хочу сюда!
 

Anna

48 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 45-60 лет

Заметки с меткой «енергетика»

Байдужість міжнародних екологів наближає...

Байдужість міжнародних екологів наближає Южно-Українську АЕС до катастрофи


Розвиток альтернативних джерел енергопостачання, безумовно, добра та важлива справа не тільки для екосистеми планети, але й для людства в цілому. Однак, "мирний атом" поки в десятки разів дешевший та продуктивніший за вітряки. Є тільки одна проблема - при відсутності належного обслуговування, атомна енергетика може допомогти нам в Україні назавжди позбавитися проблем з браком електроенергії, скоротивши населення у результаті катастрофи.

Втім, здається, що саме таким чином цю проблему хочуть вирішити виродки з Westinghouse Electric Company. На Южно-Українській АЕС ця компанія надала дозвіл на запуск не обслугованих вчасно реакторів, виправдовуючись епідемією коронавірусу й неможливістю надіслати групу інженерів для перевірки та ремонту . Причому, ми всіма зусиллями намагалися привернути увагу до цієї проблеми як всередині країни, так і за кордоном. Але до кого б ми не зверталися, зокрема, західних екологічних організацій, наприклад, The Greenpeace European Unit, Deutsche Umwelthilfe, British Ecological Society, всім за великим рахунком плювати. Також мої колеги намагалися звернуться до дівчинки з кривим обличчям та поглядами Ґрети Тунберг з наступним листом.

Шановна Ґрето!

Від імені українського Центру екологічних ініціатив "Екодія" хочемо виразити захоплення вашою діяльністю та внеском в розвиток міжнародного екоруху. Ви є прекрасним зразком для молодих захисників довкілля в Україні, які починають шлях боротьби за чисте майбутнє планети.

Підкреслюючи вашу чуткість та вміння загострювати увагу міжнародної громадськості на проблемах екології, ми просимо Вас відреагувати на критичну ситуацію у сфері радіаційної безпеки України. На жаль, енергетика нашої країни цілком залежить від роботи чотирьох АЕС, енергоблоки яких морально та технічно застаріли. Зокрема, термін експлуатації 3 енергоблоку Южно-Української АЕС закінчився в лютому 2020 року. Незважаючи на екологічні ризики НАЕК "Енергоатом" схвалив рішення перезапустити його без відповідного обслуговування. При цьому українські енергетики у своїх діях орієнтувалися на рекомендації спеціалістів Westinghouse, представники якої через епідеміологічні обставини не приїхали в Україну на перевірку енергоблоку, але порадили частково відновити його роботу.

Виконавча директорка

Наталія Гозак

Але Ґрета, напевно, в черговий раз зважила за краще прокричати з якоїсь трибуни про те, що в неї, на відміну від дітей, працюючих на кобальтових рудниках з добичі сировини для батарей електрокарів в Африці, вкрали дитинство, та проігнорувала цей лист. Правильно, ніхто не бажає зв'язуватися з темою, яка не несе грошей та популярності. До того ж, Тунберг лише в липні отримала винагороду в 1 млн. євро від португальського фонду Галуста Гюльбенкяна за гуманність. Але, мабуть, не стосовно українців.

На жаль, голосні заяви та пости в інстаграмі несуть набагато більше грошей комерційним директорам європейських рухів "зелених". По суті, нікого не хвилює, що там в Україні, адже вони вважають, що їх це не стосується. Насправді, іще як стосується. Необхідно згадати про таке явище, як вітер, який здатний накрити достатньо велику частину Європи радіацією. Чекайте, я пророкую, що вам всім сподобається. Пандемія кінчилася, а ідіоти залишилися. Westinghouse та наші "зелені" колеги з ЄС самі риють собі могилу, запалюючи гніт у центрі Європи.

I про водень

"Україна вивчає питання будівництва заводу з виробництва водню" - під такою назвою була опублікована замітка на сайті Ukrrudprom (російською мовою) - https://ukrrudprom.ua/news/Ukraina_izuchaet_vopros_stroitelstva_zavoda_po_proizvodstvu_vodo.html
Але виникає питання: а чи не вигідніше було б видобувати водень шляхом пароконверції кам'яного вугілля. Це:
1) певним чином забезпечить роботу вуглевидобувну промисловість;
2) дозволить використовувати "бросове" тепло теплових та атомних електростанції;
3) сукупна енергетика цього процесу більш вигідна. 
Хімія цього процесу така: 
1) спочатку за допомогою паро-повітряного або паро-кисневого дуття отримується так званий синтез-газ: 
  С + H2O  = CO + H2
2) далі за допомогою каталізатора 
  СO + H2O = CO2 + H2 
- отримується додатакова кількість водню. 
Далі або шляхом розчинення диоксиду вуглецю у воді, або виморожуванням розділяємо вуглекислий газ і водень. 

