Агресія РФ в Азовському морі

Агресія РФ в Азовському морі: до чого призведе конфлікт
 26 листопада 2018, 11:10
Денис Поповичжурналіст

У понеділок, 26 листопада, в Україні може бути запроваджений воєнний стан. Рішення має ухвалити парламент. Приводом до цього стали драматичні події в Керченській протоці, під час яких три українські кораблі, включаючи два новітніх бронекатери, були захоплені російськими військовослужбовцями.

У ніч на 26 листопада РНБО підтримала пропозиції президента Петра Порошенка просити Раду про запровадження воєнного стану на території всієї України терміном на 60 днів. Приводом до таких дій стали драматичні події в Керченській протоці, під час яких три українських кораблі, включаючи два новітніх бронекатери, були захоплені російськими військовослужбовцями. Тепер відповідне рішення має затвердити Верховна Рада, яка збирається на позачергове засідання о 1.

Як відомо, в неділю, 25 листопада, два українських бронекатери «Нікополь» і «Бердянськ», а також рейдовий буксир «Яни Капу» висунулися з Одеси до Маріуполя. Щоб потрапити в точку призначення, кораблям потрібно було пройти через контрольовану Росією Керченську протоку. За твердженнями української сторони, всі відповідні попередження росіянам вони надіслали.

Проте спроба проходу була заблокована російськими військовими, які таранили буксир «Яни Капу». До вечора 25 листопада українські кораблі почали відхід із Керченської протоки, але були атаковані, обстріляні й захоплені російськими військовими. Під час короткочасного морського бою шість українських моряків отримали поранення. Ці події, власне кажучи, й спричинили намір запровадити воєнний стан на території всієї країни.

На що ж розраховувала Україна, відправляючи свої кораблі до Керченської протоки? По-перше, юридично Крим, як і раніше, є частиною нашої країни, тому рух українських кораблів через протоку, теоретично, взагалі не мав зустріти жодних перешкод. По-друге, наприкінці вересня так воно й вийшло – Україна успішно переправила до Маріуполя пошуково-рятувальне судно «Донбас» і морський буксир «Корець» для створення військової бази на Азові. Однак ті кораблі – все-таки не бронекатери з ракетно-артилерійським озброєнням.

Провокації РФ в Азовському морі: хроніка подій (доповнено)Зранку неділі, 25 листопада прикордонний корабель РФ протаранив буксир українського військового флоту.25 листопада 2018, 21:45

Тому можливість конфлікту з імовірністю захоплення українських кораблів все ж можна було прорахувати. Якщо, звичайно, метою морського походу в Керченську протоку якраз і було створення умов, за яких РФ спровокує конфлікт.

Тому що в цьому випадку українська сторона отримує безліч політичних плюсів. По-перше, це чіткий і задокументований доказ агресивних дій саме російських військових (не «зелених чоловічків», «іхтамнетов» або «відпускників»). По-друге, можливість вимагати посилення санкцій щодо Росії. І, нарешті, по-третє «домагатися від міжнародного співтовариства більш активної участі в знятті блокади Азовського моря, яку Росія утримує останні півроку, затримуючи й оглядаючи торгові судна, які прямують до портів Маріуполя й Бердянська, а також із цих портів.

На внутрішній арені правовий режим воєнного стану дозволяє не лише перенести вибори глави держави, які чинний президент Петро Порошенко ризикує не виграти (проведення виборів прямо заборонене статтею 19 закону України про правовий режим воєнного стану), але й на абсолютно законних підставах навести лад у країні «залізною рукою».

По-перше, припинити масові акції протесту «євробляхерів», які активно блокують дороги та прикордонні переходи на західному кордоні, а по-друге, припинити діяльність організацій, політичних сил або засобів масової інформації, які чинна влада вважатиме такими, що загрожують національній безпеці країни. Такі дії допускаються пунктами 8 і 11 статті 8 закону України про правовий режим воєнного стану. При цьому українські моряки послужили своєрідною принадою, що, без сумніву, викликає питання до моральної сторони цієї справи.

Якщо ж жодного «хитрого плану» не було, то похід до Керченської протоки виглядає погано спланованою операцією, яка призвела до втрат кораблів, яких і так мало в українських ВМС, і полону особового складу. І зараз українська сторона поспіхом намагається отримати дивіденди від цієї ситуації. З військової точки зору, конфлікт у Керченській протоці навряд чи призведе до серйозного загострення на лінії розмежування.

Денис Попович, спеціально для «Слова і Діла»

До 85-х роковин Голодомору

Виступ Президента України під час вшанування пам’яті жертв з нагоди 85-х роковин Голодомору

24 листопада 2018 року - 16:23

Виступ Президента України під час вшанування пам’яті жертв з нагоди 85-х роковин Голодомору

Високоповажні іноземні гості! Друзі України!

Ваша Святосте!

