хочу сюда!
 

Юлия

37 лет, весы, познакомится с парнем в возрасте 30-45 лет

Заметки с меткой «релігія»

Тут ось мужик пише правильні речі про сотонізьм

Почем сатанизм для народа? Засилье гадания, гороскопов, нумерологии и кашпировских на телевидении повергает в шок не только практикующих христиан, но и всех остальных людей с признаками здравого смысла.

http://blogs.pravda.com.ua/authors/kukharchuk/4c1763ea90344/

Підписуюсь під кожним словом.

Молитва

Господи, Боже наш! Царю над царями! Царю неба і землі, твердиня мого життя! Перед Тобою, що дозволив мені дожити до дня сьогоднішнього, складаю я звіт. Господи мій, перед Тобою і Твоїм поглядом мої зобов'язання і справи... Дозволь мені бути першим у Святій Битві в цей день, не залишай мене ні в прямуванні по шляху істинному, ні в помислах.

Зміцни в мені любов до моєї Нації, щоби міг я в її інтересах і навіть проти її волі рятувати її від Твоїх ворогів.

Господи мій, ниспошли мені щастя дожити до Перемоги, але якщо це занадто багато, то сподоби мене козацької смерті, дай мені можливість померти за Тебе й Україну, щоб душа моя могла служити Тобі во віки віків, а моя кров щедро оросила поля моєї Батьківщини; щоб ті, хто прийде після нас, звернувши свій погляд на наші справи і могили, могли сказати: "Вони впали за Бога, Україну, Свободу..."

В ім'я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.

Крестный ход в Харьковской губернии

Это был первый настоящий крестный ход в Харькове со времен мракобесия коммунистов.

Накануне в город была доставлена из Иерусалима икона Владычицы «Державная».

Был чудный летний день. Солнце сияло в куполах церквей и на крестах монастыря.

После литургии и благословения митрополита, под звон колоколов Благовещенского собора, были вынесены хоругви, кресты и сама икона. Процессия построилась в легкой суматошной неразберихе,  и под пение церковного хора двинулась! Впереди шли диаконы со свечами, кадилами,  крестами,  и хоругвями, за ними священники в праздничных  одеяниях , за ними четверо крепких офицеров-летчиков несли икону, потом шел хор, монахи, семинаристы, ряженые казаки и простой люд.

Сразу возникло небывалое оживление , люди толпились, радовались, фотографировали, забегали вперед,- такого тут еще не было! – и все радовало. Казалось, -небеса разверзлись и Благодать щедро нисходила на замученный исстрадавшийся  мир. Процессия двигалась и нарастала , как нарастал энергетический накал. Случайные прохожие останавливались, крестились, становились на колени, присоединялись к толпе. Из магазинов и офисов выходили удивленные девушки и крестились. Возникала мощнейшая энергетика высокого порядка. Все ощущали нечто необычайное и исключительное. Мистическое торжество Сил небесных. А икона победоносно сияла и плыла над толпой в подобающей славе.

Так продолжалось пока не пришли на площадь Свободы. Здесь священники остановили ход, поклонились на 4 стороны ( по иронии судьбы памятнику Ленина и облисполкому), и я с удивлением увидел, что они нас покидают . За ними свалил хор, дьяконы с крестами и прочей утварью,- их хватило всего на полкилометра! Часть «ревностных» прихожан последовала за своими «пастырями», другие ушли к метро .

Изрядно поредевшая колонна снова двинулась. Но теперь впереди шли офицеры с иконой , пару монахов, несколько семинаристов , десяток ряженых казаков, и простой люд. Жалко было наблюдать эту метаморфозу – крестный ход без единого священника!

Но Благодать никуда не ушла. Встречные люди бросали все,  присоединялись, и скоро число восполнилось. Сила иконы притягивала . Действо продолжалось в другом качестве но не менее интересно. Царило всеобщее духовное ликование и какое-то очищающее перерождение душ. Лица светились . Громко звучала Иисусова молитва в такт шагу.  Никто не чувствовал жары и усталости. Так прошли всю Сумскую.

