Ст. ім. Т. Шевченка, Сміла

          Київськиј двірець, москва

          ДІКМЗ «Московськиј Кремль», москва

    Шановне співтовариство, вважаю за свіј обов’язок заявити, що це моя перша тут публікація безпосередньо про мандри. Я ладен визнати, що зазнаю незвичајне внутрішнє хвилювання і захоплення. Надіюся, ви не звинуватите мене в неприязні до москалів через те, що я розмовляю українською, і називаю їх москалями та кацапами? По-перше: якою мовою розмовляти в Україні, якщо не українською? Логічно? По-друге: вони ще з давніх давен самі ся нарекли москалями у Московськіј державі. А їхніј великиј князь Іван IV Грозниј аби претендувати на наші істино руські землі (назва Русь існувала на терені сучасної Великої України ще за Богдана-Зиновія Хмельницького, ј тоді офіціјно називалася князівством Руським, а теперішня Росія — Великим князівством Московським), що були у складі Великого князівства Литовського, перејменувався на «цар і великиј князь всія Руси». Відтак москалі (москвини, московити, московці, мосхи) стали роблено ся називати русскіми (я не називаю їх так аби не плутати з русинами тобто українцями), а державу — Вєлікою Руссю. Проте це не їхня назва, а навіть запозичена нами у варязького племені Русь, що доклало зусиль для створення української первісної держави Русь у часи князювання норманнів Осколда і Діра. По-третє: щодо кацапів (їх так прозвали козаки за цапові бороди, що ті носили аж доки цар Пьотр I змусив їх поголитися), то ви ј самі відаєте, українці полюбляють складати оповідки про тих кацапів, та так, що јој…
    Скажу вам навпростець: я не менше за сто разів бував у москві, хоча за останні 16 років був лише двічі (востаннє у вересні 2005 року). При тому ніколи не мав путівника, і от тільки тепер вирішив написати, як ліпше мандрувати москвою. Власне, там прохолодніше ніж в Україні — прихопіть щось тепленьке у подорож, якщо надумали їхати. До речі, кращиј час для мандрівки потягом — вересень, вже не спекотно і ще не зимно. І ще одна порада: візьміть квитки в обидва боки, щоб не витрачати час, стоячи в черзі біля кас у москві. Тобто якщо їдете парного числа сьогодні, то на непарне число завтра беріть зворотниј квиток. Я напишу, що можна швиденько відвідати за невеликиј час (4 години 22 хвилини), перебуваючи у столиці москалів.
    Сівши на скориј поїзд № 61 «Ст. ім. Т. Шевченка (Сміла) — москва», якиј відправляється од початкового пункту по парних числах о 17:30 за Київським часом, а прибува до кінцевого пункту наступного дня об 11:31 за Московським часом (17 з гаком годин у дорозі), ви прямуєте на північниј схід за межі Руси до СНД аби побачити світ, як там живуть. Провідниця перевіре ваш квиток і забере з собою, а вам запропонує заповнити митну деклярацію, де маєте записати мету вашої поїздки, куди прямуєте, і число днів перебування за кордоном. На зупинці в Бахмачі можете придбати собі непогане згущене молоко — там розташовано місцевиј молочно-консервниј комбінат. Хчу зазначити, що мо’ сміло купляти те, що пропонують в поїзді, позаяк це вартуватиме набагато дешевше ніж у москві. Далі перед кордоном на митному посту ст. Хутір-Михајлівськиј (м. Дружба) пројдуть спочатку наші митники, а перетнувши державниј кордон на митному посту ст. Сузємка — їхні. Налаштовујте себе, що вам нічого боятися, бо не перевозите забороненої контрабанди. Незадовго перед прибуттям провідниця віддасть вам квиток і деклярацію.
    Тож мандруючи до москви, рекомендую у потязі придбати книжечку з мапою москви, картою метра, і путівником по московських крамницях (все в одному) — прибувши у місто, ви такої не знајдете, а якщо ј так, то за доволі дорощу ціну. Відразу по прибутті, від Київського двірця (вокзалу), перејшовши Бородинським мостом р. москву, минуючи Смоленського гастронома, відвідајте Арбат (як Андріївськиј узвіз у Києві) і Новоарбатську вулицю (Новиј Арбат). До речі, на Арбаті є Культурниј Центр України з вивішеним українським прапором, а на Новому Арбаті є крамниця «Московськиј Дім Книги», де можна купити навіть українську історичну валюту. Тримаючи в руках мапу, прямујте далі до Красної площі, якщо втомилися сідајте на метро та їдьте до ст. «Охотниј Ряд» — на Красну полощу, ҐУМ (українською ДУМ) і ЦУМ. На Красніј площі можна подивитися Кремль і купити севенірів у гендлярів, що продають свіј крам просто на торговельних столиках. На площі не завадило б оглянути Собор Василя Блаженного, пам’ятник Мініну ј Пожарському. Там же розташовано мавзолеј Леніна з великою чергою біля нього. Але щороку стає все меньше охочих відвідати јого. Можна піти всередину Кремля поглянути на старі Церкви. Деяким більше за 500 років. Потім на ст. метра «Комсомольська» зајдіть до Московського універмагу. Далі для різноманіття їдьте на метрі до «ВДНХ» (українською ВДНГ), потім до ст. метра «Трет’яковська» — у Трет’яковську галерею. На останок відпочиньте в парку культури ім. Ґорького (ст. метра «Октябрська») або можна взяти екскурсію з ґідом по річці москві. Такі екскурсії часто пропонуються біля залізничних вокзалів і річкового вокзалу (ст. метра «Річковиј Вокзал»). Ще хчу зазначити, що продукти там дуже дорогі, але на гарячиј хліб, шмат сиру і пляшку фанти гроші знајдуться у всіх. Також на згадку про подорож не забудьте попрохати пару ювілејних 10-рублевих монет у продавчині якої-небудь крамнички. І не думајте, що до українців там всі погано ставляться… Ні! Це ПР і геґемон Янукович з їхніми хворобливими законами нацьковують народи… Можливо мої аргументи не витримують критики, проте у всьому винна ПР, що всіляко старається збити бучу в Україні та пересварити всі нації. Вчинки цієї партії вельми зневажили нас і принесли немалу шкоду. З ПР і геґемоном акорду досягнути не можу. Знаю, це востаннє ПР керує Вкраїною, бо на наступних виборах, безперечно, переможуть демократи і наша держава відбудеться. Нарешті!
    До речі, не біјтеся викладати думки українською в їхніј столиці москві, там всі заклопотані, поспішають, на вас мало хто зважатиме. А на Київському двірці повно ромів, що розмовляють виключно щирою українською. Щоправда, якщо щось купуватимете в крамницях або генделиках, вам без проблем продадуть, але запитають: «Звідкіля ви?». Для них головне комерція, а українська не проблема і не створює їм загрози позаяк ТБ, радіо, і преса подається одною державною мовою і ніхто з цим не сперечається. Дивіться, маю друзів серед казахів і росіянців у Казахстані, які люблять, поважають і дивуються красою української мови. Я так само подобаю Казахстан і мені незмірне не вистачає јого. Повірте, балакаючи українською в москві, ви зможете најти друзів серед української діяспори або серед тубільців.
    Пані та панове, не забудьте вчасно повернутися до Київського двірця (ст. метра «Київська») — одного з најбільшого ј најкращого двірців москви. Біля нього є сквер, де можна зачекати свого скорого поїзда № 62 «москва — ст. ім. Т. Шевченка (Сміла)», якиј відправляється од початкового пункту по непарних числах о 15:53 за Московським часом, а прибува до кінцевого пункту наступного дня о 07:56 за Київським часом.
    Перед потягом вас зустріне ґречна українська провідниця. По відбутті вона підігріє окріп і запропонує на вибір гарячі напої: чај, кава, капучино і, звичајно, щось до напоїв: печиво, вафлі, глазуровані сирки. Якщо ж полюбляєте міцненьке, то тільки натякніть, відчиняться дверцята холодильника і вам покажуть різноманітне пиво, також є сітро. На ст. Сухиничі-Головні на вокзалі завше продаються сила силенна м’яких іграшок, продавці, що ходять по вагонах, віддають їх вам за недорогими цінами. Завжди коли їдеш від москви, бачив велику різницю рівня життя між москвичами і пересічними українцями. Стає дуже шкода всіх наших русинів з великими лантухами, ромів з величезними клунками, навіть провідницю, що пропонує щось купити в неї.
    Щасти вам у подорожі!

