О сообществе

Товариство покликане об’єднати усіх кіноманів i.ua
Вид:
краткий
полный

Кіно вино і доміно

На свободі і вдома...

Оце проти ночі згадала Рафаїла Ароновича Нахмановича - і знайшла в Інтернеті фотку, коли режисер знімав фільм "Віктор Некрасов. На Свободі і вдома". Я працювала асистентом режисера.



На сайті Пам*яті Віктора Некрасова ці світлини згадуються у спогадах Рафаїла Ароновича про письменника, з котрим він дружив.


Крім того, на сайті повідомляється, що ця фотографія з книги Нахмановича Р. А. «Возвращение в систему координат, или Мартиролог метека».

життя прожити - поле перейти

  • 27.01.17, 17:16

Нещодавно наснилася мама, сказала, що на небі…

і буквально два чи три дні думаю – що Земля – це проміжний вокзал, куди народ  приходить, проживає життя і йде геть – вмирає… (якось в якомусь оскарівському фільмі про кохання двох чоловіків була фраза – майбутнє - це смерть…)

думаю, що відбувається так: людина помирає, її зустрічають, а тоді вона йде далі… адже всі помирають, це не ритуал, це не якийсь виняток із правила – це закономірність, отже, ми розраховані на те, щоб жити і померти, а потім іти  далі…

фільм "Непорочні!", знайшла рецензію

  • 22.10.16, 22:48
«Невинные»
 
"Niewinne" w reżyserii Anne Fontaine, fot. Anna Włoch/Aeroplan Film/Kino Świat«Невинные» режиссера Анн Фонтен, фото: Анна Влох / Aeroplan Film / Kino wiat

Прекрасно сыгранный фильм Анн Фонтен – это эмоциональная история о столкновении веры и неверия, а также о польской истории, увиденной с женской перспективы.

1945 год. В небольшом, разрушенном военным лихолетьем монастыре живет несколько сестер. Однажды одна из послушниц выбирается за стены обители, чтобы привести врача из близлежащего госпиталя, работавшего под эгидой французского Красного Креста. Медик нужен беременным монахиням, которые девять месяцев назад были изнасилованы советскими солдатами. На помощь приходит сотрудница Красного Креста Матильда (Лу де Лааж) – молодая французская коммунистка и врач.

Фонтен показывает встречу монахинь и Матильды как столкновение двух совершенно разных систем. Первые представляют собой мир веры, а молодая врач — мир науки. Монахини давали обет, что никому не позволят касаться своих тел, а для Матильды тело – предмет изучения. Если для врача жизнь человека превыше всего, то для игуменьи (Агата Кулеша) важнее спасение души и монастырский устав.

 

 

Есть нечто парадоксальное в том, что в последние годы наиболее талантливые фильмы о религии снимаются в светской Франции. Никто сегодня так смело не говорит о поисках Абсолюта, как философ кинематографа Брюно Дюмон, которого за«Хадевейх» и «Вне сатаны» в Польше заклеймили бы за кощунство. И мало кто смог так тонко коснуться сути веры, как это сделал Ксавье Бовуа в «Людях и богах» — фильме о монахах, убитых во время войны в Алжире (во Франции этот скромный фильм посмотрели более 3 млн зрителей).

В «Невинных» Анн Фонтен идет по пути, проложенному этими двумя режиссерами (а также такими классиками, как Карл Теодор Дрейер и Робер Брессон), и задает важнейшие вопросы: что такое вера, где находится ее источник и ее границы, может ли вера в вечную жизнь быть важнее жизни земной.

Наиболее сильно в фильме акцентируется конфликт телесного с духовным. Режиссер«Невинных» показывает, как война девальвирует значение жизни. В одной из сцен фильма беспризорные дети играют на деревянном гробе, стоящем на больничном дворе. Смерть стала для них обыденностью, они с ней освоились. Значит ли, что из-за этого жизнь имеет меньшую ценность? Или смерть становится не столь окончательной? Это очередные вопросы, которые задает Фонтен. И задает следующие, на которые — к счастью — не дает ответов.

Сила этого фильма в том, что автор не ищет легких путей. В споре между наукой и верой режиссер остается беспристрастным: не занимает атеистическую позицию, что превратило бы «Невинных» в очередную историю о внутрицерковных репрессиях, но и не витает в теологических высях. Она сохраняет дистанцию — с расстояния видится лучше. 