Но по мере удаления от трамвайных , троллейбусных остановок толпа заметно начала редеть.

Казалось, Владычица оставляет себе верных , и отсевает тех кому уже достаточно.

Перед входом на Белгородскую трассу осталось около 200 мужчин и примерно 600 женщин самого разного возраста.

 

И пришла мне такая мысль:

- существует Святыня. Она  живет  в Космосе и есть обьективная реальность. Приходит ко всем тем бедолагам что в ней нуждаются, встречают ее с радостью и идут за ней пока способны вместить ее высокую энергию; - это те , кто икону встречал, следовал за ней, присоединялся , шел, и потом отстал.

- Святыня выбирает себе верных – это те, кто ее нес, следовал за ней до конца оставив все дела.

- и есть церковники , которые суть торговцы. Они торгуют изображениями Святыни, исполняют ритуалы , собирают пожертвования и живут на деньги бедолаг, величаются и превозносятся над ними, пугая наказанием за грехи, и в итоге лицемерно их обманывают , ведя жизнь недостаточно праведную. То есть – торгуют тем, что им не принадлежит, и чего они не создавали . А когда Святыня реально является – их ревности хватает очень ненадолго. И это печально.

С тех пор я перестал верить попам .

 

 

...нужда...

                                          
 
Религия и естествознание нуждаются в вере в Бога. При этом для религии Бог стоит в начале всякого размышления, а для естествознания — в конце. Для одних он означает фундамент, а для других — вершину построения любых мировоззренческих принципов. (Max Planck)

Світ наших почуттів


Декілька цитат з цієї книжечки:

с. 14: Зовнішні ситуації стають лише каталізаторами того, що в нас уже віддавна існує!

с.16-17: Не треба боротися з почуттями....     щоб могти належно ними керувати!

с. 18: Негативні почуття спонтанно породжують у нас страх і відчуття провини, а це геть забирає нашу увагу і суттєво ускладнює справу їх опанування.

с. 26: Усі наші життєві рани і все наше невпорядковане єство ми повинні свідомо і добровільно потрактувати як складне завдання, яке перед нами поставило життя. Виконання цього завдання зробить нас повнішими і вільнішими людьми.

с.31-32: Метод замикатися в собі, притлумлювати болісний досвід і його уникати, хоч і заспокоюють біль на певний час, де факто закріплюють, продовжують і поглиблюють страждання, яке вже існує.

с. 33: Почуття, яке ми найчастіше придушуємо - це біль відкинення і розчарування, викликаний тим, що люди, від яких сподіваємося любови, нас не люблять і не приймають.

с. 41: Деструктивна позиція: переконати себе та інших, що до любові нам байдуже. Хоча це розпачливе волання про акцептацію і любов.

Особи з недорозвинутими почуттями часто намагаються компенсувати свою емоційну незрілість розвитком інтелекту, добробутом, кар"єрою, чуттєвими насолодами.

с. 51: страх позбавляє нас спонтанності в діях, радості, задоволення і приємності творчого життя, яких ми б могли зазнавати, якби уміли перемагати в собі страхи і жити у внутрішній свободі.

Джерелом страхів завжди є мала віра в Божу любов, надмірна турбота за власне життя.

с.55: Пережиття страху ставить перед людиною виклик перевищити саму себе, вийти з усього, на чому дотепер трималося її життя, або змогти віднайти той фундамент, який не впаде навіть тоді, коли будуть розвалюватися всі людські забезпечення.

с.65: Людина завжди почуває себе приниженою, коли сексуальні дії не супроводжуються почуттям емоційного і духовного віддання себе іншій людині


100%, 6 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Євро-2012. Алілуйя!

