хочу сюда!
 

smska

42 года, рыбы, познакомится с парнем в возрасте 38-47 лет

Заметки с меткой «аес»

Про дорогу фотоелектричну енергію...

Коли задумав і складав цю замітку, робочою назвою її була "Про дешеву атомну енергію..." Але ж не такі ми багаті, щоб купувати дешеві речіlol

*   *   *
               Деякі міфи живі тим, що існують такі собі "розрахунки собівартості". А собівартість залежно від бажання і кута зору можна рахувати дуУуже багатьма способами. Візьмемо, як приклад, собівартість 1 кВт * години електроенергії, виробленої атомною енергетикою.
               Навіть коли згадати, що принаймні перші АЕС (а є підстави вважати, що і наступні, і сьогоднішні) мали одне з призначень задовольняти потребу військово-промислового комплексу у ядерній зброї, то вже через це виникають сумніви про якусь обумовленість розвитку атомної енергетики низькою собівартістю її електроенергії. Придушимо їх поки і розглянемо далі.
               Цікаво, а які взагалі складники є в таких розрахунках у стовпчику "Витрати". Зрозуміло, що там має бути все, починаючи від витрат на добування і збагачення уранового палива, будівництва основного енергогенеруючого устаткування - всіх цих сотень і тисяч тон грубезних стальних "каструльок", бачків і трубок 1-го контуру та величезних помп, що ганяють по них радіоактивну воду (фото нижче). Про вторинний контур (той, що із нерадіоактивною водою і звичайним агрегатом "парова турбіна-електрогенератор" на одному валу), мабуть, і згадувати не варто. То ж фактично теплова енергетика -  так...  ніби смішні "копійки", порівняно з...



               Ось, в якості прикладу можемо розглянути зблизька (розміри в мм) спочатку корпус реактора podmig Це половинка отого сіренького із зелено-коричневою оголовочкою в центрі верхнього малюночка.



               Коли ж ви закриваєте цю "каструлю" (320 т) кришкою (95 т) з верхнім блоком стержнів, то множте висоту споруди десь удвічі. Ось вони, в усій красі перед нами - реактори типу ВВЕР. Їх є багато: ВВЕР-440, ВВЕР-1000, ВВЕР-1200... (фото унизу). Число у маркіровці говорить нам, що даний реактор то є технічна передумова для отримання, увага! - від 440 до 1200 МВт електричної (!) потужності. Тобто тепло від уповільненого ланцюгового розпаду атомних ядер урану мінус всі втрати на всіх ступенях перетворень енергії, що враховуються своїми значеннями ККД.



              В ідеалі за 50 років така-от "іграшка" на ім'я ВВЕР-1000 виробить нам 438000 год х 1000000 кВт енергії. Знехтуємо "краплею" електроенергії на власні потреби АЕС. Тоді оплата людством виробленої електроенергії за ринковою ціною, припустимо по 1 грн/кВт х год, складе 438.000.000.000 грн. Або 438 млрд грн. Океан! У перерахунку на 1 рік "тисячник" повинен виробити нам 8,76 млрд кВт * год (а принести своїм творцям таку ж кількість умовних грн).
              Згадаймо тепер обставини, що відмежовують нашу грішну землю від нашого абстрактного ідеалу. Оті 438 млрд. кВт це тільки та енергія, яку в принципі спроможний згенерувати енергоблок. А ви, люди, ще зумійте її взяти! З життя ми знаємо, що помітну частину від терміну служби він буде просто недовантажений в силу нерівномірності суспільної потреби в електроенергії, в силу існування інших видів генерації, в силу різних недосконалостей в обліку та організації кооперативної роботи всіх видів потужностей. Це стосується і малоактивних нічних годин, і періодів економічних спадів та криз. Часу простоїв із нульовою потужністю на виході протягом його служби теж набіжить на кілька років (діагностики, ремонти, перезавантаження уранових збірок).



              Стало цікаво, а що ж де-факто? Натрапив на інформацію, що запущена 22.12.1980 Рівненська АЕС (фото вище) станом на 05.03.2005 рапортувала  про виробництво вже 250 млрд. кВт * год. Наступна славна сторінка її історії - 25.07.2011 р., коли всіма своїми чотирма енергоблоками загальною потужністю 2880 МВт Рівненська АЕС задовольнила енергетичну спрагу своїх споживачів аж на 350 млрд. кВт * год. За 30 років... Хм... Ну, до 50 років вона ще чи допрацює, чи ні, а от до 1200 млрд кВт * год, які мають бути отримані від такої потуги за 50 років, їй ще ой як далеко. Можливо, цей, хоч і не найгірший, проект пізньо-радянського періоду, працюючий у пострадянській країні вічних криз, не може слугувати показовим прикладом? Але от приклад нещодавно закритої АЕС у містечку Графенрейнфельд (Німеччина). Одноблочній АЕС з номінальною потужністю реактора 1345 МВт (фото нижче) судилося працювати лише 33 роки (09.12.1980 - 28.06.2015), протягом яких вона виробила 333 млрд кВт * год електроенергії. Краще, але на "дас іст фантастішь" не витягує. Середньорічне виробництво (у перерахунку на 1000-мегаватний-блок) не давало очікуваних 8,76 млрд кВт * год, складаючи лише 7,5 млрд.



