хочу сюди!
 

Людмила

48 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 45-55 років

Замітки з міткою «журналістика»

Людина сучасна: інформаційний вимір

Так, шановні читачі, сьогодні говоритимемо про інформацію. Благо - привід поважний - шостого червня святкуємо день журналістики. Як це банально не звучало б, але все ж спочатку було слово. І це слово було носієм інформації. Насправді, велика сила - розуміти один-одного. І ми - журналісти повинні полегшити вам - читачам процес розуміння глобальних речей. Саме тому нас дехто звик називати четвертою владою, або сторожовою собакою демократії. Особливо часто це згадувалося після Помаранчевої революції. Рівно як і поняття про свободу слова. От нещодавно один мій знайомий звернув увагу на те, що насправді навіть після згадуваної революції справжньої свободи ми так і не отримали. Насамперед варто зауважити про те, що ідея так званого громадського телебачення, так і залишилась лише ідеєю. А нас, журналістів, насамперед, цікавить власник того чи іншого засобу масової інформації. І серед цих засобів насправді дуже мало тих, які дійсно мають право називати себе незаангажованими. Як б там не було, а інформаційна сфера,  в якій ми всі постійно перебуваємо все ж викривлена. Аби скласти правильну думку, людині сучасній потрібно проаналізувати принаймні три протилежних джерела інформації. І тільки синтезувавши все це, ви можете приблизно уявити, що відбувається в нашій країні. Демократично? Цілком. Ви самі обираєте кому вірити. Але не кожен громадянин має доступ до отих класичних трьох джерел інформації, а якщо хтось і має, то не завжди схоче займатися перепрочитанням однієї і тієї ж новини в різних газетах чи на різних телеканалах. Тому і процвітають у нас різні “піари” чорні, білі та різнокольорові. Але й це ще не все. Інформація часто потрапляє до читача-глядача зовсім не в тому вигляді, в якому мала би потрапляти. Сьогодні вся газетна робота поділилася на два напрями: ньюзмейкерство та власне журналістика. Перший - це абстраговане подавання хронології подій. Часто у потрібному комусь ракурсі. Але цей напрям, який сповідує більшість українських газет, спільного зі справжньою журналістикою має дуже мало. Журналіст має не просто злапати сенсацію, зробити шкандль, епатувати, здивувати чи розвеселити читача, в нього набагато глибша, значущіша соціяльна роль. Він мусить помітити проблему і вказати на неї громадськості. Журналіст не може бути злим, як багато хто, навіть на тренах нашого регіону. Він мусить шукати добра у своїх матеріялах. Він не повинен бути налаштований на образу чи деструктив, свої дії він неодмінно повинен погоджувати з добрими намірами. Лише тоді він журналіст. У всіх інших випадках він піарщик, рекламіст, гуморист-астролог, для якого мета виправдовує засоби.

Але й читачі так само поділяються. Хтось любить читати анекдоти, а хтось серйозні матеріяли, які можуть допомогти розібратися в тому, що відбувається і прийняти правильне життєве рішення. Саме тому в газетній роботі надзвичайно важливий зворотній зв’язок. Ми повинні знати, як ви реагуєте на світ, на наші матеріяли. Ви можете лаяти нас, хвалити, ставитися до нас байдуже, але не мовчіть про це. Якщо вас щось турбує, не соромтесь, якщо ви маєте що сказати іншим - просимо дуже, для того ми й існуємо, щоб вам було легше жити.

Свобода слова

Тільки що прочитав новину: http://oglyadach.com/news/2007/6/4/152899.htm

Мене цікавить одне питання: до якого часу свободадо нас буде йти з-за кордону (свідомо не натякаю на Схід). Адже за стільки років розвитку вітчизняної журналістики в нас вже могли вирости свої досвічені журналісти-аналітики. На мою думку, абсолютно не обовязково незаангажованим журналістом мусить бути іноземець. Хоча, це ще питання, наскільки іноземний журналіст, а особливо журналіст російський, незаангажований.

Бабченко!

Тільки що по всії каналах та у ФБ - вбито Аркадія Бабченко! Кількома пострілами. 
Це вже занадто. Що роблять ССівці (Спец Служби)? Вороненков, Аміна, Бабченко! Я вже не кажу про їх власних співробітників! Що це за *уйня, малята? 
Одна справа, коли на фронті. Дуже шкода загиблих, але то фронт та війна. Але у столиці?
Я в сказі


