хочу сюда!
 

Ира

38 лет, рак, познакомится с парнем в возрасте 34-49 лет

Заметки с меткой «справедливість»

Напрямки втілення справедливісті


Сьогодні розберемось як краще втілювати в життя принцип нац ідеї- СПРАВЕДЛИВІСТЬ.

Ця споконвічна проблема, у нас сильно загострилась з початком в країні ринкової економіки. Спритні ділки використовуючі владу, захопили народне майно, землю, різноманітні ресурси і використовують прибутки від них за кордоном та на своє парозитарне життя, а значна кількість народу продовжує зубожіти. Ця несправедливість продовжується у державних судах, де багатіїї ,використовуючі корупцію. звільняються від покарання за порушення законів. а бідні громадяни отримують покарання швидко і несправедливо.

Стало вже нормою порушення справедливості в оплаті праці- одні отримують тільки щоб не голодати, а іньші- мільони щоб витрачати за кордоном та жити з великою розкішю . Хіба справедлива оплата рядового чиновника- 5т.грн, а зарплата посадовця в 300т.грн або топ менеджера 1 млн. грн

Тому СПРАВЕДЛИВІСТЬ стає негайною потребою суспільства і відображається в  ідеї української нації.

Без справедливості в оплати праці, в виконанні законів, в притягненні до відповідальності в судах за порушення законів, країну буде лихоманити і завжди буде підгрунтя до протестів та революцій.

Щоб швидче встановити справедливість в країні потрібно привести до влади діячів які розуміють важливість,і обов'язковість цього принципу та зможуть втілити його в життя.

Перш за все потрібно забезпечити кожному громадянину конституційне право на публічну власність, щоб він мав і отримував свою долю від її вкористання. Приймав рішення, через референдуми, в тому числі електронні, про її продаж, тільки так буде забезпечен справедливий розподіл прибутків від експлуатації родовищ, землі, водних ресурсів, радіочастот.  Щорічне отримання дивідентів від національної власності, буде стимулювати розвиток активності. та зацікавленості в раціональному використанні народної власності. Для цього потрібно створити загальнонаціональний фонд та його підрозділ для молоді. Приклади такі вже є в іньших країнах, треба тільке якісно іх застосувати в Україні.

Другим напрямком створення справедливості потрібно законодачо затвердити співвідношення в оплаті праці між мінімальною та максимальною як 1 до 8. Як це діє в Нідерландах Данії. Беларусії. Подібне співвідношення. 1до 4 необхыдно встановити і для пенсій.

І третій напрямок- це забезпечення справедливості в правоохоронній системі, а особливо в судах. Зараз же ми маємо безліч прикладів протилежного, тому потрібно змінювати судову гілку влади на користь громадянам а не на користь високопосадовцям і шахраям. Потрібно щоб закони мали чітко визначене покарання, а досудове розслідування було спрямовано на не відворотність покарання, незалежно від особистості злочинця. Тільки так можливо подалати вал злочинності заполонивший країну. Всю цю відповідальну і дуже важливу роботу повинен проводити президент,парламент та міністерство справедливості ( юстиції).

Єлектронне декларування доходів, запроваджене в країні, певний крок в цьому напрямку якщо незаконно отримані доходи своєчасно арештовуються та конфісковуються. На жаль цього не відбувається, що поплюжить всю цю систему а головне підриває поняття покарання та справедливості.

Тому ще раз наголошую що всі ці програми по ствердженню справедливості можливо виконати тільки коли народ надасть владні повноваження новим чеснім та порядним лідерам. Щоб це відбулось швидче, поширюємо наційну ідею-любов, чесна праця, справедливість, заможність.










75%, 3 голоса

25%, 1 голос

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Розбудовча ідея української нації

Як вже висловлювався , розбудовча ідея української нації — любов. чесна праця, справедливість, заможність.

Про принципи- любов , чесна праця, мова вже йшла. Як показало опитування, більшість читачів з цим погодились.

Зараз поговоримо про третій принцип наційної ідеї- справедливість.

Ця споконвічна проблема у нас сильно загострилась з початком в країні ринкової економіки. Спритні ділки використовуючі владу, захопили народне майно, землю, різноманітні ресурси і використовують прибутки від них за кордоном та на своє парозитарне життя, а значна кількість народу продовжує зубожіти. Ця несправедливість продовжується у державних судах, де багатіїї ,використовуючі корупцію. звільняються від покарання за порушення законів. а бідні громадяни отримують покарання швидко і несправедливо. Стало вже нормою порушення справедливості в оплаті праці- одні отримують тільки щоб не голодати, а іньші- мільони щоб витрачати за кордоном та жити з великою розкішю . Хіба справедлива оплата рядового чиновника- 5т.грн, а зарплата посадовця в 300т.грн або топ менеджера в1 млн. грн

Тому СПРАВЕДЛИВІСТЬ стає негайною потребою суспільства і відображається в наційній ідеї української нації.

Без справедливості в оплаті праці, в виконанні законів, в притягненні до відповідальності в судах за порушення законів, країну буде лихоманити і завжди буде підгрунтя до протестів та революцій.

Четвертий тезис- заможність . А заможність це є споконвічна мета більшості українців. Щоб було де гарно жити, ситно поїсти , що вдягти , де навчати дітей , якісно лікуватися і і цікаво відпочивати Це може забезпечити лише заможність родини і всієї країни . Усі хочуть мати достойне життя. Шлях до заможності , ще раз підкреслюю, лежить через чесну працю кожного в суспільстві і через любов до бога, до людини, до своєї Батьківщини.та підтримання справедливості в суспільстві. Поки що в нас існує великий перекос в заможності, зараз же 5% живуть супер богато, 15%- заможньо,  а остальні 80% зубожіютьі

Любов до своїх співвітчизників не може дозволяти такої не справедливості, коли пенсія одного робітника, який працював більш тридцяти років, є 1700 грн, а у іншого, котрий працював стільки ж, перевищує 15 000 грн. Любов і совісність не дозволяють таке спів відношення. Тому пропаганда любові до людини, до своєї родини, до Батьківщини, буде стимулювати соціально справедливий розвиток.. Вона буде спонукати зробити краще для свого ближнього і дальнього. Тому, якби більшість керувалась такими почуттями і напрямками, ми вже б застосували досвід арабських країн, де з кожної тони видобутої з надр нафти робляться відрахування на банківські рахунки кожної дитини Арабських Еміратів. Катару. Чому цей досвід не запозичити Україні? Чому не нараховувати кожній український дитині кошти з видобутої в Україні нафти, газу і арендної плати за землю. Це б дало великий поштовх любові і поваги до своєї Батьківщини і до тих державних діячів які б це запровадили. Це не відбудиться поки при владі будуть олігархи, які є руйнівниками конкуренції і справедливості. Вони привласнили публічну власність а потім її розпродають. Тому цю власність необхідно повернути народу і якщо народ вирішує, що якесь підприємство йому не потрібно. то кошти від його продажу повинні піти в народний інвестеційний фонд і нікуди більше крім як на створення нового сучасного підприємства. Так можливо швидко створювати нові робочі місця, підіймати економіку держави і заможність кожного громадянина.

Тому пропогуємо націдею — любов. чесна праця, справедливість, заможність.

Саме вона дозволить нам об'єднатися і будувати сильну і квітучу Україну.



89%, 8 голосов

11%, 1 голос

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

А ви знаєте Надю?

