В листопаді 21-го ще не було повномасштабної. Тоді я розповіла тут про 65-річчя спільного життя моїх батьків. А потім - нічого не хотілося говорити. Бо ці 5 років ... повні болю, відчаю, роботи і всього того, що ми зараз усі маємо.Якщо тут комусь іх моїх давніх знайомих цікаво, в чому особливість моїх цих 5 років, то... Коротко:
1) Я втратила рідного брата. Дуже пізно виявили онко. В грудні 23 дізналися, в січні 24-го його не стало, в його неповні 66 років.
2) На початку жовтня 23-го записалася на курси водіїв, в кінці жовтня травмувався під час падіння батько. Три реанімації пережили, врятували, забрали батьків до себе жити.
3) Зима 23 - весна 24 - вся сім'я перехворіла запаленням легень, бронхіти. Рятувала, як могла, продовжуючи роботу в школі...
4) В грудні 23 здала теоретичну частину, з першого разу, влітку 24 - практику, з другого. Тепер я - водійка, уже з постійними правами. Хоча тато навчив водити автомобіль ще в далекому 1975 році) В 2024 виграла суд проти дорожної поліції, виписане "порушення" відмінили.
5) Продовжую працювати в школі - між тривогами і недолугими вказівками зверху, спостерігаючи за тим, що коїться в освіті.
В жовтні - 70 років спільного життя моїх батьків. Поки вони живі, я ще - дитина)
І на закінчення - те, що зараз найбільше вражає і болить, серед всього того, що коїться. Постараюсь беземоційно, тільки факти. Бо по іншому - буде крик.
Місяць назад до нас в школу додалися учні - тимчасово переміщені особи. Всього шестеро дітей, але шкільного віку - п'ятеро, усі дівчатка. Найменшому хлопчику - 4 роки, він хворіє, серйозно. Будинок для життя безкоштовно надала сім'я, яка тимчасово виїхала. І все було би добре, якби з цими дітьми приїхала турботлива мама. А вона чомусь не їде, тільки іноді телефонує...
Небайдужі місцеві жителі поприносили постіль, їжу, хто що міг. Їсти готує їм найстарша дівчинка, 16 років. Вона ж і вночі доглядає хворобливого братика. Мама гроші якось присилала, але явно недостатньо, щоб вистачило на їжу усім дітям на місяць. Найстарша, Софійка, їздить до церкви, там теж отримує їжу, привозить додому...
Відповідні служби уже зацікавилися цими дітьми, відвідували їх. Мама обіцяє трьох забрати, а трьох залишити (ЯК це??? - я не знаю). Тут можливі ще два варіанти: або дітей заберуть в дитячий будинок, і перестануть мамі платити на дітей, або вона їх знову кудись перевезе, щоб все було і далі так, як було ці останні декілька років. (Вони вже встигли побувати в декількох областях України).
Софійка говорить: "- Я не хочу їхати, мені тут подобається, я хочу довчитися ще пару років, і залишити цю сім'ю, бо я поки ще неповнолітня. Якщо мама забере хоча б половину дітей, в тому числі і найменшого, мені буде набагато легше! Невже це ніхто не розуміє? Я не хочу їхати з нею!"
Виходить, що ні один із варіантів не є вирішенням проблеми. На жаль.
......
P.S. Сьогодні дітей відвезли в Кропивницький, туди має приїхати мама і їх забрати. Говорила з Софією по телефону, вона обіцяла телефонувати і продовжувати виконувати завдання, які я додаю у спільній групі. Вони тепер в Дніпропетровській області.