    Як панство ся ставе до москви?

         Бувала в різних куточках любимої України, але жодного разу не була на Хортиці. І взяла мене стидоба, як так, бути нащадками козаків і доживши до своїх літ не побувати на славній Хортиці. Так от дала собі слово: як що не побуваю на Хортиці нікуди ні ногою     А що ж, слово дане - треба його виконувати  

й товаришами. Тут частина з них розміщалася по тридцятьох восьми куренях, в самій Січі, а частина поза  нею, по власних будинках. Окрім того, що козаки були військовими, їм звичайно потрібно було і тримати військо, кормити його. Отже тут і виникають ремесла і промисли.  Козаки вміли займатися всіляким ремеслами. Особливо їм подобалося виготовляти свічки, зброю, посуд, приладдя та інвентар, меблі, лікарське обладнання, люльки, пляшки, діжки, мотузки, ковальське начиння, кінне спорядження, одяг, взуття, папір, порох, ядра, гармати, човни, весла та сіті, рибальські речі, мисливську амуніцію, будівельні засоби. 

http://blog.i.ua/community/343/453871/ - Дія перша.

http://blog.i.ua/community/343/453884/ - Дія друга.

У суботу вранці ми зі Светою зустрілися в МакДональдсі і пішли шукати готель. Спочатку нас зацікавив готель Зірка, бо був не далеко від вокзалу і поблизу центру, але, як виявилося то був прихисток для "продажной любви" з лабіринтами коридорів та маленькими кімнатками у які ледь вміщувалася двоспальна кровать... Тож ми швидко ретирувалися звідти і поїхали до готелю "Аркадія", що побудований і обслуговується у кращих традиціях радянської епохи. Номер після ремонту видався нам дуже милим та затишним. До того ж досить не дорого - 264 грн за добу. Ванна кімната дещо не добудована, нещодавно поміняні пластикові труби йдуть поверх плитки, але гаряча вода є цілодобово, хоч і висить об"ява, що використовувати її потрібно економно.