Прийди і вшануй пам'ять загиблих за свободу слова

Вшануємо жертв політичних переслідувань, 16 вересня 2011 року ми зберемося вшанувати пам’ять Георгія Ґонґадзе 16 вересня 2011 року ми зберемося в Києві та в інших містах вшанувати пам’ять Георгія Ґонґадзе, а також інших журналістів, які загинули за часи незалежності України. У Києві початок акції о 18:30 на Майдані Незалежності біля монументу Незалежності (у разі перекриття місця збору через зйомки Майдансу чи з інших причин місце збору переноситься до великого телевізійного екрану на Майдані, що знаходиться біля банку “Укоопспілка” через вул. Інститутську). Запаливши свічки, ми рушимо до адміністрації президента. Там ми згадаємо усіх загиблих журналістів за часи незалежності України, оголосимо свої вимоги до влади і традиційно проведемо хвилину мовчання. Як і у всі минулі роки, акція відбудеться без будь-якої партійної та організаційної символіки. Навіть символіка на футболках чи кепках вважатиметься цинічним самопіаром на смерті загиблих. Починаючи з 2005 року 16 вересня, у день зникнення Георгія Ґонґадзе, громадськість організовує акції його пам’яті та пам’яті усіх загиблих журналістів. Виповнюється 11 років як Георгія немає з нами. Нещодавно в суді були названі прізвища замовників убивста Гії, але подібні заяви влада може використати як спосіб «відмазати» замовників, адже прямих наказів від Кучми і Литвина Пукач не отримував, а отже очевидним є те, що «справедлива» судова система України всю провину покладе на мертвого міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, аби найбільші замовники залишились на свободі. Крім того, список зниклих журналістів невпинно поповнюється. Рік тому зник засновник і видавець харківської газети «Новий стиль» Василь Климентьєв. Міліція порушила справу про навмисне вбивство і прямо каже, що його вже немає в живих. Тож запрошуємо всіх небайдужих 16 вересня прийти на Майдан Незалежності і вшанувати пам’ять загиблих журналістів хвилиною мовчання, а також справедливими вимогами до чинної влади НАРЕШТІ покарати замовників вбивства Георгія Ґонґадзе. Традиційно організатори акції звертаються за фінансовою або матеріальною допомогою у проведенні акції. Нижче наведений список того, що потрібно на акцію. Ви можете або купити необхідні речі, або дати на них гроші. Навіть сума, яка вам видаватиметься смішною, може допомогти у проведенні акції, адже до неї лишилось менше тижня. — свічки таблетки — 1000 штук — свічки довгі біл і— 300 штук — чорна стрічка — 100 метрів — пластмасові стакани — 1400 штук— гвоздики — 70 штук— друк плакатів — 6 штук — мотузка — 10 метрів — наліпковий папір — 1 пачка — батарейки до гучномовців — сірники — 2 пачки — запальнички довгі — 10 штук— скотч двосторонній — 200 метрівКонтакти і реквізити Chepura Kateryna, Kyiv якщо з-за кордону через Western Union Катерина Чепура 4612751095516571 — Правекс-банк, картковий рахунок — в межах України Телефони, якщо ви мешкаєте в Києві:+380 66 136-59-84+380 63 452-97-09 ________________________________________  Алгоритм вбивства Гонгадзе: Г-О-Н-Г-А-Д-З-Е (ВБИТИЙ І ЗАКАТОВАНИЙ) К-У-Ч-М-А (ПОЧЕСНИЙ ПЕНСІОНЕР) Л-И-Т-В-И-Н (ГОЛОВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ) К-Р-А-В-Ч-Е-Н-К-О (ПОМЕР)Д-Е-Р-К-А-Ч (ПОЧЕСНИЙ ПЕНСІОНЕР) Д-Ж-И-Г-А (ГУБЕРНАТОР ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ) П-У-К-А-Ч (ЗАТРИМАНИЙ) П-Р-О-Т-А-С-О-В

(ЗАСУДЖЕНИЙ)

П-О-П-О-В-И-Ч

(ЗАСУДЖЕНИЙ) К-О-С-Т-Е-Н-К-О (ЗАСУДЖЕНИЙ) Г-О-Н-Г-А-Д-З-Е (ПОМЕР) З-Л-О-Ч-И-Н Б-Е-З П-О-К-А-Р-А-Н-Н-Я

???

Хлібні репресії. Руки геть від журналіста!

Заст. губернатора Луганської області В. Пристюка - Р. Мірошник, зажадав від керівництва телекомпанії «Інтер» негайного спростування інформації про відсутність хліба, яка з'явилася 7 березня у репортажі Руслана Міщенко.

У громадських колах Р. Мірошник уславився душителем демократії, в останній раз він проявив свої таланти, керуючи установчими зборами по створенню громадської ради при губернаторі, куди увійшли тільки ті громадські організації і профспілки, які й без тридцяти срібників готові плазувати і прислужувати владі

У разі якщо журналіст «Інтера» Руслан Міщенко не дасть спростування, його загрожують звільненнити з роботи.

Звертаюся до всіх журналістів, в ці складні для всієї країни часи, проявіть солідарність і згуртованість, не допустіть, щоб чесний громадянин Руслан Міщенко став черговою жертвою знахабнілої зграї, яка обізвала себе владою.