Ну я маю на увазі особисто, Надю Савченко? Спілкувались з нею? Знаєте її близьких знайомих, рідних? Ну щоб отак попитати по-людськи: що вона за людина?
Теперішні події з Рубаном, Савченко, мені дуже нагадують події чотирирічної давнини... Коли по телевізору об"явили, що група  людей хотіла підірвати атомну станцію в Енергодарі. Там була моя рідна людина. І почались дзвінки.... більшість людей, звичайно підтримали нас, бо розуміли, що це не правда, вони прекрасно знали людину і знали, що не міг він навіть придумати такого бреду зробити... Але, на жаль, були люди, які боялись навіть здороватись з нами, або задавали питання: "Це що правда?" Тобто люди повірили в цю маячню.
Але що саме цікаве, що троє  з чотирьох звинувачених, навіть не знали, що там є Атомна станція....І головне, що люди, які дійсно патріоти країни, точно не могли вчинити такого проти країни і проти людей.
То до чого я веду: спершу ніж розвішувати ярлики, або повторювати гавкотню, яку вам вклали у вуха, перевірте інфу, вдоскональтесь в її правдивості. У крайньому разі, якщо немає фактів - краще помовчіть umnik

P.S. Заспокою особливо волнітєльних:
1. ні до яких партій не належу
2. ні за кого не агітую
3. написала бо терпіти не можу не справедливості, брехні і перекручування фактів

Пенсійні вітри 2017

За 23 місяці отримання пенсії, вона впала, коли б отримував у доларах на 25 %. Причому, протягом останнього місяця вона впала, приблизно, на 6 відсотків. Стало мені цікаво, чи над всіма громадянами України поважного віку так знущаються наші “рідні” верховна Рада і Кабмін? Яка мінімальна пенсія, яка максимальна? І знайшов цікавинку:
 “Мінімальний та максимальний розмір пенсії за віком у 2017 році http://www.profiwins.com.ua/uk/directories1/minpens.html

Термін дії

Мінімальний розмір пенсії
(1 ПМ)

Максимальний розмір пенсії*

Підстава

01.01.2017 - 30.04.2017

1247 грн.

10740 грн.

П. 3 ст. 27 та ст. 28 Закону України від 09.07.2003 р. N 1058-XIV
 ст. 7 Закону України від 21.12.2016 р. N 1801-VIII

01.05.2017 - 30.11.2017

1312 грн.

10740 грн.

01.12.2017 - 31.12.2017

1373 грн.

10740 грн. 

* Відповідно до п. 2 розд. ІІ Закону N 3668-VI від 08.07.2011 р. обмеження пенсії максимальним розміром не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія призначена до набрання чинності зазначеним Законом.

Мінімальний та максимальний розмір пенсії за віком залежать від розмірупрожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (п. 3 ст. 27 таст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. N 1058-IV). “

Схоже, що мільйони простих пенсіонерів, які отримують на кілька сот гривен більше від “мінімалки”, пресувати, знижувати їм пенсії, заради досягнення “кращої” на якусь сотку від мінімалки можна. А поодиноких пенсіонерів, що отримують десятки тисяч обмеження розміру пенсії не торкнеться! А чого б це? З якого дива? Вони схуднуть, змарніють, вмруть? Так їх же мало, а користі буде більше, щоб їх не травмувати, знижувати їм вітсотків на 6, щомісяця, до досягнення “максимального” розміру пенсії.


про добро, зло і Вищу справедливість. Для Геварича

На заході криваво догорало сонце. Вітер розносив околицями попіл і сморід спаленої плоті. Вузькою польовою дорогою йшов, немолодий вже, чоловік, щось мугикав собі під ніс і був дуже задоволений собою.

«Добре, що я сьогодні, нарешті, позбавив село від зла. Ця сімейка ледь не зруйнувала наше життя – прийшли невідомо звідки, ще й почали нас вчити, як треба жити. Заманювали добрих людей в свою секту, годували всіх пиріжками й цукерками і так вже старались всім догодити, аж гидко. Вони точно якогось зілля домішували в свої пиріжки, бо чого ж інакше люди слухали їх і йшли до них, як дурні вівці. Ви тільки подумайте – дітей ми виховуємо неправильно, бо бити не можна і до тяжкої роботи змушувати. А хто роботи має? Я? Я вже своє в дитинстві відробив. І поля не тими хімікатами обробляємо, і рибу ловимо не тоді і полювати треба не так. Все не так! Я таки правильно «відкрив очі» громаді і вони правильно їх покарали, а головне – вчасно, бо люди майже повірили їм. Ще й амулети мої від вроків і болячок висміювали, поганці! Ледь, по світу не пустили. Не діють, вони бачте. Брехуни! Мені вони дуже допомагають, а решта їх або мало купує або не так використовує. Теж мені, праведники!»

Чоловік зі злістю плюнув собі під ноги і тільки тепер помітив, що його оточило кілька великих псів. Вони люто дивились на жертву,а з їх пащ рясно капала слина…

Гарна новина

http://www.ua-reporter.com/content/180813?_utl_t=fb
Активисты выиграли суд: украинцы могут платить за электричество по старым ценам (постановление)

Теперь можно сделать перерасчет тарифов и вернуть деньги за электроэнергию есть возможность простым украинцам вернуть переплаченные деньги обратно .Такая же ситуация с водоотведением, с водоснабжением, с горячей водой, газом . Сохраняем постановление к себе на компьютер и идем в РЭС писать заявление на перерасчет и просьбу присылать платежки по старым тарифам ссылаясь и указывая дату и номер постановления НКРЕКП от 26 февраля 2015 года № 220 “Об установлении тарифов на электроэнергию, отпускаемую населению” незаконным и недействующим с момента принятия решения в суде.

Окружной административный суд Киева признал незаконным февральское повышение тарифов на электроэнергию, поэтому украинцы могут платить за свет по старым тарифам – заявил в эксклюзивном комментарии ИБ “Правый” правозащитник Анатолий Башловка. В мае общественные организации, объединенные в совместную
инициативу “Цена Жизни”, обжаловали в Админсуде Киева постановление
Национальной комиссии, осуществляющей государственное регулирование в сферах
энергетики и коммунальных услуг (НКРЕКП), о повышении тарифов на газ,
электроэнергию, отопление. 8 сентября суд признал постановление НКРЕКП от 26
февраля 2015 года № 220 “Об установлении тарифов на электроэнергию, отпускаемую
населению” незаконным и недействующим с момента принятия.

“В суде с помощью юридической аргументации мы доказали,
что на электроэнергию тарифы необоснованно повышены. Такая же ситуация с
водоотведением, с водоснабжением, с горячей водой, газом. На сегодня мы
выиграли первую инстанцию – после этого люди будут иметь право подать встречные
иски к энергопроизводителей. Мы дали возможность простым украинцам вернуть
переплаченные деньги обратно. Сделать перерасчет и не платить лишнее. Сегодня
это первая ласточка – дальше будут другие ласточки, связанные с газом, водоотведением
и водоснабжением, иными услугами”, – сказал Башловка.

Он добавил, что решение суда вступает в силу через десять
дней после принятия, если не будет подана апелляция.

Он назвал действия государства в лице НКРЕКП минимум
странными, ведь Национальная комиссия должна стоять на страже прав потребителей
и разрешать только аргументированное повышение тарифов на комуслуги, зато она
дает возможность наживаться коммунальным компаниям за счет людей. Башловка
поблагодарил адвокату Александру Оленченку за юридическое сопровождение дела в
суде и представителям инициативы “Цена Жизни” и Автомайдана за активное участие
в процессе.

