хочу сюда!
 

Алинка

30 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 27-40 лет

Заметки с меткой «історія»

Школа ненависті. Урок 5. Нєпабєдимий і лєгєндарний донний флот




Те, що країна Фейкаша дуже полюбляла казки пра вєлічіє, відомо всім. Але дуже небагато хто знає, наскільки росєйські фейкі вкорінилися у нашій свідомості.
І якщо у першого пересічного спитати: "Хто є друзями Росії?", він, не замислюючись відповість: "Армія і флот".

Щож, армію ми вже бачили в дії. І те, що Фейкаша не виграла жодної війни у 20-му сторіччі, а у 19-му ще декілька глобально ганебно програла, а у 18-му і самої Фейкаші як такої, судячи з усього, не було і паруські ніхто там не гомонів, теж стає відомими фактами.

Тепер про флот. Да, за допомогою голандських, німецьких та італійських інженерів жопоруки якось будували кораблі. І деякі з них були видатними зразками військового корабельництва. Деякі місцеві інженерні таланти теж були. Але їх ініціативи всіляко знищувалися бюрократією і дуже вдалі концепти, на щастя ворогів рашки, так і не були втілені у життя.

Але і ті кораблі, що вдавалося побудувати і спустити на воду, жили недовго. Тому що керували армією та флотом дворнікови, та суворови, що тільки і могли робити все через альпи і завалювати ворога трупами бурятських та пскопських селян.

У ракетного крейсера "Москва" є дуже багато легендарних попередників. Які на свій час були найкращими воєнними кораблями сучасності. Їхня доля склалася однаково нездарно.

"Москві" пощастило. Вона, так би мовити, пала у бою. І може стати символом найбільшої і найтупішої морської поразки у 21 сторіччі.
Її попередники всі закінчили менш славетно.

Почати можна, мабуть, з "Варяга", який героїчно від'ємно сплив у бою з японцями. Мешканцями на той чам невеликої країни, населеної селянами, яка не мала залізничного та телеграфного сполучення між островами і жила традиційним життям 18-го сторіччя. за виключенням великих міст.

Наприкінці Першої світової Миколаївський завод нарешті зміг подолати велике крадівництво чиновництва та завершив великі та прогресивні кораблі - лінкори "Імператриця Єкатерина Велика", та "Імператор Олександр 3". На той час вже існував третій великий корабель - лінкор "Імператриця Марія".

Вони стали частиною донного Черноморського флоту, і всі думали, що їх омине доля вічно бути потопленими і вони допоможуть домінувати у Чорному морі та лякати німців з їх крейсерами, що дуже сильно поступалися новим кораблям.

Але тут з'явився "великий" адміралъ Колчак, який взяв командування флотом на себе.
І гордість фейкашного флоту одразу стала йти за відомою адресою.

Першою стала "Імператриця Марія". Вона навіть вийшла у море. Але рукожопи щось там зробили не так, відбулися "хлопкі" та "задимленія"і вона успішно сплила до дна.

Другий і третій лінкор дуже злякалися двох стареньких на той час німецьких крейсерів, що зайшли у море під турецькими прапорами, втікли до новоросійську. І там героїчно були затоплені Колчаком за наказом Леніна (обидва - герої України, це саме нам треба було знімати кіно про цих козаків, які відчайдушно нищили москальский флот).

Таким чином Фейкаша лишилася всіх навновіших і найбільших кораблів того часу. А п'яна матрозня, якій ніде було вже служити, пішла воровати та гвалтувати до Бесарабії.

Історії "славних рускіх авіаносцев" 20 сторіччя всім відома. Старий пєрдун та китайський ресторан. На плаву залишився лише індійський їх братан, якщо не помиляюсь. Єдиним умовно "авіанєсущім" коритом залишався "Москва" - реликтовий "вєртолетоносєц", якому на момент закінчення кар'єри було 43 рочки. Тепер і він "хлопнув".

І друзів у Фейкаші стало ще менше. А всі зрозуміли, що не тільки армії нема у "свєрхдєржави", а ще й флоту.

І це дуже гарно. Слава Україні!

на фото: "Імператриця Марія" у успішному "антибоєвом палаженії".