 

Поселившись, ми рванули до театру, бо вистава починалася о 12-й, тож на дорогу нам лишалося хвилин 45. Окрема тема це одеські маршрутки. Практично на вікні кожної великими буквами написано, що вони проходять повз вокзал та Привоз, а по обидва боки меншим шрифтом інші назви зупинок, які мені ні про що не кажуть і написані  досить вибірково, так, що повністю маршрут прослідкувати не вдається. Розраховуються тут при виході, якщо ти виходиш через задні двері, то передаєш гроші і називаєш зупинку де хочеш вийти... А Я ЇХ НЕ ЗНАЮ!!! Вартість проїзду тут теж змінюється в залежності від того скільки ти проїхав від 1,50 до 2,50 грн. Короче, до театру ми прибігли за 6 хвилин до 12.
Про театр ціла окрема історія! Як відомо він починається "с вешалки". Бабця-гардеропниця тут була одна на 4 відділи, тому їй швидко набридло приймати речі і вона більшість людей з легкими курточками відправляла так, мотивуючи, що в театрі прохолодно... Насправді було досить тепло, і в нашій ложі на першому ярусі було 10 чоловік, не рахуючи 3-х дітей. Одразу виникла асоціація з маршруткою і захотілося передати за проїзд... Першу дію ми достойно відсиділи, хоча маленька дівчинка, що сиділа з батьками перед нами сказала, що це ужасно і вона більше не прийде на це кіно! Насправіді балет танцював гарно, але досить довго. Якщо "Лускунчик" казка для дітей, то головні її глядачі почали нудитися вже в кінці 1-ї дії. Про другу дію навіть у програмці було написано дивно: "всі радіють від перемоги над мишиним королем і танцюють національні танці: іспанський шоколад, арабська кава, китайський чай, російські  пряники та французькі цукерки пастушок з пастушкою..." Виглядало це досить красиво, але коли вони вийшли плясать по 3-му разу це вже втомило... А якби не прочитали у програмці що саме нам намагаються донести цими напівнародними плясками-балетом, то навряд чи здогадалися б...

Внутрішнє оздоблення театру просто вразило, ліпні фігурки на стінах та стелі, статуєтки та позолочені підсвічнтки та люстри! Просто вражаюче. Але поєтичного дару у мене нема, то ж описати словами це не можливо. Окремі деталі дивіться на фото. За загальним враженням поїдьте в Одесу самі та купіть квитки на виставу!
Обідали в ресторані "Куманець" на розі Ланжеронної та Гаванної . Тут гарний інтер"єр в українському стилі, смачно готують та доволі великі порції. Ще нас приємно вразила кав"ярня "Прага" на Малій Арнаутській, яку ми знайшли цілком випадково. Тут готують смачну каву і великі порції смачних свіжих десертів! Спіймав себе на думці, що Одеса та Львів, здавалось би абсолютно різні міста з різною культурою та історією, дуже схожі між собою. А ще, я якось внутрішньо дивувався, коли бачив українську символіку та українськи сувеніри. Це місто ніби стоїть на межі між Російською імперією та Францією десь у 18-19 столітті. Особливо відчутний цей ефект на Приморському бульварі, коли по бруківці цокотять копита запряжених у карети коней.
Більшість будівель в центрі побудовані французькими архітекторами у 1882-1900 роках, про це свідчать пам"ятні таблички. Навіть дивно як стільки будівель збереглося після Другої Світової... Дуже втішає те, що багато будинків відреставровано, деякі реставрують, хоча є і такі, що завалилися від часу та людського недбальства...
Хоча і Одеса вже не та... Зазирав я у кілька знаменитих одеськіх двориків, де тьотя Сара мала смажити рибу, хлопчик Яша мав грати на скрипочці, а Абрам Моісеєвич читати газети і ругати радянську владу... На сонечку сохнуть дитячі речі, мабуть це вже внуки Яші, який закинув скрипку, пішов у бізнес і купив мерседес, що стоїть у дворі...

Неприємно вразило виховання дітей: мені не зрозуміло як можна бити пляшки об пам"ятник чи приводити дітей гратися у доганялки по пам"ятнику Голокосту...
За вихідні ми ще прогулялися по пляжу в Аркадії, пройшлися по Дерибасівській, сфотографувалися біля 12-го стільця у міському саду, побували у ресторані-пивоварні, купили розливних таїрівських вин та сувенірів, зайшли у Пасаж, який я міг би пропустити, якби не Света. В купе ми зайшли о 22:50, пипили чаю і невдовзі заснули! Взагалі, чудово провели час, що повністю відповідає моєму девізу "Відпочивати треба так, щоб ще довго не хотілося"!

"Любов до Вітчизни –     
перша чеснота цивілізованої людини!"
Наполеон Бонапарт

       На жаль самій не довелось ще потрапити в ті місця, але при здійсненні подорожі постійно була на зв"язку і була в курсі пересувань і справ . Так що можна сказати однією ногою і одним глазком була на місці подій .
     Отже: У селі Поповичі Мостиського району, що на Львівщині, на північно-західній околиці зберігся комплекс оборонних споруд ХІХ - ХХ століть, які раніше оточували місто Перемишль.

