Як спитати, то всі люблять правду. А правда у своїй основі може бути й негарною, а комусь - жахливою. Правда в тому, що людина... помирає. З першого дня свого народження індивід починає прямувати до своєї смерті. Цю правду, якщо розібратися, кожен усвідомлює. І все, що б людина не робила: вчиться, відчуває щастя, кохає, дарує радість близьким та приймає від них, створює шедеври у різних сферах, і готує щоденні трапези на кухні, здійснює переступи, благодіяння, гріхи, революції, позики в банку, - все це вона чинить... помираючи. Sad but true.
Тому задумана ця замітка на таку непопулярну тему, як правда, а значить про смерть. Її ідея в тому, аби бути гострим скальпелем, що прецизійно видалить хоча б основу панічних настроїв, хоча б в кількох людей, кому тупа паніка ще не забрала здатності думати. Відразу попереджу, що смерті далі буде не просто багато, лонгрід буде буквально просочений нею. Тим, хто перебуває у блаженному рабстві "позитиву", краще далі не читати. Інших - ласкаво прошу. Буковки не заразні.
Людство живе з інфекціями тисячі літ. Віруси та складніші мікроорганізми завжди мали над нами перевагу. Вони добре нас знають, полюють за нашими чеснотами - товариськістю, любов'ю та прихильністю, бажанням допомоги ближньому - і перетворюють ці чесноти на недоліки і слабинки. Одна з переваг вірусів - біологічна простота. Тому всю історію вони на крок випереджали нас. А застана зненацька людина тільки і спромогалася більш чи менш успішно мінімізувати завдану шкоду. Отож, щойно вчора ми з полегкістю попрощалися з черговим "звірячим" вірусом, як сьогодні "привіт, новий ковід".
Хтось помітив, що наші регулярні "гості" теж полюбляють круглі числа. У 1720 році це була чума, в 1820-му - холера, а в 1918-20 - іспанський грип, у 2019-20 - Корона. Освічене людство, чия поінформованість відчутно розбавила первісні печерні страхи, і питання тепер ставить, гідне нашого глобалізованого суспільства: чи раптом не влаштовані ці пандемії штучно якимсь злим генієм на користь своїх таємних інтересів?
Але це не так. Найперші примітивні спроби використовувати хвороби як біологічну зброю проти ворогів були зафіксовані, наскільки відомо, не раніше 18 століття (європейські колоністи проти корінного населення Америки). Тоді як вперше історично задокументовані пандемії згадуються ще за сивої давнини, коли предки ймовірних очільників сучасних масонських і навколомасонських орденів і таємних "клубів" ще не мріяли про світове панування, цілком мирно переганяючи худобу від одного до іншого посушливого пасовиська Близького Сходу, Аравійського півострова та Єгипту.
В індійських санскритських джерелах IX—VII ст. до н. е. знайдено відомості про холеру. Там цю хворобу називали "маха-марі" - велика моровиця. Ще назва - "мордіксім". Один з перших описів самої хвороби відносять до часів походів Олександра Македонського, вояки якого, імовірно, потерпали від цієї хвороби під час індійського походу. В одному з джерел про стан хворого зазначено: "Губи бліднуть, погляд стає безглуздим, очі закочуються, руки і ноги зморщуються, немов від вогню, і хвороба охоплює багато тисяч людей".
Так звана «Пелопонеська чума» в Аттіці у 436—427 рр. до н. е., як писав про неї Фукідід у своїй "Історії Пелопонеських війн", "...почалася спершу, кажуть, в заєгипетській Ефіопії, потім спустилася в Єгипет, Лівію і більшу частину земель". Епідемія супроводжувалася сильними землетрусами, морськими повенями, посухами і неврожаями. Люди заражалися при догляді за хворими. Основними проявами були нестерпний жар і поява висипу на тілі. Гинули і тварини. Багато будинків спорожніли, цілі родини вимерли. Хворі повзали по вулицях, скупчуючись біля джерел води. Смерть забрала тисячі життів у Афінах. Вважають, що вимерла чверть населення Аттіки. Тоді помер видатний грецький політичний і військовий діяч, вождь афінської демократії Перикл. Але що це було? Опис епідеміологічних чинників, клінічних проявів підходить до багатьох інфекцій. Були проведені навіть молекулярно-генетичні дослідження решток померлих, які встановили імовірного збудника - Salmonella typhi (спричиняє черевний тиф), однак те, що ми знаем про цей тиф, не зовсім відповідає записам Фукідіда. Тому не знято підозру про чумне походження цієї епідемії.