«Внести український християнський дух та національний колорит у проведення футбольного турніру Євро-2012 старалися у м. Коломиї 8 жовтня. Спеціально написана ікона Богородиці та Дитятка Ісуса над футбольним полем з національними символами
країн-господарів Євро-2012 України та Польщі викликала особливу увагу духовенства, коломиян та представників ЗМІ»

Джерело

Я не буду комментувати таку подію, оскільки це мене не дивує. Однак викликає е-е-е… як би так делікатніше… е-е-е… посмішку.
[ Далі деталі ]

Перші документальні згадки про духовне життя наших предків

Православні церкви Ужанської долини припадають на період, давніший ніж Брестська чи Ужгородська унія…

(З історії духовного життя Великоберезнянщини Закарпатської області)

      До наших часів збереглися тільки окремі, із поширених у давнину, тлумачних євангелій, де зміст рукописного тексту «толкувався» зрозумілою народною мовою. В одному із таких євангелій відомий історик А.Р.Годинка віднайшов і у березні 1936 року опублікував такий запис  (скорочено) : « … купив сію книгу глаголємую  святоє євангеліє раб Божій Прокоп Галєчкович из женою Катериною и из сыном своїм Данком и за своє отпущеніє гріхов и за родителей своїх ближніх и дальніх от віка померлих ; И придал сію книгу, святоє євангеліє, до храму святого Архістратига Михайла в селі Волосянці; Куплена сія книга в дому отца Матея про обивателів волосянських за панованя єго милости пана Раделвила и за князя Дмитра Артемовича …      Потом Юрко сын Прокопов, зосталый при отці своєм небожчике блаженной памяти побачивши, же сія книга пошарпана, и дал єй поправити, тоє также за своє отпущеніє гріхов и жены своєй Маріи и доньки своєй Анны и зятя свого Яцка и за отпущеніє гріхов родителей своїх всіх померших. И дали за ню дороги монеты – золотых 24 … року Божого 1560 місяця августа на день св. Преображення Г.Бога Спаса… Пописав сія Іван дяк». Книга містила і так звану «клятву» проти майбутніх зловмисників: «А кто бы сміл отдалити от св. Архістратига Михайла и от села Волосянки, и от сынов Прокоповых, также и от Юрковых дітей сына Прокопового, нехай будє клят проклят, анафема, маранафта на віки вічниє. Амінь ».      Наведені записи із «толкованого євангелія у Ляхувци» А.Годинка вважав пудкарпаторусинськими і щодо мови, і щодо походження. Та варто зауважити, що, на відміну від Ляхівців на Ужгородщині, міжгірський Ляховець ( згад. в док. З ХVІ ст.)  і Волосянка теперішньої Львівської області були сусідніми селами. Тому версія про те, що тут згадана саме ужанська Волосянка, не є достатньо доказаною…      Відповідно опису домінії 1631 року наша Волосянка (Великоберезняського району, Закарпатської області) входила до округу крайника Стецика, де нараховувалося 27 сіл від Дубринич до Ужка включно. В описі вказано, що церква села Волосянка стоїть на сільській землі, власних земель не має, а батько – піп сплачує за церкву півтора золотого. Те ж саме сказано тут й про сусідні церкви сіл Суха, Быстра, Ужок. У селі Луг саме тоді «нову церков шолтис на своюм фундуки, а не на сільськум збудував». Імена отців духовних в описі не згадані, окрім Симка Поповича із села Тиха, що платив «порцію»: кожних чотири роки – одного вола і «дежму», тобто десятину, від свиней і бджіл … Згідно церковних описів 1741 р. волосянська парохія мала дерев’яну церкву під покровительством Унгварської домінії. Парохом був Василь Дякович. Річний дохід його, як вказано, складав усього 10 флоринів. Число дворів не зазначено… Тут варто згадати, що вна-слідок минулих боїв між «каруцами» та «лабанцями» наприкінці 17-го і на початку 18-го століть Волосянка вельми потерпіла, а сусідній Луг був спалений дощенту… Із першої половини ХУІІІ ст. зберігся у Волосянці й образ св. Трі-йці, про що свідчить напис : « Сей образ дали зробити раб Божий Иван Дмитрів из жонов своєв Касєв за доброє здоров’я своє і за отпущеніє гріхов. 1738 ».        Церковний опис Волосянської парохії 1751 р. вказує, що сільський храм із дерева перебуває у доброму стані, має всі образи і три дзвони… 1805 року на карті жупи Унг, як окремі населені пункти, окрім Луга, позначені ще й Середня, Нижня і Верхня Волосянка. Однак не маємо відомостей про те, що у кожному з них  була своя окрема церква. Єдина для всіх волосянчан, давня дерев’яна церков височіла на пагорбі побіля цвинтаря. Своїм домінуючим центральним верхом і винятково мальовничими його заломами, вона нагадувала бойківські храми сусідньої Львівщини, а також давні дерев’яні церкви у воловецьких селах Перехресний і Таламаш (нині частина с. Гукливий). Зображення волосянської дерев’яної церкви дійшло до наших днів завдяки фотографії галицького вченого Михайла Драгана. Дослідник усіх закарпатських церков Михайло Сирохман вказує, що за одними даними Волосянківська церква була збудована у 18-му, за іншими – у 16-му столітті… Звичайно, не можна упевнено твердити, що церква св. Арх. Михайла у Волосянці – та сама, котру згадують давні документи. Але так само не можна і виключати таку можливість.         Роковими подіями для Михайлівського дерев’яного храму у Волосянці стала не війна, і навіть не стихійне лихо, а звичайне будівництво залізничної колії від Великого Березного до Сянок.         Саме завдяки йому в центрі Волосянки поблизу злиття річок Бистра і Уж виріс новий кам’яний храм, котрому, до речі, якраз нинішнього року минає перша сотня літ ( див. матеріал « Постройте нам церков каменну … » - « Карпатська зірка », № 7558 ) … Пустуючий дерев’яний храм опісля ще кілька років дивував заїжджих гостей своїми витонченими формами. А потім були довгі роки війни, першої великої війни – світової… У 20-30 рр. минулого віку , коли подорожі залізницею і туристськими стежками у верхів’ї Ужа стали дуже популярними, пам’ять про чудову дерев’яну церкву була ще живою. Так, у статті доктора Всеволода Саханєва “Малювання ікон на Підкарпатській Русі” (1935) знаходимо згадку про те, що повний набір старих ікон заховано на горищі кам’яної церкви у Волосянці. Із цих ікон принаймні дві – «Спаситель» і «Архангел Михаїл» нагадують ікони руського малярства, або, як пише В. Саханєв, «в цих іконах явно видимий східний спосіб іконопису»…                                                                                Іван Циганин.                                                                                «Карпатська зірка» - 2007.