Бросьте жертву в пасть Ваала!

Увага! Мовний дисклеймер:
Написано языком врага, потому что это адресовано скорее им, нам и так давно все понятно все последние 400 лет истории.


Ваал, один з богів давнього світу

Жил в одной провинциальной но беспокойной на голову стране один писатель. Не мыслитель, поскольку мыслить в той стране было запрещено уже несколько столетий, а так - созерцатель и написатель. Копипастер реальности, если коротко. Звали его Леонид Андреев. Копипастер был он знатный. Образы были у него рельефные, мускулистые и запашистые. Потому у интеллигентских подсвинков был он в чести. Даже русский нацист Толстой уступал Андрееву в популярности и плел какие-то козни в писательстком гадюшнике. Но Леониду все было пох. Он живописал жизнь обычных людей, восхищался их мелкими подлостями, глупостями, жадностью и жестокостью, приговаривая: вот она - душа-то руууская. Зато как напьется такое жывотное, изобьет жену, детей, щенка-котенка ногами запинает до смерти, потом сидит и плачет скупою слезою. Добрый потому что где-то внутри. Загадочный. Понемногу продвигал идеи религиозного русского нацизма. Живописал прелести коррупции, мол, воруют чиновники, а что делать? Жалование-то мелковато. а люди они добрые где-то внутри.
За это писателю платили достойно, и он эти большущие деньжищи пробухивал с бомжами на возкалах и в кабаках с чернью. Ну, писатели и артисты - они все такие. Жалкие позеры.
Да и хер бы был с этим Леонидом Андреевым, но случился у него сын по имени Даниил. Тоже писатель, как вы понимаете. Не коммерсант и не слесарь вышел. Бездельник, одним словом.
Жил бы он себе тоже в надрывном живописании кизяков в Сормове и смертельных бухачках в притонах как папаша, но случилась жопа. Оказалось, что у «русского» народа есть еще более поганая часть. И именно она и взяла верх.
Схватили бездельника Даниила большевики да и упекли в тюрячку за то, что "антилигент", в самый что ни есть Владимирский централ. И там чувак и поехал кукухой. В чем его обвинять совершенно нельзя, поскольку хуже нечеловеческой жизни на московии есть только московитская тюрьма.
Медленно сходящий с ума на протяжении десяти лет, Даниил описывал творения своего больного разума. И создал книгу, сколько страшную и вредную, сколь и достойную места в пантеоне наикриповейших творений человечества. Чем и заслужил место между Вергилием, Данте (это не герои DMC) и Сведенборгом (не считая экзистенциалистов 20-го века).
Книга объединила набор разрозненных глав и получила название «Роза мира».
И хер бы был с этой мракобесной книгой, но она стала библией для разного рода русских нацистов – от преподавателей йоги до членов тайных сообществ на Старой площади.
Потому что Даниил Андреев там описал все, что видел своим помутившимся взором: великих «уицраоров» - демонов государственности, «античеловечество» «игв», живущее с нами на одной планете (о, да, мы знаем), «ангелов», «демонов», «низвергнутых богов» и многослойные духовные и ментальные миры.
Писатель-недоучка своего времени, он изложил все мракобесные теории, блуждавшие тогда в модных салонах столиц, экзерсисы Одоевского, фантазии Гофмана, рассуждения Галилея, Ньютона, Уильяма Блейка и еще чорт знает кого – все, что он успел узнать и прочесть до тюрьмы.
И главной проблемой этой книги было то, что именно на «русский» народ, как всегда, была возложена миссия спасения мира, борьбы с Антихиристом и утверждение своей, «русской» правды над всем миром.
Самое оно для начинающего нациста. Все в одном наборе. Тайное знание, «С нами Бог», «Особый путь», «Мы всех спасем, а кого не спасем – уничтожим».
В общем, ничего нового.
И хер бы с этим всем, как и со всем московитским. Но я увидел одну коренную проблему всего «русского». Которая их и погубит. В которой и есть спасение для всех остальных. Яйцо в зайце. Игла в яйце.
Да, обезумевший от ужасов заточения в бесчеловечной тюрьме писатель почти реально видел то, что описал.
И Непостижимого Гагтунгра. И монументы Великого Игвы. И темные города Античеловечества. И Остров отступника, на котором заточена душа Иуды и зарево от его страстных молитв о прощении. И Антихриста, который "будет невысокого роста, скромный интеллигентный европеец и вместо войны он сначала будет торговать". И Спасителя, который выйдет на свет где-то в Сибири.
Я даже допускаю, что это реально.
Что Андреев действительно прозревал в другие миры.
Что он действительно это видел, или ему это показали.
Но проблема в том, что он не понял показанного.
И не сказал своему народу от гнилого семени.
Что это именно они – Античеловечество. Что зловещий демон власти, пожирающий миллионы душ – это их божество. Что Великий Игва – это их лидеры, ведущие стада на убой уже пятый век. Что все они от рождения поражены этим проклятием.
Что Спаситель, Ангелы и воины света – это другие люди, это те, кто борется с этой проклятой ордой уже пять веков.
И самое главное – что описанный им крах Тьмы – это их крах. Уничтожение и исчезновение первородного чистого зла на этой планете.
И то, что Спаситель явится в Сибири и нанесет решающий удар – верный символ. Мы же знаем, чья Сибирь. Сибирских угнетенных народов, живших в понимании с природой и умевших правильно толковать ее знаки.
Зная, что они есть сторона Зла, русские нацисты по-другому сложили бы концепцию своего существования. Мы видели пример немецких нацистов. Которые сознательно построили свою идеологию на темной мистике. Было достаточно эффективно. До поры.
А теперь абзац для нас.
Нельзя воспринимать московитов хотя бы в какой-то степени позитивно. Нельзя их гуманизировать. Нельзя легитимизировать их раскольническую веру. Она не имеет ничего общего с христианством, что бы мы не имели в виду под этим названием.
Потому что это – воинство античеловечества и путь их – только вниз, в ад, на свалку Вселенной. Где валяются лишь скорлупки от уничтоженных звериной яростью демонов их душ.
Это сам Андреев написал, да. И главное понимать, о ком.
Урок литературы окончен. Домашнее задание: напишите в комментах рецензии 😊))

