хочу сюда!
 

Виктория

29 лет, водолей, познакомится с парнем в возрасте 28-35 лет

Заметки с меткой «фортеця»

Форт Перемишль Польський

                                                                "Любов до Вітчизни –
                                                         перша чеснота цивілізованої людини!"
                                                                      Наполеон Бонапарт

       Тепер щодо фортець, які знаходяться на Польській території. Звичайно ж дуже прикро, що у нас подібні споруди занепадають.unsmile
       Побудований в кінці 19-го століття форт в Перемишлі готуються внести до списку культурної спадщини ЮНЕСКО. Цю фортецю у Польщі вважають однією із візитних карток країни.
       Майже сто років тому ці стіни стримували натиск двохсоттисячної російської армії. І мало хто знає, що частина споруд знаходиться на українській території. Це - околиці села Поповичі. До кордону з Польщею - кілька сот метрів.
Початок історії тут http://blog.i.ua/user/729788/2226311/
Фото тут  http://photo.i.ua/user/729788/513121/
       Це була найбільша фортеця Австро-Угорської імперії. Російські війська тримали її в облозі майже 130 днів й тільки потім фортеця капітулювала.
      42 форти Перемишльської фортеці оточували місто 40-кілометровим кільцем, прорвати яке було практично неможливо. На українській стороні - всього 6 фортів, але саме вони були укріплені краще - адже противника чекали зі сходу.
 
      Фортеця має  цікаву інженерну інфраструктуру фортів і не перестає дивувати майстерності австрійських архітекторів. Наприклад є колодязь з глибиною - більше 100 метрів. Як він був збудований і для чого - до кінця не ясно. Він мав ліфт та металеві сходи. Можливо, це є перехід до Перемишля на випадок евакуації з фортеці, бо діаметр його  2 метри.
        Будівництво фортець не встигало за технічним прогресом, появою нових видів озброєнь. Кількість укріплень більшала, особливо на схід від Перемишля. Відтак, упродовж 1895–1903 років на підходах до одного з основних фортів — Форту І Сєдліска, більш відомого як «Саліс Соґліо» (знаходяться на території України) — крім двох допоміжних «Плешевичі» й «Марушка Ліс», було збудовано ще чотири так звані сполучні: «Лисічка», «Биків», «Поповичі» і «Дзєвєнчиці». (Більшість фортів перемишльського кільця отримали свої назви від найближчих сіл чи урочищ). Саме вони прийняли на себе основні удари російської армії восени 1914 року. Цю облогу Перемишль вистояв. Другої не витримав, і 22 березня 1915 року місто ненадовго було зайняте російськими військами. Перед здачею, виконуючи наказ командувача фортеці генерала Кусманека, уся військова інфраструктура й комунікації міста на Сяні були знищені, ворог захопив не фортецю, а руїну.






       Але уже на початку червня німецькі й австрійські війська знову заволоділи Перемишлем. До кінця першої світової війни залишались ще три довгі роки, але впродовж усього того часу ні якого військового значення Перемишль не відігравав. Після війни концепція оборони так званої Першої Речі Посполитої більше не включала в себе підтримку міст-фортець, Перемишль остаточно втратив своє військове значення, напівзруйновані форти почали розбирати.
        Про нього ненадовго згадали у 1939 році, коли Сян кордоном розділив місто на німецьку та більшовицьку частини.      
        Після Другої світової війни Перемишль із частиною Бещад належав до Радянського Союзу, а у 1951 році Сталін поміняв район Перемишля на вугілля Кристинополя. Усі шість допоміжних фортів групи Сєдліска опинилися в Україні. І якщо зараз на польській території довкола Фортеці Перемишль утворена ціла туристична інфраструктура, то для України ця тема, вочевидь, не на часі. (с)
      До цієї фортеці в реальному житті не добрались, але пишу для порівняння з нашими нещасними руїнами. Фото і розповідь взяті в інеті.
      Такий вигляд фортеця має з висоти пташиного польоту
Forty Twierdzy Przemyl z lotu ptaka
    

Один зі входів у фортецю









Центральний дворик артилерійського форту W I Salis-Soglio, збудованого в 1882-86 роках, який відносився до групи внутрішніх укріплень цитаделі Перемишля.





      Казарма форта W XV Borek - ще одного з внутрішніх фортів цитаделі, збудованої в 1892-1900 годах. В стіні добре видно пробоїну від важкого снаряда.



Каземат форта Borek. Ліворуч видно оголовки вентиляційних шахт.