Встаньте на захист правди і справедливості, якщо знадобиться підтвердити сюжет Руслана, я готовий це зробити в будь-який момент і де завгодно, тому що є безпосереднім учасником і свідком цих подій, саме СОГ «Трудовий Рух« Солідарність» проінформував широку громадськість, про ситуацію з хлібом в шахтарських містах, тому ми готові стати поруч з вами.

За кожного чесного журналіста потрібно боротися до останнього, бо інакше чого ж ми тоді стоїмо.

К. Ільченко
СОГ «Трудовий Рух «Солідарність»

-----
Майдан-Інформ. Констянтин Ільченко першим оприлюднив інформацію про нестачу хліба на Луганщині.

http://maidan.org.ua/static/news/2011/1299867554.html

Про аналітику))

Если бы я работал журналистом и меня бы попросили написать аналитику к произошедшему за последние несколько суток, я вынужден был бы признать свою полную профнепрегодность и положить заявление на стол.

Россия: «У нас тут гуманитарная помощь — макароны, сахар, соль, аспирин, памперсы. Принимайте». 
Украина: «Идите нахуй, знаем мы вашу гуманитарную помощь. Сами справимся». 
Россия: «Воистину памперсы, век воли не видать». 
Украина: «Памперсы? Только под контролем иностранных наблюдателей». 
Россия: «Да пожалуйста. Напугали ежа».

Поехали. Три дня доехать не могут. Вместо этого на глазах у десятка журналистов и наблюдателей через границу Украины проходят 30 танков и 120 БМП.

Украина: «Охуеть. Все видели?» 
НАТО: «Видели. Тоже мне новость». 
ЕС: «Ну, видели. Охуеть, да. И чё?». 
Дэвид Кэмерон: «А я, например, серьёзно озабочен. Посла РФ мне сюда». 
Посол РФ: «Да ну вас нахуй, я-то здесь причём?» 
Минобороны РФ: «Да не вводили мы ничего, хватит пиздеть!» 
ДНР: «Танки получили, большое спасибо, Вова».

P.S. Ну какая тут, в жопу, аналитика.


Наталія Катеринчук: Програма Княжицького та інше ТВІ.

Наталія Данькова 18-08-2011

Заступник директора ТВі про новий сезон на каналі: проекти за участю Томенка, Найєма, Рахманіна.

Новий сезон на ТВі стартує 5 вересня. Осінь канал розпочне з запуску ранкового шоу, розширення новинного мовлення, з новою технікою та новими обличчями. На українському медійному ринку ТВі бачить себе альтернативою загальнонаціональним каналам, які посилюють розважальне мовлення. ТВі розважальних проектів не планує, натомість зніматиме документалістику, шукатиме журналістів для розслідувальних проектів і запустить лінійку тематичних програм у постпраймі.

 Про те, які проекти в новому сезоні вестимуть Сергій Рахманін, Марія Бурмака, Віталій Гайдукевич, Мустафа Найєм та Микола Томенко, «Телекритиці» розказала заступник генерального директора ТВі Наталія Катеринчук.Зауважимо: розмова відбулася до того, як Нацрада оголосила результати конкурсу на цифрові мультиплекси, за результатами якого ТВі позбавили ефіру.

 - Пані Наталіє, які зміни чекають на ТВі у новому сезоні? Чи оновляться новини: хронометраж, кількість випусків?

- 5 вересня ми стартуємо з новим сезоном. Зараз очікуємо прибуття нового обладнання. Це система Dalet. Нею користуються багато європейських каналів, в Україні - канал «Сіті». Вона дає можливість журналісту на своєму робочому місці не тільки писати текст, а й начитувати його і самостійно монтувати відео. З найсуттєвіших змін - запуск ранкової програми. Це буде інформаційний ранок. Його вестимуть Юлія Банкова та Андрій Сайчук. Вони мають змогу робити проект, виходячи з власного відчуття світу. Ми не ставимо їм жодних серйозних форматних обмежень. Єдине - зранку щопівгодини виходитимуть новини. Теми, які підніматимуться, будуть серйозними, суспільно важливими - економічні, політичні, про культурне життя. Тобто вони говоритимуть про реальність, яка нас оточує і яку ми інколи можемо розглядати з нестандартних точок зору.

 - Цей проект буде схожий на ваш інформацій ранковий проект на «1+1»?

- Не буде. «1+1» - великий канал з ширшою аудиторією. До того ж, кожен продукт роблять живі люди. Ведучі ранку на «1+1» і ведучі ранку на ТВі зовсім різні. Але я думаю, що цей проект буде більш упливовим. Ми орієнтуємось на те, що матимемо змогу давати більш ексклюзивну реальну інформацію, якої сьогодні, на жаль, не можуть давати в ефірі інші канали.

 - Гості у студії будуть?

- Так. Гості, експерти, будемо використовувати Skype, Facebook та інші соціальні мережі. Для того щоби зрозуміти, що цікаво людям і що б вони хотіли на цю тему почути.

 - Це буде не надто серйозний формат для ранкового проекту?

