Загалом, як і будь-який фільм, "Аватар" можна як критикувати, так і захоплюватися. Але можна й спробувати знайти щось для себе... Цивілізація, її шлях у майбутнє... Зміни, які з неминучістю настають. Природа... Засіб або ж те, що є для нас нагальним як саме середовище існування. І справді, є чимало речей, з приводу яких можна довго міркувати... Аби відволіктися від буденності.
       Пропоную Вашій увазі кілька жартів, які мені також видалися дотепними та стосуються цього фільму.

       На сьогодні вже подібні питання не виникають, але:
- Вже дивилася "Аватар"?
- Чий???

        "Логіка військових дій" подекуди може бути доволі неоднозначною, та... Тут теж є цікаві міркування з приводу взаємин, які виникають між людьми:
       Фільм дуже хороший, якщо не докопуватися до логіки військових дій. Але насправді він ще і дуже глибоко філософський. Він розкриває перед нами дві найважливіші у світі речі:
1. Ніякі аргументи, ніяка логіка на жінок не діють. Змінити її точку зору може тільки насіння чарівного дерева ейви.
2. Навіть у інопланетних індіанців "рулить" той, в кого крутіший птеродактиль.

       Вибір "супутниці життя" для багатьох видається украй складним... Хоча: 
       Тепер, нарешті, справжні чоловіки напевно можуть знати, як правильно вибирати собі дівчину!
       Якщо вона захоче Вас убити, значить, вона саме Ваша!

       Життя, як і військові дії, буває доволі непередбачуваним:
       Командир загону проводив інструктаж: "Аборигени стріляють стрілами з нейротоксинами".
        Натомість практика підкоригувала ставлення бійців. Адже аборигени стріляють також і дерев'яними колодами, а там вже ті нейротоксини...

Цікавим гумором завдячую сайту "http://www.tramvision.ru".

  P.S. На малюнку можна побачити своєрідне біле "пір'я", яке є невеличкою літаючою коробочкою з насінням дерева "Willow Tree" й зветься "Woodsprite". Його можна прийняти за тварину, оскільки зазвичай воно літає у верхньому ярусі лісу... Згідно з офіційними відомостями.

  P.Р.S. Сам малюнок, який розміщено вище, мені вже давно кортіло показати знайомим. Разом з тим хочу подякувати пані  "Cнебаупала", серед матеріалів якої мені й довелося натрапити на нього.

 
Перевірений спосіб розриву стосунків:

наполягайте на тому, щоб усе було тільки по-вашому.

- Служба технічної підтримки "Merlin Inc" . Чим можу допомогти?
 
- Вчора я придбав у вас меч.
 
- Поздоровляю, сер, ви зробили чудовий вибір.
 
- Він не працює.
 
- Що означає - не працює?
 
- Він не рубає голову драконові.
 
- Ви прочитали інструкцію, сер?
 
- Благородний лицар не зобов'язаний вміти читати! Але мій зброєносець прочитав мені її вголос двічі.
 
- Ну добре, сер. Ви вийняли меча з піхов?
 
- Так.
 
- Це точно? Перевірте, будь ласка.
 
- Вийняв, кажу ж вам!
 
- Добре, сер. Тепер перевірте гостроту леза.
 
- Ой!
 
- Вам не слід було робити це пальцем, сер.
 
- До чого тут палець? Я зробив це язиком! Я завжди перевіряю так гостроту страв.
 
- Розумієте, сер, меч влаштований трохи інакше, ніж страви, які ви куштували під час обіду. Термін "гострота" має тут значення...
 
- Не морочте мені голову! Я не зобов'язаний розбиратися у ваших технічних термінах. Я користувач, а не фахівець із заліза. Краще скажіть, чому він не працює!
 
- А раніше він працював?
 
- Не знаю, я купив його тільки вчора!
 
- Добре, сер. Ви що-небудь робили з ним?
 
- Ні!
 
- Ви упевнені в цьому?
 
- Ну, я тільки вийняв його з піхов.
 
- Ви не намагалися гострити його самостійно?
 
- А це б з чого?
 
- Вам краще знати, сер. Можливо, ви намагалися встановити на нього нові закляття?
 
