Профиль

ПоВіТрУлЯ)))

ПоВіТрУлЯ)))

Украина, Киев

Рейтинг в разделе:

Последние статьи

Свежие фотографии

може він сновида?)

Уявимо собі таку ситуацію:
Мужчина і дівчина ввечері(досить пізно) в ліжку.
У мужчини важка робота з 7 ранку до 8 вечора. Він повернувся втомлений додому. Прийняв душ, повечеряв. Незначна маленька сварочка з дівчиною, так дрібниця. 
Вони лягають спати. Він засинає за 30 секкунд(для нього це звичне діло).
А дівчині не спиться)))) Вона і так до нього приляже, і так. І погладить його і поцілує, а він не реагує, тільки покопошиться трохи і знову сопе.
А дівчині терпець увірвався, вона вже починає діяти сильніше і голосніше. І знов нічого, то вона взяла, та нахабно розбудила)))
Поцілунки, вся фігняhug hug )) Дівчина залишилася задоволена, і мужчина теж)
Обоє заснули.

Зранку все як зазвичай. Сніданок і знову на роботу. Через пару днів заговорили про події тієї ночі... а він нічого не пам'ятає... Отак, каже, що памятає сварку, навіть до дрібниць, і що спати ліг. Що снилося не пам'ятає... 

Хіба таке можливо? Може мужчина сновида чи ще хтось? Прикидатися, що не пам'ятає - не бачу сенсу, і якщо не бреше...  

То чи може бути така ситуація? і якщо так, то як її пояснити?)))

я вирішила... ніби-то...

Коли знаєш, що треба це робити, але якась частинка просить залишити все як є... Треба стояти на своєму... скільки ж можна прогинатися... з усім рано чи пізно треба прощатися... мені дуже важко... я зазвичай уникаю будь яких серйозних рішень... але от воно, мабуть, доросле життя... хз... просто мозок вже не варить, а сльозні залози пусті, бо в мені випала понад нормова кількість опадів... мені важко... зрозумій... прийми це... бо я більше не витримаю...


я покинула свого хлопця. у нас були стосунки побудовані на фундаменті самотності, холодної зими і бажання бути комусь потрібним... йому треба була кухарка, прибиральниця, секс-іграшка... а мені хто-небуть, хто колись мене полюбить, стане моїм чоловіком і від кого я народжу дітей... він не красень, та і я не мерлін монро))) незграбний, смішний, самозакоханий і видєлкуватий. а я любила його слухати. була зима і хотілося тепла. 

я знайшла з ним тепло. він знайшов затишок зі мною. він звик. вважав, що так буде завжди. на мене уваги звертав мало, лише, коли прокидалися інстинкти... ніяких прогулянок. ніяких романтичних поседеньок. одні танки, самольоти, бугурти і т.д. 

про ціль наших стосунків нічого не говорилося. слова любові теж не прозвучали. я не відчувала, що потрібна йому, як друга половинка. 

і після одного інцеденту, в якому він зовсім обнаглів. (я розумію, що до хорошого звикають швидко, та чому завжди залазять на голову і звішують ноги?!!!) я його покинула.
я приїхала, зібрала речі, довго плакала і все-таки сказала, що ми розходимося.

та він як був спокійним таким і залишився. обнімав мене, цілував. продовжує мені дзвонити. кожного разу говорить як він хоче, щоб ми були разом і як йому погано. 
грубо йому відповісти, що я не можу більше з ним спілкуватися я не можу, бо я і так сук@, яка покинула його, але мені до біса боляче, коли він говорить про наше хороше минуле. 

що робити?  просить, щоб приїхала, бо скучив він. починає давити на болюче, що тільки зі мною задумувся про сім'ю... хоча коли ми зустрічалися, то сім'я була у нього десь на 15 місці, і про нашу спільну сім'ю, як таку ніколи і не йшлося...

Треба порада!!!

Уже третій місяць шукаю собі новий телефон, бо мій( самий кращий в світі Нокіа 3600 слайдер) здох... RIP
tears  tearstears

але треба рухатися далі, та я не можу вибрати гідну заміну.

Підкажіть гарний телефон з гарною фотокамерою за ціною максимум 1500 грн. 

Дякую наперед за допомогоу)

P.S. Отаким був мій улюблений(((
Мобильный телефон Nokia 3600 slide Wine

Бажання

Не знавши ласки сильних рук, 
Ні поцілунків ніжних, щирих,
Ані гірких кохання мук,
Ні слів солодких, тошно-милих.