- Я думаю, ми знайдемо ту частину аудиторії, яка хоче вранці отримувати серйозну інформацію. Людей, які вважають, що вранці, вдень чи ввечері вони витрачають свій час на телевізор для отримання інформації. Ми не заперечуємо того, що є частина аудиторії, якій важливо вранці знати, як вивести пляму, де вигуляти собаку та де що дешевше купити. Кількість таких людей, напевно, більша за мислячу аудиторію. Але ми розраховуємо на останніх - активних людей, яким не байдуже, що відбувається у країні, яке її майбутнє.

 - Яку ви хочете частку для цього проекту?

- Не менше 2%.

 - Окрім цього проекту, які ще зміни відбудуться з новинами?

- У нас збільшиться кількість випусків. Зокрема, з'являться новини в 23:30. О 18-й буде годинний випуск : півгодини новин вестиме Ілона Довгань і півгодини - інтерв'ю на тему дня. Інтерв'ю проводитиме Мустафа Найєм. Тут ми орієнтуємось на те, що це буде не стільки авторський проект, скільки новини з авторським обличчям. Тобто щодня з понеділка по п'ятницю друга половина випуску - це гість на тему дня.

 - Розкажіть детальніше про відповідальність. Наскільки ведучого задіяно в підготовці та редагуванні випуску?

- На 100%. Випусковий редактор є, але робота ведучого та випускового редактора у тандемі завжди ефективніша. Ведучий бере участь у плануванні, сам пише тексти підводок, спілкується з журналістами і намагається зрозуміти, в чому суть кожної новини.

 - Чи зміниться основний випуск новин?

- Новини залишаться незмінними. Але ми хочемо ввести експертну думку в цьому випуску. Експертами ми запросили Віталія Портникова, який уже працює на каналі (він відомий публіцист, і до його думки прислухаються), і Сергія Рахманіна - журналіста, заступника головного редактора «Дзеркала тижня». Вони даватимуть аналіз подій, які вважатимуть важливими й такими, які необхідно прокоментувати. Це авторська історія, це їхній погляд на події, людей. Їхня оцінка і можливість висловитися.

 - Цей проект якось називатиметься?

- Наразі розглядається кілька варіантів назв. Незабаром одну з них буде затверджено.

 - Раніше Микола Княжицький розказував про наміри запустити в новинах блоки з елементами сатири та гумору. Це будуть окремі проекти?

- Так. Над цим ми працюємо. Але у вересні вони в ефір точно не вийдуть. Коли ми матимемо готові пілоти, тоді зможу розказати детальніше. Ми хочемо, щоб це був якісний гумор, можливо, сатира плюс авторське бачення. Тому це доволі складно. Ми з багатьма людьми спілкуємось, і я сподіваюся, матимемо результат. 

 - Чи плануєте збільшувати число корпунктів у регіонах?

- В традиційному розумінні цього слова корпунктів ми не створюємо. Ми працюємо з фрілансерами і збільшуємо їхню кількість. На сьогодні задіяно більшість регіонів України.

 - Чи зміняться ведучі новин? Нещодавно до вас прийшов Віталій Гайдукевич...

- Віталій Гайдукевич вестиме підсумковий недільний випуск новин. Якщо змінюється ведучий випуску, то випуск набуває нових рис. Ми ніколи не ставимо жорстких рамок.

 - У такому разі, Володимир Павлюк іде з каналу?

- Павлюк іде, він має альтернативні пропозиції. На цьому життєвому етапі це для нього важливо.

 - Але ж він хотів поєднувати роботу на ТВі та СТБ...

- В реальному житті це важко робити. Я не заперечувала проти такого поєднання під час літніх канікул, коли його програма не виходила. Але він сам розуміє, що поєднувати - це означає дві роботи виконувати не зовсім добре. І це його теж не влаштовує, в першу чергу.

 - Чи будуть інші зміни у складі ведучих?

- Можливо, будуть. Тоді ви їх побачите. Життя не стоїть на місці, приходять нові цікаві люди. Я останнім часом, дякуючи соціальним мережам, через Facebook знайомлюся з людьми, про існування яких навіть не мала уявлення. Вони самобутні, цікаві, перспективні, і ми, чесно кажучи, постійно думаємо над тим, щоби збільшувати їхню кількість у нас, запускати нові проекти. З вересня запускаємо музичну програму.

 - З Марією Бурмакою?

- Так. Вона нині трактується. Я думаю, це буде явище.

 - Колись Олександр Богуцький казав, що хотів би запустити програму про музику, але формат, який би викликав інтерес у глядача, знайти дуже складно...

- Через якийсь час ви зможете запитати в Богуцького, чи побачив він такий формат на ТВі. Це будуть музиканти з власним поглядом на майбутнє, на музику, на розвиток культурного середовища у країні. Також буде жива музика в ефірі, і вона складатиме суттєву частину програми, тому що розмови з музикантами без музики - це ніщо.

 - Тож для цієї програми вам потрібна нова студія?

