хочу сюда!
 

Татьяна

32 года, водолей, познакомится с парнем в возрасте 30-45 лет

Заметки с меткой «ідеологія»

Не бійся, я з тобою!


ТА ДЕ ЇМ ТАМ БУЛО...

А взагалі, дійсно цікаво, - коли й де у людей виникло поняття “людство”? Тобто, уява про те, що всі люди на землі, незважаючи на всі наявні відмінності між собою, і навіть на природне, споконвічне, вороже ставлення одного до одного, являють собою певну єдину спільноту.

Навряд чи таке поняття існувало в уявленнях Геродота і подібних до нього допитливих діячів античності. Незважаючи на їхній, досить широкий як на той час, кругозір. Хоч і був той Геродот здатен огледіти “внутрішнім поглядом” населення ойкумени, та утворювати, хай і міфологізовані, описи багатьох тогочасних народів.

І навряд чи здатність до такого узагальненого сприйняття сучасних їм двоногих прямоходячих була притаманна мислителям Стародавнього Риму. Як не кажи, а необхідність, - хочеш ти того, чи ні, - панувати, вельми обмежує кругогляд і здатність до узагальнень.

 

ВПРАВНА КРАВЧИНЯ

Тому, скоріш за все, уявлення про те, що всі люди на Землі являють собою єдиний рід людський, змогло з’явитися тільки за зародження ідеологій. Адже пані Ідеологія вона така кравчиня вправна, що їй для її ремесла все згодиться. Вона тобі й зшиє те, що не зшивається, і, якщо треба, рюшики й оборочки на ходу приторочить, чи ж навпаки, уріже, коли щось теліпається та її уявленням про ідеальний крій не відповідає.

Інакше кажучи, те, що для зверхнього філософського погляду на світ аж ніяк не підлягало узагальненню, тільки вона могла уявити собі як частини якогось єдиного, цілком пристойного костюмчика.

Так от, а самі ідеології, коли вони заходились народжуватися, - почалося це десь зо дві тисячі років тому, - то з’являлися вони на світ не голенькими, а вже повиті у пелюшки релігій. Але це, власне, й пробачно. Бо ж як інакше? - без небес і землею кроку не ступиш. При чому йдеться про справжні релігії, так звані “авраамічні”.  

 

ХТО У ДОМІ ГОСПОДИНЯ?

То чим же вони, ідеології, відрізняються від філософій, - це з одного боку, а з іншого - від усіляких вірувань? І чому саме ці, авраамічні, “пелюшки”, дали їм можливість уздріти в масі ворогуючих угрупувань на планеті щось єдине?

Зовсім не через уявлення про єдиного прабатька, Адама. У тому, що вся людва на землі пішла від одного предка, переконані прихильники багатьох вірувань.

Уточнімо ще раз: не уяви про єдине для всіх минуле виділяють ідеології з маси інших віровчень і світорозумінь. А прибирають ідеології людей до рук тим, що дають їм майбутнє.

Учення про те, що всіх істот людської подоби очікує десь попереду на вісі часу якийсь спільний дім, над входом до якого - вивіска “Майбутнє”, а всередині його неподільно царює хто? - звісно ж, вона, власною персоною! - дає ідеології можливість сказати всій цій пістрявій мішанині, що вони вже й зараз є чимось єдиним. Бо записані нею мешканцями спільного для всіх дому. ЇЇ, цариці, підлеглими.

Поки що, звичайно, теоретично. Хоча її затяті послідовники намагаються підкорити їй усіх вже зараз, практично. Буквально всіх. Ну, а якщо деяких і не вдається поки що, - нічого, думають вони, - ті теж від нашої руки не втечуть.

 

КОРЕКТИВ ДО РОЗРАХУНКІВ

А тепер давайте роздивимось те ж саме, але набагато точніше.

Отже, - як зазвичай пишуть, “задовго до описуваних подій”, - існувала одна наука, називана кабалою. Нетямущими плагіаторами якої і є цей пістявий гурт релігій, теологій тощо.

Так от, кабала, будучи наукою, ще в далекі часи дивилася на все і простіше і реальніше. Оскільки зрозуміла, що час є змінною величиною, якою не тільки що можна, а й треба знехтувати під час дослідження світобудови. Тобто, усвідомила те, що сучасні вчені збагнули тільки у 20-му сторіччі. І від такого усвідомлення картина світобудови робиться незрівнянно яснішою.

Самій кабалі цей коректив до розрахунків дав можливість побачити мету об’єктивного процесу розвитку того рівня світобудови, який зветься, загалом, “людина”. Побачити те, що об’єктивні природні закони, не києм то палицею, примусять цю різношерсту метушливу юрбу егоїстів, людство, почати триматися один одного, - усіх. Чому? – тому що зрозуміють трагічність типової своєї помилки, - заперечення того, що всі ми є лише орган в єдиному живому організмі природи.