              Можемо ще згадати, або не згадувати, скільки в наших специфічних умовах з цієї 1 гривні, ніби сплаченої людством енергетиці, пролетить, як зазвичай, повз енергетику: податки державі, корупційна складова у кишені чиновників, комерційна складова ринковим "посередникам" та різного роду іншим рибам-прилипалам.
              Тепер особливо рельєфний наголос у вигляді окремого абзацу треба зробити ось на якій важливій обставині. Такий "водонагрівач", всаджений у бетонну шахту з товщиною стін 2-3 м, після закінчення терміну служби стає практично нерозбірною спорудою через свої габарити і залишкову радіоактивність. Саме тому це "променисте серце" енергоблока, висотою з 9-поверховий дім, практично не придатне для утилізації. Проектний термін експлуатації АЕС, як правило, 30 років. На підставі результатів випробувань зразків-свідків з матеріалу корпусу реактора термін його служби ще років на 10-20 продовжують експлуатаційники з дозволу контролюючого їх органу держатомнагляду на свій спільний страх і ризик. У Штатах відомі приклади продовження аж до 60 років експлуатації. Все залежить від суворості вимог контрольних органів, якості матеріалів, культури виробництва, контролю, обслуговування, ставлення до безпеки, тобто загалом - від впевненості спільноти у безпеці своїх небезпечних "іграшок". Майже все в реакторі може бути відремонтоване/замінене. І тільки стосовно ремонту корпусу реактора сучасні можливості дуже обмежені. Коли ж матеріал цієї "каструлі" стає зовсім крихким (від радіації і термічного старіння), реактор виводять з експлуатації. Це може статися через 50 років після вводу, а може через 33. Як пощастить.
               Далі, по діагоналі, цятками з великої мозаїки окреслимо, на що саме доведеться витрачатися з тих коштів, які колись якось потраплятимуть у галузь атомної енергетики, аби протягом 30-50-ти років насолоджуватися цим живим джерелом казкових доходів. З представленої загальної картини дещо зрозуміло, чи не так?
               Руду добути, метал виплавити, сталеві кільцеві заготовки з товщиною стінки 150-400 мм відковати, термообробити, зварити між собою, знов термообробити... Антикорозійне покриття по всій внутрішній поверхні корпусу наплавити, термообробити.
              З урановими збірками, ТВЕЛами (нижче - фото), геморою не менше, але дорожче – з поправкою на радіоактивність, екзотичністсть матеріалів, відсутність у багатьох країн власного замкнутого циклу виробництва ядерного палива, політичні обмеження і все такеє інше.

             Ну там, графіт - цирконій - карбід бора - титанат диспрозію або гафнію... Так, ось ці трубки у пучках на фото ТВЕЛів угорі - з цирконію. Кожна з них заповнена капсулами діоксиду урану (фото унизу). Потім залишок об'єму трубки вакуумується, заповнюється гелієм, після чого трубка запаюється і вставляється у касету. Яка ж це щаслива країна світу має багаті поклади руди диспрозію lol ?... Треба буде поцікавитися.



            Ну там, системи безпеки, керування, автоматика і все, шо ще треба... Ну там, різні дрібниці, що обліпляють реактор зусібіч... Один тільки головний циркуляційний насос (ГЦН) це 140 тон досить непростої сталі. А їх таких 4 ГЦН.
            Скільки ж це все коштує? Чесно – не знаю. Це нам не порахувати так само легко, як прихід від продажу електроенергії. Хто в курсі цін на матеріали, множте їх на 2...4...10, бо на виробництво згаданих конструкцій йдуть не ті самі сталі, що для огорожок на цвинтарях, і не той самий цемент, марки 500lol , що доморощені бізнесмени безбожно "бадяжать" металургійним шлаком, і не та автоматика, що у побутовій техніці – все там "не те"... Хто в курсі зарплат, теж множте у рази – до робіт на будівництві відповідальних об'єктів залучають тільки найкваліфікованіші кадри, які полюбляють гарну зарплату.
            Часом можна надибкати цифри у форматі: "проектування та спорудження енергоблоків № 3 та № 4 Хмельницької АЕС, кожен встановленою потужністю 1000 МВт,  обійдеться у 36,8 млрд грн". Тобто 18,4 млрд грн / МВт. Але без розшифровки. Що сюди входить? Чи тільки оте залізяччя під умовною назвою "енергоблок"? Чи з усім, без чого він працювати не повинен?
            Ну, що там ще... Інфраструктура – шахти, будівлі, машзали, прив'язані до АЕС виробництва та служби, під'їзні колії, автодороги, збудувати... Ну там, сховища для відкладання відпрацьованого ядерного палива – теж, до речі, мастодонти із вмурованих у залізобетон сталевих "каструль". Для твердих відходів – збудувати; для рідких – збудувати... Сховище, яке від 2017 р. будують в Україні, має проектну вартість 37 млрд грн. Буде готово у 2050 році.
            Ага, а оце же ж! Місто енергетиків назразок Славутича! Щоб у необхідному ритмі доставляти на АЕС трудовий ресурс. Ну і там же ж плюс-мінус соціальна інфраструктура (радянським людям з їхнім ніби атеїстичним світоглядом треба ж було встигнути пожити у раю ще за життя. Пострадянським звісно треба менше – їх активно привчають до раю у наступному "житті" – але всеодно трохи треба)... У собівартість кіловат-години електрики всі ці речі пишемо, ні?
             Ну там, різні ще дрібниці, про які, може, ми і не знаємо ... . . . . . ........ Ффууу... Нарешті, здається, все! Заливай воду! Вода, до речі, теж не зовсім безкоштовний дар річки, зважаючи на всі премудрості водопідготовки... Перетворюй воду на пар, отримуй у розетці свої 220 і насолоджуйся життям. Заодно плати гроші, деяку частку котрих зможе записати у стовпчик "Доходи" вже й атомна енергетика.


