хочу сюда!
 

Nataliya

43 года, дева, познакомится с парнем в возрасте 40-45 лет

Заметки с меткой «митниця»

Обіцянки Максима Нефьодова добрі, та віри їм нема

 

Не встигне добігти до кінця місяць вересень, як в Україні станеться диво: виникне принципово нова в державі митна служба, працівники якої не те що ні за яких обставин не дозволятимуть собі красти та набивати власні кишені, а все одно, що стануть святими ангелами. Про це заявляє, ледве не божиться й клянеться сам нинішній Голова цієї служби Максим Нефьодов.

Погодьтеся, що така обіцянка не може не тішити слух чи не всьому пересічному населенню України. Бо для кого це секрет, що наразі митниця у нашому суспільстві зажила слави однієї з найбільш корумпованих структур. Авторитетні знавці зійшлися на думці, що давно уже ми щороку втрачаємо не менше 5-ти мільярдів доларів через нечувану і немислиму корупцію, яка наскрізь просякла Митну службу. А тут нате вам – мов за помахом чарівної палички вона «перестане асоціюватися з поборами, контрабандою, скрутками та усіма іншими правопорушеннями», як не втомлюється раз-у-раз там і тут заявляти пан Нефьодов. Далі ж він ще й пояснює, що цьому прислужиться ледве не поголовна, якщо хочете знати, заміна працівників митниць на «нові обличчя», для яких «наразі розроблено спеціальний курс адаптації, свого роду «курс молодого бійця», мета якого – підготувати людей до чесної та сумлінної роботи».

В останньому особливо гаряче запевняв шановний глава Держмитниці не когось там, а самих «слуг народу» – обраних недавно до Верховної Ради як за списком, так і в мажоритарних округах депутатів від однойменної партії. Справа у тім, що Максим Євгенович мав нагоду – а може щастя? – особисто виступити з палкою програмною лекцією перед юними, даруйте, «багнетами» ще у Трускавці, коли соратники нового Президента Володимира Зеленського разом з Київською школою економіки влаштовували економічний лікнеп чи й всеобуч для своїх депутатів. Судячи з усього, пан Нефьодов з власної ініціативи нав’язався також просвіщати нових народних обранців. Пояснивши це тим, що для них ну дуже важливо «загодя скласти собі уяву, яке давно жадане, якщо й не вистраждане оновлення чекає українську митницю». Під його, Нефьодова, ясна річ, проводом.

Все б нічого, але хапливе й наполегливе намагання Максима Євгеновича якщо й без мила «вписатися» у команду «нових обличь», то примазатися до неї явно якомога надійніше викликає у знаючих людей великий, дуже великий сумнів. Уже хоч би тому, що сам пан Нефьодов зовсім не належить до нових. Не такий він і новий, коротше. Мало того, що не останнім був «оригіналом» у минулому уряді Володимира Гройсмана» – на посаду Голови Держмитниці Максима Євгеновича призначили 25 червня цього року. Себто тоді, коли діяв ще Кабмін на чолі з Гройсманом, який квапився, аж спотикаючись, для власної безпеки і такої ж безпеки усього його та недавнього «метра» Петра Порошенка оточення хапливо розставляти – чи як на сторожі залишати – «своїх людей» на «ключових постах». А дійсно – хто такий, цей Нефьодов? Плоть від плоті бойова одиниця минулої знахабнілої влади. Працював першим заступником міністра економічного розвитку і торгівлі, а потім в.о. торгівельного представника України. Так що «школу» з 2014 і до середини нинішнього року пройшов ого-го яку! Тепер ніби за конкурсом і був поспішно обраний головою Державної митної служби. Адже де-де, а в ній замітати й приховувати сліди, аби уберегти багатьох недавніх можновладців від буцегарень, непочатий, як то кажуть, край роботи.

Тільки от, приміром, відомий економічний експерт Руслан Бортник на повен голос заявляє, що «Максим Нефьодов не зможе організувати належним нині чином реформу митного відомства». Не той, мовляв, у нього досвід і не той хист, котрі вкрай необхідні «слугам народу» і Президенту Володимиру Зеленському. Не ті, якщо хочете, замашки, звичаї і тому подібне. Оскільки за часів Петра Порошенка Нефьодов зарекомендував себе надто енергійним прихильником практики, за якої «держава усі свої функції має максимально передавати приватним компаніям, фірмам і т. д., і т. п.». Для ясності коротко скажемо, що Максим Євгенович вважався ледве не ідеологом і ентузіастом впровадження електронних тендерів із закупок і продажу товарів та послуг в рамках проекту ProZoro. Здавалося б, честь йому і хвала! Це ж бо неабиякий метод боротьби з корупцією: кожна витрачена копійка з бюджету на виду! Одначе тепер той же Руслан Бортник робить явною одну з «таємниць» проекту ProZoro. Виявилося, перш ніж вийти на тендер, усі претенденти мали пройти досить недешеві «жорна» комерційно-приватних «майданчиків». Вважайте, що посередників чи суміжників, яких і в даному разі наплодилося більше, ніж черв’яків після дощів у травні. Сьогодні пан Нефьодов аж бігом хвалиться, наче за чотири роки впровадження ProZoro ним зекономлено понад 80 мільярдів гривень державних коштів. Але мовчить, мов води у рота набрав, скільки ж за ці роки «акумулювали» коштів комерційні «майданчики»-дилери, аби, ясне діло, мерщій ділити їх «між своїми». І про те мовчить, що за офіційним звітом Рахункової палати України лише у 2017 році приватні посередники, яких ніяк не могли обминути покупці товарів та послуг державної програми ProZoro, разом «заробили» мало не 450 мільйонів гривень. І що «цікаво» – 15 відсотків з них, себто 2 мільйони 742 тисячі, якщо точно, перепали «куратору» схеми.

А тільки річ у тім нині, що Нефьодов уже на чолі митної служби одним з тих завдань, які збирається втілити і тут – це здійснити… її електронізацію за участю знову таки приватних комерційних структур-«соратників» держави. Чом, мовляв, не скористатися надійною і перевіреною уже на практиці бізнес-моделлю викачувати з клієнтів кошти? Коротше, кадрова реформа на користь «нових облич» плюс електронізація митних послуг – і вперед!

Ось тут і виникає ключовий момент: яким же кадрам намірився довіряти Максим Євгенович? А це видно, як на долоні, на прикладі Дніпропетровської митниці. Показова вона на «дивну» практику, яка сповідалася ще з тих сумних часів, коли Державну фіскальну служби в Україні очолював Мирослав Продан. Митниця Дніпропетровської області ніяк не могла отримати свого постійного очільника. Нею безкінечно керували тимчасово виконуючі обовязки, котрі як правило призначалися терміном на 30 днів. І це були зазвичай варяги з будь-яких регіонів України, тільки не місцеві. Ви не повірите: наказів, які за ті часи покладали тимчасово виконувати облов’язки керівника митниці, набралося не мало і не багато – аж 23! Майже як у Лермонтова – «здаля, подібно сотням втікачів, задля ловлі щастя і чинів, до нас по волі долі» потрапляли приблуди. Чому таке відбувалося, сьогодні треба питати Продана. Але й секрету великого немає, що і для того також, аби не оголошувати конкурсів на заміщення посади начальника настільки серйозної митниці. Адже т. в.  о. завжди більш слухняні і покірні, охочіше і зговірливі, ніж постійно виконуючі – згодні? Це з одного боку. А з іншого – теж погодьтеся – і в інтересах «опікунів» не ловлять гав, поки ярмаркують. Дякуючи такій практиці і потрапив на Дніпропетровщину з місяця в місяць виконувати обов’язки начальника тутешньої обласної митниці Сергій Васильович Сличко власною персоною. Прибув він з Херсону і з ентузіазмом та гаряче одразу приступив дерзати-очолювати митницю з 7 грудня 2016 року.

 

Що надто суттєво у даному випадку – надовго одначе Сергій Васильович не затрималися. 15 березня наступного 2018 року наче мав якомога швидше… «змотувати вудки, немов його на цьому місці і не було». І тільки через те, що короткочасне перебування Сличка на чолі митниці виявилося напрочуд чи й неймовірно плідним та гучним на кримінальні справи, які порушували місцеві правоохоронні органи за фактами зловживань, корупції, хабарництва і так далі його підлеглих. Причому, ні для кого не становило таємниці, що злодіяння ніяк не могли чинитися без відома чи схвалення його величності начальника.