Жила, радівши усьому навколо,
думки у муть цю не впускала.
Допоки не постала гола
Перед життям, яке обрала.

У день злощасний теплий і ясний
На очі впало яблуко пізнання.
Яке в раю було таким невчасним,
Що надало початок всім людським стражданням.

І захотілось їй легкій і безтурботній
Пізнати що таке оте "КОХАНЯ",
Замазатися в каламуті тій болотній.
Усе в ім'я цікавості пізнання.

Уже проходить рік і другий, третій...
Від безтурботності немає і сліда.
Живе вона на іншій на якійсь планеті,
Картаючи себе за пізнання плода.

Від серця залишився лиш великий шрам,
Який від всіх вона ховає віртуозно.
Та це усе лиш зовнішній обман, 
Коли пізнаєш ближче, від неї дме морозом.

Усю себе вона віддасть тому, 
Хто обіцяє лиш її любити.
Та знов самотня повертається додому,
Увесь цей бруд брехні із себе змити.

Вона шукає істинне кохання,
Не розуміючи ні краю, ні межі.
І, мов мисливець, йде на полювання.
Не відрізняє вже реальність й міражі.

Сама уже, як загнана тварина:
на ту ж приманку попадається весь час.
І повз такої не пройде жоден хлопчина, 
Що пророкує їй черговий ляпас.


У ній не залишилось більше сили
Надія на кохання вже погасла остаточно.
І всі оті, що по одному разу "лиш її ЛЮБИЛИ",
Навідувалися у сни її жахливі мовчки.

Та в ніч одну відчула вона щастя.
Не знала точно, що за відчуття, 
В новому сні вона зустріла чудо-гостя.
Коханого, що дарував нове життя...


Зрештую, знайшла вона чого шукала, 
Не завжаючи на все навколо...
Прокинутися сили їй не стало.
Вже не розкаже вона про це нікому...


Сімейні узи

 

Вова, так звали водія, уже звик до таких витівок своїх начальниць… Та був людиною залежною від них, і тому не міг здати їх фараонам. Як не як, а сімейні узи були сильніші… Ну не на стільки сильніші, як жага грошей. Сімейка в них була досить багатою. Та від померлих батьків все багатство досталося старшеньким, а меншому нічого не припало, тому сестри і тримали його на короткому повідочку, постійно приманюючи його грошима. Та і до збочення своїх сестер він ставився пофігістично… так як людей не любив, особливо лицемірно віруючих, які і були жертвами дівчат…

            Понеділок у нього був вихідним. І взявши достатньо грошенят, він пішов розслаблятися… Друзів він не мав. А до дівчат (без сестер тут не обійшлося) він мав особливе відношення. Генетика сильна штука, особливо, коли підігрівається спілкуванням з психами.

            Прокинувся він пізно, бо ніяк не міг відірватися від своїх солодких снів. Ліжко ніколи не застеляв, але подушку виставляв гарно, трикутничком, як колись було у спальні його бабусі. Перед подушкою він саджав свого ведмедика, якого подарувала йому його улюблена бабуся. Він був дуже старий, та Вова ставився до нього дуже обережно. У його спальні висів величезний мальований портрет його бабульки. Це була єдина обожнювана їм жінка. Хоча жінкою назвати її було дуже важко. Зараз вона нагадувала висушену жабу.  Вона жила в притулку-лікарні.

            Близько другої години він поїхав її навідати, так як робив це кожен день. Купив їй її улюблені орхідеї, фруктів. Прийшов до неї в палату, на вході розминувся з молоденькою медсестрою. Вова був зовні дуже гарненьким хлопцем,  через це всі дівчата звертали на нього увагу, що дуже його бісило. Ось і цього разу не обійшлося без звабливого фліртуючого погляду, що стало причиною незадоволеної гримаси і плювка через ліве плече. Він пішов до бабусі, поцілував її, і тримаючи її руку, розповідав про те, як пройшов його день.

 Потім пішов до дому, по дорозі нажерся в Макдональдсі, хоча кошти в його кишені дозволяли б йому поїсти в шикарному ресторані. Та він був дуже жадібним.              Годин у 10 вечора він поїхав у його улюблене вечірнє місце.  Він як завжди накидався віскі, випивка – це  одне з не багатьох, на що він грошей не жалів.

