хочу сюда!
 

Лида

35 лет, водолей, познакомится с парнем в возрасте 36-43 лет

Заметки с меткой «аес»

Атомна енергетика і... грибок

              На Чорнобильській  АЕС, цитата - "на стінках реактора", виявили чорний грибок. Вчені були вражені знахідкою, вони спробували з’ясувати, як цей організм вижив.
              Виявилося, що він не тільки не боїться радіації, але й харчується нею. А все внаслідок величезної кількості меланіну - пігменту, який робить нашу шкіру темною від засмаги. Саме меланін дозволив грибку нормально поглинати шкідливі промені і конвертувати їх в хімічну енергію. Подібно до того, як рослини перетворюють вуглекислий газ і хлорофіл на кисень і глюкозу через фотосинтез, цей грибок використовує радіосинтез.
              На думку дослідника з НАСА Кастурі Венкатесварана (Kasthuri Venkateswaran), який експериментує з грибком Cryptococcus neoformans, його виділення поглинають радіацію. Виробництво на основі грибка ліків може стати потужним бар’єром на шляху шкідливих променів.
              З'явилося сподівання, що це допоможе пацієнтам, онкохворим  через опромінення, а також допоможе не боятися радіоактивних променів операторам АЕС, пілотам літаків тощо.

             Якщо це не фейк, не помилка чи самоомана вчених, то звісно є ненульова імовірність, що людство в майбутньому спроможеться зрозуміти принцип взаємодії цього організму з радіацією і реалізувати його з користю для вищих форм життя. З усуненням непримиримого протиріччя між жорсткою радіацією і генною структурою вищих організмів, іншими словами, коли мине страх перед радіацією, що зараз каменем висить на шиї людства, стануть можливими докорінні зміни шляхів енергетичного самозабезпечення людства. Плюралізм способів виробництва енергії розшириться, а баланс між ними істотно може змінитися.
             Зважаючи на високий ступінь освоєності способу перетворення енергії розпаду ядер радіоактивних металів на інші види енергії, забезпеченість потреб людства в уранових рудах на багато століть вперед, а також останні тенденції проектування та будівництва АЕС, концепція розвитку атомної енергетики у перспективі може спиратися на масовий випуск малих ядерних реакторів. Такі ядерні мікроенергоблоки забезпечуватимуть потреби яких завгодно малих одиниць господарювання аж до індивідуальних домогосподарств та транспортних засобів.
             Від істот, що доживуть до того часу - назвемо їх умовно "людство", в цьому разі вимагається лише дисциплінованість і висока культура виробництва. Платою за відсутність цих рис неминуче наставатиме необхідність специфічного лікування і перспектива стати схожим на грибок Cryptococcus neoformans. Принаймні кольором.

Про дорогу фотоелектричну енергію...

Коли задумав і складав цю замітку, робочою назвою її була "Про дешеву атомну енергію..." Але ж не такі ми багаті, щоб купувати дешеві речіlol

*   *   *
               Деякі міфи живі тим, що існують такі собі "розрахунки собівартості". А собівартість залежно від бажання і кута зору можна рахувати дуУуже багатьма способами. Візьмемо, як приклад, собівартість 1 кВт * години електроенергії, виробленої атомною енергетикою.
               Навіть коли згадати, що принаймні перші АЕС (а є підстави вважати, що і наступні, і сьогоднішні) мали одне з призначень задовольняти потребу військово-промислового комплексу у ядерній зброї, то вже через це виникають сумніви про якусь обумовленість розвитку атомної енергетики низькою собівартістю її електроенергії. Придушимо їх поки і розглянемо далі.
               Цікаво, а які взагалі складники є в таких розрахунках у стовпчику "Витрати". Зрозуміло, що там має бути все, починаючи від витрат на добування і збагачення уранового палива, будівництва основного енергогенеруючого устаткування - всіх цих сотень і тисяч тон грубезних стальних "каструльок", бачків і трубок 1-го контуру та величезних помп, що ганяють по них радіоактивну воду (фото нижче). Про вторинний контур (той, що із нерадіоактивною водою і звичайним агрегатом "парова турбіна-електрогенератор" на одному валу), мабуть, і згадувати не варто. То ж фактично теплова енергетика -  так...  ніби смішні "копійки", порівняно з...