Єдина бронебашня фортеці, яка збереглась. На передньому плані - вхід в підбашенне приміщення.


Це, я так розумію, відтворене убранство кімнат


      
     І, нарешті, — навіщо все це? Що, здавалося б, ми маємо до історії польського міста? Не все так однозначно. Перемишль кінця ХІХ-го — початку ХХ-го сторіччя був типовим містом Західної Галичини: навпіл поляків і українців, з вагомим впливом численних євреїв і вкрапленнями австрійців, німців, вірмен і циганів. Територія, на якій розташовані форти Перемишля, є територією нашої спільної історії та культури, дарма, що по ній проходить державний кордон. (с)
 
       Основний текст не мій, але що можна додати? Все і так чітко і лаконічно. 


Форт Перемишль-Поповичі

"Любов до Вітчизни –     
перша чеснота цивілізованої людини!"
Наполеон Бонапарт

       На жаль самій не довелось ще потрапити в ті місця, але при здійсненні подорожі постійно була на зв"язку і була в курсі пересувань і справ lol . Так що можна сказати однією ногою і одним глазком була на місці подій podmig .
     Отже: У селі Поповичі Мостиського району, що на Львівщині, на північно-західній околиці зберігся комплекс оборонних споруд ХІХ - ХХ століть, які раніше оточували місто Перемишль.

     Комплекс складався з 57 фортів. На території сучасної України було шість фортів, на власні очі вдалось побачити 4 більш менш уцілілих. Хоча і то добре.
        Подорож нашого мандрівника почалась з прикордонного посту Шегіні. Пішим ходом з рюкзаком і на зв"язку зі мною по-тихеньку продвигався паралельно Україно-Польського кордону.


      
       Із задоволенням відмітили, що прикордонники добре ведуть варту. Буквально через декілька сот метрів подорожі, під"їхали хлопці прикордонники, ввічливо запросили документи і поспілкувавшись розповіли як йти, щоб не заблукати,  дали поради по безпеці, надали телефони на всяк випадок і поїхали далі.
       Потім вже дізнались, що Прикордонна застава знаходиться у селі Циків, а пост – у селі Поповичі.
      Місто Перемишль, де знаходиться історично відома Фортеця Перемишль, що поруч із кордоном України, приваблює багатьох туристів. Вона була третьою за розмірами і потужністю у Європі. Цю фортецю часто порівнюють із французькою фортецею Верден. Будівництво споруди почалося у 1850 році, а закінчене було майже через 25 років.
      Фортеця, згідно концепції Австро-Угорської держави, мала блокувати вигідний для ворожої армії перехід з півночі на південь. Комплекс оборонних споруд кільцем огортав усі форти, а це майже 45-ти кілометровий пояс.
      Шість уцілілих фортів сьогодні належать до території України. Вони сховані густими чагарниками та пилом історії.
      Найкраще збережений форт "Дзєвєнчиці" або Дев"ятичі.
http://photo.i.ua/user/729788/513170/  всі фото в альбомі
      Перебудований в 1897–1900 роках на основі більш ранньої оборонної споруди (1882–1886 років). Має неправильну форму. У ньому можна виділити чотири основні комплекси: тиловий казематний, середній, контрескарповий капонір і фланговий комплекс (бронева батарея з двома гарматами у вежах, з’єднана з артказематом). Праворуч знаходилася відкрита артбатарея.
P.S. Тут пару фотографій взято з інета, тому що зняті вони в іншу пору року і не так заросли.










Форт «Поповичі»

http://photo.i.ua/user/729788/513122/  фото в альбомі
Будівництво закінчене у 1900 році. За формою — півколо з бастіоном в тиловій частині укріплення. У центрі знаходився двоповерховий казармено-оборонний будинок. Центральна частина будинку виконувала функції казарми, а в бічних розташовувалися броневі батареї, кожна з них мала дві башти з гарматами. По осі знаходилася вежа спостереження.








