Цей день в історії



24 вересня 1941 року в окупованому Києві почалися вибухи замінованих диверсантами будинків на Хрещатику та сусідніх вулицях. Вибухи тривали до 28.09. Свідомо підривали будинки разом із мирними мешканцями. Загинули тисячі киян.
Київ став єдиним європейським містом, яке потерпіло від своїх “захисників”. Було знищено 940 будівель. В той день було зруйновано і Будинок Гінзбурга - перший хмарочос України. Зараз на його місці знаходиться готель “Україна”.
Опівдні прогримів перший вибух - у повітря злетіла комендатура на розі Хрещатика та Прорізної. Вибух був такої сили, що на сусідніх Пушкінській і вулиці Мерінга повилітали шибки, вибуховою хвилею було поранено та вбито випадкових перехожих, знищено кілька десятків припаркованих поруч автомобілів.
Згодом прогримів другий вибух, перетворивши комендатуру на гору битої цегли. Третій вибух знищив будинок навпроти, де була чайна та кондитерська. Невдовзі було підірвано ЦУМ, будівлю колишньої Міської думи, що знаходилась на Радянській площі (нині Майдан Незалежності), Будинок зв'язку – поштампт.
За кілька годин Хрещатик охопила пожежа, яка ширилась на вцілілі будівлі центру міста.
Незадовго до відступу радянськими саперами було знищено водонапірну башту, то ж пожежний рукав довелось тягнути аж до Дніпра, де було встановлено мобільну насосну станцію.
Однак зусилля виявились марними - невідомими було пошкоджено пожежний рукав, який проходив чагарниками й ніким не охоронявся. Щоб локалізувати пожежу, німецькою владою було прийнято рішення підірвати деякі навколишні будівлі.
Київ назавжди втратив історичну архітектурну забудову центра міста. Кількість людських втрат під час вибухів невідома.
Хто саме вчинив підриви у центрі Києва восени 1941 року, достеменно так і не було з'ясовано: у місті діяло кілька диверсійно-розвідувальних груп, зокрема під командуванням лейтенантів Віктора Карташова (Коваленко) та Івана Кудрі (Максим), який сам дивом врятувався під час підриву будинку Гінзбурга того ж таки 24 вересня.
У 1963 році було опубліковано “Довідку КДБ при Раді Міністрів СРСР про диверсійно-розвідувальну діяльність групи підпільників міста Києва під керівництвом І.Д Кудрі”, у якій йшлось про знищення німецької комендатури і кінотеатру “Спартак”, щоб “дати зрозуміти зарозумілим фашистським "завойовникам", що господарем на окупованій землі є не вони”.
Згодом згадки про вибухи в Києві почали з'являтись у мемуарах ряду радянських учасників бойових дій, зокрема полковників Старінова та Харченка, які, за їх словами, мали відношення до підготовки радянських диверсійних груп.
На даний час всі документи, що стосуються руйнування Хрещатика 24 вересня 1941 року засекречені і зберігаються у Центральному архіві Міністерства оборони РФ.

Цікаві факти з історії нашої держави відображені у книзі Ганни Черкаської “Українська Історія в Обличчях”.

П'ять українських королев

Взагалі, київських князівен, які зайняли трони від Польщі до Данії, від Візантії до Норвегії налічується дванадцять. Кожна з королівен, безумовно, мала цікаву долю. Але особливо виділяється серед цієї дванадцятки «п’ятірка Ярослава» – жіноча родина київського князя.

Королева Польщі Добронега (Доброніга) Володимирівна (1011-1087 рр.), донька Володимира Великого, сестра Ярослава Мудрого



У багатьох іноземних джерелах вона більше відома як Марія Київська – Марія її ім’я у хрещенні. Народилася близько 1011 року у князя Володимира і… про її матір досі точаться суперечки. За одними джерелами, нею була законна дружина Анна, за іншими – матір’ю Доброгніви була наложниця князя. У будь-якому разі, дівчина виховувалася в рівних правах з іншими дітьми Володимира, зокрема, зі старшим братом Ярославом Мудрим. Саме він видав її заміж за польського князя Казимира І Відновителя.Цей шлюб врятував Польщу від розвалу і підпорядкування Священній Римській імперії

Добронега народила королю четверо синів і доньку. Старший син Болеслав II Сміливий після смерті батька зайняв трон і, подейкують, у всьому слухався матір. Решта синів князювали у регіонах Польщі, а донька Святослава стала першою королевою Чехії – дружиною короля Вратислава II.