Після того, як всі функції організму почали трохи тормозити, то він зробив дзвінок, на номер, який обслуговує його раз на тиждень, в понеділок. Йому навіть говорити не треба було нічого. Сказав, що зараз буде,  йому відповіли, що все вже готово, і він поїхав…

            Зайшовши в підвальне приміщення не дуже нового будинку, він пройшов метрів 50 по темному коридору. Потім, не розвертівши корпус, грюкнув правою рукою в стіну, де якраз були двері, які помітити було вкрай важко. Йому відкрив двері величзний бугай, привітався з ним і, впустивши, замкнув за ним двері.  Він пішов через кімнату освітлену червоним світлом до старої жінки, років 50 з жахливим макіяжем. Намальовані чорним олівцем брови були не однакові, мало того ще права була трохи розтерта сухою рукою в нервовому жесті, побачивши клієнта. Малесенькі свинячі очиці, нафарбованими зеленим, виблискували страхом і жадібністю. Картину доповнювали намальовані червоною помадою губи, які шевелилися не зважаючи на те, чи говорить вона, чи ні. Вона лестиво посміхнулася йому, він скривився в награній посмішці. Поклав їй на столик штуку баксів і пішов по давно відомому йому маршруту.

  Заходячи в кімнату, він знімав куртку. Зайшов, замкнув двері. На ліжку лежала гарна, струнка гола дівчина. Видно було по її очам і по її стану, що вона точно не твереза. Більше всього, що вона під кайфом. Та йому було все одно. Він крикнув на неї і вона поповзла до нього на колінах, і почала роздягати його. Коли вона стала перед ним на коліна і намагалася взяти його причинний орган в рота, то отримала сильного ляща по обличчю. Та це її не зупинило, і сплюнувши трохи крові від розбитої щоки вона намагалася повторити те, що збиралася. Та такий сценарій прокручувався ще разів чотири. Коли розбиті були губа, щока, вона вже обільно плювалася кров’ю, і її гарненьке обличчя перетворилося на мєсіво з макіяжу і крові, він дозволив їй закінчити її справу.

Коли він спустив все їй на обличчя, то єхидно усміхнувся і пнув її ногою в живіт. Потім в азарті він пинав її ногами по ногах, руках, по спині… він аж завивав від задоволення, і коли взяв в руки шкіряну тоненьку пльотку і вдарив її перший раз і при вигляді бризок крові з її спини, він кончив. Він гамселив її доки не отримав ще пару раз надзвичайного задоволення. Коли дівчина вже мало нагадувала ту красу, яка була на початку, він взяв з своїх штанів 100 баксів і, нагнувшись над нею, засунув їх їй між ноги…

З широкою посмішкою і задовольною мордою він вийшов з кімнати. Помахав рукою старій дамі, постукав по плечу охоронця, і пішов геть. Потім пішов знову в бар. Сьогоднішня забава сподобалася йому, як ніколи. Він накидався своїм віскі з льодом прокручуючи в голові всю сьогоднішню забаву. На радощах напився він в дризг.

Кохаючи свою машину так само, як бабусю, він відкинув думку про те, щоб залишити авто на парковці і поїхати на таксі. Тойоту було шкода залишати надворі в підозрілому кварталі, та і грошей на таксі йому було шкода.

Він ледве бачив дорогу, коли мчав за сто до рідної домівки. Йому хотілося швидше в ліжко. Він обганяв кволі напівсонні нічні автівки. Їхавши по зустрічній, він бачив яскраве світло, він згадав про улюблену бабусю. Він переймався, що це його кінець, а він не попрощався з бабцею.

Та один ривкий рух керма, і він на своїй полосі… Приїхавши до дому, він прийняв душ, хотів відмити від себе запах тієї дівчини, і тільки зараз помітив, що його тіло було заляпане її кров’ю.

Він розправив подушку, ліг н бік, обійнявши обережно старого ведмедя. Та сон у нього був не спокійний, йому снилася бабця, яка лаяла його за нічні витівки, і ніби злих собак, напускала на нього голих гарних жінок, які намагалися роздерти його. Він борсався у вісні, і різкими рухами розірвав стареньку іграшку. І жовта, стара вата потрапила йому до носа… І він задихнувся. В останні моменти задухи йому снилося, що його душила люба бабця, і він заплакав…

Так і помер із сльозами на очах.

не вірю...

