На вулиці дедалі частіше чутно дітей, які розмовляють українською мовою між собою. Без зусиль, без пауз на підбір слів. І що характерно - без суржику. Складається враження, що хтось забув повідомити їм, що «раніше тут було інакше», і вони просто користуються мовою за замовчуванням.

У публічних місцях можна спостерігати інший тип змін. Наприклад, у кафе я чув розмову двох чоловіків, які спілкувалися російською, але використовували українські ділові формулювання: «укласти угоду», «узгодити умови», «дотриматися строків», «набуває чинності», «передбачено договором». Звучало це так, ніби російська мова раптово отримала оновлення і почала підтримувати новий словник - без попередження і без можливості відкотитися на попередню версію.

Окремо помітні цікаві зміни у професійному середовищі. Наприклад, працівники митниці, з якими я спілкуюся, дедалі частіше використовують українські терміни незалежно від мови розмови: «митниця», «розмитнення», «митне оформлення», «декларування». Причому ці слова звучать настільки звично, що російські відповідники починають виглядати як архаїзми. Складається відчуття, що навіть там, де завжди панувала бюрократична інерція, відбувся тихий апдейт системи.

Схожі спостереження можна зробити на ринку «Даринок». Продавці можуть вести весь діалог російською, але завершення майже стандартне: «дякую», «на все добре», «гарного дня». Це вимовляється автоматично, незалежно від акценту чи походження. Навіть жінка з Узбекистану використовує ці формули  Можна припустити, що це вже частина локального протоколу ввічливості, який не обговорюється, але виконується.

Ці приклади можна описати як «суржик навпаки» або «антисуржик». Якщо класичний суржик виникає через недостатнє володіння мовами і виглядає як хаотичне змішування, то тут відбувається інший процес. Люди, які переважно говорять російською, поступово інтегрують українські слова і конструкції - і роблять це переважно правильно.

Важливо відрізняти суржик від запозичень. Суржик - це змішана форма мовлення з порушенням норм. Коли, наприклад, якась імперія вирішує, що мова - це загроза для її існування, і силоміць примушує гаваріть на язикє. На керівні посади призначаються московити, освітянські програми заповнюються виключно російськими джерелами та авторами. Кіно та театр починають рясніти персонажами-українцями, яких можна сміливо називати "хохламі", хитрими та злодійкуватими, російськомовних, але з українським акцентом. Українській відводиться статус провінційної та недолугої.От тоді й виникає суржик.

Запозичення - це нормальний процес, коли мова бере елементи з іншої і підпорядковує їх своїм правилам. У цьому випадку йдеться саме про запозичення і часткову зміну мовної норми, а не про деградацію мовлення.

Окремий рівень іронії полягає в тому, що всі ці процеси відбуваються на тлі постійних тверджень з боку «московитів» про те, що російська мова нібито завжди була природною для України. Якщо дивитися на поточні зміни, це виглядає дещо непереконливо. Те, що справді «завжди було притаманно», зазвичай не потребує багатовікового адміністративного супроводу.

Натомість спостерігається інше: мова, яку довго витісняли, поступово повертається у щоденне вживання. Без примусу, без кампаній у кожному діалозі, без різких рішень. Вона просто займає ті місця, де виявляється зручнішою, точнішою або доречнішою.

Ці зміни не мають чіткої межі або моменту початку. Вони проявляються у дрібних деталях: окремих словах, формулах ввічливості, професійній лексиці. Але в сукупності це формує нову мовну практику. І якщо спробувати описати її коротко, то це не витіснення однієї мови іншою, а повернення тієї, яку, як виявилося, не вдалося остаточно скасувати.