               Ось, в якості прикладу можемо розглянути зблизька (розміри в мм) спочатку корпус реактора podmig Це половинка отого сіренького із зелено-коричневою оголовочкою в центрі верхнього малюночка.



               Коли ж ви закриваєте цю "каструлю" (320 т) кришкою (95 т) з верхнім блоком стержнів, то множте висоту споруди десь удвічі. Ось вони, в усій красі перед нами - реактори типу ВВЕР. Їх є багато: ВВЕР-440, ВВЕР-1000, ВВЕР-1200... (фото унизу). Число у маркіровці говорить нам, що даний реактор то є технічна передумова для отримання, увага! - від 440 до 1200 МВт електричної (!) потужності. Тобто тепло від уповільненого ланцюгового розпаду атомних ядер урану мінус всі втрати на всіх ступенях перетворень енергії, що враховуються своїми значеннями ККД.



              В ідеалі за 50 років така-от "іграшка" на ім'я ВВЕР-1000 виробить нам 438000 год х 1000000 кВт енергії. Знехтуємо "краплею" електроенергії на власні потреби АЕС. Тоді оплата людством виробленої електроенергії за ринковою ціною, припустимо по 1 грн/кВт х год, складе 438.000.000.000 грн. Або 438 млрд грн. Океан! У перерахунку на 1 рік "тисячник" повинен виробити нам 8,76 млрд кВт * год (а принести своїм творцям таку ж кількість умовних грн).
              Згадаймо тепер обставини, що відмежовують нашу грішну землю від нашого абстрактного ідеалу. Оті 438 млрд. кВт це тільки та енергія, яку в принципі спроможний згенерувати енергоблок. А ви, люди, ще зумійте її взяти! З життя ми знаємо, що помітну частину від терміну служби він буде просто недовантажений в силу нерівномірності суспільної потреби в електроенергії, в силу існування інших видів генерації, в силу різних недосконалостей в обліку та організації кооперативної роботи всіх видів потужностей. Це стосується і малоактивних нічних годин, і періодів економічних спадів та криз. Часу простоїв із нульовою потужністю на виході протягом його служби теж набіжить на кілька років (діагностики, ремонти, перезавантаження уранових збірок).



              Стало цікаво, а що ж де-факто? Натрапив на інформацію, що запущена 22.12.1980 Рівненська АЕС (фото вище) станом на 05.03.2005 рапортувала  про виробництво вже 250 млрд. кВт * год. Наступна славна сторінка її історії - 25.07.2011 р., коли всіма своїми чотирма енергоблоками загальною потужністю 2880 МВт Рівненська АЕС задовольнила енергетичну спрагу своїх споживачів аж на 350 млрд. кВт * год. За 30 років... Хм... Ну, до 50 років вона ще чи допрацює, чи ні, а от до 1200 млрд кВт * год, які мають бути отримані від такої потуги за 50 років, їй ще ой як далеко. Можливо, цей, хоч і не найгірший, проект пізньо-радянського періоду, працюючий у пострадянській країні вічних криз, не може слугувати показовим прикладом? Але от приклад нещодавно закритої АЕС у містечку Графенрейнфельд (Німеччина). Одноблочній АЕС з номінальною потужністю реактора 1345 МВт (фото нижче) судилося працювати лише 33 роки (09.12.1980 - 28.06.2015), протягом яких вона виробила 333 млрд кВт * год електроенергії. Краще, але на "дас іст фантастішь" не витягує. Середньорічне виробництво (у перерахунку на 1000-мегаватний-блок) не давало очікуваних 8,76 млрд кВт * год, складаючи лише 7,5 млрд.



