хочу сюда!
 

Нинель

34 года, весы, познакомится с парнем в возрасте 35-41 лет

До Дня журналіста в Україні роздуми

До Дня журналіста в Україні роздуми



Про покійників або добре, або - нічого. Є таке неписане правило. Буду про все добре, тому що журналіст в мені помер 06.06.06 - вхоплюєте символіку?
Так: саме 2006 року 6 червня я завершив свої тривалі спроби вийти у фахову журналістику. Розуміння різниці фаховості від аматорства дуже гарно визначила моя донька Соломія: якщо повноцінно заробляєш на життя - значить це твій фах, а ні - то ні. Воно і справді я використовував свій декларативний статус журналіста переважно як прикриття для власного вивчення різних моментів політичного і соціального життя як то кажуть у безпосередньому контакті з людьми і подіями. Досить багато побачив, почув, записав і мало що використав. Чому? Я б сказав тепер: через самоцензуру. Обертався я переважно у національно-патріотичному середовищі, яке було дуже, на превеликий жаль, демагогічне і бездіяльне, але публічно критикувати цю неміч виходило підігравати ворогам-комунякам, тому доводилось писати суто куці політичні "інформашки" або про успіхи в сфері культури і мистецтва, чого у Львові вистачало і я навіть набув популярності. Проте перевести у "дзвінку монету" цю популярність мені не виходило і тому тему мистецтва було закинуто. Класика: хто платить гроші - той замовляє музику! Нема грошей - немає музики. Отож бо і воно...
Ще одна річ дико мене бісила у вигляді диктату редакторів, які мали гартування в комуністично-тоталітарній журналістиці, де кожна помилка як у сапера з вибухівкою коштувала як мінімум - посади. Авторські статті такі редактори "творчо" переробляли на свій копил, тому часто окрім свого прізвища я мало що мав спільного зі опублікованим матеріалом. Одного разу я провів експеримент: написав іронічну статтю "Слово на захист повій" і розіслав її ксерокопії у чотири різні видання, які всі її опублікували і спільного там було тільки заголовок і прізвище автора. Мені це, чесно кажучи, дуже не подобалося, або точніше: дико бісило! Як і чисто символічні гонорари на той час "жити будем погано, але не довго" - гасло Леоніда Кучми, що затягнулося аж дотепер. Звичайно, що завжди існував прошарок елітних "конвертованих" журналістів, які отримували тихенько чималі кошти "вічнозелених" у конвертиках за певні послуги медіа-хайпу (hype) як приклад: Олександр Онищенко щедро оплатив оббріхування в ЗМІ прем'єр-міністра України Арсенія Яценюка і все "тіп-топ" у сук з фаховими посадами журналістів...
Жаліти за тим, що я не вписався до когорти фахівців "другої після першої" не бачу жодних причин. Як і зовсім не бачу в українському медіа-просторі когось такого, щоб я йому заздрив і сказав: оце той, ким би і я хотів бути в журналістиці. Найбільше мені сподобалися програми огляду подій на "5-му каналі" за авторства Віталія Гайдукевича, які після обрання його нардепом від партії "ЄС" припинилася, а взамін нікого і нічого вартісного. Жаль. Його авторська програма "Є сенс" гарна, але то вже інше - це не журналістика, а філософія. 
Таким чином на сьогодні українська журналістика має дивний дикий вигляд з одним-єдиним гегемоном фельдмаршалом-мастодонтом Дмитром Гордоном,  а далі величезна прірва вниз аж до фельдфебеля Шарія і шобли журналюх "иже з ним". Моя думка сповна суб'єктивна, тому прошу спробувати її спростувати і назвати прізвища хороших живих українських журналістів на цей час в нашому медіа-просторі. Дуже хочеться почути голос з тих народних мас, які ЗМІ-їсти обзивають "піпел хаває". Було б дуже цікаво вияснити пріоритети, якщо вони є. Тому що в журналістів побутує одна класична теза: "Якщо щось сталося, але про це ніхто не знає - значить нічого не сталося!". І ось я чим більше зустрічаю явище серед своїх знайомих, коли вони не дивляться і не слухають українські радіо і телеканали зовсім, а в Інтернеті користуються новинами виключно іноземних інформагенцій тощо, тобто для них не існує потреби в українських ЗМІ-ресурсах в будь-якому форматі. Як влучно висловився один чоловік про наші ЗМІ: об'єми лайна в українських масмедіа значно перевищують реальний вміст корисної інформації а буває, що її взагалі там немає. Тому й ігнорують, щоб не ставати з аналітиків - асенізаторами. Для великої кількості українців  відсутня потреба в українських ЗМІ! З того виходить, що української журналістики просто не існує, з чим вас і вітаю в святковий День журналіста в Україні.

