Просто питання до себе
- 28.06.26, 15:12
Як я, з усім своїм унікальним всесвітом у голові, опинилася тут, миючи чужі горшки?
5
хочу сюди!
-
-
40 років, лев, познайомиться з хлопцем у віці 30-39 років
Пошук
Стрічка заміток за місяць
Випадковостей, повірте, не буває
- 28.06.26, 13:44
Випадковостей, повірте, не буває,
Від долі — несподіваний сюрприз.
Частенько неприємність підстерігає,
А часом усміхнеться добрий приз.
Стріла Амура в серце так влучає,
І ти вже переможений за мить.
З вуст твоїх раптово виринає
Красивий комплімент, що так бринить.
І ти не знаєш, куди тебе несе,
Але веде незримий цей закон,
Коли в душі щось тихо розцвіте.
Ти чуєш серця власний перегін.
Приспів:
Випадковостей, повірте, не буває,
Випадковостей, повірте, не буває.
Все приходить вчасно до нас.
Доля нитку тонку не рве,
Доля просто знає час.
І знаходить саме тебе.
У найзвичніший, тихий час
Наше так влаштоване життя,
Усе складне розщеплюється в одному.
Ще мить тому була порожнеча,
А вже любов по імені клене.
Десь поміж кроків, поглядів, мовчання.
З'являється і радість, і біда.
І навіть випадкове доторкання
Веде туди, де істина жива.
Тож не лякайся жодної межі,
Коли тремтить від хвилювання кров,
Бо в кожнім несподіваним дощі,
Росте чиясь призначена любов.
Приспів:
Випадковостей, повірте, не буває,
Випадковостей, повірте, не буває,
Все приходить вчасно до нас.
Доля нитку тонку не рве,
Доля просто знає свій час
І знаходить саме тебе.
Найзвичниший, тихий час.
Доля вже написана завчасно,
Тільки лиш народиться дитя,
І в той самий день, таке прекрасне,
Починається нове життя.
Приспів:
Випадковостей, повірте, не буває,
Випадковостей, повірте, не буває.
Все приходить вчасно до нас.
Доля нитку тонку не рве,
Доля просто знає свій час,
І знаходить саме тебе,
У найзвичніший, тихий час.
Від долі — несподіваний сюрприз.
Частенько неприємність підстерігає,
А часом усміхнеться добрий приз.
Стріла Амура в серце так влучає,
І ти вже переможений за мить.
З вуст твоїх раптово виринає
Красивий комплімент, що так бринить.
І ти не знаєш, куди тебе несе,
Але веде незримий цей закон,
Коли в душі щось тихо розцвіте.
Ти чуєш серця власний перегін.
Приспів:
Випадковостей, повірте, не буває,
Випадковостей, повірте, не буває.
Все приходить вчасно до нас.
Доля нитку тонку не рве,
Доля просто знає час.
І знаходить саме тебе.
У найзвичніший, тихий час
Наше так влаштоване життя,
Усе складне розщеплюється в одному.
Ще мить тому була порожнеча,
А вже любов по імені клене.
Десь поміж кроків, поглядів, мовчання.
З'являється і радість, і біда.
І навіть випадкове доторкання
Веде туди, де істина жива.
Тож не лякайся жодної межі,
Коли тремтить від хвилювання кров,
Бо в кожнім несподіваним дощі,
Росте чиясь призначена любов.
Приспів:
Випадковостей, повірте, не буває,
Випадковостей, повірте, не буває,
Все приходить вчасно до нас.
Доля нитку тонку не рве,
Доля просто знає свій час
І знаходить саме тебе.
Найзвичниший, тихий час.
Доля вже написана завчасно,
Тільки лиш народиться дитя,
І в той самий день, таке прекрасне,
Починається нове життя.
Приспів:
Випадковостей, повірте, не буває,
Випадковостей, повірте, не буває.
Все приходить вчасно до нас.
Доля нитку тонку не рве,
Доля просто знає свій час,
І знаходить саме тебе,
У найзвичніший, тихий час.
1
З Днем народження, Генерале
- 27.06.26, 20:25
27 червня командир 1 корпусу "Азов" бригадний генерал Денис Прокопенко "Редис" відзначає 35 років.
5
Лютий треш з болота. )
- 27.06.26, 14:34
Спробуйте здогадатись що чекає нарот проклятого болота, поки вони тішились бомбардуваннями України. Час - друг наш, робив свою справу разом з законами економіки та безумними бажаннями володарів правити всією Землею. Коли економісти попереджали невігласів, що кінець буде невтішним, дауни реагували як належить , типово: - *Шо ви нам дурню несете, все буде ок.*
Попробуй поспорити з вищележачим, ) може і ножичком полоснути, або посадити, або з вікна викинути. Прийшлось викручуватись як могли. Дожились до того на болоті , що влада почала косо дивитись вже і на вклади простих рабів режиму.
Спробуйте зрозуміти як задовна викручує мозок про те, що вкладам буде копець. )
Але саме цікаве - як реагують самі жителі болота. ) 
Попробуй поспорити з вищележачим, ) може і ножичком полоснути, або посадити, або з вікна викинути. Прийшлось викручуватись як могли. Дожились до того на болоті , що влада почала косо дивитись вже і на вклади простих рабів режиму.
Спробуйте зрозуміти як задовна викручує мозок про те, що вкладам буде копець. )
А шоб їм було *ліпше* як нам. )
8
Божа поміч
- 27.06.26, 13:42
Кажуть старі люди, що тому хто правий Бог допомагає. Пригадую розповідь батька, про 1941 рік.