Але ж - спробуй скажи це комусь ще тоді, коли всі були захоплені “перспективами”. Коли тільки за сумнів у цих “перспективах” могли на порох стерти кого завгодно. Тож довелося кабалі залишитися тайною наукою. Зате невправні наслідувачі її положень, ті ж релігії, захопившись, почали робити з себе рай на землі і завзято заганяти до себе, в “рай”, людство. А чого там ще чекати? - життя, воно коротке, а облагодіяти за будь-яку ціну, та обов’язково ж усіх, хочеться вже тепер.

 

ГОДІ, НАТЕРПІЛИСЯ

Ну, а що було далі, - це вже ми всі на власній шкірі… Людство, - яке близько до нашого часу вже усвідомило себе таким, - осліпло від постійних спалахів “перспектив” і від мертвущого мороку, який настає за ними. І куди йти, вже дійсно не знає. Планувати на довгий термін здатні вже тільки ті, кому за це планування світять великі гроші. А насправжки вже ніхто попереду нічого доброго не бачить.

Ось тут і стає в нагоді те, що кабала побачила ще тисячі років тому. А саме - майбутня неминуча картина світу. Яка? - та ось вона: людство, - ну, в найгіршому разі, те, що від нього залишиться, - живе в дусі практичної взаємної допомоги і взаємної підтримки. Як одна людина з одним серцем.

У таке життя батогом не заженеш. І пряником вільного ринку не заманиш. Такого життя треба захотіти. Можна заперечити: як тут захотіти чогось, коли ми всі вже осліпли від війн і оглухли від тріскотіння бірж і ідеологій?

Та воно так… Тобто, якби було в світі, між нами, трохи менше тріскотіння й галасу, може ми й згадали б, що час є лише змінною величиною. І що зовсім не обов’язково його терпіти, а можна добрим бажанням зменшити його просто до нуля.

І тоді, незважаючи на всі перешкоди, почути його, майбутнього людства, голос: “Не бійся, я з тобою!”

Україна-Польща: спільний ворог, одна ідеологія


    У засобах масової інформації розгортається дискусія про політичні репресії на адресу польської патріотичної організації "Гордість і сучасність". Приводом для цькування став матеріал каналу TVN24, який підготували журналісти, побувавши на зустрічі польських патріотів в місті Водзіслав-Шльонський.

    Видатні польські політики вже заявили, що "в країні є фашизм" і, на радість кремлівських ЗМІ, поспішили всіляко засудити подібні прояви "пропаганди нацистського ладу". Українські ЗМІ, політики і різні політологи дану тему намагаються обходити стороною, вважаючи її, по всій видимості, не дуже зручною. Однак Дмитро Ярош не став ховатися під маскою політкоректності і у властивій йому відкритій манері назвав речі своїми іменами.


"Так, між українцями і поляками, завдяки провокаціям московської агентури, часом виникають протиріччя, але, незважаючи на це, наявність спільного ворога і загальних цінностей створює передумови для тісної співпраці. Недавня зустріч польських патріотів в місті Водзіслав-Шльонський, на якій були присутні також мої близькі друзі, наочно доводить, що взаєморозуміння між українськими і польськими патріотами можливо. Більш того, наша культурна та ідеологічна близькість повинна стати тим об'єднуючим фактором, що забезпечить нормалізацію відносин між країнами на офіційному рівні, і тим самим дозволить зробити черговий крок до неминучої перемоги над загальним багатовіковим ворогом наших народів".

І адже з ним складно не погодитися: нам необхідно зміцнювати і розвивати співробітництво з, мабуть, єдиною на сьогоднішній день тверезо оцінює історичні події силою в сусідній Польщі. Ініціатива, яка виходить від здорових політичних об'єднань обох країн зможе привести до поліпшення відносин і створення повноцінного союзу між нашими країнами проти загального багатовікового ворога.

 
    Хто знає, так цілком може скластися, що гнані зараз усіма справжні патріоти Польщі через якийсь час будуть визначати внутрішню і зовнішню політику Варшави.

