хочу сюда!
 

Татьяна

44 года, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 39-48 лет

Заметки с меткой «пірати»

Український «пірат» Віктор Губарев з Донбасу

Український «пірат» Віктор Губарев з Донбасу: Одіссея капітана Блада змінила моє життя




Віктор Губарев

Письменника, публіциста, історика Віктора Губарева російсько-українська війна і все що з нею пов’язано змусило переселитися з Донбасу на Львівщину, звідки родом його дружина. Він приїхав сюди не сам – привіз із собою піратів: вітрила напнуті у Пиратино!

Віктор Губарев народився у Сіверськодонецьку, мешкав з батьками у Рівному й Мелітополі, де закінчив середню школу, навчався у Донецькому університеті на історичному факультеті, захистив дисертацію з екзотичної теми про впливи піратських заходів на експансію європейців у Вест-Індії, викладав історію в школі і у виші, писав книги про відомих піратів – і вони виходили в серії «ЖЗЛ», перекладав та творив свої афоризми, які й поширюються завдяки влучному дотепному слову… Та сталася інша експансія, рани якої не так легко гоїти і про яку важко не думати, і саме вона спонукала переїхати чотири роки тому в село Пиратин на Радехівщині Львівської області, звідки походить дружина Віктора – Богдана, викладач української мови та літератури…

Нещодавно у книгарні «Є» Віктор Губарев прочитав цікаву лекцію про піратство і піратів для читачів, серед яких переважали юнаки й дівчата саме такого віку, яким був сам письменник і перекладач, коли (свідомо чи напівсвідомо) уже позначав коло своїх уподобань через… книгу.
 

– Це правда, що книга про піратські пригоди так на Вас вплинула в юні літа, аж скерувала до вибору професії?

– Повірте, мені в цьому пощастило. Колись я мріяв бути геологом, мандрувати і шукати корисні копалини (переважно золото, срібло, коштовні каміння); потім загорівся ідеєю поступити до Херсонської морехідного училища (бо там курсанти проходили практику на вітрильному судні «Товариш»), стати штурманом далекого плавання і, знову ж таки, мандрувати світами. Але у восьмому класі хтось із друзів «підсунув» роман Р. Сабатіні «Одіссея капітана Блада», і ця подія круто змінила усі мої плани й усе моє життя. Прочитавши про захопливі пригоди піратів Карибського моря, я захотів більше дізнатися про справжніх піратів, корсарів і флібустьєрів, про острів Тортугу і Генрі Моргана, про судна, зброю, спосіб життя та звичаї морських розбійників. Тобто від белетристики я перейшов до літератури іншого ґатунку: науково-популярних та наукових праць з історії піратства. Першими книжками про справжніх піратів, які я прочитав, були «Пірати Америки» А.О. Ексквемеліна та «Історія морського піратства» Я. Маховського. Потім перечитав майже все, що можна було знайти про піратів у наших бібліотеках, і вирішив вивчитися на професійного історика. Бо хто ж іще може бути дотичним до цієї теми?! До речі, за цю пристрасть друзі прозвали мене Френсісом Дрейком – на честь славетного британського корсара. Поступивши на історичний факультет Донецького університету, щороку писав курсові роботи з історії піратства, брав участь у студентських наукових конференціях, захистив дипломну роботу з історії англійських корсарів часів королеви Елізабет I Тюдор, а згодом – у 1987 році – і першу (на нинішньому пострадянському просторі) кандидатську дисертацію «Морський розбій та його роль у колоніальний експансії європейських держав у Вест-Індії в XVII ст.».

– Сміливе рішення навіть на ті часи, коли вже оголосили перебудову… Але від глибокого наукового вивчення піратства Ви перейшли до його літературної інтерпретації у текстах знаменитих зарубіжних авторів – з якого дива? Хотілося чогось іншого?

