Роки минають.



Роки минають і нехай собі минають
нате вони й роки, щоби  собі минати.
Кожен рік в собі несе своє,
тобі – твоє, мені – моє,
саме те, заради чого ми тут є.



Роки минають, минаючи навчають
довіру і любов завжди у серці мати.
Все як прийшло, так і піде
від тебе – твоє, від мене – моє
саме те, що відпрацьовано вже є.



Роки минають і минати собі будуть
у майбуття вони нас будуть гнати.
Будуть давати, будуть і забирати
і лиш одне нам твердо треба знати –
духовне повинно перевагу мати.








Місто золоте.


Під небом голубим є місто золоте,
з брамами перлиними, все осяяне святе.
Є в місті тому сад, сад вічної весни
гуляють там створіння всі неймовірної краси.



Одне, як жовтий вогнегривий лев,
інше – віл з безліччю очей
з ними золотий орел небесний,
і людинолиц,  сну не знаючий.



А в небі голубім, горить одна зоря
вона твоя, о, ангел мій, вона завжди твоя.
Хто любить – того люблять, хто у сяйві – той святий.
Нехай веде зоря тебе в сад дивний й чарівний.



Тебе зустріне в нім вогнегривий лев
і синій віл з безліччю очей
з ними золотий орел небесний,
і людинолиц,  сну не знаючий.

Небо голубемісто золоте.


         Trip end — Holy Land.


Маринка і хмаринка.


За хвилинку малинку обірвала Маринка,
за хвилинку Маринку обігнала хмаринка.
Зібрала Маринка малинку в корзинку,
загнала хмаринка Маринку в хатинку.



Та радіє собі спритненька Маринка
і смакує, ласуня, смачненьку малинку,
задивляючись, на крилаті краплинки,
що летять з дитинки хмаринки.



А пухнаста пустунка хмаринка
по даху, стукає в хатинку,
до дівчинки Маринки,
щоб поїсти малинки.



А з чепурної, білої хатинки
лине голос жартівливої Маринки
до небесної, крилатої хмаринки,
яка пускає краплинки-слинки:



– Іди, іди дощику,
  дам тобі  я борщику
  в глиняному горщику.
  Тобі каша, тобі й борщ,
  аби довше ішов дощ!
  А малинку, дощику, збирай сам
  десь далеко, десь аж там
  за широкими полями,
  за високими горами,
  за глибокими морями,
  за дрімучими лісами.


– А я ж хмарка проливна,–
дає відповіть вона,–
  і тут похарчуюся сповна,
  ще хай зачекає далека сторона.
  Зараз для малинки дам я пить
  і ягоди її дозріють в мить.
  От яка то я хитренька
  непосидниця сіренька.
  Я ж розумниця маленька,
  бо у мене дуже мудра ненька,
  хмара велика, грозова,
  що собою все небо закрива.



  Завжди помню я її слова
  бо вчать вони творить дива:
–" Треба поливати щедро все,
  що на землі оцій росте,
  тоді, згодом, велике і мале
  тобі врожай свій принесе!"


Це й Маринка, це й хмаринка,
кожна добре знає і поливає!
Тому яскрава, ягідка малинка
їх вдячно, смачно пригощає.



Маринка малинку в дома гам, гам, гам,
аж тече слинка по вустам.
Хмаринка малинку у гаю гам, гам, гам,
аж тече слинка по кущам.



І хмаринка, і Маринка
люблять ягоди оці.
І Маринка, і хмаринка
живуть дружно — молодці!

                      

Працьовиті й дружелюбні, вони добрі й щирі
і жадають жити тільки в мирі.
Працьовиті й дружелюбні, вони здорові й ситі,
бо мудрістю, цілющої любові оповиті.

Весела розмова.



