Бескидський залізничний тунель відкрито!


Найбільший проект за десятиліття: Україна відкрила тунель в Європу



24 травня 2018, 

В Україні в четвер, 24 травня, відкрили один з найбільших інфраструктурних проектів за останні десятиліття - Бескидський залізничний тунель, який є важливою логістичною складовою маршрутів експорту української продукції до Європи.

"Це проект, завдяки якому Україна стає ще ближчою до Європейського Союзу, а Євросоюз - до України. Адже він - частина міжнародного транспортного коридору, який іде по території Італії, Словенії, Угорщини, Словаччини, України та далі на Схід", - написав у Facebook президент Петро Порошенко.

За його словами, тут проходить до 40% українських транзитних вантажів у напрямку Західної та Центральної Європи.

НОВИНИ
"Більше, ніж перед Євро-2012": в Україні розповіли про темпи будівництва доріг
"Бескидський тунель - це символ масштабного оновлення країни та переходу до сталого розвитку", - наголосив Порошенко.

Бескидський тунель розташований в Карпатах, на Бескидському перевалі. Він відноситься до п'ятого пан'європейського транспортного коридору (Італія - Словенія - Угорщина - Словаччина - Україна).

Довжина нового тунелю становить понад 1700 метрів, таким чином він є другим в Україні після Лутугинського, в Луганській області. Його максимальна глибина - 180 метрів від поверхні Бескидського хребта.

НОВИНИ
Україна ратифікувала важливу угоду з ЄІБ
Пропускна спроможність транспортного об'єкта збільшиться з 47 до 100 пар поїздів на добу. При цьому швидкість руху поїздів збільшиться з 15-40 до 60-70 км/год.

Загальна вартість будівництва Бескидського тунелю оцінюється у 2,9 млрд гривень. Проект реалізувався на кредитні кошти, надані Україні Європейським банком реконструкції та розвитку та Європейським інвестиційним банком.

Новий Бескидський залізничний тунель побудований у 22 м від старого, який створили ще у 1886 році за імператора Австрійської імперії Франца Йосифа I. Тоді транспортний об'єкт розроблявся як перехід зі східних регіонів Австро-Угорщини до Центральної Європи і мав пов'язувати Закарпаття з українськими землями, які перебували під владою імперії.



Сенцова негайно звільнити!

У ПАРЄ закликали Росію негайно звільнити Олега Сенцова
00:09, сьогодні

Представник Парламентської асамблеї Ради Європи з гуманітарних наслідків збройного конфлікту в Україні Егідіюс Варейкіс закликав негайно звільнити українського режисера Олега Сенцова, незаконно засудженого в Росії до 20 років колонії.

Про це йдеться на сайті Парламентської асамблеї Ради Європи.

Читайте також: Адвокат розповів, як росіяни провокують Сенцова

Десять днів тому Сенцов почав безстрокове голодування, і я хвилююся за стан його здоров’я. Закликаю негайно звільнити його із гуманітарних міркувань,
– заявив Варейкіс.

Також він нагадав про резолюцію ПАРЄ, яка була ухвалена на початку 2018 року на основі його доповіді.

Документ містив заклик звільнити всіх українських політв’язнів, які перебувають на території Росії і анексованого Криму. Також там є вимога допустити до них міжнародних спостерігачів для моніторингу стану здоров’я політв'язнів та умов утримання.

Варейкіс додав, що Сенцов є одним з 64 українських в’язнів, яких притягнули до відповідальності на політично мотивованій основі.

Зазначимо, посольство США в Україні 23 травня висунуло вимогу до російської влади звільнити українського політв'язня Олега Сенцова, який вже 10 день голодує у тюрмі.

Нагадаємо, 14 травня незаконно засуджений у Росії український режисер Олег Сенцов заявив, що розпочинає голодування. Такий крок він пояснює вимогою відпустити всіх українців, утримуваних у Росії та анексованому Криму.
 

Пам'ятаємо і не прощаємо!



1945-1955 роки. Відбудова народного господарства. Кримська конференція союзників. Договір між СРСР і Чехословаччиною про приєднання Закарпаття до України. Боротьба загонів ОУН-УПА за незалежність Української держави. Організація Об`єднаних націй. Колективізація в Західній Україні. Масові репресії і висилка українців до ГУЛАГу. Голод 1947 року. Смерть Сталіна, боротьба за владу між його послідовниками. Приєднання Кримської області до України. Автор сценарію: Лариса Кульчицька. Режисер: Євген Мокроусов. Оператор: Олександр Самофалов.

Минуле каже сучасному: - Це не має повторитись





Опубліковано 4 вер. 2017 р.
ПІДПИСАТИСЯ 6,3 ТИС.
1937-1938 роки увійшли в історію України як роки Великого терору. Тоді, 80 років тому, по всій Україні і за її межами, розпочалися масові репресії, які мали за мету знищити всіх реальних та уявних ворогів Сталіна. ___

Україна в роки репресій комуністичного терору за СРСР

Репресії за релігійні переконання[ред. • ред. код]

Репресії за релігійні переконання проходили в кілька етапів

Великих втрат зазнала анексована в 1939—1940 рр. Західна Україна, де рівень релігійності був високим. Винищення представників релігійних культів, активних віруючих, культових споруд тривало тут протягом усієї радянської доби, особливо запекло в період пізнього сталінізму[7]

Процес проти «Спілки Визволення України»[ред. • ред. код]

у 1929 р. почався сфабрикований процес проти вигаданої «Спілки Визволення України». У належності до таємної націоналістичної організації під назвою «Спілка визволення України» (СВУ) було звинувачено 45 провідних учених, письменників та інших представників інтелігенції, включаючи Сергія ЄфремоваВолодимира ЧехівськогоАндрія НіковськогоЙосипа ГермайзеМихайла СлабченкаГригорія Голоскевича та Людмилу Старицьку-Черняхівську. «Виявленій» організації приписувалася мета: за допомогою чужоземних держав, емігрантських сил, підбурювання селянства проти колективізації, вбивства Сталіна та його соратників, відокремити Україну від СРСР.