  
               Проте це лише здається, що на цьому стовпчик "Витрати" припинив приростати новими складниками. І мова не про перезавантаження ядерного палива, поточні планові / позапланові ремонти – це такі копійки. А ми ж тут домовилися бліх не ловити. Тож тепер повертаймося до розгортання одного рельєфно виділеного попереднього абзацу.
               Мало хто знає, що задовго до вводу атомної станції в експлуатацію – ще на стадії проектування, і потім, під час її роботи, ця атомна станція починає... виводитися з експлуатації. У намаганні передбачити комплекс необхідних заходів для виводу АЕС з експлуатації розроблені стандартизовані процедури складання відповідних концепцій. За час її роботи на спецфондах накопичуються (передбачені законодавством, а значить – держбюджетом!) необхідні кошти, проводяться виміри, дослідження, збирається та аналізується інформація, а отже формується штат працівників, котрі отримують відповідну зарплату. Іншими словами, АЕС ще не дала жодного кіловата, а людство вже сушить собі голову, як її закривати.
             Серед іншого, за цим дивовижним стандартом CОУ НAЕК 015 : 2012 під час "закриття" АЕС слід не лише максимально використовувати наявну інфраструктуру і обладнання, але поряд з тим передбачається спорудження нової інфраструктури, виготовлення нового обладнання і розробка технологій, необхідних для виконання робіт з виводу АЕС з експлуатації. І ні для чого більше!
             Ось ще цікавий момент. Між трьома можливими стратегіями закриття АЕС (негайним демонтажем, відкладеним демонтажем і похованням на місці) стандарт регламентує обирати за результатом багатофакторного аналізу на основі принципу "затрати-користь". Опп-па! Це вже із суто економічних розрахунків куди ми перейшли? Що, є калькулятори з кнопкою "користь"? Відчуйте, який чарівний інструмент надається цим принципом тому, хто розраховує собівартість атомної енергії! Тобто якщо витрати великі, а користь від того – не дуже (а яка насправді користь, коли розібраний радіоактивний мотлох перемістити на поверхні цієї планети з одного на інше місце?), то і для чого тоді здійснювати ці витрати, так? А витрати-таки мають бути значні, коли проста, здавалося б, утилізація об'єкта перетворюється на інфраструктурний проект. Товариш, що стоїть у цих питаннях інформаційно глибше, колись у невимушеній бесіді висловився, що закрити АЕС коштує стільки ж, як збудувати її, якщо не дорожче. Можливо, це є гіперболізований жарт. Але в контексті цієї замітки нас має цікавити тільки те, чи закладаються і ці витрати в розрахунок собівартості атомної електроенергії. Причому, незалежно від того, чи фактично матимуть ці витрати місце протягом покоління, що збудувало і "закрило"АЕС.
             Чому так? А що нам є на вибір? 
             Відкладений на 20-40 років демонтаж? Так це ж підтримання протягом всіх цих років життєздатності всіх споруд та обладнання станції і контроль над радіацією на предмет її не/розповзання по планеті. Тобто персонал отримує своє зе-пе, об'єкт, можна сказати, живе повноцінним життям з тією лише різницею, що тепер енергії не виробляє, а споживає. А на 41-му році що? Одну байку прочитав. Про ліквідацію наслідків аварії на АЕС Фукусіма-1. Роботи, яких вдалося залучити для розбирання завалів, виходили з ладу за лічені дні через деградацію електроізоляції. І хто ж буде розбирати відпрацьований енергоблок і куди те все подіти, коли весь час відтермінування демонтажу спливе?
             Поховання на місці? Але ж найнадійніші саргофаги теж колись руйнує час.
             Принагідно слід відзначити, що і проблема зберігання відходів ядерного палива сьогодні теж не має якогось кінцевого конструктивного вирішення. А найтовстіші стінки металічних "каструль" у сховищах, між іншим, теж колись прогниють.
             І ось ті істоти, що, занепокоєні раптовим головним болем, приходять через сотні років до тих променистих сувенірів, стикаються з ситуацією, не набагато кращою, ніж сьогодні: та сама підвищена радіація, яка не усувається ані переплавом сталі, ані переробкою відходів чи бетону. Та сама радіація, від якої треба боронитися! Як? Можна завантажувати весь той мотлох на кораблі і відправляти з ІІІ космічною швидкістю подалі від матері-Землі. Що, все ще фантастика? Дорого? Ризиковано? Ну, тоді – зводити нові саркофаги поверх розгерметизованих, а тому ще більші. Знову дорого? Знов не видно у майбутньому жодної логічної крапки? Ну, тоді ваші пропозиції...  ...  ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... . . .. ... . .. ..... . .....        . .... . . .. ............. . ..
             Що ж, виходить? Напружує трохи вийнятий з надр але чужий нашій білково-нуклеїновій природі уран? Змушує нести витрати? А ел.енергія дешева лише через віднесення цих неминучих витрат у невизначене майбутнє? Отож-отож...
             Ідеологи дешевої ядерної енергії зазвичай не зачіпають ще одну, очевидну складову цього балансу аби зберігати цілісність міфу неймовірного "лоукосту". А йдеться як про прямі витрати на ліквідацію аварій АЕС, так і неповернуті витрати через осмислювання практики і наслідків застосування ядерних технологій з відмовою від подальшого проектування енергетичних "лоукостерів", що частково спроектовані, і подальшої добудови того, що частково або повністю збудовано. Достатньо нагадати три назви: Три Майл Айленд; Чорнобиль; Фукусіма. Чому відмова? Та майже щоразу велика аварія на АЕС супроводжується "великою аварією" і у людських головах. Це впливає і на науково-технічні, і на техніко-економічні рішення у відповідних "мозкових центрах", і на політичні рішення у високих колах. Правителям же ж ніщо людське не чуже – вони теж мають страх перед смертю. В такі моменти завжди згадується щось дорожче, ніж закопані в землю кошти. А от чи згадується, що все це теж слід внести у статтю витрат на отримання людством ядерної електроенергії? Оце питання! А між тим, навіть поверхові цифри, достатні для характеристики тієї ціни, яку людство вже сплатило і далі платить тільки за один Чорнобиль, потребують, мабуть, окремого лонгріду для розкриття.
                 Натрапив на статистико-аналітичні матеріали, що містять техніко-економічний параметр, зручний для співставлення витратності на будівництво енергогенеруючих об'єктів різних видів. Так от, у 2014 році було зафіксовано, що "вартість будівництва атомних енергоблоків за останнє десятиліття зросла з 1000 $ до приблизно 8000 $ за встановлений кіловат потужності". Це ж виходить, що вже у 2004 р. кіловат встановленої потужності АЕС коштував 1000 $?! Характерна така сума! Її давно і добре знає кожен, хто цікавиться сонячною енергетикою, а тим більше і собі зазіхає щось таке "замутити".
                 То на тлі всього цього комусь ще уявляються великими сьогоднішні капітальні витрати у 1000 доларів США на 1 кВт встановленої потужності геліоенергетики? Які, до того ж, мають стійкий тренд до зменшення... На тлі всього цього ще уявляється дуже істотною проблемою переплав зношених кремнієвих фотоелементів та вирощення нових досконалих кристалів (а це найбільш інтелекто-, трудо- і енерговитратна металургійна операція у справі утилізації сонячних електростанцій, що відслужили своє)?

