хочу сюда!
 

Елена

41 год, рыбы, познакомится с парнем в возрасте 40-50 лет

Заметки с меткой «листя»

Таки осінь....

 
 
           02.10.15. 7-20.                    Ще , начебто, ласкаво сходить сонце..


Ще квітує з червня фуксія в кабінеті хімії. 23.10.15.

Але - осінь. Покірно знітилися на Верхній Терсі очерета....


Берізки струшують на ялини золотаве листя біля  магазину "Добробут" і засвітили собою центральну площу Новомиколаївки.




Осінь. село Михайлівське.
 


Село Веселий Гай. Вулиця Набережна.

Фото автора 2013 - 2015. Nokia 6300

осінній сон.

цей світ яскравий -
звідки він?..
чи стало що?..
чи то хмаркИ поспішно так
у тінь ховаються у нОчі?
чи то лиш вітер
полоще інеєм
волося, вкрите сивиною,
й жбурляє в очі зорі всі?..
але у тьмі цій баезпросвітній
настирне світло
в серце б"є
і переплутує з нудьгою
нестерпний біль
і жаль за втраченим,
згортає
усе минуле
у вогняну сліпучу дзигу,
яка гудить, летить і пада
мов куля в омахах з небес,
подібна місяцю
на мене...
і в мить оцю я прокидаюся,
від жаху
мені обличчя захололо... -
а то лише на мене
дивився місяць
і дощем
мов попіл листя обпадало,
сковзало,
билося у скло -
неначе пальчиками осінь
стучала тихо у вікно...

такі яскраві дні...

такі яскраві дні.
але й сумні в одночас.
прозорі та ясні
розлуки час пророчать.
а зронені слова
луною впали в осінь,
у схилені гріва,
в жорсткі пожовклі коси.
і вітер уві сні
зітхає мов поночі
в такі яскраві дні,
але й сумні в одночас.
у сонячную рань
гаї скидають листя,
птахи крізь біль прощань
до вирію знялися.
за ними неба синь
накрили сірі тучи -
погоди не проси
у сірості гнетючий.
ідуть дощі рясні
немов сльоза на очі...
осінні мерзлі дні
й печальнії в одночас.



Осіння серенада



Надворі знов звучить осіння серенада:

Пожовкле листя за вікном шепоче,

Прощальні линуть у повітрі аромати,

І дощ дрібненький із небес хлюпоче. 

Природа поступово тихо засинає,

Дарує неповторні фарби, спокій,

І теплі спогади про почуття весняні –

Кохання чисте щире і високе.

 

З осіннім спокоєм зливаюсь мимоволі,

З пожовклим листям світлим, невагомим,

І новий світ творю на мудрості й любові –

Осінній сон, солодкий, неповторний.

 

В душі утихомирено і трохи сумно

Від поринання в сьогочасні думи…

Листок кленовий, як осінній поцілунок,

Торкнувся до чола… і впав у руки…

 

Автор Марія Дьогтяр. 13.09.2012 р.