              Можемо ще згадати, або не згадувати, скільки в наших специфічних умовах з цієї 1 гривні, ніби сплаченої людством енергетиці, пролетить, як зазвичай, повз енергетику: податки державі, корупційна складова у кишені чиновників, комерційна складова ринковим "посередникам" та різного роду іншим рибам-прилипалам.
              Тепер особливо рельєфний наголос у вигляді окремого абзацу треба зробити ось на якій важливій обставині. Такий "водонагрівач", всаджений у бетонну шахту з товщиною стін 2-3 м, після закінчення терміну служби стає практично нерозбірною спорудою через свої габарити і залишкову радіоактивність. Саме тому це "променисте серце" енергоблока, висотою з 9-поверховий дім, практично не придатне для утилізації. Проектний термін експлуатації АЕС, як правило, 30 років. На підставі результатів випробувань зразків-свідків з матеріалу корпусу реактора термін його служби ще років на 10-20 продовжують експлуатаційники з дозволу контролюючого їх органу держатомнагляду на свій спільний страх і ризик. У Штатах відомі приклади продовження аж до 60 років експлуатації. Все залежить від суворості вимог контрольних органів, якості матеріалів, культури виробництва, контролю, обслуговування, ставлення до безпеки, тобто загалом - від впевненості спільноти у безпеці своїх небезпечних "іграшок". Майже все в реакторі може бути відремонтоване/замінене. І тільки стосовно ремонту корпусу реактора сучасні можливості дуже обмежені. Коли ж матеріал цієї "каструлі" стає зовсім крихким (від радіації і термічного старіння), реактор виводять з експлуатації. Це може статися через 50 років після вводу, а може через 33. Як пощастить.
               Далі, по діагоналі, цятками з великої мозаїки окреслимо, на що саме доведеться витрачатися з тих коштів, які колись якось потраплятимуть у галузь атомної енергетики, аби протягом 30-50-ти років насолоджуватися цим живим джерелом казкових доходів. З представленої загальної картини дещо зрозуміло, чи не так?
               Руду добути, метал виплавити, сталеві кільцеві заготовки з товщиною стінки 150-400 мм відковати, термообробити, зварити між собою, знов термообробити... Антикорозійне покриття по всій внутрішній поверхні корпусу наплавити, термообробити.
              З урановими збірками, ТВЕЛами (нижче - фото), геморою не менше, але дорожче – з поправкою на радіоактивність, екзотичністсть матеріалів, відсутність у багатьох країн власного замкнутого циклу виробництва ядерного палива, політичні обмеження і все такеє інше.

             Ну там, графіт - цирконій - карбід бора - титанат диспрозію або гафнію... Так, ось ці трубки у пучках на фото ТВЕЛів угорі - з цирконію. Кожна з них заповнена капсулами діоксиду урану (фото унизу). Потім залишок об'єму трубки вакуумується, заповнюється гелієм, після чого трубка запаюється і вставляється у касету. Яка ж це щаслива країна світу має багаті поклади руди диспрозію lol ?... Треба буде поцікавитися.



