8. на роздоріжжі...

...на останньому слові поставив крапку -
плямою впала з пера нечепури каламаря...

а хтось брутальний
смалкИй хтось
гримнув дверима і вікнами -
навстіж їх відчинив!
гучноголосий,
смітає мій світ самоти
і... -
входить весна з оберемком цвітіння
під гамір пташиний
зі співами у передзвін.
теплом і коханням,
красою освячена і осяйнА,
бездоганно струнка
у строї прозорому -
їй легіть подувом тихим розхвильовує
пелеринку веселкову на плечАх...

милуюся хмарками в небі,
тихими й білими що пропливають -
легкі, невагомі, у кольорі міняться
і, пригорнувшись, цілують лагідне сонце
і далі пливуть загадкові
й, казкові,
у синьому просторі мрій
зводять замки фантастичних світів -
у вітанні до них овація перших травинок
і... - дощик цілющий напоює зранену землю...

на останньому слові поставив три крапки,
камінчиками їх розкИдав,
кинув у ворожбі -
гадаю майбутнє
на покресленому словом папері,
в сумбурність веселу весни занурений
на роздоріжжі...

7. ...холодно...

нидію нуджу в холоді
схований в плед і тряпкИ
ходжу в кімнаті колами
то між кути навпрямки

змерз в павутинні роздумів
в спогадах миті і дні -
вітер дощами хльостає
вулицями навесні

пише на шибці плутано
мовою вод на склі
- ...мрії твої незбутними
ліліями одцвіли... -

і пригадались розсвіти
і позолота хмар
рос веселкОві розсипи
в серпАнковосвітлий туман

обрій весною уквітчаний
жайвір оспівує світ... -
все те було так звично
юності дивних літ

...як же мені зараз холодно! -
схований в плед і тряпкИ
ходжу по хаті колами
човгають з хляпом тапкИ...

6. тобі дозволено Богом...

тобі дозволено Богом складати якісь віршИ
розпоряджатись життям як тобі заманеться і хтозна як
любити жінок і горілку сало і з м"сом борщі
трактувати зло і добро абстрактновідстороненобАйдужеабияк
тримати в кишені ключ від вагомих дверей у духовний храм
і дріб"язкове вважати величним величне мілким
полюбляти розумні розмови із мареннями напополам
і суперечки по суті із світом й з собою самим
протиріччя занурити в п"яний задушливий чад
і озирати навколишнє з-під обважнілих повік
як абсурднокумедний щоденний ляльковий парад
і ліків немає від цього і часу втрачається лік
і бурмочиш мовиш вустами пошорхлими в дим
- ...усе не так просто!
хоча спочатку вважалось таким простим...

5. dormiunt in somnis...

...аріаднову змотуєш нитку
по життю що вела на вихід -
кидАєш мотанку в клітку
де палає у попіл лихо -
навмання попрямуєш в сутінь
у пташиний переспів в розсвіт
де сплетені вітром пута
розкидані сітями в льоса -
ординна там дика гординя
в жертовній сп"яніла крові
і в спогад хихикання хтиве
вузлами у темні схрони
де дзвінко співає пісню
у ніч соловей останній
яснИй і веселий місяць
блукає в садах кохання...
по сітям хистким мов по сходам
ступаєш у марево димне
в якому світило сходить
свічею лампади блима -
спіткнешся заплутаний в сітях
в судомі комахою в путах
в годині спекотній літа
у агоністичних рухах -
втупиш до неба очима
погляд у спокій світлий
повіки повільно зачиниш
себе відділяєш од світу -
і вітер огорне пилом
у травах згублене тіло
і вечір розкриє крила
холодною вкриє тінню -
і в темінь як у спасіння
шепочиш молитву власну
й в життя прокинешся тлінне
в сучасність у час злощасний...


______
domniunt in somnis - сон у сні
льос - доля

4. відзеркалений.

...і було так дивно мені усе -
хрестом палаючим я на колії залізничній
і похмурі гудзики своїх очей
втопив у погляд здивованозляканий машиніста
і чується - дзінь!
то врізався в мене потяг -
палають вагони і люди
люди з байдужим обличчям як в мене
на мене схожі усі
і теж завмерли палаючими хрестами -
аж раптом впала вода водоспадом на плечі
і стрімкими потоками зносить усе в чорторий
крутить в шаленому коловерті -
порозліталися гудзики-очі
риски-роти блідої шкіри
клаптиками овали облич
обгорілі
прострілені... -
усі врізнобіч
і скрутилися враз в єдине обличчя
й летять у безодні водній в нікуди
і наче крізь плазмову  лінзу впадають у Всесвіт...
і я з поміж зір удивляюсь
у водоверті пульсуюче дзеркало
й бачу своє відзеркалення:
у межах овалу обличчя гудзики замість очей
риски блідої шкіри - зімкнуті міцно вуста
простріли два по краям обпалені -
ніздрі кривого носа обличчя з пап"є-маше,
яке шкереберть
падає в прірву космічну
...у потойбіччі...

