З Днем Незалежності України! Зі святом, співгромадяни! Хоча цьогоріч свято виходить якимось сумним. По-перше, тому що без масових свіяткових заходів. По-друге, через епідемію (а ми то знаємо, яка у нас медицина і громадянська свідомість). По-третє, через реванш ватників і совкодрочерів (звідки вони повилазили?). По-четверте, через намагання ЗЕслуг олігархів якнайвигідніше продатися Росії (найсвіжіше — законопроект про приватизацію Північно-Кримського каналу). По-п'яте, через економічну кризу, викликану вірусом і недолугою економічною політикою. По-шосте, через збільшення загрози з боку Білорусі. Але країна вистоїть.

Частинки надій кришталевими сколами
виблискують в храмі моєї душі.
Вони тут усюди. Лежать ореолами.
Збираю ретельно, додам у вірші.

Мені вже не страшно. Тримаю їх лагідно,
тоненькі, як голки, уламочки мрій.
І може не все тут написано правильно -
моя нова мантра: "Не бійся і мрій".

Особливо дивує відмова від військового параду на фоні переїзду адміністрації Президента. Може б і від переїзду Президента зекономили грощі і роздали... ну хоча б пенсіонерам? Цікаво, хтось йому про це скаже, чи напише?

 1. Гнучкість тіла відражає гнучкість мислення людини.

 2. Чистота (грамотність) мови є показником загальної освіченості людини.

 3. Людина справна на будь-що, все що їй заважає - страх, який хоч і має підстави для існування, але не має бути ступором для діяльності та розвитку.

 4. Люди оцінюють один одного за найгіршою із розвинутих якостей - духовність, розумність, здоров'я, бо одне без іншого не реалізується повністю.

 5. Розвиток людини не є головним процесом в житті, але є побічним результатом прагнення здійснити важливу мету, чи завітну мрію.

 6. Люди які оцінюють події в житті через суб'єктивну призму особистого досвіду, через прошарок звичок, асоціацій та стереотипів, практично завжди помиляються з оцінкою. (правда не всі потім про це дізнаються) 

 7. Все що існує або відбувається у світі має сенс, який не обов'язково розуміти, має зміст, яку не обов'язково знати, і зв'язок з усіма іншими речами та подіями який не обов'язково відчувати, для того щоб всім цим користуватись (-:

 8. Любов, дружба і кохання справжні тільки якщо безумовні. Все інше - це просто торгівля ресурсами (час, енергія, емоції, гроші...).

Паскудно так, а що поробиш…
Я наче винна в всіх гріхах…
Та чи пробачити ти зможеш,
Любові й миру вічний птах???

Але чого сумління душить?
Немов я щось роблю не так…
Та це мій мозок серце мучить:
«Не буть тобі щасливою – це факт!».

І хто правий у цій дилемі?
Яким ідеям дать життя???
Чи далі слухать серця трелі?
Чи з мозком довести все до пуття?

Серденько щебече, плаче, просить…
Кохання, що жило у ньому, воскресить…
І буде щастя і добра всім досить.
Без сліз з коханим і любов’ю жить.

Та мозок дав усім думкам тим відсіч,
Тверезо глянувши на все моє життя,:
«Любити ти не здатна! Хочеш – плач!
Та раджу я почати з каяття…»

Та що ж такого я зробити встигла, 
Що любов від мене відреклась?
Може мозок правий, в ньому сила…
А серденько своє залишу я у вас…

         
          Дивлюсь інколи на фотографії. І ловлю себе на бажанні зателефонувати тій чи іншій людині. Сказати, що любиш її чи його. Сказати, щось хороше, тепле, ніжне… А потім як згадаєш до чого це зазвичай призводить… І затикаєшся всередині себе. Адже практично немає таких людей, які б сприймали подібне так, як це бачу я. Сучасність мовить зовсім інші правила більшості, й подібні пориви, фрази, слова абсолютно здешевілі… ними можна жбурляти, їх можна топтати, й нічого тобі за це не буде, адже все, що могло би покарати – це внутрішнє відчуття високої цінності себе, що майже нікому не властиве більше. Модно бути простими, й чинити «з плеча» без докорів сумління.

для того, щоб в житті відбулось хоч щось надзвичайне, як мінімум, необхідно щоб щось було ЗРОБЛЕНО НЕ ЗА ПРАВИЛАМИ...

_                 ---                _

Проходять дні, минають ночі.

Терпить Іван, і жде Іван...

Коли вже з нього врешті вийде

Той справжній український пан.

Та скільки б часу не минало

І скільки б зим не перейшло,

Щось не стає з Івана пана...

Один бур`ян, ну, як на зло!

Там, у сусідів, квітнуть вишні

І зеленіють пшениці...

То нашому Івану лишнє,

Чекає він у самоті...

Бо обіцяли ж ті міністри:

"Ще потерпіть хоч трохи часу

Ми проведем реформи хитрі

Й саме прийде до вас багатство!"

То що ж, він так чекає й досі,

А у сусідів вже жнива...

І без родючих чорноземів,

А на полях творять дива!

Дитячий сміх, веселий гомін,

Зітха на це наш друг Іван...

Щось не стає з Івана пана,

Довкола лиш один бур`ян...

...