БЛІН!!!!!!!!love dance heart
з 10 на 11 липня здійснилася моя мрія, яку я виношувала в своєму мозку з 9 класу!!!!
я з подругою вийшла в центр нашого міста (там де збирається вся молодь) і ми без ніяких намірів сиділи біля магазинчика, попивали пивко, їли морозиво, курили...
І біля нас сиділи 2 парубка... в одного з яких я таємно була закохана ще з 9 класу...
і ми з ними розговорилися, пішли до якоїсь незнайомої компанії (тепер у мене знайомих побільшало на 10 чоловік) і гульбенили разом...
а в кінці, коли ми розходилися по домівках, він протягнув мені руку, і сказав щлсь типу: "давай по дружньому..." але договорити не встиг,. бо просте чмокання в губи переросло  в 20 хвилинний ніжний і шикарний поцілунок!!!!!!!!!!!
я щаслива)))))))
забула про всі негаразди і зараз літаю у хмарах)
життя налагоджується))))
hearthearthearthugdanceheart

привіт із минулого...

Сьогодні я побачила його фото...
я знала, що в нього весілля було на минулих вихідних... та тільки сьогодні в мій мозок підкралася та соплива і дурна згадка про наше з ним спільне минуле...
Я вже давно його не люблю... після нього в мене були чоловіки і їх було не мало...
Та побачивши його з дружиною, я розплакалася...
може було мені просто образливо, що він обрав її, а не мене...
перед сном я багато думала про те, що було б, якби завагітніла я, а не вона... якби я стала б його дружиною...
це зараз я знаю, що наш інтелектуальний, соціальний рівень ніяк не підходять один одному... мені з ним не цікаво, так само як і йому зі мною.
Як сказав наш спільний друг - він просто знайшов собі таку ж, як він...
Я просто його любила з усіма можливими наслідками, а вона, коли мене не було, зіставляла йому компанію в ліжку...
я була не проти... я знала про це... я знала, що мене довгий час нема поряд, а він не любить мене, так я любила я... він би не чекав мене тижнями, поки я з ним зустрінуся... і коли я не приїхала до нього на новий рік, він близько 12 подзвонив мені, сказав, що любить... а вранці дзвінком повідомив, що він мене кидає, бо тепер зустрічатиметься з нею...

я навіть не плакала, я чекала, що як завжди, він подзвонить через пару днв... і повернеться... та через пару тижнів він подзвонив і повідомив радісну новину, що він буде батьком... він хотів дітей... колись і мені пропонував вийти за нього заміж, та це був би дебілізм... у свої 18 псувати собі життя...

і от його мрія збулася... через пару місяців він стане батьком... вони ніби раді...
та я впевнена, що щасливими вони не будуть... вони не кохають один одного...
і, чорт візьми, я КРАЩА ЗА НЕЇ!!!!!



Пі.Сі. а він так і не запросив мене на весілля....

Вистава

Розпоідь із запізненням… ну я написала її вчасно, та інтернету не було, щоб її відіслати… отож…почнем… У нас в універ приїхав якийсь дивний театр, який складався з двох акторів і їх керівника… І приїхали вони якраз з презентацією вистави на соціальну тему до дня боротьби зі СНІДом… (Блін, чого цей день називається саме так… як на мене, то боротися з цією болячкою треба кожен день, кожні годину з року в рік, а не  один день… це якась лажа… Був би день пам’яті померлих від СНІДу. Так би, на мою думку, було б правильніше…)

Так як 85% хворих на СНІД – це ін’єкційні наркомани (це я почула від їх керівника) то і вистава була наркоматською. Я вперше побувала на інтерактивній виставі, як назвав її той чувак.

Вистава починалася з того, що дівчина зустрічається з своїм другом, наркоманом, і він пропонує їй піти з ним на наркоматську хату (типічний сюжет)… вистава переривалася і почалася розмова з глядачами… це була перша частина… На ній було до болю скучно… я почала жаліти ті 10 грн., що віддала за квиток, шкодувати втрачений час і ті 15 хвилин дороги за яких  я змерзла як собака! Звичайнісінька планшетна розмова, яку 100 разів можна було почути в школі на виховних годинах, прочитати в брошурках і т. д.  Але розмова з глядачами починала додавати мені ентузіазму…

