Про це Супрун написала у Facebook.

Читайте також: З'явилося відео ДТП у Києві, у якій водій втік, залишивши дружину і двох дітей в авто

Супрун назвала ДТП глобальною проблемою у всьому світі, "адже кожні 1,22 хвилини гине людина в аваріях на дорогах". 

"До прикладу, на сайті roads.live.kiln.digital можна наочно можна прослідкувати зворотній відлік до наступної смерті, яка станеться у світі через автокатастрофу", – додала вона.

Сайт roads.live.kiln.digital з відліком часу до наступної смерті у результаті ДТП

Уляна Супрун наголошує, що "тільки за останні 3 місяці в Україні кожного дня помирало 6 людей. Та найгірше, що ці смерті – зазвичай молоді люди".

На сайті державного підприємства "Український науково-дослідний інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров'я України" опублікована статистика ДТП за останні місяці в Україні.

Статистика ДТП з січня по березень 2018 року

Статистика ДТП з постраждалими з січня по березень 2018 року

Факти говорять про те, що використання пасків безпеки зменшує ризик смерті пасажирів на передньому сидінні на 40-50%, на задньому сидінні – на 25-75%,
– повідомляє виконувач обов'язків міністра охорони здоров'я.

Разом з цим, за її словами, люди "продовжують ігнорувати паски безпеки, ставити на них "заглушки", обмотувати їх навколо сидіння, аби "не пікало". Обурює, коли від безвідповідального ставлення дорослих гинуть діти, які беруть приклад від старших щодо ставлення до безпеки".

Супрун розповіла, що часто, коли викликає таксі у Києві, то доводиться мати справу з такими "заглушками" або відсутністю паска безпеки на задньому сидінні.

Користувачі соцмереж також приєдналися до обговорення.

• 19
•  

Але він – "хороший" олігарх. Щомісяця він витрачає на допомогу армії мільйони гривень. Не для піару, а просто від душі. Абсолютно щиро вболіває за перемоги наших на фронті та так само болісно, як ми, переживає втрати. У нас з ним цілковите взаєморозуміння щодо потреб армії, ситуації на фронті та в тилу.

Читйате також: Українські надра належать усім громадянам країни, але хто ж насправді ними володіє

Але в якийсь момент я зрозуміла, що безкінечно займатися тільки волонтерством на благо армії неможливо, і мене потягнуло назад у журналістику. Ми з колегою Марією Томак вирішили створити Медійну ініціативу за права людини, отже, постало питання фінансування нашої нової організації. Просити гроші в олігарха вже не на армію, а на щось хоч і суспільно корисне, але своє, було страшенно незручно. Та знайомі атовці переконували: "Йди до олігарха, він же хороший, він допоможе". І я пішла.

Олігарх спитав, чим буде займатися наша організація. Я розповіла, що ми плануємо займатися журналістськими розслідуваннями порушень прав людини в контексті збройного конфлікту. Як приклад, навела справу Дмитра Шабрацького – "айдарівця", якого ймовірно убив Ігор Радченко, який є пов’язаним із нардепом Сергієм Дунаєвим, який є пов’язаним із олігархом і теж нардепом Юрієм Бойком.

Хороший олігарх уважно вислухав мене. Підлив мені ще трохи дорогого віски.

"Я знаю Бойка. Рідкісне падло, погоджуюсь, – дуже спокійно сказав він.  – Але розумієш, Оля... Те, чим ви збираєтесь займатись, небезпечно для держави".

Суть його промови зводилась до того, що в Україні існує негласний консенсус між олігархами (такий собі суспільний договір по-українськи), і тільки цей хиткий консенсус забезпечує стабільність, державну цілісність і суверенітет. Розірвання "олігархічного договору" потягне за собою непередбачувані для країни наслідки, аж до втрати державності.

Грошей на нашу ініціативу він не дав.

Такий він, український неофеодалізм. Олігархи є готовмии вкладати сотні мільйонів у телеканали та телешоу, створюючи для себе та народу ілюзію справжнього життя. Вони платять стипендії студентам, проводять форуми, стають філантропами і меценатами, почесними прихожанами чи почесними професорами. Вони є готовими безкінечно фінансувати бойові дії, делікатно оминаючи той момент, що саме вони, тобто побудована ними система суспільних відносин, і є справжньою причиною війни.