Боротьба зі «шкідництвом»[ред. • ред. код]Підґрунтя репресій[ред. • ред. код]

Вирішення завдання форсованої індустріалізації вимагало не тільки вкладення величезних засобів, але і створення численних технічних кадрів. Основну масу робітників, однак, складали вчорашні неписьменні селяни, що не володіли достатньою кваліфікацією для роботи зі складною технікою. Радянська держава також сильно залежала від технічної інтелігенції, що дісталася в спадщину від царських часів. Ці фахівці найчастіше були досить скептично налаштовані стосовно комуністичних гасел. Партія комуністів, що виросла в умовах громадянської війни, сприймала всі збої, що виникали в ході індустріалізації, як свідомий саботаж, результатом чого стала кампанія проти так званого шкідництва. У ряді процесів у справах про шкідництво і саботаж висувалися, наприклад, такі обвинувачення:

  • Підготовка невірних звітів про фінансове становище СРСР, що приводило до підриву його міжнародного авторитету (справа Трудової селянської партії).
  • Саботаж за завданням іноземних розвідок шляхом недостатнього розвитку текстильних фабрик, створення диспропорцій у напівфабрикатах, що повинно було потягти за собою підрив економіки СРСР і загальне невдоволення (справа Промпартії);
  • Псування насінного матеріалу шляхом його зараження, свідоме шкідництво в галузі механізації сільського господарства шляхом недостатнього постачання запчастин (справа Трудової селянської партії);
  • Нерівномірний розподіл за завданням іноземних розвідок товарів за районами, що приводило до утворення надлишків в одних місцях і дефіцитові в інших (справа меншовицького «Союзного бюро»).
Найвідоміші справи проти «шкідників»[ред. • ред. код]
  • Шахтинська справа — відкритий процес, що відбувся в 1928 на Донбасі. 53 інженери і керівника звинуватили у навмисному шкідництві, створенні підпільної шкідницької організації. 11 осіб засуджені до розстрілу.
Докладніше: Шахтинська справа
  • Справа Промпартії. У 1930 році відбувся відкритий процес у справі «Промпартії», державним обвинувачем на якому був призначений прокурор Криленко (розстріляний у 1937). Обвинувачуваними в основному були представники так званої «буржуазної інтелігенції», яким приписувався саботаж індустріалізації СРСР, співробітництво з іноземними розвідками, підготовка іноземної військової інтервенції в СРСР. Іноземним технічним фахівцям приписувалося ведення в СРСР шпигунської діяльності. Процес пройшов не у всьому гладко. Обвинувачуваний Разін дав свідчення про те, що він на випадок інтервенції пропонував на посаду міністра промисловості і торгівлі в окупаційному уряді фабриканта Рябушинського, однак з'ясувалося, що Рябушинський помер за рік до того, як йому «пропонували посаду міністра».
  • Справа Трудової селянської партії. Справа так званої «контрреволюційної есерівсько-куркульської групи Чаянова — Кондратьєва» відбулася також у 1930 році. Обвинувачуваним приписувався саботаж в галузі сільського господарства та індустріалізації.
  • Справа «Союзного бюро». Відкритий процес над колишніми меншовиками відбувся в березні 1931. Обвинувачуваним приписувався саботаж в галузі планування господарською діяльністю, зв'язок з іноземними розвідками.
  • «Пулківська справа» Справа сфабрикована НКВС проти групи радянських вчених за звинуваченням в «участі у фашистсько-троцкістсько-зінов'євській організації». Їм інкримінувалась спроба терористичних актів проти керівників СРСР, а також шкідництво (зокрема саботаж спостережень сонячних затемнень).

Репресії в СРСР та УРСР в історичній ретроспекції

Радянський дисидент та публіцист Ігор Буніч зазначав: «Якщо порівняти ці події з гітлерівським геноцидом євреїв, то треба визнати, що нацисти були набагато гуманнішими у власній країні. Ворог був визначений чітко. Якщо ти єврей — ти ворог, якщо ні, то ні. Як пощастило народитися. Такі ж ярлики, як „буржуй“, „ворог народу“, „кулак“, „підкуркульник“ та інші — могли бути навішені на кого завгодно і в будь-якій кількості. У цьому й полягає головна відмінність масового терору від терору вибраного.»[1]

Всього у 1921—1953 роках (роки правління І. В. Сталіна) у СРСР, за підрахунками державного російського історика РАН В. Земськова, було засуджено 3,77 млн осіб, з них до вищої міри покарання — 643 тисячі осіб, на заслання — 765 тисяч осіб (дані з довідки на ім'я Н. С. Хрущова). В книзі з промовистою назвою «Велика брехня XX століття» Земськовим вказується, що найбільша кількість засуджених (загалом, не лише за «політичними» статтями) знаходилась у ГУЛАГу у 1950 році — 2,56 млн осіб.[2] При цьому, деякими дослідниками констатовані факти навмисного применшення істориками РАН значущості питань, що ними вивчалися,[3] і це ставить під розумний сумнів результати досліджень працівників Російської академії наук.