Философские вопросы приближают картину Фонтен работам Дюмона или Бовуа. А отличает от них кинематографическая форма (хотя оператор фильма «Невинные»Каролин Шанпетье отвечала за камеру на съемках «Людей и богов»). Драматургия здесь важнее эстетики: «Невинные» оказываются фильмом, рассказанным «по-божески». Автор «Коко до Шанель» переплетает истории польских монахинь и французского врача, умело нагнетая при этом напряжение и понимая, когда это напряжение нужно разрядить юмористическим акцентом.

Еще до польской премьеры «Невинных» со стороны Католической церкви зазвучали голоса, обвиняющие польско-французскую ленту в фальсификации истории и утверждающие, что описанные события совершенно определенно не имели места ни в одном из монастырей польских бенедиктинок. Оснований не верить этим комментариям у нас нет. Однако их появление — свидетельство непонимания сущности фильма Фонтен. «Невинные» — не исторический документ и не попытка дать оценку какой-либо институции. В нем отсутствует обличительный тон, характерный для многих фильмов о Церкви, нет черно-белой истории о демонической настоятельнице и ее бедных забитых овечках. Зато в нем есть сочувствие и попытка понять причины человеческих поступков.

В «Невинных» ценностный конфликт имеет человеческое измерение. Благодаря замечательной актерской игре история о столкновении идей превращается в достоверный рассказ о людях сомневающихся, пребывающих в поисках смысла. Картина Фонтен строится на актерских работах Агаты Кулеши, Агаты Бузек, Элиз Рыцембель и Лу де Лааж. А вот потрясающий Винсан Макен в роли врача-еврея, связанного романтическими отношениями с молодой Матильдой, выбивается из командной игры. Появляясь на экране всего на несколько мгновений, он каждый раз завладевает его пространством и приковывает внимание зрителя. Но даже великолепная роль этого актера не меняет того факта, что «Невинные» — фильм о вере и истории, увиденной с перспективы женщины. Это одновременно и тонкая, и смелая картина, режиссер которой не боится задавать немодные и трудные вопросы.

 

  • «Невинные». Режиссер: Анн Фонтен. Сценарий: Анн Фонтен, Сабрина Б. Карин, Паскаль Боницер, Элис Виаль. Оператор: Каролин Шанпетье. Композитор: Грегуар Хетцель. В ролях: Лу де Лааж, Агата Кулеша, Агата Бузек, Элиза Рыцымбель, Винсан Макен, Анна Прухняк, Иоанна Кулиг, Катажина Домбровская.

Бартош Сташчишин, март 2016

Аватар пользователя bartoszstaszczyszyn

«КіноХвиля» в Тернополі

3–12 листопада 2016 року в Тернополі відбудеться І Всеукраїнський форум «КіноХвиля».

У програмі форуму демонструватимуться фільми «Гніздо горлиці» режисера Тараса Ткаченка про проблеми еміграції, «Брати. Остання сповідь» Вікторії Трофіменко, «Фараони», очевидно, екранізація п’єси О. Коломійця, «Українські шерифи» Романа Бондарчука, «Війна за власний рахунок» Леоніда Кантера та Івана Яснія, «Повернення» тощо.

На форумі пройдуть інформаційні панелі про особливості урбаністичного та сучасного українського документального кіно.

Крім того, під час «КіноХвилі» оголосять впровадження премії ім. Ярослава Геляса та ім. С. Шагайди. Здійснюватиметься конкурс на краще кіно, зняте на гаджет. За кращу короткометражку чи відеоролик про болючі проблеми сьогодення вручатиметься приз «Громадськість на сторожі». І кращий фільм про Тернопіль також отримає відзнаку!

Загалом тиждень тернополяни дивитимуться українське кіно, відкриватимуть свої таланти та здобуватимуть перемоги!

 

http://patriot.te.ua


Проект: «КіноUP»

Захід: І Всеукраїнський форум «КіноХвиля»

Гасло: «Дивимось своє, українське!»

Організатори: Тернопільська міська рада

                           Національна спілка кінематографістів України,

                          Державне агентство України з питань кіно.