Богдан Гордасевич
6 червня 2020 р. (7528)
Львів-Рясне
5

Комментарии

16.06.20, 22:54

Згоден! Є Віталій Портніков, але він не є журналіст, як на мене, бо він коментує, а не інформує, тобто він популіст! Популяризує свою думку і певні месиджі, що гарно і чомусь явно марно.

    27.06.20, 00:01

    Є Володимир Бойко, наприклад. Цікавий тип.

    https://www.facebook.com/volodymyr.boiko1965

    Гордон не дуже журналіст, зате непоганий маніпулятор.

    Портніков — журналіст типу публіциста. Є репортажисти, розслідувачі, диктори та інші різновиди.

      37.06.20, 03:53

      Вітаю! Пошуковик Гугл на стрінг "Слово на захист повій" браво звітував:
      "Приблизна кількість результатів: 14 800 000."

      На мою радість Ваша стаття виявилась першою, це дуже вдалий пошук, бо в моїй практиці були випадки, коли потрібний результат виявлявся на 625 місці, або на 1500-му. (Там в тексті є "очепятка", замість "серпом" надруковано "сепром".

      Прочитав, отримав задоволення! Бо зараз що в ЗМІ, що в блогосфері важко зустріти самостійні думки, тексти, світлини, малюнки. Кожна сірість намагається досягти популярності (лайків) шляхом нестримного копіпасту.

      На цьому закінчую, побажавши Вам усіх гараздів, інакше почну обґрунтовувати думку про необхідність журналісту або стати повією, або голодувати!!!

        47.06.20, 07:58

        Також згадаю Портнікова, публіцистична журналістика теж має своїх споживачів.
        Що ж до непотрібності журналістики. У світі можна жити без неї. Тим більше зараз. Мій життєвий досвід — виростання без телевізора. Нітрохи не шкодую, а предмет, який батьки придбали 2004 року, давно існує замість меблів, який продамо, як буде на те час. Новини переповнені негативом — навіщо він мені? Від того, що ти дізнаєшся, які аварії сталися за ніч, спосіб життя не зміниться. Звісно, є події і явища, які впливають або можуть вплинути на наш політичний устрій, про них треба знати. Але ось ефект, який також було виразно видно під час голосування 2004 року: я без телевізора і з практичним ігноруванням журналістики знала про кричущі випадки порушення прав людини, а споживачі новин не знали нічого.

          57.06.20, 08:00

          До речі, щодо позитиву. Час від часу слідкую за ukraїner і #що_там, це гарний спосіб популяризувати Україну серед своїх.

            67.06.20, 08:25

            Може воно і так, я не фахівець з журналістики, але назввати Дмитра ГОНДОНА фельдмаршалом... - це занадто! Ця паскуда товариськи спілкується з сєпарастами і зрадниками, просуваючи їх в медіапростір України! Тож виникає питання на кого він працює?! Явно Україні не на користь!

              78.06.20, 21:31Ответ на 6 от Андрій1961

              Я означив реальність, а не якість.

                88.06.20, 21:31Ответ на 2 от Nech sa paci

                Дякую. Подивлюсь обов'язково.

                  98.06.20, 21:34Ответ на 5 от dytyna

                  Дякую. Якраз на тому і наголошую, що інформацію потрібну люди отримують з приватних джерел, а ЗМІ продукують псевдо-інформацію.