- Ні, я користуюся стандартними, які постачаються разом з мечем!
 
- Можливо, це порча, сер? Як давно ви оновлювали вашу святу воду?
 
- Тільки позавчора залив свіжу версію!
 
- Зрозуміло, сер. Тоді подивіться, чи немає поблизу неекранованих джерел чорної магії? Вони можуть створювати перешкоди в роботі меча.
 
- Які ще джерела, я в пустелі!
 
- Не потрібно нервувати, сер.
 
- Я не нервую, хай йому біс!
 
- Тоді чому ви так важко дихаєте?
 
- Тому що за мною женеться дракон.
 
- А, тож, дракон поблизу?
 
- Так, він вже зовсім поряд!
 
- Чудово, сер. Передайте йому трубку.
 
- А якщо він відкусить мені руку?
 
- Даруйте, сер, але медичні проблеми поза нашою компетенцією.
 
- Наступного разу я купуватиму меч в "Morgana Ltd" !
 
- Ну добре, сер. Опишіть хоч би, як виглядає дракон.
 
- Ну, він такий зелений, з вусами.
 
- Зрозуміло. З цього потрібно було починати, сер. Це неліцензійний дракон, китайська підробка.
 
- І?
 
- Прочитайте ліцензійну угоду, сер. "Merlin Inc" не гарантує сумісність з несертифікованими пристроями.
 
- І що мені тепер робити?
 
- Не користуватися надалі дешевими "no-name" драконами, сер.
 
- Схоже, це він зараз мною скористається! А-а-а! Ні-і-і! А-а-а-а-а!.
 
- Сер? Сер, з вами все гаразд?! У будь-якому разі, компанія "Merlin Inc" дякує вам за співпрацю!

Дефекти, які ми бачимо в інших, у більшості випадків - наші власні.

P.S. Розумію, що багато хто хотів би ознайомитися з продовженням пригод Рейлі та Мерфі, але час має свої специфічні властивості. Опрацювання цієї оповідки було порівняно нетривалим, тож покищо опубліковано саме її.  У будь-якому разі, я маю намір продовжувати написання "Ірладської" серії (але з часом).

З оригінальним текстом оповідки можна ознайомитися на "http://porz.org.ua".

Малюнком із зображенням дракона завдячую сайту http://www.nch.com.tw/data.php?id=21054&ch=16 .

Вигляд з космосу затоки та доків у місті Гелвей (Galway City).

Транспортування (останній етап)

       Рейлі відчинила двері й сіла в автомобіль. Авіапереліт видався їй доволі приємним. Вантаж, який вони з Мерфі супроводжували на “приватному” літаку, вдалося допровадити без будь-яких перешкод. Особливо з боку ірландських митних органів. Але…
       В одній невеличкій фірмі поруч з аеропортом Дубліна (яка займалася "бюджетними" автомобілями) довелося взяти в оренду досить пристойний седан. У  подорожі країною Рейлі та Мерфі мав супроводити колега на ім’я Сід. На вигляд доволі молодий чоловік з впевненим поглядом та безпосередніми манерами.
       Як з’ясувалося, значна частина вантажу, беручи до уваги порівняно великі габарити, повинна була прибути до Ірландії морем. Неподалік від берегів країни корабель з різними агрегатами для нарощування виробництва віскі мали зустріти місцеві партнери та спробувати вивантажити хоча б частину з того, що було на борту. Проте несприятлива погода завадила цьому. Тож корабель мав причалити в Ірландському порту. Для зручності було обрано Гелвей.
       Начальник місцевої поліцейської дільниці мав деякі ускладнення, адже нещодавно (і доволі несподівано) його дружина розпочала процес щодо розлучення. Звичайно, це не обійшлося без претензій матеріального характеру. Разом із тим розлучення вимагало доволі значних витрат на послуги юридичного характеру (як відомо, вони зазвичай не вирізняються дешивизною). Разом із тим головний докер вже протягом тижня перебував у відпустці, а його заступник був давнім другом поліцейського.