Енергетична змова проти України

Останні пів року я як міг попереджав суспільство: запущений у жовтні 2020 поправками Геруса імпорт в Україну російської та білоруської електроенергії закінчиться крахом вітчизняної енергетичної галузі. Але влада замість того, щоб негайно зупинити знищення вітчизняної енергосистеми, сфальсифікувала проти мене і мого помічника кримінальні справи за те, що ми боремося проти російського імпорта і своєю злочинною бездіяльністю дозволила банді Геруса довести енергетику до повного краху. Це справжній злочин проти України, адже 70% електроенергії виробляється державними компаніями - Енергоатом, Укргідроенерго, Центренерго.


Злочинна бездіяльність НКРЕКП, Міненерго, уряду Гончарука, які перетворилися на сліпих виконавців вказівок Геруса, адмінстративно-корупційне втручання в роботу енергоринку - вся ця спеціально продумана політика привела до банкрутства державних і приватних енергокомпаній, щоб потім олігархи могли їх задарма приватизувати. У результаті - десятки тисяч українців втратили роботу, а Україна - енергонезалежність. Це була справжня змова проти України у повній взаємодії та співпраці з російськими ворогами!

Цей злочин проти України організовували конкретні люди у найвищих кабінетах української влади. Їх імена нам добре відомі. І скільки б не пройшло час, ми змусимо правоохоронні органи розслідувати цей злочин, а винні сядуть на лаву підсудних.



Олег Ляшко,
Лідер Радикальної партії

Час мародерів!

Новий злочин слуги Росії Геруса проти українських робітників.

За моєю інформацією з 18 год 25 березня відновився імпорт електроенергії з Білорусі до України. Сумарно імпорт склав 300 мвт, що еквівалентно роботі двох енергоблоків українських ТЕС, які працюють на українському вугіллі.

Імпортер – компанія, власником якої є такий собі Притика – партнер слуги Росії Андрія Геруса, який протягнув поправки до закону, що відкрили в жовтні 2019 року злочинний імпорт з Білорусі та Росії. Сьогоднішня катастрофічна економічна ситуація в Україні для Геруса і Притики – це не проблема, а можливість збагатитися на енергетичному мародерстві.

В Україні – карантин. Споживання в умовах карантину обвалилося. Українська енергетика на межі зупинки. Вугільні шахти – на межі банкрутства і закриття. У цих умовах верх цинізму – відновити імпорт електроенергії того ж дня, коли в Україні оголошено надзвичайну ситуацію. Навіть неодноразові заяви Володимира Зеленського проти імпорту не заважають цим мародерам продовжувати заробляти на біді всієї країни.

Імпорт з Білорусі в умовах тотального карантину і зупинки роботи вітчизняних підприємств через коронавірус – нове дно Геруса та його партнерів.

Імпорт позбавляє без роботи і зарплати наших шахтарів.

Українські АЕС не змогли повністю продати свою електроенергію на ринку. НЕК Укренерго без проблем розвантажує українські ТЕС, але імпорт зупинити не наважується. Каже, у нього недостатньо повноважень. Виходить, що наші державні монополісти і регулятори мають достатньо повноважень, щоб знищити власного виробника. Головне, щоб імпортери з Росії та Білорусі почувалися захищено.

Бездіяльність НКРЕКП та її голови Валерія Тарасюка – злочинна недбалість, яка залишає українців без роботи. Де правоохоронні органи?! Чому вони байдуже спостерігають за цим мародерством і корупцією?!

Імпорт підтримує економіку сусідньої країни, підтримує робочі місця сусідів ціною кожного з нас. Це злочин Геруса проти українських робітників!

Не варто сподіватися, що мародери-імпортери поділяться своїми надприбутками на закупівлю масок чи апаратів ШВЛ. Для довідки – 1 день імпорту дорівнює вартості 30 000 масок!

Вже прошло майже два тижні, як уряд Шмигаля прийняв постанову про загороджувальні мита на імпорт російської і булоруської електроенергії. Але вона досі не підписана прем‘єром і не видана через величезний тиск Геруса і пов’язаних з ним мародерів-олігархів. Я вимагаю від прем‘єра негайно підписати і ввести в дію рішення уряду, щоб не бути співучасником вбивства української економіки.

Олег Ляшко,
Лідер Радикальної партії

Атомна енергетика і... грибок

              На Чорнобильській  АЕС, цитата - "на стінках реактора", виявили чорний грибок. Вчені були вражені знахідкою, вони спробували з’ясувати, як цей організм вижив.
              Виявилося, що він не тільки не боїться радіації, але й харчується нею. А все внаслідок величезної кількості меланіну - пігменту, який робить нашу шкіру темною від засмаги. Саме меланін дозволив грибку нормально поглинати шкідливі промені і конвертувати їх в хімічну енергію. Подібно до того, як рослини перетворюють вуглекислий газ і хлорофіл на кисень і глюкозу через фотосинтез, цей грибок використовує радіосинтез.
              На думку дослідника з НАСА Кастурі Венкатесварана (Kasthuri Venkateswaran), який експериментує з грибком Cryptococcus neoformans, його виділення поглинають радіацію. Виробництво на основі грибка ліків може стати потужним бар’єром на шляху шкідливих променів.
              З'явилося сподівання, що це допоможе пацієнтам, онкохворим  через опромінення, а також допоможе не боятися радіоактивних променів операторам АЕС, пілотам літаків тощо.