Украинский экс-министр рассекретил данные о "диких нарушениях"

Ремонт четвертого реактора Запорожской АЭС на Украине был проведен с "дикими нарушениями". Об этом заявил экс-министр транспорта страны Евгений Червоненко.

Полное выступление Червоненко доступно на YouTube:

По словам политика, четвертый (из шести) энергоблок Запорожской атомной электростанции, запущенный после ремонта 1 июля 2019 года, был отремонтирован с серьезными нарушениями. Профильная комиссия прямо заявила об этом при оценке результата работ, однако решение о запуске все равно было принято. Червоненко отмечает, что ситуация демонстрирует отношение нынешнего руководства Украины к безопасности страны и граждан.

"Я объявляю это на всю страну: ремонт проведен с дикими нарушениями. Мало, что ли, тренируемся на (американском топливе для АЭС) Westinghouse, которые не годятся для реакторов Александрова? На основании документов, которые я получил, информация звучит так: комиссия по ядерному регулированию признает, что ремонт проведен с огромными нарушениями ввиду отсутствия запчастей", - рассказал Червоненко в эфире украинского телеканала NewsOne.

Политик признался, что данная информация досталась ему крайне непросто. Он сравнил получение официальных выводов комиссии с работой специальных служб, отметив, что бумаги были переданы ему "через пять телефонов, ящиков и серверов".

Ситуацию на Запорожской АЭС Червоненко назвал крайне возмутительной в контексте прочих проблем украинской энергетики. "Это вам что, конструктор "Лего", что запчастей нет? Или нам мало Чернобыля? Или Запорожью мало дыма?" - выразил негодование экс-министр.

Ситуация с АЭС показывает, что украинские руководители должны "перестать делиться на хороших и плохих" и вместе работать на благо страны, отмечает Червоненко. Кроме того, "эксперименты" украинских атомщиков в отрыве от России демонстрируют важность нормального взаимодействия с РФ, отсутствие которого может грозить Украине катастрофой.

Україна продала атомпром.


(перепрошую, що іноземною мовою uhmylka )

Украина продала атомпром Будущее национальной ядерной энергетики оказалось в руках России

Недавно завершился многолетний корпоративный конфликт за контроль над харьковским институтом «Энергопроект». Безоговорочную победу в этом споре одержала корпорация «Силовые машины» Алексея Мордашова, что позволит российскому бизнесмену зарабатывать на участии в программах модернизации украинских атомных электростанций. Но главное, теперь от его воли зависит дальнейшая судьба развития крупнейших АЭС Украины.