Шановні предстоятелі церков і лідери релігійних організацій!

Дорогий український народе!

Щороку пізньої осені на ці дніпровські кручі приходять тисячі людей. Вони прибувають із різних куточків України та з далеких країн. Їх приводить сюди бажання вшанувати загиблих і нагадати світові про один з найбільших злочинів ХХ століття – про Голодомор, влаштований Кремлем.

Геноцид був дуже ретельно спланований. Ним хотіли вирішити назавжди українське питання, яке століттями не давало спокою Росії, та й відверто кажучи і досі не дає. На початку тридцятих років ще свіжою була пам’ять про Українську національну революцію, століття якої ми відзначаємо цього року. Наша революція виявилася надто романтичною, надто вже сподівалася на мир і братерство, надто мало дбала про армію. Через те й була придушена навалою з півночі. Але пробуджена революцією національна свідомість – точно залишилася.  

Російсько-більшовицька тиранія невтомно гасила той вогонь свободи, але він все одно то жеврів, а то й загорався з новою силою. І місяця не минало без повстань, бо хлібороби не хотіли віддавати зерно, хліб задарма. Бувало, відхилялися від «курсу партії» українці-керівники міністерств, заводів, установ: навіть на засіданнях парткомів час від часу лунали виступи проти диктату Москви. Українізацію, яку Сталін розглядав як тимчасову подачку, націонал-комуністи сприймали всерйоз і енергійно проводили, зміцнюючи нашу українську ідентичність. Потаємну думку мільйонів висловило коротке гасло Миколи Хвильового: «Геть від Москви!»- разом з іншим у нашій мовній стилістиці тих часів: «Дайош Європу».

В ті ж роки відбувся розквіт української культури. Ніколи раніше не з’являлося в нашій  Україні одночасно стільки геніальних письменників, поетів, художників, режисерів, акторів, музикантів. Це ті, які стали «розстріляним Відродженням».  

Посіяні Українською національною революцією зерна дали добрі сходи. Кремль страшився майбутнього «врожаю». Сталін так і написав Кагановичу: «Украину можем потерять». Зі страху й ненависті виріс задум злочину. Спочатку неправедним судом судили і знищили тих, хто дав можливість народу пізнати самого себе, хто об’єднував його навколо цінностей і смислів. А потім взагалі спланували вбити всіх, хто здатний до опору. Вбити лише за те, що вони українці… За те, що вже самим фактом усвідомлення себе окремими народом ставлять під загрозу існування імперії.

Дослідники на основі документів і свідчень дуже докладно описали, як спускалися з Москви нереальні плани хлібозаготівель,  що прирекли Україну на масовий голод. Ми знаємо, як відбувалося занесення сіл на «чорні дошки». То означало – оточення військом, заборону виїзду, вилучення будь-якої їжі і вимирання чоловіків, жінок, дітей. Так, вони вбивали не лише дорослих. Вбито і півтора мільйона дітей!   

Відомо й те, як оголошували куркулями сотні тисяч господарів і разом з родинами засилали їх на Сибір, аби вже там виморити як не голодом, так холодом; як не морозом, так каторжною працею.

Рафаель Лемкін, автор самого терміну «геноцид», один з тих, хто добився прийняття Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, зробив такий висновок: «Радянський геноцид в Україні був не просто випадком масового вбивства, але саме випадком геноциду, знищення не лише окремих людей, але й усієї нації».

Протягом десятиліть за одне лише згадування про Голодомор можна було заплатити роками неволі. Та в тисячах і тисячах українських родин продовжували згадувати імена загиблих родичів. Пошепки переповідали страшні подробиці. У таємних щоденниках записували спогади. Обговорювали це на своїх гуртках шестидесятники. Цього року пішов з життя один з них, Іван Драч. В ці дні Іван Федорович завжди приходив сюди. Влітку 1986 року він першим на з’їзді письменників публічно оголосив вимогу владі дати відповідь про те, що ж коїлося в Україні в тридцяті роки.

Чимало небайдужих людей за межами СРСР берегли пам’ять про злочин Голодомору. Розповідали про нього з церковних кафедр, писали репортажі в газетах і просто листи зі зверненнями до урядів. В усіх кінцях світу українська громада на повний голос нагадувала про Голодомор. 

Тридцять років тому комісія Конгресу США офіційно встановила, що Сталін та його оточення вчинили геноцид проти українців. Цього ж року Сенат американського Конгресу визнав Голодомор геноцидом. Загалом півтора десятки держав на рівні парламентів кваліфікували голод тридцять другого – тридцять третього років саме як геноцид.

Сьогодні в Києві на міжнародному форумі «Україна пам’ятає – світ визнає» були присутні представники п’ятдесяти країн.