                          «Сучасне українське кіно» - об’єднання молодих кіномитців

Співорганізатори: ТНПУ ім. В. Гнатюка

                                   КП «Туристично-інформаційний центр»

 

Аудиторія: журналісти, митці, молодь, тернополяни. 

У програмі форуму перегляди, лекції, майстер-класи, в яких беруть участь провідні режисери, актори, державні службовці та кінокритики. 




Кадр з фільму "Війна за свій рахунок"




Кадр з фільму "Українські шерифи"




Кадр фільму «Брати. Остання сповідь»

Меморіальна дошка Гоффману

  • 05.09.16, 11:20

У Тернополі на фасаді кінотеатру «Палац кіно» урочисто відкрили меморіальну дошку польському режисеру Єжи Гоффману!

Городяни вшанували Єжи Гофмана, тому що відомий кінематографіст перед ІІ Світовою війною жив у нашому місті. Його родина, тікаючи від нацистів, навесні 1938 року приїхала в Тернопіль. Але вже 1940 року, коли Єжи було 8 років, радянська влада вивезла сім’ю до Новосибірської області в табір «спецпереселенців». Там померли дід, бабуся, сестра бабусі та дядько Єжи Гоффмана, так і не дочекавшись амністії.

          

Під час відкриття барельєфу Єжи Гоффману були присутні представники Тернопільської міської ради, консул Республіки Польща в Луцьку Кшиштоф Савіцкі, голова Федерації польських організацій в Україні Емілія Хмельова, голова Польського культурно-освітнього товариства в Тернопільській області Петро Фриз та мешканці міста.

Барельєф створив тернопільський скульптор Дмитро Пилип’як, увіковічнивши образ відомого митця. Знаково і сучасно звучить і напис на пам’ятному знаку «Наші історії переплелися назавжди, як у крові, так і в радості» українською і польською мовами. Фінансували меморіальний знак Тернопільська міська влада та польська сторона.

Єжи Гофман – відомий польський режисер, автор багатьох творів. Здобув популярність завдяки екранізації класичних літературних творів, таких як  «Потоп», «Пан Володийовський», «Вогнем і мечем» Генріка Сенкевича. Впродовж творчого шляху знімав мелодрами – «Прокажена», «Знахар», кримінальні комедії – «Ганстери і філантропи», документальні фільми – «Дорогами Вірменії», «Увага – пустуни», «Гавана 61» та інші.

У 2008 році Єжи Гоффман зняв документальний цикл про Україну «Україна. Становлення нації», в якій розповідається про нашу державу від Хрещення Русі до сьогодення. Цикл складається із чотирьох 50-ти хвилинних фільмів: «Від Русі до України», «Україна чи Малоросія», «Разом назавжди», «Незалежність».

Після прем’єри фільму в Одесі завідувач кафедри історії та етнографії Одеського політехнічного університету професор Григорій Гончарук сказав, що за такий блискучий фільм про Україну Єжи Гоффман заслуговує на звання Героя України і Почесного громадянина Одеси.

В Україні Єжи Гофффман нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеню.

Під час російської інтервенції в Україну в березні 2014 рок Єжи Гоффман разом з іншими відомими діячами польського театру та кіно Євою Шикульською, Барбарою Брильською, Анджеєм Вайдою, Кшиштофом Зануссі, Яцеком Блавутом, Яном Новіцким – виступив на підтримку українського народу.

В Тернополі, до речі, на великому екрані не можна подивитися жодного фільму Єжи Гоффмана. Навіть в кінотеатрі «Палац кіно», на фасаді якого встановили пам’ятну дошку Єжи Гоффмана! Напевно, тернополянам важливіше відкрити митцю меморіальну плиту при житті, ніж знати твори цього митця!

 

 

Бандура і акордеон!

                                     
Знаєте, народ, якби я була українськими режисерами, я б оце їх знімала би й знімала : і фактура, і матеріал, і поєднання інструментів, і сучасна подача... (+ кров.ю обливається серце, коли дивлюся на невмілі любительські кадри, хоча музиканти записують звук у студії, а потім на зйомках вмикають трек, тобто застосовують професіональний прийом зйомок музичних кліпів). Люди! допоможіть музикантам, дуже прошу :)( з ними я не знайома, але побачила їхні відео і рекламую через любов до мистецтва!)