Прокинувся я вранці, їсти хочеться страшенно. Кажу, мамо, давайте хоч каші якоїсь наваримо, сьогодні таке свято, сьоме листопада! Та я б з задоволенням, так нема ж з чого! То я по кукурудзу збігаю! Між дорогою на аеропорт і запорізьким шоссе розташувалось кукурудзяне поле Лоцкам'янського колгоспу. Зібрати урожай не встигли, бо на початок війни кукурудза ще не достигла, а німці не стали морочитися, їм було не до того. Це поле багатьох мешканців Кам'янки врятувало від голоду.
Я вдягнувся, взяв мішок та пішов. Зима того року року почалася нетипово, фактично погода і врятувала союз від повного розгрому, десь з початку жовтня пішли рясні дощі і всі дороги перетворилися на суцільне багно. Потім наприкінці жовтня, в останніх числах серед ночі вдарив мороз і вся німецька техніка вмерла в багно. В перших числах листопада сипонув добрячий сніг, а німці у літній формі. За допомогою ломів та сокир вони намагалися висвободити вмерзлі машини та танки, тільки виходило не дуже, бо варто було офіцеру відволіктися, солдати швидко розбігалися по хатах грітися. Набилося і до нас в хату їх що з два десятки, і одразу, мутер, пєчка! А мати їм, та я б і рада, та дров нема! Дійсно, дрова в селян німці позабирали, намагалися хоч якось мостити дороги, це допомагало, але не на довго. Німці все зрозуміли, побігли, розламали сусідський паркан, потрощили ногами дошки, мутер, пєчка! Мати затопила, та погрітися німцям не судилося, прийшов офіцер, почав кричати і копняками виганяти своїх зольдатів на вулицю, продовжувати видобувати техніку.
Так починалася зима того року, сьомого листопада сніг був по пояс і добрячий мороз. Я наламав мішок качанів і пішов додому, аж тут мене наганяє мене поліцай на санях, запряжених конем, Чи далеко йдеш, хлопче? У Кам'янку! То сідай, підвезу! Я сів, ми почали розмову, як гадаєш, візьмуть німці Москву до нового року? Та нізащо! Як це нізащо? Вони он майже весь світ завоювали, ніхто не встояв! Ну буде у нас один німець на село, невже не прогодуємо його, а ми будемо козакувати як прадіди! Самі собі господарі! Та ви погляньте, у нас всі німці по хатах сидять, а тільки уявіть собі що під Москвою робиться! Ану геть з саней, вилупок комунячий! І уперіщив мене батогом по спині. Додому я дійшов пішки, каші кукурудзяної ми з мамою таки наїлися.
Зимою 41 року за розбиту червону армію впрягся генерал Дощ, разом зі своїм начальником штабу полковником Багно. А там і генерал Мороз до них приєднався. Ось так спільними зусиллями вони і зупинили непереможну німецьку армію!
Прокинувся я вранці, їсти хочеться страшенно. Кажу, мамо, давайте хоч каші якоїсь наваримо, сьогодні таке свято, сьоме листопада! Та я б з задоволенням, так нема ж з чого! То я по кукурудзу збігаю! Між дорогою на аеропорт і запорізьким шоссе розташувалось кукурудзяне поле Лоцкам'янського колгоспу. Зібрати урожай не встигли, бо на початок війни кукурудза ще не достигла, а німці не стали морочитися, їм було не до того. Це поле багатьох мешканців Кам'янки врятувало від голоду.
Я вдягнувся, взяв мішок та пішов. Зима того року року почалася нетипово, фактично погода і врятувала союз від повного розгрому, десь з початку жовтня пішли рясні дощі і всі дороги перетворилися на суцільне багно. Потім наприкінці жовтня, в останніх числах серед ночі вдарив мороз і вся німецька техніка вмерла в багно. В перших числах листопада сипонув добрячий сніг, а німці у літній формі. За допомогою ломів та сокир вони намагалися висвободити вмерзлі машини та танки, тільки виходило не дуже, бо варто було офіцеру відволіктися, солдати швидко розбігалися по хатах грітися. Набилося і до нас в хату їх що з два десятки, і одразу, мутер, пєчка! А мати їм, та я б і рада, та дров нема! Дійсно, дрова в селян німці позабирали, намагалися хоч якось мостити дороги, це допомагало, але не на довго. Німці все зрозуміли, побігли, розламали сусідський паркан, потрощили ногами дошки, мутер, пєчка! Мати затопила, та погрітися німцям не судилося, прийшов офіцер, почав кричати і копняками виганяти своїх зольдатів на вулицю, продовжувати видобувати техніку.
Так починалася зима того року, сьомого листопада сніг був по пояс і добрячий мороз. Я наламав мішок качанів і пішов додому, аж тут мене наганяє мене поліцай на санях, запряжених конем, Чи далеко йдеш, хлопче? У Кам'янку! То сідай, підвезу! Я сів, ми почали розмову, як гадаєш, візьмуть німці Москву до нового року? Та нізащо! Як це нізащо? Вони он майже весь світ завоювали, ніхто не встояв! Ну буде у нас один німець на село, невже не прогодуємо його, а ми будемо козакувати як прадіди! Самі собі господарі! Та ви погляньте, у нас всі німці по хатах сидять, а тільки уявіть собі що під Москвою робиться! Ану геть з саней, вилупок комунячий! І уперіщив мене батогом по спині. Додому я дійшов пішки, каші кукурудзяної ми з мамою таки наїлися.
Зимою 41 року за розбиту червону армію впрягся генерал Дощ, разом зі своїм начальником штабу полковником Багно. А там і генерал Мороз до них приєднався. Ось так спільними зусиллями вони і зупинили непереможну німецьку армію!
4