Напередодні ми почули від Папи Франциска слова вшанування жертв Голодомору. Зі співчуттям та підтримкою до українського народу звернувся Вселенський Патріарх Варфоломій. «Ця трагедія, - зазначив Його Всесвятість, - говорить сама за себе, серед інших жорстоких вчинків проти людства та Божого творіння, здійснених у двадцятому столітті, саме Голодомор стоїть окремо».

У зверненні Його Всесвятість ще раз наголосив, що «Священний Синод вирішив надати автокефалію Православній Церкві в Україні, щоб вона приєдналася до повноти Православ'я в єдності та внутрішньому мирі». Рішення, яке ми українці очікували десятиліттями і навіть століттями, - прийняте, і ми за нього надзвичайно вдячні нашій Константинопольській Матері-Церкві. Очікуємо найближчим часом остаточно юридично та канонічно буде оформлена автокефалія.

Дорогі українці!

Ми провели декомунізацію і стерли імена катів нашого народу з карти України, прибрали їхні ідоли. Цей процес має бути завершений. Звертаюся до Верховної Ради щодо перейменування Дніпропетровської області на Дніпровську. Днями вніс до Верховної Ради відповідний законопроект. Закон вимагає це рішення провести через зміни до Конституції.

Позавчора, і дуже дякую Парламенту України і народним депутатам, Верховна Рада в першому читанні вже схвалила зміни до Конституції, які зобов’язують українську владу забезпечити вступ України до Європейського Союзу та НАТО, які карбують в Основному законі наш курс на Євросоюз та НАТО. Це – частина нашої стратегії, яку ми послідовно впроваджуємо протягом останніх чотирьох з половиною років.

Лише інтеграція України до євроатлантичного простору гарантує нам і мир, і безпеку, і незалежність, і подолання бідності. Щойно цитував Хвильового: «Геть від Москви! Дайош Європу!». Від цієї стратегії ми не відступимо. Україна обов’язково стане повноправним членом НАТО і повноправним членом Європейського Союзу!

І не буде більше ані Голодомору, ані Великого терору, ані русифікації. Як писав Тарас Шевченко: «І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі!»

Історична відповідальність за Голодомор лежить на Російській Федерації як правонаступниці СРСР, і той злочин не має терміну давності. Росія знову, як і сто років тому, розгорнула агресію проти України щоб повернути її назад, в імперію. У Кремлі знову ненавидять і бояться вільної європейської України. Але, я точно знаю, вони вже не зможуть повернути назад колесо історії. 

Україна впевнено йде своїм шляхом. 

Ми пам‘ятаємо! Ми – сильні!

Вічна пам'ять жертвам Голодомору!

Вічна пам'ять усім, хто віддав життя за свободу і незалежність України!

Оголошую загальнонаціональну хвилину мовчання.


https://www.president.gov.ua/news/vistup-prezidenta-ukrayini-pid-chas-vshanuvannya-pamyati-zhe-51290

Події піл час ХІ Світового конгресу українців

Ми разом творимо зараз нову і вільну Україну – Президент учасникам ХІ Світового конгресу українців

25 листопада 2018 року - 19:04

Ми разом творимо зараз нову і вільну Україну – Президент учасникам ХІ Світового конгресу українців

Президент Петро Порошенко взяв участь у ХІ Світовому конгресі українців, який відбувається в Києві. Глава держави привітав українців з різних країн світу – учасників конгресу.

«Ми цінуємо внесок кожного українця, де б він не жив, у справу розбудови нашої держави, підтримки її у світі. Наша єдність і солідарність є запорукою спільної перемоги над російською агресією, зміцнення економіки, подолання бідності, утвердження верховенства права», - звернувся Петро Порошенко до учасників заходу.

«Ми разом з вами, дорогі учасники Світового конгресу українців і закордонним українством, яке ви представляєте, творимо зараз нову і вільну Україну. Ми будемо пишатися нашою спільною працею в ім’я нашого великого українського народу», - наголосив Президент.

Глава держави зауважив, що зовсім скоро всі в державі відзначатимуть 100 років Злуки, коли вперше в новітній історії України наш народ об’єднався в єдиній державі. «Українська революція яскраво спалахнула надією – ніякі нав’язані нам кордони не будуть розділяти єдиний народ. Що ж – тоді, на жаль, не судилося. Але та надія надзвичайно зміцнила почуття обов’язку перед Україною у тих, кого бурі ХХ століття розкидали по світах. Але їхні брати і сестри тут, у великій Україні, завжди знали, що за кордоном живе їхня рідня», - зауважив він.

Президент особливо підкреслив, що був дуже довгий час, коли саме українській еміграції довелося стати хранителем великих пластів національної ідентичності і національної пам’яті. «Ваші предки здійснили колосальну роботу із збереження національної культури, освіти, традицій. Завдяки саме діаспорі марними виявилися зусилля радянської імперії із знищення героїчних сторінок української історії – визвольних змагань 1918-1921 років, боротьби УПА проти нацистського і комуністичного режимів», - сказав Петро Порошенко.

