Власне, все почалося після Переяславської Ради.І почалося з церкви, яка тоді відігравала дуже значну роль в освіті.
1686р.- Ліквідація автономії української церкви, незаконне й насильницьке приєднання Київської метрополії до Московського патріархату і встановлення Московськім патріархом контроля в Україні над церквою. освітою і культурою.
1689р.- Заборона Києво-Печерській лаврі друкувати будь-які книжкі без дозволу Московського патріарха.
1693р. — Заборона Московського патріарха привозити до Москви українські книжки.
1687р. - Вимоги Москви до гетьмана України сприяти збільшенню кількості змішаних шлюбів між українцями та росіянами («Коломацькі статті»).
1708р., листопад — Зруйнування за наказом Петра І гетьманської столиці Батурина (з винятковою жорстокістю було замордовано всіх його мешканців - 6 тис. чоловіків, жінок і дітей, а місто дощенту зруйновано і спалено).
1709р. — Указ Петра І про запровадження цензури при друкуванні українських книжок у Москві.
1755, 1766, 1769, 1775, 1786 рр. — Заборони Петербурзького синоду друкувати українські книжки.
1764р. - Інструкція Катерини II князю О. В''''яземському про посилення русифікації України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії.
1764р., 10 листопада - Указ Катерини II про ліквідацію в Україні гетьманського правління.
1769р. - Указ синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів з церковних книг
1775р., З серпня - Маніфест Катерини II «Об уничтожении Запорожской Сечи й причисления оной к Малороссийской губернии» та про закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
1784р. - Русифікація початкової освіти в Україні.
1786р. - Заборона церковних відправ українською мовою, запровадження російської вимови церковнослов'янських текстів. Наказ про обов''язковість «чистого российского язьїка» в Київській академії.
1817р. — Закриття Києво-Могилянської академії.
1834р. — Відкриття Київського імператорського університету з метою русифікації «Юго-Западного края».
1847р., березень—квітень — Розгром «Товариства св. Кирила і Мефодія» у Києві, арешт його учасників і покарання ув''''язненням та засланням у віддалені губернії Росії. Посилення переслідувань української мови, літератури та культури.
1862 рік. Позакривано українські недільні школи. Припинилось видання українського літературного та науково-політичного журналу «Основа»
1863р., 18 липня — Циркуляр міністра внутрішніх справ Росії П. Валуєва про заборону друкування книг українською мовою в Російській імперії («Валуєвський циркуляр»). «Української мови не було, немає і бути не може, а хто цього не розуміє — ворог Росії».
1869 рік. За законом, чиновникам усіх відомств призначалась значна доплата за русифікацію.
1876 рік. Емський указ. Заборона ввозити українські книги з-за кордону, заборона підписувати українські тексти під нотами, заборона українських вистав. Невипадково хор М.Лисенка змусили співати у концерті українську народну пісню «Дощик» французькою мовою.
1869, 1886рр. — Укази царської адміністрації про доплати чиновникам «в десяти Юго-Западньїх губерниях лицам русского происхождения, исключая, од-нако, местных уроженцев», за успіхи в русифікації України.
1881р. - Заборона виголошення церковних проповідей українською мовою
1883р. - Заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля). Ця заборона діяла протягом 10 років (до 1893 р.).
1888 рік. Указ Олександра ІІІ «Про заборону вживания в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами».
1889 рік. У Києві, на археологічному з'їзді, дозволено читати реферати всіма мовами, крім української
1892 рік. Російський уряд наказує цензорам суворо стежити за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів з російської мови
1894 рік. Заборона ввезення українських книг з-за кордону.
1895 рік. Заборона української читанки та українських книг для дітей.
1903 рік. На відкритті пам'ятника І.Котляревському у Полтаві не дозволено промови українською мовою
1905 рік. Кабінет Міністрів Росії відкинув клопотання Київського та Харківського університетів про скасування заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним.
1907р. - Закриття царським урядом української періодичної преси, конфіскація виданої в роки революції 1905—1907 рр. української літератури, репресії проти діячів української культури.
1908 рік. Указ сенату про те, що освітня робота в Україні шкідлива й небезпечна для Росії.
1910 рік. Указ Столипіна про зарахування українців до розряду інородців і про заборону будь-яких українських організацій.
1914 рік. Указ Миколи І про заборону української преси.
1914р., березень - Заборона царським режимом святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка.
1922 рік. Ліквідація «Просвіт» на Кубані, в Зеленому Клину та в інших місцях проживання українців
1933 рік. Телеграма Сталіна про припинення українізації і знищення більшості українських письменників.
1938 рік. Постанова ЦК КП(б) про обов'язкове вивчення в школах республіки російської мови.
1939 рік. Після «визволення» Західної України — закриття частини українських і відкриття російських шкіл.
1947р., З березня — Призначення Л. Кагановича першим секретарем ЦК КП(б)У і нова «чистка» серед українських культурних кадрів, звинувачених в «українському буржуазному націоналізмі».