Або епідемія у 125 р. до н. е. у Північній Африці («чума Орозія»). Їй передувало стихійне лихо, в якому сучасники побачили причину жорстокого мору. Всю Африку незліченними полчищами покрила сарана. Вона поїла не тільки всі трави, а й частину коренів, листя на деревах і молоді пагони, чим не лишила жодної надії на врожай. Потім сарана раптово була підхоплена несподіваним вітром, довго носилася небом цілими хмарами, поки не потонула у Середземному морі. Прибій викинув на берег на великому просторі купи мертвої сарани, від її гниття став поширюватися нестерпний сморід. А далі стався повальний мор серед тварин і птахів, який поширився і на людей. У приморській смузі, що прилягає до карфагенського і утіцького берегів, загинуло більше 200 тис. жителів. У місті Утіка померли усі 30 000 солдатів, відряджених туди Римом для охорони узбережжя Африки. Але хіба тут зрозуміло, про що мова? Ніяких симптомів, окрім швидкої масової смерті, не було наведено навіть її сучасниками.
Великий лікар давнини Клавдій Гален описав «чуму Антоніна», що тривала з 165 по 180 рр. і охопила багато країн. Приблизні втрати від цієї пошесті від 3,5 до 7 млн людей. Деякі описані прояви хвороби дуже нагадують натуральну віспу. Тож була це натуральна віспа, або ж інша хвороба достеменно невідомо.
Ще одна добре відома моровиця, що забрала життя 25-50 мільйонів осіб (на той час - близько 13 % населення світу), спалахнула у 541-550 рр. у Східній Римській імперії. Вона була названа істориками Юстиніановою чумою, бо була за часів правління одноіменного імператора (відповідно до літописів Юстиніан теж перехворів на чуму і одужав у 543 році). У 549 р. Юстиніан видав Указ про перешкоджання пересуванню та затримання людей, які прибули з місць, де лютувала недуга. Отже заходи сучасного карантину інтуїтивно відчувалися вже тоді, задовго до відкритття мікроорганізмів та осмислення способів поширення хвороб.
Згадки про таємничі раптові "мори" подибуються і в руських літописах 1042 та 1092 років. Там немає деталей клінічної картини, але йдеться скоріш за все про епідемії.
Чергова епідемія чуми в історії людства - "Чорна смерть", спалахнула у пустелі Гобі (Китай). У 1335 році поширилася по Індії. Повільно але впевнено понесли пошесть у Європу могольські війська та купці Великого шовкового шляху. У 1346 р., за словами істориків, бацила прибула на територію України через Крим, а у 1351 році - через Польщу (Чернігів, Київ) до Європи. Підсумок: мінус 75-200 млн осіб - близько половини населення тодішньої Європи.
Тодішні лікарі настановляли здорових людей наглухо зачиняти вікна і двері, перебуваючи вдома, а краще переселятися подалі від охоплених чумою міст, могильників тварин і цвинтарів, у села, до чистих джерел води. Тоді з'явилося і класичне правило карантину: усі кораблі, що прибували до портів з інших країн, мали залишатись на віддалі від порту протягом 40 днів. Індивідуальний захист також полягав у забороні користуватися речами та одягом померлих, у розміщенні в зоні дихання людини спеціальних трав'яних зборів та парфумів і таке інше.
Маски чумних лікарів середньовіччя (у "дзьоб" закладалися квіти і трави для захисту від чумних випаровувань)
Повторні спалахи хвороби час від часу локально виникали аж до XX століття. Але завдяки радянським (зокрема й українським) вченим, які у 1947 році під час спалаху хвороби в Маньчжурії вперше застосували для лікування стрептоміцин, медицина досягла відчутних успіхів у розробці нових засобів проти інфекції і тепер чума виліковна.