Суд признал Постановление НКРЕКП незаконной, так как
согласно действующей на момент его принятия редакции части 2 статьи 12-й Закона
“Об электроэнергетике” исключительные полномочия устанавливать тарифы на
электроэнергию только предшественница НКРЕКП – Национальная комиссия,
осуществляющая государственное регулирование в сфере энергетики (НКРЭ). А такие
полномочия были предоставлены НКРЕКП только законом от 4 июня 2015 года,
который вступил в силу 16 июля 2015 года. То есть НКРЕКП в феврале не имела
полномочий повышать цены на свет.

Стус без шансу на захист 2

БЕЗ ПРАВА НА ОСТАННЄ СЛОВО

Зрештою суд перейшов до стадії дебатів. Після виступу на стадії дебатів прокурора Армасова, який попросив для «особливо небезпечного рецедивіста» 10 років позбавлення волі та 5 років заслання (аркуш справи 306-307 том 6), — кульмінація процесу: слово надається захиснику Медведчуку.

Його промову в дебатах (напрочуд небагатослівну) варто зацитувати повністю (аркуш справи 307-308 том 6):

«Товариші судді!

Предметом судового розгляду, ось вже на протязі трьох днів являється кримінальна справа по звинуваченню Стуса Василя Семеновича в скоєнні злочинів, передбачених ст. 62 ч. 2 КК України та ч 2 ст. 70 КК РРФСР. Кваліфікацію його дій я вважаю вірною.

Але при винесенні вироку я прошу урахувати всі обставини, які характеризують особу підсудного, його відношення до праці, фізичний стан та стан здоров'я, всі ці обставини заслуговують уваги і потребують ретельного вивчення з Вашої сторони.

Це пов'язано не тільки з вимогою закону але й з тим, що тільки враховуючи їх при обранні міри покарання Ваш вирок, винесений в нарадчій кімнаті, буде обґрунтований та справедливий»

Віктор Медведчук
адвокат В.Стуса
        
Цікаво, що ж говорив Василь Стус в своєму останньому слові.

Але раптово виявляється, що можливості виголосити останнє слово суд Стусові так і не надав.

У розписці, складеній дисидентом після ознайомлення з вироком (аркуш справи 366-367 том 6) читаємо:2

Василь Стус
поет, правозахисник
«До протоколу вважаю за необхідне внести такі уточнення:

- Я вимагав розглянути в судовому засіданні головне питання — злочин скоєний КГБ УРСР перед Українським народом, його культурою, я вимагав судити КГБ УРСР як терористичну організацію;
- Я вимагав оголосити та надати мені для користування Загальну декларацію прав людини, прийняту ООН, матеріали Хельсінкських домовленостей — і суд, і протокол обійшли ці вимоги;
- Суд ухилився від розгляду питання про застосування до мене фізичних тортур в СІЗО КГБ 07.08.1980, а в протоколі не зазначив ні про мої вимоги судити винних у розправі, ні про саму наявність таких заяв — вимог;
- Мені не дали виголосити своєї звинувачувальної промови
т. зв. останнього слова, суддя заборонив мені говорити»
        
Отже, відповідно до заяви Стуса, йому не дали можливості виголосити останнє слово — хоча в протоколі вказано, начебто Стус в останньому слові заявив (аркуш справи 308 том 6):1

Василь Стус
поет, правозахисник

«Я не визнавав і не визнаю себе винним. До самої смерті я буду стояти на обороні правди від брехні, чесних людей від убивць,
Ісуса Христа від диявола!»
Оголошення вироку відбулося наступного дня — 02 жовтня 1980 року.

Стус вирішив вирок не оскаржувати — він не мав віри в радянські суди.

А також розумів, що цей вирок для нього фактично є смертним — адже він не витримає чергового багаторічного перебування в таборах (аркуш справи 365 том 6).
ПОЗИЦІЯ МЕДВЕДЧУКА:
що не сходиться
Медведчук кілька разів публічно коментував свою позицію під час того судового процесу. Так, у 2012 році Віктор Медведчук прокоментував свою захисну діяльність: "У ті часи була стаття, яка передбачала за такі дії кримінальну відповідальність. Він [Стус] був засуджений за цією статтею" (Видання «Українська правда» від 04 квітня 2012 з посиланням на відеоблог).

У цьому відеоблозі адвокат підтверджує факт того, що він визнав у судовому процесі вину свого підзахисного. Більше того, Медведчук послався на те, що начебто сам Василь Стус в судовому засіданні заявив, що він «всегда выступал и будет выступать против советского строя и советской власти».

Однак, при детальному вивченні протоколу судового засідання такої заяви ми в документі не побачили. Жодної згадки про таку позицію Василя Стуса немає в матеріалах справи.

Окрім того, адвокат Медведчук стверджує, що вирок по Стусу був скасований на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 року у зв'язку зі скасуванням ст. 62 КК УРСР. Але насправді ця стаття була виключена з Кримінального кодексу лише Законом України від 17.06.1992 року. Та й матеріали справи свідчать про зовсім інше.

А саме: ще 18 липня 1990 року прокурором УРСР Потебеньком М.О. було внесено протест з посиланням на те, що в діях Василя Стуса взагалі не було складу злочину — оскільки він «публічних закликів до насильницьких дій з метою підриву та ослаблення Радянської влади не висловлював» (аркуш справи 372 - 388 том 6).
        
2 серпня 1990 року Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду УРСР розглянула протест Прокурора УРСР та вирішила протест задовольнити, вирок скасувати, а справу закрити у зв'язку з відсутністю складу злочину (аркуш справи 389 - 396 том 6).
Мотиви, з яких Верховний Суд УРСР скасував вирок були такими:
«... публічних закликів до насильницького повалення, підриву чи послаблення Радянської влади він не допускав. Допустимими методами Стус боровся за становлення демократичних засад в суспільстві, проти окремих порушень, допущених в той період».
        
Отже, Верховний Суд УРСР ще в 1990 році (у період чинності відповідної статті Кримінального кодексу і майже рік до прийняття закону про реабілітацію жертв політичних репресій) прямо підтвердив позицію, яку займав Стус у суді. Той факт, що Стуса виправдав ще радянський суд (!) за чинного радянського законодавства (!!) безперечно підтверджує, що в адвоката були всі правові підстави заперечувати та не визнавати вину Стуса в Київському міському суді. Ось вам і «на розгляд суду»…

Саме тому виникає питання: чи належним чином захищав адвокат Медведчук свого підзахисного?
ЗАКОНОДАВСТВО ТА АДВОКАТСЬКА ЕТИКА В РАДЯНСЬКИЙ ЧАС:
адвокат Медведчук не мав права на таку позицію
Для того, щоб розібратися з цим питанням, звернемося до законодавства та спеціалізованої літератури того часу.

Відповідно до ст. 23 Основ кримінального судочинства СССР від 25.12.1958 року:

По-перше, «Защитник обязан использовать все указанные в законе средства и способы защиты в целях выяснения обстоятельств, оправдывающих обвиняемого или смягчающих его ответственность, и оказывать обвиняемому необходимую юридическую помощь.

С момента допущения к участию в деле защитник вправе: иметь свидание с обвиняемым; знакомиться со всеми материалами дела и выписывать из него необходимые сведения; представлять доказательства; заявлять ходатайства; участвовать в судебном разбирательстве; заявлять отводы; приносить жалобы на действия и решения следователя, прокурора и суда. Кроме того, с разрешения следователя защитник может присутствовать при допросах обвиняемого и при производстве иных следственных действий, выполняемых по ходатайствам обвиняемого или его защитника».

І тут виникає питання: чи виконав адвокат Медведчук свій встановлений законом обов'язок — використав всі засоби та способи з метою з'ясування обставин справи, що виправдовуть обвинувачуваного?!

