною. Додам, що вбраний хлопчина був шикарно і з великою золотою печаткою на пальці та грубезним золотим ланцюгом на шиї, а в руках тримав рідкісний на той час мобільний телефон. І тут я пригадав про свого сусіда-"афганця", що так само мав посвідчення "учасника бойових дій", та чомусь не любив козиряти ним, тому і платив за проїзд, хоч жилось йому нелегко навіть з наданими пільгами, а що вже казати про справедливу оплату служби в Афгані і участь в боях такого пекельного гатунку, що югославські події в порівнянні з ними є хлопчачою забавкою... Але ось вони обидва однакові "учасники бойових дій", ветерани - чи це справедливо?
Другий випадок теж пов*язаний з подіями в маршутці: була введена норма не більше 4 пільговиків одночасно може перебувати в маршутці, а тут щось з шість сіло і ще хлоп років за 45 сідає і тиче посвідчення, а водій тоді визвірився і став вимагати, щоб цей хлоп вийшов, або він не зрушить їхати далі. Обидва затялись: один - не вийду, другий - не зрушу. Не витримавши, до суперечки втрутився і я: кажу хлопові, що він не правий, бо коли йому держава дала посвідчення за його героїзм, то всеодно лазити по чужих кишенях він не має права, а водіям за перевезення пільговіків і копійки ніхто не дає від держави... Нарешті один з інших пільговиків не витримав і вийшов з маршутки сам, а той хлоп всівся на його місце і авто рушило. Але цим все не закінчилось: хлоп пригрозив водієві, що поїде з ним до кінцевої і там з ним розбереться. Я вирішив теж їхати до кінцевої, щоб "в разі чого" підмогти водієві, але на кінцевій водій хутко зник, а тому хлопака кинувся до мене. Довколо хоч і білий день, але нікого поблизу нема - тільки ми вдвох. Хлопака швидко підійшов до мене в притул, різким рухом витягнув праву руку з кишені, в якій виявився невеличкий ніж, і підніс лезо мені до шиї та промовив: "А это ты видел?" В мому становищі вибір протидій був малий, тому я повільно розвів свої руки до гори і відповів:"Ну бачу". Далі ми постояли в такому положенні мовчки кілька хвилин, аж тоді хлопа прорвало сказати з притиском: "Я в Афгане советскую власть защищал!", а я у відповідь просто перепитав: "Ну і як? Защитил?" Далі була ще декілька хвилин німа сцена без руху, а тоді "афганець" різко сховав руку з ножем назад до кишені, розвернувся і пішов від мене, пригрозивши, що колись він мене ще перестріне... А я подумав, що всього-нічого розділяло лезо від артерії в мене на шиї - ось так у Львові через дванадцять років після війни в іншому кінці світу я мало не загинув через "афганське відлуння"...
Третій випадок короткий і підсумковий: знову аналогічна ситуація в усьому, але як тільки сварка між водієм і пільговиком-"учасником" почала набирати обертів - я дістав з кишені гроші і з словами "я плачу за нього" - передав їх водієві. Подяки за це не почув, тай й не дуже мені вона треба була. Просто відлуння затихає само-по-собі, а силою його не втишиш...
Всі ми тепер розуміємо, що афганська авантюра стала можливою виключно через моральну і фізичну деградацію правлячої верхівки СРСР - це була глобальна помилка. Помилка, яка коштувала великих і повністю непотрібних жертв, а результатом цієї помилки стала остаточна деструкція і руйнація економіки СРСР, що спричинило до його розвалу. Війна в Афганістані забирала величезні ресурси і водночас морально розкладала радянське суспільство включно з глобальним поширенням наркоманії, що масово постачався з Афганістану.
Далі - ще гірше: значна частина колишніх воїнів-афганців через життєву безвихідь пішли в кримінальні сфери діяльності. Сумнознаменнитий "братківський вбивця" Онопрієнко саме з таких. Наскільки мені відомо, Онопрієнко був спецназівцем з особливим ухилом спеціалізації - катом (палачом), тобто він розстрілював тих душманів, яких захопили в полон і вже використали-вичавили з них все, що було потрібно... А тепер скажіть, якщо хтось виховав звіра-людоїда, а потім вигнав його напризволяще і той з голоду почав жерти невинних людей, то чи тільки звіра вина в усьому?
Коли розпочались війни в Чечні, то я довго не міг зрозуміти, чому російські війська так бездарно гинуть - де їх досвідчені афганські ветерани. Мені пояснили знаючі люди: ветерани-афганці приймали участь в усіх можливих війнах і конфліктах на пост-радянському просторі і в Придністров'ї, і в Карабасі, і в Абхазії та Осетії, і в Чечні тощо - ось тільки вони там воювали як найманці за дуже грубі гроші, а як відомо - у регулярному війську платять ну дуже бідно. Таким чином найманці воювали проти військових РФ і то дуже ефективно! Свої вбивали своїх! От вам і класичне: "За державу обідно".
Добре, що "афганське відлуння" поволі зщезає і вже не чути про міфічних "воїнів-інтернаціоналістів" і вони не так демонстративно "качають заслужені права", яких ніколи не було. Всі ми розуміємо, що то було обманом, підступним навіюванням фантомів "визволителів" та "інтернаціоналістів" у випадках брутальної агресії та окупації. Тому ми повинні вшанувати ветеранів афганської війни, як жертв тоталітарного радянського режиму. А всі пільги і пошану, які надаються їм від держави України, то є подяка за величезний внесок у розвал СРСР і відповідно - за появу Незалежної Держави Україна.
Ну а різним "вічним інтернаціоналістам" типу генерала Червонописького і дотичних йому вимогачам незчисленних пільг "за заслуги" я б з великою охотою нагородив усіх почесним орденом "За зраду Наджибули" - нагороду за зраду найвищого ступеня. Як можна було не врятувати таку людину! Він через вас стільки крові пролив, а ви його киданули по-повній, шакали... Мудакі ви останні після такої зради. Все нею перекреслили - всі жертви і втрати, а що найобразливіше - і всі перемоги. Прислужники "Талібана"! Крапка.
І вічна шана тим, хто пройшов пекло Афганської війни і залишився людиною, живе і працює як нормальна людина, і робить все, щоб зберегти мир в Україні і світі.
Я все сказав, що давно хотів сказати про українське вдлуння війни в Афганістані.

