"Господи, прийми і упокій душу раба Твого, Зеновія..."
Бо він не хотів бути нічиїм рабом.
І не був.
Він любив свободу.
Його любили всі, хто його знав.
Коли з ним прощались, небо було чисте-чисте, сухе-яскраве, а земля - волога. Від сліз.
І я прощаюсь із ним.
Місто зробило вільну дорогу від церкви біля твого дому до гарнізонного храму в центрі, а потім - на Личаків
Бо то була остання дорога твоя, Солдате.
І мер великого міста вклонився тобі, і всі присутні, бо ти заслужив на повагу. Бо ти - Герой
Тоді, в лютому, посічений осколками, ти відмовлявся покидати барикади, а потім, в травні відгукнувся на перший поклик Батьківщини і пішов захищати свій народ, свою Вітчизну і свого новообраного президента. Я сподіваюсь, твій Президент не зрадить твоєї пам'яті...
Твоя душа мала б мати втіху від глибини скорботи і рівня пошани в той час, як ворогів твоїх - путлерівців-рашистів запарпують, як кіт лайно, як собак безіменних.
Ти їх переміг духом. Ти загинув непереможеним. І ми переможемо.
Тепер твій брат-близнюк має жити за двох. і кожен з нас має жити для перемоги. Або померти. Як Бог дасть.
Таким був твій обов'язок і ти його виконав.
Таким є й наш обов'язок.
Спи спокійно, Солдате
Вічна пам'ять
Вічна слава
!
