Так, як пощастило Cвятому Миколаєві, здається, не пощастило жодному іншому Cвятому. Цей чоловік, який народився ще в III столітті, не залишає світ живих і досі. Його пам'ятають. До іконописних зображень Ніколауса — єпископа в малоазійській провінції Римської імперії Лікія (тепер турецька провінція Мугла), до лику Миколая Чудотворця звертаються з молитвами дорослі. А діти люблять його практично як казкового персонажа, котрий, однак, цілком реально приносить їм однієї чарівної зимової ночі дарунки. Отже, все почалося сімнадцять віків тому. Єдиний син у заможних батьків-християн Ніколаус надумав відмовитись від світського життя і присвятити себе служінню Богові. Одного разу молодий священик довідався, що його земляк — раніше багатій, але нині банкрут — з відчаю хоче віддати своїх трьох доньок в будинок розпусти. Там, на думку батька, вони бодай могли б заробити на життя. Отець Ніколаус вирішує зарадити сімейній трагедії. Вночі в дім доведеного до відчаю чоловіка через вікно він підкидає торбинку із золотом. Отримавши у чудесний спосіб гроші і, таким чином, вже маючи для старшої доньки придане, втішений батько видає її заміж. Історія повторюється тричі. І за третім разом врятованому від ганьби чоловікові вдається підгледіти, хто його таємний благодійник. В постаті щедрого нічного гостя він впізнає отця Ніколауса... Згідно з розповіддю, поданою у «Житії святих», через певний час відомого благодійністю і вірністю Господові священика обирають єпископом Мірлікійським (від міста Мірра в провінції Лікія). В книзі говориться, що архієрей не лише допомагав бідним, хворим, декілька разів рятував несправедливо засуджених на смертну кару, але й чинив чуда. За легендою, він був здатний молитвою вгамувати бурю на морі. Тож вважається покровителем мореплавців. Помер святий приблизно в грудні 345 року, доживши до свого 65-річчя. Грецькі календарі з IX століття згадують про відзначення дня Святого Миколая. З Візантії культ поширився світом. А в середньовіччі у європейських країнах налічувалося до тисячі храмів цього святого. В українських землях вшановують Миколая від початку приходу сюди християнства. Перша згадка про Святого Миколая пов'язана з 882 роком часів Руського Князя Ігоря, коли на одному із київських гербів було вказано Святого Миколая. Кажуть, що коли Святий Володимир, Князь Русі-України в 988 проголосив у своєму князівстві Християнську релігію, він отримав особливе благословення від ікони Святого Миколая. Коли він відвідував Константинополь то бачив і був вражений поклонінню Святому могутнього Візантійського Імператора. Зараз Ікони Святого Миколая на іконостасі українських церков зазвичай розміщують зліва.  Оскільки українці переважно звертаються до ікони Святого Ніколая, або Святого Миколая, Запорізькі козаки часто брали їх на свої "чайки" у якості талісмана, відправляючись у віроломне Чорне море. Гуцули, гірці західної України на честь святих назвали чотири сезони року. Зима, яку звуть Святий Микола, Весна названа Святим Георгієм, Літо – Святим Петром і Осінь – Святим Дмитрієм. Важко визначити, з якого моменту культове свято перетворилося на чарівну дитячу казку. Є очевидний зв'язок між набожним архієреєм і, скажімо, добрим дідом-мандрівником Санта-Клаусом. Згідно з однією версією, років десь так двісті тому до американського штату Пенсільванія завітав святий Ніколас. «Привели» його із собою моравські емігранти. Грудневої ночі маленьким мешканцям містечка Бетлегем він через комини «прислав» дарунки. Юним пенсільванцям це, звичайно, сподобалося. Ніколаус став навідуватися сюди щороку, а потім розширив географію свого благодійництва. Він їздив на санях, запряжених кіньми, а згодом навіть оленями. Його почали називати Санта-Клаусом, а росіяни, перейнявши досвід, запросили його до себе на Новий рік і «охрестили» Дідом Морозом. Святий Миколай дружить з дітьми практично всієї Західної Європи. До них він навідується 5 чи 6 грудня. Іноді — не сам. Наприклад, чеський Мікулаш у «помічники» бере Ангела і Чорта. Добрий дідусь носить із собою книжку, де записані дітки слухняні та неслухняні. Першим дістаються приємні дарунки, а бешкетникам Чорт приносить вугілля. Щось схоже відбувається у Словаччині. Особливо колоритно це виглядає в селах, де Мікулаш з кошлатою бородою, у довгому кожусі та баранячій шапці, з ціпком у руках і кошиком за плечима ходить від хати до хати та тішить малечу. Компаньйон у нього той же, що й у чеського — рогатий паскудний Дідько в кептарі навиворіт. Бряжчить ланцями, потрясає мітлою, погрожує різками. Стра-а-шно! В австрійців чортівська тема у день Святого Ніколауса набрала апофеозного розвитку. Зазвичай 5 грудня на вулицях міст з'являються цілі зграї рогатих, волохатих Крампусів. Вони лякають не лише дітей, а й навіть дорослих. Маски на їхніх «обличчях» часом просто таки розкішно страшні. Крампуси гарчать, кричать, лязгають батогами, дзвенять ланцюгами... Але тут з'являється Ніколаус в єпископському вбранні і розганяє усе це чортівське плем'я. Запановує мир і благодать: Заспокоєні перехожі розходяться у своїх справах, гризучи подаровані святим печиво та цукерки. А у нас, в Україні, усе відбувається тихо-тихо. У ніч з 18 на 19 грудня в оселі, де живуть діти, нечутно приходить Миколай і так само нечутно кладе переважно під подушки, а іноді у черевички сплячої малечі жадані дарунки. І що характерно — саме ті дарунки, які собі намріяли слухняні хлопчики й дівчатка. Звідки Миколай знає, що кому потрібно? Взагалі-то напередодні чарівної ночі належиться написати лист-прохання до святого, покласти записку на вікно і сподіватися на здійснення мрії: Чи то Ангел, чи то яка пташка-невидашка той лист забере. І Миколай точно знатиме, чого від нього сподіваються. Але якщо малюк ще цілком не писемний, то святий і так здогадається. А що чекає неслухняних? Ну, таких в Україні геть мало. Якщо трапляються, то їм дістається різочка, але тоненька і не довга. А якщо мама й тато дуже попросять Миколая, то попри різочку святий все ж покладе бодай цукерку чи помаранчу. Хіба би дитина зовсім не вірила в чудо. Хіба би не знала й не чула, що є така пісенька, якою можна заслужити милість святого: «Ой, хто, хто Миколая любить, ой, хто, хто Миколаю служить, тому святий Миколай у всі часи помагай». Навіть дорослі іноді «випрошують» невеличкий презент. Кому ж це не приємно. Скажімо, відома українська кулінарка, галичанка Дарія Цвєк у свої 94 роки зізнавалася: «Я й тепер люблю знайти зранку на Миколая під подушкою плитку шоколаду». Мабуть, вона заслужила такої уваги святого уже хоча б своїм рецептом медових «миколайчиків». У корінних галицьких родинах їх ще печуть. Вони дивовижно смачні і симпатичні з вигляду. До того ж довго зберігаються (хоч і без консервантів). Це, очевидно, теж вплив Миколая. Чим не Чудотворець — святий, якого християнський світ не перестає любити майже дві тисячі років?

