*
Повірили люди
Що слово - це свято.
Таких марновірців
Навколо багато.

Навколишній світ
Нас мовчанням гнітить.
Та слово стрілою
Отруйной летить.

Ото ж і виходить
Тоді вже не свято,
А сльози й страждання
І горя багато.

Людина жорстока,
А звір не зобидить
Не ткне звисока
Як тебе ненавидить.

Орел з висоти
Всім прокльони не носить.
А плІтки синиця
Селом не розносить.

І кит із дельфіном
У морі не брешуть
Заради потіх
Язиками не чешуть.

Конвалія словом жорстоким
Не вдарить.
Лиш мовчки красу запашну
Всім подарить.

Тому і точиться
Розмова запекла
То що ж таке слово?..
Це свято чи пекло?..

 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

якщо я доживу до дати,

у якій вважатимусь дідом,

я скажу онукам: вчіться стріляти,

інакше вони знову прийдуть

ті потвори що лізуть у родичі

аби вигнати вас із дому

і не буде ніякої помочі

бо чуже не потрібне нікому

окрім тих хто прийде неодмінно

аби всістись на ваші шиї

вчіться стріляти бо це єдине

що потвора на жаль розуміє

Без цензури.

Прощай, холодный и бесстрастный Великолепный град рабов, Казарм, борделей и дворцов, С твоею ночью, гнойно-ясной, С твоей холодностью ужасной К ударам палок и кнутов. С твоею подлой царской службой, С твоим тщеславьем мелочным, С твоей чиновнической жопой, Которой славны, например, И Калайдович, и Лакьер. С твоей претензией — с Европой Идти и в уровень стоять. Будь проклят ты, ебена мать!

З неба дощик прохолодний
Знову посіває...
Осінь... В сон природу клонить,
Та життя триває.

Бо ведмідь ляга в барлогу
Й швидко засинає,
А людині денно й нощно
Спокою немає.

Восени і влітку смачно
Хочеться поїсти.
І оселю хоче мати
Щоб було де сісти.

Щоб зручнісінько влягтися
В ліжко, на дивані,
У біфштекс, шашлик чи булку
Вп’ястися зубами.

І не босими ногами
Бігати із жбаном —
В "Мерседесі" чи "Тойоті"
Мчати автобаном.

Літаки і пароплави
Що зробили з нами.
Задоволення людського
Стали ми рабами.

Предок наш, що жив в печері,
Ще не знав неволі.
І ходив куди завгодно
У широкім полі.

З ранку мамонта забивши
Для смачной вечері
Спав всю зиму дикий предок
У своїй печері.

Сон поганий не приходив
В голову патлату,
Бо не знав він про податки
І малу зарплату

Гарно як тоді жилося...
За мільйони ж років
Втратив він свою печеру...
Й разом з нею спокій.

12 жовтня 2011 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Написано вскоре после "оранжевой" революции. Мне почему-то кажется, что второй раз будет уже не так.

Душно стало всем народам
От предчувствия дождя.
По небес высоким сводам
Гром да молния идя,
 
Принесли смятенье в души,
В мысли, в разумы людей.
А без ветра паром душит,
Ждут все бурь, все ждут дождей!

Кто боится их и прячет
В погреба свое добро,
Кто смеется, кто-то плачет,
Кто за меч, кто за перо...

Смотрим в небо с ожиданьем,
Все готово для борьбы,
Воспаленное сознанье
Рубит сосны на гробы.

Но проходят мимо тучи,
Ветер мачты древ не гнет,
Это, люди, вас научит:
Знайте, время не идет!

                           



© Mike911

*
Чому дівчина знов така сумна,
Куди поділась посмішка безкрая?
Та не журись, чарівная моя
Уся біда, колись таки, минає.

То ж посміхнись сама в  прийдешній день,
Назустріч перехожий осміхнеться.
І стане знову легко на душі,
Уся твоя журба відраз минеться.

Залишиться лиш радість від життя
Душа кохання пісню заспіває.
Відразу зникне вся твоя журба,
І вже тебе ніколи не здолає.

 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.