Так за підрахунками незалежних від влади російських та західних істориків, кількість жертв сталінського демоциду зазначається, як в десятки разів більша від наведеної В. Земськовим. Наприклад, багаторічний радянський політв'язень O. Солженіцин на підставі власних спостерігань і досліджень, в книзі Архіпелаг ГУЛАГ[4] вказує більш реалістичну кількість жертв сталінського режиму в розмірі 66 мільйонів людей, а оцінки західних істориків називає між 45 млн та 80 млн жертв репресій.

Заслужений професор Гавайського університету, автор терміна і концепції демоциду<, історик та дослідник Рудольф Руммель в одній зі своїх 24 наукових праць «Смертельна політика: Радянський геноцид і масові вбивства з 1917 року», посилаючись на чисельні джерела, фахово обґрунтовує розрахунки та вказує кількість людських жертв серед цивільного населення за період правління Йосипа Сталіна в розмірі 51 млн 755 тис. осіб, з яких близько 40 мільйонів померло або було вбито в таборах ГУЛаг.[5]

Багаторічний радянський політв'язень Розанов Михайло Михайлович згадував про надвисоку смертність в російському таборі Ухтинсько-Печорський ВТТ, де він відбував 3650 днів каторги«Що не день, то списують 200—300 людей. Мруть, як мухи. Одні від цинги, інші від виснаження, треті від роботи і холоду».[6]

Репресії як метод покарання[ред. • ред. код]

Термін «репресії» використовується в СРСР для визначення методу покарання людей, які вважалися антиреволюційними елементами і ворогами народу. Чистки мотивувалися бажанням частини партійного керівництва позбавитися інакодумаючих елементів з Партії і з метою утвердження влади Сталіна. Інші кампанії репресії проводилися проти соціальних груп, які вважалися або були звинувачені у діяльності з прихованими політичним мотивами чи протистояли радянській владі і політиці Комуністичної партії.

Також велика кількість чисток зображалася як усунення можливості саботажу і шпигунства, з огляду на можливу війну з Німеччиною. Найбільша суспільна увага була сконцентрована на репресіях як проти самих лідерів Комуністичної партії, так і проти державних службовців і командного складу збройних сил, широкого загалу членів Партії. Масові репресії в цей час супроводжувалися разом з порушеннями радянськими державними органами радянської законності.

Однак, кампанія репресій торкнулася представників багатьох інших груп суспільства: інтелігенціїселян і особливо, яких називали «надто багатими селянами» (куркулями). Вістря репресій НКВС було спрямоване також проти цілих етносів і етнічних груп, яких називали «п'ятою колоною».

Судячи з промови Микити Хрущова «Про культ особи і його наслідки», що прозвучала на ХХ з'їзді КПРС у 1956 р., та недавніх досліджень, більшість звинувачень, включаючи ті, що прозвучали на Московських процесах, були базовані на примусових зізнаннях, часто здобуті за допомогою тортур і під впливом вільної інтерпретації статті 58 Кримінального Кодексу. На основі цієї статті звинуваченим приписували контрреволюційні злочини. Замість судових процесів часто діяли так звані трійки НКВС. Сотні тисяч людей були звинувачені за сфабрикованими доказами у різноманітних політичних злочинах (шпигунствошкідництвосаботаж, антирадянська агітація і пропаганда, таємна підготовка до державного переворотутероризм), а потім розстріляні або відправлені у табори ГУЛАГу. Багато з них померло у робітничих таборах від недоїдання, хвороб і виснаження. Широкомасштабні політично вмотивовані вбивства сьогодні називається терміном «демоцид» або «політцид».

Ідеологічне обґрунтування репресій[ред. • ред. код]

На об'єднаному Пленумі ЦК і ЦКК у січні 1933 року Сталін заявив «Сильна і могутня диктатура пролетаріату — ось що нам потрібно тепер, для того щоб зітерти в порох останні рештки вимираючих класів і розбити їхні злодійські махінації».«Репресії, — заявив Сталін влітку 1930 року на XVI з'їзді партії, — є необхідним елементом наступу» [1]. Ідеологічною основою репресій була боротьба проти «ворогів народу».

Підбиваючи на об'єднаному Пленумі ЦК і ЦКК у січні 1933 року підсумки першої п'ятирічки, Сталін включив у доповідь спеціальний розділ про завдання і результати боротьби «із залишками ворожих класів» [1]. «Ми утвердили, — заявляв Сталін, — у всіх сферах народного господарства принцип соціалізму, вигнавши звідти капіталістичні елементи». Далі він по-перше розкриває хто мається на увазі під останніми. Останніми залишками вимираючих класів є «промисловці і їх челядь, торговці і їх посіпаки, колишні дворяни і попи, куркулі і підкуркульники, колишні білі офіцери і урядники, поліцейські і жандарми, різного ґатунку буржуазні інтелігенти і всі антирадянські елементи. Єдине, що їм залишається робити, це пакостити і шкодити робітникам і колгоспникам, Радянській владі, партії. І вони шкодять як тільки можуть. Сила і міцна диктатура пролетаріату — ось що нам потрібно тепер для того, щоб розвіяти останні залишки помираючих класів і робити злодійські махінації» [61:22]. Сталін стверджував, що представники цих ворожих класів «розповзлися по наших заводах і фабриках, по наших установах і торговельних організаціях, по підприємствах залізничного і водного транспорту і головним чином — по колгоспах і радгоспах. Розповзлися і сховалися вони там, нап'явши маску „робітників“ і „селяни“, причому дехто з них проліз навіть у партію» (Сталин Сочинения. Т 13. с.207-208) [1 ].