- На цей момент ми працюємо в нашій студії, вона на 70% дозволяє це робити. Я думаю, коли настануть кращі часи і ми зможемо стати самоокупним каналом, і коли отримаємо свої частоти назад, то інвестуватимемо цей проект.

 - Якщо вам вдасться перемогти в суді, про який ви згадали, які плани в каналу щодо виходу на самоокупність, які ви ставите собі терміни?

- При фізичному збільшенні покриття канал автоматично буде самоокупним. Програми, які на сьогодні в нас виходять, (я не кажу, що всі і щодня) мають рейтинги і частку, співмірні, а інколи й більші у рази, ніж на Першому національному, який фактично має 100%-ве покриття. Програма Княжицького інколи має більшу частку, ніж програма Шустера на Першому. Ми вважаємо, що за умови розширення покриття ми матимемо дуже хороші показники, тому що фізично люди зможуть нас дивитись. Я нещодавно була в батьків на Івано-Франківщині, і там люди у горах купують тарілки, щоб налаштувати канал ТВі, бо вважають, що тільки там зможуть почути правду.

 - Минулого року за 18-54, «50 тис.+» ви мали частку 1,02%. Який показник хочете на цей рік?

- У нас наразі в середньому 1,5%, вона вже зросла.

 - Але за перше півріччя показник нижчий за 1%.

- Я маю на увазі не показник за півроку. Якщо зараз взяти історію минулого тижня, то наші показники зросли на 10%.

 - Це за рахунок ситуації у країні.

- Моя позиція така: якщо інформація буде потрібна людям, то частка і рейтинг зростатимуть до фізичної можливості, умовно кажучи, «до стелі», яка є при нашому покритті.

 - Окрім цих шоу, про які ви згадали, які власні проекти вийдуть в ефір?

- Ми хочемо запустити лінійку програм різного спрямування власного виробництва о 21.30. Наприклад, у понеділок у цьому слоті виходитиме «Знак оклику», у вівторок - «Альбертейнштейн», у середу програма Бурмаки, у четвер «Вечір із Княжицьким», щодо п'ятниці ми розглядаємо можливість запуску власної документалістики. Просто через появу нової технології нам потрібен час, щоб усе це увійшло в автоматичний режим. Після цього в нас звільняться монтажки для складного монтажу, ми використовуватимемо їх у виробництві документалістики.

 - Хто з команди займатиметься документалістикою і яка буде тематика?

- Думаю, займуться наші журналісти, які вже мають певний досвід у розслідуваннях. Тематика не виходитиме за межі загальної ціннісної ідеї, яку хоче втілювати в життя канал. Ми плануємо розпочати цей процес у жовтні, а в ефір проекти вийдуть у новому році.

 - Розкажіть про вашу співпрацю з Миколою Томенком та його проектом «7 чудес України». Раніше він співпрацював із телеканалом ICTV, де у новинах виходили серії сюжетів про пам'ятки України. Якою буде ваша програма?

- Знімальна група нині перебуває на зйомках. Томенко не тільки автор ідеї, він щороку реалізовує цю ідею на власному ентузіазмі. У нас це буде 21 програма про 7 чудес у кожній сфері. Ведучим програми буде Томенко. Він виступає в різних ролях. Думаю, це буде дуже цікаво. Принаймні, знімальна група, яка працює над проектом, роботою Томенка абсолютно задоволена.

 - Коли він стартує? І який формат програми?

- Поки що точно не можу сказати. Не раніше вересня. Це будуть документальні фільми про надзвичайно красиві з багатою історією пам'ятки України, подані через людський фактор. Міфи, легенди, історичні факти із залученням цікавих інтерв'юерів, які живуть цим і знають до дрібниць кожен із закутків палаців, фортець; із перевтіленням Миколи Томенка в історичних персонажів. Це не наукові фільми, де наголос робитиметься тільки на історичних фактах, це життя. І наше базове завдання - в тому, щоб через день після того, як ви подивитесь цей фільм, ви взяли рюкзак і туди поїхали. Бо це наша з вами історія: інколи славна, інколи не дуже. Ми хочемо допомогти українцям та іноземцям побачити більше і захотіти там бути.

 - Тобто у Миколи Томенка буде роль актора...

- Він не актор, він насправді цим живе. Тому він нікого не гратиме, крім себе. Всі знають Томенка-політика, а тут вони побачать цікаву і захоплену чимось людину. Займаються цим проектом дуже хороші, енергійні люди. Режисер Оля Крайнік, оператор Льоша Попов та інші.

 - Більшість телеканалів нині шукають кадри і наголошують на тому, що знайти професіоналів важко. Наприклад, на СТБ відкривають по 130 вакансій на місяць. Чи складно шукати кадри ТВі?

- Люди самі приходять. Вони відчувають, що ми робимо те, що їм імпонує. Такої проблеми немає. Може, інші канали роблять проекти, неспівзвучні з бажаннями тих людей.

