Націоналістична карта стане головною темою передвиборчої кампанії
Російським націоналістом, а ще краще — великодержавним шовіністом, у сусідній країні завжди бути модно. І навіть коли на словах більшовики проти цього боролися, вони насправді створювали імперію, в якій російський народ був старшим братом, а решта — молодшими. При цьому націоналістичні гасла завжди виходили на перший план, щойно в російській державі щось і якось йшло не так, і влада не знала, як вийти з такої ситуації. Спрямувати гнів знедоленого народу на інородців, які начебто заважають щасливому життю, пояснити всі негаразди тим, що люди з іншим розрізом очей, які говорять іншою мовою, і є причиною всього цього неподобства. Під такими гаслами ходили вулицями, зокрема й українських міст, чорносотенці, яких скеровувала царська охранка, з такими криками виходили молоді люди на Манежну площу. Мабуть, нелегко тандемові Медведєва — Путіна, якщо за три місяці до виборів в Державну думу російському виборцеві пропонують шовіністичний порядок денний. З погляду влади, це золота жила. В обстановці націоналістичного чаду ніхто не запитуватиме про те, чому в нафто- та газодобувній країні так багато мільярдерів і жебраків.
Зрозуміло, що сама панівна партія «Единая Россия» з крайніми гаслами не виступає. Для цього є Дмитро Рогозін, який на нещодавньому Міжнародному форумі в Ярославлі порушив питання про те, що росіяни є носіями всього прогресивного, а архаїчні околиці на кшталт Північного Кавказу тягнуть країну назад. Тому потрібно кардинально змінити систему керівництва і зробити так, щоб росіяни в Росії не були дискримінованою більшістю ( нарешті !!! вже в Росії визнали, що *старшобратній народ* є меншістю у власній імперії і відповідно не має права претендувати на якесь лідерство у слов"янському світі !!! ).
Настільки радикальний підхід нинішнього постійного представника Росії при НАТО змусив вступити з ним у дискусію президента Дмитра Медведєва. При цьому було ясно, що полеміку президент веде не з Рогозіним, дуже маргінальним є цей політик, а з прем’єром Путіним. Адже Рогозін, розбудивши Конгрес російських громад, який перебуває в летаргічному сні, веде справу входження останнього до фронту Путіна. Якщо це станеться, що доволі ймовірно, то націоналізм плавно перейде в ідеологію фронту. Отже, зрозуміло, хто адресат Медведєва, хоча, з певних причин, прізвище його не назване.
Услід за Рогозіним до дискусії з національного питання вступив Володимир Жириновський. У Колонній залі Будинку спілок відбувся з’їзд Ліберально-демократичної партії Росії (ЛДПР). Його було присвячено затвердженню списку партії на парламентських виборах у грудні. Першим номером став, природно, Володимир Вольфович. До першої трійки списку ЛДПР, окрім Володимира Жириновського, увійшов його колега депутат Держдуми Олексій Островський, а також син лідера партії депутат фракції ЛДПР Ігор Лебедєв. Це не новина, і навіть не дуже цікаво. Під цим оглядом є дуже характерними інші персони цього партійного списку. Там знайшлося місце для сина вбитого в Москві колишнього полковника Юрія Буданова — Валерія, який балотуватиметься в Москві, і Максима Короткова-Гуляєва, адвоката Євгенії Хасіс — фігурантки справи про вбивство адвоката Маркелова і журналістки Бабурової. Отже, список відповідний.
На великій мапі Росії Жириновський указав на регіони, де зменшується число росіян. «Дані перепису приховують, бо зменшилася кількість росіян!»( !!! і тут правда проривається !!! ) Жириновський висловив незадоволення політичним устроєм країни, який не є ані демократією, ані диктатурою, а чимось змішаним і незрозумілим. Політик уважає, що причина нинішнього становища — у неправильній позиції влади, яка за останніх 12 років так і не зробила ставку на російський народ: «На Манежній площі, хоча там і кров була, і хулігани, все ж таки вийшли й сказали — є росіяни в цій державі!». В ухваленій партійній програмі ЛДПР, яка складається з 20 пунктів, першими йдуть «За росіян!» і «За Росію!». За ними надруковано стандартні популістські тези про поліпшення якості життя та здоров’я росіян, зменшення корупції. Те, як цього домогтися, не пояснюють, однак прямо говорять про потребу закрити порнографічні сайти в Інтернеті, замінивши їх на художню самодіяльність. Розуміючи, що зовсім оскаженілий націоналізм може віднадити певну частину виборців, Жириновський поспішив їх заспокоїти. «Ми не проти інших прекрасних народів, які населяють Росію, ми за те, щоб російський народ не піддавали дискримінації!» — неодноразово повторював віце-спікер Державної думи. Цікаво, що в національних республіках гасло «За росіян!» буде замінене на інше: «За ЛДПР!». Але це — чиста політтехнологія, суть від цього не змінюється. Одночасно Володимир Вольфович виступив проти статті 282-ї Кримінального кодексу, яка передбачає покарання за «роздмухування ненависті або ворожнечі», зокрема і за національною ознакою.