Найбільш масштабні репресивні акції[ред. • ред. код]Розгром троцькістської опозиції[ред. • ред. код]

Відразу після смерті Леніна у 1924 утворилося декілька угруповань всередині керівництва партії, кожна з якої претендувала на владу. Троцькому протистояла більшість керівництва країни на чолі з Зінов'євимКаменєвим і Сталіном, так звана «трійка». Привід до конфлікту з Троцьким був в тому, що, на його думку, необхідно було всіляко сприяти всесвітній революції. При цьому Сталін відстоював концепцію побудови соціалізму в одній країні. Але насправді коренем конфлікту була боротьба за концентрацію всієї повноти влади в руках Сталіна. Троцький був усунутий з займаних посад, його прихильники були витіснені від керівництва Партії і держави. Погляди Троцького («троцькізм») були оголошені ворожою ленінізму дрібнобуржуазною течією. В середині 1920-х років до нього приєдналися Зінов'єв і Камєнєв, які після розгрому Сталіном т. зв. «Нової опозиції» стрімко втрачали владу. В липні-жовтні 1926 року Троцький, Зінов'єв, Камєнєв були виключені з політбюро. Проти «троцькістів» і «зінов'євців» почалися справжні гоніння і репресії. В лютому 1929 р. Троцький був видворений за межі СРСР, а 1940 — вбитий агентом НКВС.

Вважається, що «троцькістів» було остаточно розгромлено у 1934 році. 26 січня 1934 року на «З'їзді переможців» Сталін заявив: «Ми перемогли ворогів партії, тобто троцькістські і бухарінські групи опозиції, але залишки їх ідеології все ще живуть в умах індивідуальних членів…, а також їх контрреволюційна програма відновлення капіталізму в СРСР.»

Протягом 1934—1936 років з лав партії було виключено 18,3 % із 1916,5 тисячі її членів, більшість яких було заарештовано і страчено. Зокрема з 1966 делегатів «З'їзду переможців», 1108 було арештовано й більшість із них розстріляні. Пізніше чистки торкнулися також і органів НКВС — з 1 жовтня 1936 р. по 15 серпня 1938 р. було арештовано 2273 людей, з них за «контрреволюційні злочини» — 1862. Після приходу Берії за 1939 рік до них додалося ще 937 людей.

Ліквідація куркульства як класу[ред. • ред. код]

Сталіну і партійному керівництву для проведення колективізації на селі потрібна була опора. Сталін розумів, що найбільшим ворогом його планам є клас заможного селянства і тому партія взяла курс на ліквідацію куркульства. Сталін закликав до «ліквідації куркульства як класу». Ця класична тактика за принципом «поділяй та володарюй» була розрахована на те, щоб ізолювати найзаможніших хазяїв від маси бідних селян. Проте визначити, хто саме є куркуль, було не просто. Вважалося, що куркулі мають більше засобів виробництва, ніж середняки, й використовують найману працю. Підрахували, що вони становили близько 5 % селян. Але зображення урядом куркулів як «кровопивців-лихварів» та «експлуататорів» своїх односельців рідко відповідало дійсності.

Тих, хто чинив найупертіший опір, розстрілювали або масово вивозили в табори примусової праці на Північ чи до Сибіру. Решту позбавляли всієї їхньої власності (включаючи хату й особисті речі), не приймали до колгоспів, лишаючи їх напризволяще. Розкуркулювання сягнуло апогею взимку 1929/1930 рр. Найпоширенішою його формою стала депортація. Сотні тисяч селян разом із сім'ями виганяли з домівок, саджали у товарні потяги й вивозили за тисячі кілометрів на Північ, де їх скидали серед арктичної пустелі, нерідко без їжі та притулку. З понад мільйона українських селян, експропрійованих радянським режимом на початку 1930-х років, близько 850 тис. депортували на Північ, де багато з них, особливо дітей, загинули.

Та найстрашнішим засобом боротьби сталінської влади проти українського селянства став Голодомор 1932—1933 років.

Вшанування пам'яті мучеників політичних репресій

В Киеве почтят память жертв политических репрессий
На территории заповедника «Быковнянские могилы» состоится церемония возложения цветов и пройдет молебен

19 мая 2018 г. 16:41
В Киеве почтят память жертв политических репрессий

В воскресенье, 20 мая, на территории Национального историко-мемориального заповедника «Быковнянские могилы» (Броварской проспект в Днепровском районе Киева) почтят память жертв политических репрессий.

Как сообщают организаторы в Facebook, ориентировочный план мероприятий будет следующим:

11:00 - 12:00. Официальная церемония памяти жертв политических репрессий при участии президента Петра Порошенко и других чиновников.

12:10 - 14:00. Межконфессиональный молебен по жертвам политических репрессий, митинг-реквием и выступление Национального хора имени Г. Г. Веревки.

При входе в заповедник будет организована фотодокументальная выставка «Расстреляна элита: Быковнянское измерение» с экскурсионным сопровождением.

Бесплатные автобусы к заповеднику будут курсировать с 9:00 до 15:00:

  • от станции метро «Лесная» (выход из метро от головы поезда на остановку маршрутных такси в направлении Броваров);
  • от остановки общественного транспорта напротив здания «Блиц-Информ» (ул. Киото, 25).