             Якщо це не фейк, не помилка чи самоомана вчених, то звісно є ненульова імовірність, що людство в майбутньому спроможеться зрозуміти принцип взаємодії цього організму з радіацією і реалізувати його з користю для вищих форм життя. З усуненням непримиримого протиріччя між жорсткою радіацією і генною структурою вищих організмів, іншими словами, коли мине страх перед радіацією, що зараз каменем висить на шиї людства, стануть можливими докорінні зміни шляхів енергетичного самозабезпечення людства. Плюралізм способів виробництва енергії розшириться, а баланс між ними істотно може змінитися.
             Зважаючи на високий ступінь освоєності способу перетворення енергії розпаду ядер радіоактивних металів на інші види енергії, забезпеченість потреб людства в уранових рудах на багато століть вперед, а також останні тенденції проектування та будівництва АЕС, концепція розвитку атомної енергетики у перспективі може спиратися на масовий випуск малих ядерних реакторів. Такі ядерні мікроенергоблоки забезпечуватимуть потреби яких завгодно малих одиниць господарювання аж до індивідуальних домогосподарств та транспортних засобів.
             Від істот, що доживуть до того часу - назвемо їх умовно "людство", в цьому разі вимагається лише дисциплінованість і висока культура виробництва. Платою за відсутність цих рис неминуче наставатиме необхідність специфічного лікування і перспектива стати схожим на грибок Cryptococcus neoformans. Принаймні кольором.

Україна за крок від втрати енергонезалежності

Сьогодні відбулись без перебільшення руйнівні події для вітчизняної економіки і державної незалежності.

НКРЕКП прийняла злочинну постанову, якою ввела додаткове мито на український експорт струму.

Перед цим Енергетичне співтовариство ЄС написало листа до Комісії, в якому чітко зазначено, що це рішення приторічить законодавству ЄС і угоді про Асоціацію України з ЄС, воно незаконне, тому не приймайте його.

Найголовніше: рішення НКРЕКП з великою вірогідністю зменшить до мінімуму експорт електроенергії з України. Ми втратимо десь 400 млн доларів валютної виручки. Втратимо виробіток електроенергії, робочі місця енергетиків і шахтарів. Які поїдуть працювати до Польщі, Угорщини чи Росії, які захищають своє виробництво. Усі країни світу захищають свій експорт. А в Україні сьогодні дають преференції для імпорту і свідомо знищується власне виробництво.

А чи знаєте ви, що струм це був останній енергетичний продукт який Україна експортувала, а не залежала від його імпорту. Раніше ми поховали газову промисловість і стали імпортерами. Нафтовидобувну – і стали імпортерами нафти. Нафтопереробну – і сьогодні імпортуємо бензин та дизпаливо з Росії та Білорусі. Потім втратили вугілля, а сьогодні відмовляємось й від струму.

Україна – за крок від втрати енергонезалежності, а значить – втрати державної незалежності.

Олег Ляшко,
Лідер Радикальної партії

На що влада має витратити російські $3 млрд

Прийняте рішення потратити $3 млрд, отримані від Росії по Стокгольмського арбітражу, на ремонт доріг і на медицину – це популярне, але абсолютно помилкове для держави рішення і безвідповідальне транжирення народних коштів.

Україна сьогодні – повністю енергозалежна держава. Ми платимо мільярди доларів за російську електрику і вугілля, за імпортний газ. Через це у 2019-му – вперше за багато років! – в Україні вражаюче падіння видобутку газу і вугілля, різке зниження обсягів виробленої електроенергії. Це найбільша загроза національній безпеці України, по своїм руйнівним наслідкам не менша, ніж пряма військова агресія Росії! Тому енергонезалежність має бути головною метою і планом дій влади, якщо вона справді хоче, щоб Україна стала сильною і успішною.

Тому ми пропонуємо, щоб $3 млрд були використані виключно раціонально і максимально ефективно для досягнення мети енергонезалежності в інтересах усіх українців. Ці кошти мають піти виключно на енергомодернізацію житлового фонду та інвестиції у збільшення видобутку власного газу, вугілля, торфу. Якщо цього не зробити, а знову безвідповідально протранжирити народні гроші на «популярні проекти», українці і далі отримуватимуть космічні платіжки за компослуги, а наше ЖКГ залишатиметься найархаїчнішим і найенергозатратнішим у світі.