Четверта "втрачена" донька Ярослава Мудрого була королевою Англі



Станіслав Бедрак  · 8 лютого о 23:06  · 
#наша_історія #постаті #жінка_в_історії

Четверта "втрачена" донька Ярослава Мудрого була королевою Англії.

Агата Київська, королева Англії. Дружина короля Едварда. А ще історики називають її «втраченою» четвертою донькою Великого князя Київського Ярослава Мудрого і Інгігерди — доньки шведського короля Улофа III. Це вона пов’язала теперішню правлячу британську династію Віндзорів з київськими Рюриковичами (через шотландський правлячий дім Стюартів).
Існує гіпотеза англійської дослідниці Н.Дей, що Агата була дочкою Володимира Великого та Анни Порфірородної, візантійської принцеси. Походження Агати й досі спричиняє суперечки.
Вважається, що у Ярослава Мудрого було тільки три доньки. Утім, на фресці Софійського собору зображено чотири доньки. Перша Анастасія — королева Угорщини, дружина короля Андраша І. Друга – Єлизавета (Еллісіф), королева Норвегії, дружина короля Гаральда III Суворого, потім дружина короля Данії Свейна II Данського. Анна — королева Франції, дружина короля Генріха. І… цілком ймовірно, Агата, королева Англії.
Можливо, тому її ім’я не таке відоме, що їй спочатку не дуже пощастило з заміжжям. У літописах згадки про королеву Агату датовані 1066 роком. (У ті часи на місці Москви квакали жаби, в лісах бігали дикі мокші).
А рідними братами цих князівен, доньок Ярослава Мудрого, були: князь Всеволод Ярославич, чоловік принцеси Марії, дочки імператора Візантії Костянтина IX Мономаха (1046), від шлюбу народився Володимир Мономах; князь Ізяслав Ярославич, чоловік принцеси Ґертруди, дочки польського князя Мешка II (1040); князь Святослав Ярославич, чоловік німецької графині, внучки цісаря Генріха II, імператора Священної Римської імперії; князь Ігор Ярославич, чоловік німецької принцеси Кунігунди, графині Орламіндської; князь Володимир Ярославич, чоловік німецької графині Оди, дочки великого графа Ліпольда фон Штаде.
Але повернемося до Агати, котру історія незаслужено «забула» і ледь не стерла з пам’яті наших співвітчизників.
У той час Англія потерпала від набігів вікінгів. Майбутній чоловік Агати народився саме в період данського вторгнення до англосаксонського королівства. Після раптової смерті батька Едмунда Едуарда та його брата Едвіна вивезли у Данію, щоб згодом позбутися. Але їх врятували прибічники англо-саксонського королівства і вивезли принців до Русі, де царювала донька короля Швеції Олафа Інгігерда. Вона любила, коли в її палаці гостювали принци, взяла над ними опіку.
Ось там і зустрів принц-вигнанець Едуард Агату. Шансів на те, що він поверне собі корону, було дуже мало, тому дуже ймовірно, цей шлюб був справді з великого кохання, а не з розрахунку.
З біографії її чоловіка Едуарда Вигнанця відомо, що він підтримував угорського короля Андраша I і супроводжував його в поїздці з Києва до Угорщини у 1046 р. (а ми пам’ятаємо, що дружиною Андраша І стала Анастасія Ярославна), після чого тривалий час перебував при його дворі. За логікою, так він міг одружитися з сестрою Анастасії Агатою, до того ж низка хроністів впевнено повідомляє, що сестра Агати була королевою Угорщини.
…Тільки через десять років сталося так, що він все ж став королем. У них народилася донька Христина. Ще через 5 років — Маргарита, котра увійшла в історію як перша свята Шотландії. Трохи пізніше — син Едгар Етелінг. Невдовзі Едуард Вигнанець помер. Історики стверджують, що його отруїли.
Овдовіла Агата Київська залишилася в Англії з трьома своїми дітьми. Її син Едгар, останній нащадок Уессекської династії, встиг побути королем Англії всього два місяці, як за трон знову розгорілася битва, котру виграв Вільгельм Завойовник.