Организаторы предупреждают, что при входе в заповедник будут установлены рамки-металлоискатели, поэтому посетителей просят приезжать заранее - до 10:00 и не брать с собой острые и колюще-режущие предметы.

Отметим, Быковнянское захоронение жертв сталинских репрессий относится к крупнейшим на территории Украины. Тайный спецучасток НКВД УССР в Быковне появился весной 1937 года - 20 марта президиум Киевского городского совета принял решение об отграничении земельного участка «для спецнужд» в 19-м и 20-м кварталах Быковнянского леса. В течение 1937-1941 годов грузовики почти каждую ночь привозили тела расстрелянных НКВД в киевских тюрьмах для тайного захоронения в Быковнянском лесу. Эксперты, исследовавшие останки жертв Большого террора, свидетельствуют о том, что большинство из них погибли от выстрела в затылок или основание черепа. Тела людей закапывали вместе с вещами, документами, мелкими деньгами, которые были при них. Всегда в одежде и обязательно засыпались известью.

Количество похороненных в Быковнянском лесу окончательно не установлено. По мнению историков, оно может составить  20-100 тысяч человек. По данным, обработанным сотрудниками Отраслевого государственного архива СБУ и Национального историко-мемориального заповедника «Быковнянские могилы», установлены фамилии более 18 500 человек, которым были вынесены приговоры в Киеве и которые захоронены в Быковне. Только на основании документов тройки НКВД в 1937-1938 годах в Киеве было расстреляно 15 тысяч человек. Наибольшее число расстрелов приходится на 19 мая 1938 года - только на основании решений тройки НКВД за ночь в киевских тюрьмах расстреляли 563 человека.

В Быковнянском лесу похоронены писатели Михаил Семенко, Майк Йохансен, Вероника Черняховская, художники Михаил Бойчук, Николай Касперович, академики Федор Козубовский, Петр Супруненко, митрополит УАПЦ Василий Липкивский и десятки тысяч других жертв Большого террора.

Указом президента Украины № 431/2007 от 21 мая 2007 года «О мероприятиях в связи с 70-й годовщиной Большого террора - массовых политических репрессий 1937-1938 годов» в Украине установлен День памяти жертв политических репрессий, который отмечается ежегодно в третье воскресенье мая.


Статистические итоги «Большого террора».


http://www.memorial.krsk.ru/Articles/2007HrBT.htm

Октябрь 1936 – ноябрь 1938


По делам, которые вели органы госбезопасности (органы ГУГБ НКВД)


Арестовано – не менее 1710 тыс. чел


Осуждено – не менее 1440 тыс. чел.


В том числе приговорено к расстрелу – не менее 724 тыс. чел.

Из них:


«Тройками» по «кулацкой операции» – не менее 436 тыс. чел.


Комиссией Наркома Внутренних дел СССР и Прокурора СССР («двойками») до сентября 1938 г. и «особыми тройками» в сентябре–ноябре 1938 г. по «национальным операциям» – не менее 247 тыс.чел.


Военной коллегией Верховного суда СССР, Спецколлегиями областных судов, военными трибуналами – не менее 41 тысячи человек.

Кроме того за тот же период:


Осуждено «милицейскими тройками» как «социально вредный элемент» (СВЭ) – не менее 400 тыс. чел.


Подвергнуто высылкам и депортациям в административном порядке – не менее 200 тыс. чел.


Осуждено судами общей юрисдикции по общеуголовным обвинениям – не менее 2 миллионов человек, из них в лагеря отправлено не менее 800 тыс. чел.


* Настоящая Хроника составлена специально для газеты «30 октября» (2007. № 74. С. 1, 3–7). В интернет-версии сделаны небольшие исправления и дополнения, а также вставлены ссылки на документы и справочные статьи, опубликованные в сети Интернет (при этом мы старались избегать ссылок на публикации, содержащие существенные текстуальные искажения или фактографические ошибки, однако полностью ручаться за качество привлекаемых ресурсов мы, конечно, не можем). Газетный вариант хроники см. также: http://www.memorial.krsk.ru/Articles/2007HrBT.htm

Політичні репресії в СРСР були неймовірних масштабів

В Украине отмечается День памяти жертв политических репрессий
По всей стране будут организованы памятные мероприятия, состоится возложение цветов и венков к памятникам, памятным знакам, местам гибели и захоронений репрессированных
 0 0googleplus0
20 мая 2018 г. 10:14
В Украине отмечается День памяти жертв политических репрессий

Сегодня, 20 мая, Украина чтит память жертв политических репрессий – всех тех, кто был убит и замучен во время правления коммунистического режима на территории нашей страны.

День памяти жертв политических репрессий отмечается ежегодно в третье воскресенье мая согласно указу президента № 431/2007 от 21 мая 2007 года «О мероприятиях в связи с 70-й годовщиной Большого террора - массовых политических репрессий 1937 - 1938 годов».

С участием руководителей местных органов власти и представителей общественности по всей стране будут организованы мероприятия по почтению памяти жертв политических репрессий, состоится возложение цветов и венков к памятникам, памятным знакам, местам гибели и захоронений репрессированных. Для широкой аудитории будут проведены тематические информационно-образовательные, медийные, выставочные мероприятия.

Также будет рекомендовано религиозным организациям провести 20 мая поминальные мероприятия по погибшим в результате политических репрессий. На зданиях и сооружениях органов государственной власти, местного самоуправления, государственных предприятий, учреждений и организаций будет приспущен Государственный Флаг Украины. Кроме того, ограничат проведение развлекательно-концертных мероприятий, спортивных соревнований, внесут соответствующие изменения в программы радио и телевидения.