1949р. — Чергова «чистка» в КП(б)У у зв''''язку з рішеннями її XVI з''''їзду 25—28 січня (за звинуваченням в українському націоналізмі від січня 1949 р. до вересня 1952 р. було виключено з партії 22 175 її членів).
1951р., 2 липня — Погромні статті в московській газеті «Правда» проти «націоналістичних ухилів в українській літературі» (різка критика вірша В. Сосюри «Любіть Україну» та лібрето опери «Богдан Хмельницький» О.Корнійчука і В. Василевської).
1958 рік. Постанова Пленуму ЦК КПРС про перехід українських шкіл на російську мову викладання.
1961р., жовтень - Прийняття нової програми КПРС її XXII з''''їздом, яка проголошувала політику «злиття націй» і подальшу русифікацію союзних республік.
1970 рік. Наказ Міністерства освіти СРСР про написання і захист усіх дисертацій лише російською мовою. Затвердження тільки в Москві.
1978р., 11 листопада — Директива колегії Міністерства освіти УРСР «Удосконалювати вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки» (посилення русифікації).
1979р., 29 травня - Ухвала Ташкентською конференцією нових русифікаторських заходів щодо неросійських народів СРСР
1983 рік. Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів Радянського Союзу «Про поліпшення вивчення росіиської мови у школах республік». Доплата за російську мову викладання 15 % та поділ класів.
1989р.Постанова Пленуму ЦК КПРС про - єдину офіційну загальнодержавну мову [російську] в СРСР
1990р., квітень Постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу офіційної мови в СРСР.
Ще раз хочу наголосити, не ставьтеся поблажливо та спокійно, до цієї, на перший погляд, сухої статистикі.
Майже за кожним пунктом стоять загублені души українців.
І якшо в період монархії в Російськії імперії, рахунок йшов на десяткі та сотні тисяч, то під час
комуністичного керування, він вже пішов на мільйони.
І якшо абстрагуватися від цих жахливих заходів, і ще більш жахливах наслідків, то, в принципі, керівництво імперії
всіх часів можна зрозуміти. Імперія була створена на 90% за рахунок України. Сама назва - "Росія", співзвучна з "Русь", спадкоємницією якої була Україна.
Назва нації - "рускіе", також була запозичена в нас.
Мова, в Московському царстві, і у москалів, була своя, угорсько-фінскій діалект. Але в з'язку з тим, шо на
будівництві Петербурга було задіяно багато полонених козаків, і наша, тоді, руська мова, була
дуже розповсюджена і всі ії знали та розуміли, Петро I видав указ, за яким вона ставала
мовою Московії, та москалів.
Церква також насильницьким чином була переведена в Москву. І пізніше, давши хабаря турецькому султану, який
примусив Вселенського Патріарха, після 140 років невизнання Московського патріархата, такі визнати його,
Московскій патріархат, так досі і не отримав від Вселенского Патріарха томас.
І ще багато чого, шо було "запозичено" у України, змущувало керівництво імперії, буквально на корню, знищувати любі
прояви національної самоідентичності українців.
В противному випадку, імперія зазнавала повного краху, і знов перетворювалася в Московію, теріторія якої
не перевищує розміри Бельгії, і з купою дуже неприємних запитань, стосовно всіх ії дій на
протязі 300 років.
Випереджаючи Ваше запитання, шо зараз Україна є незалежною державою, а з Російською імперією
нічого не сталося, скажу те, шо Ви і самі бачите. Мабуть, ні для кого не секрет, шо супротив
незалежності моєї держави, йде божевільний. Відбуваєтся експансія інформаційна, психологічна, економічна,
військова. Використовуются такі брудні засоби, як підкуп, шантаж.
Дуже допомогають Москві ті кадри, які залишилися в керівництві Україною після розвалу СРСР,
оскількі не було проведено люстрації.
Так шо, де-юре, Україна незалежна, а де-факто, вона все ще перебуває під впливом, і майже в складі
Російської імперії.
І тому, знищення та всіляке приниження української мови, є одним із заходів, в ланцюжку дій
Російської імперії по утриманню України під своїм політичним впливом.
Я маю надію, шо прочитавши цю невеличку підбірку, Ви будете більше знати про той шлях виживання,
який пройшла наша мова, і Ви зробите невеличкій крок до того, шоб позбутися цього принизливого
та жалюгідного визначення Вас, як "руськомовні", або "хохол".
І останне. Коли ми, нарешті, оберемо свою владу, для якої слово "Україна", не буде порожнім звуком,
то яке буде Ваше відношення до дерусіфікації?
Проголосуйте, будь ласка.
Друзі, можливо я не перший, хто публікує
відомості про цю чарівну жінку. Але даю сто відсотків
шо при такій наший владі, справжні українці, та українкі не
потраплять до масового глядача та слухача.
Тому маю надію, шо хтось відкриє
для себе Квітку, ії життевий шлях, на жаль, сумний, та ії
голос, від якого мурашкі по тілу.
Прошу
ки Януковіч та ПРУ 