Донька Гаральда Суворого, котрий теж програв битву за англійський трон, принцеса Гіта — втекла до Русі і вийшла заміж за онука Ярослава Мудрого Володимира Мономаха і невдовзі стала мамою Мстислава Великого та Юрія Долгорукого.
А Агата з двома доньками вирішила повернутися через Францію, де була її сестра Анна, до Угорщини, і там, біля сестри, планувала доживати свій вік. Але шторм прибив їхній корабель до Шотландії, де їх гостинно зустрів король Малкольм ІІІ і запропонував залишитися там назавжди, одружившись з донькою Агати Маргаритою. У них народилося четверо шотландських королів: Едмунд, Едгар, Олександр I та Давид I (Ярославу Мудрому вони доводилися правнуками).
Там, при дворі, Агата, королева Англії, допомагала своїй доньці, будувала храми та монастирі. Маргарита при цьому прославилась своїми релігійними реформами та своїм впливом на культурну трансформацію шотландського королівства, за що в 1250 р. була прирівняна до святих папою Інокентієм IV. 1673 року Маргарита була проголошена небесною покровителькою Шотландії. Ім’я Маргарити присвоєно найдавнішій будівлі Единбурга та каплиці королівського замку. Університетський коледж в Единбурзі також названо на її честь. Королеву Маргариту Шотландську поховано поруч із чоловіком у Данфермлинському абатстві. Молодша донька Агати Христина стала абатисою в Гемпширі.
А згодом онука Агати Матильда була видана заміж за сина Вільгельма Завойовника, майбутнього короля Генріха Першого. За онука Маргарити, єдиного сина та нащадка Давида I, Генріха Шотландського, графа Хантінгдона (1114-1152), в 1139 р. була видана заміж правнучка Анни Ярославни, королеви Франції, Ада де Варенн (бл.1120-1178).
Королевою Шотландії Ада так ніколи і не стала, оскільки її чоловік помер на рік раніше за свого батька. Але два її сини з трьох стали шотландськими королями — Малкольм IV (1142-1165) та Вільгельм I Лев (1143-1214). Дочка Маргарити Матильда була королевою Англії, прабабусею легендарного короля Річарда Левове Серце.
Агата пережила свою доньку, зятя та сина, закінчивши дні у монастирі. Серед її нащадків — знаменита Марія Стюарт і навіть нинішні правителі Британії.
Така ось поки що не до кінця з’ясована, але від того ще більш інтригуюча історія, про яку не встиг написати Шекспір, але котра варта уваги істориків. Бо династійні зв’язки поєднують Київську Русь з усіма наймогутнішими державами світу.
З князівнами руськими мали за честь зв’язати свої долі вищі особи європейських країн не задля претендування на престол подружньої батьківщини, а щоб заручитися підтримкою і впливом їхніх батьків та братів.
Серед руських князівен (доньок князів Русі), відомих історикам імен, тридцять три дівчини мали імена слов’янські. З них стали княгинями руськими дванадцять князівен. Чотири княжни заручилися з королями Польщі і ще дві – з королями Угорщини. Дві княжни стали княгинями Померанії. Серед доньок князів з Русі, що мали певні з вищезгаданих імен слов’янських, вийшли також княгиня Мазовша, герцогиня Шлезька, герцогиня Познанська.
Мариця, дочка Володимира Мономаха, була дружиною Леона – сина Діогена, що претендував на візантійський престол, а донька нащадка Володимира Мономаха, Великого князя Київського Мстислава Гаральда – Добродія (від шлюбу зі шведською принцесою Христиною), прийнявши християнське ім’я Ірини, стала імператрицею Візантії після одруження з Андроніком Комніном.
Онучка Ярослава Мудрого Прокседа Всеволодівна (прийняла християнське ім’я Євпраксія) була дружиною маркграфа Нордмарка Генріха, а згодом німецького цісаря Генріха IV і відома в Європі під ім’ям Адельгайда. Історії відомо ще п’ятдесят п’ять княжих доньок, з яких двадцять дві вийшли заміж за руських князів. І кожна історія — унікальна й неповторна.
Джерело : https://33kanal.com/news/151114.html