В местах проведения памятных мероприятий обеспечат дежурство машин скорой помощи и медицинское обслуживание, дежурство пожарно-спасательной техники, охрану общественного порядка, патрулирования.

В Киеве памятные мероприятия - церемония возложения цветов и молебен – с участием первых лиц государства пройдут на территории заповедника «Быковнянские могилы».

Этот заповедник создан на месте одного из крупнейших захоронений жертв сталинских репрессий на территории Украины. Тайный спецучасток НКВД УССР под Киевом стал использоваться весной 1937 года. В течение 1937-1941 годов грузовики почти каждую ночь привозили тела расстрелянных в киевских тюрьмах НКВД для тайного захоронения в Быковнянском лесу. В заранее подготовленные ямы сбрасывались тела жертв, затем присыпались известью и землей.

Количество похороненных в Быковнянском лесу окончательно не установлено. По мнению историков, оно может составлять от 20-100 тыс. человек.

Напомним, 2 июня 1937 было принято постановление политбюро ЦК ВКП (б) ПБ-51/94 «Об антисоветских элементах», согласно которому 5 августа 1937 вышел приказ НКВД СССР № 0044, который положил начало массовым репрессиям.

Уже к середине ноября 1938 года без суда вынесено 681 692 смертных приговора, которые выполнялись немедленно. Более 1,7 миллиона человек отправлены в лагеря.

Согласно рассекреченным архивам и документам СБУ, в Украине с 1935 по 1951 год жертвами раскулачивания стали более 2,8 миллиона человек.

В 1936 году арестовали 15 717 человек, в 1937-м – 159 537, в 1938-м – 106 096, в 1939-м – 11 744. Около 16,5 тыс. человек были расстреляны в 1937-м.

Ось де щось реальне в соцопитуваннях

Якби вибори президента відбувались наступної неділі, за кого б ви проголосували?
Петро Порошенко
23.4%
Анатолій Гриценко
15.9%
Святослав Вакарчук
14%
Юлія Тимошенко
11.5%
Володимир Зеленський
8.5%
Андрій Садовий
4.2%
Віктор Чумак
3.8%
Надія Савченко
3.6%
Вадим Рабінович
3.4%
Юрій Бойко
3.2%
Володимир Гройсман
2.9%
Олег Тягнибок
2.2%
Андрій Білецький
1.7%
Арсеній Яценюк
1%
Олег Ляшко
0.7%
Відповіло: 73572

Новації комунальні, а проблеми соціальні

Новий закон про ЖКП: у споживачів — відповідальність, у надавачів послуг — праваФото: analogicus / pixabay.com
Фото: analogicus / pixabay.com

Хоч законодавче підґрунтя осучаснення житлово-комунальної сфери вже створено, це навряд чи зробить стосунки людей з комунальниками прозорішими, а головне — більш справедливими

Окрім політично-економічних хвиль країну періодично накриває й комунальними штормами. То тарифи вкотре підвищуються, не стаючи водночас більш прозорими, то уряд знову підготував новації в системі надання субсидій, то взагалі пообіцяли їх монетизувати — проте де візьмуть на це гроші, не сказали. То знову подбали про інтереси монополістів у сфері надання житлово-комунальних послуг, намагаючись змусити громадян встановлювати загальнобудинкові лічильники на воду і тепло — мовляв, за кордоном це нормальна практика.

А з 10 червня має запрацювати ухвалений наприкінці минулого року закон «Про житлово-комунальні послуги», який разом з трьома іншими законами — «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», «Про енергетичну ефективність будівель» і «Про комерційний облік комунальних послуг» — і є тією реформою житлово-комунальної сфери, що нібито здатна унормувати відносини між споживачами та надавачами послуг за європейським зразком. А ось що ми у наших реаліях отримаємо насправді — велике питання.

Основа основ — договірні засади

 

Головна новація закону, яка має запрацювати вже з червня цього року, полягає в тому, що надання житлово-комунальних послуг здійснюватиметься тільки на договірних умовах. У договорі має бути зазначено перелік послуг, вимоги до їхньої якості, права та обов’язки сторін, ціну та порядок оплати послуги, відповідальність сторін, а також порядок і умови внесення змін до договору (зокрема й вартості послуги) та строк його дії, порядок пролонгації й умови розірвання. Окрім цих можуть бути й інші позиції, але їх потрібно буде узгодити між сторонами.

Якщо раніше мешканці будинків передусім скаржилися на те, що їм нав’язують певні умови договорів, а ось ініціювати зміни змоги не дають (законодавчо не передбачено, чим надавачі послуг залюбки користуються), то з другої декади червня не тільки доведеться укладати угоди, а й (принаймні теоретично) можна буде вносити пропозиції про зміни до них.

Загалом законом визначено три моделі договорів, серед яких треба буде обирати. Перша — це договори індивідуального характеру, їх укладають з кожним власником квартири окремо. Друга — колективні договори, які повинні укладати об’єднання співвласників, уповноважені особи від імені усіх співвласників чи управителі. До речі, ринок управителів фактично не створено, тож це може стати серйозною перепоною на шляху до реалізації закону. І третя модель договірних відносин — договори з колективним споживачем, тобто з юридичною особою (такою особою може бути об’єднання співвласників багатоквартирних будинків).