Почалося все, здається, 3 квітня 2017 року, коли спіймався на отриманні хабаря у сім з половиною тисяч доларів начальник митного поста «Північний» – див. у Реєстрі кримінальне провадження за №42017110350000075. А у перші дні вересня того ж 2017-го порушується справа (№42017040000001199)уже за ч. 2 ст. 366 КК України – внесення до офіційних документів завідомо неправдивих даних, що завдало тяжкі наслідки: митне оформлення 16 тролейбусів без сплати ввізного мита. І пішло, і поїхало: 22 січня 2018, коли на отриманні хабаря – неправомірної, як зараз трактують, вигоди – спіймалися працівники митного поста «Дніпродзержинськ», було відкрито кримінальне провадження за №42018040010000002. А через місяць, 28 лютого починається наступне провадження №42018040000000209 – за ознаками, передбаченими ч. 2 ст. 364 КК України – оформлення на митному посту «Центральний» контейнерів з телевізорами, які в митній декларації значилися як «баки гідроакумуляторні». Недобір платежів сягнув 2 мільйони 779 тисяч 700 гривень 32 копійки. Ясно, що ці та й інший настільки серйозні «тягарі» скоєних правопорушень не могли безслідно минутися для т. в. о. начальника митниці. Плюс кадрові непереливки і скандали, коли інспекторам та очільникам митних постів доводилося або щомісяця 15-75 тисяч доларів – залежно від розмірів ввірених їм підрозділів – «чистоганом» заносити шефу, або іти геть, утікаючи від гріхів подалі. Отож запахло смаленим, причім дуже, і кар’єра Сергія Сличка безславно, здавалося, завершилася. Сьогодні, коли той же Максим Нефьодов заходився комплектувати Митну службу в Україні «новими обличчями без корупційного і кримінального минулого», про пана Сличка логічне забути раз і назавжди – згодні?

Та не так насправді поки відбувається, як необхідно. Буквально місяць тому Сергій Васильович, все одно, що немов Пилип з конопель, вистрибнув по суті з небуття: колишній підлеглий по Мінекономрозвитку Нефьодова, а нині в. о. начальника Державної фіскальної служби України Денис Гутенко повернув Сличка на посаду начальника Дніпропетровської митниці. Правда, знову т. в. о. – відтак за старою і добре відпрацьованою схемою. Якщо згадати кіношного митника із знаменитого колись фільму «Біле сонце пустелі», то щоб щомісяця митниця давала йому добро. Це одне. А друге полягає в тому, що Гутенко тут уже як п’яте колесо до возу. Треба нагадати, що за часів попередньої влади українська митниця працювала – і працює досі – в складі якраз Фіскальної служби. Та буде знов діяти окремо й самостійно. Отож її і створює з чистого аркушу наразі Максим Нефьодов. Він сам про це афористично оповістив громадськість країни, заявивши, що «в новій митниці я поки що єдиний її працівник». І набираю, докинув Максим Євгенович, «нові обличчя», у яких «чисті помисли і незаплямовані репутації».

Так що підбирає таки він нових людей з негіршою ніби ретельністю, ніж колись більшовики відбирали полум’яних і чесних бійців в чекісти. І знайшов за потрібне вернути до лав наче «очищеної від скомпрометованих минулим» і таких «самовідданих» її багнетів, як Сергій Сличко. Він, зрештою, не єдиний і не виняток, кого насправді з сумнівним і далеко не прийнятним «досвідом» знову скликає під стяги «нової» ніби тепер неодмінно порядної митної служби явно запопадливий Максим Нефьодов. Але Сличко надто показовий на цей рахунок. Виявилося, Сергій Васильович після свого фіаско на посту начальника Дніпропетровської митниці нікуди й не зникав і не пропадав. З квітня 2018 року і по серпень нинішнього, якщо хочете знати, він перебував то у відпустках, то на лікарняних. Все одно, що пересиджував не кращі часи в кукурудзі і не полишав надій рано чи пізно вернутися у рідну стихію. Скажемо більше – вірив і знав, наче у нинішній Україні за будь-якої влади він дуже «цінна квадра», як висловлювалися у подібних випадках колись.

Чи це й зараз дійсно так? Сумно, браття, стає, коли усвідомлюєш, яких «пережитків минулого» веде за собою у «нову митницю» хвацький Максим Нефьодов. Невже йому вдалося і вдається досі зачарувати і обводити навкіл пальця слуг народу і, виходить, самого Володимира Зеленського?

Микола ОМЕЛЯНЕНКО

Кому вигідні "євробляхи"

Кому і скільки приносять "євробляхи": схема розкрита
17:58, 10 травня

Припущення про те, що легалізовувати "євробляхи" до виборів ніхто не збирається, знаходить нові підтвердження. Також стало зрозуміло, чому існуюча схема багатьох влаштовує і буде існувати ще довго.

Відомий український журналіст Олександр Дубинський опублікував на своєму сайті розслідування, яке багато в чому пояснює не тільки механізм ввезення автомобілів з іноземною реєстрацією без сплати митних платежів, але і виводить на кінцевих бенефіціарів схеми. Якщо доводи журналіста виявляться правдою, то про зміну існуючого положення справ можна забути, як мінімум до виборів.

Читайте также: Роберт Горват оголосив ставки для розмитнення "євроблях"

За підрахунками Олександра Дубинського, майже 210 мільйонів доларів хабарів зібрали митники на ввезенні "євроблях" за 8 місяців. Також винайдено відносно нову схему ввезення та подальшої експлуатації "євроблях" – через Білорусь. Згідно з даними журналіста, на пункті пропуску на кордоні з Білоруссю "Доманове-Мокрани" організований канал легалізації "євроблях", який за 8 місяців приніс хабарів на 4 мільйони доларів.

У лютому 2018 року ДФС опублікувала дані про те, що всього за 2017 рік в Україну ввезли понад 958,5 тисяч автомобілів на іноземній реєстрації, з яких 209,6 тисяч – авто, ввезені в режимі "транзит", тобто через 5-10 днів ця машина повинна виїхати з країни. Приблизно 748,9 тысяч автомобілів, що залишилися, в'їхали в країну в режимі "тимчасового ввезення", тобто можуть перебувати на території країни до 1 року.

Чому більшість автомобілів ввезені саме як "тимчасове ввезення", здогадатися не складно. Саме воно дозволяє вам цілий рік умовно законно їздити на автомобілі територією країни без його розмитнення та встановлення на український облік.

Тільки от біда, громадянин України (резидент) не має права ввозити автомобіль на рік. Українці можуть лише ввезти його "транзитом" на 5-10 днів. На рік автомобіль може ввезти лише громадянин іншої країни (резидент).

5 днів за рік

Але з'явився новий дуже зручний спосіб "зробити документи на рік". Схема організована на Волинській митниці за безпосередньою участю самих митників і виглядає так:

1. Вибираємо автомобіль в Польщі чи Литві і зв'язуємося з українським "загоничем", який привозить з ЄС в Україну. Втім, можна з'їздити за ним і самостійно.

2. "Загоничу" на території ЄС, від польської чи литовської компанії, виписується довіреність на право керувати цим авто, за якою він ввозить машину в Україну через митний пост "Ягодин". Також виписується кілька порожніх бланків довіреностей.

3. Митники прекрасно знають загоничів. Останнім під час подачі документів у вікно митниці на посту, необхідно вкласти в паспорт всього 200-300 грн. (якщо цього не зробити, довіреність можуть вважати фальшивою). Таким чином авто потрапляє в Україну транзитом на 5-10 днів.

4. Відразу після в'їзду в Україну цей автомобіль їде на найближчий митний пункт на кордоні з Білоруссю "Доманове", що знаходиться в 108 км від "Ягодина".

5. Приїхавши на пункт "Доманове", водій виїжджає з території України, у бік Білорусі, "закриваючи" транзит. По митній базі машина тепер значиться як така, що залишила країну. На цьому етапі довіреність, за якою авто ввезли з Польщі в Ягодин, втрачає актуальність.

6. Далі цей автомобіль не заїжджає в Білорусь, а розвертається на нейтральній смузі. Через "рішал", які перебувають на пункті пропуску, викликається так званий "верблюд" – громадянин Білорусі, що і буде тим іноземцем-нерезидентом, який ввезе авто на рік. Як правило, "верблюди" – це безробітні або неблагополучні мешканці прикордонних міст, які за свою роботу отримують близько 20 доларів.

7. Після появи "верблюда", його дані вносяться в порожній бланк довіреності на право користування авто від польської чи литовської фірми, щоб цей автомобіль повернувся на територію України іноземцем на 1 рік.

8. Але митники не дурні: в'їхати по такій довіреності на це авто, яке щойно виїхало, не так-то й просто. За це в паспорт потрібно вкласти 250 доларів. Після цього митниця реєструє тимчасове ввезення цього автомобіля іноземцем на рік.

9. Ввізши таким чином авто в Україну, "верблюд" віддає машину, а сам іде пішки назад через кордон. Довіреність, по якій він щойно ввіз автомобіль в Україну, більше не потрібна.

10. Фінальною крапкою схеми є вписування в бланк довіреності від польської чи литовської фірми кінцевого користувача автомобіля, українця, який цю машину і замовив. Але якщо українець пригнав машину сам, то довіреність вже є.

Втім, останній етап не важливий. Переміщаючись на нерозмитнених автомобілях всередині України, водій зобов'язаний мати при собі та пред'явити у разі потреби співробітникові поліції лише техпаспорт, водійське посвідчення і страховку. Довіреність може знадобитися тільки для спілкування з митниками в зоні митного контролю.

Читайте также: Куди пропали ввезені в Україну електромобілі

Суть схеми

За ввезення авто по Волинській схемі, крім вартості самого авто потрібно сплатити:

– хабар митникам на посту "Ягодин" та "Доманове" за закриті очі на фальшиві довіреності приблизно 250-300 доларів,
– за послуги "рішал", "верблюдів", "загонича" і саме виписування довіреностей – 500-700 доларів.

Не складно підрахувати, що 1 млн. машин приносить митникам близько 700 млн доларів хабарів. Розуміння цієї схеми дає чітку відповідь на питання, чому ніхто не поспішає легалізувати "євробляхи" і вже тим більше встановлювати прийнятні тарифи на розмитнення потриманих автомобілів.