Добронега прожила 76 років, що у ті часи вважалося довгожительством, і до останніх днів користувалася авторитетом у своїх вже ясновельможних дітей.

Королева Франції Анна Ярославна (1032-1075 рр.), донька Ярослава Мудрого



Її друге ім’я – Агнес, дане дівчинці її матір’ю, другою дружиною Ярослава, шведською принцесою Інгігердою. Анна стала двічі дружиною – спершу французького короля Генріха I, по його смерті – дружиною графа Валуа, лідера опозиції, який завжди протистояв Генріху. І якщо перший шлюб був суто з розрахунку, то другий – через шалене кохання. Граф Валуа навіть покинув заради Анни свою дружину. Через осуд вищого світу вони змушені були покинути Париж, а Анні заради коханого довелося залишити на регента сина Філіпа, який, зрештою, став французьким королем, і сина Гуго, який став вермандуанським графом і одним з керівників Першого Хрестового походу.

Коли пристрасті навколо шлюбу з Валуа стихли, і Філіп у 14 років був коронований на престол, Анна повернулася до Парижа і активно допомагала юнаку правити. Збереглися навіть документи з її підписом «Анна Королева»

Вона знала п’ять мов, привезла до Франції своє придане – Реймське Євангеліє, на якому потім присягали всі королі Франції. Листувалася зі Святим Престолом і мала велику повагу серед знаті. Заснувала монастир святого Вікентія в Санлісі, який зробила своєю резиденцією.

Після смерті графа Валуа, за одними джерелами, повернулася до Києва, за іншими – відійшла від королівських справ, передавши статус першої дами своїй невістці Берті Фрайзінгенській. Довгий час ніхто не знав навіть, де вона похована. Аж поки у XVII сторіччі в церкві Вільєрського абатства поблизу міста Етамп у Франції один з аббатів випадково прочитав на гробниці надпис: «Тут лежить пані Анна, вдова короля Генріха». І дата – 1075 рік.

Королева Норвегії і Данії Олісава (Єлизавета) Ярославівна (1025-1066 рр.),донька Ярослава Мудрого



За переказами, київська князівна (яка вже з народження мала скандинавське коріння – її мати і дружина Ярослава Мудрого Інгігерда була шведською принцесою) познайомилася з майбутнім чоловіком Харальдом III у п’ять років. Йому було 15, і він після братовбивчих війн за норвезько-данський престол втік до Києва шукати притулок у двоюрідної тітки Інгігерди. З роками Харальд очолив військовий «спецназ» русинів і поступово відвойовував скандинавські землі під своє підпорядкування, а Ярославу за підтримку віддячував неймовірною кількістю золота і данини.

Переписи свідчать, що цей сміливий норвежець був закоханий в Олісаву і не раз просився до Ярослава в зяті. Але князь поставив умову: лише, якщо Харальд стане королем.

Харальд таки став королем, перебивши всіх конкурентів на норвезьку корону. Заснував місто Осло – нинішню столицю країни і врешті одружився з донькою Ярослава. Вони «народили» трьох дітей, але кохання тривало не довго.

Харальд був захоплений військовими походами і якось привіз наложницю. Олісава, як християнка, не змирилася з таким варварством і переїхала у монастир, де займалася переписом літописів і вихованням дітей. У 40 років овдовіла – Харальд загинув в бою. І через рік вийшла заміж за його затятого ворога – короля Данії Свена ІІ. Тобто стала королевою країни, про яку двадцять років мріяв її перший чоловік.