ЖЕКи управляючими компаніями автоматично не стануть

Попри те, що початок дії закону було відтерміновано на півроку (глава держави підписав його у грудні), цього часу виявилося замало, щоб напрацювати потрібні підзаконні акти. «З трьох десятків нормативних документів, без яких він буде просто папірцем, для обговорення і внесення пропозицій оприлюднено не більш як п’ять, — пояснює «Ракурсу» начальник Управління розвитку житлово-комунального господарства Департаменту житлово-комунальної інфраструктури Київської міськдержадміністрації Віра Радченко. — А щоб якісно створити бодай один документ, потрібно щонайменше півроку: кожен з них повинні узгоджувати зацікавлені міністерства і відомства. Тож, скоріш за все, в червні все поки залишиться так, як є зараз. У тих будинках, які досі не визначилися з управителями, й далі працюватимуть ЖЕКи. Єдине нововведення, яке може запрацювати, — тепер не буде послуги з утримання будинку і прибудинкової території (те, що раніше люди називали квартплатою), а натомість запроваджується послуга з управління. Причому вона буде договірна — орган місцевого самоврядування тарифи на неї не затверджуватиме».

За словами Віри Радченко, найбільша складність у тому, що ніхто наразі не розуміє, як це регулювати. Причому ця послуга (а вона визначається законом як житлова) включає в себе прибирання, вивезення сміття, утримання ліфтового господарства. «Тобто все, що зараз входить до складу послуги з утримання, — уточнює чиновник. — Та чим вони відрізняються, мені поки що жоден експерт не зміг пояснити. Тож для того щоб зрозуміти, у чому різниця, чекаємо підзаконних актів Мінрегіону. А оскільки орган місцевого самоврядування цю послугу тепер не регулює, то незрозуміло, як люди домовлятимуться, які критерії оцінки будуть в керуючої компанії. Ціни відрізнятимуться у кожної компанії, але як з-поміж них вибирати, хто працюватиме якісніше, хто більш чесний? Ясна річ, що всі захочуть дешевше. Та чи буде те, що дешевше, водночас якісним? І як потім вирішувати спірні питання, окрім як через суд (а суди й так перевантажені, тож розгляд справ буде затягуватися), законодавець відповіді не дав».

Фото: JuraHeep / pixabay.com
Фото: JuraHeep / pixabay.com

Ця суперечлива норма є однією з найгостріших, з якими люди можуть зіткнутися вже влітку. «Проте поки особливо хвилюватися не варто, — заспокоює українців голова Спілки власників житла України, екс-міністр з питань ЖКГ Олексій Кучеренко. — Якщо все буде йти так, як зараз, цей закон може спіткати доля схожих документів, які раніше вже було ухвалено нашими реформаторами-теоретиками без прив'язки до реальності. З чим люди можуть зіткнутися вже з 10 червня? Передусім з тим, що всі ми до 10 числа — відповідно до цього закону — повинні визначитися, хто ж нам цю послугу з управління, яка включає утримання будинку та прибудинкової території, надаватиме. Вже є роз'яснювальний лист Мінрегіонбуду про те, що старі ЖЕКи не зможуть автоматично перетворитися на управляючі компанії — люди їх повинні обрати. Причому не переобрати, а саме обрати, тому що досі ЖЕКи управляли нашими будинками, але без нашої волі. А тепер ми мусимо обрати собі нового управителя і укласти з ним договір. А для того щоб обрати, потрібно 50% голосів власників. Щоб укласти договір, має бути 75% голосів. Що буде, якщо ми цього не зробимо? На це запитання мені поки що не дав відповіді ніхто».

Олексій Кучеренко нагадує, що йдеться не лише про те, що немає потрібних підзаконних актів. «Йдеться про типовий договір на управління, про порядок контролю за якістю послуги з управління, про порядок сертифікації — дуже багато підзаконних актів потрібно, щоб нормалізувати відносини споживачів з управляючими компаніями, — пояснює екс-міністр ЖКГ. — Міністерство розробити їх вчасно просто не встигає. Та це тільки один бік медалі. Не менш важливий і непідйомний інший її бік — власне збори мешканців багатоквартирних будинків, на яких люди повинні вирішувати ці питання: насправді зібрати усіх власників докупи у наших реаліях, коли в найкращому разі половину квартир здають в оренду, просто неможливо. Що робити у таких випадках, теж ніхто не знає».

І знову про будинкові лічильники

Ще одна важлива норма закону про ЖКП — конкретизація, де саме споживачі побачать внески, які з них планують збирати. Ці внески окреслено в іншому законі, про комерційний облік комунальних послуг, відповідно до якого всі висотки має бути оснащено загальнобудинковими приладами обліку води й тепла: якщо раніше люди мали право їх встановлювати, то тепер зобов’язані це зробити.

«Це підтверджує єдине — ухил усіх цих законів у бік надавача послуг, тобто монополіста, — зауважив у коментарі для «Ракурсу» директор Дослідницько-аналітичного центру «Інститут міста» Олександр Сергієнко. — А йому байдуже, скільки насправді спожили люди. Йому аби із загальнобудинкового лічильника зняти показники й розкидати зайве між усіма мешканцями. Зараз як усе відбувається? Якщо у вас у квартирі лічильник, то ви платите за його показниками. Якщо в будинку вже є будинковий прилад обліку, то тим, у кого немає індивідуальних лічильників, якраз і розкидають різницю між показниками будинкового і тим, що сплатили люди, у яких є індивідуальні. А тепер усіх хочуть змусити платити за втрати води, тепла, за діряві мережі, крадіжки. За те, що у когось вікна не утеплені, тощо. Оце ключове протиріччя, яке я називаю індивідуальне споживання і колективна відповідальність, законом не вирішують. Чи будуть люди платити за зайві кубометри води, яких вони не споживали? Навряд. І там є багато інших нюансів, які не врегульовує цей закон, тому він у принципі мертвонароджений, бо в такому вигляді просто не зможе запрацювати».