Варто сказати, що схожа схема діє і на кордоні з Польщею. Саме там вона з'явилася спочатку. Але на поляків вже оформлено занадто багато машин. Наприклад, у прикордонному Перемишлі на 17 жителях (верблюдах) числиться 12,5 тисяч автомобілів. Ввезення на поляка є дорожчим. За ці послуги європейські "верблюди" беруть не 20 доларів, як білоруські, а від 40 до 150 доларів.

Схема з белорускими "верблюдами" – монопольна тема Волинської митниці, яка з'явилася на початку 2017-го, і місцеві пов'язують її появу з призначенням в грудні 2016 начальником Волинської митниці вінницького екс-фіскала і депутата Віктора Кривицького.

Джерела Олександра Дубинського стверджують, що більша частина суми, отриманої від цієї схеми, надходить саме керівництву Волинської митниці. З приблизно 250 доларів хабара за кожне авто, 100 залишається на посту, 150 йде нагору, в кабінети начальника митниці та його кураторів. За даними журналіста, керівництво Волинської митниці дало особовому складу розпорядження приймати липові довіреності по прайсу.

Якби митники працювали по-чесному, то не могли б не помітити, як транзитні авто, які щойно виїхали, через 30 хвилин знову заїжджають по інших довіреностях і з іншими водіями, але вже на рік. Не можуть вони не бачити і розгорнутого на нейтральній смузі "бізнесу" з посадки білорусів та виписування фальшивих документів.

Щоб не бути голослівним, Олександр Дубинський опублікував частину митної бази Волинської митниці, згідно з якою лише за період липень 2017 – лютий 2018 за описаною схемою ввезли 13 570 автомобілів на європейських номерах. Там дуже багато людей з однаковими прізвищами, які ввезли в Україну десятки автомобілів. Загальний "вихлоп" хабарів, за інформацією Олександра, склав приблизно 4 мільйони доларів.

Напомним, что виявлено нову нелегальну "схему" 

Богдан Гордасевич: Я дивуюсь і не дивуюсь, що ВРУ не спроможне прийняти простий Закон про дорожний збір, де з кожної "євробляхи" мали сплатити 2 євро в день (60 за місяць) за час перебування в Україні і високі штрафи за порушення, а тепер прорахуйте прибуток до бюджету України.Питання оплати досить просте: "євробляха" на кордоні отримує привязку номера доособового рахунку на спецрахунку податкового ресурсу України і там йде автоматичний обрахунок коли авто перетинає кордон і кількість оплачених коштів через звичайні термінали включно з нарахуванням штрафних санкцій автоматично! Як у банку це роблять, так і тут. Людський фактор виключено. А МВС має базу контролю оплати і в разі заборгованості конфіскує авто, як тільки - так одразу. Тут можлива корупція, але де є люди - там цього не уникнути ніколи, а головна різниця - маштаби.


Відкрите звернення

Відкрите звернення громадянина України, громадського діяча,

академіка та віце-президента Академії

економічних наук України

Пешка Анатолія Володимировича до Прем’єр-міністра України

Гройсмана Володимира Борисовича, міністра фінансів України

Данилюка Олександра Олександровича,

голови Державної прикордонної служби України

Назаренка Віктора Олександровича,

в.о. голови Державної фіскальної служби України

Продана Мирослава Васильовича

щодо порушення прав людини на адміністративному кордоні з територією окупованої Автономної Республіки Крим

 

Прибувши на КПП «Каланчак» з території Криму о 9:30 годині ранку 25 травня 2017 року, я був змушений стояти у черзі біля КПП «Каланчак» аж до 18-ої години вечора. У цій черзі біля українського кордону стояли також ще близько 400 автомобілів. В цих автомобілях перебували люди як похилого віку, так і ті, яким вже було за 70 – 80 років. Також вавтомобілях було дуже багато неповнолітніх підлітків та немовлят, навіть були діти хворі на ДЦП. Загалом людей було близько 1200 осіб. Переконаний, що подібна ситуація є не лише грубим порушенням прав людини, а це – надлюдська наруга над громадянами України!

 

Хочу звернути увагу керівників української митниці, керівників прикордонної служби України, Міністра фінансів України, який керує роботою Державної митної служби України, інших Міністрів, Прем’єр-міністра України, Президента України, усіх депутатів Верховної ради України, що, згідно зі ст. 3 Конституції України, утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави, а, отже, держава не має права обмежувати права і свободи громадян, а саме: право на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23 Конституції України), невідємне право на життя (ст. 27 Конституції України), право на повагу до гідності (ст. 28 Конституції України), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29 Конституції України), право на недоторканність житла (ст. 30 Конституції України), право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31 Конституції України), право на невтручання в його особисте і сімейне життя (ст. 32 Конституції України), право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України (ст. 33 Конституції України), право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34 Конституції України), право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35 Конституції України)!

 

Враховуючи усе вищевикладене, хочу попередити працівників митної та прикордонної служб України, а також профільних міністерств, Міністра фінансів України, Міністра оборони України, голову Служби безпеки України, що вони теж є громадянами України, які також проживають на території України і які так само повинні виконувати усі вимоги Конституції України (Основного закону нашої держави)!

 

Будь-які підзаконні акти, рішення Верховної ради України, інструкції міністерств та відомств України, які суперечать основним положенням Конституції України та порушують права та свободи громадян України, є протизаконними і не мають виконуватись жодним з громадян України. А у разі, якщо будь-хто, не зважаючи на вимоги Конституції України, спираючись на підзаконні акти міністерств та відомств, буде перешкоджати громадянам України у забезпеченні їхніх прав і свобод – або державні службовці, або будь-хто, хто порушує Основний закон України, будуть притягнуті до адміністративної або кримінальної відповідальності, в залежності від тяжкості  злочину, пов’язаного з порушенням Конституції України.

 

Вважаю, що інцидент, який стався у моїй присутності на КПП «Каланчак» 25 травня 2017 року, про який я вище Вам повідомив, є грубим порушенням статей 27, 28, 29, 33, 34 Конституції України!

 

На підставі вищевикладеноговимагаю, як платник податків, як громадянин України, як людина, права якої були порушені штучним створенням черги на кордоні та профнепридатністю прикордонників і митників, притягнути до відповідальності керівництво та працівників Херсонської обласної митної та прикордонної служб, а саме – заступників голови Херсонської обласної прикордонної служби (оскільки голова на той час був відсторонений від виконання відповідних обов’язків).

 

Моє неодноразове прохання допомогти громадянам України у переміщенні через прикордонний та митний пост на КПП «Каланчак» заступники голови обласної митної служби цинічно проігнорували, а також проігнорували звернення усіх громадян, що були поруч зі мною, а це, нагадаю, були сотні громадян України. Люди були страшенно обурені і роздратовані поведінкою державних службовців України та вищим керівництвом України взагалі, і вимагали негайного приїзду керівництва Державної митної служби України, Міністра фінансів України для того, щоб вони на власні очі побачили, в яких саме умовах утримують громадян України на КПП «Каланчак» Херсонської області, де немає ані питної води, ані навіть примітивних умов для особистої гігієни і справляння природних потреб. Люди просили, щоб те приміщення, яке у них називається «туалетом», відвідали або голова прикордонної служби, або голова митної служби, або вище керівництво України, щоб вони побачили на власті очі ставлення української держави до українців!

 

Ми, українці, вимагаємо, щоб служби держави, тобто все керівництво прикордонних та митних служб, відповіли нам – українцям: хто дозволив їм так ставитись до свого народу, який утримує їх же за рахунок своїх податків?!

 

Ви, керівники України, повинні розуміти, що не народ є Вашими слугами чи-то рабами, а Ви є слугами народу, і ми Вас утримуємо за рахунок тих податків, які останнім часом здираються з народу разом зі шкірою!

 

Зі слів прикордонників стало відомо, що девятигодинна черга була спричинена буцімто відсутністю Інтернету, внаслідок чого база даних «зависла». Також зі слів останніх стала відома інформація, що на КПП Херсонської області, а саме КПП «Чаплинка» та КПП «Каланчак», з Інтернетом систематично виникають проблеми, адже там вони користуються послугами приватних Інтернет-провайдерів. Постає запитання: чому така структура, як прикордонна служба, користується послугами приватних неперевірених Інтернет-провайдерів?

 

Хочу ще раз звернути особливу увагу на відсутність елементарних умов перебування на кордоні для нормального функціонування прикордонного контролю та створення належних умов для тих, хто його проходить. А немає там найелементарнішого, навіть належного освітлення території навколо КПП, не кажучи вже про санітарні стандарти, куди має входить як мінімум туалет (на даному КПП він такий, що підійти до нього близько неможливо), стіл для огляду речей (речі для огляду викладаються на асфальт або пісок), навіс для того, щоб сховатись від дощу та сонця (його взагалі немає для тих, хто перетинає кордон на автотранспорті).

 

За моїми спостереженнями, черга також була спричинена повільною роботою інспекторів прикордонного та митного контролю. Більшість з них працює одним пальцем, користуючись клавіатурою компютера при введенні даних до бази. Чому на кордоні працюють такі професійно непридатні працівники?