Матеріали справи свідчать, що адвокат Медведчук не заявив жодного протесту чи клопотання, не ознайомлювався з матеріалами справи, не подав жодної скарги, пояснення, доказу тощо!

Це можна було б назвати бездіяльністю, але адвокат може заперечити, що він сам самостійно визначає стратегію захисту. А от як бути із визнанням адвокатом вини клієнта, коли той її заперечує? Чи має (мав) на це право захисник?

Чинний наразі Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» прямо забороняє адвокату займати у справі позицію всупереч волі клієнта (п. 3 ч. 2 ст. 21), але можливо в радянський час були інші правила та заборони у адвокатів?

Виявляється, що ні. Загальна спрямованість діяльності адвоката виключає можливість визнання вини клієнта. Відповідно до ст. 7 Закону Союзу Радянських соціалістичних республік «Про адвокатуру в СРСР» від 30.11.1979 року – «адвокат зобов'язаний у своїй діяльності точно й неухильно додержувати вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби й способи захисту прав і законних інтересів громадян і організацій, які звернулися до нього за юридичною допомогою».

З цього приводу писали в тому числі і радянські класики юридичної науки. Наприклад, Строговіч М.С. (Курс советского уголовного процесса, т. 1, с. 247-248): «Если обвиняемый не признал себя виновным, отрицает предъявленное обвинение, то адвокат ни при каких условиях не может занять иную позицию в деле, он обязан доказывать невиновность своего подзащитного».

Також в юридичній літературі того часу зазначали: «Признание адвокатом виновности подсудимого при отрицании последним своей вины следует рассматривать как нарушение профессионального долга, завуалированную форму отказа от защиты, а следовательно, грубое нарушение права на защиту» (Гинбург Г.А., Поляк А.Г., Самсонов В.А. — «Советский адвокат» М., Юридическая литература, 1968, с. 8).

При цьому деякі автори у своїх професійних публікаціях вказували, що якщо вина клієнта доведена, і немає найменших сумнівів щодо доведеності його вини, адвокат має право після отримання згоди клієнта визнати його вину, а якщо клієнт не надає таку згоду, адвокат зобов'язаний відмовитись від справи, якщо він не згодний з позицією обвинувачуваного (Петрухин И. Доказательства невиновности и позиция адвоката в суде. — «Советская юстиция», 1972, № 10).

Згаданий Строговіч М.С. (Курс совесткого уголовного процеса, т. 1, с. 247-248), до речі, по суті, описав ситуацію, що склалась у справі Стуса, тільки от позиція адвоката тут мала би бути інакшою: «Если подсудимый отрицает свою виновность, а защитник утверждает, что подсудимый виновен, но заслуживает снисхождения, это значит, что защитник оспаривает оправдательные доказательство, представленное обвиняемым…., а это есть обвинительная деятельность, а не защитная».

Підсумовуючи, ми доходимо двох основних висновків:

    В.Медведчук, будучи адвокатом та захищаючи В.Стуса, не використав всі засоби та способи з метою з'ясування обставин справи, на виправдання обвинувачуваного, та не надав останньому належної юридичної допомоги, чим порушив вимоги ст. 23 Основ кримінального судочинства СССР від 25.12.1958 року (чинного на момент розгляду справи нормативного акта).

    Визнаючи в суді вину свого підзахисного Стуса (при запереченні вини самим підзахисним), адвокат Медведчук порушив свій професійний обов'язок, фактично відмовився від захисту Стуса, чим грубо порушив право останнього на захист у суді.


Зрештою, такі дії адвоката Медведчука створили ґрунт та сприяли прийняттю неправомірного судового рішення (що згодом було підтверджено судом вищої інстанції), виконання якого за реалій радянської репресивної системи, на жаль, призвело до смерті Василя Семеновича Стуса.
ДЕЯКІ СВІТОГЛЯДНІ ВИСНОВКИ:
особиста позиція авторів
Ми — Українська адвокатура, що історично та за багатьма ознаками є спадкоємницею радянської адвокатури, яка породила адвоката Медведчука, повинні вибачитися перед громадянами України — країни, яка зараз, як і в минулому столітті, бореться за свою незалежність.

Вибачитися за продажність, непрофесійність, колаборацію представників професії з імперським антиукраїнським режимом.

Адвокатура в Україні зараз переживає складні часи. Складні часи переживає і українське суспільство.

Багато адвокатів, які у період Майдану віддано захищали права затриманих громадян і хоробро, ризикуючи життям, боролися з репресивною машиною, зараз представляють інтереси суддів, які підозрюються у вчиненні злочинів — винесенні неправосудних рішень, через що було заподіяно в т.ч. смерть, втрату здоров'я, порушено гідність людей, щодо яких вони проголосили неправосудні рішення.

Проте суть адвокатського покликання — захищати права підзахисного. Адвокати виконують свою роботу. Професійно. Достойно. І ніхто, як нам відомо, не визнає вину своїх підзахисних. Навіть в таких непростих, а подеколи — очевидних, справах.

Коли знайомишся з матеріалами справи КДБ УРСР проти Стуса, розумієш, які були настрої у суспільстві. Це прекрасно розуміють ті, хто працював та жив у часи Союзу. Не було і не могло бути масового протистояння суспільства проти влади. Цінність свободи слова та право на власну думку, право на розвиток нації десятиліттями випалювалися радянською (московською) владою — війною, репресіями, Голодомором.

Дуже небагато було тих, хто міг протистояти словом, ще менше було тих, хто діяв. Проте від адвоката Медведчука не вимагалося ставати дисидентом, як його підзахисний, робити гучні заяви, проголошувати промови, конфліктувати з репресивним імперським апаратом. Його професійним обов'язком було робити свою роботу — якісно, професійно, згідно з вимогами чинного законодавства. Вже це — як підтвердив згодом суд вищої інстанції — могло б призвести до виправдання Василя Стуса, або ж хоча б до призначення йому більш м'якого покарання. На вагах було життя людини. На жаль, адвокат зі своїм обов'язком не впорався. Більше того, захисник Медведчук фактично став посібником сторони обвинувачення, діяв усупереч і нормам права, і вимогам професійної етики.

Відновлення історичної справедливості, встановлення істини, визнання прорахунків є запорукою розвитку адвокатури в Україні.

Закликаємо українську адвокатуру, як особисто кожного адвоката так і в особі представницьких органів адвокатури, зокрема Національну асоціацію адвокатів України, публічно визнати порушення адвокатом Віктором Медведчуком прав його клієнта Василя Стуса на захист.

Слава Україні!
Епілог

Василь Стус,поет, правозахисник

« Як добре, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражданням і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерті з рідним краєм поріднюсь».

Матеріал підготували:
Роман Титикало
адвокат, к.ю.н. член дисциплінарної
палати Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури
Костін Ілля
адвокат, член Ради адвокатів Київської області, голова комітету захисту прав адвокатів
Текст підготовлено за допомогою та підтримки Громадського руху ЧЕСНО
http://www.pravda.com.ua/cdn/graphics/2016/08/stus/
 
А фільм СТБ про Стуса таки знову раджу - реально шедевр. І про сценариста Сергія Стеценка ми ще почуємо в якості українського режисера. Талановитий!
http://www.stb.ua/ua/episode/den-nezavisimosti-vasilij-stus/

Оригінал публікації Кириченко, ч.1 - http://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/1980/Svoboda-1980-102.pdf
ч.2 - http://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/1980/Svoboda-1980-104.pdf


БГ: Василь Стус і Віктор Медведчук - це два антагонізми, наявний приклад протистояння Добра і Зла за часів СРСР, як і в цілому епохально. І хоча Віктор Медведчук дотепер живий - він є давно труп, від якого смердить смертю, а Василь Стус навпаки і мертвий вічно живе з нами у сяйві безсмертя і любові.