Форти «Плешевичі» і «Марушка Ліс»
Найімовірніше належать до першого етапу будови Сєдліської групи (1882–1886 роки). Збудовані практично аналогічними. Мають вигляд трапецій. Рів захищався трьома капонірами1. У центрі знаходилися бетонні казарми. У лівому крилі будинків були сходи, що вели на вищі рівні. Біля сходів містилася шахта ліфту для боєприпасів. Аналогічний ліфт був і в правій частині казарм. Головний вхід розташований по осьовій лінії форту. До правого крила будинку були прибудовані широкі сходи, що вели до бойових позицій на валі.
     Заночував мандрівник на території Фортеці «Марушка Ліс», яка теж порівняно непогано збереглась.
http://photo.i.ua/user/729788/513168/    фото в альбомі








І навіть вцілілий сортір на 4 місця umnik





     Ввечері мандрівник посидів біля кострику, розповідаючи мені як проходили дослідження незаслужено забутої пам"ятки Першої світової війни. Потім вже коли сидів на самоті уява малювала картинки минулого. Можливо 104 роки тому тут так само біля костра сиділи солдати вартові. Інші солдати вже полягали відпочивати. Де хто ще проходжувався по доріжкам між оборонними валами, які тепер вже занесені землею і поросли травою, кущами і деревами. І в мить коли пташки, неначе за наказом, затихли, з"явилось враження неначе час повернеться туди і все постане перед очима. angel .


     Коли був вранішній зідзвон, то паралельно з розмовою було чути прекрасне щебетання пташок. Ранок був сонячним і прекрасним, а попереду ще одна фортеця. Форт «Плешевичі», яка зараз має досить сумний вигляд
http://photo.i.ua/user/729788/513169/     фото в альбомі






Тут лежали не зрозумілі артефакти, які звичайно були взяті лише на фото.


     Крокуючи вже від фортець, шлях пролягав через село, а саме повз футбольний майданчик. І знову прикордонники? stop hypnosis
     Підходять і з важним виразом обличч розпитують "Хто, откуда, зачєм?" і вимагають пред"явити документи.
    Ну звичайно прийшлось повіноваться prey  . Команда подивилась докУменти і пішла далі нести вахту, бо була ось такого вигляду, і по років 10-12 від роду lol . Так що кордон на замку umnik  stop  lol


Про форти, які знаходяться на сусідській території напишу в наступній замітці.
Далі буде podmig  zombobox
      

Меджибізька фортеця

Фортеця, що знаходилася на перехресті Кучманського та Чорного шляхів, а також водного шляху по Бугу в середньовіччі була не тільки форпостом захисту навколишніх земель, а й засобом контролю за рухом цими шляхами та джерелом непоганого заробітку для володарів. Тому часто зазнавала нападів, руйнувалася та відбудовувалася. Історія цієї споруди сягає глибини віків та посідає одне з чільних місць між середньовічних фортець Європи.

Докладніше: http://samsobi.com.ua/index.php/ukraina/podillia-and-bukovina/194-architecture-bukovina-and-podillia/504-medzhybizh-castle

Деравар.

Деравар.
Здалеку фортеця Деравар виглядає так, немов її на пляжі виліпила маленька дитина за допомогою піску. Однак, наблизившись до неї, захоплюєшся її розмірами і могутністю.


Фортеця Алустон


Серед Кримських гір на березі Чорного моря розташувалася курортна Алушта. Перші жителі з"явились тут в 6 столітті н. е.., і воїнами Візантійської імперії були зведені два укріплення Алустон і «в Горзувіти».


Протягом століть господарями на цій території були половці, татари і турки. У 15 столітті Алушта була портовим містом. Турки, які тут панували, зруйнували всі оборонні споруди міста і з часом промислове портове містечко Алустон перетворилося на маленьке загасаюче село. Детальніше тут


Замок у Старому Селі

Серед сотень старих сіл в Україні знайдеться не більше півдесятка Старих Сіл. Те, що в Пустомитівському районі на Львівщині, кілометрах у 22 від обласного центру, на доказ своєї старовини може пред’явити впливову «метрику» — замок. 



Але про все по порядку…

[ Спочатку трохи історії ][ А що зараз? ]


Дивлячись на Старосільський замок, розумієш, що найбільших руйнувань він зазнав за останні 100 років. Замок пережив не один бій, не одну облогу, не одну війну... Але зруйнували його найбільше не ядра, не кулі, не час, а банальна людська байдужість і недбалість. 

P.S. Для написання замітки я використала матеріали сайтів

http://stareselo.lviv.ua/   http://ukrainaincognita.com/   http://castles.com.ua/   http://castlesua.jimdo.com/ 

Додаткова інформація для тих, хто зацікавився:

3D-панорама замку в Старому Селі  Як доїхати в Старе Село

Cтара Cамар.

Олег Репан, Ірина Рева.

   На околицях Дніпропетровська збереглися рештки фортеці, збудованої Іваном Мазепою на місці давнішого
козацького поселення.
 