 

В вищенаведених діяннях керівництва та працівників прикордонної служби вбачається службова недбалість (ст. 367 Кримінального кодексу України) та зловживання владою (ст. 364 Кримінального кодексу України), перевищення службових повноважень (ст. 365 Кримінального кодексу України). Вбачається також невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них, або прихований власний інтерес (корупція), що завдає істотної шкоди гарантованим законом правам, свободам та інтересам українських громадян, інтересам юридичних осіб, державним чи громадським діячам.

 

Також звертаю Вашу увагу на те, що у вищевикладених діях керівництва та працівників прикордонної служби вбачається умисне невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов’язками повинна була виконати, і це заподіяло істотної шкоди (ст. 426 Кримінального кодексу України).

 

Вимагаю, як громадян України, громадський діяч та просто людина, притягнути працівників і керівництво Державної прикордонної та митної служби України до адміністративної та кримінальної відповідальності.

 

Вимагаю зобов’язати Міністра фінансів, голів прикордонної та митної служби України організувати пункти перетину адміністративного кордону України з Кримом, які відповідатимуть європейським стандартам і гідному рівню як за облаштуванням, так і за якістю роботи прикордонників та митників України.

 

У разі не реагування або неналежного реагування на дану скаргу я буду змушений, як громадський діяч, звертатися не лише до суду України, а і до Європейського суду з прав людини з приводу захисту прав і свобод громадян України.

 

Якщо ми хочемо у Європу, то, передовсім, потрібно робити Європу на території власної держави!

 

13 червня 2017 року

 

За дорученням і на прохання сотень громадян України,

які разом зі мною проходити ці «кола пекла» на КПП «Каланчак»

25 травня 2017 року

 

Громадський діяч, академік та Віце-президент

Академії економічних наук України

 

Пешко А. В.

 

Корупційні схеми «родини» в податковій та митниці


kabmin koruptsiya
 

 

Як відомо, найпростіший для чиновників, наближених до корита, спосіб швидкого заробітку в нашій країні реалізовується за рахунок розкрадання Державного бюджету. Гроші, отримані від нескладних, але координованих вправними руками функціонерів, маніпуляцій, нескінченними потоками стікають до гаманців групи сотоваріщєй із багаторічним стажем держслужби, які, здається, довічно закріпили за собою право на дерибан.


Хотілося б вірити, що Майдан, загальна картина повального занепаду вітчизняної економіки та доведення до крайньої межі добробуту громадян мали б переконати Владу у необхідності проведення жорсткої люстрації розкрадачів, причетних до фінансових оборудок, пов’язаних з діяльністю митних та податкових служб. Але, на жаль, факти демонструють іншу картину, адже не зважаючи на несуттєву ротацію старої гвардії дерибанщиків та введення в процес new-чиновників, схема вимивання державних надходжень залишаються. А популістські заяви прем’єра Арсенія Яценюка з приводу зміни курсу Держави в напрямку жорсткої боротьби із корупцією шляхом розділення Міндоходів на податкову і митну служби та призначення на посади керівників зазначених служб новачків-менеджерів з європейською освітою Ігоря Білоуса та Віталія Науменко, на фоні призначення головою Верховної Ради Олександром Турчиновим на посаду першого заступника голови Служби безпеки України Владислава Бухарєва, та, на сам кінець, призначенням Андрія Головача, екс-першого заступника Голови Державної податкової служби України - начальника податкової міліції України на посаду керівника реорганізаційної комісії Мінсдоха, та залишення на посаді Голови Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики Віталія Хомутинника, мають вигляд банального окозамилювання.

Доказом зазначеного безапеляційного ствердження служить довгий послужний список одіозних персонажів Бухарєва, Головача та Хомутинника, які роками віртуозно жонглювали державними коштами завдяки впровадженню нехитрих, але дієвих оборудок.

Кількість оборудок та корупційних схем, які роками використовує та вдосконалює незмінна група функціонерів, сягає декількох десятків. Але зупинимось на чотирьох найприбутковіших з них, ланцюжки яких ведуть до перших осіб Держави, а за одно познайомимо з основними дійовими особами безперебійного механізму «easy money».

Оборудка перша: Компенсація ПДВ – розроблена та вдосконалена в 2007 році Сергієм Буряком (протеже Юлії Тимошенко)

Досягненням голови Податкової служби України Сергія Буряка стало запровадження персональної «податі» на повернення ПДВ вітчизняними експортерами, яких зобов'язали при реалізації такої операції давати відкат у 30-40% плати особисто голові ДПАУ. Посередником при реалізації здирництва виступала людина «регіоналів », на той час Голова Комітету у Верховній Раді з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики - Віталій Хомутинник.

Дохід від роботи схеми згідно оцінки експертів: 1,4 млрд. грн. прибутку за період 1 місяця

Персонаж 1,2 – Сергій та Олександр Буряки

Експерти журналу «Кореспондент» оцінили стан братів Буряків у $ 288 млн. - № 43 у рейтингу «Золотої сотні». У 2012 році в «Золотій сотні» Сергій і Олександр Буряки зайняли 33 місце, їх стан оцінюється в розмірі $ 280 млн. У 2013 році «Фокус» оцінив стан братів Буряків в $ 360 500 000 (43 місце рейтингу «200 найбагатших людей України»).

У липні 2013 р. брати Буряки продали 80 % акцій АТ «Брокбізнесбанк» групі «ВЕТЕК» бізнесмена Сергія Курченко. У результаті угоди Сергій і Олександр Буряки залишаться у складі акціонерів фінансової установи, Олександр Буряк посяде пост заступника голови Наглядової ради.

Загальновідомо, що Сергій і Олександр Буряки, а особливо їх батько Василь Буряк, знаходились у тісній дружбі з тодішнім головою НБУ Володимиром Стельмахом, який під час тимчасової відставки на початку 2000-х перебував при «Брокбізнесбанку» головою наглядової ради. Тоді ж там крутився і Клименко

 

http://bp.ubr.ua/profile/buriaki-sergei-i-aleksandr

Тон в активній діяльності братів Буряків задавав їхній батько - Василь Буряк, який, за радянських часів керував українською республіканською Головною конторою Ощадбанку СРСР. Той самий чиновник, який на момент розвалу Союзу «запозичив» у свого народу злощасні ощадбанківські заощадження.

Брати Буряки непогано реалізували себе при Тимошенко (щедро профінансувавши передвиборчу кампанію «БЮТ», вони стали фаворитами її лідера). Старший два роки пропрацював главою Державної податкової адміністрації, молодший стабільно обирається депутатом Верховної Ради. Нині обидва брати є депутатами Верховної ради до останнього періоду від ПР.

Персонаж 3 – Віталій Хомутинник

http://censor.net.ua/resonance/237190/vitaliyi_homutynnik_regionalmafiozi_iz_makeevki


Віталій Хомутиннік – У Верховній Раді VI і VII скликань очолював комітет з питань податкової та митної політики. Один з найвпливовіших "регіоналів" у парламенті. Він є творцем податкової реформи, яка вивела на вулиці тисячі дрібних підприємців. Один з найбагатших представників партії регіонів. На його рахунках у банках знаходиться майже 150 млн. гривень.

Віталія Хомутинника, за інформацією експертів у підприємницькому та податковому середовищі, називають головним збирачем відкатів від незаконного відшкодування ПДВ. За даними звітів ДПАУ, лише у 2008-09 роках податковою було відшкодовано підприємствам і організаціям більше 34-х мільярдів гривень щорічно, з них, зазначають експерти, більше 17 мільярдів - так званого «сірого» або «чорного» (тобто, незаконного) відшкодування ПДВ. Фахівці відзначають, що відкати при цих операціях становили від 25 до 70 відсотків від суми відшкодування - саме ці гроші і йшли в «касу» пану Хомутинніку.

(
http://antikor.com.ua/articles/2632-regional_homutinnik_goluboj_vorishka_za_spinoj_vorotil

(за матеріалами ОРД та «Україна кримінальна»)

Не фігуруючи у списку найбагатших людей України, Віталій Хомутиннік розважається з розмахом, якому можуть позаздрити навіть лідери рейтингів українських мільйонерів. Четвертого серпня 2013 глава парламентського комітету з питань податкової та митної політики відзначив своє 37-річчя. Як стало відомо, привітати іменинника на грецький острів Корфу приїжджали: мільярдер Юрій Косюк («Миронівський хлібопродукт»), мільйонери Таріел Васадзе («Укравто»), Віталій Антонов («Галнафтогаз»), Анатолій Євтухов (холдинг Business Radio Group, володіє Музика Радіо, радіо «Шансон» тощо), Олександр і Сергій Буряки, Сергій Курченко, Олександр Табалов («Формула смаку»), а також перший віце-спікер, екс-глава Держмитниці Ігор Калетник, скандально відомий екс-заступник глави СБУ Володимир Сацюк і VIPи рангом подрібніше - нардеп Віталій Борт, харківський підприємець Володимир Скоробогач та інші.

Схема друга: Конвертаційні центри – платформи, легалізація доходів, одержаних в результаті «переведення в готівку».

До 2007 року конвертацією займалось декілька потужних операторів, але із приходом до Державної податкової служби України Сергія Буряка система була реструктурована та підпорядкована Сергію Буряку безпосередньо. Основною дійовою особою в процесі розробки та впровадження схеми був Андрій Головач.