ИСТОРИЯ БОЛЬШОГО ПУТИ

Первым перспективность харьковского ОАО «Энергопроект» разглядел его бессменный директор Тагир Алмакаев, с подачи которого в 2002 году в Харькове был создан клон института — ЗАО «Трудовой коллектив “Энергопроект”. По официальной информации, предприятие должно было заниматься освоением зарубежного рынка проектных услуг. Но получилось иначе: ЗАО начало оттягивать на себя контракты ОАО, в результате чего доходы последнего стало стабильно сокращаться.

В 2007 году у Алимова появились новые влиятельные партнеры — санкт-петербургская группа “Силовые машины” местного бизнесмена Алексея Мордашова. На первых порах россияне не стали заострять внимание на государственном институте, сосредоточившись на поглощении упомянутого ЗАО “Энергопроект” — они выкупили около 80% общества. Подтекст этой сделки стал известен чуть позже, когда выяснилось, что ЗАО “Энергопроект” владеет 30,19% одноименного ОАО.

Таким образом россиянам удалось стать главными частными акционерами харьковского института. Но на первом же собрании акционеров выяснилось, что упомянутые ценные бумаги ОАО были списаны со счетов ЗАО и их собственником является группа неизвестных физлиц. Идеолог этой сделки стал известен чуть позже, когда 30,19% акций многострадального “Энергопроекта” были зарегистрированы на компанию “Киевреконструкция”, принадлежащую украинским бизнесменам братьям Дмитрию и Леониду Крючковым. Их интерес к данному НИИ был вполне оправдан, ведь к тому времени в сферу влияния Крючковых уже входил ряд строительных и монтажных предприятий (Управление строительства Ровенской АЭС, Управление строительства Хмельницкой АЭС, “Южэнергострой” и т.д.), задействованных в тендерах “Энергоатома”.

Харьковский “Энергопроект” был неплохим дополнением к этому списку, так как позволял расширить перечень оказываемых атомщикам услуг. Уверенности в победе на атомных тендерах братьям Крючковым придавало еще и наличие дружественных отношений с тогдашним главой ГП “НАЭК „Энергоатом“ Андреем Деркачом. Но уже в конце 2007 года Андрей Леонидович лишился этого поста, после чего в жизни киевских бизнесменов наступила черная полоса. Одной из их первых проблем стало заявление руководства ЗАО „Энергопроект“ о том, что принадлежавшие ему акции института были похищены путем подделки документов. Чуть позже на основании этой информации тогдашний заместитель генерального прокурора Украина Виктор Пшонка возбудил против Дмитрия Крючкова уголовное дело №49-2768, и в начале 2010 года бизнесмен был задержан правоохранителями.

ЦЕПНАЯ РЕАКЦИЯ

С тех пор на протяжении нескольких лет о судьбе владельца НИИ „Энергопроект“ ничего известно не было. Информационный вакуум заполнился несколько недель назад, когда Голосеевский районный суд Киева закрыл уголовные дела против основателей и сотрудников „Киевреконструкции“. Причины столь гуманного решения стали понятны после того, как выяснилось, что с недавних пор у харьковского института „Энергопроект“ появился новый собственник. Речь идет о кипрской компании Biscone Limited, входящей в орбиту влияния российских „Силовых машин“. Сейчас эта фирма владеет вышеупомянутыми 30,19% акций харьковского НИИ „Энергопроект“, а ценные бумаги ей уступила „Киевреконструкция“.

Судя по всему, покладистость владельца столичного предприятия напрямую связана с его желанием отвести от себя удар, ведь в ходе следствия были собраны доказательства, подтвердившие его вину. Но сейчас важно другое: формирование контроля над харьковским „Энергопроектом“ структурами Алексея Мордашова цементирует позиции РФ в сфере украинского атомпрома. Ведь ОАО „Энергопроект“ является старейшим энергетическим институтом Украины, по документации которого строились две АЭС Украины — Запорожская и Южно-Украинская. Для доказательства значимости харьковского „Энергопроекта“ достаточно сказать, что ОАО обладает проектными разработками реакторных отделений, являющихся главнейшей частью проекта атомных электростанций. К примеру, в России такая информация имеет статус конфиденциальной и находится в московском федеральном институте „Атомэнергопроект“, опекаемом ФСБ. Понятно, что доступ к этим бумагам не откроет для Москвы никаких тайн, ведь харьковский „Энергопроект“ еще со времен СССР проектировал АЭС в тесном сотрудничестве с одноименными институтами в Москве, Санкт-Петербурге и Горьком. Другое дело, что выкуп харьковского НИИ российским капиталом выводит центр управления этим предприятием за пределы Украины. В лучшем случае это означает скупку отечественных высококвалифицированных специалистов. В реальности же последствия могут оказаться куда более губительными: потенциал „Энергопроекта“ будет задействован РФ в своих целях, подразумевающих закрепление собственных атомных технологий в Украине.

Будущее еще двух АЭС тоже в руках россиян

На прошлой неделе, 4 октября, состоялось собрание акционеров киевского научно-исследовательского и проектно-конструкторского института „Энергопроект“. На нем было принято решение вывести из наблюдательного совета НИИ двух россиян, Владимира Анисимова и Сергея Ковезина, и назначить вместо них их земляков Вадима Батяновского и Сергея Коржука. Переизбраны в набсовет были Евгений Дубинский, Владимир Давыдов, Виктор Сивко, а также Министерство энергетики и угольной промышленности. По подсчетам „k:“, таким образом россияне сохранили большинство голосов в наблюдательном совете столичного „Энергопроекта“ (4 из 7), получив право претендовать на назначение главы этого органа.