За даними останнього опитування ВЦВГД, 28% респондентів симпатизують ЛДПР та її лідерові, 49% не мають сумнівів, що партія здолає бар’єр у 7% і буде репрезентована в Державній думі. На попередніх виборах вона отримала 8,14%. Як уважає директор Міжнародного інституту політичної експертизи Євген Мінченко, «у ЛДПР чітка й зрозуміла для виборців позиція, і цим вона вигідно відрізняється від усіх учасників кампанії». Звичайно, висунути шовіністичні гасла набагато простіше, ніж намітити й вжити реальних заходів для боротьби з корупцією. Небезпечним є те, що чітка й зрозуміла масам позиція з національного питання багата на великі проблеми і для Росії, і для її сусідів у майбутньому, причому найближчому.
На запитання журналістів, кого він підтримує — Путіна чи Медведєва, головний російський ліберал-демократ не відповів, натомість поставив вимогу: «Команда пітерських має піти». При цьому Жириновський відрікся від своїх колишніх слів, що вважає Путіна найдосвідченішим прем’єром за всю історію Росії. Цього разу він заявив, що вважає його найдосвідченішим, але порівняно з його сучасними колегами. Ураховуючи, що Жириновський практично завжди озвучує те, що інші в московських владних коридорах уважають за краще не говорити, політичний і пропагандистський тренд нинішньої російської виборчої кампанії виявляється чітко й недвозначно. У ній роль радикальних націоналістів відводять Жириновському й Рогозіну, тимчасом як «Единую Россию» буде представлено як помірковану політичну силу. Лівий фланг віддають комуністам. Але й вони намагатимуться розігрувати націоналістичну карту, прикриваючись, і то не дуже, інтернаціоналізмом і дружбою народів.
Такий сценарій передвиборчої кампанії має разом із внутрішніми проблемами розв’язати й проблему зовнішню. Заходові та решті прогресивного людства наочно демонструють, як небезпечно надалі тиснути на Росію, порушуючи проблеми дотримання прав людини, усього того, що викликає крайнє роздратування Кремля та Білого дому. Які права людини? Зараз наростає націоналістична хвиля, яка може заплеснути не лише Росію, а й європейський та азіатський простори. Тому потрібно дотримуватися теорії «меншого зла». Але цю роль спробують заперечити і Медведєв, і Путін. Останній має виступити як єдиний, хто може з цією небезпекою впоратися. Він людина тверда, на відміну від «м’якого» Медведєва. Президент таким виглядає в очах дуже багатьох громадян Росії. Про це ж говорять і дані опитування ВЦВГД. На питання про досягнення Медведєва 47% опитаним було важко відповісти, а 23% опитаних уважає, що «жодних досягнень не було». Тому разом із використанням націоналістичної карти як способу мобілізації виборців, завдають удару і по Медведєву як по можливому претенденту на посаду президента в березні наступного року. І ця обставина набагато важливіша, оскільки за російського адміністративного ресурсу результати виборів визначають не виборці, а ті, хто ці показники напише й оприлюднить. Зовні все має здаватися респектабельним, спостерігачі приїдуть і переконаються, але кількість депутатів від «Единой России», ЛДПР і комуністів визначено, і вона зміні не підлягає.
Звичайно, в Росії є нормальні люди, яких дуже лякає піднята владою шовіністична хвиля. Глава Московської Гельсінської групи Людмила Алексєєва вважає гасло «За росіян!» неприпустимим на виборах: «Воно є небезпечним для російської монодержави і веде до її розвалу». ЛДПР своєю чергою готова до суду, оскільки не бачить у своєму гаслі нічого протизаконного. Поняття «За росіян!» у нинішній кампанії радше «філософське», уважає Жириновський. І він має рацію. Усе починається з «філософії», а закінчується війною, таборами смерті та стражданнями людей. Історія, зокрема й наша, знає таких «філософів», до речі, і те, чим вони закінчили. Але ті, хто в Москві грають із шовіністичним вогнем, про це не думають. Їм здається, що з ними такого не станеться. Каддафі теж був у цьому впевнений, він писав «Зелену книгу». А де він тепер? Шукають і ніяк не знайдуть.
Нинішній націоналістичний ухил у Москві — явище не випадкове, під вибори, а довготермінове. Зовнішньополітичним виявом його буде посилення агресивності російської політики. Передусім щодо найближчих сусідів. Квіточки цього явища відчуває на собі Київ у спробах якось домовитися щодо газу. Це нічого не дасть. Білокам’яна перейшла до практичної реалізації іншого гасла: «Хто не з нами, той проти нас!». Першим об’єктом для його виконання буде Україна. Бо згадані гасла є основою для відновлення спочатку так званого «Русского мира», а потім і неоімперії. Москва не мислить і не може створити її без України. Тому Київ відчуватиме на собі такий тиск, що нинішні ігри довкола ціни на газ здадуться дитячими забавками. Якщо наша влада цього ще не зрозуміла, то тим гірше для неї та й для України!
Бонус - відео. http://www.youtube.com/watch?v=1uZuQn_leMA
