Про містичне.
- 06.10.26, 17:19
Мене іноді запитують чи зустрічав я щось містичне у власному житті. Бо пишу про містику багато, а чи вірю я в неї особисто? Відповідаю – так, зустрічав. І одну з таких історій я збираюся зараз розповісти.
Було це в ті часи, коли я був молодим і ще неодруженим. В квартирі тоді я жив сам, мав мінімальний набір посуду, і серед нього була роками вірна мені двухсотграмова склянка з товстого скла з чіткими гранями. Хто жив в радянські часи, той пам’ятає такі.
Перш ніж продовжити розповідь хочу розказати вам про напружене скло, бо це буде перше, про що ви подумаєте після моєї розповіді. Іноді вироби зі скла при затвердінні отримують внутрішнє напруження. Такий виріб при навіть невеликій механічній чи термічній дії на нього негайно тріскається. Але коли його не зачіпати, то буде спокійно триматися цілим.
Моя ж склянка була явно не з напруженого скла, бо на протязі довгих років я наливав в неї і холодне пиво, і гарячий чай. Та й переверталася вона на столі неодноразово і завжди залишалася цілою.
Але одного разу, коли склянка спокійно стояла на столі порожньою і я потягнувся її взяти в руку, то на мій превеликий подив я підняв лише частину склянки. Друга її частина спокійно залишалася стояти на столі. Зріз був настільки рівним і гладеньким, ніби склянку розрізали лазером.
Прийшов я до тями не відразу. Потім верхню частину викинув у смітник, а нижня здалася мені досить оригінальною сільницею. І я за допомогою алмазного надфіля і точила обробив гострі краї і засипав в неї сіль. Будь ця частина напруженою, вона б розкололася при вібрації під час обробки. Але вона не тріснула і служила мені деякий час без проблем.
Та одного разу при спробі взяти її зі столу, в моїх руках опинилося лише скляне кільце. А на столі залишилося стояти дно з навколо нього розсипаною сіллю. Зріз знову був ідеальним.
Я був у повному шоці і не знав, що думати. А на вихідні, приїхавши до матері в інше село, поділився з нею враженнями. На мій подив вона історію вислухала спокійно.
– Якщо ти зараз близько знайомий з якоюсь дівчиною, то це є знаком того, що їй в твоїй долі не має місця.
На той час я дійсно був знайомий з такою дівчиною. Вона мешкала в іншому районі і до неї приходилося їздити залізницею. Під час чергової поїздки до неї я запізнився на останній потяг, коли повертався додому. І зовсім недоречно і неочікувано налетіла несамовита буря. Все ніби складалося так, щоб примусити мене повернутися і переночувати в неї. Мені цього не хотілося і я найняв таксі, що було теж не просто, бо в таку бурю ніхто не хотів їхати. Але коли озвучена з моєї сторони сума досягла захмарної величини, один водій згодився.
Дороги із-за суцільного потоку води не було видно вже за декілька метрів перед машиною. Весь час перед нами падали зірвані з дерев гілляки, що примушувало водія то гальмувати, то ухилятися. Але це були дрібниці порівняно з тим, що нас чекало попереду.
Коли вже залишалася третина дороги до моєї домівки, дорогу машині перегородила суцільна смуга поваленого бурею лісу. Дороги далі не було.
На щастя існувала ще одна дорога. Але щоб в черговий раз вмовити водія, мені довелося майже подвоїти запропоновану плату.
Якщо ви думаєте, що на цьому все закінчилося, то помиляєтесь. Коли залишалося кілометрів з п’ять, дорогу нам знову перекрив повалений ліс. Добратися додому для мене на той момент вже стало принципом. Я розрахувався з водієм і пішов перебиратися через повалені дерева. На щастя дощ на той момент майже вщух і вітер суттєво послабшав. І я майже без проблем, хоча і весь мокрий, добрався до своєї домівки.
Тоді я прийшов до думки, якщо невідомі сили так наполегливо намагаються примусити мене залишитися з тією дівчиною, то я не гравець в такі ігри. А ще я згадав свою склянку і слова своєї матері. І остаточно заспокоївся.
Та дівчина згодом вийшла заміж за іншого, і я одружився на іншій.
Микола Казкар.