Киевский „Энергопроект“, равно как и харьковский, специализируется на комплексном проектировании объектов атомной и тепловой энергетики. С той лишь разницей, что столичный НИИ является генеральным проектировщиком Ровенской и Хмельницкой атомных электростанций, а харьковский НИИ — Запорожской и Южно-Украинской.

Введение россиян в управляющие органы киевского „Энергопроекта“ стало возможным благодаря тому, что с 2007 года они контролируют 50% его акций через московское ОАО „Группа Е4“ и кипрскую компанию Antonsen Ventures Limited. Обе эти структуры входят в состав российской бизнес-группы RU-COM Михаила Абызова. За годы владения киевским НИИ российский олигарх не привлекал к себе особого внимания, но свой „вклад“ в развитие атомной энергетики Украины он все-таки сделал. В прошлом году Украина признала победителем конкурса на достройку блоков №3 и №4 Хмельницкой АЭС российский „Росатом“. Успех россиян во многом был обусловлен поданным ими технико-экономическим обоснованием, которое готовилось при участии столичного „Энергопроекта“, участвовавшем в проектировании Хмельницкой станции с нуля.

http://news.mail.ru/inworld/ukraina/global/112/economics/10564378/?frommail=1


olx

olx

Дії населення і правила поведінки при аваріях на АЕС

При аваріях на АЕС, на підприємствах атомної промисловості з викидом у зовнішнє середовище радіоактивних продуктів може бути радіоактивне зараження за межами території станції. Це призведе до опромінення населення і забруднення навколишнього середовища вище допустимого рівня, встановленого для нормальної роботи АЕС. При цьому на службовців впливає гама-опромінення. При отриманні сигналу про аварію на АЕС робоча зміна ховається у сховищах, а населення — у захисних спорудах. При цьому одягаються засоби індивідуального захисту, береться запас їжі, води, предметів першої необхідності. Якщо обставини змушують людей ховатись у квартирах або у виробничих приміщеннях, то потрібно провести герметизацію: прикрити тканиною вікна, у будинках з пічним опаленням перекрити труби. Слід пам'ятати, що дози опромінення значно менші під час перебування людей у різних будинках і спорудах. На зараженій місцевості потрібно поводитись дуже обережно: використовувати засоби індивідуального захисту, не ходити без потреби по вулиці. При виході зі сховища необхідно вдягати засоби індивідуального захисту органів дихання й шкіри. Режим поведінки людей на місцевості, зараженій радіонуклідами, їх трудова діяльність, час перебування у сховищах, укриття та інші питання вирішують органи самоврядування на підставі даних штабів ЦО. З населенням проводиться медична профілактика шляхом прийому протирадіаційних препаратів до і після опромінення.
У зв'язку з тим, що територія в радіусі 30 км підлягає тривалому радіоактивному зараженню, основним засобом захисту є евакуація. В першу чергу евакуйовуються діти дошкільного віку. В цьому разі збірні евакопункти не створюються, а евакуація проводиться безпосередньо від будинків. Евакуація проводиться на автомашинах і пішки у два етапи. На першому етапі людей підвозять транспортом до контрольно-перевірного пункту і висаджують там. На другому етапі евакуйовані проходять дозиметричний контроль, медичний огляд, при необхідності санітарну обробку і чистим транспортом розвозяться по пунктах розселення. Основним шляхом проникнення радіоактивних речовин в організм є органи дихання, травлення, шкіра. При проведенні ліквідації використовують протигази, респіратори, костюми Л-1. Одягати і знімати їх дозволяється тільки у спеціально відведених місцях. Після закінчення робіт необхідно пройти дозиметричний контроль для визначення ступеня ураження засобів індивідуального захисту, шкіри, потім пройти санітарну обробку. На ураженій території заборонено їсти, пити, лежати і сидіти на землі.

У результаті аварії на ЧАЕС виникло радіоактивне забруднення величезної території країни (Київська, Житомирська, Чернігівська, Волинська і Черкаська області), що, окрім онкологічних, призвело до комплексу різноманітних захворювань під назвою «чорнобильський синдром». Це різноманітні психоматичні захворювання, прискорення старіння і смерть. З цим явищем зіткнулись також японці після Хіросіми і Нагасакі.

У даний час на основі світового і вітчизняного досвіду розроблено систему захисту людини від пошкоджуючих дій ядерного впливу. Ця система передбачає використання передусім природних факторів, котрі супроводжують повсякденне життя кожної людини і визначає 12 правил захисту медицини. Ось деякі з них:

— генозахисне харчування (воно врятувало генофонд японців від наслідків Хіросіми і Нагасакі);

— очищення організму від радіонуклідів, хімічних і біологічних генотоксікандів;

— методи стимуляції захисних сил організму, біотехнологія генозахисної дії продуктів бджолярства;

— навчання методів корекції психіки (аутотренінг, медитація).