Вечір того ж дня

       З океану віяв  порівняно слабкий прохолодний вітер, але відчувалася його неосяжна сила, яка нещодавно вирувала під час негоди. Запах солоної води та викинутих на берег водоростей, що вже  встигли залежатися, викликали різні спогади. Моросив дощ, але Рейлі та Мерфі не відчували будь-яких незручностей. З’явилося кілька вантажівок та ірландці на власних авто, які й повинні були безпосередньо зайнятися багажем.
       Перша неприємність трапилася тоді, коли вони розвантажували сусідню яхту. Її  капітан швидко пояснив їм, що в нього немає нічого, що було б настільки габаритним, аби зацікавити їх. Мерфі, вбачаючи відсутність вантажників, зателефонував містеру О’Каллаґану,  й той з ентузіазмом виправив помилку.

Кілька годин потому

       Дві машини, які їхали вздовж доків, зненацька зупинилися неподалік від автомобіля, за кермом якого був Сід і до якого саме прямували Мерфі та Рейлі. Відчуття небезпеки посилилося. За кілька секунд у руках водіїв та їхніх пасажирів з’явилася зброя. Натомість реакція Мерфі та Рейлі не підвела їх. Сід також виявився непоганим компаньйоном, відкривши по противнику загороджувальний вогонь з автоматичного пістолета-кулемета. За кілька десятків секунд стрілянина вщухла й нападники миттєво зникли в темряві. Хоча на місці лишилося бите скло, а орендований автомобіль з очевидністю потребував ремонту.
       Цей інцидент примусив вантажників поквапитися, адже звуки стрілянини могли привернути увагу сторонніх, а ті, в свою чергу, могли викликати поліцію. Разом із тим додаткових причин для хвилювання не було, оскільки ніхто не постраждав.
       Корабель мав залишити доки тієї ж ночі. Мерфі та Рейлі мали заночувати у родичів містера О’Каллаґана (Мерфі заснув у вітальні перед телевізором). Натомість Сід повинен був зупинитися в їхніх сусідів як американський турист. Вони саме здавали кімнату.

Ранок наступного дня

       Місіс Фіннеґан виявилася напрочуд привітною жінкою в літах. З нею було доволі приємно спілкуватися, сидячи за чашкою чаю. Вона розповіла Рейлі, що її чоловіка немає вдома. Він мав проблеми зі здоров’ям, тому ліг на кілька днів у лікарню. Загалом, останнім часом її життя було монотонним. Старший син працював на державній службі в Дубліні. Він вже мав двох дітей. А молодший поїхав “підкорювати” Англію. Йому пощастило влаштуватися на роботу до крематорію, де йому, за висловом місіс Фіннеґан, “навіть платили за спалювання англійців”.
       Розпитуючи Рейлі про її життя з Мерфі, оскільки, як вона вважала, їм тільки нещодавно довелося одружитися (це вигадали для виправдання історії про “подорож Ірландією”), жінці закортіло дізнатися про першу зустріч “молодят”. Рейлі змогла тільки відказати:
- О… Він просто прийшов до мене додому й впав до моїх ніг!!!
Натомість місіс Фіннеґан стримано поміхнулася:
- Можу тільки уявити, як Ви протираєте підлогу.

             

P.S. Усе наведене вище є витвором фантазії. Хочу також висловити подяку вельмишановній пані "Rizhenko Tany" за допомогу в редагуванні матеріалів цієї "Шпигунської серії". Будь-які збіги з реальними іменами, подіями, фактами є випадковістю. Автор не прагнув будь-кого образити або ж якось зашкодити будь-чиїй репутації.

P.P.S. Також прошу не виявляти надмірної прискіпливості щодо моєї оповідки. Але разом з тим дуже вдячний Вам за те, що навідалися до блогу.

P.P.P.S. У зв'язку з деякими об'єктивними причинами в мене не скоро вийде написати продовження, тож прошу зважати на цю обставину у разі виникнення якихось зауваження з приводу обсягу цього епізоду. Якщо ж бажаєте аби я потім надіслав Вам запрошення, - залишайте коментарі до цієї замітки.

Також Ви маєте можливість ознайомитися з епізодами << 2 >> та << 4 >>.