Ідея і людина в ідеологічному русі

ІДЕЯ І ЛЮДИНА В ІДЕОЛОГІЧНОМУ РУСІ

Зерно ідеологічно-політичного й структурно-дійового конфлікту між ЗЧ ОУН і ЗП УГВР, що його засіяли ще в 1945 р. деякі люди (Микола Лебедь, керівник Закордонного Представництва УГВР, Лев і Дарія Ребет, Іван Гриньох та ін.), проростало роками й врешті в лютому 1954 р. видало свій отруйний плід — “двійку”, а з нею і розкол у лавах ОУН. Незначна кількість членів ЗЧ ОУН створила опозицію до Ст. Бандери й намагалася “реформувати” ЗЧ ОУН згідно з “волею Краю”, себто з сповидними вимогами Проводу ОУН в Україні- Як у пізніші роки виявилося, та “воля Краю” була провокацією московського МҐБ, якому пощастило спіймати живими: наступника Р. Шухевича, полк. Коваля-Леміша (справжнє прізвище Василь Кук) і висланого в Україну члена ЗП УГВР, Василя Охримовича. Підшиваючись під Провід ОУН в Україні, московські чекісти вислали радіодепешу з вимогою створити “Трійку уповноважених” для проведення зміни в ЗЧ ОУН. Депешу одержали, через американські чинники, М. Лебедь та інші опозиціонери й почали вимагати, щоб Ст. Бандера негайно виконав “наказ Краю”. До “трійки уповноважених” мали належати: Лев Ребет, Зиновій Матла і “Бийлихо” (Степан Бандера). Одначе, розважливість і бистра орієнтація Ст. Бандери ударемнили большевиць-ку провокацію і зберегли не лише ЗЧ ОУН, а й чистоту ідей та програмових позицій українського націоналістичного руху. Опозиціонерів усунено з лав ОУН, а проведена з рамени Проводу ЗЧ ОУН широка інформація з висвітленням фактичного стану справ, відштовхнула від них українську суспільність. В рамцях тієї інформації були теж статті Ст. Бандери, опубліковані на протязі 1954 року.

Першою з них була стаття за підписом “САС” — “Ідея і людина в ідеологічному русі”, надрукована в тижневику “Шлях Перемоги”, Мюнхен, рік 1, ч. 2 з 7-го березня 1954 р.; передрукована в збірці стат-тей “Большевизм і визвольна боротьба”, Бібліотека Українського Підпільника, ч. 5, вид. ЗЧ ОУН, 1957, стор- 229-233.

 

В кожному ідеологічному чи політичному русі найважливішу ролю відограють два основні його складники: ідея і людина. Провідні ідеї і світоглядові засади в ідеологічному русі та керівні програмові постанови в політичному — творять “душу”, істоту, внутрішній зміст руху. Люди, які визнають, поширюють і здійснюють ідеї та програму і з тією метою беруть активну участь в русі, — творять його живий, діючий організм.

Обидва основні складники ідеологічного і політичного руху — ідея і людина — однаково важливі й необхідні для його існування й розвитку; як без одного, так і без другого він не може розвиватися й діяти. Якість, сила та історична роля кожного ідеологічного й політичного руху однаковою мірою залежать від якости та динаміки його ідейного складу та його людських кадрів. Найкращі ідеї й програми не спроможні формувати життя й розвитку, доки не знайдуться їх апостоли і борці, люди сильних характерів, віри, запалу, посвяти і чину. Так само й спільнота сильних, ділових і бойових людей мусить мати якісь більші ідеї, цілі, щоб створити триваліші вартості, щоб на довший час змогти формувати життя й розвиток народу, його частини, чи більше народів.

При однаковій важливості й необхідності цих двох чинників одночасно між ними існує така ріжниця, що один є постійний, а другий — змінний. Провідні ідеї й програмові позиції ідеологічного й політичного руху в своїй основі залишаються незмінні, їхня зміна, переродження внутрішнього ідейного змісту якогось руху — це насправді постання нового руху на місці старого. Навіть тоді, як залишається той самий людський склад, назва, організаційні форми, той самий терен і методи дії, — із зміною внутрішнього ідейного змісту твориться, суттю, новий рух.

Інша справа з людським складом ідеологічних, політичних і суспільних рухів. Він постійно змінюється. Людська одиниця — це клітина в живому організмі. На місце одних, які гинуть або стають неактивні чи відходять — прибувають нові. Як довго якийсь рух має живучу силу, ґрунт для свого розвитку та базу приросту людських сил — його кадри доповнюються чимраз новими людьми, новими ґенераціями активних учасників. Коли цей процес приросту загальмований, коли він припиняється з внутрішніх чи зовнішніх причин, тоді такий рух слабне, підупадає, заникає.