Персонаж 4 – Андрій Головач

http://censor.net.ua/resonance/274255/kefirchik_postavlen_deribanit_minsdoh_ili_korruptsiya_golovacha_pod_prikrytiem_revolyutsii

Андрій Головач – генерал-полковник податкової міліції, екс-перший заступник Голови Державної податкової служби України - начальник податкової міліції України. В березні 2014 року Головач обійняв посаду голови реорганізаційної та ревізійної комісії Мінсдоха - і саме він, до моменту призначення нових керівників, буде куратором роботи підрозділів міністерства, розставляючи по позиціях потрібних йому людей. Заступників міністра Андрія Ігнатова та Віктора Левицького з Мінсдоха вже звільнили, тож сьогодні Головач буде «рулювати» розділенням Міністерства.

(
http://www.ord-ua.com/2013/03/12/golovach-dengi-dlya-kefirchika/?lpage=1)

 

Діяльність нелегальних горілчаників і табачників, перший заступник Державної податкової служби України - начальник податкової міліції Андрій Головач кришує давно. Тут його знають як головного обнальщіка України - під прізвиськом "Кефірчик". Таке призвисько він отримав через те, що одним з побічних його бізнесів є кришування різного роду тіньових бізнесів за піввідсотка від обороту (а 0,5 % - масова частка жирів в дієтичному кефірі, в якому, як відомо, є і трохи етилового спирту).

Тут і нелегальне горілчане виробництво, і контрафактне виробництво сигарет, і навіть схеми з обналом. Ключовий бізнес Головача це - виробники горілки. Саме завдяки спілкуванню з "Кефірчіком", ряд провідних горілчаних компаній недоплачує до бюджету ПДВ на сотні мільйонів гривень. Наприклад, за даними Мінфіну, у 2011 році бюджет недоотримав ПДВ на 360 млн. грн., а у 2012 -му - вже 370 млн. грн.

Схема третя: Акцизні збори – акцизний податок на алкоголь і тютюн: Розміри корупції у цій сфері просто вражають. Це мільярди тіньових коштів, фальшиві акцизні марки, контрафакт і контрабанда, а також схеми як обійти закон і не платити акцизних зборів. Корупція у цій галузі квітнула роками, а керувало цим напрямком - злочинне угрупування, до складу якого входили колишній міністр внутрішніх справ України Віталій Захарченко, перший заступник начальника податкової міліції Юрій Атаманюк, а також бізнесмен Олексій Чеботарьов. Саме вони організували виготовлення контрафактних горілчаних виробів на території діючих та нелегальних лікеро-горілчаних заводів. Угрупування контролювало майже всі спиртові заводи в Україні, на яких керівництво змушували виготовляти «ліве» спиртне, яке в подальшому йшло на контрафактні напої. На заводи угрупування засилало своїх людей, котрі контролювали виготовлення кожної пляшки горілки. Було застосовано схему «відкату» – примусово віддавали 0,5 грн. з кожної виробленої пляшки, а «ліву» горілку гнали з поставленого «лівого» спирту. Дійшло до того, що «смотрящі» нав’язували заводам виготовлення продукції лише зі свого «лівого» спирту. До підприємств, які не хотіли працювати на цих умовах, приставляли «смотрящих» цілодобово. Якщо й цього було замало, на завод направляли силові структури.

Значну роль у реалізації тіньових схем реалізації лікеро-горілчаних виробів мають фальшиві акцизні марки, які виготовляються за кордоном та контрабандним шляхом переправляються до України. Поставки фальшивих акцизних марок в Україну були організовані з Туреччини, Китаю та Чехії з використанням злочинних схем:

1. Купівля спирту для парфумерних виробництв (обкладався за зниженою ставкою акцизного збору) та використання цього спирту для виробництва горілки з фальшивими акцизними марками.

2. Організація фіктивного експорту спирту через підконтрольні підприємства та використання цього спирту для виробництва горілки з фальшивими акцизними марками.

3. Крадіжки спирту на спиртозаводах по підроблених документах через підконтрольні підприємства, знищення документів та використання цього спирту для виробництва горілки з фальшивими акцизними марками.

http://zik.ua/ua/news

Схема четверта: Розмитнення вантажів – завищування інвойсів, індикативні ціни на митницях, вирішування цін з питання розмитнення за гроші.

Зловживання в митній сфері щорічно призводять тільки до прямих втрат для держбюджету в обсязі в межах 50-100 млрд. грн. Традиційно, під час розмитнення товарів, тільки 50% плати надходить до бюджету, решта готівкою віддається певним особам за "допомогу". При цьому шансів відмовитися від неї практично не існує. Інший напрям корупції - провезення контрабанди для окремих так званих модних фірм без оплати розмитнення. За оцінками Федерації роботодавців України, корупційний ринок на митниці 2013 року становив понад 40 млрд. грн.

(
http://censor.net.ua/news/277148/tamojneyi_i_nalogovoyi_rukovodyat_kaletnik_i_klimenko_cherez_homutynnika_smi


Махінаціями на митниці курують відомі одіозні персонажі екс-голова Державної митної служби Ігор Калетнік за підтримки вже відомого Віталія Хамутинніка. А прикриває комбінаторів не менш одіозний Владислав Бухарєв – перший заступник голови Державної податкової служби України екс-перший заступник голови-начальник податкової міліції (2007 – 2010), що представляє групу одного з лідерів БЮТ Андрія Кожем'якіна - довіреної особи Олександра Турчинова.

Персонаж 5 – Віталій Бухарєв

Голова Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (з 12.2012) Андрій Кожем'якін та Віталій Бухарєв - колишні співробітники головного управління "К" СБУ, відділ по боротьбі з наркобізнесом, - в період з 1996 по 2006 рік здійснювали контрабанду наркотиків в Україну. Кожем'якін починав з посади начальника напрямку, Бухарєв - оперуповноваженого. І чим вище вони піднімалися по службових сходах, тим більше можливостей у них з’являлось. В результаті управління "К" вони перетворювали на справжнє ОЗГ. При цьому службові можливості співробітників, навіть зарубіжних колег, вони використовували без докорів совісті, найчастіше «в темну».

 

http://infostok.org/person/180-andry-kozhemyakn

ОПІСЛЯ МАЙДАНУ:

Сьогодні, структура Міністерства доходів і зборів як і раніше знаходиться в руках колишньої влади, нові керівники є лише видимою «вітриною». За протекцією «сірого кардинала» прем'єр-міністра Арсенія Яценюка, заступника голови фракції Всеукраїнського об'єднання "Батьківщина" Андрія Іванчука, всі кадрові рішення узгоджуються Віталієм Хомутинником.

Персонаж 6 – Ігор Білоус

Ігор Білоус раніше працював інвестиційним банкіром. Білоус досі жодного відношення до податкової сфери не мав. У його активі - робота в інвестбанку UBS, де Білоус очолював український бізнес. Також він трудився в російській компанії "Ренесанс Капітал", де керував інвестиційно-банківським управлінням в Україні та Центрально-Східній Європі. Крім того, він консультував олігарха Віталія Гайдука, а останнє місце його роботи - консультант в інвесткомпанії "Альтіус". Основна сфера професійної діяльності Білоуса - розміщення облігацій, проведення публічних розміщень акцій (IPO) та угоди зі злиттів і поглинань.

 

http://ukr.lb.ua/news/2014/03/12/259076_naznachen_rukovoditel_nalogovoy.html

«У приймальні новопризначеного голови Державної податкової служби України Ігоря Білоуса Хомутиннік поводиться як начальник, заходить до нього у будь-який час без попередження. Всі кадрові призначення, які повинні пройти в податковій, також проходять через Хомутинніка, тому є сумніви, що Білоус зможе, як він заявляв, привести до податкової молоду команду і знищити корупцію», - зазначає джерело Цензор. НЕТ.

 

http://censor.net.ua/news/277148/tamojneyi_i_nalogovoyi_rukovodyat_kaletnik_i_klimenko_cherez_homutynnika_smi


При цьому джерело вказує на тісні зв'язки Хомутинника з колишніми керівниками податкової та митниці - Ігорем Білоусом та Олександром Клименко (останній, за інформацією ЗМІ, перебуває у Москві та координує призначення в структури митниці й податкової, а одночасно бере участь і в створенні податкових органів Криму).

Виявляється, що уряд реформаторів рушив по тих же рейках, якими їхав до свого краху уряд «папередніков»: комбінації, відкати і "дружні" бізнеси продовжують отримувати відшкодування податків за тіньовими схемами.

Історія з вимогою відкатів за відшкодування ПДВ в комітеті податкової та митної політики Ради змусила куратора податкової служби нардепа Віталія Хомутинника і першого заступника міністра доходів і зборів (керівника податкової) активно займатися своїм піаром. Два тижні тому ЗМІ облетіла смс-листування між Хомутинником і Білоусом. «ТОВ Промбуд Маркет повним ходом обналічують в Донецьку під 8 %», - таку смс написав Хомутинник. «Порвемо», - відповів Білоус, призначення якого, за чутками, лобіював Хомутиннік взамін на 30 депутатських мандатів у підтримку Яценюка в Раді. Ця інформація одразу ж була подана у ряді ЗМІ як активна боротьба пана Білоуса з обнальними майданчиками. Проте такі заяви можуть вводити в оману тільки тих, хто не розуміє, що таке «обнал». Знаючі ж люди кажуть, що смс Хомутинника Білоусу - всього лише сигнал «порвати» конкурентів. Тому що саме Віталій Білоус сьогодні є головним куратором т.зв. податкових ям, які виймають з бюджету - за оцінками вищезгаданого Білоуса - більше 100 млрд. грн.