«Все світове українство довгі десятиліття невтомно нагадувало урядам і громадськості про героїчну боротьбу проти поневолення України, про злочини радянської імперії, про переслідування і вбивства кращих синів і дочок нашого народу. Наші співвітчизники за кордоном першими вступили у протистояння з Росією в інформаційній війні, викривали кремлівські «фейкові новини» тоді, коли вони ще так не називалися. Збережена в архівах, книгах, спогадах правда про нашу славну історію – перемогла», - підкреслив Глава держави.

Петро Порошенко також підкреслив, що сьогодні учасники Світового конгресу українців перебувають в Україні, яка завершує декомунізацію. «З площ зникли ідоли Леніна і його поплічників. Український закон відновив справедливість щодо борців за незалежність України у ХХ столітті, зокрема і воїнів УПА, визнаних тепер на державному рівні», - додав він.

https://www.president.gov.ua/news/mi-razom-tvorimo-zaraz-novu-i-vilnu-ukrayinu-prezident-uchas-51310

Звільнення голів ОДА президентом

Порошенко відправив у відставку голову Луганської облдержадміністрації
Сьогодні, 22:160 5 0 0 

Юрій Гарбуз звільнений з посади голови Луганської ОДА
Гарбуз звільнений відповідно до поданої ним заяви

Президент Петро Порошенко звільнив голову Луганської обласної державної адміністрації Юрія Гарбуза.

Про це повідомляється на сайті президента України.

Відповідний указ №383 Порошенко підписав від 22 листопада.

Згідно з документом, Юрій Гарбуз звільнений відповідно до поданої ним заяви.

Нагадаємо, депутат Верховної Ради від БПП Юрій Гарбуз був призначений головою Луганської ОДА в квітні 2016 роки замість Георгія Туки.

Юрій Гарбуз народився, навчався і довгий час працював в Луганській області. У 2014 році деякий час керував Міловською райдержадміністрацією, а потім пройшов до Верховної Ради по 114-ому округу як самовисуванець.

Нагадаємо, Кабінет міністрів України на засіданні 24 жовтня погодив проекти указів президента про звільнення голови Луганської ОДА Юрія Гарбуза, голови Київської ОДА Олександра Горгана, голови Чернівецької ОДА Олександра Фищука та голови Черкаської ОДА Юрія Ткаченка.

ОПИТУВАННЯ
Якби вибори президента відбувались вже завтра, за кого б ви проголосували?
Петро Порошенко
24.9%
Анатолій Гриценко
13.9%
Юлія Тимошенко
11.6%
Святослав Вакарчук
10%
Володимир Зеленський
9.2%
Роман Безсмертний
5.1%
Юрій Бойко
3.7%
Андрій Садовий
3.5%
Вадим Рабінович
3%
Надія Савченко
2.8%
Андрій Білецький
2.3%
Олег Тягнибок
2.3%
Володимир Гройсман
2.2%
Віктор Чумак
2.1%
Михайло Добкін
1.7%
Олег Ляшко
0.9%
Арсеній Яценюк
0.9%
Відповіло: 123996
Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/country/politics/poroshenko-vidpraviv-u-vidstavku-golovu-luganskoji-oblderzhadministraciji-547177.html

Як знищували ЗСУ любі друзі

Как ВСУ лишали боеспособности: Киевский научно-исследовательский институт судебных экспертиз представил данные о количестве вооружения

Данные обнародовали во время заседания парламентской ВСК для расследования фактов хищения в Вооруженных силах и подрыва обороноспособности государства

11:4021.11.2018
Фото из открытых источников

В Украине по состоянию на 1991-й год было 6,5 тыс. танков, 7,6 тыс. бронированных машин, 1,4 тыс. самолетов, 350 кораблей и 1272 ядерные боеголовки.

На начало 2014 года осталось 1436 танков при потребностях ВСУ в 3200 единицах; 2020 БТР-ов при необходимости иметь 4500 единиц, 158 боевых самолетов при необходимости 460 единиц и 849 боевых ракет при необходимости иметь более тысячи.

Такие данные сообщил директор Киевского научно-исследовательского института судебных экспертиз (КНИИСЭ) Александр Рувин во время заседания 20 ноября ВСК для расследования возможного хищения в Вооруженных силах и подрыва обороноспособности государства. Презентацию обнародовали на сайте Верховной Рады.

По информации Киевского научно-исследовательского института судебных экспертиз, с 2004 года количество танков в Украине уменьшалось, однако оставалось в пределах потребностей Вооруженных сил, однако уже в 2005 году стало меньше возможного минимума - их продолжали выводить из состава ВСУ и продавать.

