40. у сутінь осінню...

...і вже не чекаю нічого... - нічого
осіньої днини
у часі буття
ні доброго слова
ні погляду злого
ні правди
ні кривди
ані забуття
хіба що торкнеться
в трагічній цій тиші
подих до спогадів
аж до душі
легким вітерцем
який віти колише
в опалому листі
зітханням стишив...
чужий в сьогоденні
старий і спокійний
у сутінь осінню
дивлюся у степ
повз мене минають криваві події
та з ока сльозою печаль не спаде...

...тепло осені таке лагідне
сині-просині далі ладними

трави хиляться в обрій мандрами
степом мріями безтуманними

гай із вІтрами у осяянні
в злоті вітами спів оманою

тихим сполохом річка звивиста
сумом-спомином в серці зливою

води холодом дзвінко лунами
наче сходами до минулого

сходом-заходом день у осені
мрія лагідна в сині-просині...

такі яскраві дні.
але й сумні в одночас.
прозорі та ясні
розлуки час пророчать.
а зронені слова
луною впали в осінь,
у схилені гріва,
в жорсткі пожовклі коси.
і вітер уві сні
зітхає мов поночі
в такі яскраві дні,
але й сумні в одночас.
у сонячную рань
гаї скидають листя,
птахи крізь біль прощань
до вирію знялися.
за ними неба синь
накрили сірі тучи -
погоди не проси
у сірості гнетючий.
ідуть дощі рясні
немов сльоза на очі...
осінні мерзлі дні
й печальнії в одночас.

...і пил здійняв на дорозі вітер,
обпале листя летить услід,
у смутку в стЕпу схилились квіти,
в полинних хвилях останній цвіт.

з вербою річка веде розмови,
у волі в небі ширяє птах.
а темні хмари в таємній змові
імжу сплітають у небесах.

ту сіть роскинуть в осінню днину
на степ, на місто, на весь окіл -
дощевий шурхіт печаллю злине,
спаде на серце щемливий біль.

по тій дорозі підеш до хати,
відчиниш двері, розпалиш піч
і кинеш погляд в віконні грати -
там степ, тополя і скоро ніч,

на всохлій гілці самотний ворон -
мов згубний жереб о цій порі -
за обрій цілить ворожим зором,
де зорі в схові ще до зорі;

і дощ зсковзає по шклу струмкАми,
і край дороги темніє крак...
п"єш філижанку міцної кави,
в задумі стане вмить тоскно так...


_____
крак - кущ

...мелодія пісні в неспокої вітру -
симфонія мови осіннього листя,
танок що танцюють у спогади літа,
кружляють у злеті висОко і швидко,
лягають у зморі на землю у сні...

віддалено літо в минуле імлисте -
у казку, над обрій, в імжу, за тумани,
симфонія мови осіннього листя
виспівує пісню в холодне світання,
фортецями хмари пливуть в вишині...

хитаються сумно до осені віти,
кричить у відлунні невидимий крук,
журливою пісня в неспокої вітру
і золотом листя спадає в зорю...

39. дощик від ельфів.

йшла воля степом вистрибцем,
сачком ловила хмарки -
сміялись з неї весело
всі ельфи у квітках.
хохотуни аж покотом
каталися на спинках
і по дитячі смішно так
чаклунно-чарівні
від сміху неутримного
здригалися хиталися
і крильцями і ніжками
потішні пустуни.
а потім бешкетуючи,
ці сміхуни - над волею
водили хмарки лЕгкії
у синіх небесах.
від обрію до обрію
у просторі безмежності
гуртом водили бавились,
футболили хмаркИ -
дзвонили милозвучно їх
дзвіночки-балабончики
на кистях рук і пасиках,
у стрічках і бантах... -
і припустився сонячний
стрімкий жаданий бажаний
у спеку прохолодний
такий чудовий дощ!
відкинула сачок свій
у степу воля радісна,
сховалася під вЕрбою,
замріялась собі -
і шелест крапель в листі
здавався їй як піснею
і дзвониками ельфів
у травах і квітках...
...отак мені надумалась,
у дощ в степу придумалась
щаслива безтурботна
під небом воля ця...