Богдан Гордасевич
м.Львів-Рясне   

Стареньке, але актуальне. І смішно, і слізно, бо так воно є. Мій переклад:)

* Якщо росіянин любить Росію - він патріот. Якщо українець любить Україну - він махровий бандерівський націоналіст.
* Якщо росіянин каже "хохол" - він по доброму іронізує над представниками братського народу. Якщо українець каже
"москаль" - він виявляє цим свою націоналістичну, антиросійську сутність.
* Якщо росіянин мітингує - він відстоює свої інтереси. Якщо українець мітингує - він відпрацьовує американські гроші,  виплачені йому в антиросійських цілях.
* Якщо російський президент спілкується з американським президентом - він налагоджує відносини між двома країнами.
Якщо український президент спілкується з американським президентом - вони обоє плетуть антиросійську змову.
* Якщо росіянин розмовляє російською - він просто росіянин.Якщо українець розмовляє українською - він Петлюра недобитий.
* Якщо російський президент декларує проросійські гасла - це нормальний президент.Якщо український президент декларує проукраїнські гасла - він проамериканський та антиросійськи президент.
* Якщо російський уряд не погоджується з українським урядом - він відстоює національні інтереси. Якщо український уряд не погоджується з російським урядом - обнагліли зовсім:)

Друзі, так би мовити продовжимо тему http://blog.i.ua/community/3062/724097/

Чи будете ви голосувати за кандидатуру Віктора Януковича на наступних виборах Президента України?