Із козацтвом в уяві українців пов’язана красива мрія про волю. Ось тільки поринути в неї ніде. Більшість Січей

пішли під води Дніпра, колишні паланкові центри запорозьких вольностей укриті сучасною забудовою. А наша

розповідь – про пам’ятку, водночас і унікальну, й типову для степового українського порубіжжя XVI–XVIII століть.

 Ідеться про Стару Самар і Богородицьку фортецю, неушкоджені вали якої досі височіють на околиці

Дніпропетровська. Степове містечко відрізнялося від більшості йому подібних тим, що від кінця XVII-го й

упродовж значної частини XVIII століття тут стояла російська залога. Втім, як і в козацьких поселеннях

(Новому чи Старому Кодаках, Самарчику чи Кальміусі), тут жили українці.

КОЗАЦЬКЕ МІСТЕЧКО

Донедавна ми взагалі не знали, де було те легендарне «старовинне запорозьке містечко Самар із перевозом»

(XVI–XVII століття), згадане в не менш легендарній грамоті польського короля Стефана Баторія. Істину було

встановлено за допомогою лопати. Археологи Дніпропетровського національного університету, не встрягаючи

у схоластичні дискусії, довели, що вже від 1520-х років Самар існувала, залишивши по собі серйозний культурний

шар.

МІСТО БОГОРОДИЧНЕ. Вигляд кінця XVII – початку XVIII ст. Реконструкція Олександра Харлана

Перенесімося ненадовго на півтисячі років углиб історії.

– Агов, хлопці, приймай! – гукає чоловік, веслуючи до берега, де в затінку, попихкуючи люльками, сидять двоє

кремезних молодиків.

Ті схоплюються, хутко прив’язують човна, заходяться вивантажувати товар. Один клунок зненацька рветься, а

з нього сувій тканини розкішної, заморської пташкою випурхує. Не встигає господар озирнутись, як той крам уже

запхнули назад, а лантух закинули коневі на круп та й повезли до торгу… Ніхто й не помітив, що випала дорогою

з дірявого лантуха товарна пломба, котра через сотні років розповість нащадкам про «штуку» іноземного сукна,

проданого в Старій Самарі.

Про це давнє козацьке місто знаємо небагато. Виникає воно на початку XVI століття в пониззі річки Самари.

Розміщення  дуже зручне. Іще за часів Золотої Орди там діяв перевіз через річку, бо ж проходив торговельний

шлях на Крим. Місто мало невелику чотирикутну дерев’яно-земляну фортецю із двома кутовими вежами на

дальшому від водойми боці.

Виявлені товарні пломби (найранішу датовано 1524 роком) засвідчують: Стара Самар була потужним

центром комерції. Цікаво, що майже всі ці знахідки європейського походження. Скажімо, напис «GEL» на пломбі

ідентичний позначенню міста Гельдерн на золотих та срібних монетах Голландської республіки початку

XVII століття. Іншу товарну пломбу прикрашають герб Гданська та гордий напис «BESTE SORTE».

Про жваву комерцію свідчать і збережені монети – західноєвропейські, російські (як-то дротяні московські копійки

Міхаіла Фьодоровіча), польські (півгріш Сиґізмунда І, датований 1509 роком, або соліди Сигізмунда ІІІ) тощо. До речі,

 півтораки Сиґізмунда ІІІ там-таки й фальшували. Не зовсім звичною для наших місць є велика шведська монета

(половина ере Ґустава Адольфа), але і її занесло до Самарі з якимось купцем (чи козаком, котрий повоював у Європі)

. Що в жителів давнього міста водилися грошенята, підказують «монетки» із загостреним краєм та специфічною

 заглибиною під палець – знаряддя для зрізання гаманців. Злодійський інструмент археологи знайшли на території

шинку, який пропонував свої послуги й подорожнім, і місцевим.

Дещо можемо сказати про житла того часу. Археологи дослідили один із будинків середини XVII століття. Стіни

з глини та соломи, трохи заглиблені в землю, були 8 м завдовжки й 4 м завширшки. Долівка – земляна, тепло

давала гарна піч, облицьована кахлями. Шомпол, картеч, закаблуки від чобіт підказують, що тут жив козак.

Загалом у колекції археологів зберігається чимало «уламків життя» старосамарців: фрагменти зброї, натільні

хрести, люльки, застібки від одягу, прикраси. Печатка купця зі скромним написом «ПЕЧАТЬ ДОБРА ЧЕЛОВЕКА».