     Комплекс складався з 57 фортів. На території сучасної України було шість фортів, на власні очі вдалось побачити 4 більш менш уцілілих. Хоча і то добре.
        Подорож нашого мандрівника почалась з прикордонного посту Шегіні. Пішим ходом з рюкзаком і на зв"язку зі мною по-тихеньку продвигався паралельно Україно-Польського кордону.


      
       Із задоволенням відмітили, що прикордонники добре ведуть варту. Буквально через декілька сот метрів подорожі, під"їхали хлопці прикордонники, ввічливо запросили документи і поспілкувавшись розповіли як йти, щоб не заблукати,  дали поради по безпеці, надали телефони на всяк випадок і поїхали далі.
       Потім вже дізнались, що Прикордонна застава знаходиться у селі Циків, а пост – у селі Поповичі.
      Місто Перемишль, де знаходиться історично відома Фортеця Перемишль, що поруч із кордоном України, приваблює багатьох туристів. Вона була третьою за розмірами і потужністю у Європі. Цю фортецю часто порівнюють із французькою фортецею Верден. Будівництво споруди почалося у 1850 році, а закінчене було майже через 25 років.
      Фортеця, згідно концепції Австро-Угорської держави, мала блокувати вигідний для ворожої армії перехід з півночі на південь. Комплекс оборонних споруд кільцем огортав усі форти, а це майже 45-ти кілометровий пояс.
      Шість уцілілих фортів сьогодні належать до території України. Вони сховані густими чагарниками та пилом історії.
      Найкраще збережений форт "Дзєвєнчиці" або Дев"ятичі.
http://photo.i.ua/user/729788/513170/  всі фото в альбомі
      Перебудований в 1897–1900 роках на основі більш ранньої оборонної споруди (1882–1886 років). Має неправильну форму. У ньому можна виділити чотири основні комплекси: тиловий казематний, середній, контрескарповий капонір і фланговий комплекс (бронева батарея з двома гарматами у вежах, з’єднана з артказематом). Праворуч знаходилася відкрита артбатарея.
P.S. Тут пару фотографій взято з інета, тому що зняті вони в іншу пору року і не так заросли.










Форт «Поповичі»
http://photo.i.ua/user/729788/513122/  фото в альбомі
Будівництво закінчене у 1900 році. За формою — півколо з бастіоном в тиловій частині укріплення. У центрі знаходився двоповерховий казармено-оборонний будинок. Центральна частина будинку виконувала функції казарми, а в бічних розташовувалися броневі батареї, кожна з них мала дві башти з гарматами. По осі знаходилася вежа спостереження.








Форти «Плешевичі» і «Марушка Ліс»
Найімовірніше належать до першого етапу будови Сєдліської групи (1882–1886 роки). Збудовані практично аналогічними. Мають вигляд трапецій. Рів захищався трьома капонірами1. У центрі знаходилися бетонні казарми. У лівому крилі будинків були сходи, що вели на вищі рівні. Біля сходів містилася шахта ліфту для боєприпасів. Аналогічний ліфт був і в правій частині казарм. Головний вхід розташований по осьовій лінії форту. До правого крила будинку були прибудовані широкі сходи, що вели до бойових позицій на валі.
     Заночував мандрівник на території Фортеці «Марушка Ліс», яка теж порівняно непогано збереглась.
http://photo.i.ua/user/729788/513168/    фото в альбомі








І навіть вцілілий сортір на 4 місця





     Ввечері мандрівник посидів біля кострику, розповідаючи мені як проходили дослідження незаслужено забутої пам"ятки Першої світової війни. Потім вже коли сидів на самоті уява малювала картинки минулого. Можливо 104 роки тому тут так само біля костра сиділи солдати вартові. Інші солдати вже полягали відпочивати. Де хто ще проходжувався по доріжкам між оборонними валами, які тепер вже занесені землею і поросли травою, кущами і деревами. І в мить коли пташки, неначе за наказом, затихли, з"явилось враження неначе час повернеться туди і все постане перед очима. .


     Коли був вранішній зідзвон, то паралельно з розмовою було чути прекрасне щебетання пташок. Ранок був сонячним і прекрасним, а попереду ще одна фортеця. Форт «Плешевичі», яка зараз має досить сумний вигляд
http://photo.i.ua/user/729788/513169/     фото в альбомі






Тут лежали не зрозумілі артефакти, які звичайно були взяті лише на фото.


     Крокуючи вже від фортець, шлях пролягав через село, а саме повз футбольний майданчик. І знову прикордонники?
     Підходять і з важним виразом обличч розпитують "Хто, откуда, зачєм?" і вимагають пред"явити документи.
    Ну звичайно прийшлось повіноваться   . Команда подивилась докУменти і пішла далі нести вахту, бо була ось такого вигляду, і по років 10-12 від роду  . Так що кордон на замку    


Про форти, які знаходяться на сусідській території напишу в наступній замітці.
Далі буде  
      

-Привіт тобі з Рівного!

