Місто золоте.


Під небом голубим є місто золоте,
з брамами перлиними, все осяяне святе.
Є в місті тому сад, сад вічної весни
гуляють там створіння всі неймовірної краси.



Одне, як жовтий вогнегривий лев,
інше – віл з безліччю очей
з ними золотий орел небесний,
і людинолиц,  сну не знаючий.



А в небі голубім, горить одна зоря
вона твоя, о, ангел мій, вона завжди твоя.
Хто любить – того люблять, хто у сяйві – той святий.
Нехай веде зоря тебе в сад дивний й чарівний.



Тебе зустріне в нім вогнегривий лев
і синій віл з безліччю очей
з ними золотий орел небесний,
і людинолиц,  сну не знаючий.

Небо голубемісто золоте.


         Trip end — Holy Land.


Маринка і хмаринка.


За хвилинку малинку обірвала Маринка,
за хвилинку Маринку обігнала хмаринка.
Зібрала Маринка малинку в корзинку,
загнала хмаринка Маринку в хатинку.



Та радіє собі спритненька Маринка
і смакує, ласуня, смачненьку малинку,
задивляючись, на крилаті краплинки,
що летять з дитинки хмаринки.



А пухнаста пустунка хмаринка
по даху, стукає в хатинку,
до дівчинки Маринки,
щоб поїсти малинки.



А з чепурної, білої хатинки
лине голос жартівливої Маринки
до небесної, крилатої хмаринки,
яка пускає краплинки-слинки:



– Іди, іди дощику,
  дам тобі  я борщику
  в глиняному горщику.
  Тобі каша, тобі й борщ,
  аби довше ішов дощ!
  А малинку, дощику, збирай сам
  десь далеко, десь аж там
  за широкими полями,
  за високими горами,
  за глибокими морями,
  за дрімучими лісами.


– А я ж хмарка проливна,–
дає відповіть вона,–
  і тут похарчуюся сповна,
  ще хай зачекає далека сторона.
  Зараз для малинки дам я пить
  і ягоди її дозріють в мить.
  От яка то я хитренька
  непосидниця сіренька.
  Я ж розумниця маленька,
  бо у мене дуже мудра ненька,
  хмара велика, грозова,
  що собою все небо закрива.



  Завжди помню я її слова
  бо вчать вони творить дива:
–" Треба поливати щедро все,
  що на землі оцій росте,
  тоді, згодом, велике і мале
  тобі врожай свій принесе!"


Це й Маринка, це й хмаринка,
кожна добре знає і поливає!
Тому яскрава, ягідка малинка
їх вдячно, смачно пригощає.



Маринка малинку в дома гам, гам, гам,
аж тече слинка по вустам.
Хмаринка малинку у гаю гам, гам, гам,
аж тече слинка по кущам.



І хмаринка, і Маринка
люблять ягоди оці.
І Маринка, і хмаринка
живуть дружно — молодці!

                      

Працьовиті й дружелюбні, вони добрі й щирі
і жадають жити тільки в мирі.
Працьовиті й дружелюбні, вони здорові й ситі,
бо мудрістю, цілющої любові оповиті.

Весела розмова.



Д(дитя) – Еееее! Еееее!
П(перехожий) — Чого ти плачеш друже?
Д — Тлицька тлє-ба-й-дюже.
        Еееее! Уеее!
П — Тлицька тре байдуже?
Д — Нетлицька, а тіцька тлє!
П — А кіцька тре байдуже.
        А що вона тре і чого байдуже!
Д — Еееее! Уееее!
П — Дивне маля дуже.
Д — Уееее! Еееее!
П — Як зовуть хоч кицьку?
        І що вона може терти дуже?
Д — Уееее! Еееуу!
        Не кіцька тлє, а ціцька тлє-ба-й-дюже.
П — А ціцька тобі тре!  І дуже?
Д — Еееее! Уееее!
П — То кіцька, то ціцька.
        То що тобі тре-ба-й-дуже?
Д — Ціцька тлє-ба-й-дюже!
П — Дюже?
Д — Дюже, дюже тлє-ба!
П — А-га, тобі цицька треба й дуже.
        От в чому справа друже!
Д — Ціцька тлє-ба й дюже!
        Еееуу! Уееее!
М(мама) — Циць Катре, бо йду вже!
Д — Ма-мааааа!
П — Циць-Ка-тре-ба-й-дуже?
         Вона цицьку хоче й дуже!
М — Сам ти цицьку хочеш.
         Вона хоче соску!