 - Чи будуть на вашому каналі якісь розважальні проекти?

- Ні.

 - Тобто, ви хочете бути повною альтернативою каналам, які нині біжать у розважалівку?

- Так. А куди їм діватись?

 - Посилення конкуренції між однотипними розважальними проектами незабаром вичерпає себе...

- Все правильно. Ви думаєте, що люди, які змушені цим займатися, цього не розуміють? Але яку б сферу реального життя ти не зачепив, ти зіткнешся з «цього не показуй, цього не роби, а це припини». Щоб не мати зайвих проблем, або, точніше, щоб виконувати вимоги власників, люди змушені так чинити. Про що їм робити документальні проекти? Про якісь побутові речі, наприклад, - немає води? Але ти зробиш серію, дві - і що далі? Тільки копнеш глибше - натрапиш на губернатора, копнеш в іншому напрямку - наштовхнешся на якісь схеми. Корупція пронизує життя з низу до верху. Одні корупціонери заступаються за інших. Тому, я думаю, це важко робити, щоб не натрапити на якісь проблеми.

 - Хто на вас найбільше чинить зараз тиск?

- Мені, Портникову та Княжицькому відмовили у здобутті ліцензії...

 - Будете подавати заявку повторно?

- Ми хотіли зустрітися з членами Нацради публічно. Але наразі такої зустрічі немає. Ви ж розумієте, що поки Нацрадою керуватимуть з Банкової, іншого результату не буде.

 - Ви зверталися до них із офіційною пропозицією щодо такої зустрічі?

- Принаймні, мені ще ніхто не казав, що така зустріч відбудеться.

 - На якому етапі нині справа у суді?

- Після того, як Національна рада відмовила у видачі супутникової ліцензії «Інфо24», наша компанія подала три позови до Окружного адміністративного суду Києва. Зокрема, в першій із вказаних справ, де ми оскаржили відмову в розгляді нашої заяви на видачу ліцензій, відбулося вже перше засідання, і наступне призначено на 29 серпня. Показово, що в цій справі Національна рада поки не зуміла назвати суду хоча б якісь причини, чому вона вирішила вчинити з нашим каналом саме так - не розглядати заяву, повернути її телекомпанії без будь-якого обґрунтування. Ще одну справу призначено на 15 вересня - в ній ми просимо скасувати рішення Нацради, яким визначено перелік документів, що їх має надати компанія для отримання ліцензії. Звісно, ми сподіваємося на перемогу в цих справах, адже діяльність Національної ради не має розвиватися якось відірвано від закону: закон має бути однаковий для всіх, і Нацрада не повинна бути винятком.

  - Будете збільшувати кількість спецпроектів, телемарафонів, як-от щодо арешту Тимошенко?

- Так. Ми плануємо створити серйозний розслідувальний формат і запрошуємо до співпраці журналістів, які хочуть займатися розслідуваннями, хочуть це робити об'єктивно, неупереджено, але не мають змоги робити це на інших каналах.

 - Розкажіть, як виглядатиме ваш прайм у проміжку між новинами.

- Ми хочемо запустити показ фестивального документального авторського кіно, українських фільмів. Тобто це буде все те, що на сьогодні називається «неформат». Ми працюємо над тим, щоб пояснити глядачам, чому це цікаво, чому це обов'язково треба побачити. Прайм, як і весь канал загалом, буде проукраїнським, патріотичним і євроорієнтованим.

 - А вашим власникам вистачить ентузіазму на такі проекти?

- В тім-то й річ, що ТВі - це, як на мене, унікальне явище. Я працювала з багатьма медіавласниками у своєму житті. Цій людині альтруїзму вистачає, принаймні поки що.

Фото - Павла Довганя

 