найвища справедливість галсуду


До Апеляційного суду Львівської області

(79008, м. Львів, пл. Соборна, 7)

 

 

Гавриліва Ореста Степановича

(81110, Львівська обл.,

Пустомитівський р-н, с. Зимна Вода,

вул. Ів.Франка, 10)

 

Апеляційна скарга

на рішення від 22.12.2011 р. Галицького райсуду м. Львова по справі 2-1593,

яким безпідставно і протизаконно було відмовлено у задоволенні мого позову

до Національного університету «Львівська політехніка»

(79013, Львів, вул. Ст. Бандери, 12) про стягнення недоплачених

коштів та про відшкодування моральної шкоди

 

Заяву про апеляційне оскарження подано 23.12.2011 р.

 

Незаконність рішення Галицького райсуду м. Львова по справі 2-1593 полягає в:

1. Непідкоренні судді Курильця А.Р. Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. (ст. 10, абзац 7, пункт 2).

2. Непідкоренні судді Курильця А.Р. Закону України «Про освіту» від 23.03.1996 р. (ст. 57).

3. Непідкорення судді Курильця А.Р. ЦПК України в ст. 90.1 (Національний університет «Львівська політехніка» чотири рази – і взагалі (!) – не пред’явив витребуваних судом документів, а суддя не зреагував ніяк).

4. Непідкоренні судді Курильця А.Р. ЦПК України в ст. 157 – справа розглядалася 7 місяців, а не два.

5. Непідкоренні судді Курильця А.Р. ЦПК України в ст. 195 – суддя Курилець А.Р. виходив для прийняття судового рішення не до нарадчої кімнати, а у вестибюль, куди вийшов надовго представник відповідача Ліщинський.

Необґрунтованість рішення Галицького райсуду м. Львова по справі 201593 полягає в:

1. Суддя Курилець А.Р. витребовував тричі додаткові документи в Національного університету «Львівська політехніка», їх йому не доставили і не показали саме собою мені – просто замінили начальника юрвідділу Національного університету «Львівська політехніка» Штибеля на початкуючого приватного адвоката Ліщинського 22.12.2011 р., а суддя Курилець А.Р. не зреагував ніяк в користь свого ж попереднього рішення і цим здійснив неправомірний акт судочинства.

Звідси – обставини встановлені неповно.

2. Суддя Курилець А.Р. не міг обґрунтувати свого рішення всупереч клопотання мого позову навіть тому, що за цілковито аналогічних обставин в результаті втручання всього лиш Територіальної державної інспекції праці у Львівській області щодо мене Львіським національним університетом ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С.З. Гжицького виконано статтю 57 Закону України «Про освіту» від 23.03.1996 р. відносно мене і в листопаді 2011 р. мені виплачено з боку ЛНУВМ та БТ ім. С.З.Гжицького 2800 грн. Причому, в 2009 р. мені в ЛНУВМ та БТ ім. С.З. Гжицького без моєї ініціативи самі виплатили (на основі того ж ЗУ «Про відпустки», оскільки я є інвалідом) відпускні за 3 (три) неповні місяці роботи, а не за 4 (чотири) – чого я безуспішно на підставі ЗУ «Про відпустки» домагався в Національного університету «Львівська політехніка». Про ці дві обставини я особисто в час судового засідання 17.11.2011 р. інформував суддю Курильця А.Р. і – навіть – пропонував йому зателефонувати до головного бухгалтера ЛНУВМ та БТ ім. С.З. Гжицького пана Янишина.

Неправильне визначення суддею Курильцем А.Р. відповідно до встановлених судом обставин правовідносин полягає в тому, що після того, як суддя Курилець А.Р. 17.06.2011 р. встановив неправомірність посилання відповідачем на необґрунтоване судове рішення судді Галицького райсуду Юрківа та Апеляційного суду Львівської області про відмову визнати неправильним рішення конкурсної комісії ІМФН Національного університету «Львівська політехніка» в 2008 р. про неприйняття мене на роботу «за конкурсом» при моїй абсолютній перевазі в час конкурсу по всіх пунктах – при розгляді справи 2-1593, то 22.12.2011 р. суддя Курилець А.Р. все ж прийняв (вдруге!) від представника відповідача Ліщинського вже заперечені суддею Курильцем А.Р. документи, і у своєму рішенні від 22.12.2011 р. виходив з них. Причому, суддя Курилець А.Р. навіть не зачитав вголос і не показав мені – які документи взагалі долучено до справи 2.1593.

Таким чином, я заперечую докази – використані судом першої інстанції.

Також, суддя Курилець А.Р. постійно порушував регламент:

1. 23.05.2011 р. судове засідання почалося не о 930 (як призначено) – а о 1030;

2. 17.06.2011 р. судове засідання почалося не о 1100 (як призначено) – а о 1240;

3. 29.08.2011 р. судове засідання почалося не о 1130 (як призначено) – а о 1245;

4. 17.11.2011 р. судове засідання почалося не о 1530 (як призначено) – а о 1620;

5. 22.12.2011 р. судове засідання почалося не о 1430 (як призначено) – а о 1700.

Цим суддя Курилець А.Р. постійно знущався з мене – бо я є інвалідом третьої групи довічно (інвалідське посвідчення № 140940) … можливо, з намови заступника голови Галицького райсуду Юрківа.

 

Виходячи з наведеного, та на підставі ст. 292, 294 – 296, 307, 309 ЦПК України прошу скасувати вказане неправосудне рішення та постановити нове, яким повністю задовольнити мій позов.

 

 

26.12.2011 р.

 

Гаврилів О.С.

Додаток: Копія апеляційного оскарження.


Добраніч. Любов? Ненависть? Справедливість!

Всі ми під Богом ходимо, і кожен отримає за свої діяння. (с)
Моя бабуся.


Телефонувала мені сьогодні мама.
- Ну як новина про смерть Віті-молодшого?
- Ніяк, - кажу. Ну от реально. Ніяк. Я до нього не ставилася ніяк. Тож і до новини про смерть ставлюся так само. 
Просто подумки поставила собі відмітку, що справедливість є. Не від людей, а від Вищих Сил. Покарання отримав не той, хто помер, а той, хто втратив. От його жаль. Бо нікому, навіть найзаклятішому ворогу такого не побажаєш.

Не здивуюся, якщо стоматологу на голову днями рояль впаде. 


Добраніч! Справедливість є. Не залежно від того, віримо чи ні.