Ми разом все зможемо.

                                 

Ми разом зможем, ми все зможемо і more,
і набагато більше, більше все збільшимо, і more.
Ми море, море, море всього зможемо і more,
і все поборемо, поборем море, море,
море, море всього поборемо, і more,
разом все зможемо, і переможемо!

            

Ми поцілунками ніжними шлях доброті звільнимо,
і бажаннями нестримними свої здібності розвинемо.
Ми талантами неймовірними всі кайдани скинемо,
і над безмежними просторами птахами полинемо-мо.

            

Ми танцями крилатими силу пристрасті зтанцюємо,
і почуттями незбагненими силу єдності відчуємо.
Ми візерунками яскравими буденність розмалюємо
і піснями мелодійними вічність зачаруємо-мо.

            

Ми ділами добродійними майбутнє ощасливимо
і словами благовісними душі обнадіємо.
Ми думками благородними свідомість огорнем
і чином отаким все на краще обернем-мо!

                  

Закономірність.


Забирай Рай,
а залиш лиш
ЛЮБОВ.
Ну а любов  знов
скличе  віче
і скаже, як зв’яже:
- "Вертай рай!
Знай і пам’ятай –
там  Рай,
де любові розмай!"


Любов’ю плачу.


Я дякую Боже,
що за все я любов’ю плачу,
любов’ю  плачу  і  плачу,
від любові плачу і любов’ю плачу.

Я дякую Боже,
що так всі гріхи оплачу,
всі  гріхи  оплачу,
любові плачем – оплачу.

Я дякую Боже,
що для Тебе я щось значу,
долю свою любов’ю значу,
чим значу, те і значу.

Я дякую Боже,
що ще чекаєш – я виплачу,
за  Твою  любов,
все до краплі  –  виплачу!


Щастя у почутті любові.


Знаю я, знаю, що є
кохання, таке палке,
що і сон ніяк от не бере,
і їжа зайва, зайва і не йде.
І взагалі, все що не пов’язане з коханням,
все відкидається ще до світання,
а те що відкинуть не вдається
любов’ю наповняється
і легко все здійсняється.
Злість, страх, гордість – усе минається
і лиш любов у серці залишається.
Оце і щастям називається,
бо цього ніхто не відбере повік
ні міль, ні іржа, ні злодіїв юрба,
ні всіх нещасть фатальний збіг,
бо не від землі воно, воно від неба.
І нікому, не дістать душі моєї плоду,
як із океану, не вичерпать всю воду.
Любов захист всім дає – бо це Бог,
Він там,завжди є, де зібрались в двох
Його ім’я прославлять,
любов’ю душу наповнять.
Душа, то іскра Божа,
в закоханих вона на пожежу схожа.
Палка любов, як буря йде,
багато змін вона несе
усі затори на шляху знесе,
який до спасіння нас веде.
А шлях цей, у кожного свій
непередбачений, мінливий,
коли тяжкий, коли легкий,
то як стріла прямий,
то як спіраль закручений.
Моя любов блукає у витках,
видно, прямота їй не по зубах.
Тому приходить і відходить,
і лише душу мою тривожить,
що не виток, то сильніші відчуття,
що не виток, то палкіші почуття.
Так поступово любов досвід надає,
щоб мужньо в гору йти,
і щоб усе, що доля нам дає
навчитись по справжньому любити,
і солодке, і гірке, і добре, й зле,
бо на Землі не вічно все існує
життя наше мінливе є таке,
як день і ніч, і воно нас тим гартує.
Тому палка любов мені
дається на короткий час
її промені ясні
зігрівають серце і зникають враз.
Загартовують вони його
відбирають звичку до одного.
Любити треба все,
тоді любов – щастя принесе.
Коли ти що втрачаєш
на його місце інше отримать маєш.
Немає в світі пустоти,
все повинен спробувати ти.
Із радістю мусиш ти віддати,
так само, із радістю прийняти.
Коли ти любиш геть усіх:
близьких і рідних – далеких і чужих,
добрих й милих –  злих й жорстоких,
гарних й чарівних – потворних і огидних,
високих і струнких –  низьких і огрядних,
худорлявих і тендітних – товстих і дебелих,
сильних і здорових – слабких і хворих,
розумних і дотепних – дурних і тупих,
багатих і щедрих – бідних і скупих,
спритних і жвавих – повільних і млявих,
веселих і жартівливих – сумних і тужливих,
умілих й працелюбних – незграбних і лінивих,
завзятих й терпеливих – мінливих й дратівливих,
правдивих і чесних – брехливих і підступних,
поступливих і чуйних – впертих і байдужих,
старих і молодих, живих і мертвих,
тоді ти щастям – сповнений на вік!
З любов’ю, переможеш ти завжди
і вади виправиш всі згодом,
бо нас любов веде туди,
звідки щастя й радість родом.
Це спокій, впевненість душі дає,
адже любов своє діло,
завжди робить вміло,
дає і відбирає, поступово нас навчає
любити всіх, любити все
життя своє усе.
Коли батько сина покарає,
якщо потреба в цьому є,
то в нім любов живе,
яка як треба жити научає
і на вірний шлях так наставляє,
щоб в люди вийшов він,
добро і мир приніс усім,
за це батькам низький уклін,
за міцний фундамент для наступних поколінь.
Так значить – любов завжди права
і коли нас доля сильно б’є,
і коли багатство й славу нам дає.
Кожен заслуговує із нас
належне отримати в свій час! 