Вони абсолютно щиро вірять, що вони і є держава.

Реальне громадянське суспільство для них – ще з кучмівських часів і до сьогодні – було і є антагоністом. І зовсім не дивно, що в їхній риториці (особливо, в риториці провладних феодалів) все частіше з’являються фрази на кшталт "вороги держави" в бік журналістів і активістів… Не забуваймо, з точки зору олігархічно-феодального світогляду, кожен, хто хоче підірвати основи "олігархічного консенсусу", а насправді просто розслідувати чи унеможливлювати злочини сучасних феодалів, знищує основи державності.

Читайте також: Коломойський, Ахметов, Фірташ: тотальні змови та "договорняки" Порошенка

Не допустити до прийняття рішень людей іншого світогляду, які виступають проти існування феодалізму в 21 столітті, – це олігархату диктує уже навіть не логіка, а інстинкт самозбереження. Так, звісно, феодал-олігарх може бути "хорошим", оплачувати протези пораненим і лікування діткам, але це не робить його "меншим" феодалом, тобто монопольним власником феоду. А відтак, залишає в силі феодальні суспільні взаємини з усіма наслідками, що із цього випливають. Корупція, патерналістська свідомість населення, торгівля національними інтересами – все це нас жахає в теорії, все це з екранів незмінно засуджують депутати та чиновники, незмінні слуги феодалів. Але на практиці ці речі виявляються цілком прийнятним для нас, бо якось з цим живемо, і нічого.

Український неофеодалізм – він такий. Він вимагає вправності у конформізмі та компромісах не лише від самих феодалів, але й від підданих. Він підміняє поняття (наприклад, політичних партій), нівелює цінності (наприклад, українські чи європейські), змушує імітувати цілі процеси та явища (наприклад, реформи). А найголовніше, він змушує жити в цих симулякрах велику частину суспільства, витрачати сили, енергію, роки на імітації та безрезультатність.

Сьогодні феодали спинним мозком відчувають запит українців на зміну суспільних відносин. Поки що виборці це формулюють як потребу нових облич у політиці та нових політичних сил (хоча ми ж з вами розуміємо, що наш запит не зводиться до зміни облич, чи не так?).

Хочете нових лідерів? – питає олігархічна система. – Їх єсть у мєня!" І у відповідь на суспільний запит готує чергову імітацію у звичному та зручному для себе форматі  – телевізійному: проект "Нові лідери". Вуаля!

У процес імітації відразу включаються піддані. Хтось збирається наглядати за прозорістю імітації. Хтось прозріває: "О богі! До імітації є причетними олігархи та "зашкварені" особи!" І ніхто не запитає: друзі, а чи взагалі можливою є поява нових лідерів у процесі імітації?

Кого ж насправді цікавить, що про ідеї політичного елітизму, політичного лідерства в світовій політичній думці написано цілі трактати. Що формування політичного лідера – це складний багаторівнений еволюційний процес, в якому, на жаль, Україну було відкинуто на кілька століть назад негативною селекцією радянських часів, війнами та репресіями. Що лідери проявляються в процесі об’єднання людей навколо себе, у формулюванні ідей і політичній боротьбі.

Читайте також: Кого будуть підтримувати українські олігархи на майбутніх президентських виборах

Людям, звиклим до життя в телевізорі, потрібно дати відчуття оновлення. І вони його отримують. У форматі телевізійного шоу, де, безперечно, будуть хороші учасники, які казатимуть правильні слова та викликатимуть овації. До речі, про ту частину суспільства, яка відмовилась від телевізорів і перейшла  у Facebook, головні феодали теж не забули. Вона отримає нову та прикольну партію "Демократична орда" – теж, до слова, непогана імітація.

Ось так, з попкорном і безкінечними шоу, пройде черговий виборчий рік. Хиткий "олігархічний консенсус" буде збережено. В крайньому випадку трішки підправлено. Задля держави, звісно.

Проте еволюційні процеси не є підвладними олігархічним впливам. Десь у Києві і регіонах триває дуже повільне та поступове, але невідворотне формування ціннісно нової політичної еліти. Вона формується у боротьбі з неофеодалізмом, з конформізмом і власними вадами. І її не приховаєш за жодними імітаціями.