Молекулярно-генетичні дослідження останніх років показали, що чумний мікроб утворився від Y. pseudotuberculosis внаслідок мутації у проміжку часу десь від 20 до 1,5 тис. років тому в популяціях монгольського бабака.
Віспу називали "чумою XVIII століття", поки Дженнер у 1796 р. не відкрив щеплення витяжки з гною корів, хворих на коров'ячу віспу. Але попри застосування вакцинації тільки у 1980 р. ВООЗ офіційно повідомила, що абсолютно всі діти планети зазнали щеплення, і віспа ліквідована докорінно. За наявними даними з VI по XX століття хвороба забрала - увага! - щонайменше 1 млрд люду. Виходить у перерахунку на рік близько 700 тис.
Холеру називали "чумою XIX століття", адже історія людства нараховує не 1, 2 чи 3 пандемії холери, а цілих 7, які з 1816 до 1960 року рухались з Індії на захід і в підсумку через Америку обійшли всю земну кулю. І майже кожна з них побувала на території України. Лише до 1860 року інфекційна хвороба, що характеризується розвитком тяжкої діареї і тяжким зневодненням організму, забрала життя близько 40 млн осіб.
Холера і досі лишається страшним захворюванням, виникнення якого є наслідком відсутності належного водопостачання, санітарії, безпеки харчових продуктів та елементарних заходів гігієни. Станом на 2017 рік хвороба спричинює у світі до 2,9 млн випадків щорічно, гине до 95 тисяч людей.
Як і в історичних записах, у мистецтві деякі з цих напастей теж лишили свої
сліди.
В останні місяці Першої світової війни, у 1918 р. вірус іспанського грипу вчергове спробував вияснити, хто господар цієї планети. Осередком захворювання вважався польовий табір військ у Франції. За іншою версією вірус виник на Сході, до США його занесли китайські емігранти, а американська армія вже своєю чергою принесла вірус до Європи, вступивши у війну. Проте хвороба названа "іспанкою" через те, що іспанські ЗМІ першими оповістили про спалах - газети цієї, нейтральної тоді країни не були обтяжені цензурою військових років. До того, як "іспанка" стала загальновизнаною спрощеною назвою, бразильці називали це німецьким грипом, а сенегальці - бразильським, поляки називали це більшовицькою болячкою, а данці - хворобою, що «прийшла з півдня"... Новий різновид вірусу А/H1N1 забрав життя від 50 до понад 100 млн людей (3-5 % населення планети на той час). При чому, перші 25 млн померло за перші 25 тижнів поширення мору, тоді як за всі 4 роки 1-ї світової війни загинуло лише 10 млн і ще 10 було поранено.
Були інфікованими близько 500 млн осіб по всьому світові, навіть у далеких його куточках (вимирали цілі села від Аляски до Південної Африки). Найбільш уразливою групою населення з ризиком летальних випадків стала молодь віком від 20 до 40 років. Людей вбивав власний імунітет, який надто різко реагував на вірус. Причиною стрімкого поширення хвороби стала війна, а саме переміщення військ країн-учасниць.
У 1919-1920 роках країни вже широко запроваджували відомі карантинні заходи, закриваючи школи, театри, суди, церкви та інші громадські місця масового скупчення іноді протягом до цілого року. Бразильський медик і письменник Педро Нава у 1918 р. описав матчі в Ріо-де-Жанейро, коли футболісти грали на стадіоні з безлюдними трибунами.
Поширилося застосування звичних тепер і для нас медичних масок і респіраторів.
Маски робили і самотужки хто з чого здатен. Одна з рекомендацій департаменту охорони здоров'я Нью-Йорка щодо носіння масок закінчувалася слоганом, на подив сучасним: Краще бути смішним, аніж мертвим.
Їх робили будь-яких тканин / кольорів / конструкцій аби якось закритися від віруса-вбивці.
Масштаб хвороби був таким, що деякі із закритих громадських закладів використовувались під лікарні або морги.