До Дня журналіста в Україні роздуми

До Дня журналіста в Україні роздуми



Про покійників або добре, або - нічого. Є таке неписане правило. Буду про все добре, тому що журналіст в мені помер 06.06.06 - вхоплюєте символіку?
Так: саме 2006 року 6 червня я завершив свої тривалі спроби вийти у фахову журналістику. Розуміння різниці фаховості від аматорства дуже гарно визначила моя донька Соломія: якщо повноцінно заробляєш на життя - значить це твій фах, а ні - то ні. Воно і справді я використовував свій декларативний статус журналіста переважно як прикриття для власного вивчення різних моментів політичного і соціального життя як то кажуть у безпосередньому контакті з людьми і подіями. Досить багато побачив, почув, записав і мало що використав. Чому? Я б сказав тепер: через самоцензуру. Обертався я переважно у національно-патріотичному середовищі, яке було дуже, на превеликий жаль, демагогічне і бездіяльне, але публічно критикувати цю неміч виходило підігравати ворогам-комунякам, тому доводилось писати суто куці політичні "інформашки" або про успіхи в сфері культури і мистецтва, чого у Львові вистачало і я навіть набув популярності. Проте перевести у "дзвінку монету" цю популярність мені не виходило і тому тему мистецтва було закинуто. Класика: хто платить гроші - той замовляє музику! Нема грошей - немає музики. Отож бо і воно...
Ще одна річ дико мене бісила у вигляді диктату редакторів, які мали гартування в комуністично-тоталітарній журналістиці, де кожна помилка як у сапера з вибухівкою коштувала як мінімум - посади. Авторські статті такі редактори "творчо" переробляли на свій копил, тому часто окрім свого прізвища я мало що мав спільного зі опублікованим матеріалом. Одного разу я провів експеримент: написав іронічну статтю "Слово на захист повій" і розіслав її ксерокопії у чотири різні видання, які всі її опублікували і спільного там було тільки заголовок і прізвище автора. Мені це, чесно кажучи, дуже не подобалося, або точніше: дико бісило! Як і чисто символічні гонорари на той час "жити будем погано, але не довго" - гасло Леоніда Кучми, що затягнулося аж дотепер. Звичайно, що завжди існував прошарок елітних "конвертованих" журналістів, які отримували тихенько чималі кошти "вічнозелених" у конвертиках за певні послуги медіа-хайпу (hype) як приклад: Олександр Онищенко щедро оплатив оббріхування в ЗМІ прем'єр-міністра України Арсенія Яценюка і все "тіп-топ" у сук з фаховими посадами журналістів...
Жаліти за тим, що я не вписався до когорти фахівців "другої після першої" не бачу жодних причин. Як і зовсім не бачу в українському медіа-просторі когось такого, щоб я йому заздрив і сказав: оце той, ким би і я хотів бути в журналістиці. Найбільше мені сподобалися програми огляду подій на "5-му каналі" за авторства Віталія Гайдукевича, які після обрання його нардепом від партії "ЄС" припинилася, а взамін нікого і нічого вартісного. Жаль. Його авторська програма "Є сенс" гарна, але то вже інше - це не журналістика, а філософія. 
Таким чином на сьогодні українська журналістика має дивний дикий вигляд з одним-єдиним гегемоном фельдмаршалом-мастодонтом Дмитром Гордоном,  а далі величезна прірва вниз аж до фельдфебеля Шарія і шобли журналюх "иже з ним". Моя думка сповна суб'єктивна, тому прошу спробувати її спростувати і назвати прізвища хороших живих українських журналістів на цей час в нашому медіа-просторі. Дуже хочеться почути голос з тих народних мас, які ЗМІ-їсти обзивають "піпел хаває". Було б дуже цікаво вияснити пріоритети, якщо вони є. Тому що в журналістів побутує одна класична теза: "Якщо щось сталося, але про це ніхто не знає - значить нічого не сталося!". І ось я чим більше зустрічаю явище серед своїх знайомих, коли вони не дивляться і не слухають українські радіо і телеканали зовсім, а в Інтернеті користуються новинами виключно іноземних інформагенцій тощо, тобто для них не існує потреби в українських ЗМІ-ресурсах в будь-якому форматі. Як влучно висловився один чоловік про наші ЗМІ: об'єми лайна в українських масмедіа значно перевищують реальний вміст корисної інформації а буває, що її взагалі там немає. Тому й ігнорують, щоб не ставати з аналітиків - асенізаторами. Для великої кількості українців  відсутня потреба в українських ЗМІ! З того виходить, що української журналістики просто не існує, з чим вас і вітаю в святковий День журналіста в Україні.

Богдан Гордасевич
6 червня 2020 р. (7528)
Львів-Рясне

Де ще знайти таку красу? (Закінчення статті)