Привіт! А чого ви там?

-Бо на Тернопіль не було квитків!

Теж варіант...

(з телефонної розмови)

У Рівне ми потрапили цілком випадково. Просто дійсно не було квитків на Тернопіль, а маршруткою туди їхати майже 7 годин, а до Рівного лише 4. Хоча спочатку ми думали тією ж маршруткою їхати до Дубно, але там був фестиваль і вільних місць в готелі не було.

То ж Рівне: Перша письмова згадка про місто у 1282 році. Спочатку це було село луцького землевласника, яке потім продали князеві Семенові Несвіцькому, а після його смерті його дружина Марія (Рівненська, як її називають зараз) зажадала зробити з селища місто. В 1479 році вона будує тут замок і заселяє нове місто ремісниками. В кінці 15 століття місто отримує Магдебурське право. З 1518 по 1621 роки містом володіли українські магнати Острозькі. З 1569-го року за Люблінськоб унією місто перейшло до Польщі. Протягом 17-18 століття місто захоплювали Російські війська, Поляки, Литовці і навіть Шведи у 1706-му році. З 1793 року місто увійшло до складу Російської імперії, а з 1939 до складу Української РСР.

Внаслідок великої кількості воєн, у місті збереглося дуже мала кількість пам"яток архітектури. На карті їх позначено лише 2. Це дерев"яна Успенська церква із Дзвінницею та "ланцюгом моральних устоїв" побудовані у 1756 році і Рівненська гімназія, побудована у 1839 році, де кілька років викладав Костомаров і навчався Короленко, зараз тут краєзнавчий музей, а за данними довідника під музеєм знаходиться бункер голови рейхскомісаріату України Еріка Коха. Але в музей ми не ходили. У довіднику до пам"яток архітектури також відносять Воскресенський собор, плобудований у 1895-му році.

Через 4 з чимось години ми прибули у це місто. Поселитися вирішили у готелі Турист, так як він знаходиться поряд з вокзалом і дешевший ніж аналогічні готелі в центрі. До т ого ж до центру дуже легко дістатися тролейбусом, які, хоч і старенькі,але справно і часто курсують. Проїзд лише 80 копійок, і в кожному  є кондуктор. (Просто якийсь парадокс у порівнянні з Київським транспортом).

Спершу вирішили поїсти та подивитися всі пам"ятки архітектури. Тож, озброївшись мапою міста, (яку купив перед від"їздом у Києві) знайшли ресторан, а після обіду трохи поблукали у пошуках Успенської церкви, бо знаходиться вона у дворах. Там саме було вінчання. Далі прогулялися по парку вздовж річки Устя, знайшли кав"ярню "Сальвадор Далі", яку Света почуяла метрів за 50, і як виявилося пізніше, її рекомендують автори довідника по Західній Україні. 

Чи то перші враження людини, що вирвалася у довгоочікувану відпустку, чи так є і насправді, але місто нам сподобалося! Невелике, хоча і не можна сказати, що охайне. Часті стихійні ринки, неприбраний парк понад річкою... Але там якось затишно... І ніби все є: і недорогий та пустуючийу неділю ресторан "Два гуся", і магазини побутової техніки по прийнятним цінам, і театр, і кіно, і дорогі бутіки у підземному торговому центрі "Центральний" та своє справжне пиво.

З прогулянки містом, яка поступово перейшла в прогулянку парком ім. Шевченка нас прогнав дощик, тож ми побігли пити місцеве справжне непастеризоване пиво "Рівень"   у шинок. Цікавий інтер"єр цього закладу: 3 зали з різною тематикою та літня площадка. Смак пива нас вразив! Після нього решта популярного в СНГ пива здаються просто пійлом з гидким смаком... Скуштувавши по келиху і взявши з собою по пляшечці на завтра, ми побігли в кінотеатр на комедію "Освідчення" з Сандрою Баллок. Кінотеатр добре відремонтований ззовні, має великий зал, здоровенний екран та непоганий звук, але крісла ще старі оббиті дермантином. Але фільм дуже класний! Нам сподобалося. Вечері повернулися в готель,а у понеділок зранку, щоб встигнути до 12 виселитися з номеру, ще пройшлися центром, практично ненароком надибали пам"ятник засновниці і берегині міста Марії Рівненській, купили по магніту на холодильник і поїхали збирати речі.

Наступним пунктом було Дубно. Маршрутки, як виявилося, відправляються туди кожні 10-20 хвилин. Але, це вже інша історія!

Прогулянка новорічним містом почалася близько 10-ї ранку (тут описано як ми зустрічали Новий Рік в купе поїзда Київ-Чернівці), коли ми вийшли з поїзда і здали речі в камеру схову. Від вулиці Гагарина, що йде паралельно вокзалу, ми піднялися до Головної вулиці. Пройшли повз церкву св. Параскеви та будинок-корабель до центральної площі.