Королева Угорщини Анастасія Ярославна (1028-1074 рр.),
наймолодша донька Ярослава Мудрого



Шлюб Анастасії з угорським королем Андрашем I був ще одним дипломатичним союзом її батька Ярослава. Він допоміг Андрашу відвоювати трон і тут же закріпив політичний зв’язок матримоніальним – видавши заміж свою наймолодшу доньку. Її життю літописці не приділяли особливої уваги, відомо лише, що вона народила двох синів і двох доньок.Один із синів Анастасії Соломон І став згодом королем Угорщини

Батьківство однієї з них приписують ворогу Андраша королю Белі І. Він після загибелі законного короля захопив трон і начебто на правах нового господаря зґвалтував Анастасію. Відомо, що вона разом з дітьми втікала від Бели до Німеччини, доки сину Соломону не допомогли повернути угорський трон.

Також відомо, що Анастасія заснувала православні монастирі в Угорщині, сприяла будівництву монастиря на Чернечій горі в Закарпатті. Місце її поховання загубилося у вирі історії, на жаль.

Королева Шотландії Маргарита Шотландська (1045-1093 рр.), онука Ярослава Мудрого



Вона потрапила до цієї країни завдяки батькам: матері, колишній київській князівні Агаті, ще одній донці Ярослава Мудрого, та батькові – англійському королю Едварду Вигнанцю, якого норвезький король витіснив з трону. Вінценосне подружжя попросило притулку у Шотландії, там і зростала Маргарита, яку побачив король-вдівець і зробив пропозицію.

Вони мали вісьмох дітей – шість синів і дві дочки. Молодша Матильда вийшла заміж за короля Англії Генріха I і стала прабабусею славетного Річарда Левове Серце. За описами місцевих джерел, Маргарита була дуже вродливою і розумною.Піклувалася церквою, ченцями, розвивала освіту, підтримувала митців і дбала про бідних – постійно влаштовувала для них безкоштовні обіди. За своє добре серце Папа Інокентій IV додав її до лику святих, її названо покровителькою Шотландії, а її ім”я присвоєно окремій пообідній молитві. Іменем Маргарити названа найдавніша будівля Единбурга, каплиця королівського замку і університетський коледж. Похована поруч із чоловіком у Данфермлинському абатстві.

А взагалі - київські князі мали більше сотні міждинастичних зв’язків із європейськими монархами... Так що - шануймося, бо ми того варті.

Хроніки державного тероризму

1 вересня 1983 року пасажирський південнокорейський «Боїнг-747», який прямував рейсом 007 з Сан-Франциско в Сеул, був збитий над Охотским морем радянським винищувачем Су-15. Лайнер впав в протоку Лаперуза в 37 кілометрах на північний захід від Сахаліну. Загинули всі, хто знаходився на його борту - 269 осіб (23 члена екіпажу і 246 пасажирів), в тому числі член американської Палати представників Ларрі МакДональд, який збирався балотуватися на пост президента США.

СРСР тут же почав брехати на весь світ, що "це не ми". Нічого не нагадує? На фото 2 маршал Микола Огарков з указкою в руках і піною у рота доводить, що корейський "Боїнг" насправді був "іноземним розвідником", і що сама "операція" "керувалася з певних центрів на території США і Японії". На третьому фото - підполковник Геннадій Осипович (він же на фото 4), який збив авіалайнер, отримує орден "Красной Звезды" за вбивство 269 чоловік.
.

Украденная жизнь



Прошлые пару дней провел в Копенгагене, куда фирма отправила меня пообщаться с коллегами из Дании. Я должен сказать, что это были пара очень… revelating (извините, я лучше слова не подберу) дней, когда много каких-то отдельных фактов, ощущений и мыслей складываются в один целостный пазл, и некоторые грани нашего бытия выступают настолько остро и рельефно, что буквально испытываешь боль от их осознания. Прям на луну выть хочется, серьезно.

Сначала небольшая экспозиция, которая к Копенгагену имеет такое себе отношение, но которая важна: у нас в конторе работает чувак из Ирана. Я весьма удивился, когда увидел, как он заказывает пиво, и еще больше удивился свинине в его меню.

Потом оказалось, что про Иран и его внутренние терки я знаю так же мало, как про нотную грамоту, и что у них там все совсем не так, как нам отсюда кажется. Что “настоящие” персы ненавидят арабов, ислам и весь этот пиздец. Что они там, например, очень даже рады прибухнуть винишко и не только (и даже не только персы рады, ага). И много-много всего другого, что я пока пытаюсь уложить у себя в голове.