Святослав Крещук був просто таки неперевершений майстер пошуку цікавої інформації, оригінальних новин. Він приїхав із Луцька з цілим списком тем, які хоче за два роки навчання вивчити, дослідити і про них розповісти читачам його рідної Волині. Точно пам’ятаю, що першим у тому його цікавому пом’янику значилося: ‘’Пост Волинський’’.
Пам’ятаєте, при в’їзді до столиці чугункою є така однойменна зупинка електрички з боку Фастова…
До кінця першого місяця нашого навчання пан Крещук уже видав в обласній газеті газетну полосу з історії життя ‘’Посту Волинського’’ впродовж життя залізниці… Ось такий доблесний рівень інформаційної роботи…
Я надзвичайно багато навчився у мого найближчого друга Славка. Він був винятково цікавою, оригінальною особистістю. Багатою на фантазії, життєві колізії. Він постійно читав, ще значно більше знав і навіть здогадувався з того, як влаштований світ, наприклад, за ’’залізною завісою’’, котра нам не давала нормально жити. Одного разу Святослав мені, коли ми гуляли котрогось вихідного дня у Пущі водиці, пошепки (чесно, не перебільшую!) сказав, що у нього батьків брат, себто, його рідний дядько мешкає у Канаді. Ось чому йому КДБ постійно відмовляє в надані права на виїзд за кордон. Хоч товариш Крещук, як редактор обласної молодіжної газети, багатолітній член бюро обкому комсомолу міг би очолити молодіжну делегацію для відвідин котроїсь зарубіжної країни…
А дзуськи: як бачимо, мічений. Абсолютно позбавлений довіри контори глибокого буріння. Так що росту в нього не буде ніякого… Тільки що можна їхати у відрядження до в захолусних районів Волині — Забболотівського, Піддубцівського, Любешівського районів.
Вони бездарі-кагебешники не знали, що Йосип Кривеньки саме з тих окраїн богині вродливиці Волині збирав усю неймовірну силу краси краю і переливав її в пісню. Тому у нього й виходило:
Шумлять, колишуться хліба,
Як хвиля в морі грається.
Моя заквітчана земля
До сонця усміхається.
Я колись думав, що Слава Крещук буде жити вічно. Таким він був вибагливим до їди. Перебірливий. Навряд чи міг хто йому тут догодити. Прийдемо на обід до Вепешовської їдальні. Він пройде до дівчат, які їсти накладають, просить, тягнучись до виварок: ''Покажіть, будь ласка, що ви ниньки варили…'' Побачить у каструлі маленький пісненький шматочок м'яса, просить: ''Покладіть мені, прошу чемно. А більше нічого. Дякую красно!'' Я ж такий, що поклали в миску – все виїм. Він, пригадую, чомусь молока не пив зовсім, сметану не вживав, хоч сам з роду-походження наш, сільський хлопчина, з-під Луцька родом. А я за цими продуктами — втоплюся. Він цигарку день і ніч смокче. Я ніколи в житті не смалив. Він каву літрами ковтає, хоча худенький, тоненький, я — майже ніколи не вживав її…
Славко, ще від дружини Галини, Галини Петрівни, красуні волинянки в дрібних заздрісних кучериках, мав чітке завдання, везти додому курячі яйця і качок. А їх ніде не можна було віднайти і навіть у Києві: Сказати б, на всю шир панував розвинений соціалізм! Хоча визнаю, щоразу на Луцький потяг Славко відкілясь ніс повні сумки цього добра. Дома чекало на нього двійко дітей – дочка Інна та син Ігор. Зворотнім рейсом Святослав Васильович практично щоразу доставляв печених вугрів. О. кращого делікатесу я не смакував! Де він лишень добував ту рідкісну рибу?!
Славка Крещука мало хто не знав на Волині. Бо він писав найяскравіші статті. Такі, котрі обов’язково читали і сімейно обговорювали всі. Добирав такі інформації, котрі зачіпали інтереси найширших верств життя волинян. У нього в області було тисячі персональних цікавих дописувачів — ворожбитів, грибників, природолюбів, лісників і людей різноманітних рідкісний справ.
Святослав Васильович якось несподівано скінчив свій земний шлях у 59-ть. До образливого мало прожив на нашій грішній і добрій землі. Кажу це з висоти своїх сьогоднішніх 73-ьох. А я ж був від нього майже на чотири роки молодшим…
Крещука так поважали, любили люди, що я гадав, що їхня безмежна приязнь не скінчиться ніколи. Як розповідав мені наш із Славком спільний побратим, беззмінний власкор моєї колись ‘’Правди України’’ по Волині, а тепер і далі невтомний писар парламентського видання ‘’Голос України’’ по тій же області Микола Олександрович Якименко розповідав, що в перші роки після смерті метра волинської журналістики пана Крещука заледве не в кожній редакції районної газети кожного 6 вересня накривали стола і піднімали келихи за упокій душі волинського Гемінгуеєя Святослава Васильовича. І розповіді про такі вшанування долітали вряди-годи й до мене у Києві. Аж по нинішній рік, прости Господи за Правду життя…
Нині Славкові виповнилося б 77. Понад сімнадцять літ ми без нього. Сьогодні мені ніхто й зателефонував з приводу Крещука. Що поробиш. Влада так розпотрошила містечка й райцентри, фактично знищила всю газетярську інтелігенцію місцевого пошибу. Складається враження, що ми знову матимемо населенні пункти, де люди не вмітимуть ні розписатися, ні курей порахувати. Упевнено деградуємо. Так що прости, друже, Святославе. Але ти житимеш у наших душах, поки битимуться наші серця…
НА ФОТО: Великий Волинський журналіст, справжній тамтешній Гемінгуєї газетного рядка Святослав Васильович Крещук. Царство тобі небесне…
На зображенні може бути: 1 особа


Телевидение

Речь Эдварда Мэроу 15 октября 1958 года о телевидении: "Оно может учить и просвещать, и даже вдохновлять, но только до тех пор, пока люди будут использовать его соответствующим образом. В противном случае — это не более, чем ящик с проводами и лампочками".
Некоторые историки считают Мэроу одним из крупнейших фигур в истории журналистики.
http://www.turnoffyourtv.com/commentary/hiddenagenda/murrow.html
Сторінки:
1
2
попередня
наступна