До ладу про владу

Присвячую



1. Влада
За будь-які процеси, що відбуваються в державі, відповідальність несе діюча влада. Наголошую ще і ще раз: за будь-які процеси хороші чи погані відповідає влада і тільки влада, бо на те вона і обрана, щоб бути владою! Щоб керувати і нести відповідальність за свої дії і за все, що відбувається в країні. Все! Іншого не дано! Влада відповідальна за все! Як капітан відповідає виключно особисто за свій корабель і його команду, як кожен командир відповідає за вчинки своїх підлеглих тощо.
Таким чином якщо в державі безлад, масові заворушення, повстання та інші протестні акції, то вся вина лягає виключно на владу, бо її найперший обов'язок є упереджувати подібні негативні події в країні. Упереджувати!
Образно кажучи, діяльність влади схожа з роботою водія громадського транспорту – «маршутки», який може ввічливо обслуговувати пасажирів і везти їх гарно з комфортом, а може, користуючись своїм домінуючим положенням, ображати пасажирів, або починає різко гальмувати чи газувати, аж йому мусять обурено кричати: «Акуратніше! Не дрова везеш!» Звісно, що дуже нездалий водій спричинить аварію і пасажири постраждають. Але зараз у нас йде мова про машиніста потяга Вітю, який несподівано вирішив розвернутись з однієї колії на іншу в зворотньому напрямку без жодних перехідних стрілок, а ось так прямо посередині. А шо? А я так хочу! Я – машиніст! Ну і що: поїзд не мій! Пасажири не хочуть! А хто їх питати буде, коли кермо у мене?.. Я так хочу! Га-га-га (класичний ржач ідіота).
Та зараз не до жартів. Трагедія кривавих побоїщ мирних і беззбройних протестуючих людей до зубів екіпірованими бійцями спецпідрозділів «Беркут», «Грифон», «Омега» та іншими аж до людських жертв і каліцтва, поставило країну на край прірви. Понад два місяці протистояння тільки посилили антагонізм сторін: народу проти влади. Вже розпочалася справжня всенародна антиурядова війна! Вже! Війна почалася! Ставлю до відома, якщо хтось ще цього не зрозумів!
Війна розпочалася. І вся відповідальність за це і за всі події в України в листопаді-грудні 2013-го року та січня 2014-го лежить виключно на владі: на вже екс-президенті України В. Януковичу, екс-прем'єр-міністрові України М. Азарову, всіх бувших міністрах цього Уряду України, всіх членах Адміністрації Президента і правлячої коаліції депутатів з фракцій ПРУ та КПУ у Верховній Раді України. Всі вони мають бути притягнуті до відповідальності і понести покарання за безлад і людські жертви, які відбулись за цей час. Всі! Бо вони і були виконавча влада на той час. Все. Тільки так і іншого не буде: влада вчинила злочин проти народу і країни, тому мусить за це відповісти за всією суворістю Народного трибуналу.

2. Злочин влади
В усі часи вбивство поранених у шпиталях, а також обстріл і знищення транспортних засобів з червоними хрестами, які перевозять поранених – це вважалось найогиднішим і найбрутальнішим злочином, який кваліфікується як найбільший злочин в світі: злочин проти людяності. Такі злочини не мають прощення!
Трагедія вбивства опозиціонера Юрія Вербицького однозначно провладними банд-силовиками з викраденням із лікарні прямо з під рук оперуючого лікаря – одного цього антилюдського злочину було б достатньо для знищення всієї влади як такої. Достатньо! Але жертв значно більше!
Те, як поводять себе бійці спецпідрозділів з мирним беззбройним населенням шокує весь світ: застосування кийків з металевою серцевиною, що запросто в друзьки з одного удару розбивають цеглу, і ними беркутівці б'ють переважно по заборонених законом (увага! заборонено законом!) життєвих органах, а найбільше – по голові та обличчі. Включно жінок і дівчат.  Кривава бійня в ніч на 30 листопада на київському Євромайдані яскраво показало цей жах провладного садизму, який триває і дотепер, а воно вже настало 25 січня 2014 року. Важко назвати цих звірів з людською подобою, як захисників правопорядку або правоохоронцями. То нелюди! І влада ними керує нелюдська!
Один фахівець розповів, що всі ті, кого зараз узагальнено називають «тітушками» – це різні спортсмени-невдахи та так звані доморощені «качки», що їх забракували для прийому до спецпідрозділів МВС! Вони виявилися для приймальної комісії занадто слабкодухі, тому мають довести ділом свою звірячу поставу, щоб їх взяли. А до того вони перебувають на побігеньках у організаторів рейдерських захоплень, у влаштуванні провокацій та бійок серед опозиційних протестувальників, залякуванні та вибиванні боргів тощо. Уявляєте якими морально-етичними засадами оперують мізки у бійців спецпідрозділів «Беркут» і їм подібних, якщо тітушки і їм подібна наволоч є занадто слабкодухі? Не даремно навіть священники кинулись на втьоки перед атакуючими беркутівцями! Бо коли стояли на розмежуванні, то лише з боку «Беркуту» до них доносились матюки й образи, а то навіть летіли сніжки і каміння. Тут пощади очікувати марно навіть священникам.
Взагалі застосування спецпідрозділами каміння і пляшок з запальною сумішшю, які були захоплені чи виготовлені власноруч, є абсурдом за всіма законами! Для того ці підрозділи і називаються спеціалізованими, що вони екіпіровані різними спецзасобами: кийки, щити, шоломи, захисні бронежилети, водомети, гази, світло-шумові гранати, гумові кулі, помпові рушниці, бронеавтомобілі тощо. Всього не злічити, але беркутівці ще масовано жбурляли каміння і пляшки з «коктейлем Молотова» (!) у мітингуючих, у тих, в кого більше нічого і немає для свого захисту – тільки каміння. І ще вогонь, як захист від нечистої сили.
Злочини беркутівців настільки масові, що вже не потрібно відшукувати окремих злочинців побиття людей 30 листопада, а треба однозначно першою і головною умовою нової української влади є видати Указ і віддати наказ про розпуск всіх суко-спецчастин як «Беркут» і їм подібних в Україні. В тому Указі вказати, що всіх беркутівців буде піддано суду Народного трибуналу, де буде враховано час, коли вони прийшли з повинною. Всіх інших буде покарано згідно їх злочинів. Починаючи з вини кожного (кожного!) беркутівця у загибелі Юрія Вербицького, Сергія Нігояна, Михайла Жіздневського, Романа Сеника та інших жертв.