Друга частина була про те, як пройшло 5 років… Той друг-наркоман помер від СНІДу… дівчина вийшла заміж і боїться, що теж має заразу, бо 5 років назад спробувала наркотики через того ж шприца… Маленька тендітна дівчинка-акторка так виклалася в своєму монолозі… як вона грала… з її віст розповідь про похорони чувака, про його маму, про власні страхи коцала моє горло і до болю хотілося ревіти голосно і довго… (але там було досить багато людей, і кричаи не можна було) У мене просто тікли сльози і я прикушувала губу, щоб не скавчати сильно… Остання її фраза…слово… вона звала того хлопця(його звали Андрей(вистава була російською, це був мінус)) Шалений крик залитий сльозами, паніка, вона ніби всю свою силу вклала в той крик… у мене захололо все в середині… я ледь не здохла… от тоді я прокусила губу до крові, і ледь не зламала пальці від того, що від нервів крутила собі руки… Було аж занадто емоційно… та мене врятувало те, що вся жіноча частина глядачів біли з очима на мокрому місці… але ні.. були унікуми, яким пофігу було…

Після цього знов бесіда… яка завела мене в глухий кут… дала привід для думок… я знала багато чого про наркоманів, про СНІД… але ця розмова дійшла до мого мозку і душі краще за всі попередні…

Третя частина про те, як би було б, якби вона сказала НІ, і відмовила б і його… ця частина звичайно була утопічного характеру… але хепі енд був просто необхідний, бо без нього дуже слабкі на нерви дітки(такі як я) мали б зрив або кінець життя в дуже поганому випадку… Як би я не була скептично налаштована на те її слова, як вона відмовляла його… але дещо, здавалося реально розумним і більш реальним ніж на виховних годинах і уроках  ОБЖД. Там ніби сам чувак розповідає про шкоду того, що він робить… він те все усвідомлює, але ,як і всі наркомани, переконують себе і інших в своїй силі волі, що вони кинуть тоді, коли захочуть, але зараз вони просто не хочуть,  вони переконані, що вони індивідуальності, незвичайні, особистості, а ми звичайні люди – гавно… та суть не в тому… Мені реально сподобалася його ідея про модернізацію оцих виховних годин… було запропоновано, щоб лекції про наркотики читали не якісь лікарі, чи методисти, а запросили б наркомана, він би все розказав би… все, як є насправді, а для профілактики відвести дітей на похорони молодого наркомана, нехай побачать,  почують адський крик матері, змогли б уявити себе на місці небіщика, якщо б вибрали шлях наркомана…

І от ніби все чудово, вона запрошує його до себе на чай замість тієї наркоматської туси… вона йде, він типу за нею, « ти йди, я за тобою через пару хвилин»… І тут почалося таке… ніколи я не бачила, як справді проходить ломка у наркоманів, але я думаю це все є так, як показав той чувак… Він так корчився, бідолаха… він плакав, кричав, чесався, бився в паніці… то все було на стільки реально, що мені стало страшно і не сили тримати себе в руках, я починала плакати в захльоб собі в руки(мене почули тільки ті, хто сидів безпосередньо поруч)грала дуже гучна музика.  До речі про музику… то було досконало підібрана музика, яка сама маніпулювала почуттями глядачів і як найкраще підкреслювала те, що творилося на сцені.

На початку третьої частини керівник сказав, що ми самі закінчимо виставу… «Все в наших руках,  підніми руку за життя»…

І слухаючи (бо дивитися не могла) на муки того хлопця, я подумала, що якщо всі піднімуть руки, то і станеться хепі енд… і от я розплющую очі і бачу 3 підняті руки (в залі було чоловік 50-60)… достатня частина постійно оберталися на тих 3 і не розуміла що сталося… Я теж підняла руку, а іншою витирала свій чорний олівець для очей з усього обличчя. Мої сусідки, спитавши навіщо піднімати руку, підняли… і так всі глядачі сиділи і тягнули руки догори, як школярі, яким не терпиться вийти до дошки… і нарешті музика стихає… чувак заспокоюється і під оплески йде до дівчини(вона вже стояла в кінці зали за глядачами) і вони обіймаються…

Вистава завершилася подяками, що ми врятували життя… і ще одна бесіда про те, що ми молодці, і що треба робити, щоб і в житті було так, як у виставі… Протягом цієї бесіди в 15 хвилин хлопець і дівчина стояли на сцені обійнявшись… але хлопець все ніяк не міг заспокоїтися він плакав, вона плакала… Я ревіла, як скажена, майже всі дівчата плакали, деякі хлопці шмигали носами…

Вистава надзвичайна… я рада, що пішла на неї… можливо навіть вона додала мені трохи толку, і я не виключаю можливості змінити своє життя на краще…

Ну не знаю, як іншим, та мені ця вистава донесла набагато більше, ніж всі виховні години за все моє шкільне життя… реально захотілося змінити щось в своєму житті, допомогти комусь, і взагалі зробити корисну штуку для світу… Ця вистава залишиться в мене в голові на дуже довго… давно я такого не відчувала…