                                        

https://www.youtube.com/watch?v=5WS_KgUecpE

Хто підірвав Чорнобиль?.. (The Russian Woodpecker)

  • 13.05.16, 15:57
Найкраще дивитись на http://www.ex.ua/100435440

Документальне кіно про те, як дивакуватий художник Федір Олександрович кинув виклик Системі..

Українські телеканали ВІДМОВИЛИСЬ від прокату стрічки навіть безкоштовно..

В кінотеатрах фільм побачили лише близько 2.000 глядачів..



Ось інтерв'ю з художником на Фокусі https://focus.ua/society/346857/

"Жил был пес"

Звичайно, фільм "Жил был пес" надзвичайно відтворює український національний колорит, але цікаво дізнатися усім його шанувальникам, що створений він був у Москві на студії "Союзмультфільм" режисером Едуардом Назаровим, що звичайно, не применшує його значення для українського глядача, але така ось істина, її потрібно знати!!! Знято за мотивами української казки "Сірко". Перша назва "Собаче життя"... (ось такі метаморфози)..

                        

"Виктор Некрасов. "На "Свободе" и дома"

Пам.ятаю, як з Леною Золотухіною мандрували за Некрасовськими "Прогулками по Киеву"... :) 
(Ну, й завжди згадуватиму "не злим тихим словом" ( і в прямому і переносному значенні) Рафаїла Ароновича, у котрого працювала на фільмі "Виктор Некрасов. "На "Свободе" и дома"... 
Ох, Рафаїл Аронович... Рафаїл Аронович...
(ну, у геніїв важкий характер, що поробиш.... але кіно - чудове, правди нікуди діти... :) ) 

                   
                  На фото: Глузман, Некрасов, Нахманович

До речі, у фільмі оператор Е. Тімлин чи не вперше в кінематографі радянської доби застосував перетворення відеозображення на кіноплівку. Звичайно, з цифровими сучасними технологіями це не порівняти... але кіно й з цього боку має експериментальний вигляд. 
І взагалі, ящо повернутися до кіно "Виктор Некрасов. На "Свободе" и дома", то Нахманович якраз і розплутує той клубок протиріч, який привів Некрасова до вимушеної еміграції, і почалась вона саме з того дня, коли Віктор Некрасов прийшов на студію і потягнув знімальну групу знімати День пам.яті у Бабиному Яру... Цей день був і для нього і для інших учасників зйомки (Г. Снєгирьова, Р. Нахмановича, Е. Тімліна, ну, і самого В. Некрасова) певним початком нового відліку в реальності, що називалася "Великий Могучий Совєтский Союз".... 
На наступний день після зйомок учасників цих зйомок під воротами "Укркінохроніки" чекав "воронок" і всіх потягли на допити, плівку конфіскували. Єдина коробка залишилася непроявленою у оператора. Багато років поспіль він її проявив, і кадри, що там зосталися, демонструються у фільмі "Віктор Некрасов. На "Свободі" і вдома", кадри з самим Віктором Некрасовим!...
          
                                

Кращі з кращих!

Оце всі постять 10 фільмів, що любив мій улюблений (один із них) письменник Рей Дуглас Бредбері.
А я задумалась, які 10 фільмів, що зробили переворот моєї свідомості, можу вказати Я?!!
(Пишу, що перше приходить на думку, отже, це наголовніші фільми мого життя!)
1. Однозначно - "Иваново детство" (Тарковский А.)
2."Людвиг" (Вісконті Л.)
3."Вабанк!" (Вабанк-2! ") (Махульський Ю.)
4."Персона"!", "Сунична галявина", (весь Бергман)
5. "Цей примарний об.єкт бажання","Денна красуня", "Андалузький пес" (Бюнюель) Л.
6."Жюль и Джим", "Останнє метро", "Сусідка", "Веселенька неділька" (Трюффо Ф., все)
7."Ангел мой", "Тот самый Айги" (реж. Сирих А.)
8."Июльский дождь"(+ "Післямова) (Хуциев М.)
9 "Человек с киноаппаратом" (Дзига Вертов)
10. "Жил певчий дрозд" (Іоселіані О.)
10."Зоряні війни".
10."Матриця"
Коротше, десяткою це не обійдеться! Тому що все нові і нові фільми, які потрясли мене і вплинули на моє життя, виринають з мого ума :). Як же важко вибирати із кращих краще :)
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
9
предыдущая
следующая