Как изменялось количество танков в Украине с 1991 до 2013 годаКиевский научно-исследовательский институт судебных экспертиз

БМП и БТРы покрывали потребности украинских военнослужащих до 2004 года, а потом их было вдвое меньше, чем необходимо, с 2012 года же - даже меньше половины.

Как изменялось количество БМП/БТРов в Украине с 1991 до 2013 годаКиевский научно-исследовательский институт судебных экспертиз

Зенитных ракетных комплексов было недостаточно уже с 2001 года, а по состоянию на 2013-й имеющиеся ЗРК составляли менее четверти необходимого количества.

Как изменялось количество зенитно-ракетных комплексов в Украине с 1991 до 2013 годаКиевский научно-исследовательский институт судебных экспертиз

Когда Украина стала независимой, в стране было 1380 самолетов. Их было чуть больше 900 до 2004 года, просто на грани нужд ВСУ до 2009 года - 461 единица, однако в 2013 году - только 158 единиц.

Как менялось количество боевых самолетов в Украине с 1991 до 2013 годаКиевский научно-исследовательский институт судебных экспертиз

Напомним, 17 сентября 2018 года в украинском парламенте официально начала работу временная следственная комиссия по расследованию хищений в ВСУ. 112.ua разбирался с тем, что уже известно о хищениях в Вооруженных силах.

Ми вистояли! Україна вистояла! Вітаю зі святом нашої Гідності.

Сьогодні 21 листопада 2018 року збіглося багато важливих свят: найперше - свято Архистратига Михаїла і Десантно-штурмових військ України, а ще ми відзначаємо 5-річчя початку Революції Гідності.
Для мене важливим є відзначення дати 5-річчя Революції Гідності вже за самим фактом, бо ж могло і не бути цього свята, якби... Тому головним є те, що ми вистояли! Україна вистояла!



Я хочу відпочатку подякувати всій тій українській молоді, яка першою піднялася на захист своєї гідності, а вже потім, коли цих дітей побили сили спецназу за наказом влади, тоді піднялася вся свідома українська громада і звершила величну Революцію Гідності. Молодь була першою і на початку - єдиною в своїх протестах щодо грубого припинення процесу євроінтеграції України урядовою командою тодішнього Президента України Віктора Януковича. Дякую щиро всій українській молоді і вітаю зі святом Революції Гідності найбільше.



Наступним я хочу подякувати всім учасникам подій на Євромайдані від початку 21 листопада 2013 р. до його закінчення 20 лютого 2014 р. Всі ці люди - герої, що відстояли гідність особисту і країни.



Тепер я дякую всім учасникам бойових дій на сучасній українсько-російській війні на Сході України, які і зараз зі зброєю в руках і ризиком для власного життя відстоюють нашу свободу і право на гідність.



А тепер я дуже і дуже хочу подякувати діючому Президенту України Петру Порошенку, тому що він зробив просто неймовірне: втримав начисто зруйнованою армією і обкраденою державою підступну агресію дуже могутнього ворога - Російської Федерації.

Ще раз вітаю всіх зі святом 5-річчя Революції Гідності.


Богдан Гордасевич, м. Львів, учасник Євромайдану в Києві з 11 по 15 грудня 2013 року
11:49 21.11.2018


5-річчя Революції Гідності 21-го листопада

П'ять років після революції: на який протест здатні українці?
 20 листопада 2018, 12:50
Читать на русском
Олександр Радчукполітолог

Уже завтра в столиці очікуються урочистості з приводу п'ятої річниці з початку Євромайдану – мирної акції протесту, яка згодом переросла в справжнє вуличне протистояння, відоме під назвою Революція Гідності. Цього року на головній площі столиці знову з’явилися численні декорації, завдяки яким політики привертатимуть увагу людей до подій, які, фактично й привели їх до влади.

Залишається й багато скептиків. В суспільстві шириться розчарування та невдоволення. Причому, якщо раніше більшість незадоволених подіями 5-річної давнини були щирими прихильниками тодішньої влади та курсу на зближення з Росією, то зараз ситуація докорінно змінюється. Розчарування шириться саме серед самих активних учасників та прихильників Революції Гідності – мовляв, результати невтішні, протести не змогли вирішити ключової місії – зміни еліт.

Втім, заради справедливості мусимо зазначити, що саме різкі соціальні зміни в суспільстві не народжують нових еліт, а радше стають підґрунтям для їх появи. І зараз ознаки контрреволюції спостерігаються не лише завдяки дії зовнішніх чинників, але й є суто внутрішньополітичною проблемою українців. Ворогом ще зовсім не потужного українського громадянського суспільства дедалі частіше стають саме внутрішні стейкхолдери, де й на яких би посадах вони не перебували. Причому йдеться не лише про центральний рівень, але й про регіональний.

Залишається цікавим, чи здатні українці на системний масовий мирний протест. Що може стати приводом, що – рушійною силою, а також до яких наслідків він може призвести?