Мета тренувань - підтягувати ослаблене,

укріплювати тіло та шліфувати дух.

Уесіба Моріхей

Трішки  роздумів

       Рейлі відчувала втому. Протягом останнього тижня їй довелося проїхати доволі велику відстань. Кілька перельотів через океан теж давалися взнаки. Вона не почувалася розчарованою, але емоції начебто полишили її. "Параліч емоцій"… Цікава назва, якою користуються психіатри, але в декого може викликати хіба що… Рейлі посміхнулася.

Вечір того ж дня

       Беручи до уваги звіт, наданий керівництву  Управління після всебічного обстеження стану здоров’я Рейлі, а також  її не останню роль при налагодженні дружніх взаємин з однією "бойовитою організацією", вони прийняли рішення тимчасово дати їй завдання "розібратися в системі тренувань" майстра бойових мистецтв. Він протягом багатьох років виховував нові покоління учнів у власній школі в Японії (хоча досі не викликав інтересу в "керівних осіб").

       На Рейлі  очікував черговий авіапереліт…

       Натомість,у цей час Мерфі в головному офісі намагався  розібратися у  тонкощах транспортування до Ірландії усього обумовленого угодою начиння, що вимагало якнайретельнішого підходу (хоча він також сподівався на нові зустрічі за склянкою у гарній компанії).

Тиждень потому

       Майстер виявився набагато тактовнішим, аніж очікувала  Рейлі. Якось, коли вона заснула під  час занять, він чемно переступив через неї та попросив вибачення (хоча натомість довелося вислухати оповідку про майстра Сайєн Шоку, який не менш чемно поводився з власними учнями). А загалом, її відпочинок, що чергувався з тренуваннями та заняттями (при доволі непоганій попередній підготовці), був цілком задовільним.

       Кілька  разів їй доводилося навідуватися до місцевого офісу Управління, задля отримання подальших інструкцій та аби надіслати свої звіти керівництву. Офіс розташовувався в індустріальній зоні міста й був оточений старими занедбаними будівлями, аби не привертати зайвої уваги сторонніх. Історична забудова (що мала технічне призначення, слугуючи колись фабриками та невеличкими заводами) викликала певне почуття якогось відсторонення від реалій сьогодення. Здавалося, що ти їдеш на сучасному автомобілі у іншому часовому вимірі…

       У пам’ять  Рейлі врізався кумедний випадок, коли в майстра не викликали захоплення її результати, що вона їх продемонструвала на невеличких змаганнях, проведених серед  таких, як і вона початківців. Її результати були найкращими, але це не спричиняло захвату в майстра. На питання він лише зауважив, що вона не бачить мети… Хоча… Що ж і справді є метою?

Місяць потому… Ранок

       Самопочуття було більш-менш нормальним, але ще так хотілося залишитися й нікуди не їхати. Перефразовуючи відомий вислів, в Рейлі кермо було якраз десь поруч. Ранковий виїзд із міста до Даллеса. Надалі слід було знову летіти до Ірландії, супроводжуючи "спеціальний" вантаж. Очікувалися нові переговори. Мерфі, як йому і належить, навряд буде розчарованим, адже стосунки з "партнерами" були настільки чудовими, що після "нічних посиденьок" сильний сон навалювався трохи чи не на кожного, хто був там присутнім…

       Хоча… Наслідки для кожного могли бути доволі специфічними. Рейлі подібна  перспектива не захоплювала, й вона воліла вже під ранок допомагати Мерфі "приводити до ладу власні думки"…

       … І  це їй вдавалося.

                       

P.S. Усе наведене вище є витвором фантазії. Будь-які збіги з реальними іменами, подіями, фактами є випадковістю. Автор не прагнув будь-кого образити або ж якось зашкодити будь-чиїй репутації.

P.P.S. Також я не маю на меті вигравати конкурс (або ж боротися за приз), тож прошу не виявляти надмірної прискіпливості щодо моєї оповідки. Але разом з тим дуже вдячний Вам за те, що навідалися до мого блогу.

P.P.Р.S.  Хочу також висловити подяку вельмишановній пані "Rizhenko Tany" за допомогу в редагуванні матеріалів цієї "Шпигунської серії".