Уроки життя.


Немає випадкових падінь і прозрінь,
а є уроки, які потрібно пройти.
Ти терпіння на себе одінь,
і вставши, далі впевнено іди.

Якщо друзі постійно зраджували,
якщо життя палило мости,
це зірки так підказували,
що не з тими спілкуєшся ти.



Якщо горя багато було,
навіть, якщо позбувся всього,
не скигли, а почни все з нуля,
якщо хоче цього, душа твоя.

Ти ризикуй за спробою спроба
і серцем відчуй, коли вартий доброго слова.
Тепліше стає на душі не від щедрих дарів,
а від сердечних твоїх почуттів.



Немає, повір, безнадійних мрій,
ти хоч крок до них зробить зумій
і доля без особливих терзань і вагань
все дасть тобі для душі, тільки встань...

Те що в минулому було, не варто чіпати,
те що в майбутньому буде, як знати?
Щоб шлях свій зрозуміти й пізнати
по ньому, впевнено, потрібно крокувати!


Все тече, все міняється.


Все тече, все міняється
ніщо на місці не зупиняється.
Все тече, все міняється
ніщо даром не минається.

Хтось падає, а хтось піднімаєть,
хтось радіє, а хтось кається.
Хтось злом оскверняється,
а хтось любов’ю очищається.


Все тече, все міняється
ніщо на місці не зупиняється.
Все тече, все міняється
ніщо даром не минається.

Хтось навчає, а хтось навчається
навчившись - навчає, все поновляється.
Хтось в домі поселяється, а хтось виселяється,
хтось долею посилається, а хтось відсилається.


Все тече, все міняється
ніщо на місці не зупиняється.
Все тече, все міняється
ніщо даром не минається.

Хтось воює, а хтось братається,
хтось сумує, а хтось кохається.
Все зле поволі втрачається,
а добре навіки залишається.



Все тече, все міняється
ніщо на місці не зупиняється.
Все тече, все міняється
ніщо даром не минається.

Важливе - стрімко наближається,
прожите - гірко віддаляється.
Хто прощаючи, на вік прощається,
хто при надії, до віку зустрічається.


Все тече, все міняється
ніщо на місці не зупиняється.
Все тече, все міняється
ніщо даром не минається.

Усім усе пригадається
посіяне, колись таки пожинається.
Хто на цих законах знається
дурницями не занімається.


Сила любові.


Любов найсильніше почуття
сильніше за біль і за життя.
Душі пекучий біль вона гамує,
він зникає, лиш любов його торкає.
У кого любов в душі панує,
той силу має, нею все перермагає.
І страх, і голод все кудись відходить,
коли любов до нас приходить,
що захоче те і робить,
чудеса нам творить.
То натхнення вона дає, то смутком обгорне,
то джерелом життя стає, то назад його бере.
Ніхто не знає, що від неї нам чекати,
хто на що заслуговує, те і буде мати.
Вона лиш подих затамує,
перед кроком неймовірним
і далі нас гартує
почуттям безмірним.


Страницы:
1
2
3
4
6
предыдущая
следующая