Шкода, що біля Володимира Зеленського немає нікого, хто б розказав йому про ці надважливі для майбутнього держави програми. Бо слуга Росії Герус, голова НКРЕКП Тарасюк, прем‘єр Гончарук, які сьогодні відповідальні за енергетичну політику, вміють тільки безвідповідально брехати про те, як добре коли Україна купує російську електрику. Ціна цієї брехні влади – сотні тисяч українців, які минулого року втратили роботу.

Олег Ляшко,
Лідер Радикальної партії


Члени НКРЕКП приєднались до банди Геруса

За нашим із Віталієм Купрієм зверненням Головне слідче управління Нацполіції порушило кримінальне провадження проти голови і членів НКРЕКП, які відмовилися на звернення міністра енергетики заборонити імпорт російської електрики в Україну. Справа розслідується за ч.2 ст. 367 Кримінального кодексу України – службова недбалість.

Через злочинну бездіяльність голови НКРЕКП Валерія Тарасюка і членів Комісії вітчизняна економіка зазнає величезних збитків. Ви тільки вдумайтеся в ці цифри: 17% падіння видобутку вугілля, 4% – зниження виробленої електроенергії, втрачені тисячі робочих місць і мільярди податків до бюджетів. Усі ці жахливі наслідки – результат дії «формули Геруса», якою в Україну з жовтня 2019 року запустили російську електрику. НКРЕКП і уряд замість того, щоб припинити вбивство нашої економіки, продовжують її добивати. Платить за цей дебілізм влади кожна українська сім‘я безробіттям, бідністю і трудовою міграцією.

Згадаєте мої слова: судовий процес над бандою Геруса, до якої увійшли і члени НКРЕКП, у майбутньому буде одним із найгучніших в історії України, адже тільки сліпий може не бачити, що вбивство власної енергетики і економіки в інтересах Росії – це злочин!

Олег Ляшко,
Лідер Радикальної партії

Про одну галузь споживання енергії СЕС...

              Близько 2,2 мільярда людей планети мають більші чи менші труднощі у забезпеченні чистою питною водою. Це може видатися смішним з огляду на те, що 2/3 площі цієї планети зайнято океанами. Розвіювати смуток на обличчях цих 2,2 млрд намагається останнім часом організація Give Power, яка будує "сонячні водяні ферми" - підприємства, які з допомогою енергії сонця перетворюють солону морську воду у прісну питну.



              Остання новозбудована сонячно-водяна ферма стала до ладу в невеличкому містечку Кіунга, Кенія. Вже навіть випробувальний період роботи цього підприємства у серпні цього року показав, якими істотними є прийдешні зміни у житті мешканців міста. І от на сьогодні 25 тисяч осіб мають змогу задовольняти добову потребу у питній воді. Організація не планує зупинятися на досягнутому і хоче використовувати цю технологію в інших частинах світу. Планується запуск  подібних проектів в Колумбії і на Гаїті поряд із зростанням продуктивності устаткування до обсягів, що покриють добову потребу у питній воді для 35 тисяч осіб.
             Процес опріснення води дуже енергомісткий, а отже, дорогий. І от, саме використання сонячної енергії вже зараз вважається дуже ефективним довгостроковим вирішенням проблеми отримання електрики для цього процесу. Повідомляється, що енергетична частина установки Give Power здатна генерувати потужність 50 кіловат, чого достатньо на цілодобову (!) роботу опріснювальної системи (акумуляторний запасник енергії, мабуть, наявний). Хоча зовні "ферма" виглядає більш ніж скромно.



             В таких регіонах, як Кенія, 1/3 людей не мають близького доступу до безпечної питної води. Перед запуском цієї сонячно-водяної ферми людям доводилося витрачати більш ніж одну годину, щоб дістатися джерел з водою, більш-менш придатною для пиття. Оскільки кожна крапля води була цінна, вони, як правило, купалися і прали одяг в брудній або солоній океанській воді.
              "Ось ці діти в цих селах", - каже Гаєс Барнард, президент GivePower, -  "І ці шрами на їхніх  животах чи колінах, викликані дією надміру солі у їхніх ранах. Раніше вони, в основному, тільки губили себе цією водою. Але спорудження опріснювальної установки допомагає їм не тільки в цьому, але й рятує від захворювань, оскільки вода, яку вони раніше використовували, часто містила різні забруднення і мікроби".