Архітектурний ансамбль центральної частини Чернівців - це щось дивовижне! Тут можна хоть зараз знімати кіно про класичне австрійське містечко 19 століття. Чернівці це багатонаціональне місто. Свій слід в архітектурі, мові, культурі лишили тут австрійці, угорці, румуни, молдавани, євреї... Кожний будинок є унікальний, має свої неповторні барельєфи, свій колір. Кожен займає своє унікальне місце в ансамблі, як нота у грандіозній симфонії, але і сам по собі кожен будинок, це вже симфонія витонченого смаку. Перші кілька годин мене просто розривало... Хотілося одночасно бути і на Центральній площі, і біля театру, і бігти до університету і просто милуватися прогулюючись затишною пішохідною вулицею ім. О. Кобилянської. А потім я втомився і просто ходив щасливий містом...   Місто ще спало, лише кілька майже порожніх тролейбусів та маршруток проїхало повз нас. Коли ми фотографували ратушу,
до нас підійшов чоловік у піджаку та капелюсі і запитав:
- Хочете ніднятися на гору?
Ми відповіли: - а можна? тоді звичайно!.
- Можна, але дещо пізніше, підходьте десь за годину -півтори.
- Добре, прийдемо.
- Точно будете, щоб я знав, чекати вас чи ні?
- Будемо!
Приблизно така розмова відбулася між нами. Чоловік пішов всередину в ратушу, а ми далі гуляти містом. Про себе, заради сміху, ми прозвали його "міський голова", що таким чином підробряє і забезпечує авторитет гостинного міста!
Далі ми піднялися до Соборної площі, де сфотографувалися з головною ялинкою Буковини.
На площі були встановлені дерев"яні кіоски та столики, почали розтоплювати мангал для шашликів. Місто потроху прокидалося, були помітні і такі ж гості міста, як ми.  Вже хотілося кави, але не з пластикових стаканчиків, тож треба було шукати "Віденську кав"ярню" - заради якої ми і приїхали в таку далечінь! А ще виникла ідея сфотографуватися біля годинника ратуші, що показує за 5 хвилин 12. Фото вдалися класні, а от кав"ярня ще була зачинена .
Охоронець сказав, що поки невідомо коли саме кав"ярня відчиниться, але люб"язно запропонував сфотографуватися в плетених кріслах біля Діда Мороза. Ми пообіцяли зайти пізніше, і пішли пити каву через дорогу у одну з піцерій мережі "Піца-Парк", на дверях якої було написано, що 1-го січня вони працюють з 12:00. Кава, 2 капучіно і три тістечка обійшлися нам у 34 грн.
Після кави ми направилися до ратуші. Як виявилося, чоловік, що пропонував нам піднятися нагору це музика, що о 12 годині грає "Марічку" з башти ратуші. Його довелося кілька хвилин зачекати, але це того було варто. Незабутне враження справили спиралевидні східці.
Зверху також відкривався чудовий краєвид. Можна було розгледіти куполи церков та шпилі костелів, гарно, як на долоні було видно ансамбль університету - колишня резиденція митрополитів,
відкривався чудовий вигляд на театр імені Кобилянської та театральну площу перед ним.
Наступною метою нашої подорожі був архітектурний ансамбль резиденції митрополитів, де зараз розміщені корпуси Чернівецького національного університету імені Федьковича. Це знакове місце для мене. Навчаючись у аспірантурі, саме тут я вперше приймав участь у конференції і виступав з доповіддю. Крім того це ще і дивовижний архітектурний пам"ятник. Квитки на територію університету та в дендропарк при університеті коштували по 10 грн. Описувати словами тут щось немає сенсу, просто дивіться фото та збирайтеся самі в подорож!
По дорозі назад пройшли повз дивовижну архітектурну споруду - ресторан "Старе місто", і знову повернулися до центру міста. Прогулялися повз кінотеатр "Чернівці" - колишню синагогу, обласну адміністрацію, де раніше розміщувалася ремісничо-торгівельна палата. Зайшли в турецьку пічерію пообідати. Колись тут готували смачну та пишну піццу, але, мабуть на честь 1-го січня, вона в них вийшла не дуже. Зате смачний був суп з чечевиці та лаваш до нього, а офіціантки з заячими вушками виглядали дуже святково і спокусливо!
Дуже гармонійно серед будинків 19 ст по вулиці Кобилянської вписалася кована карета - подарунок ковалів чудовому місту!
А ще у західних областях є цікава традиція вивішувати Санта Клаусів, чи Дідів Морозів за вікно, що буцім-то лізуть в квартиру з подарунками. Гуляючи містом я нафотографував цілу колекцію таких "домушників", а одного ми майже впіймали.
Каву ми нарешті вирушили пити у "Віденську кав"ярню".  Найбільше мене вразив її інтер"єр. Таке відчуття, що ми зайшли до якоїсь пані додому. Тут були зручні крісла та диванчики, стояли шафи з книжками, на стінах висіли картини та фотографії. Не те щоб тут був аншлаг, але відвідувачів було чимало, тож каву прийшлося трохи зачекати. Чесно, смак кави я чітко не запам"ятав, але точно він гармонійно вписався в домашній затишок і підкреслив смак яблучного пирога!

Хто де зустрічав Новий Рік? А от ми вирішили його зустріти у поїзді.