Також Ви маєте можливість ознайомитися з іншими епізодами:

 << 1 >> та << 3 >> .

Несподіване відрядження

       Розвідувальне управління вирішило з'ясувати, як саме контрабандна вогнепальна зброя зі США потрапила до “ІРА” (“IRA” ) в Ірландії. Вони дізналися, що її транспортували через місто Краннаґ (Crannagh). Тож туди для проведення  розслідування й направили агента Мерфі.
       Кожного понеділка об одинадцятій годині він надсилав закодований проміжний звіт. Першого понеділка він повідомив, що зустрів деяких людей, стосовно  яких у нього виникли підозри щодо їхнього  членства в ІРА. Другого понеділка він повідомив, що з'ясував, де знаходиться місце зустрічі ІРА. Третого – що він має певність відповідно до деяких підтверджених членів ІРА і що скоро вони зведуть його з чільниками організації. Але наступного понеділка жодного повідомлення не надійшло. Так само, як  і того, що настав за ним.
       Тож служба розвідки вирішила відрядити в Ірландію Рейлі, аби з’ясувати, що сталося з Мерфі. Прибувши у пункт призначення, жінка одразу ж пішла в таверну  і спробувала зазнайомитись із барменом.
       Відчувши приязнь бармена, запитала в нього, де можна знайти Мерфі.
 "Що ж, -  відповів бармен, - якщо ви хочете знайти Мерфі-констебля, то йдіть до автостради, поверніть ліворуч і пройдіть 4 квартали до поліцейського відділку".
       Рейлі зрозуміла, що це був не її Мерфі. Вона описала докладніше  зовнішність чоловіка, котрого їй потрібно було знайти.
       Бармен сказав:
"О, здається він схожий на Мерфі-фермера. Добре, тоді  прямуйте по Болотяній Вулиці вниз, далі – пагорбом до околиці міста, повернете праворуч і тоді 2 милі прямо ".
       Рейлі знов зрозуміла, що це не є потрібна їй людина. Вона терпляче пояснила, що її Мерфі  приїхав із Америки приблизно 5 або 6 тижнів тому.
 "O, - відповів бармен, - то ви шукаєте Мерфі-шпигуна".

Тиждень потому…

     Це діялось десь опівдні. На автобусній зупинці було чимало людей. Серед них була доволі стильно одягнена дівчина років двадцяти п’яти. На ній були капелюшок, плащик та  рукавички. Однак  вигляд вона мала таки досить серйозний. На зупинку підійшло кілька молодиків, не надто обтяжених як  інтелектом, так і будь-якими уявленнями щодо моралі. Вони на всю реготали, дудлили  пиво з пляшок та лаялись на чому  світ стояв. Звісно, побоюючись цих хлопців, присутні мовчали. Але тут один з-поміж них спромігся  образити дівчину. Не просто штовхнув або обізвав, а плюнув на капелюх. Вона, не довго думаючи, відкинула його подалі. Але натомість одразу витягнула з-під плаща SIG P228. Кілька пострілів дуже швидко пролунало у напруженій атмосфері. Ніхто з-поміж нахабних молодиків більше не піднявся, хоча надалі стало відомо, що одному з них пощастило вижити. Дівчину так і не знайшли.

Вечір наступного дня

      Літак здійснив посадку в Даллесі… На Мерфі та Рейлі вже очікували співробітники Управління розвідки. Адже їх мали негайно доправити на розмову з відповідальним працівником. За складних умов їм вдалося налагодити близький  контакт із керівництвом ІРА. Доправлена в Ірландію зброя мала так само повернутися до США контрабандою, але натомість було потрібно створити умови для поставок обладнання в цю країну з метою нарощування виробництва віскі (хоча містер О’Каллаґан наполягав також на кількох контейнерах горілки)…
      Адже що може бути важливішим для справжніх ірландців?

P.S. Усе наведене вище є витвором фантазії. Будь-які збіги з реальними іменами, подіями, фактами є випадковістю. Автор не прагнув будь-кого образити або ж якось зашкодити будь-чиїй репутації.