Питання приросту нових людських сил має першорядне значення для втримання і розвитку кожного руху. Зокрема революційно-визвольні рухи, які ведуть безпосередню політичну й збройну боротьбу і через те несуть великі втрати в своєму людському складі, мусять з найбільшою напругою і серед найбільших труднощів поповнювати свої ряди чимраз новими кадрами. Чим тяжча боротьба, тим більше жертв, а одночасно тим вищі вимоги вона ставить до якости кожного її учасника, зокрема до його ідейно-моральних вартостей, прикмет характеру, відданости справі та до його всебічної підготови. Зімкнути це розхилення ножиць потрапляють тільки такі революційні рухи, що наснажені високими, пориваючими ідеями, кадри яких, їх боротьба й ціла діяльність пройняті найвищим ідейним напруженням — горінням. Такі рухи зберігають свою живучість, динаміку навіть тоді, коли переживають періоди дуже значного зменшення й ослаблення діючих кадрів, через надмірну втрату крови у боротьбі, якій не дорівнює приріст нових сил. В періоди такого кількісного послаблення автоматично зменшується дія, зменшуються розміри безпосередньої боротьби, а через те зменшуються теж страти, доки не дійде до зрівноваження, вирівняння. Зате збережена живучість, притягаюча сила ідей руху, що жевріє хоча б у малих клітинах і в незначних проявах боротьби, ховає в собі велику потенціяльну силу, яка у відповідних обставинах спалахне великим полум'ям і розгорнеться у могутній революційний рух.

Гірше стоїть справа з такими рухами, що їх основні ідеї, програмові засади чи генеральна політична лінія виявляють свою слабкість, не витримують проби життя і боротьби. Тоді вони не тільки втрачають можливість росту і перемоги, але й для вже змобілізованих, діючих кадрів перестають бути джерелом ідейного піднесення, віри, жертовности, наснаги до змагання і до чину. Це призводить до їхнього занепаду.

Буває й так, що ідеологічні й політичні основи руху втримують свою актуальність і притягаючу силу для більшости його активних учасників та для ширшого загалу, але якась частина дотогочасних його визнавців зневірюється чи з різних причин підпадає під інші впливи, захоплюється іншим напрямком. Нормальним наслідком такого стану є вихід тих людей з одного руху.

Одначе, трапляється таке, що з них оформлюється окрема група, яка залишається в організаційних рамцях матірного руху та починає діяти в тому напрямі, щоб виперти з нього дотогочасні керівні ідеї чи політичну лінію та підмінити їх іншими, протиставними. Це є явищем внутрішнього ідеологічного чи політичного нищення, розсаджування первісного руху. Зароджування й діяння в організмі руху такої групи з іншим політичним та ідеологічним напрямком, хоч і з старого кадрового складу — це явище ідеологічного чи політичного галапасництва. Цей сторонній, а то й протиставний напрямок, намагається розвиватись на організмі старого руху паразитарним способом: покористуватися його кадрами, засобами й здобутками, виперти його ідеологічний, політичний зміст та зайняти його місце.

Такі явища рідко бувають вислідом внутрішнього розвитку і стану даного руху. Переважно вони постають у процесі і в наслідок ідеологічної й політичної боротьби даного руху.

Ідучи до здійснення своїх цілей, кожний ідеологічний і політичний рух мусить змагатися з протиставними напрямками і силами. Зокрема визвольний рух стоїть у затяжній боротьбі не тільки з безпосереднім ворогом, але теж з різними силами, течіями і чинниками, як сторонніми, так і діючими серед українського середовища, які вороже ставляться до його політичних цілей та до його дій. Наступ ворога і противників завжди іде в першу чергу на ідеологічно-політичні позиції руху та на активних в ньому людей.

Боротьба в ідеологічно-політичній площині полягає не тільки в прямому протиставленні ідей і цілей даного руху до ворожих. Противники і вороги мають на меті насамперед послаблення позицій і лінії визвольного руху, будь-якими засобами. Для того вони послуговуються посередніми засобами внутрішнього підриву й ідейного відпруження. Якщо у визвольному русі починається фермент і процес підмінювання ідейних позицій і політичної лінії іншим напрямком, хоч теж неприхильним і небажаним для ворога і противників, то вони радіють уже з самого негативного, розстроюючого наслідку для визвольного руху.

Наступ на діючу людину в русі з боку ворогів і противників ведеться теж різними способами. Не завжди він зосереджується на намаганні знищити, чи спаралізувати дію активних учасників руху. Часто метою ворожого діяння є — різними засобами ідейно-політично заламати активних учасників руху. Слідом за цим ідуть старання, щоб таких ідейно чи політичне заламаних людей приєднати ла свій бік і зробити з них інструмент внутрішнього розкладу в русі, або бодай залучити їх до будь-якого іншого напрямку, який перенесений в середину руху, створював би розстроюючі ферменти. З цього боку визвольному рухові грозять найбільші небезпеки.

Коли зважити різнородні засоби, якими послуговується ворог та неприязні сили в атакуванні людської одиниці, звичайно серед вкрай несприятливих умов для життя і дії активних учасників визвольної боротьби, то завжди треба рахуватися з заламаннями не тільки окремих одиниць, але й цілих гуртів. Створення в середині руху ідейного й політичного відпруження, постання внутрішньої ідеологічної й політичної диверсії — завдає найбільші шкоди. Якщо таке внутрішнє розсаджування ведеться у формі намагань переставити рух не на цілком протилежні, ворожі позиції, тільки на кореґовані, дещо зближені до них — то це не зменшує його шкідливости, навпаки, це обраховано на зменшення здорової реакції кадрів руху та на збільшення засягу розкладової акції.