– До цеху перекладачів я потрапив вимушено. Коли почав серйозно займатися вивченням історії морського розбою, зрозумів, що мені не вистачає інформації: адже в СРСР книжок на цю тему майже не було, в наукових журналах про піратів теж не писали. Змушений був звертатися до іноземних джерел: книжки англійською, французькою, іспанською та іншими мовами можна було замовити через МБА – міжбібліотечний абонемент. Я замовляв потрібні мені праці, які присилали до університетської бібліотеки терміном на місяць (або у вигляді паперових книжок, або – частіше – у вигляді мікрофільмів), і старанно їх вивчав, конспектуючи фактичний матеріал в окремих зошитах. Звичайно, мусив озброїтися словниками та підручниками і самотужки вивчати іноземні мови. Це було і цікаво, і корисно. Відчував себе Колумбом, який відкриває для себе і співвітчизників terra incognita. Поступово зрозумів, що наші люди практично нічого не знають про реальних піратів і корсарів, задовольняючись міфами та неправдивими історіями про цих «лицарів абордажної сокири». Треба було наставити їх «на шлях істини».

– Чому пірати з їхніми звичаями та розбишацьким життям такі цікаві читачам?

– Мабуть, це пов’язано із закладеним у нас з дитинства потягом до пригод. Коли люди читають книжки, дивляться фільми про піратів або грають у комп’ютерні ігри на піратську тематику, вони ніби переносяться в інші світи та епохи, уявляють себе то на палубі розбійничої шхуни, то на далекому тропічному острові, де заховано величезні скарби. Романтика, еге ж!

– В деяких художніх творах про піратів згадуються піратські закони або правила поведінки. Наскільки це відповідає дійсності?)

– В книжках та фільмах про піратів намішано стільки міфів, що буває складно відрізнити правду від вигадок. Якщо людина не має знань про реальних піратів, корсарів чи флібустьєрів, не знає їхньої історії, способу життя, побуту та звичаїв, вона охоче вірить усьому, що їй підсовує ринок в яскравій обгортці. Але щодо існування у джентльменів удачі власних статутів, правил поведінки і звичаїв читач або глядач може не сумніватися. Сумніви можуть мати місце лише стосовно змісту згаданих правил та звичаїв. Деякі з них вигадані белетристами та фальсифікаторами піратських історій (наприклад, «чорний знак», покарання у вигляді «прогулянки по дошці» тощо), деякі існували в реальному житті (наприклад, обрання капітана на піратській раді). Свою місію якраз бачу в тому, щоб доносити до широкого загалу історично підтверджену інформацію про піратів різних епох та регіонів.

– І таки виникла спокуса самому написати піратський сюжет?

– Так, маю у своєму доробку два романи – «Ямайський флібустьєр» і «Череп на прапорі». Раніше вони виходили російською мовою, зараз хочу видати українською. Пропоную видавцям…

– Ви мали своє живильне середовище, що важливо і для наукової творчості, і для творчості будь-якої … А як складається зараз?

– Війна круто змінила звичний спосіб життя мільйонів людей. 2014 року ми змушені були переїхати на малу батьківщину моєї дружини Богдани – до села Пиратин на Радехівщині.

– Отож пірат потрапив до Пиратина…

– Діти зараз працюють у Львові, ми «господаримо» в селі. Богдана доглядає за братом-інвалідом, я допомагаю їй та займаюся своєю улюбленою справою: збираю матеріал, пишу книжки, перекладаю, інколи читаю у Львові лекції (з історії піратства, Великих географічних відкриттів та колоніальної експансії). Видавництво «Урбіно» планує тривале співробітництво – після «Острова скарбів» запланували підготувати до друку ще кілька цікавих книг про піратів та флібустьєрів. Отже, нудьгувати нема коли. Вітрила напнуті погожим вітром, і на всіх нас чекають нові пригоди і нові відкриття.

– Дякую Вам за Ваш оптимізм. Сподіваюся, що Ви у своїх афоризмах обіграєте: пірати – Пиратин… І цим прославите село на Львівщині.

Оксана Думанська, 
письменниця

Де поділися "грізні" сомалійські пірати? Відповідь кому цікаво.