P.P.S. Також я не маю на меті вигравати конкурс (або ж боротися за приз), тож прошу не виявляти надмірної прискіпливості щодо моєї оповідки. Але разом з тим дуже вдячний Вам за те, що навідалися до мого блогу.

З продовженням Ви маєте можливість ознайомитися на http://blog.i.ua/community/1307/421158/.

- Хочеш казку на ніч? Ти ж знаєш, що мама може краще, ніж я. О, ну гаразд, гаразд! Якщо ти наполягаєш...

 

Як думати можу я, 

 Що сни лише сни!

З японської поезії

            "Про що ж тобі розповісти? Знаменитий Гарі Поттер? Ну ні, мені здається, тобі більше сподобається історія про іншу людину, набагато могутнішу і сміливішу дівчину. Її звали... Гм... Принцеса Міа. І вона була найкращою відьмою у свої 17. Вона зробила неможливе... Вона приручила дракона.

         Ні, дракон - він, по суті був людиною. І їй частенько доводилося знаходитися поруч з ним. Чи розумієш, та людина, Дракон, він був майстром зіль і відчайдушно потребував помічника для одного дуже складного зілля. А Міа єдина з-поміж однолітків була досить розумною і досвідченою, щоб допомогти йому. І Альбус Дамблдор. О, це був дуже добрий і хороший маг. Так от, Альбус Дамблдор не міг запропонувати Драконові нікого іншого. Дракон, звичайно, відмовився від такого помічника, але, не дивлячись ні на що Принцеса стала кожен вечір приходити до  його... Хм... Печери і допомагати йому, хоча Дракон був дуже грубий з нею і увесь час лаявся.

          А відбувалося усе це за часів Темного Лорда. Так, мила, це був поганий дядько, я тобі вже розповідав. Так от, прекрасна Принцеса і Дракон повинні були придумати зілля, яке допомогло б боротися з наслідками дуже страшного закляття. Це була довга і складна робота, і весь цей час Дракон дуже погано ставився до Мії, але врешті-решт зрозумів, що вона не піде яким би зухвалим і жорстоким він не був, але не міг з цим змиритися. А ще вона ніколи не плакала. Розумієш, адже він був її учителем і раніше у нього не раз виходило змусити її плакати. Але останній раз він бачив її сльози, коли їй було 14. Він сказав їй тоді, що вона жахлива замазура, хоча вона насправді була красунею. І відтоді він не бачив, щоб Принцеса плакала.

           Одного дня Дракона дуже сильно поранили, і Принцеса допомогла йому вижити. Вона перенесла його в лікарняне крило, і коли Дракон нарешті опритомнів, він побачив її в кріслі поряд з його ліжком. Поки вона спала, Дракон дізнався у чаромедика, що Принцеса провела тут цілий тиждень, не відходячи від його ліжка. Вона була увесь час тут, і навіть прогуляла уроки, хоча й любила вчитися більше всього на світі. Що, мила? Так, я знаю, що ти теж любиш вчитися. це тому що твоїм батькам теж дуже подобається навчання.

           І ось, після того, як Дракон усе це з'ясував, він вирішив більше не грубити дівчинці і вони стали дружити. Усі її друзі думали, що вона з'їхала з глузду, оскільки почала дружити з Драконом, але їй було все одно. Так, сонечко, вона була хорошою подругою. Сподіваюся, в тебе теж будуть такі друзі, коли ти підеш до школи.

           І все ж таки, з Драконом сталася страшна річ - він закохався. Закохався в Принцесу, а це було дуже погано, тому що усі знають, що дракони і принцеси не можуть закохуватися один в одного. І він нічого їй не сказав. А потім усе стало ще жахливіше - злий чаклун, Темний Лорд сказав Драконові, що збирається вбити Принцесу, тому що вона була хорошою і не подобалася Темному Лордові. Але злий чаклун не знав, що Дракон любить принцесу, і коли прийшов її вбивати, не чекав, що Дракон стане її захищати. І Темний Лорд вирішив убити Дракона, але тут з'явилася Принцеса зі своїми друзями і змусила злого чаклуна зникнути назавжди.