Ольга Решетилова

Оригінал: "Лівий берег" 

Припущення про те, що легалізовувати "євробляхи" до виборів ніхто не збирається, знаходить нові підтвердження. Також стало зрозуміло, чому існуюча схема багатьох влаштовує і буде існувати ще довго.

Відомий український журналіст Олександр Дубинський опублікував на своєму сайті розслідування, яке багато в чому пояснює не тільки механізм ввезення автомобілів з іноземною реєстрацією без сплати митних платежів, але і виводить на кінцевих бенефіціарів схеми. Якщо доводи журналіста виявляться правдою, то про зміну існуючого положення справ можна забути, як мінімум до виборів.

Читайте также: Роберт Горват оголосив ставки для розмитнення "євроблях"

За підрахунками Олександра Дубинського, майже 210 мільйонів доларів хабарів зібрали митники на ввезенні "євроблях" за 8 місяців. Також винайдено відносно нову схему ввезення та подальшої експлуатації "євроблях" – через Білорусь. Згідно з даними журналіста, на пункті пропуску на кордоні з Білоруссю "Доманове-Мокрани" організований канал легалізації "євроблях", який за 8 місяців приніс хабарів на 4 мільйони доларів.

У лютому 2018 року ДФС опублікувала дані про те, що всього за 2017 рік в Україну ввезли понад 958,5 тисяч автомобілів на іноземній реєстрації, з яких 209,6 тисяч – авто, ввезені в режимі "транзит", тобто через 5-10 днів ця машина повинна виїхати з країни. Приблизно 748,9 тысяч автомобілів, що залишилися, в'їхали в країну в режимі "тимчасового ввезення", тобто можуть перебувати на території країни до 1 року.

Чому більшість автомобілів ввезені саме як "тимчасове ввезення", здогадатися не складно. Саме воно дозволяє вам цілий рік умовно законно їздити на автомобілі територією країни без його розмитнення та встановлення на український облік.

Тільки от біда, громадянин України (резидент) не має права ввозити автомобіль на рік. Українці можуть лише ввезти його "транзитом" на 5-10 днів. На рік автомобіль може ввезти лише громадянин іншої країни (резидент).

Але з'явився новий дуже зручний спосіб "зробити документи на рік". Схема організована на Волинській митниці за безпосередньою участю самих митників і виглядає так:

1. Вибираємо автомобіль в Польщі чи Литві і зв'язуємося з українським "загоничем", який привозить з ЄС в Україну. Втім, можна з'їздити за ним і самостійно.

2. "Загоничу" на території ЄС, від польської чи литовської компанії, виписується довіреність на право керувати цим авто, за якою він ввозить машину в Україну через митний пост "Ягодин". Також виписується кілька порожніх бланків довіреностей.

3. Митники прекрасно знають загоничів. Останнім під час подачі документів у вікно митниці на посту, необхідно вкласти в паспорт всього 200-300 грн. (якщо цього не зробити, довіреність можуть вважати фальшивою). Таким чином авто потрапляє в Україну транзитом на 5-10 днів.

4. Відразу після в'їзду в Україну цей автомобіль їде на найближчий митний пункт на кордоні з Білоруссю "Доманове", що знаходиться в 108 км від "Ягодина".

5. Приїхавши на пункт "Доманове", водій виїжджає з території України, у бік Білорусі, "закриваючи" транзит. По митній базі машина тепер значиться як така, що залишила країну. На цьому етапі довіреність, за якою авто ввезли з Польщі в Ягодин, втрачає актуальність.

6. Далі цей автомобіль не заїжджає в Білорусь, а розвертається на нейтральній смузі. Через "рішал", які перебувають на пункті пропуску, викликається так званий "верблюд" – громадянин Білорусі, що і буде тим іноземцем-нерезидентом, який ввезе авто на рік. Як правило, "верблюди" – це безробітні або неблагополучні мешканці прикордонних міст, які за свою роботу отримують близько 20 доларів.

7. Після появи "верблюда", його дані вносяться в порожній бланк довіреності на право користування авто від польської чи литовської фірми, щоб цей автомобіль повернувся на територію України іноземцем на 1 рік.

8. Але митники не дурні: в'їхати по такій довіреності на це авто, яке щойно виїхало, не так-то й просто. За це в паспорт потрібно вкласти 250 доларів. Після цього митниця реєструє тимчасове ввезення цього автомобіля іноземцем на рік.