З самого початку цієї історії це явище мене сильно дратувало. Ну дійсно, якісь мавпи з автоматами. Без армійської підготовки. Захоплюють кораблі та вимагають викуп. Мені завжди було очевидно, що цю проблему запросто можна вирішити полком спецназу приблизно. Але великі держави чомусь на це не йшли. Цікаво чому? Але знайшлась людина, яка на це пішла. Що з цього вийшло - у сюжеті.
Хто цікавиться темою - дивіться bravo




Вирішив зкачати на халяву музику? Лафа зкінчилась!

Зайшов сьогодні на сайт в надії підживитись чимось свіженьким і несподівано обломався .

                              

                                                                                         

Якщо коротко, то сайт заблоковано за рішенням державної влади РФ № 187-Ф3 або "антипіратській закон", "закон про довільне блокування". Тепер люди збирають підписи і щось там намагаються розблокувати.  

                                  Отакі вони ці космічні    віртуальні пірати . Не дай Бог нам такі "покращання".   

                                                                     фото: світ 24.


==========================================================================================================================                                                                 

Пірати карибського моря. На дивних берегах.

Якось мляво,нудно,не гостросюжетно. Таке враження,що фільм писали на швидкоруч,аби поскоріше видати на екрани. Попередні ж частини набагато захопливіші.

«На абордаж!» або піратські капітани на Форумі видавців у Львові

Львів незвичайне місто, у ньому досі оживає історія, проганяючи суєту і нагадуючи про таємничість життя. Тому навряд когось здивувало, коли вузькими львівськими вуличками до палацу Потоцьких прямували справжні пірати.

І мова не про достовірність костюмів, шаблі, кинджали і шпаги. Для людей, які живуть справжнім життям, а саме такими є учасники Львівського кінного театру «Сармати», історія втілюється не у видимих атрибутах епохи, а у відчутті своєї приналежності і зміні способу мислення, що, звісно, передається іншим і причаровує глядача.

Цього разу «Сармати» стали героями книги молодої дніпропетровської письменниці Наталії Дев’ятко «Карта і компас», піратськими капітанами і чарівниками. Іноді у жартівливому тоні, як то «А зараз вони на шпагах вирішать, хто сьогодні митиме посуд на кораблі! То краще той посуд викинути за борт!»; чи у цілковитій тиші кола, яке утворили відвідувачі форуму, львів’яни і гості міста, не вірячи, що запеклий бій між трьома капітанами створений для них, а не відбувається насправді, майстри з історичної реконструкції цілковито занурювали глядачів у світ сміливості і небезпечних пригод.

А тоді до людей виходила авторка, яка розповідала про відчайдушного піратського капітана Яроша Сокола та команду його корабля під чорними вітрилами (чорний колір як знак виклику усьому світу), страхітливу Імперію, безіменну і сіру, педантично збудовану Химерою, давньою майже безсмертною істотою, радником імператора і найрозумнішим та найнебезпечнішим з ворогів у світі пригод.

Костюмована презентація роману «Карта і компас» стала однією з яскравих подій на 18 Міжнародному «Форумі видавців у Львові». Книга є першою частиною пригодницько-фентезійної трилогії для дітей і дорослих «Скарби Примарних островів» (видавництво «Навчальна книга – Богдан», м. Тернопіль). Поява книги у такому жанрі доводить, що фентезі в Україні можна цікаво писати не лише на національну тематику, а звертатися до будь-якої епохи.

Вихід другої частини трилогії («Кохана Пустельного вітру») планується навесні 2012 року.

Незмінним девізом форуму видавців є «Amor librorum nos unit» (лат. «Любов до книг нас єднає»). Єднає не лише часи і країни, а й саму Україну. Ось коли по-справжньому можна побачити, що «Схід і Захід – разом».

До зустрічі на новому форумі! До нових книжок!

Фото - http://photo.i.ua/user/3783489/274767/

МіСія триває або... Вітчизна у небезпеці!... співтовариство)

______________________-

___________

-------

Тільки но герцог наладився читати листа від королеви, сталося те, що можна назвати словом зненацька, але щей плюс з утопічним віддтінком...