Ну от так… от такий вечір першого грудня. Всесвітній ДЕНЬ боротьби зі СНІДом… боріться з ним кожен день… а не згадуйте про цю чуму лише раз на рік…

Вибачте, що так багато… та якось «Остапа понесло» не могла зупинитися… сподіваюся донесла хоча б часточку того, що відчула сама…

Моє рідне місто Носівка

Давньоруське поселення Носів на Руді згадується В Іпатіївському літописі під 1147 роком. Тоді Носів був у складі Чернігово-Сіверської землі Держави Рюриковичів, а після її розпаду — у складі Чернігівського князівства, яке від 1240-х було залежне від державиДжучидів.

У середині 14 століття захоплена литовськими феодалами ввійшла до Київського князівства, з 1471року — до Київського воєводства як один з форпостів Великого князівства Литовського. У 15 столітті відоме під назвою Носове. Після Люблінської унії 1569 — в складі Польщі. На початку 17 століття належала Київському воєводі Адаму Киселю. Мешканці Носівки брали активну участь у селянсько-козацькому повстанні під керівництвом П. Павлюка (1637), Я. Остряниці (1638).

З 1648 року Носівка — центр сотні Ніжинського полку, з 1667 — Київського полку. З 1782 року — у складі Ніжинського повіту Чернігівського намісництва, з 1802 — губернії. У 1662 і 1679 спалена татарською ордою.

У 1719-ому у селі відбувся виступ Носівських козаків проти утисків проросійськи налаштованої старшини. Козаки виступили проти призначення без їхньої згоди на посаду сотника ставленика старшини багатого козака Билини. Повсталі козаки знищили Універсал гетьмана, зламали сотникову хоругву. Виступ був жорстоко придушений — 30 козаків у кандалах заслано до Сибіру.

У 18 столітті Носівкою володіли князі Кушелеви-Безбородьки. З 1735 Носівка — містечко.

З 1751 — власницею Носівки стала Розумовська Наталія Дем'янівна.

У 17 — 18 століттях в Носівці діяло 5 козацьких шкіл, богодільні. На 1859 внаслідок «воз'єднання» України з Росією залишилася тільки одна парафіяльна школа.

У 1861 через Носівку проходив останній шлях Тараса Шевченка з Петербурга до Канева. На пам'ять про це перед спорудою залізничної станції встановлене погруддя поета.

У 1866 році у Носівці 1991 двір, 11 123 жителів, волосне і сільське правління, поштова станція, винокурний, цукровий, цегельні (2) заводи, училище, відбувалося три ярмарки на рік. Найбільший землевласник — граф Мусін-Пушкін.

У 1897 — 3155 дворів, 16 947 жителів. Муровані — Троїцька церква (1765), Миколаївська (1834), Воскресенська (1891), дерев'яні — Успенська (1796, на початок 20 століття збудовано нову) та Преображенська (1877) церкви. Діяли три земські школи, бібліотека, медпункт, лікарня на цукровому заводі.

З 1960 року Носівка — місто. Діють цукровий комбінат, маслоробний, цегельний, хлібний заводи, меблева фабрика, 6 загальноосвітніх і музична школа, гімназія, будинок школяра, станція юних техніків, спортивна школа, 4 лікарняні заклади.

(робота з інформатики)

А взагалі моє місто досить не погане... Там я народилася, прожила 17 років свого життя... Там живе багато моїх друзів (хоча і Не друзів не менше). Може в моєму місті немає якихось модних клубів, розважальних центрів... і з культурним рівнем нашої молоді далеко не все гаразд... Та я сподіваюся, що все стане краще... Молодь перейме культуру із столиці і передсть досвід більш молодому поколінню... І наше місто стане більш популярним... культурним... і взагалі молодь стане поважати своє місто. 

Я люблю своє маленьке місто не зважаючи ні на що...

ТЕРМІНОВО!!!!!!!!

  • 19.10.10, 17:06
блін...
мені дуже треба, а згадати я не можу...stena
як називається та крута іграшка...

Вона являє собою трубу, в яку дивишся, щось там крутиш, а всередині різнокольорові скльяночкі і дзеркала...
ну, коротше, там виходять чудернацькі візерунки...

ЯК ЗВЕТЬСЯ ТА ШТУКА????!!!?!?!?!?!?!?!?questionquestionquestion

HELP ME!!!!!!!!!!!!!!!help helphelp
Страницы:
1
2
4
предыдущая
следующая