И там же, за бокалом пива и говяжьим стейком, другой чувак из Индии рассказывал про то, какой пиздец у них в Мумбаи в сезон дождей. А я пытался объяснить всем, что pork fat — это сало, и это вкусно, если его уметь засолить с нужными специями.

Это все само по себе интересно: я из Украины во время поездки в Скандинавию узнаю от коллег про тонкости внутренних терок в Иране и какой пиздец этот ваш Мумбаи. Перекресток миров, культур и эпох, ага. Это само по себе интересно, в общем, и заслуживает отдельного осмысления, но я и не про это хотел поделиться.

Так вот, я сначала гулял по улицам этого чудесного и невероятного города, где у людей открытые и светлые лица, и смотрел… ну, на очередной красивый город. Вена, например, тоже может в дворцы, а Стокгольм в офигенные ратуши. И брусчатка на Лютеранской не хуже, в общем-то.

Да и люди в большинстве цивилизованных стран тоже вполне дружелюбны и открыты. И вот я гулял, смотрел, и ничего особо не видел, пока мимо не прошла толпа студентов, у которых посвящение в первокурсники. Не тошнотная тягомотина совковых вузов, а чисто их студенческий тусняк с музыкой, пивом и беззаботным весельем. То есть, у нас тоже народ развлекался, и мы тоже были беззаботные распиздяи, но все дело в том, где и когда ты веселый распиздяй.

Я в какой-то момент совсем по-другому посмотрел на город вокруг. Я посмотрел на Копенгаген, как на город, где могли бы пройти МОИ студенческие года. Где Я мог бы гулять по красивым улицам, общаться с необычными людьми, и узнавать из первых рук про другие культуры. Где вокруг были бы не мрачные озлобленные рожи людей, ведущих борьбу за выживание с младшей школы, до очереди в пенсионном фонде, а открытые лица людей, которые охотно идут на контакт и спокойно помогают приезжим.

Понимаете, я на минуту даже не представил, а вот ПРОЧУВСТВОВАЛ, насколько иным был бы мой мир, проведи я свое студенчество ТАМ. Не обязательно конкретно в Копенгагене, просто в интересном и чистом городе, населенном интересными и открытыми людьми.

И тут я понял, как же сильно меня ОБОКРАЛИ. Как сто лет назад нас ВСЕХ обокрали. У нас украли намного больше, чем деньги или даже жизни. У нас отняли само умение жить как нормальные люди. Я знаю, что мне не передать всю глубину этого ощущения ни текстом или картинкой, но это то, как все обстоит. У нас. Отняли. Возможность. Жить. Как. Люди.
Просто. Вдумайтесь.

Это отняли у меня, у тебя, у него и у нее. Это украли у наших родителей и у их родителей. Сотни миллионов душ обрекли жить в каком-то вечном мраке, где человек человеку волк, а непривычное — это опасное и враждебное. Как сто лет назад тень легла, так все живое и изуродовало. И уродство тут теперь — быть человеком. А быть не-человеком — норма. И живем мы, соответственно не как люди.

Я не хочу никаких выводов делать, или мораль составлять. Это не про мораль пост, это про ощущения.

Хотя нет, мораль, все же подведу один итог. Мы, конечно, должны попробовать начать жить как люди у себя дома. Обязаны вернуть все то, что у нас украли, и восстановить то, что за сто лет разрушили.

Но если не получится — спасти своих детей, и любой ценой вытолкнуть их из этого проклятого болота. Пускай хоть у них будет возможность взрослеть среди людей, а не среди озлобленных на весь мир, и вечно всем недовольных морлоков. Незачем им вообще знать, что это такое — жить не как люди.

Urchin Fog

Шок! Порошенко витратив 5.7 млн за два дні!

  • 17.08.21, 09:14

На жаль, ніхто не пише, що П"ятий Президент витратив ці кошти на закупівлю оптичного та деякого іншого устаткування для ВСУ перед поїздкою на лінію фронту.
Кожен годує ту армію, яку вважає за доцільне.

Тепер живіть із цим.