Майданчики по обналу продовжують працювати по всій Україні. Адже, за ствердженням ОРД, який 2 квітня о 14:00 опублікував, а вже о 15:00 видалив з ресурсу ультиматум, висунутий підприємцям податковою службою України – сигнал щодо подовження роботи з компаніями з обналу, які діяли в «сімейний період»

 

перепост матеріалу розміщений на :

 

http://antikor.com.ua/articles/4509-bilous_i_homutynnik_v_nalogovoj_otkaty_-_estj

Крім того, доказом подовження роботи корумпованих схем, вже під керівництвом Білоуса, є спрямований на адресу ОРД реєстр відшкодування ПДВ (перепост на antikor.com.ua в тому ж матеріалі), який дозволяє запідозрити пана Білоуса в лукавстві. По темі відшкодування не відповідає дійсності, ані бравада з припиненням податкових схем, ані навіть суми відшкодованого новою владою ПДВ. Якщо відштовхуватися від даних пана Білоуса, то в січні - березні поточного року платники податків отримали відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету на загальну суму 6,7 млрд. грн. Більше 60% зазначеної суми було відшкодовано в автоматичному режимі.

По-перше, з цих 6,7 млрд. в березні відшкодовано лише 0,8 млрд. грн. Ще 0,8 млрд. грн. - подані до Держказначейства у вигляді заявок на відшкодування . Відшкодовані ж у січні - лютому 5 млрд. грн. - так зване "корупційне відшкодування" попередньої влади, про що неодноразово заявляв прем'єр-міністр Арсеній Яценюк. Однак Білоус чомусь не посоромився приписати його своїм заслугам, бо саме за рахунок цих сум зберігся високий рівень "автоматичного відшкодування" (у січні він становив 77 %). Напевно, головний податківець зробив це після того, як розібрався з одержувачами відшкодування при Клименко - в реєстрі вказано, що гроші на початку року отримували найбільші підприємства країни: Миронівський хлібопродукт, Метінвест, Арселор Мітал, ІСД, Кернел, Каргілл і т.д. Які на навряд чи заносили Хомутинніку 25 % відкату «на фракцію».

А тепер давайте розберемося, кому відшкодовувала ПДВ нова влада (нагадаємо, глава податкової змінився, але не помінявся куратор зворотних схем). Отже, хто ж отримав 1,6 млрд. грн. від команди Хомутинника: близько 250 млн. грн. було віддано підприємствам, які в Міндоходов постійно (тобто і при минулому керівництві) лобіював сам Хомутинник, і очевидно, не за просто так. Це: Еталонморпродукт, АВК – МХП2 та Миронівський завод круп і комбікормів. Найбільші відшкодування отримали  –  губернатор Донецької області Сергій Тарута (ІСД отримав відшкодування ПДВ на 415 млн грн.), Рінат Ахметов ( ММК Ілліча відшкодували 418 млн. грн.) та Артемівський завод з обробки кольорових металів - 14,9 млн. грн.

До речі, те, що Хомутинник збирається стати самостійним центром впливу у нинішній структурі влади, стало чітко зрозуміло ще 24 лютого, коли було оголошено про створення у Верховній Раді групи «Економічний розвиток» і про те, що очолив цю групу Анатолій Кінах, а його першим заступником обраний Віталій Хомутинник. Окрім Кінаха, який є президентом Української спілки промисловців і підприємців, в групу увійшли наші давні знайомі Сергій Буряк, Таріел Васадзе, Леонід Клімов, Нвєр Мхітарян. Тому одразу ж з’явилися прогнози, що «Економічний розвиток» лобіюватиме інтереси промислових підприємств, банків тощо.

Так що старі добрі схеми, створені ще одіозним Сергієм Буряком, продовжують працювати. Питання лише в тому, кого тепер називати «сім'єю»? Самого Яценюка, Хомутинника і Мартиненка, в підручних у яких ходять податківець Ігор Білоус та головний митник Віталій Науменко (про якого ми плануємо написати окремий матеріал), або всю вертикаль нової влади? У якої не завадило б запитати, чому замість перекриття старих схем, суспільство намагаються обкласти новими податками, переконують погодитися на зростання тарифів на газ і заморозку прожиткового мінімуму.

Парадокс полягає в тому,  що якщо збільшення завантаження принесе в бюджет всього близько 40 млрд. грн., то перекриття схем в переведенні в готівку - сотні мільярдів. У чиї кишені підуть ці гроші і чому замість того, щоб направити їх у скарбницю, влада підвищує податки - головне питання, яке сьогодні потрібно поставити Арсенію Яценюку, який зберіг Віталія Хомутинника куратором податкових і митних схем і погодив призначення близького до Хомутинніку Білоуса начальником податкової.

Віктор Таранов

 

На Волині археологи відшукали митницю часів Середньовіччя

Несподівана знахідка археологів на Волині. Шукали давньоруське поселення
а відкопали - митницю. Її звели у пізньому Середньовіччі. Всередині
споруди знайшли ще й рідкісний медальйон. Припускають: він належав
німецькому або англійському купцеві. Знахідка підтверджує міцні
торговельні зв'язки України з середньовічною Європою.

Ось тут,
неподалік села Крупа Луцького району - невдовзі мали розпочати
будівництво. Перед цим ділянку вирішили дослідити  археологи. Їм було
відомо: під шаром ґрунту - давньоруське поселення 11-13 століть. Але
знайшли зовсім інше.

- Ми знаходимося на первісній поверхні
16-го століття. Будівля згоріла внаслідок пожежі: чи нападу, чи якоїсь
місцевої міжусобиці.


На долівці споруди натрапили на
медальйон. Свинцевий із позолотою - таких на території колишнього
Радянського Союзу археологи знайшли усього шість.

Віктор Баюк, керівник археологічної експедиції:

-
Це медальйон купця, знак його торгівлі, який був підвішений до грамоти.
Тої грамоти, яка давала йому право на безмитну торгівлю. Зображений
герб англійської держави і по колу напис по латині: символ Ордену
підв'язки. Ордену давнього, який був в англійській державі в 16-17
столітті.


Саме медальйон допоміг визначити: ця споруда -
приватний митний пост 16-го століття. Як доказ, археолог Олексій
Златогорський зачитує історичний документ. Це висновки ревізійної
комісії, створеної за наказом князя литовського Сігізмнуда Першого.

-
"В документі, який склала комісія, що проводила ревізію митниць, були
враховані всі скарги міщан, селян Луцького мікрорегіону".


Усі
знайдені тут артефакти підтверджують міцні торговельні зв'язки України з
тогочасною Західною Європою. За інформацією археологів - і тоді розміри
митного збору були немалі.

Олексій Златогорський, директор археологічної служби "Волинські старожитності":

-
Кожне село, кожне містечко у 16-17 столітті мали свій митний пункт.
Купець мав частину своїх товарів залишати в цих місцях. Ну, от і уявіть
собі: щоби проїхати зі Львова до Києва, треба було заплатити десь
300-400 митних платежів.


У археологів є припущення, чому
медальйон іноземця залишився на Волині. Він загубив його під час пожежі,
і втратив право на безмитну торгівлю. Медальйон передали до обласного
краєзнавчого музею, залишки споруди будуть ще досліджувати.

Автори: Любов Марченко, Олександра Фетисова, Віталій Гаврилець. Перший Національний.

За матеріалами сайта http://1tv.com.ua/uk/news/2011/05/28/5337
ВИДЕО ТАМ ЖЕ

Анекдот

- Чому після того, як головою митниці призначили комуніста Калетника, на ній різко зросли побори?
- Симоненко оголосив, що реставрація капіталізму в Україні завершена і доручив своєму корешу дерти з капіталістів по повній програмі.

Радзивиловская таможня - Радзивилівська митниця

З історії Радзивилівської митниці (Радзивиловская таможня)
З 1795 року, після третього поділу Польщі, волинські землі відійшли до складу Російської імперії, Радзивилів (нині – м.Радивилів на Рівненщині) став її прикордонним пунктом, адже кордон з Австрією проліг між Радзивиловом і Бродами. При кордоні Радзивилів пробув майже 120 років, за ціле століття російська влада не зважила за необхідне міняти назву містечка, і вона залишалася такою, як була за Польщі.


Прикордонний статус Радзивилова зумовив те, що в ньому розмістили прикордонну варту і митну службу, зросла роль поштового відомства.