В такій ситуації збереження руху, його напрямку, змісту та діездатности вимагає розкриття суті деструктивних тенденцій, виявлення й усунення всіх тих елементів, які з будь-яких причин впряглися у шкідницьку акцію. Кожний процес розкладу ховає в собі небезпеку, що від заражених клітин захворіють здорові.

Затамування, знешкідливлювання та лікування хворих клітин внутрішнім діянням на них життєвих сил руху є дуже ускладнене в умовах боротьби з ворогом, чи протидії натиску противників. А вже цілком недоцільно залишати в середині руху чужий ідейно-політичний новотвір, хоч він постав з власних клітин руху, але почав діяти і розвиватися на його організмі, як пістряк, під впливом постійно діючих зовнішніх чинників. В таких випадках необхідно довести до виявлення й усунення всього, що, залишаючись в середині руху, почало діяти на його шкоду. Це конечне для збереження обидвох найголовніших складників, діючих сил руху — ідеї та людини — її носія і борця. Якщо через усунення зародків і продуктів розкладу зберігається здоровий і дієздатним цілий організм, то всі втрати рекомпенсуються в дальшому розвитку.

Степан Бандера

Воєнно-ідеологічна підготовка

Наказом Міністра оборони України від 20.03.2013 № 188 “Про затвердження Інструкції з організації воєнно-ідеологічної підготовки у Збройних Силах України з 1 квітня 2013 року в системі бойової підготовки Збройних Сил України вводиться новий навчальний предмет “Воєнно-ідеологічна підготовка.



Введення воєнно-ідеологічної підготовки спрямовано на удосконалення системи підготовки військ (сил), забезпечення належного рівня ідеологічної роботи з особовим складом, підтримання у нього високого морального духу.

У мережу виклали працю про тотожність більшовизму та фашизму

Електронний архів визвольного руху виклав в Інтернет копію праці відомого ідеолога ОУН Ярослава Старуха, який проаналізував тотожність комунізму і фашизму ще за десятиліття до відомих світових праць – у 1946-му. Про це повідомляє прес-служба Центру дослідження визвольного руху.

Ідеолог ОУН Ярослав Старух у роботі «Опир фашизму» одним із перших обґрунтовував тотожність більшовизму і фашизму. Електронна копія цієї праці доступна в Електронному архіві визвольного руху.

«Фашизм є там, де є диктатура, тоталітарний устрій, шантаж над правами одиниці, державний централізм, поліційний терор, концентраційні табори, де є монопартійна система і урядове насильне вивищування і звеличування пануючого диктатора, де панує мілітаризм і загарбницький імперіялізм, де немає особистої ні національної свободи, де нема свободи сумління, думки, слова, друку і товариства чи партії, де нема правдивих, зовсім вільних виборів і парламентарної влади, де нема нема людяности, гуманізму, але панує ненависть, терор і розбій», – писав інтелектуал у 1946-му році.

Усі наведені ознаки, на думку Старуха, характерні для режимів Гітлера у Німеччині, Муссоліні в Італії, Сталіна у СРСР.

«Італійський фашизм, німецький гітлеризм і російський большевизм, – робить висновок Ярослав Старух, – це однотипні тоталітарні рухи і системи, що виникли і розвинулися після першої світової війни в різних європейських країнах».

У мережу виклали працю відомого дослідника про тотожність більшовизму і фашизму

Опир фашизму. Київ – Львів, 1947 р. 24 стор.

Воєнно-ідеологічна підготовка в Збройних Силах України

Наказом Міністра оборони України від 20.03.2013 № 188 “Про затвердження Інструкції з організації воєнно-ідеологічної підготовки у Збройних Силах України” з 1 квітня 2013 року в системі бойової підготовки Збройних Сил України вводиться новий навчальний предмет “Воєнно-ідеологічна підготовка”.

Введення воєнно-ідеологічної підготовки спрямовано на удосконалення системи підготовки військ (сил), забезпечення належного рівня ідеологічної роботи з особовим складом, підтримання у нього високого морального духу.

Наша ідеологія - ЛЮБОВ до України

В кого обмаль часу дивимось з 2 хв. 50 сек. І розсилаємо. 