Цікавий серіал з історії україномовний

Цікавий серіал з історії україномовний і гарно проілюстрований, тому рекомендую заходити, підписуватись, одобряти, поширювати, коментувати і сприяти.


"На Октября"

Багато років тому, в країні під назвою СССР, цього дня (7 листопада) відзначалося свято Великої Жовтневої Соціалістичної Революції... Молодшому поколінню вже, пожалуй, і не пояснити, що воно таке...

День жовтневої революції припадав на листопад, а не на жовтень... Хто зна чого... Видно так нада було... По тогочасній ієрархії урочистостей, 7 листопада - "різдво комунізму"...
Люди виходили на парад похмурими осінніми вулицями і несли червоні прапори і транспаранти з понаписуваною абракадаброю... В сірому небі літали ворони і байдуже срали додолу...

Був офіційний вихідний день... На параді хтось виступав і розповідав якусь неймовірну хуйню... - "В общим скоро тут буде комунізм", - неодмінно закінчував оратор свою промову, без всякої  попередньої логіки...
Люди терпляче то слухали і сильно чекали закінчення містерії на предмет випить... В магазині можна було купить якийсь дефіцит, тіпа тюльки й халви в сірій, твердій, жирній бумазі... На колір, смак та консистенцію бумага і халва були однакові, але халва була солодка...

Комунізм амбітно обіцяв, що скоро в магазінах можна буде купить все, що тобі треба, за безплатно... Але поки що в магазінах не було ніхера даже за гроші... Яких, в принципі, теж не було...

Ленін стояв пам'ятником біля клубу і дивився, щоб ніхто не втік з параду до його завершення...
Справжній Ленін лежав в мавзолеї під склом. Я бачив, коли був у Москві з батьком. Ленін був мертвий і, як на мертвого, виглядав цілком пристойно... В костюмі... Я думав про те, що скоро вчені винайдуть "живу воду", побризкають нею на Леніна, і Ленін оживе, і вже буде жить всігда...
Працівниці "чайної" в білих халатах споглядали парад з порогу і лузали насіння... Чоловіки час від часу оглядалися на "чайну", і вздихали...
Комунізм все не приходив...