               Жодних відомостей не міститься про принцип дії  опріснювальної системи. Проте з дискусій у коментарях вдалося зрозуміти таке.
Установка розроблена ізраїльськими (!) спеціалістами. Проект реалізовано в рамках ізраїльсько-кенійської угоди про партнерство. Це не перший проект у Кенії. Ще в січні 2018 року була запущена, тестова мініверсія цієї установки продуктивністю 200 галонів на добу (галон - трохи більше 4 л). Загалом цей спосіб опріснення походить з Ізраїлю і розвивається там і у світі стрімкими темпами силами трьох великих ізраїльських  компаній. Найбільша у світі опріснювальна установка знаходиться у Сан-Дієго. Сотні таких ферм будуються зараз у різних посушливих точках планети. І, виявляється, вже більше 300 мільйонів людей у всьому світі отримують з них воду для пиття і побутових потреб.
               Технологія опріснення передбачає з 10 галонів океанської води на "вході" отримання 1 галону прісної води і 9 галонів "розсолу" - води з підвищеною концентрацією солі, яка повертається назад, в океан. Тобто кристалічної морської солі серед продуктів не передбачається. З цього можна зробити висновок, що технологія НЕ заснована на нагріванні та випарюванні океанської води з наступною конденсацією дистиляту.
               Пожива для скептиків. В коментарях йшлося про "неймовірну дорожнечу" цієї технології. Також і про загрозу засолення світового океану та отруєння земних надр через скидання "розсолу" просто в грунт у разі неминучих "спрощень"...

Про дорогу фотоелектричну енергію...

Коли задумав і складав цю замітку, робочою назвою її була "Про дешеву атомну енергію..." Але ж не такі ми багаті, щоб купувати дешеві речіlol

*   *   *
               Деякі міфи живі тим, що існують такі собі "розрахунки собівартості". А собівартість залежно від бажання і кута зору можна рахувати дуУуже багатьма способами. Візьмемо, як приклад, собівартість 1 кВт * години електроенергії, виробленої атомною енергетикою.
               Навіть коли згадати, що принаймні перші АЕС (а є підстави вважати, що і наступні, і сьогоднішні) мали одне з призначень задовольняти потребу військово-промислового комплексу у ядерній зброї, то вже через це виникають сумніви про якусь обумовленість розвитку атомної енергетики низькою собівартістю її електроенергії. Придушимо їх поки і розглянемо далі.
               Цікаво, а які взагалі складники є в таких розрахунках у стовпчику "Витрати". Зрозуміло, що там має бути все, починаючи від витрат на добування і збагачення уранового палива, будівництва основного енергогенеруючого устаткування - всіх цих сотень і тисяч тон грубезних стальних "каструльок", бачків і трубок 1-го контуру та величезних помп, що ганяють по них радіоактивну воду (фото нижче). Про вторинний контур (той, що із нерадіоактивною водою і звичайним агрегатом "парова турбіна-електрогенератор" на одному валу), мабуть, і згадувати не варто. То ж фактично теплова енергетика -  так...  ніби смішні "копійки", порівняно з...



               Ось, в якості прикладу можемо розглянути зблизька (розміри в мм) спочатку корпус реактора podmig Це половинка отого сіренького із зелено-коричневою оголовочкою в центрі верхнього малюночка.



               Коли ж ви закриваєте цю "каструлю" (320 т) кришкою (95 т) з верхнім блоком стержнів, то множте висоту споруди десь удвічі. Ось вони, в усій красі перед нами - реактори типу ВВЕР. Їх є багато: ВВЕР-440, ВВЕР-1000, ВВЕР-1200... (фото унизу). Число у маркіровці говорить нам, що даний реактор то є технічна передумова для отримання, увага! - від 440 до 1200 МВт електричної (!) потужності. Тобто тепло від уповільненого ланцюгового розпаду атомних ядер урану мінус всі втрати на всіх ступенях перетворень енергії, що враховуються своїми значеннями ККД.



              В ідеалі за 50 років така-от "іграшка" на ім'я ВВЕР-1000 виробить нам 438000 год х 1000000 кВт енергії. Знехтуємо "краплею" електроенергії на власні потреби АЕС. Тоді оплата людством виробленої електроенергії за ринковою ціною, припустимо по 1 грн/кВт х год, складе 438.000.000.000 грн. Або 438 млрд грн. Океан! У перерахунку на 1 рік "тисячник" повинен виробити нам 8,76 млрд кВт * год (а принести своїм творцям таку ж кількість умовних грн).
              Згадаймо тепер обставини, що відмежовують нашу грішну землю від нашого абстрактного ідеалу. Оті 438 млрд. кВт це тільки та енергія, яку в принципі спроможний згенерувати енергоблок. А ви, люди, ще зумійте її взяти! З життя ми знаємо, що помітну частину від терміну служби він буде просто недовантажений в силу нерівномірності суспільної потреби в електроенергії, в силу існування інших видів генерації, в силу різних недосконалостей в обліку та організації кооперативної роботи всіх видів потужностей. Це стосується і малоактивних нічних годин, і періодів економічних спадів та криз. Часу простоїв із нульовою потужністю на виході протягом його служби теж набіжить на кілька років (діагностики, ремонти, перезавантаження уранових збірок).