Партиарх Кирилл ополчился на виртуальный мир

Патриарх Московский и всея Руси Кирилл выразил мнение, что "духовное возрождение парадоксальным образом совершается в условиях нарастающей моральной деградации некоторых слоев общества".Предстоятель Русской православной церкви заявил об этом 23 декабря в своем докладе на Епархиальном собрании Москвы в храме Христа Спасителя, сообщает Цензор.НЕТ со ссылкой на РБК. "Одним из ярких проявлений этой тенденции стали массовый уход молодежи в компьютерные миры, отказ от живого общения с близкими и друзьями, существование под виртуальной маской", - отметил святейший владыка. ЧИТАЙТЕ НА Цензор.НЕТ: Патриарх Кирилл рассказал молодоженам о плотских соблазнах

По словам главы РПЦ, "наивное доверие нынешнего человека к информации, выложенной в социальных сетях, вкупе с нравственной дезориентированностью и утратой базисных ценностей  делают наших современников особенно уязвимыми для манипулирования их сознанием" ( хто б говорив !!! ).

СМОТРИТЕ: Швейцарская туристка о мерах безопасности во время визита патриарха Кирилла: Мне кажется он кого-то боится. ВИДЕО.

"Смена политического вектора не может в корне изменить и осчастливить общество, если нет установки на преображение человеческой личности", - подчеркнул патриарх Кирилл. Он добавил,  что  усилия  РПЦ  " в значительной степени направлены на то, чтобы консолидировать наших современников, объединить разные народы, поколения, социальные группы вокруг общих дел ради ближних, страны, Церкви". Ранее Цензор.НЕТ сообщал, что Патриарх всея Руси Кирилл отслужил литургию у памятника Ленину (ФОТОрепортаж).

Як створити образ ворога?

Сергій РУДЮК, історик.
Підручники історії Росії формують україноненависництво в свідомості учнівської та студентської молоді Російської Федерації.

Першого вересня мільйони учнів та студентів Російської Федерації прийшли у навчальні заклади і розгорнули свої підручники, зокрема з історії Росії. У них вони знайдуть відомості не тільки про минуле народів, що проживають в межах РФ, але й про історію своїх сусідів, які нині живуть в незалежних державах. Ці відомості залишаться в пам’яті читачів назавжди, бо підручник — це один із небагатьох засобів масової інформації, який «працює» на десятиліття. Як стверджують науковці: «...образ інших народів або власний образ, який живе в нашій душі, залежить від того, як в дитинстві нас навчали історії. Це закарбовується на все життя».

Який же образ українського народу та його держави формують у свідомості багатонаціональної учнівської та студентської молоді Російської Федерації підручники історії, схвалені федеральним міністерством освіти ?

Так, згідно з офіційним російським курсом історичної освіти і науки:

1. Археологічні культури кам’яного віку, мідного віку (Трипільська культура) і бронзового віку розвивалися «у південних районах Євразії», а отже, належать і російській «євразійській» культурі.

2. Скіфська і «скіфоподібні» культури VII — IV ст. до н. е. на території Південно-Східної Європи були лише західною частиною великої «скіфо-сибірської» культурно-історичної спільноти і «є складовою російської культури».

3. Сучасні росіяни належать до східнослав’янського етносу, який у VI — VII ст. виділився з єдиної слов’янської етнолінгвістичної спільноти та у VIII ст. складався із 13 племінних союзів на території від Карпат до Уралу ( ??? ).

4. Східнослов’янський етнос у ІХ ст. утворив «давньоросійську» державу Київська Русь.

5. Київська Русь — це «початковий період» Російської держави (ІХ—ХІІ ст.)

6. В епоху Київської Русі «сформувалися основи російської духовності, мови, культури» в цілому.

7. Особливістю давньоруської (в значенні — давньоросійської) держави була її поліетнічність. Внутрішню єдність забезпечували держава і православ’я.

8. Епоха Давньоруської держави з центром у Києві змінилася на період російської державної роздробленості (ХІІ—ХІІІ стст.). Утворилося близько 15 незалежних держав (?????). Однак зв’язок між російськими землями зберігся «завдяки спільній вірі, мові та праву».

9. Продовженням Київської Русі «стало Володимиро-Суздальське князівство», а згодом — його «спадкоємець» Московське князівство (ХІV — поч. ХVI стст.). До Москви з Києва «перемістився» державний і церковний центр російського народу.

10. Головним завданням зовнішньої політики Росії у ХVIІ ст. стало «збирання» українських та інших земель, які колись входили до складу Древньої Русі (Росії).

11. Назва «Україна» виникла наприкінці ХII ст. для позначення давньоруських (давньоросійських) земель, які безпосередньо межували із степом (термін вживається в значенні «окраїна»).

12. Українська «народність» сформувалася у ХV — ХVI ст.

13. Всеукраїнська Рада в Переяславі під керівництвом Б.Хмельницького у січні 1654 р. прийняла рішення про «возз’єднання» України з Росією.