---

Довго вибирали підходящий маршрут, переважно серед поїздів, що прямують на захід. Також до списку наших інтересів попала і Одеса. Мабуть цікаво першого січня прогулятися пляжем, піднятись по Потьомкінській, пройтись по Дерибасівській і випити каву в кафе "Прага" на Малій Арнаутській... Але поїзд туди прибуває дуже рано, навряд чи хтось був радий нам о 6-й ранку. Така ж проблема була і зі Львовом.  В Новорічну ніч найкращі поїзди йшли на Запоріжжя, Харків, Кривій Ріг та Москву, але нам вони були не по дорозі. Дуже гарний поїзд Київ-Івано-Франківськ: відходить десь о 21:30 і прибуває о 10 ранку, але, хай вибачають мені жителі і прихильники цього міста, я не міг собі уявити де можна цілий день там гуляти... Можливо, як би це був Станіслав, він мав би більшу туристичну значущість (але це так, мої роздуми). То ж лишалося 2 варіанти: Купе в поїзді Київ-Чернівці та Київ-Ужгород. Ми вибрали перший варіант. Викупили ціле купе на 3-х, бо дехто з наших знайомих відмовився від поїздки, мотивуючи, що такі розваги притаманні молоді...

---

Ще обідаючи у піцерії в центрі Бережан, ми вияснили у господині, що автобусів до Раю сьогодні вже не буде, але туди можна дістатися на таксі і попросили у неї телефон знайомого таксиста. До Раю звідси менше 3 км, і за поїздку він взяв з нас 10 грн.  
Рай - це село поблизу Бережан. Погодьтесь, ми не могли пройти повз  село з такою назвою!  Тут граф Потоцький у 1760-1770 році побудував мисливський палац, на місці дерев"яної хижки Сенявських
, та розбив навколо чудовий парк з каскадами ставків, джерел та водоспадів, що перетиналися чудовими містками та несли свої води повз сотні різноманітних сортів дерев та кущів. Непоправних збитків нанесла парку Друга світова війна, пропали магнолії, тюльпанове та полуничне дерево і багато інших цінних рослин. Зараз у палаці знаходиться притулок для дітей-інвалідів, а парк використовують місцеві жителів для відпочинку.

У ставках купаються і ловлять рибу. Відпочивають у тіні верб та кипарисів. (Дивитися фото)
Ще однією фішкою було фотографування біля знаку при в"їзді в село , але ми його так і не знайшли , хоч до Бережан поверталися пішки, але все ж влаштували фотосесію на зупинці.
Назад поверталися повз Бережанський склозавод, який ніби ще функціонує. Не всі вже згадають, що у радянські часи Бережанськи бокали були досить популярні. У нас дома ще досі збереглося кілька стаканів!

Ми досить багато подорожуємо. Зупиняємося в Єгипті тільки в 5 *. Наприклад ця поїздка була 5-й в Єгипет і 3-й в Шарм-ель-Шейх. Нам дуже подобається Червоне море, я добре плаваю і пірнаю, тому це не повинно дивувати. Де ще побачиш таку красу? Хіба на Великому бар'єрному рифі, але це далеко, самі розумієте. До чого цей вступ? Готель один кращих, якщо не кращий, з тих, в яких довелося побувати. А з єгипетських - точно кращий. Кращий ніж навіть Хілтон в Хургаді.

На туристичних сайтах ви побачите, що  готель Sentido Reef Oasis Resort and Spa розташований на другій лінії. Насправді це не зовсім так. Цей готель, і сусідній, з першої лінії, Reef Oasis Beach Resort є ніби єдиним комплексом. Навіщо їх розбили на 2 - Бог знає. Всі гості обох готелів можуть користуватися всіма послугами на території обох готелів (це я так вважав. А потім на мій відгук про готель на Тріпадвізор відкликнувся менеджер звідти. І з'ясувалося, що "усе-усюди" тільки для гостей Сентідо. Гості Ріф у Сентідо можуть користуватися тільки спортмайданчиком). У чому різниця - не зрозуміло. Правда, 2 рецепшн. Але знову ж таки, в лобі обох обслуговують гостей з обох же готелів. Так що фактично це перша лінія. Правда, це об'єднання займає досить велику площу і з території Сентідо до моря приблизно кілометр. Але! Територією готелів, з інтервалом ок. 2 хв. ходять шатли. Які і підбирають, і висаджують по всьому маршруту. Дуже зручно.

Через дорогу від рецепшн Сентідо знаходиться шикарний аквапарк. Для гостей обох готелів включено само собою. Рекомендую, особливо хто з дітьми. Але і дорослим буде ненудно. На території аквапарку є бар, але безалкогольний з метою безпеки.

Я з гірки в аквапарку. Цікаве з 3:40

А це той самий спуск знятий мною на старий смарт у водонепроникаючиму футлярі.

Сам готель складається з 8 2-х поверхових корпусів приблизно по 10 номерів на поверх. Номери чудові, дуже великі. У номері на 2-х є ще 2 дивана і в ньому абсолютно точно не буде тісно 4-м. У номерах 42 "смарт-ТВ Самсунг. Маса каналів. Якість, правда, зовсім не цифрове, але дивитися можна. Особисто мені було особливо приємно наявність 4-х українських каналів. А також вперше за весь час я зміг дивитися етап Формули-1 і матчі гаряче коханої Барселони.