у спортзалі однієї зі шкіл у США
У коледжі La Salle, Тетфорд-Майнз, Квебек, Канада
Продавці забороняли покупцям заходити до магазинів і продавали товари на вулицях. Без масок не пускали у громадський транспорт.
Кондуктор перевіряє наявність масок у пасажирів, що заходять, Сіетл, США
Вірус зник так само раптово, як і з’явився. Вчені вважають, що штам вірусу мутував у менш смертоносні. Зокрема, у 2009 році штам H1N1 повернувся, змінивши назву на "свинячий грип" (легший перебіг захворювання). Лікується він так само, як і інші види грипу.
Вище було згадано темп летальності у світі від "іспанки" на початковому періоді, як
1 млн смертей на тиждень.
Офіційно перший випадок захворювання covid 19 у світі датується 10 січня 2020. Хоча неофіційно перші хворі на невстановлену форму пневмонії звернулися у лікарні Уханя вже 8 грудня 2019 р.
Ще неофіційніше вже у листопаді, а може, і в жовтні (якщо врахувати інкубаційний період) ця ще не названа своїм терміном хвороба вже наготувалася лютувати у зазначеному регіоні. На сьогодні, 02.04.2020, минуло щонайменше 22 тижні поширення нової інфекції. Що ж ми маємо?
На 14.00; 02.04.2020 у світі
зафіксовано 950713 випадків захворювання. Вірус вбив 48313 людей. Темп вмирання -
2416 людей за тиждень - у 400 разів повільніше, ніж 100 років тому. Остаточно перебороли недугу 202826. Хворіють наразі 699574, з них 663410 (95 %) у легкій формі, 36164 - з ускладненнями, що загрожують життю.
Ще.
У травні 1918 року в Іспанії було заражено 8 млн людей, або 38 % населення країни (заразився, але видужав, навіть король Іспанії Альфонсо XIII). Сьогодні в Іспанії ситуація з covid 19 одна з найважчих у світі - вона посідає аж 3-є місце за поширеністю хвороби зі своїми 110238 інфікованими і 10003 померлими.
Франції зараз не набагато легше. На своєму 6-му місці вона має 57 тис інфікованих та
4 тис летальних. Тоді як
зафіксований, наприклад, у 2017 році сезонний пік смертей від ГРВІ (куди входять і смерті через невдале лікування антибіотиками) складає приблизно
12 тис. померлих. Хто-небудь у 2017 р. чув у новинах що-небудь про смертоносну епідемію грипу у Франції?
Як почуває себе на цю годину #українавдома? З дня виявлення першого хворого, 02 березня, маємо 804 захворювання, 20 летальних, 13 перебороли хворобу, і 57 місце у списку поширеності короновірусу у світі.
Я далекий від того, щоб цими даними намагатися заспокоювати громадську думку і переконувати, що нам малося би наплювати на Корону. Адже цим 48313 померлим, з яких 20 - українці, не легше від наведених порівнянь, і горе їхніх родичів і близьких цією арифметикою не зменшити. Але, так чи інакше, в атмосфері істерії та нервозності навколо
коронавірусу та пов'язаних явищ, спричинених у великій мірі запобіжними заходами, гідними атомної війни, а також "правильною" подачею інформації світовими ЗМІ, українці забувають про
небезпеки, які живуть з ними все життя!
За даними ВООЗ, щороку (!) грип всіх штамів, відомих ще до Корони, вражає - увага! - до мільярда людей у світі. У 3-5 мільйонів людей перебіг хвороби дуже тяжкий. Помирають від ускладнень від 250 до 650 тисяч. В Україні щороку близько 4 тис. людей помирає (!) від туберкульозу (11 осіб кожного дня). Вже у січні 2020 р. в Україні зареєстровано 1 945 випадків захворювання туберкульозом. Уявити тільки, поки українці б'ють пики один одному за право їхати в громадському транспорті та масово скуповують товар у крамницях та аптеках, натхненні чарівністю назви нової болячки з далекого Уханю, щодвігодини від прозаїчного туберкульозу в якійсь лікарні країни тихенько, без уваги преси і вищого керівництва помирає їхній співвітчизник.