Причини «возз’єднання»:

— релігійна та етнічна «спільність» російського та українського народів;

— їхнє «спільне» історичне минуле і спільна боротьба із зовнішніми ворогами;

— конкретно-історичне становище середини ХVIІ ст., коли для України збереження незалежності здавалося нереальним і доводилося вибирати «менше зло», тобто возз’єднуватися з «близькою за культурою і вірою» Росією, яка обіцяла ще й внутрішню автономію;

возз’єднання відповідало інтересам Росії ( !!!!! ).

14. Спроби «гетьманів-зрадників» І.Виговського, М.Дорошенка, І.Мазепи відірвати Україну від Росії «не здобули підтримки» переважної більшості українського народу, який виступав проти них(???).

15. Діяльність російських правителів Петра І і Катерини ІІ мала «позитивне значення» для України (???): захист українського народу від економічного гноблення козацької старшини(?????) і грабіжницьких нападів турецько-татарських феодалів.

16. Проголошення у 1918 році незалежності України було «проявом сепаратизму», «не відповідало інтересам» українського народу і «не мало» всенародної підтримки.

17. Українська Центральна Рада підписала у 1918 році «ганебний» Брестський мир, унаслідок чого німецькі війська «окупували» Україну і «грабували» хліб в селян.

18. В Україні у 1918—1920 роках відбулася «громадянська» війна, яка завершилася «закономірною» перемогою Радянської влади над «зрадниками» українського народу — націоналістами.

19. Війська Петлюри чинили в Україні «єврейські погроми».

20. Червона армія у 1918—1920 роках «визволила» Україну (як же тоді *громадянська війна*???).

21. У результаті «союзу українських націоналістів із Польщею» у 1921 році Західна Україна була «тимчасово втрачена Росією».

22. Голод 1921 року в Україні стався «внаслідок посухи».

23. 30 грудня 1922 р. відбувся I з’їзд Рад СРСР, на якому повноважна делегація України «затвердила» Декларацію про утворення Союзу РСР і «підписала» Союзний договір.

24. Голодомор 1933 року «не був геноцидом» українського народу, бо:

голодом були вражені окремі райони Росії і Казахстану;

в Україні голодували не тільки українські селяни, але й представники національних меншин, а також:

голод відбувся внаслідок посухи;

голод відбувся внаслідок помилок, допущених низовими органами влади під час проведення колективізації;

голод був Божою карою для українців за участь у атеїстичних кампаніях влади(а якже кара по відношенню до *центрів атеїзму та її влади*????? ).

25. Сталінські репресії 1930-х років завдали шкоди не стільки цивільному населенню, як Червоній армії, що напередодні вибуху ІІ Світової війни втратила значну частину досвідченого командного складу.

26. Пакт Молотова — Ріббентропа «був вимушеним, але необхідним» для підготовки до відбиття майбутньої німецької агресії актом.

27. 17 вересня 1939 року Червона армія «визволила» (як пам’ятаємо — «тимчасово втрачену Росією» у 1921 році) Західну Україну.

28. 22 червня 1941 року Німеччина «несподівано і віроломно» напала на СРСР.

29. Причина воєнних невдач Червоної армії влітку 1941 року полягає «у багатократній перевазі німецьких збройних сил у людях, техніці та озброєнні, застарілій техніці та озброєнні Червоної армії ( ??????? ), раптовості нападу Німеччини».

30. Населення України «одностайно» піднялося на боротьбу з німецькими окупантами і «масово» вступало в ряди радянських партизанів й підпільників. Лише невелика частка населення (особливо на територіях, возз’єднаних із Радянським Союзом перед війною) «пішла на співробітництво» з окупантами.

31. Українські націоналісти «перебували на службі німецьких окупантів». Чимало з них «служило в німецькій воєнізованій організації СС», визнаної пізніше Нюрнберзьким трибуналом злочинною.

32. Керівники Організації українських націоналістів, зокрема С.Бандера, А.Мельник, Р.Шухевич, «були агентами німецької розвідки».

33. У червні 1941 року українські націоналісти зі складу батальйонів «Нахтігаль» і «Роланд» у Львові «влаштували масові розстріли» польської та єврейської інтелігенції.

34. Українські націоналісти «брали участь у геноциді євреїв» на території України, зокрема в Бабиному Яру (Київ).

35. Українські націоналісти «здійснювали геноцид поляків, чехів, циганів, вірменів та українців на Волині та в Галичині» у роки ІІ Світової війни.

36. Українські націоналісти під командуванням «німецького орденоносця» Р.Шухевича знищили білоруське село Хатинь.

37. Ув’язнення лідера українських націоналістів С.Бандери в німецькому концтаборі було зроблено з метою «приховати його співробітництво з гітлерівцями»( ??? ).

38. Українські націоналісти були «найжорстокішими катами» в’язнів німецьких концтаборів(???), передусім євреїв.