              Стало цікаво, а що ж де-факто? Натрапив на інформацію, що запущена 22.12.1980 Рівненська АЕС (фото вище) станом на 05.03.2005 рапортувала  про виробництво вже 250 млрд. кВт * год. Наступна славна сторінка її історії - 25.07.2011 р., коли всіма своїми чотирма енергоблоками загальною потужністю 2880 МВт Рівненська АЕС задовольнила енергетичну спрагу своїх споживачів аж на 350 млрд. кВт * год. За 30 років... Хм... Ну, до 50 років вона ще чи допрацює, чи ні, а от до 1200 млрд кВт * год, які мають бути отримані від такої потуги за 50 років, їй ще ой як далеко. Можливо, цей, хоч і не найгірший, проект пізньо-радянського періоду, працюючий у пострадянській країні вічних криз, не може слугувати показовим прикладом? Але от приклад нещодавно закритої АЕС у містечку Графенрейнфельд (Німеччина). Одноблочній АЕС з номінальною потужністю реактора 1345 МВт (фото нижче) судилося працювати лише 33 роки (09.12.1980 - 28.06.2015), протягом яких вона виробила 333 млрд кВт * год електроенергії. Краще, але на "дас іст фантастішь" не витягує. Середньорічне виробництво (у перерахунку на 1000-мегаватний-блок) не давало очікуваних 8,76 млрд кВт * год, складаючи лише 7,5 млрд.



              Можемо ще згадати, або не згадувати, скільки в наших специфічних умовах з цієї 1 гривні, ніби сплаченої людством енергетиці, пролетить, як зазвичай, повз енергетику: податки державі, корупційна складова у кишені чиновників, комерційна складова ринковим "посередникам" та різного роду іншим рибам-прилипалам.
              Тепер особливо рельєфний наголос у вигляді окремого абзацу треба зробити ось на якій важливій обставині. Такий "водонагрівач", всаджений у бетонну шахту з товщиною стін 2-3 м, після закінчення терміну служби стає практично нерозбірною спорудою через свої габарити і залишкову радіоактивність. Саме тому це "променисте серце" енергоблока, висотою з 9-поверховий дім, практично не придатне для утилізації. Проектний термін експлуатації АЕС, як правило, 30 років. На підставі результатів випробувань зразків-свідків з матеріалу корпусу реактора термін його служби ще років на 10-20 продовжують експлуатаційники з дозволу контролюючого їх органу держатомнагляду на свій спільний страх і ризик. У Штатах відомі приклади продовження аж до 60 років експлуатації. Все залежить від суворості вимог контрольних органів, якості матеріалів, культури виробництва, контролю, обслуговування, ставлення до безпеки, тобто загалом - від впевненості спільноти у безпеці своїх небезпечних "іграшок". Майже все в реакторі може бути відремонтоване/замінене. І тільки стосовно ремонту корпусу реактора сучасні можливості дуже обмежені. Коли ж матеріал цієї "каструлі" стає зовсім крихким (від радіації і термічного старіння), реактор виводять з експлуатації. Це може статися через 50 років після вводу, а може через 33. Як пощастить.
               Далі, по діагоналі, цятками з великої мозаїки окреслимо, на що саме доведеться витрачатися з тих коштів, які колись якось потраплятимуть у галузь атомної енергетики, аби протягом 30-50-ти років насолоджуватися цим живим джерелом казкових доходів. З представленої загальної картини дещо зрозуміло, чи не так?
               Руду добути, метал виплавити, сталеві кільцеві заготовки з товщиною стінки 150-400 мм відковати, термообробити, зварити між собою, знов термообробити... Антикорозійне покриття по всій внутрішній поверхні корпусу наплавити, термообробити.
              З урановими збірками, ТВЕЛами (нижче - фото), геморою не менше, але дорожче – з поправкою на радіоактивність, екзотичністсть матеріалів, відсутність у багатьох країн власного замкнутого циклу виробництва ядерного палива, політичні обмеження і все такеє інше.

             Ну там, графіт - цирконій - карбід бора - титанат диспрозію або гафнію... Так, ось ці трубки у пучках на фото ТВЕЛів угорі - з цирконію. Кожна з них заповнена капсулами діоксиду урану (фото унизу). Потім залишок об'єму трубки вакуумується, заповнюється гелієм, після чого трубка запаюється і вставляється у касету. Яка ж це щаслива країна світу має багаті поклади руди диспрозію lol ?... Треба буде поцікавитися.