Казка про тваринний світ і не тільки

Для тих, хто цікавиться філософією, історією, психологією,політтехнологіями.

Перед двома мавпами лежить банан, що впав зверху, невеликий і вже злегка млявий.А зверху звисає кетяг великих і стиглих бананів, а далі-ще кетяг.Вся проблема в тому, що мавпа не може дотягнутися до цих стиглих і смачних кетягів, палиць в банановому гаю немає і вгору залізти теж не може.

Що робитимуть наші середньостатистичні мавпи?

Правильно: почнуть битися за злегка підгниваючий банан, лежачий перед ними, ну, можливо, заздалегідь полазив, пострибавши, почухавши у кого що свербить, і зрозумівши, що кетяг бананів недосяжний.. У нашому конкретному випадку результатом такого прояву теорії Дарвіна про виживання більш хижого і сильного індивіда будуть, можливо, вирвані клаптики шерсті і синяки у обох мавп. А треба було цим мавпам всього лише думати на крок далі і об'єднатися, підсадивши одна іншу на бракуючий метр.І замість гнильного банану, що роздавився в сутичці, попереду у них був би не один кетяг бананів, а усі,що в окрузі. Але для цього мавпа повинна була бути вище за свій ЕГО, щоб отримати масштабніший результат.

А поки ж наші мавпи з байки погнавшись за дрібницею,обмінявшись стусанами, втратили не тільки їду і клапті шерсти, вони втратили МОЖЛИВІСТЬ СТАТИ ВИЩЕ ТВАРИННОГО СТАНУ.