9. Ввізши таким чином авто в Україну, "верблюд" віддає машину, а сам іде пішки назад через кордон. Довіреність, по якій він щойно ввіз автомобіль в Україну, більше не потрібна.

10. Фінальною крапкою схеми є вписування в бланк довіреності від польської чи литовської фірми кінцевого користувача автомобіля, українця, який цю машину і замовив. Але якщо українець пригнав машину сам, то довіреність вже є.

Втім, останній етап не важливий. Переміщаючись на нерозмитнених автомобілях всередині України, водій зобов'язаний мати при собі та пред'явити у разі потреби співробітникові поліції лише техпаспорт, водійське посвідчення і страховку. Довіреність може знадобитися тільки для спілкування з митниками в зоні митного контролю.

Читайте также: Куди пропали ввезені в Україну електромобілі

За ввезення авто по Волинській схемі, крім вартості самого авто потрібно сплатити:

– хабар митникам на посту "Ягодин" та "Доманове" за закриті очі на фальшиві довіреності приблизно 250-300 доларів,
– за послуги "рішал", "верблюдів", "загонича" і саме виписування довіреностей – 500-700 доларів.

Не складно підрахувати, що 1 млн. машин приносить митникам близько 700 млн доларів хабарів. Розуміння цієї схеми дає чітку відповідь на питання, чому ніхто не поспішає легалізувати "євробляхи" і вже тим більше встановлювати прийнятні тарифи на розмитнення потриманих автомобілів.

Варто сказати, що схожа схема діє і на кордоні з Польщею. Саме там вона з'явилася спочатку. Але на поляків вже оформлено занадто багато машин. Наприклад, у прикордонному Перемишлі на 17 жителях (верблюдах) числиться 12,5 тисяч автомобілів. Ввезення на поляка є дорожчим. За ці послуги європейські "верблюди" беруть не 20 доларів, як білоруські, а від 40 до 150 доларів.

Схема з белорускими "верблюдами" – монопольна тема Волинської митниці, яка з'явилася на початку 2017-го, і місцеві пов'язують її появу з призначенням в грудні 2016 начальником Волинської митниці вінницького екс-фіскала і депутата Віктора Кривицького.

Джерела Олександра Дубинського стверджують, що більша частина суми, отриманої від цієї схеми, надходить саме керівництву Волинської митниці. З приблизно 250 доларів хабара за кожне авто, 100 залишається на посту, 150 йде нагору, в кабінети начальника митниці та його кураторів. За даними журналіста, керівництво Волинської митниці дало особовому складу розпорядження приймати липові довіреності по прайсу.

Якби митники працювали по-чесному, то не могли б не помітити, як транзитні авто, які щойно виїхали, через 30 хвилин знову заїжджають по інших довіреностях і з іншими водіями, але вже на рік. Не можуть вони не бачити і розгорнутого на нейтральній смузі "бізнесу" з посадки білорусів та виписування фальшивих документів.

Щоб не бути голослівним, Олександр Дубинський опублікував частину митної бази Волинської митниці, згідно з якою лише за період липень 2017 – лютий 2018 за описаною схемою ввезли 13 570 автомобілів на європейських номерах. Там дуже багато людей з однаковими прізвищами, які ввезли в Україну десятки автомобілів. Загальний "вихлоп" хабарів, за інформацією Олександра, склав приблизно 4 мільйони доларів.

Напомним, что виявлено нову нелегальну "схему" 

Богдан Гордасевич: Я дивуюсь і не дивуюсь, що ВРУ не спроможне прийняти простий Закон про дорожний збір, де з кожної "євробляхи" мали сплатити 2 євро в день (60 за місяць) за час перебування в Україні і високі штрафи за порушення, а тепер прорахуйте прибуток до бюджету України.Питання оплати досить просте: "євробляха" на кордоні отримує привязку номера доособового рахунку на спецрахунку податкового ресурсу України і там йде автоматичний обрахунок коли авто перетинає кордон і кількість оплачених коштів через звичайні термінали включно з нарахуванням штрафних санкцій автоматично! Як у банку це роблять, так і тут. Людський фактор виключено. А МВС має базу контролю оплати і в разі заборгованості конфіскує авто, як тільки - так одразу. Тут можлива корупція, але де є люди - там цього не уникнути ніколи, а головна різниця - маштаби.