Основне протиріччя, пояснює експерт, полягає в тому, що люди досі сплачували за відповідні лічильники у складі тарифу. Нині 50% багатоквартирних будинків уже оснащено загальнобудинковими лічильниками тепла. А ось решті мешканців, відповідно до закону, доведеться встановлювати ці прилади власним коштом. Натомість закон передбачає, що розмір внесків за встановлення комерційних (будинкових) вузлів обліку визначатиметься для кожної будівлі індивідуально, залежатиме від обраної моделі приладу й кількості власників помешкань. Пілюлю намагаються підсолодити тим, що сплату внесків — за згодою сторін — можна розтягти на п'ять і більше років. Причому ці витрати не єдині, які законом покладено на мешканців: людей хочуть змусити також платити за обслуговування й заміну будинкових приладів обліку.

«Українці розуміють, що в цьому разі жодної відповідальності монополіста немає, — продовжує Олександр Сергієнко. — А єдиний спосіб контролю якості при отриманні монопольних послуг (це холодна й гаряча вода та опалення) — встановлення лічильників. Причому лічильників, які б фіксували також і якісні показники, тобто температуру води. От тоді ще можна про щось говорити, бо в такому разі монополістові стає невигідно надавати неякісну послугу, адже лічильник не враховуватиме воду занизької температури. Але змушувати монополіста відповідати за якість надаваних ним послуг потрібно через нормативну базу».

Фото: Myriams-Fotos / pixabay.com
Фото: Myriams-Fotos / pixabay.com

«Таку прірву води крани неспроможні пропустити!»

Проаналізувавши найважливіші новації, які має бути запроваджено законом про ЖКП (охопити в одному матеріалі всі його нюанси просто неможливо, тож трохи пізніше «Ракурс» до цієї теми повернеться), розповім реальну історію комунальних перипетій мешканців одного зі столичних будинків. Йдеться про невелику п’ятиповерхівку — усього на 30 квартир — на вулиці Гончарова, що на масиві Нивки. Цей будинок давно оснащено загальнобудинковим лічильником води, а різниця між тим, що показував прилад, і сумою кубів, яка виходила після підрахунку спожитого його мешканцями, щомісяця становила 1500 кубометрів. Проте куди дівалося чималеньке озерце води, ніхто пояснити не міг.

Що цікаво, фахівці, які розуміються на тонкощах системи водопостачання, усвідомлювали, що самі мешканці спожити стільки просто не могли фізично. Якщо провести нехитрі підрахунки, то виходить, що кожна квартира — окрім того, що реально спожила відповідно до індивідуальних лічильників води, — повинна була сплатити ще за… 50 кубометрів. Сантехнік на запитання мешканців лише розводив руками: мовляв, таку прірву води крани, навіть якщо в усьому домі їх буде відкрито 24 години на добу, пропустити неспроможні.

«Наш будинок кооперативний ще з радянських часів, тож маємо свій аналог ОСББ, — розповів «Ракурсу» Юрій В., один із його мешканців. — Проте куди ми тільки не зверталися, які комісії — і з району, і з міста — до нас не приходили, причину знайти не могли, бо насправді ніхто й не хотів шукати. Дивилися на показники будинкового лічильника й казали: шукайте, хто краде. Як це мусять робити мешканці, ніхто не пояснював. Так тривало років зо три, аж поки ми не вирішили відключити будинковий бойлер, щоб перевірити саму систему надання гарячої води. І з’ясувалося, що прогнили труби з теплоносієм, і холодна вода, де тиск набагато вищий, аніж у трубах з теплоносієм, потрапляла в цю систему».

За словами Юрія, щоб виправити ситуацію, їм треба було повністю замінити бойлерну систему обігріву. «На жаль, таких бойлерів уже не випускали — будинок здано в експлуатацію ще 1973 року, — продовжує чоловік. — Та лише для того, щоб нам розробили проект під нове обладнання, будинок мав заплатити 150 тис. грн, тобто по 5000 на квартиру. Враховуючи, що долар тоді був по 8 грн, виходило, що тільки на папери кожна квартира мала викласти по 625 дол., а ще ж довелося б витрачатися на саме нове обладнання. Та й де гарантія, що всі власники квартир погодилися б платити? Тож багато хто вирішив встановити бойлер у квартирі, і відтоді гарячої води в нашому будинку немає взагалі».

На тлі новацій, які запроваджуються, виникає одне, але дуже важливе запитання: як розв’язуватимуться схожі проблеми (а в тому, що вони будуть, зважаючи на вік житлового фонду, сумніватися не випадає) тоді, коли багатоповерхівки змушуватимуть встановлювати домові прилади обліку? Нагадаю, за законом це все має бути зроблено за кошти самих мешканців. Але чи хтось реально вірить у те, що в людей, які ледь зводять кінці з кінцями й змушені просити в держави житлово-комунальні субсидії, раптом знайдуться гроші на те, щоб ремонтувати ті ж самі будинкові системи обігріву води чи ще якісь мережі? І що матимемо в такому разі: ще один глухий кут, чи законодавці зважать на проблеми (у що теж погано віриться) і виправлять свої власні недоліки, тобто внесуть до законів правки? То чи не краще зробити це зараз, поки не розбалансували той механізм, який ще хоч якось працює?

Читайте також: Електроенергія: тарифне свавілля