Цікавою знахідкою є перстень-печатка (ймовірно, адміністративного призначення), де зображено фортецю з двома

 вежами, над якими розгорнув крила одноголовий орел, увінчаний короною.

ФОРТЕЦЯ ІВАНА МАЗЕПИ ТА ПЕТРА І

Богородицька фортеця, спроектована голландським інженером Фонзаліном, була збудована 1688 року під

керівництвом гетьмана Івана Мазепи на території Старої Самарі. Відтак місто отримало й нову назву –

Богородицьк (український варіант – Богородичне). Його, тодішнє, можна не лише уявити, а й побачити, завітавши

до селища Шевченка в Дніпропетровську. Фортеця навіть сьогодні вражає розмірами (загальна площа близько

10 га) та обсягами робіт. Особливо коли пам’ятати, що тракторів і бульдозерів у XVII столітті не було, н

асипання навколо неї валів (заввишки 4 м та понад кілометр завдовжки) і прокопування ровів (близько 6 м у ширину

й понад 3 м завглибшки) стало тяжким випробуванням для будівельників. До речі, споруджував місто Іван Мазепа

(за наказом російського уряду) не лише для звітності, адже просив у Петра І його собі у власність і на короткий

час справді став тут господарем.

Дерев’яно-земляне Богородичне складалося з надійного замку (власне фортеці) для військових та цивільної

житлової частини – посаду. З висоти пташиного польоту цитадель нагадує зірку чи квітку. Однак у тодішнього

пішого чи вершника шпилясті кути бастіонів, дерев’яні вежі, рови з гострими палями та високі вали фортеці

навряд чи викликали приємні асоціації. Запорожці не любили агресивних «квітів» у своїх степах і поглядали на замок

недобрим оком. Ні для кого не було секретом, що царський уряд зводив такі укріплення не так заради війни, як для

обмеження козацьких вольностей.

Якщо ж гість був немісцевим, мав важливу справу, яка змушувала охоронців люб’язно перекинути міст через рів,

 то він міг і помилуватися краєвидом, що відкривався з південної брами замку, – добре спланованим соборним

майданом із дерев’яною церквою в ім’я Живоносного Джерела Пресвятої Богородиці (звідси й назва міста) та

дзвіницею.

Далі розміщені були 260 просторих хат, двір воєводи, 7 обійсть на 6 помешкань – для старшини й гетьмана.

Житла рядових мешканців фортеці здаються нині занадто скромними. Часто це були землянки близько 5 м

завдовжки та 4,7 м завширшки з кахляною піччю й ліжком із дощок. Вхід – дерев’яна драбина, яка спускалася вниз

приблизно на 2 м. Стіни каркасно-мазані, обшиті дошками. Дах – із дерну та очерету. Заможніші «апартаменти»

могли мати кілька приміщень, велику піч, зручне ложе, шафку з дорогою порцеляною тощо.

Нелюбов запорожців таки окошилася на Богородичному. Більшість жителів Самарі не захотіли жити поруч із

новими господарями й розійшлися. Уже 1690 року майже весь гарнізон фортеці вимер від чуми, а половина міста

згоріла. Долю своїх підлеглих розділив навіть воєвода Алєксєй Ржевскій. 1692 року до замку приходив ватажок

повстання проти Івана Мазепи Петрик із козаками й татарами. Посад йому вдалося здобути, а цитадель насилу

відбилася. Від нападників, які зуміли атакувати раптово, відстрілювалися чим могли. У пригоді стали навіть

кніпелі, які взагалі-то мають ламати корабельні щогли. Зрештою, запорожці домоглися свого, і 1711 року

укріплення було зруйновано згідно з умовами Прутського миру між Туреччиною та Росією.

СТАРОСАМАРСЬКИЙ РЕТРАНШЕМЕНТ

Однак місту на Самарі судився шлях фенікса. 1736 року зусиллями фельдмаршала російської армії Бурхарда

(Хрістофора) Мініха Богородицька фортеця була відновлена з незначними змінами. Відтоді її називали

«Старосамарський ретраншемент». Там знову заквартирувала російська залога, а також окрема кінна команда

козаків із Гетьманщини. У посаді з’явились українські поселенці.