            Ну там, системи безпеки, керування, автоматика і все, шо ще треба... Ну там, різні дрібниці, що обліпляють реактор зусібіч... Один тільки головний циркуляційний насос (ГЦН) це 140 тон досить непростої сталі. А їх таких 4 ГЦН.
            Скільки ж це все коштує? Чесно – не знаю. Це нам не порахувати так само легко, як прихід від продажу електроенергії. Хто в курсі цін на матеріали, множте їх на 2...4...10, бо на виробництво згаданих конструкцій йдуть не ті самі сталі, що для огорожок на цвинтарях, і не той самий цемент, марки 500lol , що доморощені бізнесмени безбожно "бадяжать" металургійним шлаком, і не та автоматика, що у побутовій техніці – все там "не те"... Хто в курсі зарплат, теж множте у рази – до робіт на будівництві відповідальних об'єктів залучають тільки найкваліфікованіші кадри, які полюбляють гарну зарплату.
            Часом можна надибкати цифри у форматі: "проектування та спорудження енергоблоків № 3 та № 4 Хмельницької АЕС, кожен встановленою потужністю 1000 МВт,  обійдеться у 36,8 млрд грн". Тобто 18,4 млрд грн / МВт. Але без розшифровки. Що сюди входить? Чи тільки оте залізяччя під умовною назвою "енергоблок"? Чи з усім, без чого він працювати не повинен?
            Ну, що там ще... Інфраструктура – шахти, будівлі, машзали, прив'язані до АЕС виробництва та служби, під'їзні колії, автодороги, збудувати... Ну там, сховища для відкладання відпрацьованого ядерного палива – теж, до речі, мастодонти із вмурованих у залізобетон сталевих "каструль". Для твердих відходів – збудувати; для рідких – збудувати... Сховище, яке від 2017 р. будують в Україні, має проектну вартість 37 млрд грн. Буде готово у 2050 році.
            Ага, а оце же ж! Місто енергетиків назразок Славутича! Щоб у необхідному ритмі доставляти на АЕС трудовий ресурс. Ну і там же ж плюс-мінус соціальна інфраструктура (радянським людям з їхнім ніби атеїстичним світоглядом треба ж було встигнути пожити у раю ще за життя. Пострадянським звісно треба менше – їх активно привчають до раю у наступному "житті" – але всеодно трохи треба)... У собівартість кіловат-години електрики всі ці речі пишемо, ні?
             Ну там, різні ще дрібниці, про які, може, ми і не знаємо ... . . . . . ........ Ффууу... Нарешті, здається, все! Заливай воду! Вода, до речі, теж не зовсім безкоштовний дар річки, зважаючи на всі премудрості водопідготовки... Перетворюй воду на пар, отримуй у розетці свої 220 і насолоджуйся життям. Заодно плати гроші, деяку частку котрих зможе записати у стовпчик "Доходи" вже й атомна енергетика.