Я, пам'ятаю, весь час думав: якщо треба було строїть комунізм, то якого хера було робить "соціалістичну" революцію, а не "комуністичну" зразу?... Чому соціалізм не можна було пропустить? Спитать не було в кого...

Діти співали "Что тебе снится крейсер Аврора" і тримали в руках портрети столітніх дідів з політбюро цекакепеесес... Брежнєв, Суслов, Косигін, Гречко...
Найменших, ще геть не тямущих дітей цими днями приймали в "жовтенята", вішали зірку на шкільну форму... Така собі примусова поголовна ідеологічна вакцинація... Подібний неймінг викликав скорше якісь асоціації з інфекційним гепатитом ("жовтуха"), а не революцією...
Чиста, сука, Візантія в її найогидніших гротескних формах...
А крейсер Аврора був припнутий цепом в Ленінграді на річці, як собака...
"В сімнадцятому році, в жовтні,
Щоб ти щасливо жив сьогодні...
Його гармати бойові
Проголосили дні нові"...

Цікаво, нащо моя пам'ять це пам'ятає напам'ять через сорок з лишнім років... Часом не помню, скільки мені точно років... 52? 51? 53?... Треба калькулятор... Так:  2021 мінус 1969... - 52 пише... Ну, дето так... - А цю херню про крейсер чогось помню... Треба ж тобі...

Після параду треба було нести прапори й транспаранти назад в школу й здати вчителю праці... Там вони чекали наступної "революції" чи "побіди"...
Потім вчитель праці урочисто запрошував до своїх апартаментів вчителя фізкультури і вони вдвох пили самогонку з одного стакана... - "Ну, давай за того октября!", - спрагло виголошував фізрук... - Закусювали... То тюлькою, то халвою... То бумагою...
Потім, коли союз розвалився, фізрук і трудовик вже пили просто так... Без празника...

Увечері по телевізору показували кіно "Комуніст" або "Чапаєв"... В кінці фільма комуніста вбивали кляті жирні куркулі з довгими нечесаними бородами... Кожного разу... Кожен рік... Чапаєва вбивали тоже...

(с) Віктор Чепинога

Листопадовий Чин - передумови, перебіг і наслідки

Рішенням імператорів Німеччини і Австро-Угорщини 5 листопада 1916 року в межах колишньої російської території Царства Польського було створено маріонеткову державу Регентське Королівство Польща, яке за рік сформувало власні державні інституції, включаючи парламент, місцеві органи влади і армію, і 7 жовтня 1918 року, коли капітуляція Австро-Угорщини і Німеччини у Першій Світовій війні стала справою часу, проголосило незалежність.

16 жовтня 1918 року, цісар Карл І в надії зберегти державність оприлюднив маніфест, згідно з яким Австрія проголошувалася федеративною державою, а її народи отримували право на державність. Для формування власних органів влади 18 жовтня у Львові відбулось зібрання за участю послів австрійського парламенту, Галицького та Буковинського сеймів, єпископату, представників політичних партій, організацій і товариств з етнічних українських земель, що входили до Австро-Угорщини, яке сформувало Українську Національну Раду (УНРаду).

19 жовтня УНРада проголосила створення Української держави на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття на чолі з депутатом австрійського парламенту Євгеном Петрушевичем і намір перебрати на себе органи влади. Проте наступного дня намісник Королівства Галичини та Володимирії генерал Карл Георг фон Гуйн відповів відмовою, яку 23 жовтня Євгену Петрушевичу підтвердив прем'єр-міністр Австро-Угорщини, повідомиши про плани передати Галичину Польському королівству, для чого 28 жовтня у Кракові була сформована відповідна комісія.
Дмитро Вітовський, 1916 рікДмитро Вітовський, 1916 рік
Щоб запобігти переходу під владу Польщі, у ніч на 1 листопада 1918 року за ініціативою члена УНРади Костянтина Левицького та сотника Дмитра Вітовського 15-ий тернопільський, 19-ий львівський, 41-ий чернівецький полки, 30-ий, 50-ий та 90-ий курені Українських січових стрільців загальною чисельністю 2400 осіб зайняли всі найважливіші урядові установи у Львові, Станіславі, Тарнополі, Золочеві, Сокалі, Раві-Руській, Коломиї, Снятині і Бориславі.
Григорій Коссак, 1924 рікГригорій Коссак, 1924 рік