Д(дитя) – Еееее! Еееее!
П(перехожий) — Чого ти плачеш друже?
Д — Тлицька тлє-ба-й-дюже.
        Еееее! Уеее!
П — Тлицька тре байдуже?
Д — Нетлицька, а тіцька тлє!
П — А кіцька тре байдуже.
        А що вона тре і чого байдуже!
Д — Еееее! Уееее!
П — Дивне маля дуже.
Д — Уееее! Еееее!
П — Як зовуть хоч кицьку?
        І що вона може терти дуже?
Д — Уееее! Еееуу!
        Не кіцька тлє, а ціцька тлє-ба-й-дюже.
П — А ціцька тобі тре!  І дуже?
Д — Еееее! Уееее!
П — То кіцька, то ціцька.
        То що тобі тре-ба-й-дуже?
Д — Ціцька тлє-ба-й-дюже!
П — Дюже?
Д — Дюже, дюже тлє-ба!
П — А-га, тобі цицька треба й дуже.
        От в чому справа друже!
Д — Ціцька тлє-ба й дюже!
        Еееуу! Уееее!
М(мама) — Циць Катре, бо йду вже!
Д — Ма-мааааа!
П — Циць-Ка-тре-ба-й-дуже?
         Вона цицьку хоче й дуже!
М — Сам ти цицьку хочеш.
         Вона хоче соску!


Ми разом все зможемо.

                                 

Ми разом зможем, ми все зможемо і more,
і набагато більше, більше все збільшимо, і more.
Ми море, море, море всього зможемо і more,
і все поборемо, поборем море, море,
море, море всього поборемо, і more,
разом все зможемо, і переможемо!

            

Ми поцілунками ніжними шлях доброті звільнимо,
і бажаннями нестримними свої здібності розвинемо.
Ми талантами неймовірними всі кайдани скинемо,
і над безмежними просторами птахами полинемо-мо.

            

Ми танцями крилатими силу пристрасті зтанцюємо,
і почуттями незбагненими силу єдності відчуємо.
Ми візерунками яскравими буденність розмалюємо
і піснями мелодійними вічність зачаруємо-мо.

            

Ми ділами добродійними майбутнє ощасливимо
і словами благовісними душі обнадіємо.
Ми думками благородними свідомість огорнем
і чином отаким все на краще обернем-мо!

                  

Закономірність.


Забирай Рай,
а залиш лиш
ЛЮБОВ.
Ну а любов  знов
скличе  віче
і скаже, як зв’яже:
- "Вертай рай!
Знай і пам’ятай –
там  Рай,
де любові розмай!"


Любов’ю плачу.


Я дякую Боже,
що за все я любов’ю плачу,
любов’ю  плачу  і  плачу,
від любові плачу і любов’ю плачу.

Я дякую Боже,
що так всі гріхи оплачу,
всі  гріхи  оплачу,
любові плачем – оплачу.

Я дякую Боже,
що для Тебе я щось значу,
долю свою любов’ю значу,
чим значу, те і значу.

Я дякую Боже,
що ще чекаєш – я виплачу,
за  Твою  любов,
все до краплі  –  виплачу!


Щастя у почутті любові.