ДОТРИМАННЯ ПРАВИЛ РАДІАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ОСОБИСТОЇ ГІГІЄНИ

Для попередження чи зменшення впливу на організм радіоактивних речовин необхідно:

— максимально обмежити перебування на відкритій території, гіри виході з приміщення використовувати підручні засоби індивідуального захисту (респіратор, пов'язка, плащ, гумові чоботи);

— під час перебування на відкритій території' не роздягатися, не сідати на землю, не курити;

— перед тим, як увійти в приміщення, взуття помити водою або витерти вологою ганчіркою, одяг почистити вологою щіткою;

— суворо дотримуватись правил особистої гігієни;

— в усіх приміщеннях, підготовлених для перебування людей, щоденно проводити вологе прибирання, бажано з використанням миючих засобів;

— приймати їжу тільки у закритих приміщеннях, ретельно мити руки з милом перед вживанням їжі і полоскати рот 0,5-процентним розчином питноі соди;

— воду вживати тільки з перевірених джерел, а продукти харчування — придбані через торговельну мережу;

— сільськогосподарські продукти індивідуальних господарств, особливо молоко, зелень, овочі та фрукти, вживати в їжу тільки за рекомендацією органів охорони здоров'я;

— не купатися у відкритих водоймах до перевірки ступеня їх радіоактивного забруднення;

— не збирати у лісі ягоди, гриби і квіти.

Дотримання цих рекомендацій допоможе уникнути захворювання променевою хворобою.

КОНТРОЛЬ ЗА ГРОШИМА, ЗАБРУДНЕНИМИ РАДІОАКТИВНИМИ РЕЧОВИНАМИ, ЯКІ ПОТРАПЛЯЮТЬ У БАНКІВСЬКІ УСТАНОВИ

Для контролю необхідно:

1. Щоденно організовувати виміри рівня радіоактивного випромінювання грошей, які потрапляють у розрахунково-касові центри.

2. Кожна операція щодо замірювання фіксується у спеціальному журналі, до якого заносяться відомості про виявлення радіоактивне забруднених грошей.

3. У разі виявлення радіоактивного забруднення грошей складається акт, де зазначається кількість, номінали купюр, їх сума і потужність випромінювання. Після оформлення акта вказується номінал, кількість і номер банкнот, сума по номіналах і загальна сума та рівень радіації. Контроль проводиться в приміщенні, куди надходять гроші.

Вимірювання радіації проводиться на відстані 1—4 см від грошей.

Якщо гроші є у мішках, то вимірювання здійснюється на відстані 10—20 см від них. При наявності забруднених грошей їх загортають у щільний матеріал і закривають у металевий сейф. У сейфі їх обкладають свинцевими пластинами.

4. Про факт знаходження радіоактивних грошей банк ставить до відома місцевий штаб ІДО і не пізніше одного дня необхідно повідомити обласне управління НБУ. Отримавши ствержувальну відповідь, гроші ліквідуються в установленому порядку, тобто складається акт на ліквідування.

5. Банки зобов'язані кожного дня слідкувати за рівнем радіоактивного випромінювання грошових знаків, з відповідним записом у спеціальному журналі радіаційного контролю.

АВАРІЇ НА ВИРОБНИЦТВІ, ДЕ ВИКОРИСТОВУЮТЬ СИЛЬНОДІЮЧІ ОТРУЙНІ РЕЧОВИНИ

На підприємствах хімічної, нафтопереробної, харчової промисловості можливе виникнення аварійних ситуацій з викидом СДОР Причинами таких ситуацій може бути порушення правил експлуатації, вимог правил безпеки В Україні є 877 хімічно небезпечних об'єктів, з них 39 розташовані на території Львівської області Нарощення хімічного виробництва призвело до зростання кількості промислових відходів, які становлять небезпеку для оточуючого середовища і людей. Тільки токсичних відходів в Україні накопичено більше 4 млрд. т, при середньорічному утворенні 103 млн. т. Проблема безпеки населення в зонах можливого хімічного зараження займає важливе місце в переліку завдань щодо захисту людей у надзвичайних ситуаціях.

Аварії на хімічно небезпечних об'єктах мають свої особливості, до яких, зокрема, відносяться:

1. Неможливість прогнозування аварії у часі.

2. Велика ймовірність важких наслідків для життя і здоров'я людини.

3. Складнощі завчасного вжиття ефективних захисних заходів.

4. Непередбачуванють економічних і екологічних наслідків тощо.

У надзвичайних ситуаціях з потенційно небезпечними хімічними речовинами важливе значення має розуміння властивостей СДОР. Найрозповсюдженішими і небезпечними речовинами, що використовуються у промисловості і побуті, є аміак і хлор.

Аміак — за звичайних умов — це газ, легший за повітря, який легко зріджується під тиском, а при випаровуванні поглинає тепло — сильно охолоджується. Ця властивість використовується у промислових та побутових холодильниках на м'ясокомбінатах, молокозаводах, овочевих базах, тобто там, де є необхідність в охолодженій продукції. Крім того, він є сировиною багатьох хімічних виробництв. Аміак зберігається і транспортується у зрідженому стані. Як рідина, він легший за воду, має меншу густину І при виході на повітря утворює слабкий дим. Вогненебезпечний, створює вибухові суміші з повітрям, отруйний. Особливо небезпечний для очей. При малих концентраціях діє збуджуючи, при великих — людина непритомніє. Крім того, він викликає задуху, сильний кашель. Найкращі методи захисту — ізолюючий протигаз, респіратор РПГ-67КД, захисний костюм типу Л-1, гумові чоботи, рукавички. Оскільки аміак легший за повітря, то він буде здійматися вгору, тому безпечніше від аміачної хмари ховатися у низинах, підвалах, тунелях.