Наш номер

Також в номері електрочайник з набором чаю, кави, сухих вершків, цукру і тепе. Оновлюється при витрачанні кожен день. Дрібниця, а приємно ввечері попити чаю.

Загалом, двоповерхові корпуси, по 10 номерів на поверх, може по 16. Ну скільки там людей за день пройде по коридору? Мили 3 рази в день. Чистота ідеальна. Територія ідеальна. Велика і красива. Пальми, кактуси - все акуратно, скрізь підметено.

Це джакузі біля моря

Басейни на території. Штук 12 середнього розміру. Зазвичай буває 1 великий басейн і ще пара маленьких. Тут інакше. Багато середніх, тобто трохи по-більше, зате на кожному кроці. При виході з нашого корпусу (як і з інших приблизно) відразу був басейн. А в 100 метрах ще 2.

Безпосередньо біля корпусу

Пляж. Ну тут таке. Є понтон, але не на вбитих в дно палях, а плавучий, з скріплених пластмасових секцій. Ну це не дуже зручно. Зате, є смуга по якій можна дійти до глибини і рифа з рибками. Ми не відразу зорієнтувалися. Смуга приблизно шириною 10 м знаходиться посередині пляжу. Як орієнтир - вишка рятувальників. Біля неї потрібно заходити. І звідти можна дійти до глибини. Звичайно в тапочках, але дійти можна легко. Риф - ну не найкращий, але дуже хороший, рибок повно. А ще я придбав повнолицеву маску. Щось принципово нове у цій царені вперше за років 50. Офігезна річ, пірнати дуже класно! Огляд супер!

Трохи майже ручних рибок

Харчування: просто шикарно. Повно морепродуктів. Різної риби, креветки. Навіть восьминога куштували. Мені він не особливо сподобався, але я тепер хоч знаю, який він на смак. Періодично на вечерю влаштовують різні сюрпризи. Те якісь супер коктейлі, то чи ще чого. За цим, правда, потрібно встигати на самий початок вечері в головний ресторан, кількість обмежена. Морозиво на вечерю постійно.

 А солодкий стіл! Шедеврально! У них є справжній кондитер. Звичайно я на 100% не впевнений, але таке враження, що за 2 тижні, що ми пробули в Сентідо, весь час, на кожний обід та кожну вечерю, було все нове.

За смаком так, як виглядає 

Букети з овочів-фруктів 

 Ну й у необмеженій кількості мій улюблений напій богів - нектар гуави. Який смак - це неперевершено! При чому роблять його з порошку, так само як і інші пактні соки. Я спеціально дивився - на сайтах оптовиків китайці пропонують порошок - без проблем. Ціна приблизно як на апельсиновий. Чому наші виробники не роблять - не розумію. Бо це неймовірно, повірте!

Інтерент. Вай-фай в лобі, безкоштовно. Якість так собі, але дзвонити по Вайберу додому можна, навіть з відео. Як і перевірити пошту само собою.

Під кінець трохи про погане. Такий чудовий номер, але душ не дуже зручний. У нас душ був стаціонарно закріплений на стіні, мені таке не дуже подобається, я вважаю за краще гнучкий. Але це кому як. Ну і ціна. У нас це був рідкісний випадок, коли ми за 3 місяці подбали про тур. Купили 14 ночей за 45 000 грн., Заплатили, все ок. Але я відстежував ситуацію, просто з цікавості. За тиждень до нашої поїздки ціна піднялася до 63 000 грн. А на сьогодні за 14 ночей просять вже 73 700. Загалом, дорогувато звичайно. Але якщо ви можете дозволити собі такі витрати - зробіть це. Воно того варте.

Стосовно самого Шари-ель-Шейху. У 16 році було просто катастрофічно пусто. Зараз також далеченько від того, що було до підриву російського літака, але людей набагато більше. Ми їздили на базар.

Біля базару та базар

 Громадського транспорту біля готелю якось не було. А може ми й не дуже шукали. Бо таксі дуже дешеве. До базару десь 15 км - 3 бакси. То ж поїхали. Купили манго, як завжди. А тут ще - гуава! Взяли на пробу 2 кг. Виявилося - так собі. може воно недозріле - хто знає. Але порівняно з нектаром - ніяке. Ціни шикарні - долл/кг. Що манго, що гуава. Також не втримався та поповнив свій запас чайними чашками з улюбленою єгипетською темою. Все кричав, що маленькі. Ну мені й принесли... О, дивлюся, мій розмір! Потім виявилося, що це навіть не 0,5 л, як я бажав, а аж 0,75. Ну нічого, я вже звик. Виявилося, що це саме те, що треба.

Це так гуава виглядає

Чашки

А ще нас відвідувала місцева фауна.

Це удод. Дуже красивий. прилітав впритул до номеру з "двору"

А це гекон в мене на терасі 

Ше було багато всілякого цікавого і приємного - про все й не розкажеш.

Ну ось так. З'їздили шикарно. Як у цьому році, куди, чого - поки що невідомо. Може навіть і нікуди не вийде - подивимось. Відпустка у серпні, час ще є...