Надвечір 1 листопада у Львові почались вуличні бої, спочатку спонтанні між українськими і польськими активістами, а згодом й між військовими — близько 1200 українцям протистояло біля 700 поляків з числа колишніх солдатів австро-угорської армії. Запеклі бої почались 3 листопада, коли у Львів прибуло кілька сотень січових стрільців із Золочева і Рави-Руської. Незважаючи на це, українцям не вдалось досягти значимих успіхів і керівництво військовго повстання перейшло до полковника Григорія Коссака, завдяки чому до 10 листопада січові стрільці взяли під контроль дві третини міста.

13 листопада 1918 року, у день зречення престолу цісаря Карла І, УНРада проголосила створення на території Галичини, Буковини і Закарпаття нової держави — Західно-Української Народної Республіки, що привело до активізації боїв, які вдалось зупинити 16 листопада, коли до ворогуючих сторін зі спільним закликом до примирення й взаємних поступок звернулись католицький і греко-католицький архієпіскопи Львова Юзеф Більчевський і Андрей Шептицький.

Тимчасовим перемир'ям скористалась армія Польського королівства — розбивши 10 листопада під Перемишлем українські війська, дві польські дивізії 20 листопада взяли Львів в облогу і в ніч на 22 листопада 1918 року після чотирьохгодинного бою зайняли його. Рештки українських підрозділів були змушені залишити місто і розміститись на його підступах зі сходу. Захопивши Львів польські війська і парамілітарні угрупування вчинили погром — підозрюючи, що єврейська міліція допомагала українцям, за три дні в єврейських кварталах було близько 150 чоловік вбито і 600 поранено, спалено більше 150 будинків і три синагоги.

Загальна чисельність загиблих під час Листопадового повстання, яка стала початком Польсько-української війни, невідома — з польського боку вбитими або померлими від ран вважається 439 солдат, 21 офіцер, а також 196 студентів училищ і університету (відомих як "львівські орлята"), що брали участь в ополченні; мирних жителів Львова (крім тих, що постраждали під час погрому) загалом загинуло 478 осіб

До проблеми "іраномовних" скіфів...

Для той ветви индоевропейских языков, куда входят языки осетинский, афганский, таджикский, персидский, курдский, татский, талышский и др., и из древних также язык Авесты, согдийский, хорезмийский, скифский и мн. др., укоренялось название "иранские языки". Термин этот в настоящее время не может быть заменен, хотя является весьма неудобным: применение прилагательного "иранский" создает ложное впечатление, что речь идет о языке государства Иран, т. е. персидском (фарси). Как известно и как подробно будет освещено ниже, подавляющее большинство так называемых "иранских" языков – это языки Средней Азии и других частей территории Советского Союза. Самый термин "Иран" в его древней форме – "Ариана" – первоначально не охватывал Фарса.

З книги
И. М. Дьяконов. История Мидии.
Баку "Нагьіл Еви",  2012

друк за виданням  Академии Наук СССР Москва, Ленинград,1950 г..

"Умом Росію не пойнять..."


 надибав в інеті таку ось інформацію.

 це у цьому списку ще не показаний внесок українців:
Піддубний, Сікорський, Корольов, Хрущов та інші...
 
Чомусь не згадується німкеня Катерина Друга.

Соборність України як вона є історично ч.2

У Львівському університеті з 1894 році за рекомендацією професора Київського університету Володимира Антоновича, почав викладати Михайло Грушевський, який народився в «підросійській Україні». На Галичині друкувалося чимало авторів із Наддніпрянщини.

Четвертий том (1903 року) оригінального видання десятитомної монографії «Істория України-Руси» в Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського. Львів
Четвертий том (1903 року) оригінального видання десятитомної монографії «Істория України-Руси» в Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського. Львів

Ідея Соборності наддніпрянців та галичан знаходила вияв навіть на рівні приватного життя. Відомий галицький діяч Іван Франко свідомо одружився з Ольгою Хоружинською, яка походила з Харківщини. Такий шлюб сприймався багатьма українцями як уособлення духовної і політичної єдності Західної й Східної України.