Вже близько від берега я побачив корабель, але то був навіть не кардингальський. До нас наближався піратський бріг!.. Про це виразно свідчила наявність чорного прапора з залишками кісток невідомого походження.

- Так.., це міняєплани.... Герцоге дочитаєте потім, зараз швидше хекайте до королеви. Поміч Вам з Англії вже не надійде. Ось королівський пропуск. Вас не зачеплять. А піратів на деякий час затримаю...

- Я джентельмен, я буду боротись з вами плечем до плеча...

- Не варто. Треба попередити королеву і збирати наші сили. Вона потребує Вашої допомоги і то негайно!..

- Ясно, але...

- Ніяких але! - гаркнув я на нього... - Ага, і от що, це Вам подарунок від королеви. - Я простягнув Бекінгему пакуночок.

- Що це?

- Таємниця її Величності...

Після того як курява за полопотілим герцогм вляглася (до слова він хороший бігун виявляється!) я почав очікувати нерівної сутички з аравою піратів.

На кількох човнах вони вже направлялись прямо до мене.

- А-р-р-р, а-р-р-р. Горобець вас усіх доканає, Горобець Вам покаже де раки зимують! - Почувся вереск з одного з човнів

- З десяток... - відмітив я, дістаючи шпагу...

- Ех! Прощавайте мадам О"Хара... прощавайте троянди...

 

Надалі події закрутились з величезною стрімкістю. Звісно поєдинок був завідомо приречений, якщо це можна було назвати поєдинком.

Хоча я вже й добряче вклеїв піратам з двох човнів, та з третього вискочила якась рижа тітка і, з оглушливим криком "Крезі рулить!" геть мене оглушила...

Отямився я вже на піратському кораблі, зв"язаний.

Якийсь юркий пірат, до якого всі звертались - Горобець, схоже головний, все прискіпувався до мене з питаннями про королеву і королівські скарби. Я уперто сопів і лишнього не патякав.

Тут до каюти влетів той, кого називали Дадж.

- Горобець! Ми вже обнишпорили те судно. Купка матросів. Вина по горло, тре тиждень глушити, щоб подужати! - Він задоволено реготнув і потер руки.

- Пити? Під час завдання?!Ти з глузду з"їхав! - Але певно зваживши потім на жалісливий погляд спантеличеногоДаджа, спокійніше вимовив, - ну, добре, першу перемогу тре відмітити... Скажи там всі! І мені принеси келишок.

- Ото зарази! -- буркнув я невдоволено - Вже святкуєте? Я он з ранку самого на дієті!

- А ти мовчи! - Заверещав до мене Горобець, і посміхнувся єхидно... Ми тебе голодом катуватимемо...

Я мало й свідомість н втратив... Хвилин з десять ми дивились один на одного. Йшла боротьба. Шлунок у мене вже почав танго витанцьовувати, потім щось схоже більше на брейк.

На палубі вже почали завивати пісні.

- Ось капітане! - Дадж, мов на крилах, влетів у каюту з цеберком... - Справжнє французьке винце!

я вже й білий прапор хотів викинути, але тут до мене дійшло!!! Залишалося тільки чекати.

Через півгодини вся команда піратів мирненько похропувала, наче малеча у дитячому садочку. Я подумки благословив кардинала. За мить, перерізавши мотузки об тесак, я вже звільняв матросів, з якими й почав плавання.

Завантаживши піратів в продирявлений корабель, ми, на їхньому фрегаті, на всіх парах вже неслись до берегів Англії, а серед ночі благополучно дістались у порт...

-----------

-----

-

З.Ы. ____ Горобцю тієї ночі приснилось повідомлення...

"- Ніяких смертей, чуєш? Жодних летальних випадків гравців! (пропоную додати у правила)

- Хто це?

- Хто-хто... Портос. У тебе корабель є  і команда бодренько відпочиває.

- Ар-р-р..."

-__--_--_-__-_