Сенатський указ від 16 вересня 1796 року носив назву: «Об ограничении свободы книгопечатания и ввоза иностранных книг; об учреждении на сей конец Цензур в городах: Санктпетербурге, Москве, Риге, Одессе и при Радзивиловской Таможне, и об упразднении частных типографий». В цьому указі між іншим було й таке (тут і далі цитуватиму російськомовні документи, в основному не перекладаючи їх і зберігаючи особливості правопису): «В прекращение разных неудобств, которые встречаются от свободного и неограниченного печатания книг, признали Мы за нужное следующие распоряжения: 1) в обоих престольных городах Наших, Санктпетербурге и Москве, под ведением Сената, в Губернском же приморском городе Риге и Наместничестве Вознесенского в приморском городе Одессе и Подольского при Таможне Радзивиловской, к которым единственно привоз иностранных книг по изданному вновь Тарифу дозволен, под наблюдением Губернских Начальств учредить Цензуру, из одной духовной и двух светских особ составляемую... 3) Никакие книги, сочиняемые или переводимые в Государстве Нашем, не могут быть издаваемы, в какой бы то ни было типографии, без осмотра от одной из Цензур, учреждаемых в Столицах Наших, и одобрения, что в таковых сочинениях или переводах ничего закону Божию, правилам Государственным и благонравию противного не находится. 4) Учрежденные, как выше сказано, в обеих Столицах, також в Риге, Одессе и при Таможне Радзивиловской Цензуры должны наблюдать те же самые правила и в рассуждении привозимых книг из чужих краев, так что никакая книга не может быть вывезена без подобного осмотра, подвергая сожжению те из них, кои найдутся противными Закону Божию, Верховной власти, или же развращающие нравы...»

Радзивилівська митниця була відкрита 11 лютого 1798 року.

У 1798 році посада цензора на цій митниці була запропонована професору хімії Академії наук Якову Дмитровичу Захарову, але він відмовився, пославшись на свою недостатню обізнаність у питаннях літератури, політики тощо. Все одно факт сам собою знаковий: цензорська посада в маленькому Радзивилові визначалася як рівнозначна званню академіка.

У 1827 г. були запроваджені «почт-диліжанси» – поштові диліжанси для перевезення пасажирів і пошти білоруським трактом від Санкт-Петербурга через Могилів, Київ і Житомир до Радзивилова. До 1851 року в  Росії вже нараховувалося 17 ліній руху таких карет. Пошта в Радзивилові мала тільки 2 поштові скрині – одну в приміщенні, другу біля нього.

У 1846 році після закінчення курсу навчання у Віленському дворянському інституті на Радзивилівську митницю був направлений на роботу дворянин Микола Іванович Рудницький (нар. 1831). У 1851 році він переведений у Бесарабську казенну палату. З 1855 року, вийшовши у відставку, вступив на навчання в Петербурзьку академію мистецтв і став художником.

Ще архівні знахідки. «Журнал действий III отделения С. е. и. в. канцелярии по делу колежского секретаря Николая Ивановича Гулака и Славянского общества», 1847 рік, 14 травня:

«В 10 часов утра доставлен из Радзивиллова арестованный при возвращении из-за границы в Россию надворный советник Федор Чижов со всеми его вещами и бумагами.

К рассмотрению бумаг его немедленно приступлено.
Рассмотрение бумаг Чижова окончено. Из них видно, что он два раза – в 1845 – 1846 гг. – путешествовал по славянским землям и что он преимущественно занят славянскими идеями. По примеру других славянофилов он рассуждает о возвышении народа, о достоинстве человека и проч., а по местам проявляется у него мысль о соединении славянских племен под российскую, однако же, державу. Ничуть не заметно ни политических злоумышлений, ни сообщества с кем-либо; Чижов везде является славянофилом, вроде московских, которые даже печатают подобные напыщенные и двусмысленные фразы. Несколько сомнительны только стихи его к Хорвату, в которых он говорит о народе в таком смысле, как бы хотел, чтобы народ был главным сословием в государстве.
Из другого журнала Чижова видно, что он имел свидание и переписку с польскими выходцами Мицкевичем и гр. Гуровским, тем самым, который был осыпан милостями государя и в 1845 году бежал за границу. Гр. Гуровский должен быть также пламенный славянофил и полюбил Чижова за приверженность его к славянству. Напротив того с Мицкевичем Чижов имел не столько дружбы, сколько споров, ибо Мицкевич в своих лекциях о славянских племенах вовсе не упоминал о русских, а Чижов несколько раз ходил к Мицкевичу именно с тем, дабы доказать, что, рассуждая о славянах, несправедливо и невозможно забывать о столь могущественном племени, как русские.
В бумагах Чижова находится еще письмо Луи Бонапарта, сына Люциана, который собираясь издать словарь всех языков и наречий, просил Чижова о содействии к собранию славянских слов.
У Чижова не оказалось ни кольца во имя св. Кирилла и Мефодия, ни бумаг, кои показывали бы связь его с киевскими славянистами или с Славянским обществом.
Из всех обвинений против Чижова составлено 15 вопросов, которые и предложены ему для написания ответов».
У 1856 році цензором у Радзивилівську прикордонну поштову контору був відкомандирований Матвій Єгорович Лаймінг (1828 – 1914), але в 1861 р. переведений у Житомирську губернську поштову контору. Врешті-решт зі служби його звільнили «за незадовільне цензурування».

Ще один цікавий документ кидає світло на значення Радзивилова в ту пору. «Народная диссертация о перемене правительства в империи нашей», яка вийшла 1798 року з-під пера Олександра Миколайовича Овцина (1768 – 1813?) і яку називають «дворянським дисидентством» ХYІІІ віку, в статті 8 містила такий запис: «Купечество думает, но не смеет просить, чтобы ГОСУДАРЬ благоволил приказать – открыть по прежнему Радзивиловскую таможню; ибо буде вывозить товары чрез Порты Рижской или Петербургской и в Крыму на Порте Франке, то оне не находют себя в состоянии, а чрез сие их богатая в тех местах торговля превращаится ныне в бедной рынок».

Зовнішня торгівля Росії здійснювалася в тутешньому краї не лише через Радзивилівську митницю, а й через Волочиську, Дружкопільську, через 2 митні застави – Збаразьку і Мервинську та через 2 перехідних пункти.

Скупий штрих до обставин перетину кордону в Радзивилові. Зі щоденника Афанасія Миколайовича Гончарова (1760 – 1832) (предок дітей Олександра Пушкіна по лінії його дружини Наталії Гончарової): «1812 год. 22 августа (3 сентября) , четверг – В Радзивилове. Сей день получил обратно пачпорт, с биваков от города Луцка с позволением ехать в Россию; и наняв фурманских лошадей до Бердичева, в 11-ть чесов утра выехал из Радзивилова».

У Радзивилові народився і провів дитячі роки майбутній відомий російський дипломат, міністр закордонних справ Микола Карлович Гірс (1820 – 1895), нащадок древнього шведського роду. Річ у тім, що його батько Карл Карлович мав у Радзивилові посаду поштмейстера. У їхньому домі під час поїздок за кордон зупинялися впливові на той час політичні діячі – князь Адам Адамович Чарторийський, генерал-фельдмаршал граф Петро Християнович Віттенштейн.

За свідченням письменника Володимира Короленка, його дід був «директором митниці» в Радзивилові. А оскільки в дитинстві Володимир з сім’єю жив у Дубні, можна припустити, що навідувався і до діда в Радзивилів.

У другій половині ХІХ століття, з розвитком капіталістичних відносин і зростанням обсягів товарообігу, значення Радзивилова зросло. Прикордонна служба до кінця століття виділилася з Департаменту митних зборів як самостійна структура. На заміну вільнонайманій сторожі, митним чиновникам і козакам до західного кордону імперії, в тому числі до Радзивилова, спрямували військо прикордоннрої варти, якому в завдання ставилися охорона кордону від зазіхань іззовні, боротьба з контрабандою і виконання карантинних заходів. Радзивилівський митний округ був у підпорядкуванні головного управління прикордонної варти Департаменту зовнішньої торгівлі (з 1865 року – Департаменту митних зборів). Оскільки структура митних округів скрізь була однакова, то й у Радзивилові митний округ мав у своєму складі бригаду з 3 – 5 рот. Ця бригада охороняла ділянку кордону до найближчих митних округів, тобто в кілька сотень кілометрів. Ротна ділянка являла собою віддаль від 25 верст. Роти мали по 2-3 загони, загонова ділянка розбивалася на 15 постів. Охоронювані відрізки були неоднакові, тому й чисельний склад постів коливався від 5 до 20, а то й 50 чоловік. У середньому радзивилівський прикордонрник відповідав за безпеку 5 верст кордону. Відомо, що російсько-австрійський кордон у 1117 верст перебував під охороною 6 бригад у складі 220 постів. Досить-таки щільне пильнування.

Старшими постів і начальниками кордону були вахмістри або єфрейтори, на чолі загонів стояли штабні ротмістри або ротмістри, відділами командували підполковники, бригадами – полковники і генерал-майори. Таким чином, можна стверджувати, що поховані у Радзивилові генерал-майори Олександр Федорович Крамер (1800 – 1871) і Оскар Густавович Нітц (1847 – 1907) були командирами тутешньої бригади. Генерал-лейтенант Петро Тимофійович Лазовський (1842 – 1910), як записано на надмогильному пам’ятнику, очолював прикордонну варту. Дійсний статський радник Володимир Іванович Благой (1839 – 1895) був начальником Радзивилівського митного округ, а Микола Васильович Баклановський (1835 – 1908) керував Радзивилівською митницею (обоє за заслуги перед православ’ям поховані біля церкви св. Олександра Невського).

