[ Читати далі ]

Що ми знаємо про Локотську республіку? Та практично нічого, бо її історія якось сором'язливо замовчується, а як же, таки русскіє і за німців. От якби українці то інша справа, навіть коли нічого подібного насправді не було. Спитайте в росіянина, хто працював і воював за німців і отримаєте майже гарантовану відповідь: хахли, біндєравци, нємцам сапагі лізали, русскіх і єврєв убівали. Бо так їх вчили в школі, те саме сказали по телевізору пропогандони і навіть цар підтвердив, значить таки правда, цар же не буде брехати!
Що ж це за республіка і звідки вона взялася? Літом 1941 року німецька армія швидко просувалася на схід, радянський фронт тріщав, червоноармійці розбігалися і тисячами здавалися у полон. Були окуповані Західна частина України та Росії. Про співпрацю з колаборантами Гітлер нічого не хотів чути, мабуть тому, що ділитися владою було шкода, а інакше яка може бути співпраця, та і для чого вона, ми і так перемагаємо, ось ось переможемо повністю. Мешканці міста Локоть, що в Боярській області одразу після окупації провели загальні збори, щоб вирішити як жити далі. Бо війна війною, а жити якось треба. Головою адміністрації обрали Костянтина Воскобойника, його помічником Броніслава Камінського. Новообрані керівники вирішили, що якось треба домовлятися з німцями. Вони дізналися де знаходиться найбільший німецький начальник, їм дуже поталанило, що ним виявився генелал полковник Гудеріан, вони напросилися до нього на зустріч і запропонували свої умови співпраці з новою владою: 10% від урожаю вони передають вермахту безкоштовно, інше реалізують як вважають за потрібне. Всі внутрішні питання вирішують самі, для боротьби з партизанами та диверсантами утворюють збройні сили та сили правопорядку. Гудеріану ці умови сподобалось і він фактично благословив створення цієї адміністративної одиниці. Чому я вважаю, що Камінському і Воскобойнику поталанило? Як відомо, вільну Україну в складі рейху він Гітлер створювати заборонив, Бандеру заарештував, асоціації кавказьких народів, які звернулися до нього з проханням про культурну автономію в складі рейху він відшив в доволі грубій формі, а тут нічого, будь ласка, що сталося? Справа в тому, що Гітлер дуже поважав Гудеріана і не захотів принижувати генерала забороною того, що той дозволив. Таким чином Локотська республіка проіснувала з листопада 41 року по серпень 43, її збройні сили називалися Русская Освободітєльная Народная Армія РОНА і нараховувала до 20 тис бійців, мала на озброєнні навіть у бронеавтомобілі, які покинула при відступі червона армія. Як же жилося цій республіці при німцях? Вона займала частину Орловської Брянської та Курської областей, на її території мешкало не менше 500 тис жителів. За часів існування адміністрація електрифікувала села, асфальтувала дороги, будувала школи, здравпункти і навіть театри. Тобто жилося людям досить-таки непогано. Відкрилось також багато приватних майстерень та переробних виробництв, та щастя було недовгим, червона армія наступала і треба було щось вирішувати. Мудрий Воскобойник загинув у бою з партизанами, Камінський залишився сам. Він та майже вся його армія пішла з німцями на захід. Там німці, не знаючи толком що робити з цією бойовою одиницею якийсь час перекидали її з місця на місце, а коли спалахнуло повстання у Варшавському гетто кинули її на придушення повстання. Скориставшись нагодою бійці Камінського почали займатися мародерством, і так захопилися цією справою, що ані накази ані погрози на них не діяли. Побачивши, що Камінський вже не здатен керувати своїм військом, німці його розстріляли, а бригаду роззброїли і розігнали. Так і закінчилися ця історія.

На цій світлині ви бачите українських бійців батальйону "Нахтіґаль", які на світанку тридцятого червня 1941 року входять до центру Львова по вулиці Городоцькій. Всього наших бійців у тій колоні було 330.

Сьогодні дехто з українців, коли щось чує про батальйон "Нахтіґаль", то тут же припечатує йому свій вирок типу: "...а, то ті гітлерівці та есесівці..!" І ота дика неосвіченість по такому ставленню до батальйону, вперто насаджувалася радянською ідеологією впродовж десятиліть.

Натомість та частина сьогоднішніх українців, які беруть до уваги лише конкретні факти, а не байки відставних політруків, чудово розуміє, що батальйон "Нахтігаль", який був укомплектований майже виключно із західних українців, не мав жодного стосунку ні до СС ні до нацистської ідеології німців, оскільки був спецпідрозділом Абверу, який мав здійснювати диверсійні акції на території ворога, а також боротися проти радянської влади і створення передумов для відновлення незалежної української держави. А от вже після створення Української Держави такі батальйони як "Нахтіґаль", "Роланд" та інші військові підрозділи, мали стати основою української національної армії.

А, тепер - щодо присяги:

кому клялися служити бійці батальйону "Нахтіґаль"?

По-перше, згідно із домовленістю бандерівської частини ОУН із адміралом Канарісом, усі члени батальйону "Нахтіґаль" склали присягу не Третьому Райху, а виключно Україні і ОУН;

по-друге, на Нюрбергському процесі було встановлено, що жодних (!) військових злочинів батальйон"Нахтіґаль" не вчинив. Більше того, Міжнародний трибунал у Нюрберзі під час засідання 15 лютого 1946 року - спираючись на рапорт радянської Надзвичайної комісії для розслідування німецьких злочинів у Львові і околицях (документ №СССР-6/1) встановив, що усі страти у Львові - у тому числі львівської професури - є справою рук спецзагонів гестапо та СД (то була така розвідслужба в СС);

по-третє, щодо назви батальйону: німецьке командування дало йому назву "Нахтіґаль" ("Соловей") з огляду на чудове виконання військових маршових пісень під керівництвом Євгена Білинського, яке їм сильно заімпонувало і в яких згадується соловейко;

по-четверте: за час свого існування із другої половини березня по 15 серпня 1941 року у батальйоні "Нахтіґаль" загинуло 39 бійців, а 40 були поранені. Втрати почалися після того, як сьомого липня 1941 року цей батальйон покинув Львів і чотирнадцятого липня був у сьогоднішньому Хмельницькому. Потім була передислокація батальйону під Вінницю і запеклі бої із Красною Армією.

Причиною розпуску батальйону "Нахтіґаль" (зрештою як і схожого до нього ще одного українського батальйону - "Роланд") був гострий конфлікт між німцями і бандерівцями. Тоді більшість українців із розформованих батальйонів пішли в ліси і влилися в УПА, а деякі бійці - підписавши новий контракт - влилися у новостворений 201-ий шуцманншафт-батальйон, який воював проти радянських партизан.

А тепер найголовніше: у лютому 2008 року представник архіву Служби безпеки України Олександр Іщук пред'явив документи, які свідчать, що ОУН не брала участі у жодних каральних акціях проти населення Львова в липні 1941 року. Того ж самого місяця українське товариство «Меморіал» представило раніше засекречені документи відносно діяльності батальйону «Нахтіґаль».

... Отакі-от історії стоять за ніби-то ворожим для нашого вуха словосполученням: "батальйон Нахтіґаль". І мало хто задумується, що у ті воєнні роки чи не кожна європейська держава, будучи окупованою нацистською Німеччиною, створювала для своїх земель подібні військові підрозділи.

Але сьогодні українські вороги зі сходу і заходу - у своїх безперестанних звинуваченнях - згадують чомусь лише наш "Нахтіґаль"...

Микола Бандрівський