Хлор — отруйний, негорючий жовто-зелений газ, зі специфічним запахом хлорки, отруйніший за аміак у 20 разів. Хлор — газоподібний, він трохи важчий за повітря, легко зріджується під тиском. Тому зберігають його і транспортують у сталевих балонах або цистернах. У рідкому стані він важчий за воду. При випаровуванні утворює білий туман. Розчинний у воді, але гірше за аміак.

Хлор широкорозповсюджений промисловий продукт, використовується для знезараження питної води, відбілювання тканин, як сировина на багатьох хімічних підприємствах. У зв'язку з таким способом його використання трапляється чимало випадків отруєння. Так, наприклад, у БруклІнІ (район Нью-Йорка), коли хлор з віддаленого магнієвого заводу накопичувався у станцію підземки, від нього постраждало понад тисячі чоловік Це приклад того, що хлор може пересуватися низинами на значні відстані. При концентрації хлору у повітрі понад 0,2 мг/л може статися миттєва смерть. При потраплянні його на шкіру виникають опіки. Як запобігти ураженню хлором? Найкраще використовувати ізолюючий протигаз, кисневий ізолюючий прилад, спеціальний захисний костюм, гумові чоботи, рукавиці. За відсутності індивідуальних засобів у нагоді може стати одяг з цупкої тканини, протигаз з активованим вугіллям. А якщо і цього немає, то слід вдихати повітря через хустинку, змочену розчином соди чи антихлору (розчин фітофіксину з содою). Можна також змочити тканину сечею, яка частково знешкоджує хлор, або простою водою. Слід пам'ятати, що хлор накопичується у низинах, тому треба підніматися догори. На жаль, як показала практика, солдати під час хлорної газової атаки у першу світову війну ховалися, навпаки, у підвалах, землянках та окопах, що значно збільшило кількість жертв та ефективність хімічної зброї.

При отруєнні хлором рекомендується вдихати пари спирту та ефіру, але перед цим постраждалим необхідно забезпечити свіже повітря. При відсутності дихання слід зробити штучне дихання.

Ступінь хімічної небезпеки населення при аваріях з виходом (СДОР) залежить від масштабу аварії, властивостей СДОР, стану атмосфери, рельєфу місцевості тощо. У системі цивільної оборони розроблена «Методика прогнозування масштабів зараження СДОР при аваріях». Вона дозволяє розраховувати можливі площі хімічного зараження та визначати втрати людей. Унаслідок аварій на об'єктах, які виробляють СДОР, обслуговуючий персонал і населення, яке мешкає поблизу об'єкта, можуть отримати тяжкі ураження.

Велике значення має своєчасне та якісне проведення розвідки осередка ураження. Цю роботу ведуть підрозділи хімічної розвідки Збройних сил, ЦО та інші. Вони визначають місце аварії та вид СДОР, ступінь зараження місцевості, шляхи безпечного виходу з неї, беруть проби ґрунту, води тощо і відправляють їх у лабораторію. На початку виникнення і проникнення СДОР в атмосферу або на місцевості негайно оповіщають робітників і службовців об'єктів і населення, яке мешкає поблизу зони, про небезпеку. Люди, які є в будинках, зачиняють вікна, проводять повну герметизацію житла, вимикають нагрівальні прилади, газ Евакуація населення з районів можливого зараження СДОР проводиться до підходу зараженої хмари. На об'єкті, де була аварія, в першу чергу здійснюється робота з припинення викиду СДОР. Ураженим надається медична допомога. Краплини СДОР на одязі знешкоджують за допомогою індивідуального протихімічного пакета ПХП-8. При роботах в осередках ураження СДОР треба дотримуватись правил безпеки. Всі люди повинні мати протигази, індивідуальні засоби захисту шкіри, вміти користуватись індивідуальними протихімічними пакетами ПХП-8, а також індивідуальними аптечками АІ-2, вміти надавати першу медичну допомогу.

Пам ятi жертв мирного атому






Полум'я. Попіл.

Вибухнув Всесвіт. Часу

Друзки. У серцях.




31.03.2011



© Copyright: Марина Степанская, 2011
Свидетельство о публикации №11111220142


Розіп'ята Природа

Ми йдемо степом. Свіжий нічний вітер приємно обдуває обличчя, розвиваюче моє неслухняне довге волосся. Небо усіяне зірками, але ми в них майже не орієнтуємося. А якщо є лише широкий степ і лише зоряне небо, то куди і за якими орієнтирами ми йдемо? Та просто напростець блукаємо просто неба.

Аж раптом застигаємо. Я ніби скам'яніла, настільки жахнулась побаченого. Десь вдалині посеред степу маячили турбини ГАЕС, освітлені мільярдами вогнів.

Одна з турбин мала чіткі обриси хреста. Хреста, на якому була розіп'ята Природа. Природа - жінка без віку, гарна до нестями, була розіп'ята на хресті цивілізації і стікала кров'ю гліду і шипшини, яка заливала її білосніжну зимову сукню. Зелені очі були байдуже прикриті. Свіжий нічний вітер розмітав її неслухняне довге волосся кольору вечірнього сонця.