39. Українська повстанська армія створена «за допомогою німецької окупаційної влади», яка дала націоналістам зброю та інструкторів.

40. Українська повстанська армія «не воювала проти німецьких окупантів»(???).

41. Червона армія у 1943—1944 роках «визволила» (знову ж таки «тимчасово втрачену Росією у 1941 — 1942 роках») Україну.

42. Українська повстанська армія «стріляла в спину» Червоній армії (???) -визволительці.

43. Вирішальну роль у перемозі СРСР над Німеччиною відіграла «єдність радянського народу».

44. Вояки Української повстанської армії — це «бандити, кримінальні злочинці».

45. Вояки Української повстанської армії «безпідставно і жорстоко вбивали» відряджених зі східних областей УРСР до Західної України вчителів, агрономів, інших спеціалістів.

46. Після 1945 року оунівці з корисливих мотивів «стали на службу до американської та англійської розвідки».

47. Більшість населення Західної України «підтримало Радянську владу в боротьбі проти націоналістів»(???).

48. Голод 1946 — 1947 років в Україні «був наслідком посухи».

49. РРФСР була «основним донором» економічного развитку післявоєнної УРСР ( ????? ).

50. Радянський Союз хоч і не був демократією, але він був «орієнтиром і прикладом» кращого, справедливого суспільства для мільйонів людей в усьому світі.

51. У розпаді СРСР винні «зрадники та зовнішні сили» ( ??? ) .

52. Незалежна Україна — це «неприродне державне утворення, приречене на швидку загибель».

Я утримаюся від власних коментарів щодо вищесказаного. Зате наведу дуже влучну, як на мене, оцінку діям російських істориків білоруського дослідника Вадима Деружинського: «По примеру старой российской историографии и официальной советской историографии современная российская историография никак не может принять концепцию независимого развития украинского народа, его самостоятельного государственного существования в прошлом. Ибо в таком случае следовало выкинуть на свалку истории пресловутые «исторические права» России на Украину, отказаться от концепции «единства исторических судеб» русского, белорусского и украинского народов, которые в прошлом и сейчас тоже преподносились российскими идеологами в виде некой дивной «троицы общерусского характера» ( !!! ).

Пришлось бы также отказаться от тезиса о якобы «справедливых войнах», которые вела Россия с целью «собирания русских земель в едином русском государстве». Эти войны автоматически становились захватническими. Признание самостоятельности в историческом развитии Украины способствовало бы росту национального самосознания и отделению украинцев от России. По этой причине русская дореволюционная и советская историография не признавала Киевскую Русь державой украинского народа ( !!! ).  Соответственно термины «Россия», «российский» советские историки вслед за Карамзиным, Соловьевым, Ключевским применяли не только к Московии, но и к Киевской Руси. То есть воровали наследие Киевской Руси у украинцев и присваивали его себе ( !!!!!!! ).

В итоге была создана крайне примитивная концепция истории Украины. Она гласила, что в прошлом украинский народ никогда не имел ни своего государства, ни своей самостоятельной истории».

Подання в російських шкільних та вузівських підручниках історії давньоукраїнської Київської княжої держави (популярно — Київської Русі) як, начебто, початкового етапу історії Російської держави, невизнання Голодомору 1933 року геноцидом українців, заперечення справедливого і правомірного характеру збройної боротьби українського національно-визвольного руху проти іноземних, у тому числі й російських, загарбників свідчить про фактичне невизнання Російською Федерацією незалежності України, є порушенням чинних українсько-російських міждержавних угод про дружбу й добросусідські відносини, а також міжнародних зобов’язань Російської Федерації, зокрема в галузі права війни, є замахом на суверенітет і територіальну цілісність України і служать розпалюванню українофобії та міжнаціональній ворожнечі як на території Російської Федерації, так і в Україні, сусідніх із нею державах Європи, скрізь, де проживають українці і куди сягає інформаційний вплив Росії.

У цивілізованих країнах вирішенням проблемних питань відносин із сусідніми державами займаються передусім зовнішньополітичні відомства цих країн. Вони пильно відслідковують шкідливі дії іноземних держав, повідомляють про них вище керівництво своєї країни і, за його дорученням, здійснюють заходи дипломатичного характеру з метою нейтралізації загроз у зовнішньополітичній сфері. На жаль, схоже, працівники МЗС України не цікавляться змістом підручників історії Росії і безпардонним шельмуванням у них українців та Української держави на шкоду міжнародному іміджу нашої держави. Не пригадую, щоб за двадцять років незалежності України керівництво Росії отримало б від нашого зовнішньополітичного відомства бодай одну ноту протесту проти антиукраїнського змісту підручників історії Росії, освячених авторитетом Російської академії наук і міносвіти Російської Федерації.

Страницы:
1
2
предыдущая
следующая