Джерела протестів

Наразі протести за своєю соціальною основою сильно дефрагментувалися. Єдиної рушійної сили немає, партійні організації виконують роль дуже елітарних «соціальних ліфтів», вхід для справжніх пасіонаріїв закритий. Водночас похід в українську політику залишається дуже дорогим задоволенням. І навіть якщо одиницям вдається потрапити до системи, особливого впливу на загальну ситуацію це не має.

Небесна Сотня Майдану: чи змінилася країна та які висновки слід зробити20 лютого Україна вшановує пам'ять Героїв Небесної Сотні. Про обіцянки Майдану через чотири роки, розслідування кривавих подій та подальший шлях України міркували разом з експертами.20 лютого 2018, 16:10

Ситуацію можна розглянути на прикладах двох сучасних політиків, які потрапили туди за дуже неоднозначних обставин, проте для подальшої своєї реалізації користуються саме ресурсами системи, а не широкою суспільною підтримкою.

Ідеться про народного депутата Мустафу Найєма, якого вважають таким собі «тріггером» Євромайдану. Та на зовсім протилежному боці – нинішній очільник Соціалістичної партії, одіознмй Ілля Кива. І в першому, і в другому випадку, попри суттєві відмінності в кар’єрі, в питанні досвіду та знань, інтелектуальних можливостях, по суті, обидва політики зараз користуються тими ж ситуативними можливостями, які стали доступними їм після подій Революції Гідності. І навряд чи кожен із них може опертися на бодай на якусь суттєву електоральну основу.

Наразі важливо констатувати, що жодне із соціальних чи економічних питань в Україні не здатне об’єднати українців для потужної акції протесту. Виходять лише ситуативні «групи інтересів», які інколи досягають свого.

Як доказ цих слів варто згадати ситуацію з підвищенням тарифів – за останні роки вони збільшилися в кілька разів. Утім, широких акцій протестів не відбулося – нещодавно мали лише кілька регіональних «газових бунтів», спричинених відсутністю опалення в мешканців кількох українських міст. Після того, як влада якось таки вирішила цю проблему, подальшого поширення протестних настроїв вдалося уникнути.

Те саме стосується «успішних» історій із вкладниками деяких збанкрутілих банків та активістами «АвтоЄвроСили». Так, вкладники банку «Михайлівський» таки досягли свого й частково отримали втрачені в ліквідованому банку кошти. Рух за «євробляхи» ще досі триває, й поки його можна назвати одним із найуспішніших «протестних кейсів», який об’єднав українців саме на економічному підґрунті.

Що ж стосується акцій за права людини, то вони залишаються найбільш пасіонарними за своєю суттю, однак найменш масовими. Так, переслідування активістів та вбивство громадської діячки Катерини Гандзюк не залишилося поза увагою всього суспільства. Втім, поки що жодна з акцій протесту, спричинених цією жахливою подією, не отримала широкої підтримки в суспільстві.

Межі революції

Згідно з останніми соціологічними опитуваннями, рівень протестних настроїв українців є невисоким. Так, за даними опитування, презентованого Центром Разумкова та Фондом демініціатив ім. І. Кучеріва у вересні цього року, майже 68% людей не бачать перспектив масових акцій протесту в своєму місті або вважають їх малоймовірними. Тоді як лише 4,3% українців впевнені, що такі акції протесту точно відбудуться, й 18,5% вважають, що вони, ймовірно, можуть статися.

Справа Гандзюк: активісти вимагають відставок Авакова та ЛуценкаГромадські організації вимагають піти у відставку генпрокурора Юрія Луценка і міністра внутрішніх справ Арсена Авакова через нездатність реформувати правоохоронну систему.5 листопада 2018, 17:40

Попри те, що більшість вимог Революції Гідності так і не були виконані або доведені до завершення, найголовніше, що вдалося чинній владі – задовольнити основну цивілізаційну вимогу, з якою виходили на протест українці. А це курс на європейський рівень життя та зближення з ЄС. Тут варто відзначити також, що в цьому процесі каталізатором була не лише Революція Гідності як соціальне явище, а протистояння з Росією, анексія Криму та військова агресія на Донбасі.

Якщо перераховувати всі вимоги Революції Гідності, то навряд чи можна назвати бодай одну, яка була задоволена на 100%. Навіть славнозвісний безвіз був реалізований лише після подолання серйозного спротиву системи. Такі вимоги, як люстрація, скасування депутатської недоторканності, реформа виборчої системи, повернення вкрадених грошей, встановлення та покарання замовників та виконавців вбивств активістів під час Революції Гідності, не були виконані навіть після 5 років, що минули з листопада 2013-го.

Усі інші зміни відбуваються попри величезний супротив системи. Українці втрачають час і можливості для організації справді успішної та комфортної для власної реалізації країни. І, як уже встигли переконатися за останні 5 років, війна – не єдине пояснення та причина всіх негативних процесів, що відбуваються в нашій державі.

Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»

Український «пірат» Віктор Губарев з Донбасу

Український «пірат» Віктор Губарев з Донбасу: Одіссея капітана Блада змінила моє життя




Віктор Губарев

Письменника, публіциста, історика Віктора Губарева російсько-українська війна і все що з нею пов’язано змусило переселитися з Донбасу на Львівщину, звідки родом його дружина. Він приїхав сюди не сам – привіз із собою піратів: вітрила напнуті у Пиратино!

Віктор Губарев народився у Сіверськодонецьку, мешкав з батьками у Рівному й Мелітополі, де закінчив середню школу, навчався у Донецькому університеті на історичному факультеті, захистив дисертацію з екзотичної теми про впливи піратських заходів на експансію європейців у Вест-Індії, викладав історію в школі і у виші, писав книги про відомих піратів – і вони виходили в серії «ЖЗЛ», перекладав та творив свої афоризми, які й поширюються завдяки влучному дотепному слову… Та сталася інша експансія, рани якої не так легко гоїти і про яку важко не думати, і саме вона спонукала переїхати чотири роки тому в село Пиратин на Радехівщині Львівської області, звідки походить дружина Віктора – Богдана, викладач української мови та літератури…

Нещодавно у книгарні «Є» Віктор Губарев прочитав цікаву лекцію про піратство і піратів для читачів, серед яких переважали юнаки й дівчата саме такого віку, яким був сам письменник і перекладач, коли (свідомо чи напівсвідомо) уже позначав коло своїх уподобань через… книгу.
 

– Це правда, що книга про піратські пригоди так на Вас вплинула в юні літа, аж скерувала до вибору професії?

– Повірте, мені в цьому пощастило. Колись я мріяв бути геологом, мандрувати і шукати корисні копалини (переважно золото, срібло, коштовні каміння); потім загорівся ідеєю поступити до Херсонської морехідного училища (бо там курсанти проходили практику на вітрильному судні «Товариш»), стати штурманом далекого плавання і, знову ж таки, мандрувати світами. Але у восьмому класі хтось із друзів «підсунув» роман Р. Сабатіні «Одіссея капітана Блада», і ця подія круто змінила усі мої плани й усе моє життя. Прочитавши про захопливі пригоди піратів Карибського моря, я захотів більше дізнатися про справжніх піратів, корсарів і флібустьєрів, про острів Тортугу і Генрі Моргана, про судна, зброю, спосіб життя та звичаї морських розбійників. Тобто від белетристики я перейшов до літератури іншого ґатунку: науково-популярних та наукових праць з історії піратства. Першими книжками про справжніх піратів, які я прочитав, були «Пірати Америки» А.О. Ексквемеліна та «Історія морського піратства» Я. Маховського. Потім перечитав майже все, що можна було знайти про піратів у наших бібліотеках, і вирішив вивчитися на професійного історика. Бо хто ж іще може бути дотичним до цієї теми?! До речі, за цю пристрасть друзі прозвали мене Френсісом Дрейком – на честь славетного британського корсара. Поступивши на історичний факультет Донецького університету, щороку писав курсові роботи з історії піратства, брав участь у студентських наукових конференціях, захистив дипломну роботу з історії англійських корсарів часів королеви Елізабет I Тюдор, а згодом – у 1987 році – і першу (на нинішньому пострадянському просторі) кандидатську дисертацію «Морський розбій та його роль у колоніальний експансії європейських держав у Вест-Індії в XVII ст.».

– Сміливе рішення навіть на ті часи, коли вже оголосили перебудову… Але від глибокого наукового вивчення піратства Ви перейшли до його літературної інтерпретації у текстах знаменитих зарубіжних авторів – з якого дива? Хотілося чогось іншого?

– До цеху перекладачів я потрапив вимушено. Коли почав серйозно займатися вивченням історії морського розбою, зрозумів, що мені не вистачає інформації: адже в СРСР книжок на цю тему майже не було, в наукових журналах про піратів теж не писали. Змушений був звертатися до іноземних джерел: книжки англійською, французькою, іспанською та іншими мовами можна було замовити через МБА – міжбібліотечний абонемент. Я замовляв потрібні мені праці, які присилали до університетської бібліотеки терміном на місяць (або у вигляді паперових книжок, або – частіше – у вигляді мікрофільмів), і старанно їх вивчав, конспектуючи фактичний матеріал в окремих зошитах. Звичайно, мусив озброїтися словниками та підручниками і самотужки вивчати іноземні мови. Це було і цікаво, і корисно. Відчував себе Колумбом, який відкриває для себе і співвітчизників terra incognita. Поступово зрозумів, що наші люди практично нічого не знають про реальних піратів і корсарів, задовольняючись міфами та неправдивими історіями про цих «лицарів абордажної сокири». Треба було наставити їх «на шлях істини».