Наилучших медиков страны в скором времени будут награждать орденом святоговеликомученика Пантелеймона Целителя. Такое решение было принято на итоговой Коллегии Министерства Охраны Здоровья Украины. Как сообщил министр здравоохранения Василий Князевич, Орден святого великомученика и целителя Пантелеймона будет вручаться за выдающиеся заслуги в области здравоохранения, за благотворительную, гуманистическую и общественную деятельность.

Поздравляю всех работников медицинской службы и желаю им крепкого здоровья!

К сожалению фото ордена не нашел. Видел только на праздничных биг-бордах.

Великомученик Пантелеймон происходил из Никомидии. Мать его была христианка, а отец язычник. Мать воспитывала его в христианской вере, но скоро умерла; отец отдал его в языческую школу и затем поручил знаменитому врачу Евфросину для изучения врачебного искусства. Когда Пантелеймон ходил к Евфросину, то случалось ему проходить мимо одного дома, где жил священник Ермолай.

Старцу Ермолаю понравился юноша, и у него явилась надежда просветить его христианскою верою. Неоднократно, приглашая к себе Пантелеймона, Ермолай заводил с ним разговор о Христе и Его вере. Юноша припоминал наставления матери и полюбил Христа. Когда же однажды, идя от своего учителя, он встретил на дороге ужаленного змеею ребенка и для опыта призвал имя Христово и исцелил его, то принял крещение от Ермолая.

Крестившись сам, будущий святитель Пантелеймон захотел, чтобы крестился и отец его. Чудесный случай помог ему в этом. К Пантелеймону, как к врачу, привели слепого, которого не мог вылечить сам Евфросин, и он именем Христовым исцелил слепца. Тогда отец принял крещение вместе с исцеленным слепцом, но скоро умер и оставил сыну богатое наследство.
Пантелеймон начал раздавать наследство бедным, а сам врачевал больных не столько лекарствами, сколько силою Божиею. Скоро донесено было императору, что Пантелеймон верует во Христа. "Что я слышу о тебе: говорят, что ты хулишь богов наших и воздаешь славу какому-то Христу? Я не хочу верить этому и надеюсь, что ты сам обличишь клевету, принеси жертву богам", — сказал царь Пантелеймону. "Совершенно верно это, — отвечал святой. — Я отрекся от ваших богов, потому что они ложны, и уверовал во Христа, потому что он есть истинный Бог", и предложил призвать одного неизлечимого больного, и кто исцелит его — он или языческие жрецы — вера того и должна быть истинною.
Языческие жрецы сколько ни молились своим богам, исцеления не последовало; но лишь призвал имя Христово Пантелеймон, больной получил исцеление, так что многие уверовали во Христа. Царь же ожесточился на святого и приказал терзать его тело и затем бросить с тяжелым камнем в море. Но Пантелеймон и при этом остался жив и невредим. Тогда напустили на него диких зверей, но звери лишь лизали ему ноги; привязали к колесу усеянному острыми лезвиями, но он и здесь остался невредимым.

Наконец царь приказал обезглавить мученика и тело его сжечь. Но тело осталось невредимым, и христиане похоронили его с благоговением. Это было в 305 г. Скоро мощи святого перенесены были в Царьград. Части их находятся: в монастыре имени св. мученика и других на Афоне, так же в Москве, на Никольской улице, в часовне его имени, где совершено чрез них много чудес, и в других местах.