3. Легітимність влади
Багато спекуляцій звучить щодо «легітимності влади» і необхідності визнавати її до скону, тому хочу зупинитись на цій темі. Законно обрана влада має і діяти в межах закону – чи я помиляюсь? Ні, я не помиляюсь. Влада легітимна доти, доки вона не порушує законів, а коли порушує – влада втрачає легітимність автоматично! Наголошую: порушено закони – легітимність скасовано.
Але щоб не повторювати невігластво екс-міністра юстиції Лукаш, почнемо з того, що навіть у часи Древнього Риму, звідки і походить цей термін «legitimus», що перекладається як «законно», тобто згідно закону, по закону тощо, – вже тоді існував принцип, що жоден закон не може бути використаний для творення очевидного зла. Не буду розписувати юридичні тонкощі, але сутність ясна: закони мають нести виключно добро, справедливість і порядок. В протилежному випадку закон втрачає своє значення і перестає бути легітимним. В давньоримському праві застарілі закони не відміняли, а просто переставали їх застосовувати і вони втрачали свою легітимність вживання в юридичній практиці, хоча формально і продовжували діяти.
Насправді всяка легітимність в реальному житті поділяється на юридичну і моральну. Коли ви звертаєтесь до лікаря, адвоката чи державного службовця, то ви не починаєте з того, що вимагаєте показати дипломи про освіту, довідки про стаж роботи, успіхи і догани, або довідки про відсутність інфекційних захворювань і тому подібне. Ні, все це юридичне легітимне право на посаду перевіряє відділ кадрів даного закладу  або власник, а ми просто довіряємось цьому і в свою чергу докладаємо свою моральну легітимність. Коли ж цієї довіри нема, то наступає конфлікт юридичної і моральної легітимності. Ось яскравий приклад сучасних українських судів: по закону всі судді юридично легітимні, але ми знаємо з життєвого досвіду, що більшість суддів беруть хабарі і приймають неправдиві рішення, отже ми їх рішенням не довіряємо. Звідси суд втрачає свою головну суспільну функцію: творити порядок в суспільстві. Народ не довіряє таким судам! Коли немає справедливості в судах і немає довіри до їх рішень, то порядку в державі не може бути апріорі!
Те саме стосується щодо міліції. Події у Врадіївці яскраво засвідчили моральну нелегітимність міліції у місцевого населення. Міліція стала сама розплідником злочинності! Грабували, гвалтували і вбивали люди в погонах, навіть офіцери МВС в чині капітана, бо знали свою безкарність. А справді: хто може їх покарати? Ніхто. На всіх ланках в державі хабарництво і кругова порука. Прокуратура та СБУ такі самі злочинці і хабарники! Захисту в нашій державі простому громадянинові шукати ніде! Ніде! Залишається тільки кричати: «Бандити! Рятуйте! Міліція напала!»
Погодьтесь, що країна з такою владою втрачає всяку легітимність в довірі населення. Найбільше вражає, що самим багатим класом в Україні є не бізнесмени, а судді, прокурори, міліція, податкові та всі інші урядові чиновники. Причому всі знають про це, знають про величезні тіньові прибутки від розкрадання державних коштів і ресурсів, злочинне привласнення всенародних багатств! Як можуть чиновники йти з державної служби мультимільйонерами?! Оце так «слуги народу»! Дуже сподіваюсь, що Революція Гідності 2014-го року не розфітькає свій рушійний потенціал на чвари політиканчиків, а будуть насправді проведені реально глобальні реформи адміністративного і державного устрою в Україні.
Тепер про легітимність колишньої влади: Президент України Віктор Янукович був обраний за Конституцією України в редакції 2004 р. Велика ганьба Віктору Ющенку, що він не провів одразу після своєї інавгурації всенародного референдуму щодо затвердження цієї оновленої і на той момент ще не діючої Конституції України, але не зважаючи на технічні (!) порушення процедури, ця Конституція була прийнята у Верховній Раді України конституційною більшістю голосів народних депутатів у тому числі за участтю фракцій КПУ та ПРУ! Хто хотів з депутатів – той був і голосував «за» чи «проти». Отже є пріорітетна юридична норма! Жодне положення «Закону про Конституційний Суд України» не дає цьому суду право відміняти діючу Конституцію чи міняти її на іншу, отже це є грубе юридичне порушення законодавства України. Якби Віктор Янукович одразу після рішення Конституційного Суду України поставив це питання у Верховній Раді України, або ще краще: виніс на всенародний референдум – всі питання щодо легітимності дій повернення Конституції 1996 р. були б зняті. Але нічого такого не було! Відбувся цинічний конституційний переворот, який не має жодної юридичної легітимності! Висновок однозначний: влада була обрана легітимною, але вона сама позбавила себе цього. Відразу з волюнтаристським введенням в дію норм Конституції України 1996 р. юридичну легітимність влади і особисто Президента України Віктора Януковича було втрачено! З цього моменту вся легітимність президента була виключно морального плану і трималась виключно на його євроінтеграційній діяльності, і якої він позбувся одразу після провалу у Вільнюсі 29-го і масакрі-бійні на Євромайдані в Києві 30 листопада 2013 року.
Варто також вказати, що більша частина законодавства України не має належної юридичної легітимності, тому що в обох Конституціях України і 1996-го і 2004-го років є норма, що народний депутат має голосувати у ВРУ на сесіях виключно особисто. Жодних вказівок на можливість передачі права голосування депутатом комусь іншому в Конституції нема. Таким чином всі закони і постанови, всі інші документи, як і обрання суддів та всіх різноманітних посадовців, комісій і все-все, де було використано так зване «кнопкодавство», коли сам депутат фізично був відсутній при голосуванні на своєму місці, а хтось інший натиснув потрібну кнопку і проголосував за нього його депутатською карткою  – все це юридичне порушення закону найвищої дії: норми Конституції. Отже не є легітимним, не є законним.
Мало того: цілковито втратила легітимність законодавчого процесу в державі вже минула Верховна Рада України 7-го скликання. Досить нагадати так зване «виїзне засідання ВРУ» з силовим недопущенням депутатів опозиції на нього, що вже було брутальним законодавчим злочином, але голосування 16 січня в сесійній залі ВРУ перевершило і його своєю цинічною наглістю. Фактично Бюджет України та драконівські антинародні закони приймали з грубійшим порушенням норм регламенту ВРУ всього 2 чоловіки, а всі інші депутати були просто статистами. З цього моменту сам термін «парламентаризму» щодо Верховної Ради України 7-го скликання втратив чинність. Отож в Україні настала повна відсутність легітимності всієї влади, всіх її гілок: законодавчої, виконавчої і судової в першу чергу юридично, але ще важливіше і загрозливіше – ними втрачено цілком і моральну легітимність у власного народу.  І в очах всього цивілізованого світу (члени Митного Союзу сюди не входять!), про що ясно засвідчили події у вигляді засудження та обструкції щодо представника української влади на світовому форумі в Давосі.

4. Опозиція є влада
Опозиція – це теж влада, точніше: частина влади, яка не є прямо при владі, але водночас впливає і безпосередньо контактує зі владою. Головне призначення опозиції: контроль над владою, критика дій влади, якщо ці дії несуть суспільну шкоду тощо. Парламентську опозицію складають депутати, які так само представляють певну кількість своїх виборців не залежно від мажоритарного чи партійного обрання. Завдання опозиції є образно кажучи: бути сторожовими псами, щоб винюхувати і вистежувати всі недоліки, помилки і прорахунки влади, а за тим оповіщати про них громадськість, яка має відповідно реагувати і впливати на владу.
Ще можна порівняти опозицію функціонально з гальмами в авто чи потягу: не дають розігнатись, але дають можливість вберегтись від катастрофи. І якщо наша держава увійшла в таку кризу-аварію, то вина опозиції тут так само є. На жаль, багато хто не розуміє, що опозиція – це також влада. Іноді навіть самі депутати-опозиціонери того не розуміють і все плачуться: «А що ми можемо зробити? Ось коли ми станемо владою...» Дзуськи ви станете владою, бо таких горе-майстрів нам не потрібно! Треба спочатку ще показати і доказати, чого ви варті, які ваші сили, коли ви не при силі.
Влада керує, а опозиція – гальмує, за тим і йде нормальний тандем в нормальній державі з нормальними політиками, які розуміють: сьогодні я при владі, а завтра – ти. Тому варто поводитись в таких межах протистояння, щоб коли поміняємось місцями, то і далі всім було як не комфортно, то принаймні не дуже зле. «Але маємо те, що маємо і конче мусимо те виправити», – як сказав свого часу Іван Багряний, а за ним повторив першу частину виразу свого часу Леонід Кравчук.
Завдання опозиції, як частини влади, працювати в першу чергу з народом і ще раз – з народом! Якщо парламентська більшість зайнята керуванням, «бабло»-гарбанням, розкошуванням, а за тим ігнорує домовлятись з меншістю про щось людське, але загрібає, як та дурна курка, все під себе, то опозиція повинна через народні протести домогтись, щоб до неї почали дослухатись. Користуючись своїм статусом, народні депутати від опозиції минулого року об'їхали майже всі регіони України включно зі Сходом і Півднем, чим заклали підвалини сучасного повстання. Але загалом опозиція зробила мало, дуже мало, тому ми і залетіли в таку кризу. Не дивно, що початок Євромайдану пройшов під гаслом: без політиків! Ображені опозиціонери заявляли, що то «підстава» від влади, підступна рука президента, а насправді народ просто дав оцінку їх провальній діяльності, яка позбавила нас євроінтеграції. Чому опозиція не зуміла пояснити провладній кліці, що не можна перескочити з одних рейок на інші одним махом – чому?
І таких «чому?» можна назбирати дуже багато, але наразі то без потреби. Опозиції потрібно проявляти побільше не голі амбіції, а плани і резолюції нашої Революції. Я особисто нічого з того не простежую. Коли сам був в Києві на Майдані 11 – 15 грудня 2013 р., то чув про переговори і ось вже 25 січня 2014 р., а жодних зрушень. Жодних! Захарченко на місці, Уряд на місці, «Беркут» на місці, хлопців в ув'язненні тільки більшає, вже є вбиті і скалічені... То про що ви домовляєтесь так? По-суті, тільки коли знову зустрітись і продовжити балачку про поламану тачку? Досить. Давно досить таких перемовин! Молодці на Майдані, що так і сказали: досить балачок – час братись до діла!
Діалог, як правильно визначив владика Гузар, це коли йде конкретна розмова, де кожна сторона пропонує можливі з її боку поступки і гарантії їх дотримання, але цього і близько немає з боку влади. Немає, не буде і вже не треба. Пізно домовлятися! Всю наявну владу в Україні скасовано! Волею народу, про що є підтвердження з багатьох регіонів України, де йде захоплення владних установ і організація народного управління. Все: процес пішов! Сам пішов! Знову не через заклики опозиційних лідерів, що вкотре не робить їм честі, а самочинно! Влада втратила всі важелі впливу і опозиції залишилось тільки перебрати ці повноваження. І це вже, нарешті, має зробити опозиція чіткими заявами: хто перейде на бік народу до максимум 1 лютого – той автоматично буде амністований, а після 1 лютого буде діяти Народний трибунал, який проведе люстрацію всіх силовиків та урядовців усіх рівнів. Потрібно висувати опозиції конкретні тези і накази від імені народу і Народної Ради, бо навіщо вона тоді створена?
Потрібно чітко оголоси народу країни і всьому світу, що терористичну та екстремістську владу Президента України Віктора Януковича припинено і його усунуто від керівництва державою, Уряд і Верховну Раду України – розпущено. Що приблизно у травні-червні відбудуться нові вибори до всіх рад і Президента України та пройде водночас референдум по Конституції, норми якої вже не будуть порушувати за жодних обставин. Коротко і ясно.
Опозиція має законне право брати в кризових випадках владу екстраординарним чином, тому що вона є теж влада!