Якщо я скажу, що ситуація не варта паніки, то моя позиція звісно варта уваги набагато менше, ніж думка французького інфекціоніста Дідьє Рауля, який вважає: "Я не бачу ознак особливо серйозної смертності. Я не бачу впливу на загальну смертність в країні. І я продовжую вважати, що треба зберігати спокій і робити те, що зазвичай робиться з інфекціями загалом: діагностику і лікування".
Чи скрізь і завжди населення дотримувалося призначених запобіжних заходів? Ні. Під час епідемій холери і чуми 1830-31 рр. на теренах України відбувалися бунти. У Севастополі під час повстання було вбито губернатора. Севастопольці виступали проти обмежень руху товарів і мешканців по вулицях міста. Було поширене переконання, що царська влада наживається на карантині. На Закарпатті були відомі випадки вбивства вояків і лікарів. Сільські відчайдухи і шибайголови гадали, що патрулювання вулиць військовими, знезараження криниць вапном робиться, щоб знищити місцеве населення.
В містечку Cамора (Іспанія) місцевий епіскоп кинув виклик закладам охорони здоров'я, замовивши вечірні молитви протягом 9 днів на честь святого Рокко, захисника від чуми і епідемий. Це залучало сотні вірян шикуватися у чергу аби поцілувати мощі святого. А тим часом спалах іспанки досяг піку. Cамора вписала найвищий показник смертності від грипу серед всіх міст Іспанії.
У бізнесових колах США спостерігався певний опір спробам комісара з охорони здоров'я обмежити відвідуваність розважальних закладів. Наприклад, коли восени 1918 вийшла чергова стрічка Чарлі Чапліна, менеджер кінотеатру Стренд на Таймс-сквер, Нью-Йорк, Ґарольд Едель тепло подякував глядачам та похвалив їх за те, що не піддалися страхам і забезпечили аншлаг. За кілька тижнів він помер від іспанки.
Також у 1918 р. газетами генерувалося чимало фальшивих новин. На зразок того, що грип біля берегів США був зумисно розсіяний німецькими підводними човнами.
Тож вчергове бачимо ще одну нову-стару особливість: і раніше, і тепер карантинні заходи не на жарт обурюють широкі народні маси, збивають їх з пантелику, нерідко пробуджуючи відверту дурість на дні під культурно-цивілізаційними нашаруваннями свідомості.
Підсумовуючи, згадаймо: жодна людина в світі не померла просто так, "від старості". В кожному конкретному випадку є своя причина смерті. Багато причин. Як це було і 1000, і 10 років тому. Як є зараз, як буде далі. В яку за ліком епідемію ми входимо?.. Тільки нашому поколінню вже пощастило на кілька краще чи гірше контрольованих епідемій. Так, комусь призначено померти. Комусь - підхопити інфекцію, перехворіти і... померти за кілька літ від однієї з сотень інших причин. Хто зна, що краще... Опція вибору смерті на свій смак нам, як правило, не надана. А надано і важить лише вибір людини у тому, що робити з усвідомленням цих простих речей. І з усім цим треба якось намагатися жити. Намагатися котити свій камінь Данності вгору, напевно знаючи, що далеко чи близько від вершини він не втримається, неминуче скотиться. Вчитися, намагатися бути щасливими, кохати, дарувати радість близьким та приймати від них, дбати і бути відповідальним, поливати квіти, чистити сади, створювати шедеври, готувати смаколики на своїх кухнях, обмиваючи кістки сраних політиканів, словом, утверджувати Життя над Смертю. А що ж нам ще лишається!? Ну, і дослухатися до
розумних голосів, зокрема і тихенького голосу всередині себе. Берегти себе, близьких і рідних від щоденних загроз і небезпек.
Це вже двадцять років пройшло, а я не просто забути не можу, а часто навіть слухаючи когось (чи читаючи тут в блогах) так в думках і хочу з іронією сказати - да, вулиця у вас точно асфальтована! 
Ватнозє!лебобікам - 
Monia Merlo