            Ну там, системи безпеки, керування, автоматика і все, шо ще треба... Ну там, різні дрібниці, що обліпляють реактор зусібіч... Один тільки головний циркуляційний насос (ГЦН) це 140 тон досить непростої сталі. А їх таких 4 ГЦН.
            Скільки ж це все коштує? Чесно – не знаю. Це нам не порахувати так само легко, як прихід від продажу електроенергії. Хто в курсі цін на матеріали, множте їх на 2...4...10, бо на виробництво згаданих конструкцій йдуть не ті самі сталі, що для огорожок на цвинтарях, і не той самий цемент, марки 500lol , що доморощені бізнесмени безбожно "бадяжать" металургійним шлаком, і не та автоматика, що у побутовій техніці – все там "не те"... Хто в курсі зарплат, теж множте у рази – до робіт на будівництві відповідальних об'єктів залучають тільки найкваліфікованіші кадри, які полюбляють гарну зарплату.
            Часом можна надибкати цифри у форматі: "проектування та спорудження енергоблоків № 3 та № 4 Хмельницької АЕС, кожен встановленою потужністю 1000 МВт,  обійдеться у 36,8 млрд грн". Тобто 18,4 млрд грн / МВт. Але без розшифровки. Що сюди входить? Чи тільки оте залізяччя під умовною назвою "енергоблок"? Чи з усім, без чого він працювати не повинен?
            Ну, що там ще... Інфраструктура – шахти, будівлі, машзали, прив'язані до АЕС виробництва та служби, під'їзні колії, автодороги, збудувати... Ну там, сховища для відкладання відпрацьованого ядерного палива – теж, до речі, мастодонти із вмурованих у залізобетон сталевих "каструль". Для твердих відходів – збудувати; для рідких – збудувати... Сховище, яке від 2017 р. будують в Україні, має проектну вартість 37 млрд грн. Буде готово у 2050 році.
            Ага, а оце же ж! Місто енергетиків назразок Славутича! Щоб у необхідному ритмі доставляти на АЕС трудовий ресурс. Ну і там же ж плюс-мінус соціальна інфраструктура (радянським людям з їхнім ніби атеїстичним світоглядом треба ж було встигнути пожити у раю ще за життя. Пострадянським звісно треба менше – їх активно привчають до раю у наступному "житті" – але всеодно трохи треба)... У собівартість кіловат-години електрики всі ці речі пишемо, ні?
             Ну там, різні ще дрібниці, про які, може, ми і не знаємо ... . . . . . ........ Ффууу... Нарешті, здається, все! Заливай воду! Вода, до речі, теж не зовсім безкоштовний дар річки, зважаючи на всі премудрості водопідготовки... Перетворюй воду на пар, отримуй у розетці свої 220 і насолоджуйся життям. Заодно плати гроші, деяку частку котрих зможе записати у стовпчик "Доходи" вже й атомна енергетика.