Знаю я, знаю, що є
кохання, таке палке,
що і сон ніяк от не бере,
і їжа зайва, зайва і не йде.
І взагалі, все що не пов’язане з коханням,
все відкидається ще до світання,
а те що відкинуть не вдається
любов’ю наповняється
і легко все здійсняється.
Злість, страх, гордість – усе минається
і лиш любов у серці залишається.
Оце і щастям називається,
бо цього ніхто не відбере повік
ні міль, ні іржа, ні злодіїв юрба,
ні всіх нещасть фатальний збіг,
бо не від землі воно, воно від неба.
І нікому, не дістать душі моєї плоду,
як із океану, не вичерпать всю воду.
Любов захист всім дає – бо це Бог,
Він там,завжди є, де зібрались в двох
Його ім’я прославлять,
любов’ю душу наповнять.
Душа, то іскра Божа,
в закоханих вона на пожежу схожа.
Палка любов, як буря йде,
багато змін вона несе
усі затори на шляху знесе,
який до спасіння нас веде.
А шлях цей, у кожного свій
непередбачений, мінливий,
коли тяжкий, коли легкий,
то як стріла прямий,
то як спіраль закручений.
Моя любов блукає у витках,
видно, прямота їй не по зубах.
Тому приходить і відходить,
і лише душу мою тривожить,
що не виток, то сильніші відчуття,
що не виток, то палкіші почуття.
Так поступово любов досвід надає,
щоб мужньо в гору йти,
і щоб усе, що доля нам дає
навчитись по справжньому любити,
і солодке, і гірке, і добре, й зле,
бо на Землі не вічно все існує
життя наше мінливе є таке,
як день і ніч, і воно нас тим гартує.
Тому палка любов мені
дається на короткий час
її промені ясні
зігрівають серце і зникають враз.
Загартовують вони його
відбирають звичку до одного.
Любити треба все,
тоді любов – щастя принесе.
Коли ти що втрачаєш
на його місце інше отримать маєш.
Немає в світі пустоти,
все повинен спробувати ти.
Із радістю мусиш ти віддати,
так само, із радістю прийняти.
Коли ти любиш геть усіх:
близьких і рідних – далеких і чужих,
добрих й милих –  злих й жорстоких,
гарних й чарівних – потворних і огидних,
високих і струнких –  низьких і огрядних,
худорлявих і тендітних – товстих і дебелих,
сильних і здорових – слабких і хворих,
розумних і дотепних – дурних і тупих,
багатих і щедрих – бідних і скупих,
спритних і жвавих – повільних і млявих,
веселих і жартівливих – сумних і тужливих,
умілих й працелюбних – незграбних і лінивих,
завзятих й терпеливих – мінливих й дратівливих,
правдивих і чесних – брехливих і підступних,
поступливих і чуйних – впертих і байдужих,
старих і молодих, живих і мертвих,
тоді ти щастям – сповнений на вік!
З любов’ю, переможеш ти завжди
і вади виправиш всі згодом,
бо нас любов веде туди,
звідки щастя й радість родом.
Це спокій, впевненість душі дає,
адже любов своє діло,
завжди робить вміло,
дає і відбирає, поступово нас навчає
любити всіх, любити все
життя своє усе.
Коли батько сина покарає,
якщо потреба в цьому є,
то в нім любов живе,
яка як треба жити научає
і на вірний шлях так наставляє,
щоб в люди вийшов він,
добро і мир приніс усім,
за це батькам низький уклін,
за міцний фундамент для наступних поколінь.
Так значить – любов завжди права
і коли нас доля сильно б’є,
і коли багатство й славу нам дає.
Кожен заслуговує із нас
належне отримати в свій час! 


Уроки життя.


Немає випадкових падінь і прозрінь,
а є уроки, які потрібно пройти.
Ти терпіння на себе одінь,
і вставши, далі впевнено йди.

Якщо друзі постійно зраджували,
якщо життя палило мости,
це зірки тобі підказували,
що не з тими спілкуєшся ти.



Якщо горя багато було,
якщо й позбувся всього,
не скигли, а почни все з нуля,
бо хоче цього, душа твоя.

Ти ризикуй за спробою спроба
ти серцем відчуй, що варте доброго слова.
Тепліше стає на душі не від щедрих дарів,
а від сердечних твоїх почуттів.



Немає, повір, безнадійних мрій,
ти хоч крок до них зробить зумій
і доля без особливих терзань і вагань
все дасть тобі для душі, тільки встань...

Те що в минулому було, не варто чіпати,
те що в майбутньому буде, як знати?
Щоб шлях свій зрозуміти й пізнати
по ньому, впевнено, потрібно крокувати!


Страницы:
1
2
3
4
6
предыдущая
следующая