– Чому пірати з їхніми звичаями та розбишацьким життям такі цікаві читачам?

– Мабуть, це пов’язано із закладеним у нас з дитинства потягом до пригод. Коли люди читають книжки, дивляться фільми про піратів або грають у комп’ютерні ігри на піратську тематику, вони ніби переносяться в інші світи та епохи, уявляють себе то на палубі розбійничої шхуни, то на далекому тропічному острові, де заховано величезні скарби. Романтика, еге ж!

– В деяких художніх творах про піратів згадуються піратські закони або правила поведінки. Наскільки це відповідає дійсності?)

– В книжках та фільмах про піратів намішано стільки міфів, що буває складно відрізнити правду від вигадок. Якщо людина не має знань про реальних піратів, корсарів чи флібустьєрів, не знає їхньої історії, способу життя, побуту та звичаїв, вона охоче вірить усьому, що їй підсовує ринок в яскравій обгортці. Але щодо існування у джентльменів удачі власних статутів, правил поведінки і звичаїв читач або глядач може не сумніватися. Сумніви можуть мати місце лише стосовно змісту згаданих правил та звичаїв. Деякі з них вигадані белетристами та фальсифікаторами піратських історій (наприклад, «чорний знак», покарання у вигляді «прогулянки по дошці» тощо), деякі існували в реальному житті (наприклад, обрання капітана на піратській раді). Свою місію якраз бачу в тому, щоб доносити до широкого загалу історично підтверджену інформацію про піратів різних епох та регіонів.

– І таки виникла спокуса самому написати піратський сюжет?

– Так, маю у своєму доробку два романи – «Ямайський флібустьєр» і «Череп на прапорі». Раніше вони виходили російською мовою, зараз хочу видати українською. Пропоную видавцям…

– Ви мали своє живильне середовище, що важливо і для наукової творчості, і для творчості будь-якої … А як складається зараз?

– Війна круто змінила звичний спосіб життя мільйонів людей. 2014 року ми змушені були переїхати на малу батьківщину моєї дружини Богдани – до села Пиратин на Радехівщині.

– Отож пірат потрапив до Пиратина…

– Діти зараз працюють у Львові, ми «господаримо» в селі. Богдана доглядає за братом-інвалідом, я допомагаю їй та займаюся своєю улюбленою справою: збираю матеріал, пишу книжки, перекладаю, інколи читаю у Львові лекції (з історії піратства, Великих географічних відкриттів та колоніальної експансії). Видавництво «Урбіно» планує тривале співробітництво – після «Острова скарбів» запланували підготувати до друку ще кілька цікавих книг про піратів та флібустьєрів. Отже, нудьгувати нема коли. Вітрила напнуті погожим вітром, і на всіх нас чекають нові пригоди і нові відкриття.

– Дякую Вам за Ваш оптимізм. Сподіваюся, що Ви у своїх афоризмах обіграєте: пірати – Пиратин… І цим прославите село на Львівщині.

Оксана Думанська, 
письменниця

Вакцинація рятує і ще нікого не вбила

Супрун заявила, що в Україні через вакцинацію не сталося жодної смерті
Новини » Суспільство    16.11.2018 - 15:02
Супрун заявила, що в Україні через вакцинацію не сталося жодної смерті
Фото: Уляна Супрун (РБК-Україна, Віталій Носач)

Водночас, через відсутність щеплення у 2018 році померло 15 людей

В Україні не зафіксовано жодної смерті через вакцинацію з 1991 року. Про це повідомляє РБК-Україна з посиланням на повідомлення у Twitter виконувачки обов'язків міністра охорони здоров'я України Уляни Супрун. 

Вона запевняє, що усі вакцини є безпечними. Крім того, за її словами, через відсутність щеплень у поточному році померли вже 15 людей.

"На нараді у Вінниці нагадала управлінцям про національну безпеку - вакцинацію. З 1991 року в Україні не сталося жодної смерті через вакцинацію. Через відсутність щеплення та загального імунітету лише у 2018 році померло 15 людей. Усі вакцини є і вони безпечні. Вакцинуйтесь!", - написала Супрун. 

Зазначимо, що раніше у Міністерстві охорони здоров'я (МОЗ) заявляли, що У 2017 році було зафіксовано 18 смертей, які співпали у часі із проведенням вакцинації. Проте, жодна з цих смертей не була пов`язана з вакцинацією. Всього у минулому році було проведено майже 1,4 млн щеплень.

Раніше РБК-Україна повідомляло, що на сьогодні в Києві можна пройти вакцинацію від грипу у 23 медичних закладах столиці. Вартість вакцин від грипу - 230 та 313 гривень.

Крім того, у Києві протягом останнього тижня на 5,6% зросла захворюваність на грип та гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ) і наразі кількість хворих за тиждень склала майже 12 тисяч. 

30