  
               Проте це лише здається, що на цьому стовпчик "Витрати" припинив приростати новими складниками. І мова не про перезавантаження ядерного палива, поточні планові / позапланові ремонти – це такі копійки. А ми ж тут домовилися бліх не ловити. Тож тепер повертаймося до розгортання одного рельєфно виділеного попереднього абзацу.
               Мало хто знає, що задовго до вводу атомної станції в експлуатацію – ще на стадії проектування, і потім, під час її роботи, ця атомна станція починає... виводитися з експлуатації. У намаганні передбачити комплекс необхідних заходів для виводу АЕС з експлуатації розроблені стандартизовані процедури складання відповідних концепцій. За час її роботи на спецфондах накопичуються (передбачені законодавством, а значить – держбюджетом!) необхідні кошти, проводяться виміри, дослідження, збирається та аналізується інформація, а отже формується штат працівників, котрі отримують відповідну зарплату. Іншими словами, АЕС ще не дала жодного кіловата, а людство вже сушить собі голову, як її закривати.
             Серед іншого, за цим дивовижним стандартом CОУ НAЕК 015 : 2012 під час "закриття" АЕС слід не лише максимально використовувати наявну інфраструктуру і обладнання, але поряд з тим передбачається спорудження нової інфраструктури, виготовлення нового обладнання і розробка технологій, необхідних для виконання робіт з виводу АЕС з експлуатації. І ні для чого більше!
             Ось ще цікавий момент. Між трьома можливими стратегіями закриття АЕС (негайним демонтажем, відкладеним демонтажем і похованням на місці) стандарт регламентує обирати за результатом багатофакторного аналізу на основі принципу "затрати-користь". Опп-па! Це вже із суто економічних розрахунків куди ми перейшли? Що, є калькулятори з кнопкою "користь"? Відчуйте, який чарівний інструмент надається цим принципом тому, хто розраховує собівартість атомної енергії! Тобто якщо витрати великі, а користь від того – не дуже (а яка насправді користь, коли розібраний радіоактивний мотлох перемістити на поверхні цієї планети з одного на інше місце?), то і для чого тоді здійснювати ці витрати, так? А витрати-таки мають бути значні, коли проста, здавалося б, утилізація об'єкта перетворюється на інфраструктурний проект. Товариш, що стоїть у цих питаннях інформаційно глибше, колись у невимушеній бесіді висловився, що закрити АЕС коштує стільки ж, як збудувати її, якщо не дорожче. Можливо, це є гіперболізований жарт. Але в контексті цієї замітки нас має цікавити тільки те, чи закладаються і ці витрати в розрахунок собівартості атомної електроенергії. Причому, незалежно від того, чи фактично матимуть ці витрати місце протягом покоління, що збудувало і "закрило"АЕС.
             Чому так? А що нам є на вибір? 
             Відкладений на 20-40 років демонтаж? Так це ж підтримання протягом всіх цих років життєздатності всіх споруд та обладнання станції і контроль над радіацією на предмет її не/розповзання по планеті. Тобто персонал отримує своє зе-пе, об'єкт, можна сказати, живе повноцінним життям з тією лише різницею, що тепер енергії не виробляє, а споживає. А на 41-му році що? Одну байку прочитав. Про ліквідацію наслідків аварії на АЕС Фукусіма-1. Роботи, яких вдалося залучити для розбирання завалів, виходили з ладу за лічені дні через деградацію електроізоляції. І хто ж буде розбирати відпрацьований енергоблок і куди те все подіти, коли весь час відтермінування демонтажу спливе?
             Поховання на місці? Але ж найнадійніші саргофаги теж колись руйнує час.
             Принагідно слід відзначити, що і проблема зберігання відходів ядерного палива сьогодні теж не має якогось кінцевого конструктивного вирішення. А найтовстіші стінки металічних "каструль" у сховищах, між іншим, теж колись прогниють.
             І ось ті істоти, що, занепокоєні раптовим головним болем, приходять через сотні років до тих променистих сувенірів, стикаються з ситуацією, не набагато кращою, ніж сьогодні: та сама підвищена радіація, яка не усувається ані переплавом сталі, ані переробкою відходів чи бетону. Та сама радіація, від якої треба боронитися! Як? Можна завантажувати весь той мотлох на кораблі і відправляти з ІІІ космічною швидкістю подалі від матері-Землі. Що, все ще фантастика? Дорого? Ризиковано? Ну, тоді – зводити нові саркофаги поверх розгерметизованих, а тому ще більші. Знову дорого? Знов не видно у майбутньому жодної логічної крапки? Ну, тоді ваші пропозиції...  ...  ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... . . .. ... . .. ..... . .....        . .... . . .. ............. . ..
             Що ж, виходить? Напружує трохи вийнятий з надр але чужий нашій білково-нуклеїновій природі уран? Змушує нести витрати? А ел.енергія дешева лише через віднесення цих неминучих витрат у невизначене майбутнє? Отож-отож...
             Ідеологи дешевої ядерної енергії зазвичай не зачіпають ще одну, очевидну складову цього балансу аби зберігати цілісність міфу неймовірного "лоукосту". А йдеться як про прямі витрати на ліквідацію аварій АЕС, так і неповернуті витрати через осмислювання практики і наслідків застосування ядерних технологій з відмовою від подальшого проектування енергетичних "лоукостерів", що частково спроектовані, і подальшої добудови того, що частково або повністю збудовано. Достатньо нагадати три назви: Три Майл Айленд; Чорнобиль; Фукусіма. Чому відмова? Та майже щоразу велика аварія на АЕС супроводжується "великою аварією" і у людських головах. Це впливає і на науково-технічні, і на техніко-економічні рішення у відповідних "мозкових центрах", і на політичні рішення у високих колах. Правителям же ж ніщо людське не чуже – вони теж мають страх перед смертю. В такі моменти завжди згадується щось дорожче, ніж закопані в землю кошти. А от чи згадується, що все це теж слід внести у статтю витрат на отримання людством ядерної електроенергії? Оце питання! А між тим, навіть поверхові цифри, достатні для характеристики тієї ціни, яку людство вже сплатило і далі платить тільки за один Чорнобиль, потребують, мабуть, окремого лонгріду для розкриття.
                 Натрапив на статистико-аналітичні матеріали, що містять техніко-економічний параметр, зручний для співставлення витратності на будівництво енергогенеруючих об'єктів різних видів. Так от, у 2014 році було зафіксовано, що "вартість будівництва атомних енергоблоків за останнє десятиліття зросла з 1000 $ до приблизно 8000 $ за встановлений кіловат потужності". Це ж виходить, що вже у 2004 р. кіловат встановленої потужності АЕС коштував 1000 $?! Характерна така сума! Її давно і добре знає кожен, хто цікавиться сонячною енергетикою, а тим більше і собі зазіхає щось таке "замутити".
                 То на тлі всього цього комусь ще уявляються великими сьогоднішні капітальні витрати у 1000 доларів США на 1 кВт встановленої потужності геліоенергетики? Які, до того ж, мають стійкий тренд до зменшення... На тлі всього цього ще уявляється дуже істотною проблемою переплав зношених кремнієвих фотоелементів та вирощення нових досконалих кристалів (а це найбільш інтелекто-, трудо- і енерговитратна металургійна операція у справі утилізації сонячних електростанцій, що відслужили своє)?