Мабуть, поняття "стати вище  тваринного стану" включає не лише зовнішні ознаки  (ходіння на двох ногах, використання інструментів, техніки і так далі), але і внутрішні (стан мозку, внутрішню самоорганізацію, моральність діяльності і так далі)?

Експерти про наслідки візиту Кирила

Одним із важливих позитивних наслідків візиту Патріарха Московського і всієї Русі КИРИЛА став початок діалогу між Українською православною церквою Московського патріархату та Українською православною церквою Київського патріархату.

Як передає кореспондент УНІАН, таку думку на прес-конференції висловив директор Інституту Горшеніна Кость БОНДАРЕНКО, відповідаючи на запитання журналістів щодо позитивних наслідків для України візиту Предстоятеля РПЦ.після візиту патріарха КИРИЛА “пожвавішали переговори між представниками вищого духовенства” УПЦ МП і УПЦ КП. “Це вже позитивний момент. Принаймні почався діалог. Якщо ще рік тому він був узагалі неможливим, то сьогодні він розпочався”, - сказав експерт.

При цьому він звернув увагу, що діалог розпочався без посередництва будь-яких політичних сил. Церковні ієрархи, зазначив К.БОНДАРЕНКО, нарешті вирішили, що вони і самі між собою можуть якимось чином порозумітися. “Умовно кажучи, вулиця Мазепи і вулиця Пушкінська знайшли, яким чином можна розпочати активний діалог”, - додав він.

Відповідаючи на запитання щодо оцінки дій Патріарха Київського і всієї Руси-України ФІЛАРЕТА під час візиту, К.БОНДАРЕНКО зауважив, що він продемонстрував себе сильним політиком, який має значний вплив на суспільство. На думку експерта, своїми вчинками патріарх ФІЛАРЕТ змусив вище духовенство РПЦ поважати його.

Крім того, вважає К.БОНДАРЕНКО, найближчим часом Предстоятель УПЦ КП спробує відігравати не просто помітну, а й важливу роль у процесах православної церкви в нашій державі. “Тим більше сьогодні з’явилася дуже велика кількість тих священнослужителів, ієрархів, при чому в усіх трьох православних церквах України, які говорять про необхідність створення єдиної Київської церкви. Не просто Української православної церкви, а саме Київської внаслідок об’єднання кількох церков”, - підкреслив експерт.

Заступник директора Агентства моделювання ситуацій Олексій ГОЛОБУЦЬКИЙ, зі свого боку, зауважив, що “жодного позитиву для об’єднання України” у візиті патріарха КИРИЛА він не бачить. Разом з тим, позитив, і достатньо вагомий, на його думку, полягає в іншому. “Ми нарешті побачили обличчя православної російської церкви. Ми побачили, що сучасний вищий священик російської православної церкви – це типовий споживач сучасної культури і сучасної цивілізації. Він добре вдягнений, має добрий годинник і їздить на мотоциклі”, - сказав О.ГОЛОБУЦЬКИЙ.

З УНІАН.

Годинник Патріарха Кирила як чинник української помісної церкви

Стаття з УНІАН, друкується зі скороченнями, для роздумів.

Кирил розвінчує культ споживацтва в найрізноманітніших його проявах, поглядаючи на годинник за 30000 євро... Чи не краще нам жити за різними годинниками?..

Ось вона, колосальна вага деталі! У політиці, у справах церковних та справах світських. А разом – у житті земному загалом.

Скільки зусиль було вкладено в підготовку візиту Патріарха Кирила до України! Готувалися церковники, працювала потужна російська пропагандистська машина, суєтилися політики по обидва боки кордону, посильний внесок робили олігархи різного масштабу.

І ось достатньо було Його Святійшеству задерти рукав, аби глянути на годинник... За коротку мить фотокамера встигла зафіксувати сам годинник. І колосальні зусилля виявилися значною мірою перекресленими. Завдяки Інтернету за лічені хвилини мільйони людей відкрили для себе, що Його Святійшество носить годинник фірми Breguet вартістю приблизно в 30 тисяч євро.