в кав"ярні
загублений містом
в самотності я і осінь...
спливає захмарена днина
у сутінках мжею у млості.

і пісня бурхливого вітру
у кроні старого клена
як сповідь безмежна в зажурі
відлуннями в сьогоденні -

в якому мелодія тиха
всміхається вітам крони
задумливим сумом
наче
хтось грає на саксафоні.

і зустрічі тут як прощання,
і многоголосий гомін,
і за філижанкою кави
раптовий
і щемний спомин.

автА у дощу відзеркальні
в калюжах
й вітринах мокрих.
на хідниках малолюдних
обпалого листя охра -

вони на асфальті
наче
у часі
минулого дивні миті
веселого теплого літа
і ніжного в квітах вітру.

виходжу з кав"ярні у вечір,
в холодне
забуте місто,
в обійми похмурих вулиць,
під дощик
що шепіт пісні.

ховаюся під парасолю -
цілує обличчя осінь,
байдужа
немов самотність,
у волі що змерзла зовсім...

38. акорд у розсвіт.

по клавішам пальці в задумі у грі
шукають веселих мелодій зорі,
яка розливалась багряно.

хитаються образи у туманІ,
хибкі, виплетались плетінням міцні
у сталки із райдуг нарядно -

барвисті яскраві у злеті вони
втрапляють під розстріл гарматний війни
і б"ються немов порцеляна.

в пожежі розтрощений обрій горів -
то сходило сонце десь там на горі
в кривавих прожилках рум"яно.

зсковзають льодово краплини роси... -
то небом спадають людські голоси
не співом на землю у болю.

по вбитому полю в безвихідь сплетінь
огорнутий вітер у сутінь і тінь
міражний кружляв видноколом -

зі свистом і криком лунав його сміх
і раптом, одразу, миттєво притих
у схові спокОю природи....

угрузли у клавішах пальці бліді
в зовсІм невеселі акордовості,
у озов багряних мелодій......

37. в тумані...

і падає хмара туманом
на вулиці майже пусті,
у місто у згубне й захланне,
що кисне в осінній сльоті.

сновидами тут перехожі
зсутулені і мовчазні
і кожен на привида схожий,
бездумнобайдужий у дні.

їх душі в кишені запхАні,
затулені очі у світ,
слухняноляльковорахманно
за тінями тіні услід

крокують в сльоту неквапливо
в помешкання, до домовин -
замки відчиняють щасливі
у злидні холодних хатів

і косяться з-поміж портьєри
на вулиці в проріз вікОн... -
а там з потойбіччя кур"єри,
немов гробари з похорон

із галками круки і гави -
від нечисті мов поштарі -
в гіллі й на дахах мов на лаві
в тумані сидять упирі...

...це в мене відгукнувся заклик бандюків і москалів-окупантів святкувати різдвяні свята...така собі рефлексія самозахисту...

36.

це сон у сні,
фантазій дика гра,
пробудженням - у лоба ляскіт щігля!
в бажанні карнавалу
й шумних свят
у маскараді ти сховав лице своє і суть... -
хто ти такий?!.
з"явився звідки тут?
в руці твоїй сріблястий балабончик -
усміхнено
дзвонінням кличеш пріч
з барлогу сну
до зірочок у ніч
іскристим шляхом, де
біліє переліг.
хода твоя -
то віяло завій
і пірует твій знищив всякі па,
усе втопив -
і порухи,
і рухи
в стрімких лелітках,
блискітках сліпучих...
і дмеш в ріжок так голосно, що аж
скрутився простір раструбом на страх,
тривогою націленим у душу...
хто ти такий?!.
у картах джокер? - ні.
пішак у шахах?
блазень шахівниці?.. - де всі фігури вбиті,
лише ти,
рожеволиций ферт,
рахуєш
мовчки
смерті...