5. Народ – суверен влади
Французьке слово «souverain» означає «носій найвищої влади» – як бачимо і тут народу доводиться мати нелегкий обов'язок щось нести, нехай це і найвища влада. Та водночас це і найвища відповідальність. Влада належить народу, але народ може втратити контроль над владою через свою легковажність та підступність узурпаторів влади. Ніщо в цьому світі не дається легко набути окрім хвороб, але все добре можна дуже легко втратити. Через свою легковажність українці багато раз втрачали свободу і державність, але не цього разу!
Висловлюю своє щире захоплення українським народом! Світова історія вчить, що тільки той народ вартий свободи, який готовий за неї самовіддано боротись. Ми вже двічі довели: народ України гідний свободи! І ми будемо вільними!
Звичайно, що не всім смакує свобода, про що досить доказово і показово засвідчив так званий «провладний анти-майдан», але якщо порівнювати майдани, то хіба тут є що порівнювати? Єдине, що не можу надто засуджувати цих людей з антимайдану, бо подібне було і в інших державах, де відміняли рабство і панщину. Завжди знаходилась чимала кількість таких, які не хотіли ставати вільними, бо за пана їм жилось спокійніше, їх все влаштовує так, як воно є.  І я особисто проти примусово визволяти таких людей, чи переконувати їх у протилежному, або засуджувати. Свобода за своїм змістом дає людині право вибору і якщо вона добровільно обирає примітивну неволю, то це її право. Я категорично виступаю проти в іншому: коли ці раби примушують мене та інших теж ставати рабами, бо то, на їх переконання, дуже гарно, то є «гарантована стабільність життя». Перепрошую ласкаво, але йдіть з такою стабільністю під три чорти. Найвища градація стабільності: тюрма, морг і цвинтар.
З іншого боку процеси встановлення народовладдя в пост-тоталітарній країні є дуже складним процесом і дуже часто люди думають, що вся проблема у владі, що всі негаразди через поганих керівників при владі, а не думають і не здогадуються, що все погано через саму структуру влади, яка і дотепер збережена у тоталітарній формі. Питання не в тому, що бюджетні гроші розкрадають і не правильно використовують, не у тому, що потрібно воювати з корупцією і хабарництвом жорстокістю покарання, а проблема знаходиться у зовсім іншій площині: чому у людей відбирають їх зароблене і не дають їм самим визначати, куди витрачати свої гроші, власні зароблені гроші! Чому все має вирішувати якийсь дядя чи тьотя з Києва, як колись з Москви? Вирішують все за нас і за наші гроші, яку нам освіту мати, як лікуватись, що нам в телевізорі дивитись, кому дати пільгу, а кому – не дати тощо. Не треба нам їх ласки чи не ласки, бо то все наші гроші! Наші! Не буває безкоштовної освіти чи безкоштовної медицини – не буває! Бюджетні гроші – це наші  людські гроші! Ось що доконано всім потрібно зрозуміти. Конче зрозуміти! Всім. Зміна влади на «своїх» не дає народу нічого доброго за такої структури економіки і влади, коли все забирають-здирають в один центр до купи і ділять з того, хто скільки урве. Ну був Ющенко-«чисті ручки» і що то дало? Юлі і коло неї дало, чимало дало і додало, а народу – кризу всучили. Янукович взагалі ще більше ще меншому колу гроші відвалює з бюджету, а на Сході та Півдні його електорат з чим був – з тим і лишився. Невже цього не досить, щоб зрозуміти: досить нас оподатковувати! Лишіть наші гроші нам!
Народовладдя настане тоді і тільки тоді, коли народ зможе сам розпоряджатись своїми коштами! Тому основа-основ майбутніх перемін має бути не проста зміна влади, а зміна фінансових потоків у державі, де основна їх маса повинна обертатись на місцевому рівні, а до гори має йти зовсім незначний відсоток і то за певні послуги від держави. Я не збираюсь виписувати всі тонкощі, бо це без потреби: ось поряд Польща, Австрія, Словакія – є в кого все перейняти і своє розумне додати.
Неможливо агітувати за свободу, яка гарантує тільки злидні, а не вільне економічне життя в достатку, якого просто не може бути за сучасної здирницької податкової системи. Геть податки! Державний апарат має заробляти свої гроші, а не видушувати їх з людей. Брехня, що без прямих податків держава не може існувати! Може, ще як зможе! Будуть багаті всі громадяни – буде багатою і держава. Водночас надбагаті олігархи Україну багатою щось не зробили і тому ходимо світами з простягнутою рукою.
Таким чином головне, що всі ми маємо конче зрозуміти: ціль Революції Гідності не в захопленні влади, а наша ціль є докорінна зміна структури влади в Україні! Народ і тільки народ має все вирішувати у своїй державі! Тоді і тільки тоді це буде справжнє народовладдя. А за тим постане справжня демократія! Справжня свобода! І справжня справедливість!
Всі на революцію! З нами Бог, за нами – Україна!
   
 Богдан Гордасевич


КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ 1996 РОКУ (Діюча)

(Витяги)

Стаття 5.
Україна є республікою.
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Ніхто не може узурпувати державну владу.

Стаття 84.
Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України.
Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування.
Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто.


100%, 16 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.
Страницы:
1
2
предыдущая
следующая