Украинский экс-министр рассекретил данные о "диких нарушениях"

Ремонт четвертого реактора Запорожской АЭС на Украине был проведен с "дикими нарушениями". Об этом заявил экс-министр транспорта страны Евгений Червоненко.

Полное выступление Червоненко доступно на YouTube:

По словам политика, четвертый (из шести) энергоблок Запорожской атомной электростанции, запущенный после ремонта 1 июля 2019 года, был отремонтирован с серьезными нарушениями. Профильная комиссия прямо заявила об этом при оценке результата работ, однако решение о запуске все равно было принято. Червоненко отмечает, что ситуация демонстрирует отношение нынешнего руководства Украины к безопасности страны и граждан.

"Я объявляю это на всю страну: ремонт проведен с дикими нарушениями. Мало, что ли, тренируемся на (американском топливе для АЭС) Westinghouse, которые не годятся для реакторов Александрова? На основании документов, которые я получил, информация звучит так: комиссия по ядерному регулированию признает, что ремонт проведен с огромными нарушениями ввиду отсутствия запчастей", - рассказал Червоненко в эфире украинского телеканала NewsOne.

Политик признался, что данная информация досталась ему крайне непросто. Он сравнил получение официальных выводов комиссии с работой специальных служб, отметив, что бумаги были переданы ему "через пять телефонов, ящиков и серверов".

Ситуацию на Запорожской АЭС Червоненко назвал крайне возмутительной в контексте прочих проблем украинской энергетики. "Это вам что, конструктор "Лего", что запчастей нет? Или нам мало Чернобыля? Или Запорожью мало дыма?" - выразил негодование экс-министр.

Ситуация с АЭС показывает, что украинские руководители должны "перестать делиться на хороших и плохих" и вместе работать на благо страны, отмечает Червоненко. Кроме того, "эксперименты" украинских атомщиков в отрыве от России демонстрируют важность нормального взаимодействия с РФ, отсутствие которого может грозить Украине катастрофой.

Україна продала атомпром.


(перепрошую, що іноземною мовою uhmylka )

Украина продала атомпром Будущее национальной ядерной энергетики оказалось в руках России

Недавно завершился многолетний корпоративный конфликт за контроль над харьковским институтом «Энергопроект». Безоговорочную победу в этом споре одержала корпорация «Силовые машины» Алексея Мордашова, что позволит российскому бизнесмену зарабатывать на участии в программах модернизации украинских атомных электростанций. Но главное, теперь от его воли зависит дальнейшая судьба развития крупнейших АЭС Украины.