           І Дракон пішов, залишивши Принцесу святкувати з друзями, адже Темного Лорда більше не було, і Принцесу не потрібно було від нього захищати. Але дуже скоро Принцеса знайшла його сама. Вона сказала йому, що хоче розповісти секрет, але боїться, того, що їй на це скаже Дракон. А Дракон сказав, що смішно боятися його, простого Дракона, коли вона стояла віч-на-віч з Темним Лордом і не боялася. А тепер ось боїться того, що скаже їй Дракон, її друг. Принцеса подивилася на Дракона і сказала, що любить його усім серцем. А Дракон сказав, що теж любить її, і вони поцілувалися. І доки вони цілувалися, з Дракона спала луска і він став зовсім не драконом. А знаєш, що сталося потім? Правильно, вони одружилися і жили довго і щасливо. А тепер засинай, моя маленька принцеса, татусь любить тебе".

            Герміона посміхалася, дивлячись як чоловік вкладає їх п'ятирічну дочку у ліжко й гасить світло. Помітивши її, він запитально підняв брови й  посміхнувся.

- Так-так, Северус, ось вже й не думала, що настане той день, коли великий і жахливий професор зіллєваріния розповідатиме маленькій дівчинці казку на ніч.

- Та я і сам на це не сподівався... Я люблю тебе, Міа.

- Я теж тебе люблю, Дракон.

Також Ви маєте можливість ознайомитися з цим твором на сайті http://www.snapetales.com/index.php?fic_id=3764

Хочу також подякувати пані "_Veselka_ " за чудовий кліп, музику до якого було використано при оформленні цієї замітки.

Дякую, що зазирнули. )

А чи давно Вам самим доводилося розповідати казки? )))

Не могла не поділитися з Вами побаченим на Дурдомі --->

Янукович назвав його "українським, російським поетом".

А хто таки, насправді, Антон Чехов?  

>>>}}}    {{{<<<

Цей випадок, що стався кілька  років тому, й досі ходить на
N-му підприємстві у вигляді оповідки.

         Сама історія. Поїхали від підприємства кілька чоловіків до міста на трьох "Газелях". Дві порожні, одна завантажена дитячими калейдоскопами. Такі картонні трубочки зі скельцями і дзеркалами. Рано вранці при під'їзді до міста - пост ДАІ - перевірка вантажного транспорту. Порожні пройшли швидко, й стали осторонь, очікуючи на третю. Молодий "даїшник", бачить, що машина навантажена й відправляє водія до даїшної будки аби той поспілкуввся з офіцером.

         "Картина маслом"... До будки заходить водій (вага кг за 100, практично лисий чорні треники, чорна шкіряна куртка), віддає даїшнику документи. Той не дивлячись в папери:
- Ти хто?
- Водій.
         Тут же заходить супроводжуючий (дещо худіший порівняно з водієм, стрижений майже налисо, чорні джинси, чорна шкіряна куртка). Офіцер:
- А ти хто?
- Експедитор.

         Не дивлячись в папери, з сарказмом, розтягуючи слова:

-  І ВЕЗЕТЕ ВИ ДИТЯЧІ  ІГРАШКИ.

         Згадуючи як даїшник вибігав подивитися вантаж, в'їжджали до міста вони вже несонні і веселі.

 P.S. Дуже вдячний, що зазирнули.  Хочу лише додати, що вже давно хотів вивісити цю історію, але відволікався на інші теми... Сподіваюся, що Вам теж сподобалося... 

P.P.S. Колись мені довелося натрапити на цю розповідь на одному гумористичнму сайті, і вона мене дуже зацікавила. Також я там натрапив на підбірку "водійських карикатур" (одну з яких використано тут вгорі для оформлення). 

 
Така, безумовно талановита, але досить далека від національного спрямування людина як Сергій Поярков, констатувла очевидне:
"...поверьте мне, легкая ностальгия по Виктору Андреевичу начнется уже через пару месяцев. Она будет крепнуть, и крепнуть, пока не станет почти всенародной.
     И это причина в первом туре отдать голос именно за этого кандидата. Из всех претендентов он единственный хоть что-то делал бесплатно..."