21 липня 1953 рік, Німеччина

  • 23.07.21, 15:51
Нещодавна була річниця одної події, про яку мало хто пам"ятає, хоча вона входить в дуже довгий перелік злочинів, які вчинив СРСР.
21 липня 1953 років Москва зажадала від США припинити роздачу безкоштовної їжі жителям Східного Берліна, котрі масово виступили за поліпшення рівня життя, припинення репресій і проведення вільних виборів... (дивно, вони ж жили тепер по канонам самої вільної країни світу) Повстання та повстаючі були придушені радянськими танками - це за 15 років до другого танкового заїзду по Європі.
Весь побудований СРСР соціалістичний концтабір в одному фото


А що там дерева?

  • 23.06.21, 19:23
Почали вже саджати отой охуліард дерев чи поки всі ямки до одної не викопають - не почнуть?
Хтось з вельми розумних коментаторів стверджував, що "всьо рєальна". І лісохазяйства справляться, і команди "сажатєлєй" є, і навіть місце під оту всю тайгу - теж є...
Чувак, ну так шо там?

Пішов з життя Слава Се

Пішов з життя латвійський письменник і сценарист В'ячеслав Солдатенко, відомий під всевдонімом Слава Се. Йому було 52 роки, повідомляє телеканал LTV7.

3 червня В'ячеслав був госпіталізований в одну з ризьких лікарень з двобічною пневмонією, викликаною інфекцією Covid-19. Цього разу лікарі програли бій ...

В кінці нульових ризький сантехнік, бард і психолог В'ячеслав Солдатенко здійняв в повітря інтернет своїми нотатками в "Живому журналі", які він публікував під псевдонімом Слава Се і портретом Адріано Челентано. Історії одного розлучення, двох дочок і непоказного здорованя, чия "чоловіча самотність пахне хом'ячком", зібрали навколо автора десятки тисяч відданих фоловерів і, в кінцевому рахунку, вилилися в книгу "Сантехнік, його кіт, дружина та інші подробиці", чий тираж найбільше російське видавництво "АСТ" додруковувало кілька разів. У тому ж році віддані читачі довели Славу Се до премії Інтернет-сервісу "Імхонет" в номінації "Улюблені журналісти". За першою книгою була видана друга, третя, четверта ...

Паралельно Слава Се став затребуваним співавтором і автором сценаріїв для фільмів і мультфільмів, серед яких "Джентльмени, удачі!" і "Три богатирі: хід конем" ... В цьому році Слава Се викладав на своїй фейсбук-сторінці захоплюючі пости, в яких розповідав про творчі зустрічі. Також він описував, як йде робота над сценарієм до фільму латишського продюсера і режисера Андрія Екіса. Був сповнений надій. "Режисер Андрейс Екіса називає мене генієм, - писав Слава Се. - Він каже діалоги вражаючі, а колізії як наркотик. Він не міг відірватися, читав всю ніч. Я прошу знайти хоча б один грішок, щоб мені дивитися у дзеркало, не встаючи перед собою на коліна. Режисер так і бути, знаходить. Головний герой надто злий, його треба зробити добрим ... "

звідси

Бог зазвичай не обмежується одним талантом, коли наділяє ним людину, а дає декілька. Слава непогано грав на гітарі та співав.




Євгену Коновальцю - 130

  • 14.06.21, 12:53

Сьогодні 130 років від дня народження Євгена Коновальця.
Він був справжнім Героєм. Воїном. Інтелектуалом.
Щиро любив свою землю і націю – тому присвятив їм себе і своє життя.

Герої не вмирають. Слава Провіднику!

John Sidney McCain III

  • 05.06.21, 10:48

Джон Маккейн вийшов після п'яти з половиною років у в'єтнамській катівні Ханой Хілтон повністю сивим.
Після полону він став курсантом Національної військової академії США, де написав роботу з рекомендаціями щодо зміни правил поведінки в полоні:
«У майбутньому, якщо противник для досягнення своїх пропагандистських цілей почне публікувати нелояльні до нашої країни заяви, нібито зроблені американськими полоненими, уряд Сполучених Штатів має встановити політику, через яку будь-яка подібна заява буде вважатися отриманою за допомогою жорстокого поводження.
Сполучені Штати не мають сподіватися, що всі зможуть успішно опиратися в полоні».

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
65
предыдущая
следующая