Безумовно, мали відношення до Радзивилівської митниці і охорони кордону митний працівник, колишній керівник Керченської портової митної ради Йосип Іванович Александрович (помер 1838), командир Волинської прикордонної варти, полковник Каранат Федорович Бузовський (1785 – 1838), ротмістр цієї бригади Гаврило Георгійович Сливинський (п. бл. 1914), статський радник Георгій Олександрович Петров (п. 1896), колезький радник Андрій Іванович Малишев (п. 1881), надвірні радники Олексій Олександрович Солодов (1765 – 1822), Петро Петрович Урсин-Нємцевич (1828 – 1889), титулярний радник Павло Петрович Комарницький (п. 1894), поручик прикордонної варти Антон Васильович Радзевенчук (1834 – 1879), телеграфіст Георгій Іванович Улович (1881 – 1905) та інші.

Вписані на надмогильні таблички титули «єфрейтор», «вахмістр» тільки сьогоднішньому читачеві можуть видатися малозначущими. Ці люди займалися розстанковкою піших і кінних нарядів (від одного до п’яти чоловік). Цікаво, що прикордонники перед заступанням на службу тягнули жеребки, які визначали ділянку несення служби. У лісо-болотиситій місцевості біля Сестрятина така служба давалася важче, ніж на горбисто-рівнинній біля Дранчі, адже сесрятинські ліси були більш вірогідним напрямком руху порушників кордону. Сама назва села, за переказами, вказувала, що колись тут хтось «сі стратив», тобто, мабуть, втратив контрабандні товари. До речі, населення, знаючи, що частину коштів, отриманих від вилучення контрабанди, йде на преміювання добровільних помічників, допомагало прикордонникам. Так що кордон однаково допомагав у боротьбі за виживання: як тим, хто сприяли контрабандистам (бо прекрасно знали всі місцеві стежки-доріжки), так і тим, хто підсобляли у їх виловленні.

Утім, порушники виявляли неабияку вигадливість і кмітливість. Ось опис одного з таких випадків: «Начальник караула, отримавши відомості про підготовлене перекидання на його ділянці великої партії товарів, улаштував засаду на шляху передбачуваного руху порушників кордону. Було це вночі. Спочатку пройшов дід. Приблизно через годину начальник караула зі своїми помічниками неподалік почули сигнал про допомогу, яким звичайно користувалися прикордонні наряди. Потрібно було добре знати службу, щоб не піддатися на цю провокацію. Мирнуло п’ять хвилин, і дорогою від кордону галопом із криком про допомогу проскакав вершник. Засада пропустила його. Через деякий час услід за ним проїхала бричка з «веселою компанією». Засада пропустила і її. Тільки слідом за бричкою з’явилися завантажені підводи. Тоді засада виявила себе і, підстріливши коней, затримала контрабанду».

Дрібні партії контрабандного товару переправляли за допомогою натренованих коней, які, обв’язані мішками, без вершника перетинали кордон і рухалися до знайомого їм місця, де чекали контрабандисти.

Уночі прикордонники користувалися слідовими ліхтарями. Мали при собі караульних і сторожових псів, з 80-х років ХІХ ст. їх використання було обов’язковим. У циркулярі від 12 липня 1884 року пропонувалося мати на посту по дві-три сторожові собаки (з породи сибірських лайок).

У 1860 році при всіх прикордонних бригадах західного кордону організуються учбові команди для підготовки вахмістрів і унтер-офіцерів, яких гостро не вистачало. У 1861 році бригади біля Радзивилова, як і на всьому західному кордоні, зміцнили об’їждчиками з офіцерами. У міру збільшення чисельності 12-го Донського козацького полку, розквартированого в Радзивилові, загони місцевої варти з населення поступово починають відсторонюватися від вартування кордону.

З відкриттям залізничного сполучення з європейськими країнами через Радзивилів товарні состави вивозили на експорт ліс, пшеницю, вовну, жито, велику рогату худобу. Ввозилися сталеві і залізні вироби, машини і сільськогосподарську знаряддя.

Після 1874 року служити на кордон у Радзивилів починають прибувати рекрути, якими витрішили комплектувати й прикордонні бригади, оскільки в Росії на основі маніфесту ввели загальну військову повинність (6 років дійсної служби і 9 років перебування в запасі). Російські прізвища серед жителів сьогоднішнього Радзивилова нагадують про цю сторінку в історії міста, адже багато хто з новобранців після закінчення строку служби залишався жити в Радзивилові, заводив тут сім’ю.

З 80 років начальниками Радзивилівського митного округу могли бути не тільки цивільні чиновники, до числа яких раніше належали Володимир Благой чи приятель Оноре де Бальзака – Павло Гаккель, а й генерали та штабс-офіцери з правом носити військову форму і залишатися з отриманими званнями. Прикордонна варта набуває справжнього військового вигляду. Навіть її забезпечення ведеться за стандартами військових частин.

З 1883 року статус Радзивилівського митного округу незрівнянно зріс. Справа в тому, що раніше таких округів у Росії було 17, натомість залишено 9 – Санкт-Петербурзький, Ризький, Вержеболівський, Калішський, Радзивилівський, Бесарабський, Південний, Кутаїський і Бакинський (30 тис. рядових та унтер-офіцерів і 1 тис. офіцерів – у середньому на округ відповідно понад 3 тис. і понад 100). Але недовго Радзивилову випало пишатися своїм становищем – у 1889 році Радзивилівського округу не стало, зилишилася тільки Радзивилівська митниця. А місцевою прикордонною вартою керували з інших місць (Санкт-Петербург, Київ), з 1893 року захистом і охороною всіх кордонів імперії займався Окремий корпус прикордонної варти.

З “Мертвих душ” Миколи Гоголя знаємо про службу Чичикова на митниці: “В непродолжительное время не было от него никакого житья контрабандистам. Это была гроза и отчаянье всего польського жидовства…”. В одному з листів у Радивилів доктор історичних наук Ігор Свєшніков стверджував, що та служба відбувалася в Радзивилові. Насправді в творі Гоголя про це не говориться. Однак в уцілілих фрагментах другого тому “Мертвих душ” записано: “ В то самое время, когда Чичиков в персидском новом халате из золотистой термаламы, развалясь на диване, торговался с заезжим контрабандистом-купцом жидовского происхождения и немецкого выговора, и перед ними уже лежали купленная штука первейшего голландского полотна на рубашки и две бумажные коробки с отличнейшим мылом первостатейнейшего свойства (это мыло было то именно, которое он некогда приобретал на радзивиловской таможне; оно имело, действительно, свойство сообщать непостижимую нежность и белизну щекам изумительную), в то время, когда он, как знаток, покупал эти необходимые для воспитанного человека продукты, раздался гром подъехавшей кареты, отозвавшийся легким дрожаньем комнатных окон и стен, и вошел его превосходительство Алексей Иванович Леницын”.


Виходить, літературний герой Чичиков таки служив у Радзивилові. Звідки ж Гоголь знав про описані ним зловживання на Радзивилівській митниці?

Олексій Улянович Болотников (1735 – 1828), генерал-лейтенант, дійсний таємний радник, член Державної Ради, сенатор, ще в 1818 році був призначений у комітет по Волинській губернії і в комісію щодо зловживань на Радзивилівській митниці.

Письменник Іраклій Андроников встановив і таке. Військовий за вихованням молодості, Петро Дем’янович Завелейський згодом перейшов до «статських справ», поступив у міністерство фінансів і відразу ж «был употреблен к открытию шайки контабандистов», які діяли в Радзивилові і в містечку Зельвах, теж на західному кордоні російської держави. Завелейський, як начальник «секретної експедиції», за короткий строк виявив контрабандних товарів більш як на два мільйони рублів. За це митні чиновники і купці, які мали неабиякий зиск на незаконній торгівлі, декілька разів намагалися його отруїти.

Так що розповідь у «Мертвих душах» – не вигадка М.Гоголя і мала місце саме на Радзивилівській митниці. Нагадаю: «ревно-безкорислива» служба Чичикова стала предметом загального здивування і не залишилася поза увагою начальства. Отримавши підвищення і чин, він вирішив, що «настала пора», і подав проет виловлення контрабандистів усіх до одного. Якщо, звісно, дозволять виконувати цей проект йому самому. Дозвіл надійшов, і ось Чичиков вступив у змову з контрабандистами, і вже бачилися йому мільйонні бариші, адже іспанські барани, одягнуті в подвійні кожушки, пронесли через кордон брабантських мережив на величезну суму. Однак таємне стало явним. У Чичикова все забрали. І хоч суду йому вдалося уникнути, та нічогісінько не лишилося йому, окрім двох дюжин голандських сорочок, невеликої брички, кріпосних Петрушки і Селіфана та десятків двох «тысчонок», котрі були сховані в нього на чорний день.

В "Орловских губернских ведомостях" за 2 квітня 1849 року було вміщене дивне оголошення від Київського губернського правліния: "Умершему контрабандисту еврею Бенюмину Вибору о взыскании с онаго 38 рублей 98 коп. серебряных денег, с отсылкою в Радзивиловскую таможню мятежнику Белашевичу о взятии онаго в казну". Окрім факту причетності оголошення до історії Радзивилова, тут важко щось збагнути: контрабандист... заколотник... взяття в казну... стягнення коштів із померлого єврея... Зрозуміло одне: Радзивилів відігравав помітну роль у долі і політиків, і торговців, і контрабандистів, і навіть заколотників.

 

Володимир ЯЩУК, журналіст.

100%, 2 голоса

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.