Низовики-запорожці прагнули заволодіти якщо не фортецею, то принаймні містом. Цивільне населення посаду було

 організоване в Старосамарську сотню Полтавського полку, яку січовики 1761 року таки собі підпорядкували. Для

цього вони обрали простий метод – зробити життя місцевого люду нестерпним, а то й неможливим. Запорожці

не дозволяли ані орати, ані випасати худобу. Місцевий сотник Іван Березан був так само затятий, як і січовики,

й намагався протистояти їм силою. Та де там! І Стара Самар поволі хиріла, а мешканці переселялися до

запорозьких слобід. А щойно тут утвердилася влада Коша, то й місто відразу залюдніло.

Центром життя залишалася церква з торговельним майданом. На ньому обслуговували клієнтів крамниці й шинки.

Значну частину власне фортеці займали склади  заліза, ядер, харчів, пороху. Трохи осторонь стояв шпиталь для

залоги з невеликою лазнею, для якої московити постійно просили в Самарської паланки березові дрова.

Для війни місто придалося під час російсько-турецьких протистоянь 1735–1739-го й 1768–1774 років. Решту часу

старосамарська залога та її керівництво (очолював Стару Самар комендант, якому підпорядковувалися також

 гарнізони кількох сусідніх укріплень) байдикували. Про бажання згаяти час свідчить величезна кількість зібраних

археологами гральних фішок, виточених із битого посуду – матеріалу, якого там ніколи не бракувало.

ОСОБЛИВОСТІ МЕНТАЛІТЕТУ

Документи зберегли чимало згадок про конфлікти у фортеці й навколо неї. Наприклад, 1749 року кілька запорожців

почали розговлятися в Самарчику й вирішили продовжити в Новому Кодаку. Попри невелику відстань між цими

містами, січовиків змучила спрага, тож вони завернули з «інспекцією» до старосамарських шинків. Схоже, оковита

була тут непогана – козаки влаштували салют, побили солдатів гарнізону й погрожували спалити фортецю.

Коменданта, майора Ковальова, це так вразило, що він наказав витягнути гармати, які стояли законсервовані з

часів останньої війни.

Типовою є й історія про походеньки вояків старосамарської залоги Міхаіла Найдьонова та Філіппа Чєрнікова. Одного

чудового січневого дня 1762 року солдати вирішили розважитися риболовлею. Ловити пішли на Самару, яка саме

взялася міцною кригою, продовжили в шинку сусідньої слободи, а потім подалися до загороди з худобою місцевого

мешканця Сидора Самоткана. Господар, побачивши некликаних гостей, гукнув на допомогу сусідів і разом із ними

добряче почастував крадіїв батогами.

Риба зазвичай псується з голови, тож не дивно, що збереглося чимало справ про злочинну діяльність високих чинів.

 Старосамарський комендант секунд-майор Щєтінін уславився як ватажок, кажучи мовою міліцейських протоколів,

«організованої злочинної групи», що крала й переховувала коней, яких потім продавали на ярмарках. Інший

комендант, прем’єр-майор Рязанцев, за користування сіножатями брав із місцевих жителів хабарі худобою та

харчами. Ясно, що стосунки січової адміністрації з такою «військовою елітою» були складні. Тож зрозумілий був

подив запорожців, коли один із новопризначених начальників фортеці почав налагоджувати з їхніми представниками

нормальні робочі стосунки. Кіш одразу наказав підтримувати притомного офіцера, а для сприяння роботі негайно

вислав до Старої Самарі «дві діжки вина простого та діжку мушкателю».

Свідчення джерел про моральний стан командного складу підтверджують археологи. В одній із землянок знайдено

останки молодого чоловіка, який загинув через пожежу, а поруч із ним гарний кухоль. Знаменитий Шерлок Холмс

знічев’я вистрілював пістолетом на стіні своєї кімнати вензель королеви Вікторії. А от хаотично застряглі кулі в

стіні офіцерського житла, найімовірніше, з’явилися не від нудьги, а від великої кількості оковитої. Два поховання

молоденьких (років 16–18) дівчат, облаштовані під підлогою помешкань, не спонукають до іронії. Вочевидь, це були

наложниці, доля яких склалася ось так трагічно.

Закономірно, що знищення Січі призвело до занепаду ретраншементу, – тепер він був не потрібен. Поселення біля

закинутої фортеці також поступово занепало, причому частина люду, не схотівши сусідувати з німецькими

колоністами та поміщиками, яким щедро роздавав козацьку землю царський уряд, перебралася на Кубань, мріючи

про волю для себе і своїх дітей на чужій землі. Але сам витвір людських рук залишився і дає нам змогу уявити

життя тих, кого вже давно немає.

Страницы:
1
2
предыдущая
следующая