Іван Франко з дружиною Ольгою Хоружинською в день шлюбу. Київ, 1886 року. Світлину зробив Влодзімеж Висоцький в його фотоательє
Іван Франко з дружиною Ольгою Хоружинською в день шлюбу. Київ, 1886 року. Світлину зробив Влодзімеж Висоцький в його фотоательє
Втілення ідеї

Не дивно, що після розпаду Росії й Австро-Угорщини та створення на уламках цих імперій УНР і Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), постало питання про об’єднання цих двох українських держав.

Тому Акт їхньої Злуки 22 січня 1919 року не з’явився просто так. Він мав, як бачимо, довготривалу історію.

Акт Злуки УНР і ЗУНР від 22 січня 1919 року
Акт Злуки УНР і ЗУНР від 22 січня 1919 року

На жаль, цей Акт проіснував недовго. Уже вкінці 1919 року очільник УНР Симон Петлюра почав переговори з поляками, погоджуючись поступитися землями Західної України на їхню користь. В таких умовах керівництво Західних областей УНР (ЗОУНР) пішло на денонсацію Акту Злуки, відновивши ЗУНР.

У силу різних обставин, після Першої світової війни українські землі були розділені між чотирма державами – Союзом Радянських Соціалістичних Республік (СРСР), Польщею, Румунією й Чехо-Словаччиною.

Поштова листівка із зображенням мапи України «Carte de L’Ukraine». Червоним кольором позначено територію, яка потрапила до складу СРСР. Ця листівка була видана в Бельгії у 1930-х роках
Поштова листівка із зображенням мапи України «Carte de L’Ukraine». Червоним кольором позначено територію, яка потрапила до складу СРСР. Ця листівка була видана в Бельгії у 1930-х роках

Однак ідея єдності цих земель жила. Свідченням цього є постання Карпатської України в 1938–1939 роках – спочатку як автономного утворення, а потім як незалежної держави. Створивши цю державу, мешканці Закарпаття дали зрозуміти, що вони є частиною українського народу і прагнуть возз’єднатися з іншими його частинами. В організації державних структур Карпатської України взяли участь українці з інших земель. На Карпатську Україну в той час дивилися, як на терен, звідки почнеться відновлення соборної Української держави. Тому Угорщина, Польща й СРСР, аби цього не сталося, доклали зусиль для знищення Карпатської України.

Командир Організації народної оборони «Карпатська Січ» Дмитро Климпуш (у чорній шапці) разом з іншими військовими організації. Хуст, березень 1939 року
Командир Організації народної оборони «Карпатська Січ» Дмитро Климпуш (у чорній шапці) разом з іншими військовими організації. Хуст, березень 1939 року

Можливо, це виглядає парадоксально, але об’єднання більшої частини українських земель в складі однієї держави відбулося під час Другої світової війни, в 1939, 1940, 1944–1945 роках, коли землі Волині, Галичини, Буковини й Закарпаття увійшли до складу СРСР.

Звісно, «батько Сталін» не переймався любов’ю до українців і не дуже рахувався з їхніми прагненнями. За межами Української Радянської Соціалістичної Республіки, як частини СРСР, залишалися деякі українські етнічні території – Кубань, Берестейщина, південне Підляшшя, Холмщина, Лемківщина, Пряшівщина, Мармарощина, Південна Буковина, Придністров’я тощо.

Карта 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)
Карта 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)

І все ж під час Другої світової війни ідея Соборності України по-своєму спрацювала. З нею довелося рахуватися Сталіну.

Зрештою, ця ідея дала знати про себе в часи, коли Україна виборювала незалежність. 21 січня 1990 року Народний рух України, напередодні річниці Акту Злуки, провів свою найбільшу акцію – «Живий ланцюг», коли мільйони людей, взявшись за руки, з’єднали низку західноукраїнських міст із Житомиром і Києвом. Тим самим було продемонстровано, що українці прагнуть жити в своїй єдиній незалежній державі.

Тобто ідея Соборності стала нашим важливим національним символом. Актуальною вона лишається й нині, коли стоять питання деокупації Донбасу й повернення Криму. Адже це теж питання єдності України!

Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
70
предыдущая
следующая