Давно читаю замітки співтовариства "Ми любимо тебе, Україно!". І розмірковую. Це не є таємницею, що тролі є скрізь, у тому числі й тут, на I.UA. І багато заміток перетворюється на абсолютно безпредметні перепалки через провокаторів-українофобів. Не буду їх перелічувати, майже всі знають, по кого йде мова.

Так ось, мені дуже сильно здається, що цих так би мовити людей в чомусь переконати буде неможливо, тому що люди ці не шукають інформації, істину - для них головне спровокувати конфлікт. А тому будь-яка відповідь цим тролям буде тільки годуванням для них. Я пропоную, коли ви бачите відверто провокаційні коменти, які ґрунтуються на або ненормативщині, або пошлятині, або багаторазовому повторюванні однієї й тієї ж фрази на різних постах різним людям - просто ігнорувати їх (не відправляти в ігнор, а просто не відповідати). Якщо є загроза того, що інші нормальні користувачі можуть сприйняти мовчання як згоду - то не відповідати на комент троля, а стисло викласти своє бачення в окремому коменті (якщо питання дійсно принципове).

Далі приводжу те, що знайшов про тролів на форумі http://forum.tstu.edu.ua/index.php?showtopic=5585

Троллінг — написання в Інтернеті (на форумах, в групах новин Usenet, і ін.) провокаційних повідомлень з метою викликати флейм, конфлікти між учасниками, порожня балаканина, образи і т.п. той хто троллінгом займається, що , називається тролем, що співпадає з назвою  міфологічної істоти.

В інтернет-термінології, «троль» — це людина, яка розміщує грубі або провокаційні повідомлення в Інтернеті, наприклад, в дискусійних форумах, заважає обговоренню або ображає його учасників. Слово «троллінг» може характеризувати або безпосередньо одне  повідомлення, або в цілому розміщення таких повідомлень. Поняття «троллінг» також використовується, щоб описати діяльність тролів взагалі.

Троллінг може дорого обійтися групі. Троль здатний перервати дискусію, розповсюдити погану пораду і зіпсувати імідж групи і конференції. Крім того, якщо група стає чутливою до троллінгу, то багато питань, заданих щиро, але в наївному тоні, будуть відразу ж відхилено. Це може  показатися таким, що вельми не привабливим новому користувачеві,  який ризикне написати своє перше повідомлення і буде тут же обсипаний звинуваченнями.

Популярна мудрість учить уникати годування тролів і ігнорувати спокусу їм відповісти. Відповідь на троллінг неминуче відводить обговорення від теми, виводить з рівноваги спостерігачів і забезпечує троля увагою, якої він жадає.

Людина, відхилена соціальною групою, що в онлайн-общенії (з навішуванням ярлика троля), що в реальному житті, може закріпити в  собі таку антагоністичну роль, і прагнутиме і далі дратуватиме або обурюватиме членів групи. Роль «троль» — часто ознака соціальних відхилень, і ярлик може назавжди зробити користувача таким.

Досвідчені учасники форумів знають, що найефективніший спосіб перешкодити тролю полягає в тому, щоб ігнорувати його , тому що будь-яка відповідь заохочує справжнього троля і дає йому привід і можливість продовжувати писати провокаційні вислови. Вони також пишуть «будь ласка, не годуйте троля»,
щоб попередити інших. Проте це попередження може також викликати зворотний ефект, ставши їжею для троля!!!. Тому, якщо учасник форуму стикається з явно безневинною відповіддю тролю, розсудливішим буде попередження в особистому листуванні.

Повне ігнорування троля може мати також і негативну сторону. Новий учасник або гість форуму, побачивши повідомлення троля, на яке не поступило жодного відгуку, може прійти до висновку, що це повідомлення несе в собі «істину» або якийсь факт, що не потребує доказу або навіть мінімального коментаря.

******************************
Кінець цитати.


Ну і в цій замітці відповідати буду не на всі коменти - я також не дуже хочу годувати тролів . Так що, мовчання далеко не завжди буде означати згоду.