Філіппіки “безудержному потреблению”

Звісно, на перший погляд, нічого грішного в цьому немає. Зрештою, Патріарх Кирил не є найбіднішою людиною в Росії, і ніде, ніякими церковними канонами не заборонено священнослужителеві користуватися супердорогим годинником. Питання, зрозуміло, в іншому.

Звісно, ідеться про віру. Віру в Бога. А також віру, точніше – довіру до того, хто покликаний зміцнювати цю віру в людях, нести слово Боже до них. Вона або є, або її нема.

Коли Його Святійшество виходить до тисяч людей, які стоять під пекучим липневим сонцем на вулицях у столиці, а ще мільйони чекають перед телевізорами, і з болем у голосі починає говорити про загрозу “безудержного потребления”, а потім ці ж люди бачать на його руці годинник за три десятки тисяч євро, довіру до духовної особи це аж ніяк не зміцнює.

Треба визнати, якби навіть Патріарх Кирил, ніколи й словом не обмовився про загрозу цього самого “безудержного потребления”, то й у цьому разі недешевий годинник легендарної швейцарської фірми, м’яко кажучи, погано в’яжеться з образом пастиря людських душ, для якого Духовне має бути апріорі вищим за всі блага цього світу, іншими словами – за Матеріальне.

Однак Його Святійшество, крім усього, багато й охоче розвінчує сучасний культ споживацтва в найрізноманітніших його проявах.

Його проникливий погляд звертається до всіх, хто дивиться прямий ефір за участю Патріарха на найрейтинговішому українському телеканалі – “Інтер”, а голос возноситься проти “потребления”: “Процессу потребления нет предела. Можно купить один самолёт, другой, третий. Но что это значит по отношению к обществу? Земля не способна выдержать такой проект. А значит, поддерживать его – грех. Бог просто не дал нам таких ресурсов. Потому очень важно научиться христианской аскезе – победе над своими страстями, инстинктами».

«Если все общество встанет на путь безудержного потребления, то Земля наша этого не выдержит. Уже доказано, что если средний уровень потребления всего мира будет таким, как сейчас в Соединенных Штатах, то оставшихся ресурсов хватит на 4045 лет», – попереджає він телеглядачів.

Печаль Патріарха викликає, зокрема, й те, що “ безудержный потребительский инстинкт, овладевающий сегодня все большим числом людей, на самом деле лишает их обычной радости от приобретения каких-то вещей. Возникает аномальная ситуация, когда человек, поддаваясь рекламе, моде, начинает гнаться за последними моделями мобильных телефонов и автомобилей”.

Предстоятель РПЦ дуже тонко відчуває страждання людей від цього: «У человека возникают совершенно другие уровни удовлетворения. Например, он получает удовлетворение от того, какое место в списке журнала Forbes он занимает, и переживает как личную трагедию, если по этому списку он опускается вниз».

Навіть у нинішній економічній кризі Патріарх бачить певний позитив. На його думку, криза може стати «встряской», в которой сегодня нуждается западноевропейская цивилизация, весь благополучный западный мир”. «Кризис может в этом смысле научить людей сдержанности, научить рачительно относиться к своим финансовым возможностям. Но самое главное – он учит христианской аскезе, умению управлять своими инстинктами и страстями».

А ось на зустрічі зі студентами українських духовних навчальних закладів він спрямовує своє гнівне слово проти сучасних супермаркетів та торговельно-розважальних центрів: “Супермаркет, где можно отдохнуть, поесть, покататься на коньках, – вот храмы XXI века. Храмы-развлекаловки, которых в Москве больше остальных общественных заведений. Поэтому напрасно некоторые думают, что люди пойдут в настоящие храмы в массовом порядке”. “Деньги стали символом благополучия и гарантией свободы, власти. Но это иллюзия, возникшая на волне расцвета общества потребления”, – продовжив він.