3. пневмонія.

коли відлічуєш час не миттєвостями
не секундами
а годинами у дні
лежачи у простирадлах строкатих на топчані -
дивишся тупо в вікно крізь грати
в якому видніється небо -
чекаєш появу птаха в польоті у волі
або ж хоча б почути спів його у вербі
яка привітно хитає вітами у вікні... -
але то марна справа,
птахи у волі така рідкість нині
...окупація бо...
то прсто лежачи на топчані
слухаєш вітер бурхливий і бунтівний -
він то сумний, у задумі
а то веселий, усміхнений
злий і грозний (як у грозу)... -
такий різмаїтий у настрої він!
весь час його бачиш рудоволосим хлопчиськом
зоводіякою
і з обличчям у ластовинках -
бодьоро кличе тебе
вчепився за грати вікна
- виходь!
я знайшов твою люльку
чекаю на тебе у двОрі, віходь
повеселимся на славу!
вип"єм вина
зацілуєм до шалу дівчат
заблукаємо з ними у полі...
досить валятися на топчані!.. -
ледь здіймешся на лікті
з великим зусиллям скинеш ноги
торкнешся ними підлоги
шукаючи ними капці
накинеш піджак
і зійдеш сходами в ніч
у двір...
тихо шепоче листя про щось
про сумне і печальне
місяць то осяє усе
то сховається раптом за хмару -
тернеш сірником (наче блискавка в тишу!)
запалиш
закахикаєшся
й викинеш геть недопал
...тихо навкруг
лише чути звуки віддалених вибухів
і стрілянину
...війна...
вертаєш до хати
під простирадла строкаті
лягаєш на топчані
а вітер... - вітер сміється
мов, як я ткбе піддурив
не вітер
зрадник за гратами у вікні...
кахикнеш
- ...та ну його... -
і заснеш
без надії на завтра...

2. веремія.

занурив перо у чорнило
й старанно шкрябаю букви.
згідно правилам каліграфії
виводжу в життя по білому в рисках паперу,
уперше в своєму житті
пишу слово чорнилом (шість років тоді було)...
а що ж то за слово перше?..
не вгадаєш нізащо -
бо не "матуся", ні, а - "рама".
лише зараз,
на схилі років збагнув
сакраментальність першого слова, одягнутого у чорнила:
рама - простір мого існування,
доля моя,
мій хомут, якого люблю
...бо мушу.
а ще я люблю тумани,
вечірню зорю і розсвіти -
особливо влітку,
коли трави і квіти косами
вплітаються в раму мого буття,
коли тополя, верба і калина
ведуть суперечки із світом,
а річка
тоненькою синьою стрічкою
окреслює коло арени цирка -
там малесенькі люди
стріляють водою з пістолів,
з піскОвих гармат і танків
випулюють різнорозмірні й різнофігурні
кольорові льодяники і драже,
розсипаючи цукор у полі бою,
гатять
карамельковими ракетами,
а іграшково кріхітні винтокрили
і пластмасові літачки
кидАють зверху кульки,
що лопаються і спадають
золотою щедрою зливою...
і люди! - співають весело
і йдуть у атаку у танці (наче в балеті!),
обіймаються
і фантани пускають з очей... -
я розсміявся!
від сміху впав аж у крісло.
нюхаю нашатир,
щоб не з"їхати з глузду
і не втратити дійсність, реалність під старість...
- ох! розсмішили ж мене війною!..до сліз -
хапаюсь за кулькову ручку
і на папері виводжу каряво - РАМА -
...аби не забути дитинство...

пропоную свої віршування, написані, знаходячись у глухій окупації, образно кажучи, під "путіноїдами" - останнє слово взяв у лапки, бо не мною здумане, а вичитав у соцмережі (в якій? не пом"ятаю вже...вибачте)...
отже -

1. у безвиході...

у безвиході вихід є -
цеи коли сидиш поряд з убивцями й зрадниками
і московитськими найманцями-окупантами
і граєшся у героїчний патриотизм сміливою думкою -
що усі вони не що інше, як покидьки,
скоти і загарбники -
і дивишся в очі їм злом у зненависті,
у їхні брехливі очі кидаєш подумки
- аби ж то ви всі подохли! -
і чарку горілки ковтнеш до дна.
але то все у нетрях темних лабіринту душі.
виходиш з бару-кафе
й злегкА захмілілий витискуєш посміх вимучено у світ,
проклинаючи всіх і вся...і себе
безвольнослабкогоганебного.
плентаєш вулицями тюрми
до своєї тюремної хати-халепи-склепу.
в собі ховаєш себе герметично,
до зникнення тіні -
у самоїдстві
над собою
малюєш небо метеликом в сонці уявному літа,
в безодні темній виростиш липу,
гілля якої простромлює стіни скніння -
у кроні її виспівують птАхи раю
...сльозу згорьованої душі
знімаєш з лиць своїх тремтячими пальцями
із усміхом вслід
пурханню під чорною стелею
неба метеликом,
що крильцями б"ється в безвихідь.