ИСТОРИЯ БОЛЬШОГО ПУТИ

Первым перспективность харьковского ОАО «Энергопроект» разглядел его бессменный директор Тагир Алмакаев, с подачи которого в 2002 году в Харькове был создан клон института — ЗАО «Трудовой коллектив “Энергопроект”. По официальной информации, предприятие должно было заниматься освоением зарубежного рынка проектных услуг. Но получилось иначе: ЗАО начало оттягивать на себя контракты ОАО, в результате чего доходы последнего стало стабильно сокращаться.

В 2007 году у Алимова появились новые влиятельные партнеры — санкт-петербургская группа “Силовые машины” местного бизнесмена Алексея Мордашова. На первых порах россияне не стали заострять внимание на государственном институте, сосредоточившись на поглощении упомянутого ЗАО “Энергопроект” — они выкупили около 80% общества. Подтекст этой сделки стал известен чуть позже, когда выяснилось, что ЗАО “Энергопроект” владеет 30,19% одноименного ОАО.

Таким образом россиянам удалось стать главными частными акционерами харьковского института. Но на первом же собрании акционеров выяснилось, что упомянутые ценные бумаги ОАО были списаны со счетов ЗАО и их собственником является группа неизвестных физлиц. Идеолог этой сделки стал известен чуть позже, когда 30,19% акций многострадального “Энергопроекта” были зарегистрированы на компанию “Киевреконструкция”, принадлежащую украинским бизнесменам братьям Дмитрию и Леониду Крючковым. Их интерес к данному НИИ был вполне оправдан, ведь к тому времени в сферу влияния Крючковых уже входил ряд строительных и монтажных предприятий (Управление строительства Ровенской АЭС, Управление строительства Хмельницкой АЭС, “Южэнергострой” и т.д.), задействованных в тендерах “Энергоатома”.

Харьковский “Энергопроект” был неплохим дополнением к этому списку, так как позволял расширить перечень оказываемых атомщикам услуг. Уверенности в победе на атомных тендерах братьям Крючковым придавало еще и наличие дружественных отношений с тогдашним главой ГП “НАЭК „Энергоатом“ Андреем Деркачом. Но уже в конце 2007 года Андрей Леонидович лишился этого поста, после чего в жизни киевских бизнесменов наступила черная полоса. Одной из их первых проблем стало заявление руководства ЗАО „Энергопроект“ о том, что принадлежавшие ему акции института были похищены путем подделки документов. Чуть позже на основании этой информации тогдашний заместитель генерального прокурора Украина Виктор Пшонка возбудил против Дмитрия Крючкова уголовное дело №49-2768, и в начале 2010 года бизнесмен был задержан правоохранителями.

ЦЕПНАЯ РЕАКЦИЯ

С тех пор на протяжении нескольких лет о судьбе владельца НИИ „Энергопроект“ ничего известно не было. Информационный вакуум заполнился несколько недель назад, когда Голосеевский районный суд Киева закрыл уголовные дела против основателей и сотрудников „Киевреконструкции“. Причины столь гуманного решения стали понятны после того, как выяснилось, что с недавних пор у харьковского института „Энергопроект“ появился новый собственник. Речь идет о кипрской компании Biscone Limited, входящей в орбиту влияния российских „Силовых машин“. Сейчас эта фирма владеет вышеупомянутыми 30,19% акций харьковского НИИ „Энергопроект“, а ценные бумаги ей уступила „Киевреконструкция“.