А ось на кіностудії Довженка, зустрічаючись з інтелігенцією, він знову повертається до наболілої теми. Як зауважило одне з Інтернет-видань, “тогда Святейший был еще беспощаднее к идеологии безудержного потребления”. “Как-то я спросил одного очень богатого человека: «А вы испытываете удовольствие от новой вещи?» Он улыбнулся: «Только в тот момент, когда подписываю чек». Безудержное потребление снимает радость обладания новой вещью. У человека, заболевшего этой страстью, теперь другие способы удовлетворения, например, место в списке журнала «Форбс». Я понимаю, что у каждого свои игрушки, но некоторые из них опасны. Бог не дал нам ресурсов, чтобы всем жить так. А колоссальные диспропорции в потреблении – грех”.

Переконливо? Переконливо, кажуть собі люди, ті самі мільйони людей в Україні, які слухали Пастиря в телеефірі, ті люди, які “інтелігенція на кіностудії Довженка”, які “студенти духовних закладів” та багато інших. Але тут же їхній погляд падає на годинник за 30 тисяч євро. І вони запитують себе: даруйте, а хіба це не та сама “игрушка” (пам’ятаєте, “последние модели мобильных телефонов, автомобилей” і так далі?), про які Патріарх же казав “некоторые из них опасны”? А оскільки такої “игрушки” у мене немає, чи не формує мій духовний Пастир ті самі “колоссальные диспропорции”, які сам же називає “грехом”?

«Личный пример – это то, без чего священник не может нести служение»

Так і виникає безліч запитань, які руйнують довіру до Пастиря. Він же бо сам неодноразово казав про те, наскільки важливо священнослужителю особистим життям навчати людей віри, зміцнювати Віру.

«Личный пример – это то, без чего священник не может нести служение», – подчеркнул патриарх. Как отметил он, в наше время, когда люди перестали верить словам, жизнь священника – постоянная проповедь делом».

Ну і яка ж тут “проповедь делом” виходить із життя Патіраха Кирила, запитує себе вірянин? І це вже не кажучи про ті каверзні питання не так філософського плану, які доводиться відганяти від себе: “А коли я опускаю свої десять (двадцять чи сто) гривень у скриньку “на будівництво храму” чи купую свічку, щоб поставити її з молитвою за здравіє Патріарха, куди йдуть ці кошти? Таки на храм чи…”

Можливо, ви запитаєте автора: а при чому тут створення української помісної церкви?

Для багатьох людей, переконаний, таки “при чому”. Нехай для різних людей – по-своєму.

Везіння та щастя духовних поводирів у всьому світі полягає в тому, що багато людей ідуть за ними (буде це церковне життя чи партійне будівництво) – бо просто вірять їм. Вірять не аргументам, не цифрам чи фактам, а, так би мовити, “взагалі”. Тому, що вони здаються їм красивими, духовними, енергійними (політтехнологи, яким доводиться мати справу з вождями та масами, як відомо, називають це харизмою).

Але в цьому ж і біда духовних поводирів. Коли якась деталь, якась дрібничка, щось нібито другорядне й неістотне похитне цю віру, людей можуть перестати переконувати і цифри, і факти, і вчинки. І тоді той, кому досі вірили на слово, хоч кинеться зі скелі в прірву, та людям стоятиме перед очима той самий годинник, і скажуть: не вірю… Іншими словами, коли Його Святійшество каже, що помісна церква в Україні таки є і не треба сушити собі цим голову, то можливо, над цим варто все-таки подумати, запитують ці люди себе...

Патріарх Кирил, до нас, як у свою вотчину їхав. Звик, що в Росії під час візиту до провінції ніхто б ніколи не наважився сфотографувати того годинника, не кажучи вже про те, щоб усім ці фото показати. Тож і до нас із тією самою впевненістю їхав. Мовляв, хто посміє. Ось якби намірився їхати до Європи чи Штатів, заховав би того годинника подалі. На час поїздки, звісно. То, виходить, ми таки для нього таки вотчина?


Глава РПЦ Патріарх Кирил

Олександр Калініченко, УНІАН