  
               Проте це лише здається, що на цьому стовпчик "Витрати" припинив приростати новими складниками. І мова не про перезавантаження ядерного палива, поточні планові / позапланові ремонти – це такі копійки. А ми ж тут домовилися бліх не ловити. Тож тепер повертаймося до розгортання одного рельєфно виділеного попереднього абзацу.
               Мало хто знає, що задовго до вводу атомної станції в експлуатацію – ще на стадії проектування, і потім, під час її роботи, ця атомна станція починає... виводитися з експлуатації. У намаганні передбачити комплекс необхідних заходів для виводу АЕС з експлуатації розроблені стандартизовані процедури складання відповідних концепцій. За час її роботи на спецфондах накопичуються (передбачені законодавством, а значить – держбюджетом!) необхідні кошти, проводяться виміри, дослідження, збирається та аналізується інформація, а отже формується штат працівників, котрі отримують відповідну зарплату. Іншими словами, АЕС ще не дала жодного кіловата, а людство вже сушить собі голову, як її закривати.
             Серед іншого, за цим дивовижним стандартом CОУ НAЕК 015 : 2012 під час "закриття" АЕС слід не лише максимально використовувати наявну інфраструктуру і обладнання, але поряд з тим передбачається спорудження нової інфраструктури, виготовлення нового обладнання і розробка технологій, необхідних для виконання робіт з виводу АЕС з експлуатації. І ні для чого більше!
             Ось ще цікавий момент. Між трьома можливими стратегіями закриття АЕС (негайним демонтажем, відкладеним демонтажем і похованням на місці) стандарт регламентує обирати за результатом багатофакторного аналізу на основі принципу "затрати-користь". Опп-па! Це вже із суто економічних розрахунків куди ми перейшли? Що, є калькулятори з кнопкою "користь"? Відчуйте, який чарівний інструмент надається цим принципом тому, хто розраховує собівартість атомної енергії! Тобто якщо витрати великі, а користь від того – не дуже (а яка насправді користь, коли розібраний радіоактивний мотлох перемістити на поверхні цієї планети з одного на інше місце?), то і для чого тоді здійснювати ці витрати, так? А витрати-таки мають бути значні, коли проста, здавалося б, утилізація об'єкта перетворюється на інфраструктурний проект. Товариш, що стоїть у цих питаннях інформаційно глибше, колись у невимушеній бесіді висловився, що закрити АЕС коштує стільки ж, як збудувати її, якщо не дорожче. Можливо, це є гіперболізований жарт. Але в контексті цієї замітки нас має цікавити тільки те, чи закладаються і ці витрати в розрахунок собівартості атомної електроенергії. Причому, незалежно від того, чи фактично матимуть ці витрати місце протягом покоління, що збудувало і "закрило"АЕС.
             Чому так? А що нам є на вибір? 
             Відкладений на 20-40 років демонтаж? Так це ж підтримання протягом всіх цих років життєздатності всіх споруд та обладнання станції і контроль над радіацією на предмет її не/розповзання по планеті. Тобто персонал отримує своє зе-пе, об'єкт, можна сказати, живе повноцінним життям з тією лише різницею, що тепер енергії не виробляє, а споживає. А на 41-му році що? Одну байку прочитав. Про ліквідацію наслідків аварії на АЕС Фукусіма-1. Роботи, яких вдалося залучити для розбирання завалів, виходили з ладу за лічені дні через деградацію електроізоляції. І хто ж буде розбирати відпрацьований енергоблок і куди те все подіти, коли весь час відтермінування демонтажу спливе?
             Поховання на місці? Але ж найнадійніші саргофаги теж колись руйнує час.
             Принагідно слід відзначити, що і проблема зберігання відходів ядерного палива сьогодні теж не має якогось кінцевого конструктивного вирішення. А найтовстіші стінки металічних "каструль" у сховищах, між іншим, теж колись прогниють.
             І ось ті істоти, що, занепокоєні раптовим головним болем, приходять через сотні років до тих променистих сувенірів, стикаються з ситуацією, не набагато кращою, ніж сьогодні: та сама підвищена радіація, яка не усувається ані переплавом сталі, ані переробкою відходів чи бетону. Та сама радіація, від якої треба боронитися! Як? Можна завантажувати весь той мотлох на кораблі і відправляти з ІІІ космічною швидкістю подалі від матері-Землі. Що, все ще фантастика? Дорого? Ризиковано? Ну, тоді – зводити нові саркофаги поверх розгерметизованих, а тому ще більші. Знову дорого? Знов не видно у майбутньому жодної логічної крапки? Ну, тоді ваші пропозиції...  ...  ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... . . .. ... . .. ..... . .....        . .... . . .. ............. . ..
             Що ж, виходить? Напружує трохи вийнятий з надр але чужий нашій білково-нуклеїновій природі уран? Змушує нести витрати? А ел.енергія дешева лише через віднесення цих неминучих витрат у невизначене майбутнє? Отож-отож...
             Ідеологи дешевої ядерної енергії зазвичай не зачіпають ще одну, очевидну складову цього балансу аби зберігати цілісність міфу неймовірного "лоукосту". А йдеться як про прямі витрати на ліквідацію аварій АЕС, так і неповернуті витрати через осмислювання практики і наслідків застосування ядерних технологій з відмовою від подальшого проектування енергетичних "лоукостерів", що частково спроектовані, і подальшої добудови того, що частково або повністю збудовано. Достатньо нагадати три назви: Три Майл Айленд; Чорнобиль; Фукусіма. Чому відмова? Та майже щоразу велика аварія на АЕС супроводжується "великою аварією" і у людських головах. Це впливає і на науково-технічні, і на техніко-економічні рішення у відповідних "мозкових центрах", і на політичні рішення у високих колах. Правителям же ж ніщо людське не чуже – вони теж мають страх перед смертю. В такі моменти завжди згадується щось дорожче, ніж закопані в землю кошти. А от чи згадується, що все це теж слід внести у статтю витрат на отримання людством ядерної електроенергії? Оце питання! А між тим, навіть поверхові цифри, достатні для характеристики тієї ціни, яку людство вже сплатило і далі платить тільки за один Чорнобиль, потребують, мабуть, окремого лонгріду для розкриття.
                 Натрапив на статистико-аналітичні матеріали, що містять техніко-економічний параметр, зручний для співставлення витратності на будівництво енергогенеруючих об'єктів різних видів. Так от, у 2014 році було зафіксовано, що "вартість будівництва атомних енергоблоків за останнє десятиліття зросла з 1000 $ до приблизно 8000 $ за встановлений кіловат потужності". Це ж виходить, що вже у 2004 р. кіловат встановленої потужності АЕС коштував 1000 $?! Характерна така сума! Її давно і добре знає кожен, хто цікавиться сонячною енергетикою, а тим більше і собі зазіхає щось таке "замутити".
                 То на тлі всього цього комусь ще уявляються великими сьогоднішні капітальні витрати у 1000 доларів США на 1 кВт встановленої потужності геліоенергетики? Які, до того ж, мають стійкий тренд до зменшення... На тлі всього цього ще уявляється дуже істотною проблемою переплав зношених кремнієвих фотоелементів та вирощення нових досконалих кристалів (а це найбільш інтелекто-, трудо- і енерговитратна металургійна операція у справі утилізації сонячних електростанцій, що відслужили своє)?

Страницы:
1
2
4
предыдущая
следующая