Судя по всему, покладистость владельца столичного предприятия напрямую связана с его желанием отвести от себя удар, ведь в ходе следствия были собраны доказательства, подтвердившие его вину. Но сейчас важно другое: формирование контроля над харьковским „Энергопроектом“ структурами Алексея Мордашова цементирует позиции РФ в сфере украинского атомпрома. Ведь ОАО „Энергопроект“ является старейшим энергетическим институтом Украины, по документации которого строились две АЭС Украины — Запорожская и Южно-Украинская. Для доказательства значимости харьковского „Энергопроекта“ достаточно сказать, что ОАО обладает проектными разработками реакторных отделений, являющихся главнейшей частью проекта атомных электростанций. К примеру, в России такая информация имеет статус конфиденциальной и находится в московском федеральном институте „Атомэнергопроект“, опекаемом ФСБ. Понятно, что доступ к этим бумагам не откроет для Москвы никаких тайн, ведь харьковский „Энергопроект“ еще со времен СССР проектировал АЭС в тесном сотрудничестве с одноименными институтами в Москве, Санкт-Петербурге и Горьком. Другое дело, что выкуп харьковского НИИ российским капиталом выводит центр управления этим предприятием за пределы Украины. В лучшем случае это означает скупку отечественных высококвалифицированных специалистов. В реальности же последствия могут оказаться куда более губительными: потенциал „Энергопроекта“ будет задействован РФ в своих целях, подразумевающих закрепление собственных атомных технологий в Украине.

Будущее еще двух АЭС тоже в руках россиян

На прошлой неделе, 4 октября, состоялось собрание акционеров киевского научно-исследовательского и проектно-конструкторского института „Энергопроект“. На нем было принято решение вывести из наблюдательного совета НИИ двух россиян, Владимира Анисимова и Сергея Ковезина, и назначить вместо них их земляков Вадима Батяновского и Сергея Коржука. Переизбраны в набсовет были Евгений Дубинский, Владимир Давыдов, Виктор Сивко, а также Министерство энергетики и угольной промышленности. По подсчетам „k:“, таким образом россияне сохранили большинство голосов в наблюдательном совете столичного „Энергопроекта“ (4 из 7), получив право претендовать на назначение главы этого органа.

Киевский „Энергопроект“, равно как и харьковский, специализируется на комплексном проектировании объектов атомной и тепловой энергетики. С той лишь разницей, что столичный НИИ является генеральным проектировщиком Ровенской и Хмельницкой атомных электростанций, а харьковский НИИ — Запорожской и Южно-Украинской.

Введение россиян в управляющие органы киевского „Энергопроекта“ стало возможным благодаря тому, что с 2007 года они контролируют 50% его акций через московское ОАО „Группа Е4“ и кипрскую компанию Antonsen Ventures Limited. Обе эти структуры входят в состав российской бизнес-группы RU-COM Михаила Абызова. За годы владения киевским НИИ российский олигарх не привлекал к себе особого внимания, но свой „вклад“ в развитие атомной энергетики Украины он все-таки сделал. В прошлом году Украина признала победителем конкурса на достройку блоков №3 и №4 Хмельницкой АЭС российский „Росатом“. Успех россиян во многом был обусловлен поданным ими технико-экономическим обоснованием, которое готовилось при участии столичного „Энергопроекта“, участвовавшем в проектировании Хмельницкой станции с нуля.

http://news.mail.ru/inworld/ukraina/global/112/economics/10564378/?frommail=1


Пам ятi жертв мирного атому






Полум'я. Попіл.

Вибухнув Всесвіт. Часу

Друзки. У серцях.




31.03.2011



© Copyright: Марина Степанская, 2011
Свидетельство о публикации №11111220142


Розіп'ята Природа

Ми йдемо степом. Свіжий нічний вітер приємно обдуває обличчя, розвиваюче моє неслухняне довге волосся. Небо усіяне зірками, але ми в них майже не орієнтуємося. А якщо є лише широкий степ і лише зоряне небо, то куди і за якими орієнтирами ми йдемо? Та просто напростець блукаємо просто неба.

Аж раптом застигаємо. Я ніби скам'яніла, настільки жахнулась побаченого. Десь вдалині посеред степу маячили турбини ГАЕС, освітлені мільярдами вогнів.

Одна з турбин мала чіткі обриси хреста. Хреста, на якому була розіп'ята Природа. Природа - жінка без віку, гарна до нестями, була розіп'ята на хресті цивілізації і стікала кров'ю гліду і шипшини, яка заливала її білосніжну зимову сукню. Зелені очі були байдуже прикриті. Свіжий нічний вітер розмітав її неслухняне довге волосся кольору вечірнього сонця.